У новій сімейній пригоді «Вівці-детективи», що незабаром вийде на великі екрани України, відомий за роллю Росомахи Г’ю Джекман постане в незвичній ролі вівчаря. Його герой має зворушливе хобі: читати своїм підопічним детективні історії. Ця звичка стане вирішальною, коли баранцям доведеться взятися за власне розслідування…

Звісно, жоден детектив про отару овець просто неможливий, якщо самі тварини не стануть емоційним і наративним осердям історії. Від самого початку творці фільму розуміли: вівці не можуть бути просто тлом.  Вони мають бути повноцінними особистостями — кожна зі своїм характером, гумором, страхами та емоційним інтелектом.

«Ми знали, що вівці — це серце фільму, — каже продюсерка Ліндсі Дораn. – Вони не просто розслідують убивство, вони переживають горе, розгубленість, відданість і любов. Глядач має повірити в цю емоційну реальність повністю, інакше вся історія розвалюється».

Щоб втілити цей задум, команда тісно співпрацювала зі студією візуальних ефектів Framestore. Її фахівці розробили надзвичайно деталізованих фотореалістичних овець, здатних до тонкої міміки та нюансованого руху. Кожен погляд, нахил голови та зміна пози були ретельно спроєктовані, щоб передавати думки й емоції, не переступаючи межі карикатурності.

Режисер Кайл Балда наголошує, що головним була саме гра: «Попри те, що це цифрові персонажі, вони мали відчуватися живими так само, як живим відчувається актор. Ми ставилися до них як до виконавців на майданчику. Їхній таймінг, реакції, групова динаміка — усе це мало базуватися на правді».

Кожну вівцю також розробляли як унікального персонажа з власними рисами, що поступово розкриваються у процесі розповіді. Хтось із них — обережний спостерігач, хтось — імпульсивний мислитель, а хтось керується чистим інстинктом. Разом вони формують крихку, але міцну спільноту, об’єднану спільним досвідом і втратою свого пастуха.

Крейг Мазін пояснює емоційну сутність їхнього світосприйняття: «Овець особливими робить те, що вони не розуміють світ так, як люди, але розуміють одне одного краще, ніж більшість людей коли-небудь можуть зрозуміти. Їхня невинність не є неуцтвом. Це своєрідна ясність».

Серед отари поступово виокремлюється вівця Лілі, яка стає тихим емоційним центром. Спостережливість, інтуїція та здатність помічати тонкі закономірності роблять її природженим детективом. Хоча Лілі й не прагне лідерства, саме до неї дедалі частіше звертаються інші вівці у миті розгубленості й небезпеки.

«Вівці ніколи не були просто кумедними другорядними персонажами. Вони — моральний центр історії. Усе, що люди розуміють хибно, вівці відчувають миттєво. Саме цей контраст і стає емоційним двигуном фільму», – продовжує Мазін.

Робота з вівцями — як на майданчику із використанням фізичних макетів, так і під час постпродакшену — вимагала ретельної координації між департаментами. Актори часто працювали поруч із керованими або умовними об’єктами, щоб зберегти точність поглядів і емоційних реакцій.

«У цьому було щось неймовірно заземлювальне. Навіть знаючи, що пізніше їх замінять комп’ютерною графікою, ти все одно реагував на них як на живих. Настільки глибоко ці персонажі були прописані й продумані», — каже один із акторів.

Костюмна дизайнерка Розі Діас також зробила свій внесок у створення образів овець, підкреслюючи контраст між світами людей і тварин через текстури, кольори та форми. «Усе людське трохи складніше, багатошарове, хаотичне. Світ овець мав сприйматися чесним і безпосереднім на цьому тлі», – зазначає вона.

З розвитком сюжету колективний інтелект отари стає дедалі важливішим для розкриття злочину. Їхні спостереження, які люди часто ігнорують, виявляються вирішальними для розуміння істини, що весь час лежала на поверхні. У своїй єдності вони втілюють ту мудрість, яку люди часто не здатні розгледіти самі в собі.
Зрештою, вівці — це не просто свідки подій. Вони — справжня совість історії, емоційна її опора та найбільш несподівані детективи.

В епоху slow-living локації фільму стають особливо привабливими. Безкраї зелені пагорби. Затишне європейське містечко. Місце, куди хочеться втекти у відпустку, а ще справжній рай для художника-постановника. «Хто б відмовився літувати в сільській місцевості?» — жартує художниця-постановниця С’юзі Девіс.

Девіс привносить у проєкт не лише вишукану естетику. Окрім роботи над візуально приголомшливими фільмами, вона має досвід фермерства: допомагала під час ягнення, готуючи овець до періоду народження ягнят, та навіть працювала джиллару (робітницею) на вівчарському ранчо в Австралії. Інакшу кажучи, складно уявити ліпшу кандидатуру, щоб «випасати» візуальний стиль цього проєкту.

Локації в Оксфордширі стали ідеальним полотном для передачі краси та окремішності світу Джорджа. Команда художників максимально використала природний ландшафт: перед початком знімального процесу засіяли 10 акрів трави і просто сподівалися на краще. Завдяки щедрим британським дощам поля зазеленіли настільки буйно, що їх довелося косити кілька разів ще на етапі підготовки до виробництва.

Інтер’єри відкривали не менше можливостей для творчості. Для трейлера Джорджа команда орієнтувалася на американську естетику: це затишний, обжитий простір, що має стильний вигляд, але водночас підкреслює самотність героя. «Якось я бачив інтерв’ю з Ленні Кравіцем і дізнався, що він живе в трейлері Airstream на Багамах. Я подумав: якщо це достатньо круто для Ленні Кравіца, то точно підійде і нашому Джорджу», — сміється режисер Кайл Балда.

Щоб створити містечко, потрібне ціле містечко — і Денбрук не став винятком. Його оживили, поєднавши зйомки на автентичних локаціях з павільйонними декораціями. У результаті з’явився чарівний простір із затишними будинками, химерними топіаріями та ретельно пропрацьованими деталями.

Особливо виділяється готель Partridge Inn: його яскраві кольори та сміливі візерунки підкреслюють ексцентричність мешканців. Навіть поліційна дільниця має такий вигляд, ніби щойно зійшла зі сторінок казки.

«Я ніколи раніше не працювала над проєктом, який поєднує анімацію та ігрове кіно, тому було надзвичайно цікаво вчитися в процесі, — каже С’юзі Девіс. — Як дизайнер, ти зазвичай хочеш заповнити простір. Але тут нам довелося залишити місце для овець. Це змінило все. Ми приділяли особливу увагу деталям біля самої землі: підлогам, текстурам, килимам. Бо часто світ показано саме з їхньої перспективи».

Попри певну казковість, команда прагнула зберегти відчуття автентичності, створивши простір, що виглядає водночас магічним і цілком реальним.  Найкращий комплімент для творців?

«Я сподіваюся, що глядачі захочуть відшукати Partridge Inn і забронювати там номер на вікенд», — зізнається Девіс.

А якщо така масштабна подорож не входила до ваших планів, то радимо завітати до кінотеатрів. Дивіться «Вівці-Детективи» вже 7 травня!

У нашому спецматеріалі ми говоримо з командою постановки про те, як війна, гумор і сцена переплітаються у творчому процесі, як актори проживають свої ролі, а театр стає простором правди, роздумів і терапії. Наступні покази вистави відбудуться 25 та 29 листопада.

Де закінчується сцена: бачення режисера

Скільки її дивитимуться глядачі, стільки вистава й проживе.

Станіслав Мойсеєв
режисер

Яким був ваш перший імпульс поставити саме цю п’єсу — що у ній «зачепило»?

Насправді мене привабила ідея співпраці з фундацією «З країни в Україну» та концепція співзасновника Дениса Блощинського «Семантичний щит». Вона про пошук ідентичності та переосмислення історії через мистецтво. Хотілося зрозуміти, чи це просто декларації, чи реальні наміри, які матимуть втілення.

Мені було важливо побачити, що з цього вийде. Потім з’явилася п’єса, долучився автор Максим Курочкін, і ми вже разом почали розробляти контекст, відштовхуючись від ідей та бачення Дениса. Тож від самого початку я відчував, що це близьке мені і що я хочу це робити.

Як війна змінила ваш режисерський підхід чи фокус у цій роботі?

Якщо говорити про професійні чи методологічні аспекти, останні події особливо не змінили мій підхід. А ось у плані тематики вони стали для мене дуже важливими. Мене завжди цікавив соціально зорієнтований театр, і з роками цей інтерес тільки зростає. Для мене події сьогодення стали домінантною темою, з якою хочу працювати в різних формах.

Мене завжди цікавив соціально орієнтований театр, і з роками цей інтерес тільки зростає.

