У Мистецькому арсеналі на Ukrainian Fashion Week дизайнерка Nadya Dzyak представила артперформанс ROOTS OF LIGHT.

Він став художнім розвитком сезону FW’26/27 крізь призму світла, простору та взаємодії з публікою.

Натхненням для цієї роботи послугували полотна сучасної української художниці Катерини Лисовенко. Її картини, у яких люди часто постають в образах міфічних істот, стали відправною точкою для роздумів про природу «іншості» та внутрішнього світла.

«Мене вразили полотна Катерини, їхня колористика та глибинні сенси. Через міфічні образи вона майстерно передає емоції, зображуючи людей дивними, часом незрозумілими, але водночас дуже живими. Те, що з першого погляду здається чужим, насправді несе в собі внутрішнє сяйво, яке невпинно проростає. Я вірю: світло завжди перемагає. І навіть якщо ми комусь видаємося «іншими», це не дає нікому права нас нищити», — пояснила Надя Дзяк.

Крізь пластику тканин, чітку геометрію форм та гру світла й звуку дизайнерка досліджує момент, коли мода перетворюється на художній жест.

«Для мене цей перформанс — продовження розмови про те, що мода завжди була частиною культури й мистецтва. Я буквально «малюю» тканинами сукні, переносячи поєднання кольорів і глибину відтінків. У наших формах завжди було багато простору, світла й геометрії. Цього разу ми дозволяємо цим формам змінити свою природу та вийти за межі одягу», — розповіла дизайнерка.

Фото: Катерина Гагосова

Марина Абрамович — одна з найвідоміших та найвпливовіших жінок у світі сучасного мистецтва. Вона займається творчістю та створює перформанси ось вже понад 50 років, досліджуючи стосунки між художником та аудиторією, межі тіла та можливості розуму.

Напередодні 76-річна перформерка з’явилася на обкладинці видання AnOther. У відвертій розмові із критиком та істориком мистецтва Гансом Ульріхом Обристом мисткиня розповіла про операцію, через яку вона опинилася на межі життя та смерті, свої оперні проєкти та тему потойбіччя у мистецтві.

Абрамович згадує, як 2020 року на сцені Баварської опери вона разом з іншими художниками поставила оперу-перформанс «Сім смертей Марії Каллас», 2021 року її показали в Паризькій опері. Легендарна співачка Марія Каллас була особистим кумиром Абрамович.

«Якби десять років тому хтось сказав мені, що я гратиму в опері, я б подумала: «Ти божевільний». Але потім я подумала: а чому б і ні? Давайте візьмемо і оновимо старе уявлення про оперу, створимо світ, який є проєкцією, де є гра, світло, перформанс, справжня музика. Але зосередимося тільки на смерті, на реальному фіналі опери. Ви сидите в кожному оперному театрі і чекаєте, поки хтось не помре, а потім відбувається це грандіозне дійство. То чому б нам просто не взяти фінал і не розтягнути його до кінця?»

Художниця зазначила, що хотіла залучити «супермолодих людей, які ніколи не підуть в оперу», і їй це вдалося — багато хто з її глядачів ніколи раніше не відвідував оперу.

«Я пам’ятаю найкращий для мене комплімент: якісь старенькі піднімалися сходами в Опері Гарньє в Парижі і, дивлячись один на одного, говорили: «Це не класика». Я сказала: «Боже мій, це найкращий комплімент, який я можу заслужити».

Абрамович поділилася, як вона дійшла до теми смерті в опері. За її словами, коли глядачі бачать по телевізору людей, що вмирають, «завжди з’являється одне і те ж почуття занепокоєння».

«Ти одразу відключаєшся і робиш щось інше. Якщо ви дивитеся оперу, фільм чи якусь стару театральну постановку, де люди вмирають дуже естетично та зворушливо, ви ідентифікуєте себе з персонажем, плачете і завжди дивитесь цю частину до кінця».

Ці ідеї отримали реалізацію за кілька років, коли Абрамович отримала від директора Баварської державної опери пропозицію поставити виставу за казкою Шарля Перро «Синя борода». Працювати з цим сюжетом художниця відмовилася та запропонувала свій — «Сім смертей Марії Каллас».

