30 вересня та 1 жовтня в Києві, в артпросторі UYAVA на ВДНГ, відбудуться два благодійні концерти «Культурного Десанту», на яких виступлять українські артисти і військовослужбовці ЗСУ.

У музичній програмі — Коля Сєрга, Саша Чемеров, SKOFKA, Міша Крупін, Фіолет, Мойсей Бондаренко, Мирослав Кувалдін, Лера Мандзюк та інші. Також на гостей чекатиме благодійний аукціон від Василя Байдака.

«Культурний Десант — це, насамперед, про культурну і психологічну підтримку фронту, а також формування діалогу між воєнними та цивільними. Заплановані концерти спрямовані саме на це. Посередництвом музики, гумору, розмов і взаємопідтримки. Радо запрошую киян та гостей міста», — прокоментував майбутній захід керівник «Культурного Десанту» Коля Сєрга.

Виручені на концертах кошти, з квитків і благодійного аукціону, будуть передані на організацію концертів для військових на фронті.

Квитки можна придбати тут.

Нагадаємо, «Культурний Десант» — об’єднання відомих митців, сили яких у щоденному режимі спрямовані на допомогу й підтримку духу військових, які боронять нас та українську культуру. За час діяльності «десанту» було проведено понад 2500 концертів на лінії фронту, у військових шпиталях і деокупованих містах.

Також — ініційовано низку мистецьких та освітніх проектів, спрямованих на культурне відновлення країни, там, де вона цього потребує, і налагодження культурних мостів між військовими та цивільними.

Водночас, артпростір UYAVA став справжньою рушійною силою в наближенні до нашої перемоги. У 2023 році команда локації провела десятки благочинних культурних івентів, аби зібрати кошти на допомогу українським бійцям.

Фото: Культурний десант

Днями в Україні відзначали День медичного працівника. З цієї нагоди співак та військовослужбовець, керівник «Культурного десанту» Коля Сєрга разом із бойовим медиком за спеціальністю та музикантом за покликом душі Максимом Гребельським, випустили трек під назвою «Живи». Композицію артисти присвятили бойовим медикам, які працюють на лінії фронту.

Ідея написання пісні з’явилася після концерту «Культурного десанту» в одному із польових шпиталів. Текст зародився дуже швидко. Коли трек був уже готовий, Коля Сєрга вирішив, що він має звучати ще й голосом медика, тож згадав про хорошого друга, з яким познайомився на Великдень, під час роботи з 59-ю бригадою – Max Maestro.

«Медики – це янголи, які витягують з самого пекла наших поранених хлопців. Max Maestro був поранений в той час, коли ми познайомились, проходив лікування від контузії. Коли ми з «Культурним десантом» дізналися, що він ще й музикант, то вирішили запросити його з собою на деякі виступи. Відіграли 3 концерти. В нього була поранена рука, але він грав на гітарі та визнавав, що йому боляче, але так, як він грає на гітарі, його нічого не може зцілити. Після того, як Max Maestro за нашим запрошенням заспівав з оркестром, я зрозумів, що пісня «Живи» – для нього», – коментує Коля Сєрга.

Композиція підкріплена відеороботою, режисером якої виступив Ілля Мкртчян.

Дедалі більше культурних діячів долучається до «Культурного Десанту». З 24 лютого минулого року до команди увійшли музиканти Олександр Чемеров та Олександр Ярмак, співачка Світлана Тарабарова, поет Павло Вишебаба, бандуристка Інна Іщенко, скрипаль Мойсей і багато інших відомих українців. Беруть участь у роботі й різні профільні фахівці – психологи, кухарі, барбери тощо. 

Ми поспілкувалися із засновником та учасниками руху, аби дізнатися головну мету кожного з них та місію проєкту загалом. Коля Сєрга розповів про гонорари зірковим учасникам, структуру роботи і навіть хейт у свій бік. А Олександр Чемеров, Світлана Тарабарова і Павло Вишебаба розказали, як і чому вступили у лави «Культурного Десанту», чи війна вплинула на їхню творчість та підсумували досягнення, якими за цей час пишаються найбільше.

Коля Сєрга
співак, музикант, військовослужбовець 

Про створення «Культурного Десанту» та його місію 

Це проєкт, що обʼєднав активних артистів України з чіткою громадянською позицією. «Культурний Десант» працює вздовж усієї лінії фронту та у місцях реабілітації для військових і активно допомагає підтримувати бойовий дух та морально-психологічний стан бійців. 