Війна це не лише окопи чи окуповані території. Це все, що нас оточує: наша солідарність, стійкість, зради, помилки, труднощі. Навіть якщо намагатися заплющити очі або казати, що це не стосується нас, ситуація все одно поруч. Тому для театру і для мене як режисера важливі ці рефлексії і роздуми про те, як сучасні виклики оприявнюються в нашому житті та суспільстві.

У виставі є гумор, а є болісні теми — як ви балансували ці емоційні крайнощі на сцені?

Я думаю, тут нічого особливого немає, бо все наше життя саме про сміх і сльози. Баланс складно оцінити: для одного покоління настає час сліз, для іншого — час надії. Так влаштована природа, так працює Всесвіт.

Найскладнішим для мене під час роботи над виставою виявилися терміни. Ми з Максимом Курочкіним багато обговорювали, як трансформувати п’єсу, видозмінити сцени, щось дописати, щось прибрати. Але при цьому сцени не мали залишатися такими, які вони були, і треба було з них виходити.

Я би хотів попрацювати над виставою більш ретельно і філігранно, повозитися з нею ще, відчути кожну деталь, але розумію, що ідеалу немає, і ця вистава вже прекрасна, яка вона є. Зараз вона вже йде у Молодому театрі, і це важливий етап, який дає змогу глядачам відчути всю силу історії.

Для театру і для мене як режисера важливі рефлексії і роздуми про те, як сучасні виклики оприявнюються в нашому житті та суспільстві.

 

Як з’явилася ідея поставити п’єсу саме у Молодому театрі? Що ви плануєте далі з нею? Вона буде в репертуарі?

Ця ідея виникла дуже природно. Продюсерка Анастасія Вергелес жартує, що вона довго міркувала, куди саме прилаштувати п’єсу, і тут сам собою з’явився Молодий театр. Для мене стало очевидним, що це можливо.

Доки я підготую щось нове для театру, мине час, а хотілося, щоб вже була вистава з чітким тематичним вектором. Я сподіваюся, що все буде добре, і вона увійде в репертуар. Скільки її дивитимуться глядачі, стільки вона й проживе.

Війна, гумор і залаштункова правда: голос продюсерки

Я дуже вдячна акторам, які, незважаючи на всі труднощі з холодом, світлом і небезпекою, залишалися зосереджені та віддані роботі. 

Анастасія Вергелес
продюсерка

Що було найскладнішим у підготовці цієї вистави — у час, коли вся країна живе в умовах війни?

Певно, проводити репетиції взимку, коли часто відключали світло і не обігрівалися репетиційні бази. У таких умовах складно абстрагуватися від холоду і фізичного дискомфорту. Доводилося купувати грілки, стежити, щоб актори не змерзли й були нагодовані, щоб могли сфокусуватися на роботі.

Матеріал був дуже складний, а терміни обмежені. Окрім цього, звучали сирени тривоги, тож мусили переривати репетиції та йти в укриття. Я дуже вдячна акторам, які, незважаючи на всі труднощі з холодом, світлом і небезпекою, залишалися зосереджені та віддані роботі, щоб підготувати виставу високого рівня.

Якою ви бачите реакцію глядача — чого очікуєте, на що сподіваєтесь?

Ми вже показали виставу в Києві, Дніпрі та Одесі. І хоча реакції різнилися, для мене важливим показником є те, що із залів майже ніхто не виходив, попри складність теми. У Києві багато хто відзначав, що ця постановка дуже на часі, бо допомагає усвідомити: Україна і росія — це різні держави, а міф про «братські народи» — частина імперської пропаганди.

У Дніпрі та Одесі сприйняття було дещо стриманішим. Можливо, через сильніший вплив російської пропаганди в цих регіонах. Іноді здавалося, що глядачі не одразу розуміли, навіщо ми порушуємо цю тему. Але після обговорень вони ніби прокидалися, усвідомлювали масштаб і глибину цієї брехні, яка тривала не роками, а століттями.

Вистава дуже на часі, бо допомагає усвідомити: Україна і росія — це різні нації, а міф про «братські народи» — частина імперської пропаганди.

Особливо важливими для нас були відгуки військовиків і родин полонених. Для них перегляд був особливо непростим, адже у виставі є сцени полону та внутрішніх переживань героя. Але саме вони дякували за те, що ми говоримо про це, не даємо забути про тих, хто ще не повернувся, і так допомагаємо боротися за їхнє звільнення.

Між роллю і реальністю. Говорять актори

Валерія Ходос, Дарина Легейда, Наталка Кобізька
акторки

Як ви пережили цю роль — що в ній було найближче або найскладніше для вас особисто?

Наталка Кобізька: З великою любов’ю. Саме так я намагаюся підходити до кожної своєї ролі. Цей образ був для мене особливо цікавим, адже він має певну містичність. Є одна з фінальних сцен, де ми проголошуємо гасла, і вони неприємні. Цієї миті перед очима постає дехто з моїх учителів, сусідів — тих, кого я знаю особисто.

Валерія Ходос: Я досі проживаю цю роль, бо для мене це не просто образ, написаний автором і втілений режисером. Це відображення тих проблем, з якими щодня стикається суспільство, і на які часто ще немає відповідей. Вони тривожать мене як людину і як частину спільноти.

Тому ця роль для мене — живий процес: я постійно рефлексую, думаю, аналізую і сподіваюся, що ми рухаємося у правильному напрямку й створюємо міцний фундамент для наступних поколінь. Хоча подеколи здається, що все йде зовсім не туди. Саме цей внутрішній дисонанс змушує мене грати цю виставу: такі проблеми не можна замовчувати.

Дарина Легейда: Я — дружина військового. І цим уже все сказано. Я ніколи відкрито не розповідала про те, наскільки це важко, про труднощі, які здаються непідйомними, про щоденну боротьбу із самим життям.

Як, на вашу думку, війна змінила функцію театру? Що тепер важливо донести зі сцени?

Наталка Кобізька: Театр — це можливість зануритися в інший світ, відчути режисерські вигадки, почути історію. Для мене головне не просто щось донести, а проговорити й показати нашу правдиву реальність.

Валерія Ходос: Я, звісно, не можу відповідати за театр загалом. Але моя участь у цій виставі свідчить про те, що для мене сьогодні украй важливий актуальний театр, який не існує окремо від війни чи суспільства. Це не означає, що ми маємо грати лише про війну, але ігнорувати її контекст теж не маємо права. Мій вибір — бути частиною матеріалу, що резонує з реальністю.

Дарина Легейда: Для мене театр став осередком емоційної розрядки і місцем, де можна наповнитися позитивною енергією. Тут люди хоча б на кілька годин відкладають війну на другий план. Але найважливіша функція театру — говорити чесно і відкрито про теми, які часто замовчуються.

Це чесний діалог із суспільством замість держави, адже сьогоденна реальність сильно відрізняється від того, що намагаються нав’язати медіа. Театр має бути простором прозріння, освіти і змін.

Чи є сцена або репліка у виставі, яка резонує з вами найбільше? Чому?

Наталка Кобізька: «Ви якісь заблукалі» — це репліка героя Сергія, якого грає Діма Чєрнов, особливо відгукується в мені. Довгий час ми й справді йшли навпомацки, і нашими провідниками були не ті люди та наративи. Таке відчуття, ніби ми справді заблукали.

Валерія Ходос: Мене дуже зачіпає репліка: «Учора було темно і безпросвітно, сьогодні сонечко і чисте небо з літачками лоукостів». У ній йдеться про інфантильність і безпринципність, які можуть непомітно повернути нас до взаємодії з ворогом. Слово «непомітно» тут головне.

Я згадую цю фразу, коли бачу спроби нав’язати нам російськомовний контент чи образ «хороших росіян». У такі моменти перед очима постає фінал нашої вистави, який дуже промовисто показує: якщо не будемо пильними, усе може повторитися.

Дарина Легейда: «Я можу, просто я не хочу». Тут є сила вибору й водночас відчуття внутрішнього опору, це дуже відгукується.

Їхні покази викликають повсякчас суспільний резонанс не лише через дизайн, а й соціальний меседж: на подіум виходять ветерани, моделі — люди з досвідом війни. А кожна колекція розповідає не тільки про стиль, а й про силу, вразливість і гідність. Цьогоріч бренд готує масштабний показ у межах Ukrainian Fashion Week SS’26 — уперше на окремій локації. І вперше представить дебютну жіночу лінію.

Ми поговорили із засновниками Andreas Moskin напередодні нового сезону — наприкінці серпня, у місяць Незалежності — про нову колекцію, внутрішню свободу, роботу з ветеранами, підприємництво у воєнний час і те, який вигляд має українська суверенність мовою моди.

Ми бесідуємо з вами наприкінці серпня — місяця, коли вся країна говорить про Незалежність. Як відчуваєте це слово сьогодні — у професійному та людському сенсах?

