Дебютний кліп виконавиці на пісню Plan B став символом нового етапу творчості.  Трек розповідає про токсичну взаємодію, де тяжіння й страх близькості існують поруч, а контроль, емоційні гойдалки й руйнівна хімія поєднуються в одну історію. Для авторки це більше ніж пісня — це спосіб говорити про силу, межі та внутрішню свободу. А музика стала для неї власною терапією, яка допомогла справитися з глибокою депресією на початку повномасштабної війни.

У своєму першому інтерв’ю AELINA відверто розповідає про шлях до власного звучання, професійний досвід у Європі та Америці, зйомки в Києві під час війни та принципову відмову бути «планом Б» — і у стосунках, і у творчості.

Про Plan B і мить, коли більше не хочеться бути «запасним»

Plan B з’явилася дуже органічно. Я не сідала з думкою, що зараз створю маніфест. Це була іронія, навіть сарказм. Сенси, які звучать у пісні, — це не вигадка, але й не буквальна цитата. Це відчуття, яке з’являється, коли ти вже знаєш наперед, що тобі скажуть.

Я чую ці слова ще до того, як вони прозвучать: «Я тебе так люблю», «Я заради тебе все зроблю».
Фраза «I’m afraid that you may love me, leaving your whole life just for me» — це моя відповідь наперед, іронічна й точна. Вона про мить, коли обіцянки звучать красиво, але за ними  — порожньо, бо нема вчинків.

Ця пісня — не про агресію й не про ненависть. Вона про момент, коли доростаєш до чесності з собою. Коли не хочеш бути планом Б — ані в стосунках, ані в житті, коли точно визначився, чого прагнеш від взаємин, а чого – ні.

Ця пісня — не про агресію й не про ненависть. Вона про момент, коли доростаєш до чесності з собою.

Про особистий досвід і дорослішання у стосунках

Так, за цим треком стоїть особистий досвід. Але це не одна конкретна історія. Це багато ситуацій, які з часом складаються в одне відчуття.

Раніше я не дуже переймалася, чого насправді хочу від стосунків. Можливо, мені був близький вільніший формат. Але з часом це змінюється. Я подорослішала і тепер чітко розумію свої межі. Знаю, що для мене прийнятно, а що — ні.

У мене зараз є стосунки, але я не люблю їх афішувати. Ми з моїм обранцем не раз розходилися і сходилися. І це навчило мене не ідеалізувати, не загадувати наперед і не будувати картинку «назавжди». Є сьогодні — і цього достатньо.

Про ранній вибір і відчуття себе митцем

Після 9 класу я пішла вчитися на кухаря — швидше з остраху, ніж з внутрішнього поклику. Просто за компанію з подружкою, бо так здавалося безпечніше. Ніколи не бачила себе в цій професії, бо ще тоді знала, що я — митець. У 19 років поїхала за кордон. Цей вектор був у мені змалку: я завжди знала, що не залишуся жити в Україні й шукатиму себе ширше, без кордонів.

Про музику як порятунок і спосіб вижити

Музика прийшла в моє життя дуже серйозно вже під час війни. Раніше я довго шукала себе, сумнівалася, відкладала. А потім настала мить, коли я перестала почуватися живою.

Я була в депресії. Глибокій. І тоді усвідомила: або я почну щось створювати, або просто зламаюся. Я відкрила Logic Pro й почала експериментувати, писати, навіть не думаючи, чи це правильно.
Для мене було принципово інше: я хочу писати сама. Якщо музику робить хтось інший — я в цьому не живу. Я не просто співаю — я створюю.

Про звук, стиль і пошук себе

Довго не могла відчути себе як артистку: чи чисто беру ноти, чи правильно дихаю, чи взагалі звучу «так, як треба». В інтернеті завжди багато критики, і рано чи пізно це починає впливати на самооцінку.

Саме тому я пішла в школу вокалу в Кракові: щоб побороти страх сцени, вийти із зони комфорту й опанувати базу. Але з часом усвідомила головне — не існує єдиного «правильно». Є твій власний стиль, який з’являється лише тоді, коли перестаєш копіювати інших і починаєш слухати себе.

