Проте все одно вряди-годи у свій бік Соня чує закиди про «заможного тата чи бойфренда», які нібито скуповують її картини, чи то про багатих спонсорів. Ці чутки вона відверто обговорює на власному You-Tube каналі, який запустила нещодавно, щиро розповідаючи про свій кар’єрний шлях.

Після розмови з Сонею ми переконалися: амбіції мистецтву не завада. Адже чого б вона не забажала, вона цього досягає, водночас впевнено транслюючи особисте творчє бачення. І йдеться не про «якось пощастило» чи перманентне натхнення. Шлях нашої героїні – це про завзяту працьовитисть і наполегливість. 

Про дружбу з великими брендами і селебриті, власні заробітки, особисте життя, роль війни у творчості й не тільки: про все Соня Морозюк відверто поспілкувалася з INSIDER.UA і екслюзивно розсекретила деякі свої творчі плани. 

Про власний художній стиль

Головна тема моєї творчості – кохання. Кохання не тільки між партнерами, а й як такий феномен – до себе, до світу, до життя, до людей. Щодо власного художнього стилю – я його поки не визначила. Та підозрюю, що це буде якийсь сенсуалізм або ж морозюкізм! (сміється) Цей стиль зародився ще тоді, коли я навчалася у харківському художньому училищі. Саме в той період намалювала першу абстракцію з написом. Відтоді і закрутився цей власний «маховик творчості».

Абстракція мені подобається тим, що кожен у ній убачає свої сенси. Та коли я почала створвати такі полотна, люди почали запитувати «що саме я хотіла цим сказати?» Тож, я подумала: якщо людям з побаченого нічого не зрозуміло, то, у буквальному сенсі, напишу на картині, про що вона.

Одна з «фішок» моїх полотен: короткі й влучні написи.

От тоді я зрозуміла, що ще ніколи і ані в кого не бачила чогось подібного. Безсумнівно, тепер це одна з «фішок» моїх полотен: короткі й влучні написи. Взагалі вважаю, що це найвищий пілотаж – втиснути якнайбільше сенсу в найменшу кількість слів. Для художника найважливіша задача – віднайти таку стилістику, щоб всі, дивлячись на картини, розуміли, що вони – твої. Я віднайшла свій власний стиль десь у 18 років, але йшла до цього все своє життя, бо малювала змалку.

Всі ці фрази, які ви бачите на моїх картинах, я генерую з власного життя. Інколи на їх формулювання йде 15 хвилин, а інколи – й 15 годин. Жодним чином не надихаюся з чогось, що мене оточує, бо вважаю, що натхнення просто не існує. Це така собі відмазка для лінивих. Я ж щодня займаюся коханням з полотном!

Я вже заробила свій перший, другий, третій мільйони. Звісно, на ціноутворення картин впливає і популярність…

Про мистецький шлях і вплив війни на творчість

Гадаю, моя мистецька кар’єра розпочалася ще з дитинства. Коли мені було шість рочків, мої малюнки почали відправляти на участь у міжнародних конкурсах. А вже у дорослому віці я чимало виставляла свої картини на аукціонах чи благодійних заходах відомих людей, серед яких були і Алла Добкіна, і Олена Ющенко, й інші не менш відомі персони. До того ж, мої роботи були представлені у багатьох світових музеях, зокрема у нью-йоркському музеї сучасного мистецтва, й на літніх Олімпійських іграх у Пекіні.

Проте, дійсно, в Україні я стала широко відомою саме з початком повномасштабного вторгнення. Як пояснюю для себе цей феномен? Напевно, тут все просто: створюю «вірусний» продукт, фото якого підхоплюють люди/бренди у своїх соцмережах, таким чином мої полотна впізнають з усіх-усюд. Дуже дякую вам, що запитали про це, оскільки більшість людей вважає, що я стала художницею саме у 2022 році, але це не так!

За 500 днів з початку повномасштабного вторгнення я створила щонайменше 500 полотен. Майже всі вони продані.

Повномасштабна війна жодним чином не змінила мого ставлення до роботи: і до, і під час війни дуже багато працюю. Я не стала малювати більше чи частіше, як малювала щодня, так і малюю. Звісно, написання картин – це не легко. Вважати, що щось йде само собою – хибна історія, оскільки нічого не дається просто так. Якщо мені не хочеться малювати, просто не роблю цього, ось і все. Але так буває рідко.

