До Дня вишиванки прима-балерина Катерина Кухар разом зі студентами Київського державного фахового хореографічного коледжу імені Тетяни Таякіної представила особливий фотопроєкт з символічною назвою «Традиція, що тримає поставу».

Назва проєкту апелює до поєднання дисципліни балетної школи та культурної пам’яті, закладеної у вишиванці. Для учасників це вже стало доброю щорічною традицією — способом нагадати про силу української культури, спадкоємність поколінь і важливість збереження національної ідентичності.

Фотосесію провели безпосередньо у стінах коледжу — навчального закладу, який уже понад 90 років є стартовим майданчиком для вітчизняного балету.

«Я люблю це свято. Вишиванка — це певна мова. У кожного мистецтва вона своя: у балету — рух, у вишивки — орнамент. У День вишиванки особливо відчувається цінність традицій», — підкреслила Катерина Кухар.

Герої ініціативи позували у вбранні від дизайнерки Юлії Магдич, виконаному у жовто-блакитній гамі.

«Справжнє мистецтво сьогодні має не лише берегти традиції, а й відкривати двері у майбутнє», — додала прима-балерина.

Нагадаємо, що вже 27 травня на сцені Національної опери України відбудеться прем’єра балету «Малевич. Супрематичний рух». А також буде представлено другий акт «Жізелі» за участю студентів і випускників коледжу.

Фото: Ден Бобров

Напередодні 14 лютого у Києві представили соціальний фотопроєкт «Люблю». Це історія про прийняття свого тіла, жіночність без вимог і внутрішній дозвіл бути собою.

Проєкт став маніфестом любові у широкому сенсі – як глибокої уваги до себе, власного тіла й життєвого досвіду. Він нагадує: кожна жінка прекрасна незалежно від змін, шрамів чи періодів, які проживає жінка. В основі ініціативи – проста, але важлива думка: справжня любов починається з контакту із собою. Лише через сприйняття власної природи ми здобуваємо силу щиро ділитися світлом з іншими.

Ініціатором проєкту стала мережа салонів лазерної депіляції Plan D, яка створила простір для чесного й делікатного діалогу про тілесність без нав’язаних стандартів.

«Люблю» об’єднав жінок із різним життєвим багажем, щоб відкрито проговорити те, що зазвичай лишається за кадром: природну мінливість тіла, тривожність, періоди зневіри та тернистий шлях до внутрішньої свободи — права бути видимою.

Марія Каракуця, 24 роки – акторка театру

Марія долучилася до проєкту в період тілесних трансформацій, спровокованих стресом та інтенсивним навчанням. Для неї «Люблю» став маніфестом відмови від очікування «ідеального потім». Це можливість прийняти власне тіло тут і зараз — з усіма його природними процесами та справжністю

«Я розумію, що перебуваю в процесі змін, але мені важливо не чекати «потім», а відчувати себе красивою й упевненою вже сьогодні», – каже Марія.

Дарʼя Брага-Третякова, 33 роки – підприємиця, власниця салону краси

Дарʼя з раннього дитинства живе зі шрамами — наслідками важкої травми. Її участь у проєкті — це маніфест сміливості: бути видимою, нічого не приховуючи. Це відвертий виклик міфу про те, що «ідеальне тіло» є обов’язковою умовою людської цінності.

«Я приймаю себе разом із цією історією. І хочу показати, що глибина та внутрішній світ людини не залежать від зовнішності», – ділиться Дарʼя.

Світлана Гузевата, 34 роки – коуч і засновниця спільноти для жінок-підприємиць

Для Світлани «Люблю» – Це досвід віднайденого спокою та внутрішнього права не відповідати чужим очікуванням.

«Я хочу відчути спокій у тілі та дозволити собі бути такою, якою є зараз – без напруги й потреби щось доводити. Хочу прожити досвід, де тіло – не об’єкт оцінки, а безпечний простір», – каже Світлана.

У межах проєкту учасниці отримали професійну фотосесію. Візуальну концепцію доповнила спідня білизна Fox Lingerie, стилістичний супровід забезпечила Олена Атаманенко, образи підкреслили візаж і зачіски від мережі салонів краси Backstage, а квіткові подарунки створив бренд Flo values studio.

Проєкт делікатно нагадує: любов до себе — це не гонитва за ідеалом чи фінальна точка змін. Вона починається з дозволу бути собою: живою, різною, недосконалою й видимою. Не «колись потім» і не для когось іншого, а для себе — тут і тепер.

