Втім для фронтмена гурту Сергія Танчинця це буде ще й важлива особиста подія, адже він нарешті зустрінеться зі своєю родиною, з якою бачиться вкрай рідко: його дружина Ганна та діти майже від самого початку повномасштабного втогнення перебувають у Токіо. 

Подружжя опинилося в ситуації, яка знайома мільйонам українських сімей: жінка одна порається з дітьми та намагається освоїтися і налагодити побут на чужині, чоловік – робить все, що в його силах, задля перемоги і для того, щоб підтримати родину. Водночас обидва в парі роблять все можливе, аби зберегти почуття, для яких, як відомо, розлука зазвичай є складним випробуванням.

Напередодні їхньої довоочікуваної зустрічі ми звернулися до Сергія та Ганни з проханням розказати про те, як їм дався цей рік життя у розлуці і як вони плекають свої почуття, незважаючи на відстань і час. Сподіваємося, їхній приклад надихне чимало сімей, які наразі у схожих обставинах!

Момент прощання – коли вони йшли, озираючись на мене, а я озирався на них– був дуже болючим.

Сергій Танчинець
фронтмен гурту БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ

За цей рік, нам, на жаль, дуже мало часу вдалося провести разом з родиною оффлайн, проте кожен такий момент неймовірно цінний. З початку війни ми бачилися тричі, але саме з моменту від‘їзду родини у Токіо – всього двічі. Був серйозний, дуже емоційний момент, коли ми прийняли рішення, що вони все ж таки переїдуть із Польщі до Японії. Серце було у сльозах. Це рішення було досить непростим. Ми розуміли, що не побачимося кілька найближчих місяців. Але усвідомлюючи, що моя дружина точно розуміє ситуацію, а я звик довіряти їй, – сказав «окей». Вона подалася на візу, отримала її за пів дня, а я купив квитки в один бік.

Тоді, 12 чи 13 квітня, дружина з дітьми приїхала з Варшави до Львова, і ми провели кілька чудових днів разом. Потім я їх відвіз на кордон. Вони переходили його пішки, і оцей момент прощання – коли вони йшли, озираючись на мене, а я озирався на них — був дуже болючим, тоді дуже сильно щемило. Це, направду, був один з найважчих моментів для мене.

За півроку ми побачилися у Японії, провели разом час, я зіграв акустичний концерт для української діаспори, щоб зібрати кошти на дрони та авто для ЗСУ, і ми знову роз‘їхалися на півроку по різних континентах. Наступного разу вже вони прилетіли сюди, в Україну, на новорічні свята.

Формуючи гастрольний графік міжнародної частини туру «Вільні Люди», ми знайшли засоби та можливість зробити концерт у Токіо повним складом, у березні 2023-го. У цієї поїздки дві мети: перша – акумулювання коштів на потреби ЗСУ, а друга – популяризація української культури у світі. Ну а третя, для мене особисто – побачити та нарешті обійняти своїх рідних.

Не обов’язково бути фізично поруч, щоб кохати один одного.

Ганна Танчинець
сценаристка, переклаладачка

Насправді, на відміну від багатьох пар, у нас із Сергієм вже давно було зроблене «щеплення» щодо стосунків на відстані. Ми розлучалися і на короткі терміни, і на більш довгі через його гастрольну діяльність, тому знаємо, як підтримувати почуття на відстані. Ба більше, це завжди додавало родзинку і вогник у наші стосунки. Думаю, завдяки цьому за 14 років нашого спільного шлюбу так цей вогник і не згас, а навпаки, стає дедалі сильнішим. Хоча зізнаюся: це дуже важко для мене і для Сергія, бо так хочеться бути разом.

Ми щоденно підтримуємо зв’язок і зідзвонюємось по відео. Авжеж, розмовляємо про побутові питання, про дітей, але ми також не забуваємо розмовляти і про наші стосунки, ділитися почуттями. Коли комусь важко – допомагати, підтримувати, надавати ресурс і бути дуже чесними і відкритими один перед одним. Це от те, що дуже допомогає. Не обов’язково бути фізично поруч, щоб кохати один одного.

За рік повномаштабної війни ми бачилися тричі і ось чекаємо на четверту зустріч. Два рази ми бачились в Україні. Перший – перед від’їздом до Японії: це були три дуже насичені дні у Львові, ми багато часу провели з дітьми, гралися з ними, а ввечері, коли вони спали – спілкувалися між собою. Саме тоді Сергій зрозумів мої кроки щодо від‘їзду і підтримав мене. Другий – ми з дітьми приїжджали в Україну на два тижні на новорічні свята. Побачилися з моїми батьками, батьками Сергія та з друзями, і зустріли разом Новий Рік у Львові. Це було просто як у казці!

Втретє ми бачились, коли Сергій приїжджав до нас у Японію. Ми багато подорожували, я його познайомила зі своїми японськими друзями – нашою другою сім’єю, які піклується про нас тут. Тоді він зіграв акустичний концерт для тутешніх українців, а виручені кошти спрямували на допомогу ЗСУ. Зараз чекаємо на четверту нашу зустріч – 18-го березня, коли БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ приїдуть з концертом у Токіо.

Чому обрала саме Японію? Все простіше, ніж здається – я і до війни вже жила в Японії, коли була студенткою. Навчалася за обміном, а коли народилася Настя – працювала. Відповідно, я чітко розуміла, як мені тут влаштувати побут. Звісно, усвідомлювала, що буде не легко, але настільки ця країна для мене знайома, що я ще будучи у Польщі розіслала резюме. Саме це показало, що в мене стовідсотково буде робота, бо одразу були пропозиції та онлайн-співбесіди. Також я знала все про систему навчання і як тут все влаштовано.

У Польщі ж тоді було дуже багато українців, навіть житло було важко знайти. Тому знаючи, що я знайду роботу і знаю культуру цієї країни, я приїхала сюди. Тепер бачу, що не помилилася. Дуже хочеться закінчення війни та повернення до України. Адже знаючи, що чоловік майже ніколи не буває в Києві через його волонтерську діяльність та концерти, знаходитися там зараз із дітьми я психологічно не змогла б, тому ми тут і чекаємо, коли весь цей морок закінчиться нашою Перемогою.

У Японії я працюю в Токійському муніципалітеті. Ми займаємося допомогою українським біженцям, облаштуванням їхнього побуту і консультуємо щодо питань, які в них виникають. Здебільшого я займаюся консультаціями та письмовим/усним перекладом.

______________________________________________________________________

Квитки на перший сольний концерт БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ у Токіо можна придбати на сайті гурту.