Коли між чергуваннями, тренуваннями і копанням окопів була можливість відпочити, то ми зі скрипалем Мойсеєм грали концерти для своїх побратимів. Це допомагало нам частково зняти стрес та перевести подих. Ось з таких концертів 26 лютого 2022 року почався й зріс «Культурний Десант». Фізично, як організація, проєкт був створений вже на початку червня. Ми вивели його на більш офіційний рівень, долучилося ще чимало митців.

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Публикация от Коля Сєрга (@thekolya)

Діяльність «Культурного Десанту» відбувається на різних площинах і є дуже цінною. Це, безпосередньо, робота з морально-психологічним станом захисників. Ми вивчаємо ситуацію у кожному підрозділі, дивимось, оцінюємо бойовий дух хлопців, так би мовити збираємо «анамнез», і передаємо інформацію командирам.

Вони, зі свого боку, завдяки цьому дізнаються про стан справ у своєму підрозділі та ефективніше комунікують зі своїми бійцями. Також ми встановлюємо соціальні «мости» між військовими та цивільними, тим самим готуючи ґрунт для соціалізації захисників після перемоги. Втім найголовніше – ми піднімаємо їхній бойовий дух, не даючи їм втратити віру, та заряджаємо певною силою. 

Ми вивчаємо ситуацію у кожному підрозділі, дивимось, оцінюємо бойовий дух хлопців, так би мовити збираємо «анамнез», і передаємо інформацію командирам.

Від початку я запропонував долучитися до «Культурного Десанту» Саші Чемерову, це було тоді, коли організація ще навіть не носила таку назву.  Я запросив його пограти разом в Київському центральному шпиталі. Після цього вже з’явилася ідея зібрати більшу команду. Я запропонував Саші Ярмаку, Даніелю Салєму, Світлані Тарабаровій. Також, звісно, звернувся до тих, хто вже служив у Збройних Силах України або ж займався активною волонтерською діяльністю. У нас зібралася команда вмотивованих людей з потужною патріотичною позицією і ми почали працювати. Пізніше я залучав й інших зірок, але більшість з них не погоджувалася через те, що місця, куди ми їздимо, є дуже небезпечними. Не всі можуть наважитися на таке.

___________________________________________

Наразі очевидно, хто робить «кон’юнктуру», вдягаючи її в шароварщину та крінж, а хто – справжній музикант.

Світлана Тарабарова
співачка

«Все було максимально просто – наразі немає часу на пусті балачки, залишається тільки головне. Зателефонував Коля, сказав куди їде, запитав: «Ти з нами?». У відповідь почув: «Так». Вагань не було: кожен має робити свій внесок у нашу боротьбу. Роль «Культурного Десанту» важко переоцінити – достатньо один раз подивитися в очі наших захисників і відчути єднання. Ці виступи піднімають бойовий дух, але не стандартними лозунгами, а через живе спілкування. Хлопці розуміють, що за ними – вся країна, і це надає сил та наповнює сенсами їхню важку працю.

Я продовжила виступати навіть тоді, коли дізналася про свою третю вагітність. Єдине, що змінилося – це відстані, в такому стані лікарі забороняють довгі переїзди, тож я поки що так і не доїхала до Бахмуту. Але мене більш за все вразили очі хлопців із 93-ї бригади, які щойно вийшли з-під Бахмуту. Було враження, що вони привезли його з собою. В своїх очах, в своїх серцях… Лише під кінець виступу я відчула, як крига почала танути і вони знову відчули домашнє тепло.

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Публикация от Світлана Тарабарова (@tarabarova)

Я почала писати про війну ще у 2014 році. Пісні «Повертайся живим», «Гордість країни», «Хочу жити без війни» та весь альбом «Вірю. Знаю» був присвячений нашим захисникам, але в тому й була певна творча пастка – в перші дні повномасштабного вторгнення душа кричала, а всі головні меседжі вже були написані у 14-15 роках.

Проте, розуміючи, що музика – це моя зброя, я знову почала писати. Почала із незвичної для мене англійської мови та головного на той час меседжу для світової спільноти – «Close the sky», а потім вже з’явилися і «Дорога додому», і «Ти моя Азовсталь», і «Вистоїмо» і, нарешті, «Життя триває». Наразі, до речі, очевидно, хто робить «кон’юнктуру», вдягаючи її в шароварщину та крінж, а хто – справжній музикант, якому є, що сказати людям.

