Антоніна Самойлова стала першою в історії України альпіністкою, якій вдалося підкорити п’ять найвищих гірських вершин світу.

Українка штурмувала гору Канченджанґу (8586 метрів), яка є третьою у світі після Евересту і K2. І навіть отримала прізвисько «Вбивця жінок», оскільки піднятися і спуститися назад вдавалося далеко не всім представницям жіночої статі.

За день до початку експедицію планували скасувати через непогоду. А за 200 метрів до вершини в Антоніни скінчився кисень, а обидва запасні балони виявилися порожніми, а отже, й непридатними.

«Двадцять хвилин без кисню на висоті 8400 негайно вдарили по організму, — розповідає Тоня. — Оскільки кисень не надходить в кров, то вона не циркулює по тілу повноцінно і починається миттєве переохолодження кінцівок. Уже за мить ти не відчуваєш ніг і  єдиний спосіб врятувати їх від відмороження — буквально бити ногами по  камінню, аби якось розігріти».

Шерпа зрештою віддав свій балон Антоніні і почав спускатися униз, а українка далі піднімалася самостійно.

«Уявіть, що десять годин ти підвішений на мотузці, оскільки з 4-го висотного табору (7500 м) до вершини крутизна схилу 70 градусів зі скелястими вертикальними ділянками та льодом, іноді ширина стежини, по якій ти рухаєшся — не більше однієї стопи, — згадує Тоня.— Температура —35 °C, жумар замерзає та не слухається, керувати своїм підйомом — надважко. Ти виснажений до межі і тут з’ясовується, що твої залишки кисню закінчаться будь-якої миті. Лік іде на хвилини.  Тільки на морально-вольових ти сягаєш вершини і якимось дивом «доносиш» себе до четвертого висотного табору. І хоча він міститься у «зоні смерті» (на медичному терміні висота більше як  7200, де концентрація кисню в повітрі падає настільки, що тіло в буквальному сенсі слова починає повільно вмирати) і залишатись на ночівлю тут категорично не бажано, але ні на що інше ти вже не здатен. Ось тут я справді зрозуміла,  що наші власні межі нам все ще невідомі!» — зізналася альпіністка.

На своє сходження Тоня взяла шеврон захисника України 28-річного Олександра Гряника (позивний — “Грян”), який у березні 2022 року літав до оточеного Маріуполя під час секретної спецоперації ГУР, зазнав поранення і помер 8 травня, відмовившись від евакуації.

А от екіпірування для альпіністки вже не вперше створив український бренд IENKI IENKI.

Нагадаємо, Антоніна Самойлова також є першою українською альпіністкою, яка тричі піднялася на Еверест, і першою українкою, якій підкорилися вершини Манаслу, Лходзе і Канченджанґи. Також на її рахунку «дика гора» K2 і Макалу.

Торік у серпні  Антоніна стала героїнею нашої digital-обкладинки та розповіла в інтерв’ю про підкорені вершини й «щеплення» любові до гір, шалену небезпеку й незламність характеру, що не дає відступати там, де часом пасують навіть чоловіки. А також про свої великі плани та мрії, волонтерство й бізнес, любов до українських брендів.
Фото: надані пресслужбою

Ювелірне ательє PENINSULA у співпраці з альпіністкою і героїнею нашої серпневої обкладинки Антоніною Самойловою представляє ексклюзивну колекцію прикрас під назвою Everest. До неї увійшли каблучки, браслети, сережки, кафи на шию.

Лінійка створена спеціально до сходження Тоні на Еверест і Лходзе – візуально вироби повторюють контури цих гір, а вся колекція має особливий зміст.

«Маленькими кроками до великих мрій», – так звучить її головний слоган..

Обличчям кампейну виступила сама Тоня, вона стала першою жінкою в історії українського альпінізму, хто тричі піднявся на Еверест і тричі підіймав прапор України на найвищій точці планети.

Вибір головної героїні був логічним та органічним. Антоніні вдалося ідеально передати настрій колекції, яка об’єднала в собі мінімалістичні та витримані лінії у кожному виробі, що віддзеркалюють гартування характеру, акцентуючи на індивідуальній силі кожної, хто бере відповідальність за себе і своє життя.

Також цікавим елементом колаборації став підвісок-жетон, який може нагадувати про особливі моменти та особисті досягнення.

«До речі, більшість прикрас із колекції завжди зі мною – у поїздках та вдома! Кулон взагалі не знімаю, та й каблучки і браслети майже завжди на руках», – зазначає альпіністка.