Прима-балерина та керівниця Київського державного фахового хореографічного коледжу імені Тетяни Таякіної Катерина Кухар стала головною героїнею фотопроєкту, присвяченого легендам українського балету. Автором серії став фотограф Ростислав Арно, який в одному візуальному просторі поєднав кілька поколінь балетного мистецтва.

На світлинах поруч із Катериною Кухар зазнімковані студентки коледжу – Домініка Федорова та Анна Салімовська. І таке зображення свідчить про тяглість традицій  і безперервний розвиток балетної школи.

У центрі проєкту – скульптурна композиція, присвячена легендарному дуету Тетяни Таякіної та Валерія Ковтуна в образах і позі з балету «Лісова пісня». Скульптуру, створену до 75-річчя Тетяни Таякіної, встановлять в Київському державному фаховому хореографічному коледжі її імені – навчальному закладі, який сьогодні очолює її учениця, прима-балерина Катерина Кухар.

Для самої Катерини Кухар цей проєкт має особливе значення. Це жест вдячності своїм педагогам і спроба зберегти пам’ять про визначних постатей українського балету для майбутніх поколінь. Тетяна Таякіна була всесвітньо відомою балериною: на її честь за кордоном відкривали балетні школи, проте вона свідомо залишилася на Батьківщині, присвятивши своє життя розвитку українського балету. Понад двадцять років під її керівництвом коледж випускав десятки артистів, які сьогодні танцюють на провідних сценах світу.

«Вона була людиною надзвичайної дисципліни, чесності й відкритості. Без подвійних стандартів: біле – це біле, чорне – це чорне. За таку принциповість її часто не любили, навколо неї ширилися плітки, але я завжди від цього абстрагувалася. Очевидно, що будь-якого керівника обговорюють за спиною. Вона не брала хабарів, не працювала з учнями за гроші, давала уроки лише тим, кого вважала справді талановитими. Вона була людиною честі, хоча й несла в собі багато внутрішнього болю. Її фраза “Зайшла в балетну залу – залишила наплічник із переживаннями за дверима” стала для мене життєвим правилом: жодних лінощів, жодних порожніх розмов – тільки віддана праця», – згадує Катерина Кухар.

Балерина також поділилася особистою історією підтримки своєї наставниці:

«У мене ніхто не вірив, окрім Таякіної: навіть я сама, коли їхала на міжнародний конкурс у Лозанні. Ні педагог, ні хореограф, який ставив номер. Саме Тетяна Олексіївна взяла мене та Аліну під опіку й після основних занять щодня безкоштовно працювала з нами, готувала до конкурсу, вкладаючи свої знання й серце. Я щаслива, що тоді виправдала її віру».

Своїми враженнями від роботи над скульптурою поділився і її автор Дмитро Войтович:

«Працювати з балетним тілом непросто, але я отримую величезне задоволення від таких символічних, майже симфонічних проєктів, у яких складне поєднується з простим. Робота над цією скульптурою нагадувала мені водоспад: вода, падаючи, огортає каміння й поступово його формує. Так само й цей балетний образ – процес був живим і надзвичайно натхненним».

Рух VETERANKA запустив інформаційну кампанію «Жінки можуть!», присвячену українським жінкам в армії, які воюють нарівні з чоловіками. Мета проєкту — показати професіоналізм, силу й витривалість жінок на фронті та зруйнувати усталені стереотипи про їхню роль у війську.

До кампанії долучилися чинні жінки-бойові офіцери, жінки-командири артилерійських батарей, аеророзвідниці, танкістки й ветеранки. Серед них — Дзвенислава «Маґура», офіцер 47-ї ОМБр, яка командувала бойовою машиною Bradley, Анастасія Міськевич, командир артбатареї 32-ї ОМБр, Ольга «Відьма», заступниця командира батальйону з артилерії, операторка БпЛА «Юнга» та канадська пілотеса FPV-дрона Брітні Шкі-Гіізіс «Жук».

Проєкт складається з фотосерії та відеоролика про єдність і силу жінок на війні. Знімали фотографи Влада та Костянтин Ліберови, які фотографували військовослужбовиць під час реальних бойових дій.

Світлини та слогани на кшталт «Жінці не місце в армії? — Але Bradley сам собою не поїде» вже можна побачити у столичному метро, на білбордах Києва та Львова, вокзалах і в потягах. Відео кампанії транслюють у межах телемарафону «Єдині новини», у кінотеатрах, торгових центрах і на міських екранах.

«Для нас найважливіше — розповідати історії наших хоробрих і відважних жінок на війні. Їхній щоденний подвиг часто лишається в тіні великих груп чоловіків. Ми зібрали історії захисниць, які доводять, що жінка може все», — наголосила очільниця руху VETERANKA, бойова медикиня Катерина Приймак.