Андреас Білоус: Незалежність для нас сьогодні — це, передовсім, свобода і право залишатися собою, зі своїми принципами й цінностями. У професійному сенсі — це сміливість створювати моду в країні, де щодня відчуваєш крихкість життя. У людському — це право бути присутнім, вільним, нести відповідальність і робити свій внесок у спільну перемогу.

Ваша нова колекція буде представлена вже 6 вересня. Чи можна сказати, що вона продовжує цей настрій після Дня Незалежності — і якщо так, то в чому саме це проявляється?

Андрій Моськін: Безумовно. Колекція «Жити назустріч» — це про стійкість, єдність і гідність. Це ті риси, які сьогодні формують обличчя нашої Незалежності. Ми хотіли, аби настрій свята не закінчувався одним днем, а транслювався у тканинах, у силуетах, у присутності ветеранів на подіумі. Це візуальний код свободи, яка народилася з випробувань.

Незалежність для нас сьогодні — це, передовсім, свобода і право залишатися собою, зі своїми принципами й цінностями.

На показах Andreas Moskin завжди є особливий меседж — це не просто мода, а гасло. Яким буде головне послання цього сезону?

Його меседж — «Жити назустріч». Це про те, щоб не закриватися у власному досвіді чи травмі, а взаємодіяти: з людьми, з суспільством, зі світом. Це про діалог мужності й чутливості, про рівність і про те, що справжня сила завжди відкрита до зустрічі.

Цього разу ви вперше представите жіночу лінію. Чому започаткували її саме тепер і як бачите цю лінійку в контексті ідеї сили, гідності та свободи? Також цікаво, як загалом відбувалася її розробка – адже ви стільки років працювали тільки з чоловічими дизайнами й лекалами. Чи складно було перебудувати мислення, чи, може, заради запуску довелося розширили штат працівників?

Андреас Білоус: Ми зрозуміли, що наші цінності не мають гендерних меж. Жіноча лінія стала логічним продовженням нашої філософії — вона створена для жінки, яка не шукає очевидного, а відчуває внутрішню силу й присутність.

Андрій Моськін: Для нас було викликом переступити з суто чоловічих лекал у жіночі форми. Ми залучили нових фахівців, пробували інші техніки, але головним залишився костюмний код бренду. Просто цього разу він заговорив жіночими лініями подолів і скульптурними ліфами.

На подіум знову вийдуть ветерани. Як змінюється їхня роль у ваших показах — від символічної до особистої? Чи можна сказати, що це певний спосіб підтримки й переосмислення ролі чоловічої сили? Чому важливо продовжувати цю традицію, як вважаєте?

На початку це було символічно: ми хотіли показати, що мода відкрита для тих, хто пройшов війну. Сьогодні їхня роль — особиста. Вони не просто моделі, вони — частина наративу. Їхня присутність — це акт гідності, свідчення, що свобода має обличчя. Продовжувати таку традицію важливо, бо вона створює новий стандарт моди — інклюзивної, чесної, людяної.

Присутність ветеранів — це акт гідності, свідчення, що свобода має обличчя.

Ветерани одягаються не лише на подіумі. Як враховуєте потреби людей, які втратили кінцівки, у технологічних процесах та дизайнах, щоб одяг був максимально зручним і ергономічним? Чи в цих випадках допоможе лише індивідуальне пошиття?

Ми вже третій сезон створюємо адаптивні речі. Це штани з прихованими застібками для зручного доступу до протезів, спеціальна вишивка для людей із вадами зору. Частину моделей робимо індивідуально, але головна ідея — інтегрувати адаптивність у стандартні колекції. Це не окрема мода, а єдина мода для всіх.

Працювати в модній індустрії під час війни — вже само собою виклик. Як вам вдається не лише розвивати виробництво в Україні й залишатися незалежними у процесах, а й розвивати бренд за кордоном?

Ми вирішили: залишаємо виробництво в Україні. Це наша незалежність. Так, це складніше й дорожче, але натомість дає автентичність і силу. За кордоном ми розвиваємо бренд через меседжі — показуємо, що в української моди є власний голос, який не зливається з глобальним шумом.

Яке місце, на вашу думку, посідає українська мода у світовому наративі про стійкість і свободу? Чи за роки повномасштабного вторгнення з’явилося відчуття, що світ слухає уважніше?

Так, сьогодні світ уважніше слухає Україну. І мода тут — ще один канал комунікації. Наші колекції — це історії про стійкість, про право бути вільним. Ми бачимо, що у світових медіа українська мода дедалі частіше згадується не лише як креативна, а як смислова й соціально значуща.

Ваша аудиторія за кордоном зростає. Який образ України прагнете транслювати через свої колекції? І що вас найбільше дивує у зворотному зв’язку?

Транслюємо Україну сильну, але чутливу. Державу, яка вміє поєднувати силу зі свободою, а традицію з інновацією.

У відгуках нас радує те, що іноземні глядачі кажуть про відчуття глибини та справжності.

Показ Andreas Moskin цього сезону відбудеться поза межами основної локації UFW. Це естетичне рішення чи акт незалежності в сенсі формату? І, може, відкриєте трохи завісу й натякнете нашим читачам, чим саме дивуватимете цього сезону?

І те, й інше. Для нас важливо створити простір, котрий підкреслить ідею «Жити назустріч». Окрема локація демонструє високий рівень підготовки й позиціонування бренду. Це також про незалежність — ми будуємо власний формат, власну драматургію. А ще — про відкритість: поруч із професійними моделями виходять ветерани, люди з воєнним досвідом, люди з інвалідністю. Це найсильніший емоційний акцент.

Якби ви мали описати майбутнє модне шоу кількома словами, які залишають післясмак Незалежності — якими би вони були?

Сила. Гідність. Присутність. Свобода. Життя.

___________________________________________________

Фото: Роман Наконечний
Інтерв’ю: Ксенія Виноградова

Та ж тенденція дедалі більше підкорює й ювелірну сферу, спонукаючи бренди бути більш відповідальними перед суспільством та довкіллям, водночас пропонуючи сучасний модний дизайн.

Стійка мода у сфері ювелірних прикрас сьогодні виражається через кілька ключових аспектів:

• Використання перероблених металів та каменів, здобутих з урахуванням етичних норм, що дозволяє зменшити кількість відходів.
• Мінімалістичний дизайн і функціональність – такі прикраси можна носити різними способами й не один сезон.
• Персоналізація замість масового виробництва – індивідуальні рішення перетворюють такі вироби на інвестиції, оскільки їхня якість та унікальність роблять їх більш цінними з часом.
• Підвищення обізнаності – такі прикраси часто привертають увагу до питань екології та стійкості, спонукаючи споживачів робити відповідальний вибір.

Не обминув цей важливий тренд і український ринок – ми вирішили дослідити це на прикладі локального бренду Orxata Transforming Jewelry, що сповідує усі вищеназвані принципи. Він був створений у 2020 році креативною продюсеркою Оленою Кучернюк, для якої пандемія стала поштовхом започаткувати нову творчу справу.

Її дитячі спогади про винаходи батька-інженера й креативний досвід у медіа об’єдналися й перетворилися на унікальні прикраси-трансформери – вироби, дизайн яких можна змінювати прямо на тілі. Рухомі слайдери та знімні елементи дозволяють носити їх в 3, 7 чи навіть 10 способів, залежно від ситуації, образу та настрою – це ще й радість творчості, адже ви самі щодня вирішуєте, як саме вони виглядатимуть.

Усі вироби Orxata виготовляються вручну в Києві з перероблених дорогоцінних металлів – срібла 925 та золота 585 проби. Команда бренду уникає перевиробництва, тримає мінімальний сток і пропонує клієнтам сервіс із ремонту та відновлення прикрас, аби вони слугували максимально довго.

Детальніше про філософію бренду нам розповіла його авторка:

Це не черговий аксесуар, а багатофункціональний об’єкт, який замінює цілий ювелірний гардероб.

Олена Кучернюк
авторка бренду Orxata Transforming Jewelry

Вираз «ми – те, що ми їмо» сьогодні я б перефразувала на «ми – те, що ми споживаємо». Це і про інформацію, і про харчування, і про будь-які інші вибори, від пластикового пакета в супермаркеті, до автівки. Мій бренд Orxata Transforming Jewelry щиро намагається бути таким, аби пройти внутрішній контроль якості навіть найсвідоміших.

Кожна прикраса Orxata – це не черговий аксесуар, а багатофункціональний об’єкт, який замінює цілий ювелірний гардероб. Завдяки трансформаціям, наші вироби адаптуються до будь-якого образу: сережка може стати кольє, мінімалістична прикраса – акцентною, базова – вечірньою.

Вони легко підлаштовуються під форму та глибину декольте, під розмір пальця чи об`єм талії, що робить їх надзвичайно універсальними.