Тоді я зрозуміла, що потрібно щось змінювати, бо інакше ніколи не знайду свого голосу.  І коли залишилася сама з мікрофоном удома, заспівала тихо, нижче, без напруги — мені стало комфортно. Пізніше дізналася, що це називається dark pop. Але я не люблю ярлики. Це просто мій стан.

Мене завжди тягнуло до артистів, у яких є темна сторона й водночас поп-чутливість. Слухала Marilyn Manson, Britney Spears, Lady Gaga. Також мені дуже відгукується пісня Sweet Dreams. Вона, мабуть, найулюбленіша — ця іронічна, трохи тривожна енергія, коли поп може бути не солодким, а напруженим і навіть незручним. Думаю, саме цей баланс — між масовістю й темрявою — сильно вплинув на те, як звучу зараз.

Про візуальне мислення і малювання

Я з дитинства дуже багато малюю і досі пишу картини. Це завжди було моїм способом самовираження. Частину робіт я продавала — просто з рук у руки, без галерей. Зараз мої картини роз’їхались по світу: щось залишилось у Барселоні, щось — в Амстердамі, щось — в Америці.

Про ранні релізи

Я випускала пісні й раніше, але робила це дуже тихо — без промо, без відео, без стратегії. А потім зрозуміла, що так більше не хочу: музика потребує підготовки й слушної нагоди. Частину треків я навіть видалила, бо тоді ще шукала себе і свій звук.

Про США, студії та мікрофони Аріани Гранде

Поїхала в США не за «галочкою». Мені був потрібен реальний досвід. Воліла побачити, як працює індустрія на високому рівні.

Я приходила в студії в Лос-Анджелесі й просто казала: нумо працювати. І мене приймали дуже відкрито. Це був шок — не в плані пафосу, а в плані поваги до артиста.

Я реально тестувала мікрофони, якими записуються світові артисти. Мені прямо казали: «Ось цей — Аріани Гранде, ось цей — використовували на такому-то проєкті». Ти стоїш, співаєш у цей мікрофон і думаєш: «Окей, тепер я розумію, що таке якісна техніка». Там усе дуже чітко: звук, сервіс, ставлення. Це сильно формує.

Для мене Америка — це про натхнення і свободу в роботі. Там дуже сильна творча атмосфера: ти заходиш у студію і відчуваєш повагу до процесу й виконавця. Саме там я змогла завершити пісні, які довго не складалися в Європі, і відчути, що я — на своєму місці. Для мене це була школа без школи.

Про кліп Plan B і рішення знімати в Україні

Мені пропонували зняти кліп у Лос-Анджелесі. Це було дорого, красиво і, напевно, простіше. І навіть більше – там також є українські фахівці. Але я свідомо вирішила приїхати в Україну. Мені ближча українська візуальна мова. Тут більше сміливості, більше глибини. Я хотіла, щоб кліп був чесним.

Було страшно. Ці обстріли, яких я ніколи раніше не чула, це реально шок. Але прокинулася о шостій ранку і йшла на знімальний майданчик з відчуттям, що я на своєму місці. І за це я дуже вдячна усій команді відеопродакшену Povnia Vision, на чолі з продюсером та засновником Валерієм Скачек та режисером кліпу Юрієм Катинським.

Мені ближча українська візуальна мова. Тут більше сміливості, більше глибини.

Фізично було складно: синці від залізних стільців замість пластикових на тренуваннях, біль, мінімум репетицій. Хоча якби їх було більше, у кліпі побільшало б і танців. Але я не шкодую, бо вийшло все дуже динамічно й ефектно. Це був виклик, який я хотіла прожити й впоратися з ним. Звісно, чим більше репетицій, тим краще, але в шоу-бізнесі часто так: усе дуже швидко, тут і тепер.

Про дитинство і формування характеру

Я родом із Волинської області, з маленького села. Була дуже творчою дитиною. Малювала, співала в хорі, могла покроїти штори, аби пошити собі щось. Мама, звісно, не була в захваті.