Про благодійність 

Не малювала я лише протягом перших трьох тижнів з 24 лютого 2022 року. Після цього – стабільно одну-дві картини пишу щодня. От нещодавно було 500 днів від початку повномасштабного вторгнення, тож, можу сміливо запевнити: за цей час створила щонайменше 500 полотен! Майже всі вони продані. На благодійні аукціони я віддала близько 120 картин, з продажу яких було виручено вісім мільйонів гривень. Ці кошти пішли на різного роду допомогу, як військовим, так і діткам.

Наприклад, взимку на благодійному аукціоні в київсьому ресторані BAO ми продали картину за поки що рекордну суму – 325 000 гривень. Всі гроші пішли на придбання біонічних протезів для наших захисників. А нещодавно на одному заході я малювала картину, яку придбали за тисячу доларів, і ці кошти ми передали дитячому хірургічному відділенню «Охматдиту». Окрім цього, були куплені дві автівки, які направилися до 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади.

А ще величезний плюс всіляких благодійних заходів: я дарую свої картини присутнім там іноземним гостям і завдяки цьому в їхній країні дізнаються про українських художників, до того ж журналісти з міжнародних видань висвітлюють це. Таким чином ми просуваємо українську культуру і мистецтво на світовій арені.

Про роль мистецтва у воєнні часи

Художники – літописці історії. Тож, живопис під час війни, як і інші мистецькі напрямки – дуже важливі! По-перше, мистецтво впливає на моральний стан людей, покращуючи його – це така собі боротьба на ментальному фронті. По-друге, у своїх роботах сучасні митці фіксують історію, що вельми важливо для майбутніх поколінь.

Я проводжу сеанси арттерапії із внутрішньо переміщеними дітками. З військовими ще такого не практикувала, але серед нагальних планів – поїздка до Superhumans Center. Це комплексний медзаклад у Львові, у якому протезують та реабілітують пацієнтів, які отримали травми внаслідок російської агресії. Там перебуває дуже багато людей, що втратили кінцівки.

Хочу, аби саме протезованими руками ці люди створили власні мистецькі роботи. Я дуже раджу арттерапію всім, оскільки під час малювання у тебе «вимикається» голова, ти поринаєш у самопізнання, досліджуєш свій внутрішній світ. Це дуже важливо і цінно для ментального здоров’я.

Про колаборації з великими брендами

2022-2023 роки стали для мене «врожайними» на колаборації з різними брендами. Мої малюнки можна було побачити на листівках «Укрпошти», на етикетках пляшок бренду VODA.UA, на банківських картках «ПриватБанку», у закладі «Мілкбар» в ЦУМі, на зовнішніх стінах київського «Пасажу» тощо. Ще три-чотири роки тому я сама пропонувала відомим компаніям якісь ідеї для колаборації, а останнім часом – бренди самі звертаються до мене.

Створюйте крутий власний продукт і будь-які «великі гравці» самі звернуться до вас!

До прикладу, працівники «Укрпошти» написали мені: «Може, ми й не до кінця розуміємо вашу творчість, але хочемо бути на одній «хвилі» з молоддю!» Вважаю, це дуже похвально!

Сьогодні я обираю, з якими брендами хочу співпрацювати, а знали б ви, скільки з них раніше відмовляли мені у співпраці. Напевно, тепер вони жалкують про це. Створюйте крутий власний продукт і будь-які «великі гравці» самі звернуться до вас!

Усі мої колаборації з брендами – різних бізнес-сегментів. Задоволена ними усіма. У подібних колабораціях завжди роблю все від себе залежне, як і мої партнери. Все, аби кожен проєкт був щасливою миттю для обох сторін і для найважливішої, третьої – клієнта. В майбутньому я б дуже хотіла заколабитися з такими топовими світовими fashion-брендами як Prada чи Louis Vuitton.

Про дружбу з Володимиром Завадюком

Напевно, з усіх селебриті я пронесу крізь життя в своєму серці знайомство з Володимиром Завадюком (ред. – керівник департаменту Big Brave Events, Big Entertainment Shows 1+1 Media та креативний продюсер проєктів «Голос», «Голос. Діти», «Танці з зірками» тощо). Він був одним із перших відомих українців, хто повірив у мою творчість. Це сталося ще до війни, десь роки три тому. Вова написав мені в Instagram і придбав мої роботи до своєї приватної колекції. Для мене це була визначна мить!