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Публикация от Світлана Тарабарова (@tarabarova)

Пишатися можу тільки нашими захисниками – вони справжні Герої! Але із досягнень, які точно стануть поперек горла нашим ворогам, вважаю те, що ми продовжуємо жити, захищатись, боронити країну, співати і жартувати. Ми звільняємо, крок за кроком, нашу землю і народжуємо нове життя – дітей, які будуть жити в мирній, вільній і красивій Україні».

___________________________________________

Про «перекваліфікацію» з артиста на захисника і навпаки

На початку повномасштабного вторгнення ворог просувався дуже швидко і міг опинитися у будь-який день в Одесі, тому я пішов служити — бути військовим, солдатом, піхотинцем. Коли наші воїни зупинили окупантів на херсонському напрямку, в Одесі ще залишався можливим сценарій висадки ворожого десанту. Проте після затоплення крейсера «Москва» небезпека відійшла і я почав шукати, де можу бути максимально корисним. 

На той момент з’ясувалося, що формат морально-психологічного забезпечення є необхідним вздовж всієї лінії фронту, особливо в гарячих точках. Тоді я і «перекваліфікувався» назад в культурного діяча, яким і був до війни, й активно зайнявся «Культурним Десантом».

Про нюанси роботи «Культурного Десанту»

За час існування проєкту ми відпрацювали понад 700 концертів, тому маємо вже певний алгоритм найбільш ефективних способів взаємодії з аудиторією. Також розуміємо, як потрібно працювати з різними підрозділами та бійцями. 

Важливим є те, що репертуар змінюється від підрозділу до підрозділу. Ми ретельно підходимо до підбору пісень. Спочатку вивчаємо моральний стан хлопців та дівчат, дізнаємося, що їм наразі необхідно, і вже розуміючи загальну картину, вибираємо ті культурні твори, які будуть найбільш ефективними.

Зіркові учасники не отримують жодних гонорарів. Ми беремо оплесками, уважними очима та, звісно, мертвими орками.

Наприклад, для артилерії ми обираємо одні пісні, а для піхоти – зовсім інші. Бо в них різна специфіка роботи, різна відстань до ворога, тож тут дуже важливо підібрати правильні слова. Перш за все ми обираємо не міста, куди їдемо, а бригади, з якими працюємо. Ми відштовхуємося від потреб та морально-психологічного стану підрозділів – це для нас найважливіше. Також враховуємо, в якому місті чи селищі перебувають бійці, але це другорядніша річ.

Власне, у мистецтва є і психологічна, і соціальна функції, ці напрямки взаємопов’язані. Ми намагаємося максимально допомогти нашим захисникам та захисницям у підтримці морального стану та бойового духу. Так, ми пропонуємо різні івенти та формати, які додатково допомагають хлопцям розвантажитись, отримати духовну або культурну «їжу». Всіляко намагаємося найефективніше виконувати свій громадський обов’язок і говорити «дякуємо» нашим військовим, аби наблизити перемогу. Тож, зазвичай у поїздки ми додатково веземо з собою психологів, барберів, кухарів тощо. 

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Публикация от Культурний Десант (@culturaldescent)

У нас є громадська організація і друзі, які допомагають закривати наші потреби. На виїздах ми живемо разом з хлопцями в казармах, а коли ми перебуваємо в пунктах постійної дислокації, то облаштовуємо свій побут самостійно. Щодо держави – вона має займатися тими напрямками, які самі себе забезпечити не можуть. А ми пораємося самі. Зіркові учасники не отримують жодних гонорарів. Ми беремо оплесками, уважними очима та, звісно, мертвими орками. Ось такий у нас «гонорар». 

Наразі я займаюся керуванням, стратегією, підбором людей і репертуару, а також розподіляю, хто з ким має їхати виступати, адже у нас одночасно працює кілька груп на різних напрямках. Займаюся й залученням коштів, координацією контенту, який ми створюємо, агітацією нових членів «Культурного Десанту».

