Сьогодні свій 47-й день народження святкує олімпійська чемпіонка з гімнастики Лілія Подкопаєва. З цієї нагоди відома спортсменка поділилася з підписниками в Instagram власними роздумами про плин часу та значення віку.

Лілія назвала свій день народження «особистим Новим роком» і зізналася, що роки минають швидко, а подеколи навіть надто стрімко.  Тож замість того, щоб намагатися їх зупинити, Подкопаєва вчиться дякувати — за минулі дні й за досвід.

Також іменинниця відзначила всі маленькі й великі перемоги, завдяки яким відчувала більше впевненості та сміливості: «Час минає швидко, іноді — надто швидко. Та замість хапатися за нього, я вчуся дякувати – за кожен день, який прожила, за людей, яких зустріла. За уроки, що змінювали мене, і за маленькі й великі перемоги, які додавали сміливості».

Окрім цього, Лілія поділилася своїм висновком про вік, який вона називає «слідами на серці»: «Вік для мене — не цифра. Це сліди на серці, теплі обійми, втрати, що вчать цінувати життя, і мрії, які досі горять», — зізналася спортсменка.

Фото: Instagram @podkopayeva_official

Олімпійська чемпіонка зі спортивної гімнастики Лілія Подкопаєва нечасто балує публіку світлинами своїх дітей. Але заради особливих дат відома українка робить виняток. Так, з нагоди випускного її старшої доньки Кароліни, вона розмістила кілька сімейних кадрів.

На них можна побачити спортсменку, її чоловіка Ігоря Дубинського та доньку-випускницю.

«І хоча я знала, що цей день настане, сльози все одно потекли. Наші маленькі діти виростають, стають дорослими – незалежними, розумними, сміливими. Доню, пишаюся тобою безмежно. Дякую, що ти – саме така», – написала любляча мама.

Нагадаємо, окрім Кароліни, Лілія Подкопаєва має сина Вадима, якого спортсменка всиновила у попередньому шлюбі з Тимофієм Нагорним, і молодшу доньку Евеліну.

Фото: Instagram @podkopayeva_official

Олімпійська чемпіонка зі спортивної гімнастики Лілія Подкопаєва належить до тих, хто віддає перевагу закритому способу життя. 45-річна спортсменка досить рідко ділиться світлинами рідних, здебільшого її мікроблог присвячений робочим моментам.

Проте днями вона зробила виняток та оприлюднила серію фотографій з чоловіком та дітьми. Приводом для цього став шкільний випускний її 18-річного сина Вадима, якого Лілія усиновила у попередньому шлюбі з Тимофієм Нагорним.

«Спостерігаючи, як мій син прощається зі школою, я розуміла, як швидко біжить час. Ці незабутні миті, сповнені любов’ю і надією, назавжди залишаться в моїй пам’яті як один з найважливіших моментів нашого життя», – написала любляча мама.

Відомо, що Вадим уже вступив до університету та навіть отримав стипендію.

До речі, на одному зі знімків можна побачити і середню доньку Лілії – 17-річну Кароліну.

Бракує лише найменшої – 4-річної Евеліни.

Олімпійська чемпіонка зі спортивної гімнастики Лілія Подкопаєва вже тривалий час живе та працює у США, але батьківщину свою не забуває. Спортсменка з перших днів війни в Україні активно веде «бої» на інформаційному фронті, займається волонтерською діяльністю, а також збирає кошти для ЗСУ та постраждалих від війни українців.

Днями Лілія приїхала до України, про що повідомила у своєму Instagram. Це її перший візит до Батьківщини з початку повномасштабного вторгнення РФ. Насамперед відома українка відвідала Київщину і на власні очі побачила, яких збитків завдали російські окупанти при спробах захопити регіон.

«Пройшов майже рік, відколи російські війська вторглися в Україну 24 лютого 2022 року», – прокоментувала світлину Лілія, додавши хештег #russiaisaterroriststate.

Олімпійська чемпіонка Лілія Подкопаєва вже тривалий час живе та працює у США, але батьківщину свою не забуває. Спортсменка з перших днів війни в Україні намагається бути максимально корисною для своєї країни – веде активну волонтерську діяльність, збирає кошти для ЗСУ та постраждалих від війни українців.

Напередодні вона взяла участь у масштабному благодійному концерті, що проходив у Нью-Йорку на Таймс-Сквер. За лаштунками журналісти поцікавилися у Лілії, як вона ставиться до того, що її близька подруга, уродженка Чернівців, Ані Лорак продовжує вперто мовчати про повномасштабне вторгнення росії на територію України, тим самим підтримуючи країну-агресора.