Відтоді ми з ним десь впродовж півтора року спілкувалися у соцмережах, він завжди мене підтримував, писав приємні слова. А ось останній рік вже прям товаришуємо особисто і наразі плануємо спільні проєкти. А ще, до речі, я розфарбувала його автівку своїм фірмовим написом «я тебе кохаyou» та «Києве мій»! Тож, це класна історія і професійного, і особистого зросту. Щоразу при зустрічі дякую Вові за те, що у певний момент мого життя він казав мені такі мотиваційні речі, які не давали опустити руки.

Про створення власного муралу

Як творча людина, звісно, рефлексую через ту реальність, у якій ми живемо. Тільки роблю це з посилом добра, навіть у контексті війни. Зокрема навесні 2023 року я створила на стіні столичної багатоповерхівки свій перший мурал з написом: «Що крутіше, ніж сім’я у 44 млн?». Основний його меседж: наша сила – в нашій єдності. За основу цього муралу я взяла свою картину під назвою «Сім’я 44 млн» – її продали на благодійному аукціоні за 250 тисяч гривень, саме ці гроші й пішли на створення муралу у центрі Києва.

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Публикация от Соня Морозюк – Художниця сенсів. Митець твого серця (@sonya.moroziuk)

Від моменту ідеї та реалізації цієї роботи пройшло десь півроку: треба було отримати дозвіл на створення муралу, узгодити малюнок з усіма мешканцями будинку тощо. Безпосередньо на створення пішло десь 12 днів! Я бачу його щодня і це неймовірні відчуття – споглядати власне творіння, особливо у такому масштабі. В такі моменти розумієш: немає таких цілей, які б ти не міг реалізувати. А тепер ловіть ексклюзив: вже влітку мої мурали прикрасять будівлі Дніпра, Харкова і, можливо, знову – Києва!

Про родину і рідний Харків

Сама я з Харкова, але вже впродовж п’яти років проживаю у Києві. Тут і зустріла початок повномасштабного вторгнення, тут наразі і живу, і кохаю. Вся моя родина всі ці 500 днів війни перебувала у Харкові, це була принципова позиція близьких. Пропонувала їм різні варіанти переїзду, але вони обрали свій: бути вдома. І я цим пишаюся!

Був момент, коли поруч з будинком моїх батьків влучила ракета, у них повилітали вікна у квартирі, був суцільний жах. Тоді я чи не вперше за час війни розридалася і як наслідок – написала єдину картину, сповнену ненависті. На ній був напис «Ненавиджу ракети та війну». Бо як я вже казала: у своїй творчості навіть на події війни я намагаюся рефлексувати з позитивним підтекстом.

У свій «поранений» Харків я неодноразово відправляла гуманітарну допомогу. Тим людям, хто її потребував. Також простягаю руку допомоги родинам, які переїхали звідти у більш безпечні місця. Як харків’янка, розумію, наскільки близький кордон із росією, тому мені здається, що повноцінно відновлювати Харків можна буде тільки тоді, коли ми здобудемо довгоочікувану перемогу!

Про статки

Можу сказати, що я вже заробила свій перший, другий, третій мільйони… Але поки що ми говоримо про гривневий еквівалент! (сміється) Перша картина, яку я продала, коштувала 30 доларів. Наразі ж у моєму прайсі є картини як за $200, так і за $15 000 – така наразі ціна найдорожчої з моїх робіт.

У суспільстві доволі часто побутує стереотип, що художники не завжди мають вільну копійку за душею. Проте я не хочу бути бідною людиною,  хоч я й художняця! І це нормальне бажання. Хочу мати гарне житло, їздити на стильній автівці, привабливо вдягатися… Гадаю, мати такі бажання – цілком нормально.

Звісно, на ціноутворення моїх картин впливає й популярність. Загалом оцінка мистецтва – це суб’єктина думка самого митця: скільки сам художник вирішив, стільки і коштуватиме його творчість. Звісно, кожен може щось намалювати і потім оцінити це у мільйони, але треба бути хоч трохи реалістом: розуміти, хто і чому купить ваш продукт. Інакше б не було такого поняття, як арт-ринок.

Про особисте життя 

Основна причина, через яку я не транслюю своє особисте життя, зокрема, кого я кохаю або з ким я живу – моя відвертість у творчості! Адже щось, та повинно залишатися тільки для мене – і я залишила саме цей сектор життя. Не показую, як проводжу вільний час, бо у мене його майже немає: я працюю з п’ятої ранку до одинадцятої вечора.