Таким чином, ми пропонуємо клієнткам обрати усього лише одне багатофункціональне кольє чи каблучку замість кількох, проявляючи тим самим бережливе ставлення як до довкілля та ресурсів, так і до власного гаманця носія.

Також ми свідомо обираємо модель ціноутворення поза сезонними знижками – це допомагає нашим клієнтам уникати імпульсивних покупок, зберігати усвідомленість і підтримувати ідею стійкого споживання.

Крім того, завдяки трансформаціям, прикраси Orxata мають надзвичайно низький Cost Per Wear – вони працюють на вас знову і знову в найрізноманітшніших образах, на противагу класичним статичним прикрасам –  незалежно від події, стилю чи сезону.

Orxata Transforming Jewelry – це чистота інженерних рішень в гармонії з новою етикою моди та сучасним дизайном.

Цієї весни Київ знову закружляє у вирі чарівних вальсових мелодій: уже 2 квітня в залах Fairmont Grand Hotel Kyiv на Благодійний Віденський бал зберуться культурні діячі, дипломати, меценати та лідери думок, щоби разом підтримати Благодійну організацію «СОС Дитячі Містечка в Україні».

Ексклюзивними організаторами Благодійного Віденського балу в Україні є співзасновниці бізнес-клубу The One in a Million Лідія Філатова та Світлана Третякова.

Торік, після п’ятирічної вимушеної павзи, Віденський бал повернувся у новому, ще масштабнішому форматі, міцно вплетеному в європейські бальні традиції. Це було справжнє свято краси й добрих справ, адже вдалося зібрати понад мільйон гривень на доброчинність. І таке об’єднання заради благодійної мети триватиме й надалі!

Та перш ніж зали наповняться мелодіями вальсу, а світло люстр заіскриться на розкішних сукнях і костюмах, ми познайомимо вас із чотирма парами Віденського балу – саме вони першими вийдуть на паркет і відкриють подію. А вона поєднає віденську класику з сучасністю та українським шармом, а вишуканість – зі шляхетністю.

Напередодні ми зазнімкували ці елегантні пари у стінах Оперного театру – храму високого мистецтва, витончена й ефектна архітектура якого пречудово передає магічний блиск прийдешнього свята. Усі вони – не просто учасники гучного заходу, а особистості, чиї історії надихають!

Світлана Третякова та Макс Леонов 

Світлана Третякова – співорганізаторка Благодійного Віденського Балу, співзасновниця бізнес-клубу The One in a Million, видавчиня, продюсерка благодійного фотопроєкту «Рукостискання Добра» з ветеранами ЗСУ. За час війни Світлана організувала близько 50 доброчинних заходів в Україні та Європі, залучаючи до них відомих діячів культури й бізнесу.

Макс Леонов — головний танцмейстер країни, переможець шоу «Танці з зірками», хореограф-постановник наймасштабніших танцювальних подій України. Автор новаторських танцювальних майстер-класів, які розширюють уявлення про класичну хореографію й додають сучасного звучання традиційним балам.

Катерина Соловчук та Євген Сіроштан

Катерина Соловчук — королева балу-2024, кандидат економічних наук, дизайнерка одягу та аксесуарів бренду Solove, співзасновниця парфумерно-косметичного бренду S&T Parfums, меценатка і активна інвесторка. Цьогоріч, підтримуючи бальну традицію, вона передасть корону наступній королеві.

Євген Сіроштан – заслужений майстер спорту України, чемпіон України та Європи. Партнер, який поділяє погляди та цінності Катерини. Ця пара втілює силу, підтримку та любов до України.

Анна Ропотілова та Микита Степаненко

Анна Ропотілова — власниця мережі салонів тайського масажу Royal Thai SPA, яка налічує три преміальні заклади в середмісті столиці, де досвідчені фахівці з Таїланду й України створюють простір для відновлення ментального та фізичного здоров’я наших співвітчизників у часи постійного стресу.

Окрім бізнесу, Анна з родиною ведуть активну волонтерську діяльність з перших днів повномасштабного вторгнення: закуповують спеціальну техніку для воїнів, підтримують фонд Тати Кеплер «Птахи». Також Анна допомагає талановитій українській молоді:  спортсменам, танцівникам, музикантам і письменникам. Надає фінасову підтримку, щоби обдаровані юнаки і юнки, цвіт української народу, зуміли втілити свої мрій й амбіції. Віденський бал у Києві — це подія, яка привертає увагу всього світу до України та є важливою платформою для збору коштів на підтримку ЗСУ, вважає меценатка.

Микита Степаненко — професійний спортсмен і тренер, призер Кубка Європи, дворазовий фіналіст чемпіонату світу, призер і переможець чемпіонатів України з бальних танців. З початку великої війни активно волонтерить, особисто доправляючи гуманітарну допомогу в деокуповані міста — Ізюм, Балаклію, Куп’янськ, Лиман, Херсон. Останні півтора року зосереджений на допомозі нашим бійцям: закриває збори, закуповує обладнання та техніку, сам відвозить придбані автомобілі на передову.

Олена та Сергій Акімови

Олена Акімова — дизайнерка інтер’єрів, співвласниця дизайн-студії The Lift Bureau by Akimova, засновниця модного бренду Nobelle, а також компанії усвідомлених подорожей Manifest Yourself, яка допомагає людям знаходити натхнення й снагу через новий культурний досвід. Переможниця Mrs. Universe World International 2024-2025, вона заохочує жінок успішно поєднувати успіх, красу та соціальну відповідальність.

Сергій Акімов — король балу 2024 року, підприємець, волонтер, дизайнер інтер’єрів, співвласник компанії The Rift Design Bureau by Akimov, який створює унікальні концепції простору за сучасними трендами. Покинувши рідний Луганськ після окупації, Сергій не лише зберіг жагу до творчості, а й надалі активно підтримує національний рух та доброчинні ініціативи. Цьогоріч він передасть корону наступному королю, засвідчуючи неперервність традицій, лицарський дух, силу єдності та важливість підтримки одне одного в найтемніші часи.

Ці чотири пари — не просто учасники балу, а люди, чиї історії та внесок у суспільство надихають і додають глибини й значущості прийдешньому Віденському балу!

____________________________________________________

За костюми джентльменів для знімання відповідали KAMERON, які підготували образи Dolce & Gabbana — вишукана бальна елегантність у кожній деталі.

Партнерами цьогорічного благодійного Віденського балу стали організації та компанії, які поділяють цінності підтримки благодійних ініціатив і розвитку культурних проєктів: бізнес-клуб The One in a Million, «Радіо П’ятниця», Tsarsky, Brocard, Fairmont Grand Hotel Kyiv, Audi, DERENIVSKA KUPIL, Торговий дім «Вина Світу», LA PERLA, ID SARRIERI, KAMERON, Flora Amora, Pechersk School International Kyiv, Irina Tretiak, Граве Україна, Arthur Murray, Magnat Fine Jewelry, Royal Thai SPA, DR.VARSIK.

Що таке алгоритмічна торгівля у вашому розумінні, і які головні принципи лежать в її основі?

Алгоритмічна торгівля для нашої команди — це не торгівля за алгоритмом. Це торгівля за чіткою, структурованою стратегією з використанням алгоритму для оцінки руху ціни, а не автоматичне виконання угод машиною. Наша система допомагає аналізувати ринок, але рішення ми приймаємо вручну.

Бо в 2023-24 роках витратили купу часу й коштів, щоб навчити машину торгувати за алгоритмом. Й в більшості випадків це закінчувалося погано, адже машина складно адаптується до змінних умов ринку. Тобто як ми це робимо: використовуємо алгоритм, що базується на математичному аналізі, щоб робити торгові операції, робити інвестиції, спекуляції, купляти або продавати активи.

Які технології сьогодні найбільше впливають на розвиток алгоритмічної торгівлі, зокрема роль штучного інтелекту та машинного навчання?

У 2023–2024 роках ми тестували кілька торгових ботів у різних напрямках — запускали їх, давали доступ людям для бек-тестів, аналізували новини, соцмережі, кількість згадок про активи в Twitter, YouTube тощо. В одних випадках задавали 16 тисяч умов, в інших — лише 4–10. І майже завжди стикалися з тим, що ШІ вигадує умови або помиляється, навіть у простих обчисленнях. Це такий ефект, коли ШІ «фантазує» — щось на зразок «снів».

Зараз ми майже не використовуємо ШІ у торгівлі, крім одного випадку: ми беремо скриншоти графіків з чіткими датами і цінами, передаємо їх ШІ, щоб він перетворив зображення на текст. Ось і весь наш поточний досвід.
Сьогодні ми майже не використовуємо ШІ в самій торгівлі. Єдиний виняток — перетворення скриншотів графіків у текст.