«Маски знято! Усі показали, хто є хто. Ми не спілкуємося», – лаконічно відповіла Подкопаєва.

До речі, українська телеведуча Катя Осадча припустила, що замовчувати війну в Україні Ані Лорак порадив хрещений її доньки, російський співак Філіп Кіркоров.

«Може, це на рівні чуток, але мовчати Ані Лорак порадив Філіп Кіркоров, мовляв, вони там зі своєю війною розберуться, а в тебе ж кар’єра! Думаю, після нашої Перемоги все стане ясно», – розповіла Осадча в одному зі своїх нещодавніх інтерв’ю.

Додамо, Лілію Подкопаєву та Ані Лорак пов’язувала багаторічна дружба. Крім того, співачка є хрещеною мамою доньки спортсменки.

За яких обставин вони дізналися про війну, чи вдалося забрати до себе рідних, чим допомагають Батьківщині і як жителі тих країн, в яких вони проживають, реагують на війну в Україні? Зіркові емігранти Лілія Подкопаєва, Іванна Онуфрійчук, Аліна Байкова, Анастасія Єршова, Ірена Карпа, Маріанна Сенчина, Дар’я Шаповалова та Зоряна Кушплер відповіли на ці запитання та надали інсайдерську інформацію з різних куточків світу!

Лілія Подкопаєва
спортсменка, абсолютна олімпійська чемпіонка зі спортивної гімнастики
 США, Атланта

У ніч із 23 на 24 лютого я побачила і почула про війну в Україні, ось тільки не на власні очі, а з новин. Я тоді не спала, хоча в Америці вже була ніч, я читала про те, що у всі українські аеропорти та аеродроми завезли великі транспортні засоби та закривають там злітно-посадкові смуги. Я зрозуміла, що почалася війна, ще до бомбардування… Після того, у прямому ефірі інтернет-ресурсу «Голос Америки», я спостерігала за зборами, на які ООН терміново скликала Раду Безпеки. У мене були включені всі можливі новинні телеканали, я гортала стрічку Facebook і кожен пост людей з України був про те, що в місті кожного з них відбуваються вибухи. У мене тоді кров застигла у жилах.

Більшість українців, розкиданих по всьому світу, всіляко допомагають своїй Батьківщині здобути перемогу.

Так, напередодні війни говорили про те, що є припущення, що росія нападе на Україну, але остаточно ніхто в це не вірив, мабуть, окрім людей, пов’язаних із військовою справою.
Наприкінці січня ми з чоловіком були у Києві, і вже тоді громадяни США (мій чоловік є таким) почали одержувати розсилку від американського посольства про евакуацію з України. Це і були «перші дзвіночки» про війну, що наближається.

Зараз дуже складно не читати новини, і щоразу, роблячи це, я вже не плачу, але з першого дня війни я не живу, а просто існую. Мої друзі, які залишаються в Києві, стверджують, що «чим далі ти від того, що відбувається, тим страшніший це все має вигляд»… Втім, кожен ранок зараз починається з переклички з близькими мені людьми, а день і вечір проходять у роботі нон-стоп, мета якої – допомога Україні.

Трохи більше, ніж за місяць війни, ми зібрали близько 200 тисяч доларів!

Я впевнена, що більшість українців, розкиданих по всьому світу, всіляко допомагають своїй Батьківщині здобути перемогу. Я, наприклад, об’єдналася з українським конгресовим комітетом Америки (УККА) у штаті Джорджія (ред. – Лілія проживає в Атланті, столиці цього штату). Ми ведемо дуже активну роботу на благодійному фронті: допомагаємо гуманітарною допомогою та займаємося фандрейзингом.

Перші зібрані гроші у розмірі 50 тисяч доларів було розподілено таким чином: у фонд Сергія Притули, у фонд Яни Зінкевич, на рахунок Національного банку України для допомоги армії, до Вінницького шпиталю. На початок квітня ми знову закумулювали 50 тисяч доларів, які направили на допомогу військовим. Ми вже домовилися про закупівлю п’ятдесяти бронежилетів, закупимо ще близько двохсот «НАТОвських» аптечок, які максимально укомплектовані для військових дій. Також ведемо переговори щодо швидкого придбання касок четвертого рівня в Англії.

Поки в Україні не закінчиться війна, у нас не буде можливості спокійно жити та дихати.