Я змалку хотіла виділятися. Але водночас було багато страху. Нам постійно кажуть: якщо ти не підеш «нормальним шляхом», ти пропадеш, не матимеш роботи, коштів. Зараз я розумію: добре, що я прожила свої помилки. Не чужі.

Про еміграцію, свободу і внутрішній стрижень

Я поїхала з України в 19 років. Жила в Амстердамі, Барселоні, Італії, ще в низці країн. Працювала на різних роботах, навіть на ремонтах. Це дуже загартовує. Ти перестаєш боятися. Там тебе не питають, «а ким ти будеш». Там важливо, ким ти є.

Мене зараз дуже важко збити з курсу. Погані коментарі я просто не беру з собою. Мені не важливо, що скажуть люди. Важливо — йти до своєї мети.

Про вплив, відповідальність і себе

Не вважаю, що артист має повчати. Але слово відомого артиста має силу, навіть політичну.

Я просто хочу бути чесною. Якщо моя музика комусь допоможе — це круто. Не випереджаю час. Знаю, що все прийде поступово.

Про сцену

Я не вірю, що кожен артист обов’язково має жити на сцені. Є виконавці, які хочуть постійно бути на виду, а є ті, кому важливіше саме самовираження. Я з тих, хто прагне говорити через музику, а не обов’язково через сцену. Для мене важливо писати й передавати сенси, а не просто бути помітною. Принаймні, на сьогодні.

Про головний меседж у музиці

Головний посил — впевненість жінок. Це мій маніфест, моя мантра. Пісні можуть звучати простими, але часто вони з сарказмом. Нищівний сміх допомагає дійти до головного, поглузувати з чогось, але заразом передати важливий меседж. Усі мої композиції зараз про жіночу впевненість: йди до своєї мети, роби свій голос сильним. І це працює — слухачі кажуть, що мої пісні заряджають впевненістю.

Про гумор і сарказм у житті

Я кепкую з себе й і не тільки. У піснях часто іронізую з чоловіків, які лише обіцяють, але мало що роблять. Це висміюю не так часто, бо вже усвідомила, що мені цікаво рухатися до свого вайбу й прагнень, мрій, а не витрачати енергію на зайві думки й чиїсь пустопорожні слова.

Про хобі

Я дуже різностороння. Займаюся тенісом, люблю волейбол і навіть футбол. Також граю в шахи — колись посідала перші місця. Крім спорту, обожнюю дизайн: роблю ескізи для брендового одягу, адже колись мрію запустити власний бренд. А також мрію про власний дім з «вампірським» інтер’єром, як-от дім з привидами у Парижі, де зможу розпружитися від повсякдення.

Про псевдонім Aelina

Моє ім’я — Ангеліна. Але мені хотілося чогось іншого. Короткого. Трошки інопланетного. Aelina мені відгукнулася. Можливо, я й справді трохи інопланетянка, адже далеко не всі мене розуміють.

Про творчі плани через 5 років

П’ять років — це гарний час. Можливо, бачу себе на концертах у США чи Європі, по всьому світу. Але зараз не можу знати напевно, доки не випущу всі свої пісні. Перші кроки завжди слабші, наступні — сильніші, а чим далі — упевненіші. Усе треба пробувати і бути дуже легкими на злет. Бо якщо тяжка, то ніколи не будеш там, де хочеш.

Мій підхід – якщо ти щось вирішив, то потрібно це робити. Загалом, треба багато пробувати і не боятися засудження людей. Бо як інакше дізнаєшся, чи маєш хист до цього чи ні?

Мій підхід – якщо ти щось вирішив, потрібно це робити.

Наприклад, якщо твої батьки не мали можливості дати тобі спробувати щось, ти сам собі можеш це дати. От я у дитинстві хотіла бути моделлю, а уся рідня відмовляла: мовляв, там усе тільки через ліжко. Так само часто можна почути багато упереджень щодо кар’єри артиста та інших. Але не треба слухати людей, які проти твоєї мрії. Просто прямуй уперед!