ChatGPT останнім часом себе не виправдав, тож ми працюємо з іншими ШІ. Один із найкращих, на нашу думку, — це MANUS. Ми навчаємо його аналізувати наші стратегії, ризик-менеджмент і великі обсяги даних. Наш досвід показує:

ШІ — неймовірний аналітик, здатний обробляти інформацію, яку ми не можемо, але в самій торгівлі він поки що себе добре не зарекомендував.

Чи можете навести приклад успішного використання AI/ML у вашій практиці або на ринку загалом?

На жаль, не можу навести приклад стабільно прибуткової AI/ML-стратегії — ні в нашій практиці, ні на ринку загалом. Бувають періоди в кілька місяців із прибутком, але варто ринку змінитися — і все може злитись за один день. ШІ просто не розуміє, що потрібно перелаштуватися під нові умови.

Наприклад, у березні 2024 року ми тестували чотири різні торгові системи. Коли ринок за ніч різко обвалився, всі вони втратили понад 14 тисяч доларів. Якби я не відключив їх вручну, могли б знищити весь депозит. Тому поки що прикладів справді успішного використання ШІ у торгівлі — немає.

Які головні переваги алгоритмічної торгівлі для інституційних та роздрібних інвесторів?

Головна перевага алгоритмічної торгівлі — відсутність емоцій. Алгоритм працює чітко з тими даними, які отримує, незалежно від настрою, стресу чи зовнішніх факторів. Якщо стратегія й код прописані правильно, усе рахується строго математично.

Алгоритм — це як штучний інтелект без «фантазій», він не додає нічого свого. Ви задаєте чіткі умови, прораховуєте ймовірність руху ціни в один бік — і отримаєте винрейт, тобто відсоток успішних угод. Якщо він вищий за 60% — це вже добре. У нас, залежно від таймфрейму, алгоритм дає від 73% до 85%, що вважається дуже високим показником.

З якими ризиками найчастіше стикаються учасники ринку, які використовують алгоритмічні стратегії?

Найпоширеніший ризик — це нерозуміння, як працює алгоритм. Багато користувачів, незалежно від країни, просто сліпо довіряють системі, не читаючи гайди та не розбираючись у логіці прийняття рішень. Наприклад, наш алгоритм базується на трьох окремих категоріях даних, і лише аналіз усіх трьох дає повну картину. Але люди часто орієнтуються лише на одну.

Трейдерам обов’язково потрібна стратегія і ризик-менеджмент. Без цього — великий ризик втратити всі кошти. А з цим приходять і емоційні, й психологічні наслідки. У випадку інвесторів ризик інший — це, радше, час. Людина вкладає гроші, очікуючи прибуток через місяці чи роки, і ризикує тим, що цей час може бути витрачений даремно.

Як ви підходите до управління ризиками у власних алгоритмічних моделях?

Ми використовуємо три різні алгоритмічні моделі: одна з трьома системами підрахунку, дві — з однією. У кожній — свій підхід до ризик-менеджменту, але загальний принцип у нас один: ризик в одній угоді — від 0,1% до 1% депозиту. Для інвестицій — не більше 10% у один актив. Щоб знизити ризики, ми диверсифікуємо — торгуємо й інвестуємо в різні активи, не заходимо великими сумами в одну позицію. Збитки фіксуємо рідко, здебільшого в межах 1% від депозиту, і тільки при роботі з одним із трьох алгоритмів.

Яке чинне законодавство регулює алгоритмічну торгівлю у вашій юрисдикції, і наскільки воно ефективне?

У нашій юрисдикції діє чітке законодавство, яке забороняє керувати коштами інших без ліцензії чи належно оформленого фонду. Тому ми працюємо за моделлю підписки: користувачі отримують доступ до алгоритмів і навчальних матеріалів, але вся відповідальність за використання — на них.

Наразі ми керуємо лише власними коштами та грошима близьких, які передають їх нам без юридичних зобов’язань. У публічному просторі завжди зазначаємо, що це не фінансова порада, і всі ризики несе сам трейдер або інвестор. У майбутньому плануємо запуск міжнародного хедж-фонду.

Які можливі зміни у регулюванні, на вашу думку, можуть відбутися у найближчі роки?

Головні зміни, які я бачу — це посилена регуляція стейблкоїнів і криптовалют не лише в Україні, а й у світі. Відбуватиметься токенізація майна, і регулятори знатимуть не лише про банківські рахунки, а й про активи на криптобіржах і гаманцях.

Найсерйозніша загроза — це цифрові валюти типу цифрової гривні або долара з біометричним контролем, де регуляція обмежуватиме витрати, доходи, контроль за покупками й переказами.

Ми рухаємося у складні часи, коли тіньовий крипторинок буде жорстко регулюватися.

Як ви вважаєте, чи зросте роль етичних стандартів і прозорості в алгоритмічній торгівлі?

Я вважаю, що якщо алгоритм справді прибутковий і надійний, ним зацікавляться не лише інвестори, а й органи влади — міністерство фінансів, банки, поліція, регулятори як ФБР чи СБУ. Тому етичні стандарти і прозорість будуть регулюватися на законодавчому рівні. Бо якщо алгоритм передбачає зростання чи падіння акцій великих компаній, це може впливати на ринок, і великі гравці намагатимуться контролювати або навіть забороняти таку інформацію.

Що б ви порадили новачкам, які хочуть увійти в сферу алгоритмічної торгівлі сьогодні?

По-перше, не довіряйте всім алгоритмам і обов’язково перевіряйте їхню ефективність. Подивіться, як вони працювали раніше — багато бірж і сайтів дають статистику угод. Вручну прорахуйте, скільки угод було прибуткових, скільки — збиткових, і чи відповідають ці дані рекламі розробників.

Не довіряйте всім алгоритмам і обов’язково перевіряйте їхню ефективність.

Спробуйте алгоритм кілька місяців у безкоштовному режимі перед тим, як платити. Якщо переходите на платну версію — уважно вивчіть інструкції і не порушуйте правила ризик-менеджменту. Ведіть торговий журнал, аналізуйте результати й лише потім приймайте рішення збільшувати ставку чи депозит. Це ваше домашнє завдання для безпечного старту.

З нагоди свята ми поцікавилися у відомих українців: яка вишиванка – їхня улюблена й чому? Відповіді були різні, але однаково щирі: це й зворушливі спогади дитинства, знакові моменти життя, сімейні реліквії та глибоке відчуття своєї ідентичності й єдності нації. 

TAYANNA
співачка

Вишиванка для мене – це  жива історія, яка відображає культуру, силу та красу мого народу. Вона – віддзеркалення національної гордості, вишита нитками нашої історії.

Сьогодні чимало дизайнерів створюють прекрасні етнічні вбрання. Усі вони настільки вишукані, що виокремити якусь одну вишиванку й назвати її улюбленою  – неможливо. Краще мати колекцію, аби одягати щоразу іншу!

Настя Каменських
співачка

Із самого малечку вишиванка була для мене чимось сакральним, тим, що тягнеться від наших предків. Пам’ятаю, як моя бабуся мережила візерунками сорочки й інші речі. Це було її найулюбленіше заняття, я й досі зберігаю це шитво, як спогад про найтепліші моменти.

У нашій родині вишиванку носили не лише на свята, вона була частиною повсякдення. Мій дідусь мав їх неймовірну кількість, але завжди з трепетом вибирав, яку саме одягнути сьогодні. Бабусі й дідуся вже поряд нема, але ці спогади досі бережу в серці з великою любовʼю.

Олександр Педан
телеведучий, громадський діяч

Мою улюблену вишиванку власноруч вишила мама, це для мене найдорожча річ у гардеробі. Вона доволі незвичайна – у темних  кольорах, із патріотичними мотивами. Дуже її люблю! А фото це робив на День незалежності – краще вбрання не знайти!

Анна Трінчер
співачка

Коли я відпочивала на Закарпатті, випадково зайшла в місцеву крамницю й натрапила на вишиванку, яка миттєво привернула мою увагу й зачарувала красою. Відтоді вона стала моєю улюбленою.  Таїть в собі дух гір й атмосферу цього мальовничого куточка. 

Загалом вишиванка для мене – це символ нашої культурної ідентичності, що відображає усю глибину народних традицій та звичаїв. Кожна вишивана сорочка розповідає власну історію, дарує можливість зберегти в собі частинку минулого та з’єднати його з сучасністю. Коли вбираю вишиванку, то показую світові, що я – українка.

Наталка Денисенко
акторка

У моїй колекції багато сучасних вишиванок від різних брендів, але є одна, дуже дорога серцю, з особливою історією:  її власноруч вимережила моя мама у своїй молодості. Цій вишиванці 40 років! А скроєна вона з тканини, яку ткала моя бабуся.

Вона для мене дуже цінна, я її бережу, лежить у шафі у спеціальній коробочці. Якось вдягла на День вишиванки на трансляцію на одному з каналів. Моя мама в молодості була мініатюрною, тож зараз саме мені по розміру.