Мойсей грає на скрипці, а Павло Вишебаба читає вірші. Зараз він працює над перекладом віршів захисника Гліба Бабіча, який, на жаль, загинув в минулому році. Наприклад, Анатолій Грабовий — наш директор, він займається координацією, а також всією юридичною діяльністю, а Саша Чемеров – музичний продюсер нашої організації.

___________________________________________

Я пишаюся жити в один час із Героями, яких я зустрів за цей рік.

Олександр Чемеров
музикант, продюсер

«Я б назвав себе одним із засновників «Культурного Десанту», оскільки розпочався він тоді, коли Коля запросив мене пограти для наших бійців у військовий шпиталь. Саме того дня і виникла ідея такої організації та почалася робота над її структурою.

З того часу проєкт перетворився на мультигалузеву організацію з командою, що являє собою потужний соціальний та культурний інструмент. Метою цього інструменту є прогрес і побудова свідомого та освіченого суспільства. Моя роль у «Культурному Десанті» – музичний продюсер, генератор ідей та артист.

Не можу виділити окреме місто, адже всі наші виїзди – неймовірний досвід.  Кожна поїздка – це побачення з долею, гаряче дихання життя на кордоні зі смертю, усвідомлення себе та єднання з однодумцями.

Під час війни я написав всього кілька пісень, але упродовж року видав достатню кількість треків, написаних за декілька років до повномасштабного вторгнення. Схоже, війна вплинула на мене ще до її ескалації, бо матеріал неначе пророчив події.

Я пишаюся жити в один час із Героями, яких я зустрів за цей рік. Пишаюся своєю родиною та друзями. Пишаюся людьми моєї країни, їхнім духом і шляхетністю. Мій головний вчинок – йти за покликом серця».

___________________________________________

Про поїздку до Херсона одразу після деокупації

Ми готували воїнів, хлопців і дівчат, до контрнаступу, тому були в тих місцях і заходили разом з військовими. Культурна місія у деокупованому місті дуже важлива. Адже протягом 9 місяців у херсонців не було доступу до культурних процесів в Україні: наших лідерів думок, музики, поезії, тих, хто їх любить і чекає. Ми давали їм свою підтримку за допомогою пісень, віршів, обіймів та спілкування.

Також дарували певні речі, аби, коли стане важко, вони могли повернутися у цей радісний час подумки. Бо на той момент ми розуміли, що деокупація Херсона дуже важлива для українців, тому русня намагатиметься помститися і насамперед від цього страждатимуть звичайні люди. Тому ми хотіли залишити щось, що згодом буде насичувати людей енергією, надавати силу та віру. 

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Публикация от Культурний Десант (@culturaldescent)

У Херсоні ми співали про Україну, про любов, про підтримку, про єдність, про те, що обов’язково переможемо. Ще я читав вірш про Херсон, який написав на підтримку цього міста ще у квітні. І весь той час у мене була мрія прочитати цей вірш на херсонській сцені. Мрія здійснилась!

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Публикация от Коля Сєрга (@thekolya)

Про роль блогерів після деокупації

Наразі часто буває: коли деокуповують якесь місто, блогери та медійники – як українські, так і закордонні – масово їдуть туди. Знімають репортажі, беруть інтерв’ю у місцевих… На мою думку, це зовсім не належить до туризму, як це дехто називає, я б назвав це місією, яку вони виконують. Вони показують не країну з якогось боку, вони транслюють актуальні події, залучають інформаційну, матеріальну, гуманітарну допомогу зі сторони партнерів. Туризм буде після перемоги. Який може бути туризм у країні, в який йде війна?! 

Про незвичні сюрпризи від публіки

Зазвичай нам дарують якісь трофеї: відстріляну «Стугну», бронежилет орка тощо. Ми потім розмальовуємо їх і продаємо на аукціонах, а отримані кошти залучаємо на потреби «Культурного Десанту».

___________________________________________

Найбільше пишаюся тим, що зібрав для своєї бригади волонтерів близько 17 мільйонів гривень.

Павло Вишебаба
поет, музикант, громадський активіст

«Якщо не помиляюся, саме восени 2022 року Коля написав мені і запропонував взяти участь у проєкті «Культурний Десант». Що там вагатися? Якщо треба, то треба! Не вважаю свою участь особливо важливою та значущою, чесно кажучи. Якщо мене просять почитати вірші, я це роблю. Мета — поділитися почуттями, можливо, для когось вони стануть у нагоді і якось допоможуть переосмислити той досвід, який наразі переживають українці. Я приїжджаю, читаю вірші хлопцям, дарую їм свої книги.