За задумом Абрамович, «сім смертей» перетворилися на сім театральних сцен смерті, ключових моментів із різних опер, які стали знаковими у сценічній біографії Марії Каллас.

Також Абрамович описала власний досвід на межі смерті. Художниці цього року зробили операцію на меніску, і за кілька днів вона знепритомніла і не могла дихати. Її відвезли до лікарні, де поставили діагноз «емболія легень». У лікарні вона провела майже два місяці та перенесла три операції, внутрішню кровотечу та велику втрату крові.

«Більшість часу я була непритомна, під впливом опіатів — я була тут і там. Цей досвід вразив все моє існування. Я не могла повірити, що була така близька до смерті».

За її словами, вона часто загравала з темою смерті, ставила спектаклі і навіть зображала власний похорон, і Всесвіт ніби сказав їй: «Ти дійсно хочеш померти? Подивимося, що з цього вийде».

«Тепер я зосереджена на тому, щоб жити. Я не хочу робити нічого навіть близького до думки про смерть. Тепер я відчуваю, що мені надане абсолютно нове життя. Мені дано шанс», — сказала вона.

Атмосферні знімки до глибокого інтерв’ю Абрамович зробив лондонський фешн-фотограф Джордан Хемінгуей. Перформерка приміряла образи від Prada, Valentino, Maison Мargiela, Rick Owens та інших дизайнерів.

Нагадаємо, один із найвідоміших перформансів Абрамович називався Rhythm 0 і був організований в 1974 році в Неаполі.

В одному із залів галереї Морра художниця виклала на столі 72 предмети, деякі з яких були смертельно небезпечні: троянду, виноград, ніж, батіг і навіть заряджений пістолет, а відвідувачам дозволялося використати будь-який з них аби доторкнутися до тіла художниці чи навіть зробити їй боляче.

Марина підписала документ, що відводить собі в акції «пасивну» роль, усю відповідальність за своє тіло та його стан покладає виключно на себе — і на шість годин віддала себе в руки глядачів. Спочатку вони були дуже обережні та делікатні, та через пару годин натовп «наважився», а потім, відчувши свою безкарність, і зовсім — озвірів.

Цікавість змінилася агресією. З Абрамович зрізали одяг, дряпали шипами і кололи ножем оголене тіло, один із відвідувачів вставив дівчині в руку заряджений пістолет і направив їй у шию. Акція продемонструвала справжню природу людей, здатних за лічені хвилини забути про мораль, людяність та цивілізованість.

Фото: AnOther

Напередодні героїня нашої липневої обкладинки, відома художниця Соня Морозюк влаштувала справжнє артшоу, наживо розмалювавши колони та інсталяцію I Love Kyiv торгово-розважального центру Gulliver.

Перформанс пройшов у межах колаборації ТРЦ та мисткині, мета якого нагадати про важливі сьогодні сенси.

«Моя творчість – про сенси: актуальні, потрібні, ті, що на часі. І хочеться це транслювати максимальними можливостями. Разом з ТРЦ Gulliver ми створюємо і транслюємо важливі сенси разом: на найбільших екранах Європи та всередині комплексу. Кохай, створюй, надихай, мрій, дій, обіймай, підтримуй. Наповнюй своє життя сенсами – ось наш головний меседж. І ми будемо неймовірно щасливі, якщо ви транслюватиме цей посил в унісон з нами – вашими фото чи відео у соціальних мережах», – закликала Соня Морозюк.

Глядачі заходу мали змогу не лише побачити, як створюється мистецтво у реальному часі, а й особисто доєднатися до цього процесу. Усі разом – Соня, відвідувачі комплексу та гості перформансу під композицію співачки Tayanna «Хлопче» – створили особливе полотно, сповнене важливих сенсів. Ексклюзивна картина прикрасила фасадні екрани ТРЦ Gulliver.

До речі, якщо ви бажаєте познайомитися поближче з роботами Соні Морозюк, то на 2-му поверсі ТРЦ Gulliver до 13 серпня буде проходити її виставка. Вхід вільний.