Я вмовила маму передати її мені, а в майбутньому хочу так само передати своїй дочці як спадщину нашої родини. Для мене це най-найкраща вишиванка, хоч і виглядає вона доволі просто.

Якось я брала участь у проєкті, де приміряла автентичний український одяг. На мене одягли вбрання, якому понад 100 років. У таких речей неймовірна енергетика!

У мене навіть мурашки шкірою пішли від усвідомлення того, як виглядали наші прабабусі, як вони власноруч створювали цей розкішний, унікальний одяг. Це щось неймовірне!

Лєра Мандзюк
стендаперка

На цих світлинах моя улюблена вишиванка. Вона в чорному кольорі, що мені дуже імпонує, бо завжди виступаю в чорному. На цьому фото я на благодійному заході, мені дуже запам’ятався цей день. Вишиванку подарувала власниця бренду Svarga, який спеціалізується саме на вишитому вбранні.

Разом із подарунком вони запросили мене виступити на заході, де збирали кошти для ЗСУ. Це було на паркінгу. Мені запам’яталося, що було дуже холодно, але люди реагували на все, що відбувалося, дуже тепло. Коли ви запитали про вишиванку, я одразу згадала саме цей момент!

SKYLERR
співачка

У мене немає якоїсь однієї улюбленої вишиванки, але є невелика колекція корсетів, із якими пов’язаний мій сценічний образ. Вони всі – в українському стилі, натхненні вишиванками. Ставлюся до них з особливою любов’ю, бо кожен концерт асоціюється з моїми першими піснями, початком моєї кар’єри.

Один із найулюбленіших – корсет від українського бренду Rovero. Створений з народними мотивами і вишивкою на рукавах, із орнаментом, який я часто використовувала у своїх виступах і кліпах. Мені хочеться якомога більше такого одягу, щоб інтегрувати наші культурні коди у вбрання, транслювати, наскільки вони доречні в сучасному вбранні й, звісно, які ми, україночки, у ньому гарні!

Ірина Адоніна
громадська діячка

У мене було чимало різних вишиванок ще зі шкільних років, які мені надзвичайно подобалися. Найулюбленіша зʼявилася вже після початку повномасштабного вторгнення. 

Це сталося в Будапешті, коли ми переїхали в це місто, і я почала організовувати івенти там. Якось із нами співпрацював бренд вишиванок, і вони передали нам чимало гарних суконь та блузок. Саме тоді я й закохалась в одну з них.

Сукня була жовто-блакитного кольору. Іноземцям ще здалека й одразу заявляла: це український національний стрій. Вона підкорила мене й стала моєю фавориткою. 

Саме оця вишиванка допомагала мені демонструвати європейцям, що я – українка за кордоном, бо в моїй країні йде війна. З нею почала ще більше цінувати своє коріння й пишатися тим, звідки я родом. У вишиванці можу ідентифікувати себе українкою навіть на чужині. З початком повномасштабної війни такі прояви набули значно глибшого сенсу.

Андрій Черепущак (Галицька Діва)
блогер, стендапер

У мене є улюблена вишиванка, і вона особлива, адже її своїми руками вишила моя мама! Ця сорочка висить у мене на видному місці, щоб усі бачили. Коли я відчиняю свою шафу, теж бачу її і згадую маму, і мені сумно, адже вона далеко від мене.

У мене завжди було багато вишиванок, я їх просто обожнюю – це неймовірна краса, це код нашої нації. Завжди хотів, щоб сорочку мені вишила мама так, як вона вміє це робити! Тому ми вибрали наші улюблені кольори: вона відрізняється від інших вишиванок тим, що має візерунки ще й на рукавах.

Більше такої немає ні в кого!  Я сам придумав дизайн цієї сорочки, а мама, своїми золотими руками, втілила мою мрію в життя, дуже вдячний їй за це! У цій вишиванці – суцільна любов!

Світлана Тарабарова
співачка

Улюблена вишиванка – білого кольору з білою вишивкою від українського бренду Varenyky Fashion. Проста й водночас у ній стільки сили! Памʼятна, бо всі важливі моменти, повʼязані з народженням моїх дітей та родиною – вона поруч як оберіг.

Вишиванка – подарунок від близької подруги, без особливої дати. Вона відчула, що мені потрібна підтримка та увага, це було в саме серденько!

Diana Gloster
співачка

Моя улюблена вишиванка – це та, яку зберегла моя мама ще з Криму. Вона символізує частину мого дитинства на півострові. Щоразу, завдяки їй, я згадую ці дні, проведені вдома, що пробуджує в мені найтепліші спогади. Вона стала для мене символом дому й культурної ідентичності нашого незламного й незалежного народу. 

Після анексії Криму ця вишиванка набула нового значення. Особливо тепер, у цей складний для України час, сорочка нагадує про важливість збереження наших традицій та обрядів. Ця вишиванка – своєрідний зв’язок із моїм минулим, із моїм корінням, але водночас і з майбутнім теж. Я вірю, що вже невдовзі зможу повернутися в наш, український Крим, та одягнути її на день нашої Перемоги.

Бо носити вишиванку для мене – означає показати приналежність до свого народу, до його культури та духовних цінностей.

Кілька днів працював ексклюзивний, доступний тільки за попереднім записом шоурум, який відвідали численні байєри, стилісти, fashion-журналісти, й не лише оцінили представлені вироби, а й переконалися у рішучості і пристрасті українських дизайнерів, які продовжують працювати й творити, незважаючи на виклики, пов’язані з триваючою війною.

Очолила цей масштабний проєкт разом зі своєю командою Джен Сідарі — американська fashion-експертка, яка на початку повномасштабної війни заснувала глобальну онлайн-платформу ANGELFORFASHION.com, де зібрала товари кількох десятків українських модних брендів, аби відкрити їхній талант світові.

Це стало важливим рятівним кругом для кількох дестяків марок, на сьогодні ж на веб-сайті розміщено сорок найвідоміших брендів одягу та аксесуарів України, а замовлення відправляються в понад 150 міст по всьому світу. Не дарма Джен назвають «ангелом моди»! 

Ініциативу Angel For Fashion у Мілані підтримала програма USAID «Конкурентоспроможна економіка України».

Ми запитали Джен та кількох дизайнерів-учасників про їхні враження від реалізації проєкту, тоді як модель Євгенія Таран приміряла представлені у просторі шоуруму колекції й прогулялася міланськими вулицями в об’єктиві фотографа Владислава Томіка.

Це лише питання часу, коли ще більше українських брендів стануть всесвітньо відомими!

Джен Сідарі
fashion-експертка, засновниця глобальної онлайн-платформи Angel For Fashion

Очевидно, що ми запустили проєкт Angel For Fashion, щоб вести бізнес, і кінцевою метою є отримання замовлень від роздрібної торгівлі шляхом експорту на нові зовнішні ринки. Ми повинні збільшити продажі для брендів, щоб зберегти роботу їхніх нинішніх співробітників і, сподіваюся, розширити їхні команди, створивши робочі місця в Україні.

На щастя, ми провели два дуже успішні шоуруми в Нью-Йорку та Мілані, які принесли нові можливості для бізнесу українських дизайнерів.

Цього сезону наші шоуруми відвідали найвпливовіші байєри. Bergdorf Goodman, SSense.com, Holt Renfrew, Bloomingdales, MoMa, Saks Fifth Avenue, La Maison Simons, Moda Operandi та інші прийшли подивитися на українські бренди, і це чудово!

Мені також подобається бачити, як дизайнери співпрацюють під час проведення шоурумів, оскільки багато з них ніколи не зустрічалися до цієї події. Для мене було великою честю запустити проєкт Angel For Fashion у вересні 2021 року та спостерігати за зростанням нових брендів кожного сезону.

Співпраця з українськими дизайнерами стала одним з найприємніших періодів у моїй кар’ єрі в індустрії моди.

10 вересня ми вперше презентували 9 українських дизайнерів на події, яка відбулася в Нью-Йорку. Також ми вперше провели спільну презентацію одразу семи брендів із України у Мілані. Два роки тому я навіть уявити не могла, що ми настільки виростемо за такий короткий проміжок часу і будемо представляти 16 різних брендів, адже починали ми лише з чотирьох!

Співпраця з українськими дизайнерами стала одним з найприємніших періодів у моїй кар’ єрі в індустрії моди. Усі вони неймовірно талановиті з точки зору дизайну та дуже вдячні за мою підтримку та будь-які перемоги, які вони мають на ринку. З огляду на всі замовлення, які ми отримали від клієнтів з усього світу на ANGELFORFASHION.com, я знаю, що це лише питання часу, коли ще більше українських брендів стануть всесвітньо відомими!

Цей проєкт виділяється серед інших завдяки своєму унікальному підходу та дієвій підтримці українців.