Ми здебільшого їздимо не по містах, а по позиціях хлопців і дівчат, які служать у ЗСУ. Але найбільше мене вразила, мабуть, поїздка на Харківщину, на звільнення міста Балаклії. Багато людей стояли за гуманітаркою, ми підійшли з Колею і почали спілкуватися з ними, заспівали українською, я прочитав вірша. Вони плакали від того, що чують українську мову, українську пісню, українську поезію. Це дуже запам’яталося.

Там вже, в Балаклії, до мене підійшов хлопець, який сказав, що вони півроку були під окупацією, але він дивився на YouTube мої відео, мої звернення, слухав мої вірші. Він втратив маму під час окупації, але сказав, що мій YouTube-канал йому дуже допомагав тримати зв’язок з Україною — це, мабуть, був найбільш емоційний момент.

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Публикация от Павло Вишебаба (@vyshebaba)

Під час війни я став більше писати, а люди стали мої вірші більше читати. Писати чи не писати – це відбувається згідно з життєвим досвідом, життєвим циклом і я знаю, що багатьом наразі не пишеться. У мене також трапляються такі періоди в житті, але зараз вірші «народжуються» дуже непогано.

Мабуть, найбільше пишаюся тим, що зібрав для своєї бригади волонтерів близько 17 мільйонів гривень. Це допомагає зберігати життя моїм побратимам, допомагає ефективніше воювати з ворогом. Це, мабуть, важливо, що моя творчість «монетизується» у збереження життя, мені хочеться в це вірити».

___________________________________________

Про хейт у свій бік із закидами «поки одні воюють, хтось розважає»

Це зазвичай роблять люди, які не розуміють, як побудована система армії, як розподілена відповідальність, як працює структура загалом. Як ми можемо реагувати на незнання? Ми можемо пояснити, чому це важливо і чому, коли хтось намагається тикати пальчиком, він нічого не робить, лише заважає. Адже цим ви не наближаєте перемогу, а могли б. Тому краще припинити займатися дурницями і працювати заради спільної мети.

Жанр, в якому ми працюємо, це зовсім не розвага — це мікс культурних і психологічних прийомів, які працюють на певний результат. Це приведення воїна до найпродуктивнішого стану за допомогою культурних інструментів. Культура – це терапія колективного несвідомого. Ми працюємо з цінностями, з переконаннями і віруваннями. Ми можемо розважати, але тільки тоді, коли розуміємо, що саме тепер розваги необхідні для того, щоб встановити контакт і донести важливі речі. 

Жанр, в якому ми працюємо, це зовсім не розвага — це мікс культурних і психологічних прийомів, які працюють на певний результат.

Тим, хто думає, що ми просто розважаємо, варто подивитися на нашу роботу зсередини, а вже потім робити висновки. Бо немає нічого гіршого, ніж бути невігласом. Саме ця вада є проблемою всього людства, саме невігластво є тим, що перемогло в росії, тому ми бачимо, як вони поводяться зараз. Отже, не будемо уподібнюватися їм, все ж таки ми – українці, а бути українцем – це дуже велика відповідальність. Тож, намагаймося впоратись з цим та бути гідними громадянами. 

Про роботу з психологом

У мене є супервізор – психологиня, з якою я спілкуюся і раджуся щодо нашої діяльності. Коли десь можу звернути не туди, вона допомагає мені визначити правильний шлях, який буде максимально корисним для загальної мети. Сили працювати далі ми знаходимо у справі, яку робимо. Адже ми всі в неї віримо та бачимо ефективність та результат. Це надихає.

Сили, зазвичай, знаходяться тоді, коли думаєш: «Залишу все». А потім дивишся і розумієш: якщо залишиш, ніхто не підхопить. Бо це – твоя справа, і ти маєш нести її. У такі моменти засучуєш рукава і працюєш далі. Бо якщо Бог дає тобі ідею, то дає і сили з цим впоратись.

Про вчинок, яким пишається найбільше

Відверто, навіть не знаю, чим пишаюсь найбільше. Але можу впевнено сказати, що одне з найважливіших і найправильніших рішень в моєму житті – 25 лютого вступити до лав ЗСУ. Все, що відбувалося далі – це вже наслідок цього рішення.