Прима-балерина та керівниця Київського державного фахового хореографічного коледжу імені Тетяни Таякіної Катерина Кухар стала головною героїнею фотопроєкту, присвяченого легендам українського балету. Автором серії став фотограф Ростислав Арно, який в одному візуальному просторі поєднав кілька поколінь балетного мистецтва.

На світлинах поруч із Катериною Кухар зазнімковані студентки коледжу – Домініка Федорова та Анна Салімовська. І таке зображення свідчить про тяглість традицій  і безперервний розвиток балетної школи.

У центрі проєкту – скульптурна композиція, присвячена легендарному дуету Тетяни Таякіної та Валерія Ковтуна в образах і позі з балету «Лісова пісня». Скульптуру, створену до 75-річчя Тетяни Таякіної, встановлять в Київському державному фаховому хореографічному коледжі її імені – навчальному закладі, який сьогодні очолює її учениця, прима-балерина Катерина Кухар.

Для самої Катерини Кухар цей проєкт має особливе значення. Це жест вдячності своїм педагогам і спроба зберегти пам’ять про визначних постатей українського балету для майбутніх поколінь. Тетяна Таякіна була всесвітньо відомою балериною: на її честь за кордоном відкривали балетні школи, проте вона свідомо залишилася на Батьківщині, присвятивши своє життя розвитку українського балету. Понад двадцять років під її керівництвом коледж випускав десятки артистів, які сьогодні танцюють на провідних сценах світу.

«Вона була людиною надзвичайної дисципліни, чесності й відкритості. Без подвійних стандартів: біле – це біле, чорне – це чорне. За таку принциповість її часто не любили, навколо неї ширилися плітки, але я завжди від цього абстрагувалася. Очевидно, що будь-якого керівника обговорюють за спиною. Вона не брала хабарів, не працювала з учнями за гроші, давала уроки лише тим, кого вважала справді талановитими. Вона була людиною честі, хоча й несла в собі багато внутрішнього болю. Її фраза “Зайшла в балетну залу – залишила наплічник із переживаннями за дверима” стала для мене життєвим правилом: жодних лінощів, жодних порожніх розмов – тільки віддана праця», – згадує Катерина Кухар.

Балерина також поділилася особистою історією підтримки своєї наставниці:

«У мене ніхто не вірив, окрім Таякіної: навіть я сама, коли їхала на міжнародний конкурс у Лозанні. Ні педагог, ні хореограф, який ставив номер. Саме Тетяна Олексіївна взяла мене та Аліну під опіку й після основних занять щодня безкоштовно працювала з нами, готувала до конкурсу, вкладаючи свої знання й серце. Я щаслива, що тоді виправдала її віру».

Своїми враженнями від роботи над скульптурою поділився і її автор Дмитро Войтович:

«Працювати з балетним тілом непросто, але я отримую величезне задоволення від таких символічних, майже симфонічних проєктів, у яких складне поєднується з простим. Робота над цією скульптурою нагадувала мені водоспад: вода, падаючи, огортає каміння й поступово його формує. Так само й цей балетний образ – процес був живим і надзвичайно натхненним».