Крістіна Бобкова
дизайнерка бренду Bobkova

Після реалізації ініціативи емоції надзвичайно позитивні! Робота з цим шоурумом була для нас чудовим досвідом, який, сподіваємось, у подальшому відкриє нові можливості і перспективи. Цей проєкт виділяється серед інших завдяки своєму унікальному підходу та дієвій підтримці українців.

Локація, а саме Мілан, також грала важливу роль у створенні особливої атмосфери та успіху задуманого. Разом з тим, ми хочемо ще раз висловити подяку USAID та Angel For Fashion за їхню бездоганну організацію та надану підтримку. Сподіваємося на подальшу співпрацю та спільний розвиток!

Найбільшим успіхом цього проєкту, на нашу думку, була можливість познайомитися з новими людьми, потенційними партнерами. Ми також маємо великі надії на комерційний успіх завдяки цій співпраці,  для нас це дуже важливо. Віримо, що результати матимуть позитивний вплив на нашу діяльність і допоможуть нам зростати та розвиватися.

Найбільший успіх цієї ініціативи – це люди, які її реалізували.

Дарія Плаксюк
дизайнерка бренду Podyh

Враження від проєкту суто позитивні: організація на високому рівні, професіоналізм. Я отримала багато відгуків, як стати краще. Дуже сподобався прямий контакт з байєрами та швидкий фідбек, велика підтримка з боку агенства, не велика кількість брендів, через що приділяється багато уваги кожному з них. Й звісно, найбільший успіх цієї ініціативи – це люди, які її реалізували.

Це великий крок для нас і майбутні можливості для розвитку бізнесу.

Анна та Єлизавета Книженко
дизайнерки бренду Dukachi

Ми вдячні за надану можливість презентувати нашу нову колекцію емалевих ляльок на тижні моди у Мілані. Це великий крок для нас. Ця подія дала нам нові знайомства і майбутні можливості для розвитку бізнесу!

Ми протягом років вдосконалювали свою майстерність і з нетерпінням показали результати.

Артур Кулаковський
дизайнер бренду Kulakovsky

Можливість представити наш бренд в Мілані під час Тижня моди – це велика подія для команди KULAKOVSKY. Ми протягом років вдосконалювали свою майстерність і з нетерпінням показали результати на міжнародному ринку за підтримки USAID і Angel for Fashion.

А тепер вирушаємо на прогулянку сонячним Міланом разом із моделюю Євгенією Таран та фотографом Владиславом Томіком, аби вкотре надихнутися талантом українських дизайнерів! 

вбрання Elena Reva
вбрання Elena Reva
вбрання Bobkova
вбрання Katerina Kvit
вбрання Katerina Kvit
вбрання Podyh
вбрання Podyh
вбрання Kulakovsky
вбрання Oliz

Фото: Владислав Томік

Ми зазирнули до оновленого шоуруму the COAT by Katya Silchenko і розпитали його головну натхненницю Катю Сільченко про її стилистичні ідеї, ризики ремонту під час війни та унікальні предмети інтер’єру, зібрані тут. 

 

Про ідею апгрейду 

Ми постійно перебуваємо у процесі зростання, розширення, а тому і ремонту. Два роки тому ми зробили оновлення першої частини шоуруму, на той момент це й був весь наш простір. Але з розширенням колекції і збільшенням кількості гостей я остаточно зрозуміла, що ми потребуємо розширення фізичного, тож ми розпочали ремонт.

Дійсно, під час війни є думки зупинити все до кращих часів і не рухатись. Але ми маємо працювати, втілювати свої плани й рухати економіку. Ми ризикнули і не прогадали! Я усвідомлюю, що несу відповідальність за всю команду, тому знайти сили і ресурси для кроку вперед – першочергова задача. Тепер розумію, що ми і з цим впоралися.

Ми і далі продовжуємо наш розвиток. Наприклад, кілька тижнів тому розширили наш цех на один поверх, знову подолали ремонт, і тепер наші майстри мають змогу працювати в ще кращих умовах, а ми – ще більше розширити наші виробничі потужності.

Знайти сили і ресурси для кроку вперед – першочергова задача.

 

Про головні очікування від команди дизайнерів

Я хотіла світлий і мінімалістичний простір, але теплий, з натуральними відтінками і плавними формами. Щоб він був максимально комфортним для презентації яскравої колекції, не конкурував за увагу, а доповнював її своїм шармом. Оскільки основним предметом шоуруму є все ж таки одяг, інтер’єр мав вийти не занадто «гучним», таким собі ідеальним фоном для представлених колекцій. Якомога більше світла – ось одне з головних моїх прохань, яке було озвучене команді дизайнерів.

 

__________________________________________

Освітлення

Оскільки шоурум розташований на першому поверсі цегляного житлового будинку 1950-х років, йому не вистачало світла, адже стеля низька, а двері та вікна – замалі. Останнє команда дизайнерів збільшила, і це рішення допомогло візуально підняти стелю і дозволило проникнути світлу. Щодо стелі, дизайнери утрималися від використання електричних шин, які зазвичай використовуються для демонстраційних залів, вибравши вбудоване освітлення з найвищим індексом передачі кольору та без декоративних елементів.

Дзеркала були доповнені вбудованими профілями дифузного освітлення. Це рішення забезпечило приємне й водночас рівномірне освітлення під час примірки. Світильники з мідним покриттям – декоративний та функціональний елемент, що підтримує естетику салону. Візуальна концепція простору базується на ритмічності та повторюваності, які розгортаються через розміщення акцентного освітлення та вішалок для одягу.

__________________________________________

 

Про процес оновлення

Я просто відчувала, що і як саме повинно бути у просторі the COAT. Уявляла подумки відтінки, атмосферу, лінії, фактури оновленого шоуруму. Рада, що дизайнери змогли вловити правильний настрій та втілити задумане.

 

Близько чотирьох місяців йшов ремонт у другому залі шоурума, паралельно з повноцінною роботою першого залу, де була розміщена нова колекція і де ми приймали відвідувачів. Ми довго підбирали саме «той» відтінок стін, додали більше точкового світла, щоб перебувати в приміщенні було максимально приємно. Мені здається, у нас вийшло саме так, як хотілося!

Я просто відчувала, що і як саме повинно бути у просторі the COAT.

 

__________________________________________

Матеріали

Натуральна мідь – елемент брендбуку the COAT by Katya Silchenko та початкового дизайну шоуруму. Тож, цей матеріал використали в інтер’єрі в якості головного акценту. Дизайнери покрили стіни та стелю вапняною штукатуркою, підлогу залили мікроцементом. Обраний колір — нейтрально-сірий з пісочними тонами — об’єднує стіни, стелю та підлогу в суцільний простір, і не надто привертає увагу.

 

__________________________________________

 

Про унікальні предмети інтер’єру

Наш простір довершують унікальні артефакти на підтримку нашої поточної колекції SS`23. Вона натхненна українською культурою, спадщиною наших бабусь, що пряли тканини, шили та вишивали власноруч одяг і домашній текстиль. Тож, майстри-реставратори знаходили та відновлювали елементи побуту минулого спеціально для нашого шоуруму. Зокрема, тут можна побачити дерев’яну 200-річну лавку, прядку з Чернігівщини – їй 86 років! – та старовинні балки з 200-річного дерева.

 

Про найсимволічніший елемент простору

Мабуть, найсимволічніший елемент в шоурумі для мене – подарунок мого коханого Сергія (ред. – Сергій Неклева – засновник івент-агентства S*EVENT). Це портрет «молодого Джонсонюка» авторства української художниці Юлії Моховикової. Полотно дуже гармонійно вписалося у наш простір і завжди підіймає мені настрій, до того ж воно доволі актуальне.

Фото: Ден Бобров

З нагоди річниці ми поспілкувалися зі співзасновницями «Ні грама драми» Стефанією Сагайдак і Катериною Липською. Дівчата розповіли про філософію бренду і про те, як їхньому бізнесу вдалося успішно подолати обстріли, блекаути та інші складнощі воєнного стану. 

Про ідею, назву та мету проєкту «Ні грама драми» 

Стефанія: Я підприємниця, вже 6 років. З перших днів війни почала волонтерську діяльність в одному з найбільших волонтерських штабів Одеси. Потім з’явилася ідея проєкту «Ні грама драми». Починали з 11 пробних футболок, з метою регулярно та системно збирати гроші на підтримку ЗСУ. Хотіли відновити виробництво і підтримати економіку, хотіли показати, що українські дизайнери – найталановитіші, а також створити речі,які можна буде з гордістю носити після перемоги.

Як каже моя бізнес-партнерка Катерина, і я з нею згодна, повноцінно ми зрозуміли, чому ми називаємося «Ні грама драми», в блекаут, коли, заходячи в офіс, побачили, як команда пакує замовлення при ліхтариках, пише маркером на пакеті транспортну накладну і це все з посмішкою на обличчі. Також наша назва походить з нашої позиції – не хочемо, щоб Україна в світі трактувалася як жертва. Ми переможемо і ніякої драми! Ніякого жалю до українців. Тільки перемога. Бо світло завжди перемагає темряву, і світло лунає зсередини нас.