Щодо хобі – нещодавно я почала займатися бігом і стрільбою з пістолета. Ще намагаюся впровадити у життя кінний спорт, оскільки це моя давня мрія. Мені дуже важко поділити своє життя на «час для роботи» і «час для відпочинку». Я завжди задіяна у якісь процеси, які мені подобаються і в які цікаво поринати. Інколи здається, ніби живу у якійсь комп’ютерній грі, де щодня проходжу якийсь новий рівень! (сміється)

Про прихильників

Я вдало створюю як нішевий продукт, так і мас-маркет, якщо можна так висловитися у артниші. На мою думку, мистецтво повинно бути доступним, тому робити ставку лише на певну аудиторію – неправильно. Наприклад, серед моїх прихильників є ті, хто може купити мистецький стікер-пак із моїми принтами за 200 гривень, а є й ті, хто готовий придбати картину за 10 000 доларів. І кожен з них має рівне право долучитися до моєї творчості. Дуже важливо враховувати потреби та бажання всіх і я намагаюся це поєднувати.

Якщо спробувати оцінити щодо географії, думаю, більшість моїх поціновувачів – українці, а вже потім – американці та європейці. Може, якби я створювала полотна з англомовними написами, закордонних покупців було б більше. Але я завжди роблю так, як відчуваю, і поки на меті у мене намає прориватися на міжнародну арену. А далі – подивимося…

Я дуже раджу арттерапію всім, оскільки під час малювання у людини «вимикається» голова і вона поринає у самопізнання.

У мене немає улюблених митців, якось змирилася з думкою, що я, мабуть, така собі біла ворона у вітчизняному арт-світі. Проте й не сильно намагаюся туди потрапити, бо прагну створити свій власний!

Катю, як давно ви займаєтеся культурним менеджментом?

Загалом я працюю в сфері культури дванадцять років. Розуміння, що я займаюся саме менеджментом культури, прийшло років п’ять тому, коли до мене почали звертатися люди зі сфер, не пов’язаних з культурною індустрією. Тоді це і оформилося в сервісний бізнес в сфері культури, де ми придумуємо, реалізуємо і розповідаємо про культурні проєкти, створені в колаборації з брендами і некомерційними (найчастіше) дипломатичними інституціями.

У минулому році ви закрили Port creative hub і зараз працюєте тільки як агентство. Чи було це правильним рішенням? Чи вийшло досягти бажаного? Чи велика команда працює з вами?

Ми закрили хаб в розпал карантину, і я жодного разу про це не пошкодувала. У той час ми не знайшли компромісу з власником приміщення в питанні ціни. Це було складним рішенням, тому що в хаб вкладено багато інвестицій, не тільки фінансових. І відпустити його було непросто. Але прийшов час починати щось нове. І вже незабаром ми переїхали в KOOPERATIV, де сьогодні відповідаємо за виставкову програму. В агентстві працює семеро людей – таке ядро ​​нашої команди. Ми часто запрошуємо фахівців на проєктну роботу, від дизайнерів і кураторів до аналітиків і юристів. Залежно від масштабу проєкту, змінюється і склад його команди.

Ви займаєтеся створенням культурних ініціатив, які одночасно пов’язані з бізнесом і мистецтвом. Наскільки складно в Україні просувати подібні кейси, чому?

Культурний проєкт – досить об’ємний термін, який може мати на увазі безліч форматів: від концерту вуличних музикантів до оперного фестивалю. Ми працюємо переважно в сфері візуального мистецтва, де, скажімо так, сучасне мистецтво – наш інструмент, а бізнес – наш ресурс. Ми об’єднуємо потенціал одного і другого і створюємо проєкти, націлені на соціальні зміни. Це означає, що якщо ви бізнес і вам потрібно просунути новий продукт, розповісти про бренд і підвищити лояльність аудиторії, ви можете це досліджувати класичним способом (за допомогою маркетингу та реклами), або некласичних – за допомогою культурних ініціатив з високою соціальною цінністю. Це не означає, що одне краще іншого, це просто різні способи досягнення бізнес-цілей.

Культурний менеджер – це джедай, який щодня виходить на війну з буденністю

Культурою в Україні загалом займатися не просто. У тому числі і тому, що не завжди очевидно, навіщо. Адже є державні театри, є музеї. Навіщо тоді ініціювати незалежні культурні проєкти? Моя відповідь на це запитання: щоб якість дозвілля кожного окремого городянина була вище. Для цього потрібні люди, які будуть робити цю роботу, – професійні культурні менеджери. Кожен день зустрічатися з викликами недофінансування, робити протестне мистецтво, подаватися на державні гранти з божевільними, суперечливими ідеями. Для цього потрібні менеджери, такі як Денис Іванов, Ярослава Кравченко, Влад Троїцький тощо. Мені подобається думати, що їх потенціалу достатньо, щоб в свою чергу підняти із забуття творчих геніїв і змусити їх в примусовому порядку створювати велике. Тобто культурний менеджер – це джедай, який щодня виходить на війну з буденністю. А ви потім приходите на прекрасний кінофестиваль або сучасну оперу, якість яких не поступається світовому рівню.