Вона додає, що нині у Збройних Силах України служать понад 70 тисяч жінок, з яких 5,5 тисяч виконують бойові завдання на передовій.

У межах кампанії VETERANKA також оголосила збір 4 мільйони гривень на броньовані евакуаційні капсули Maul, які допомагають рятувати поранених із небезпечних ділянок фронту без ризику для екіпажу.

З 4 липня по 25 серпня у столичному Центрі сучасного мистецтва М17 відкриється експозиція сучасної української арт- і фешн-фотографії FUTURESPECTIVE, яку анонсувала редакція Vogue Ukraine.

Виставка стане фіналом фотоконкурсу журналу за підтримки глобальної платформи PhotoVogue, який провели задля підтримки та промоції українських фотографів на міжнародній арені.

Проєкти PhotoVogue та Vogue Ukraine FUTURESPECTIVE Open Call – це чудова нагода для молодих обдарованих фотографів, що спеціалізуються на модних та артсвітлинах, заявити про себе.

До експозиції увійшли роботи 39 авторів, чиї роботи вже з’являлися на шпальтах Vogue Ukraine Edition, а також нових імен. Серед учасників: Владислав Андрієвський, Вік Бакін, Льоша Березовський, Мішка Бочкарьов, Аня Брудна, Алекс Бланко, Назар Фурик, Єгор Гущин, Артем Гумілевський, Вадим Івченко, Юрко Калічак, Ксенія Каргіна, Даниїл Котляр, Оля Коваль, Саша Курмаз, Анастасія Лелюк, Іра Лупу, Дом Маркер, Микола Майчик, Ярема Малащук, Роман Хімей, Анна Октябрь, Єгор Паркер, Анатолій Петченко, Христина Подобед, Олексій Пономарьов, Аліна Прісіч, Джулі Полі, В’ячеслав Поляков, Ірина Шкода, Елена Субач, Дар’я Свертілова, Аня Царук, Іра Ващенко, Даніель Вайсберг, Василина Врублевська.

Один із фіналістів отримає право зняти спеціальний фотопроєкт, який опублікують у друкованому Vogue Ukraine Edition упродовж року.

Тема цьогорічного конкурсу – «Міркування про майбутнє»: яким його бачать і відчувають фотомитці, транслюючи теми дорослішання й надії молоді в часи війни, розриву поколінь, пошуків ідентичності та історичної пам’яті.

Портфоліо проглянуть й оберуть переможця журі, до складу якого увійшли міжнародні та українські фотохудожники, артдиректори й куратори: головний редактор Vogue Ukraine Веня Брикалін, артдиректор PinchukArtCentre Бйорн Гельдхоф, голова Global PhotoVogue Алессія Ґлавіано, директор Українського Музею в Нью-Йорку Пітер Дорошенко та інші.

У вересні виставку представлять міжнародній публіці у Лондоні.

До Дня вишиванки фотограф Ростислав Арно створив особливий фотопроєкт, присвячений ідеї спадкоємності, сили традицій та єднання поколінь під назвою «Код нації, код єднання».

Героями зйомки стали прима-балерина, народна артистка України Катерина Кухар та її учні, студенти Київського державного фахового хореографічного коледжу імені Тетяни Таякіної.

«У цій зйомці мені хотілося показати не тільки людей – а зв’язки. Тихі, глибокі, невидимі. Вишиванка тут – не акцент, а мова. Молоді артисти – не позують, вони існують. А театр – не фон, а ґрунт, з якого все проростає. Катерина Кухар – символ витонченості, глибини й відданості сцені. А поруч – її студенти. Молоді, талановиті, справжні. Вони не просто навчаються – вони вже несуть у собі силу традиції й майбутнє нашої культури», – прокоментував автор проєкту Ростислав Арно.

Герої фотоісторії позували в образах у жовто-блакитній гамі – як алюзія на кольори українського прапора, а також у чорно-білих – як символ гармонії й рівноваги життя, стали основою візуальної мови проєкту, створених дизайнеркою Юлією Магдич.

Зйомка відбулась у стінах Національної опери України.

«У День вишиванки особливо відчувається цінність традицій – тих, що живуть у візерунках, у мистецтві, у спадкоємності поколінь. Сьогодні я поруч із молодими артистами-студентами, які є майбутнім нації й нестимуть наш код нації. Одягаючи вишиванку, читаючи нашу класику, танцюючи наші українські вистави. Це спадкоємність поколінь, що передається від серця до серця, з особливою довірою», – поділилася Катерина Кухар.