Катерина: Для мене бренд «Ні грама драми» – це про незламність. Про силу опору та силу змінювати.

Про розподіл благодійних коштів

Стефанія: Ми співпрацюємо з фондом «Корпорація монстрів» та організацією «Хвиля 91», які «перетворюють» кошти на військові аптечки, взуття та інше спорядження. На початку ми збирали гроші на потреби нашого регіону, потім – на найгарячіші напрямки – Херсонський та Миколаевський, зараз – Донецький. Про все звітуємо на онлайн-майданчиках бренду.

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Публикация от Ні грама драми (@ni_gramma_dramy)

Про дизайн одягу та прикрас «Ні грама драми»

Катерина: Рушійна сила всього проєкту – це наша засновниця Стефанія, вона є автором всіх товарів. В дизайні деяких із них використані ілюстрації, розробені українськими митцями, творчість яких ми прагнемо поширити. Наприклад, ілюстрацію до футболки та худі «Золотий тризуб» створювала ілюстраторка Даша Пилипенко.

А от ювелірна колекція «Колос країни», в якій ми розкриваємо символ пшениці – авторська розробка Стефанії. Цією колекцією ми хотіли показати, що українці – ніби велике поле пшениці. Де б ми не були, нас багато і ми разом і кожен з нас – то є мужній, красивий, неймовірний золотий колос країни.

Про команду проєкту

Катерина: У «Ні грама драми» дуже цікавий шлях формування команди, адже своїх перших колег ми почали шукати ще в квітні 2022 року. Воночас, шукаючи колег, ти також шукав себе, сили і сенс щось робити. І ми знайшли. Знайшли людей, яких не паралізував страх, які мали сили та енерію змінювати цей світ, не здаючись та продовжуючи боротися.

Перші люди, які приєдналися до команди, прийшли з волонтерського штабу, в якому ми разом працювали з перших днів війни. Більшість з них й досі працюють з нами. Ми змінюємо свої ролі в команді, у нас зʼявляються нові напрямки, але найголовніше, що це відповідає суті «Ні грама драми». Наша команда – це люди, які вірять в бренд та розділяють з нами його цінності.

Про подолання складних для бізнесу ситуацій під час війни

Стефанія: Бувало дуже важко. Ми з Катею були вимушені кожен день приймати швидкі тактичні рішення, адже те, що працювало сьогодні, не працювало завтра. І так два місяці поспіль, доки тривав блекаут.

Катерина: У важкі дні я просто нагадувала собі, що треба продовжувати рухатися вперед, робити щось для того, аби наблизити нас до мети і не зупинятися. Мене дуже підтримувало те, що завжди було на кого покластися. У мене був тил, який міг підстрахувати… Я дуже вдячна своїй партнерці та нашій команді за те, що в будь-якій проблемі ми були разом.

Зі кладнощами стикнулася більшість бізнесів в Україні. Ми пропонували виробництвам виходити разом з їхніми робітниками на зміни та шити, адже видача товарів була мінімальною і це викликало додаткові затримки із відправками замовлень. Ми возили свій генератор на підприємства, бо в них його не було і коли вимикали світло, робота повністю зупинялася.

Є процеси, які взагалі не мають зупинятися, як, наприклад, при виготовлені ювелірних прикрас, коли 6 годин поспіль йде лиття. У ці моменти ми просто молилися! Часом нам здавалося, що все – більше сил немає. Бо полагодив щось одне – поламалося інше, знайшли генератор одним, в інших – трапився обстріл. Згадую це, і око сіпається, але ж прорвалися!  Були єдиним організмом, підтримували один одного, як могли.

Ми не знали, що буде завтра, але знали, що по-іншому не можна.

В один із днів, коли оголосили перший блекаут, я вийшла з кабінету і побачила як Саша, наша head of customer-brave support, підіписувала ТТН – маркером, при свічках, в якій українська СРМ система давала нам змогу це робити. У той момент я відчула величезну хвилю незламності… Саша ж посміхалася, адже того дня ми змогли відправити 50 посилок! А одна посилка — це зазвичай декілька товарів, наприклад, худі та футболка.

Це означає, що одна швея отримає зарплатню і купить куртку. А її керівник отримає з нашого замовлення маржу, на яку купить хумус і хлібці – те, для чого не потрібен холодильник. Або каву в кав’ярні біля дому, бо там можна зловити інтернет. Постачальник тканини з айфоном в руці та турецько-українським акцентом, блукаючи по закутках ринку, знайде нам посеред всього складу «той самий», ідеальний колір такинини на нові худі
. А комусь стане тепліше, коли він отримає замовлення, бо теплесенький фліс ми обирали не один день.

Саме такі думки допомагали нам не зупинятися. Ми не знали, що буде завтра, але знали, що по-іншому не можна. Що зараз всі ми — велике ціле. Тому ми продовжували рухатися і робити те, що вміємо.

Про успіх «Ні грама драми» у воєнний час 

Стефанія: Це хибне враження, що в Україні через війну зупинилося життя та економіка. Ми змогли зібрати стільки коштів на ЗСУ саме тому, що українці продовжують жити своє життя. Так, воно кардинально відрізняється від того, до чого ми звикли до 24 лютого 2022 року, але, навіть враховуючи ці обставини, ми продовжуємо працювати, створювати, мріяти.

Ми змогли зібрати стільки коштів на ЗСУ саме тому, що українці продовжують жити своє життя.

Для когось «Ні грама драми» — це можливість підкреслити свою громадянську позицію, для когось — спосіб подарувати частинку любові до України своїм друзям та близьким, для когось — спосіб підтримати Україну, а когось просто гріє те, що він носить тризуб біля серця.

Про розширення географії бренду за межами України

Стефанія: Нам це вдалося зокрема завдяки українцям, які наразі знаходяться за кордоном. Проте нас в світі підтримують не лише українці, наші товари купують також німці, канадці і навіть японці. Колекції «Ні грама драми» представлені на двох офіційних сайтах – українському та міжнародному, національній платформі Brave.ua та міжнародному маркеплєйсі ETSY, де ми наразі просуваємо наш магазин. Таким чином наші речі «розлетілся» вже по 43 країнах світу, деякі пакунки змогли потрапити навіть до Африки! Ми доставляємо по всьому світу, зазвичай протягом 2-3 тижнів.

Про підтримку селебриті

Стефанія: Гадаю, люди обʼєднуються, якщо в них є щось спільне. Наразі нас підтримує чимало відомих українців Onuka, КRUTЬ, Сабіна Мусіна, Ярослава Кравченко, Вера Брежнева, Лілія Подкопаєва, Дмитро Сівак, DZIDZIO (Дмитро Хома), Ольга Руднієва та інші. Ми дуже цінуємо підтримку та вдячні за довіру кожного, хто обирає наш бренд!

Головні підсумки і трансформації за рік – особисті та проєкту

Стефанія: Особисто зі мною відбулася колосальна трансформація. Я це називаю х100. До війни я навіть подумати не могла, що я можу робити стільки великих речей. Наприклад, за весь період війни ми з друзями через Інстаграм зібрали близько 400 тисяч доларів, які ми передали на потреби ЗСУ.

З проєктом теж відбулося чимало трансформацій, адже ми зростали щодня. Все починалося з тридцяти волонтерів у команді, які створювали сайт, підключали систему оплати, обробляли замовлення вдень та вночі, відправляли посилки… В все це на тлі повітряних тривог, під час яких ми всі ховалися в бомбосховищах. Все було абсолютно хаотично, як то кажуть, «на колінках».

Для мене, як для підприємиці, цей рік багато чого змінив і подарував зовсім новий досвід у бізнесі!

Наразі ми працюємо з провідними спеціалістами, залучаємо найкращих фотографів для зйомок, співпрацюємо з українськими митцями, а всі процеси налашіовані так, що працюють як один єдиний механізм – злагоджено та чітко. Для мене, як для підприємиці, цей рік багато чого змінив і подарував зовсім новий досвід у бізнесі!

Про плани після перемоги

Плани після перемоги – тільки зростати і надалі розвивати Україну, економічно і культурно, на міжнародному рівні.

У нас зʼявиться інша колекція, окрім патріотичної. Ми плануємо особливо виділяти бренд прикрас і залучати ще більше українських митців для його розвитку. Також було б цікаво інтерпретувати автентичні речі на новий лад, на кшталт вишиванки. Зробимо її сучасною, такою, яку можна буде носити кожен день, як базову річ у гардеробі.

Ми віримо в те, що перемога вже близько. Робимо все, що можемо і маємо, аби наблизити цей день!