Катю, ви написали книгу «Мистецтво під ключ. Менеджмент і маркетинг культури », презентація якої відбудеться 21 жовтня. Про що і для кого вона?

Ця книга, яка, до речі, вийшла за підтримки Українського культурного фонду, для тих, хто тільки починає свій шлях у професії. Для студентів університетів, які не знайшли відповідей на професійні запитання під час навчання. Але також і для тих, хто вже працює і, можливо, шукає нові алгоритми створення якісних проєктів, які адаптовані саме до українських реалій. Книга побудована на моєму особистому досвіді, досвіді агентства. А також на міжнародних прикладах, які, з одного боку, служать натхненням, а з іншого – є корисними кейсами, які показують, наскільки широкими можуть бути перспективи у культурного менеджменту в Україні. Тобто користь і натхнення. Така була ідея.

Нещодавно ви стали кураторкою першого публічного парку сучасної української скульптури у Львові PARK3020. У чому унікальність цього проєкту?

У тому, що це єдиний парк сучасної української скульптури, який працює не просто як виставка предметів, а як інституція, як місце, де підтримують українських сучасних художників і популяризують саме український контент. До того ж це не просто тимчасова ініціатива, виставка у якій є початок і кінець. Це постійна виставка, яку рано чи пізно зможе побачити кожен українець. Мені подобається думати, що в Україні є сучасна скульптура і що вона цілком може конкурувати зі світовими брендами. Я знову посилаюся на західні приклади. Але ми і правда довго доводили собі, що ми не гірші за інших. Українська скульптура сьогодні може цілком стати частиною міжнародного діалогу про культуру. І ось зараз прийшов час це показати.

Кого з сучасних українських скульпторів ви можете виділити і чому?

Назара Білика, Аню Надуда, Льошу Золотарьова, Жанну Кадирову – художників, які системно працюють саме зі скульптурою, цілеспрямовано і усвідомлено розвиваються в роботі з цим медіа. Кожен з них працює в своєму індивідуальному жанрі, використовуючи форму як унікальну візуальну мову.

Як вплинула кризова реальність «карантинних» років на арт-ринок України і світу? Які ваші прогнози щодо його подальшого розвитку?

Ринок однозначно пішов в онлайн, підтвердження тому і онлайн аукціони, і NFT-бум. Не думаю, що карантин вплинув на процеси, він їх прискорив. Те, на що, як багатьом здавалося, знадобиться кілька років, сталося за два сезони 2020 року. Уже до кінця року показники аукціонів вирівнялися, а онлайн платформи на зразок Artsy заявили про свої успішні угоди, з яких 90% закривалися онлайн. На українському ринку це не так сильно відбилося. Проте, це стимулювало багатьох художників задуматися про те, як діджиталізувати своє мистецтво. Почали з’являтися стартапи на кшталт V-art, на яких, до речі, можна купувати і NFT-мистецтво. На жаль, ці трансформації не такі швидкі, як хотілося б. Просто тому що обсяг ринку дорівнює обсягу грошей, а на будь-які інновації потрібні інвестиції.

Не думаю, що карантин вплинув на процеси, він їх прискорив

Що в культурних планах Каті Тейлор цієї осені? Які культурні події в вашому списку обов’язково must see в цьому сезоні?

Власне, 21 жовтня буде презентація книги, де ми поговоримо не стільки про неї, скільки про те, навіщо нам потрібна культура (спойлер: щоб не перетворитися в пітекантропів). А головне, про те, як її монетизувати. Як з дотаційного сервісу перетворити це в бізнес. У листопаді ми відкриваємо чудову інсталяцію Жені Примаченко в рамках річної програми «Рік мистецтва в Каравані».

Загалом буде три масштабні інсталяції протягом року, які присвячені змінам клімату і усвідомленому споживанню, і будуть представлені в ТРЦ «Караван». А на початку грудня в просторі KOOPERATIV робимо передноворічний ярмарок мистецтва і дизайну, де в тому числі будуть представлені діджитал-мистецтво і, власне, NFT-арт. Мабуть, наймодніший подарунок, який можна зробити на Новий рік після мерчу корейського серіалу «Гри в кальмара». (сміється)