Ми знаємо, що треба тим, хто зараз на передовій, оскільки нас тут консультують люди, пов’язані з військовою справою. У співпраці зі шпиталями в Атланті та українським ком’юніті ми зібрали кілька фур необхідних медикаментів, і відправили їх до Польщі, звідки їх доставили до України. А з дитячим шпиталем Children’s Healthcare of Atlanta ми домовляємося про надання мобільного КТ-сканера, який в умовах війни допоможе оперативно провести обстеження.

Ми намагаємося залучити до допомоги всіх людей і ті компанії, які небайдужі до ситуації в Україні. Таким чином, трохи більше, ніж за місяць війни, ми зібрали близько 200 тисяч доларів! Я дуже вдячна всім, хто робить грошові пожертвування чи закуповує гуманітарну допомогу. А також тим, хто контактує з конгресменами та з сенаторами щодо закриття неба над Україною. Президент США озвучував у своїх виступах, що не може цього зробити, оскільки розпочнеться третя світова війна. Але ми продовжуємо нашу роботу в цьому напрямку і не здаємося, американські громадяни нас також підтримують у цій боротьбі! Адже поки в Україні не закінчиться війна, у нас не буде можливості спокійно жити та дихати.

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Публикация от LiliyaPodkopayeva (@podkopayeva_official)

Мої родичі зараз перебувають в Україні. Мама давно мешкає разом зі мною в Атланті. Щоразу, читаючи про загибель мирного населення, зруйновані міста, мародерства та насилля, я задихаюся від сліз і душевного болю. У мене просто розривається серце від усвідомлення реальності, бо кожен із постраждалих – це чиясь дитина, чийсь брат, чоловік, друг… До війни неможливо звикнути.

За Україну – весь світ, тоді хто проти неї?

Мої знайомі американські спортсмени допомагають Україні фінансово, хтось – за допомогою зв’язків у шпиталях, хтось – ходить на мітинги. Мітинги відбуваються майже щотижня біля Олімпійського парку Атланти, поряд із офісом телеканалу CNN. Незважаючи на те, що у США почав дорожчати бензин через наслідки військової ситуації у світі, жителі США ставляться до цього нормально. Для них також важливо, як і для українців, зупинити країну-агресора. Адже людина, яка розв’язала цю війну, не зупиниться лише на Україні – про це каже більшість американців. Багато жителів США та Канади вже вирушили на територію України, щоб захистити її цілісність. Якщо Бог за нас, то хто проти нас? За Україну – весь світ, тоді хто проти неї? Слава ЗСУ та народу України!

Ірена Карпа
письменниця, сценаристка, солістка гурту QARPA
 Франція, Париж

24 лютого я почула про війну від подруги, яка живе у Ліоні. Вона зателефонувала о п’ятій ранку зі словами: «Ти чула, що Київ і Харків бомблять?!» У мене сталось щось на кшталт панічної атаки: почала задихатися. Єдиний раз, коли було настільки погано – це коли в мене помер дід, якого я неймовірно любила. Кілька хвилин ти просто не можеш повірити в жахливу новину. Ранок 24 лютого – офіційно найгірший ранок мого життя, як і в безлічі інших українців. Перед тим мене кілька днів поспіль мучила тривога, не давала спати, та ще й я не вдома була, з донькою на канікулах. Втрачений час! Мозок все одно в Україні, і вперто каже тобі обнадійливе: «А може все розрулиться»… Але настав ранок 24-го лютого, що триває вже два місяці.

Ранок 24 лютого – офіційно найгірший ранок мого життя! 

В першу чергу я обдзвонила своїх рідних і зателефонувала найближчій подрузі: вона вже йшла з собакою пішки до виходу з міста, переїхати до сестри в Обухів. 6 годин тоді їхали. Сестра моя взагалі спала, хоч і живе коло заводу «Антонов», ще й розізлилася на мене, що так рано дзвоню.

Батьки мої живуть в Яремчі, мають крихітний готелик, куди я відразу ж направляла тих, хто звертався з більш східних міст. Сестра спершу противилася, але потім все ж таки поїхала до них. Мама наразі приймає максимальну кількість людей із їхніми тваринами, а сама з татом спить на горищі, де зазвичай зберігали різний мотлох. Бабуся лишилася в Черкасах, там її навідують мої подруги. В Париж я забрала барабанщицю гурту «Qarpa» з її 13-річною донькою та дружину гітариста – мого найкращого друга, – з двома дітьми. Мої малі дуже радіють, що тепер у них банда.

Нещодавно я застала, як вони грають у бомбосховищі під ліжком… А маленький син друга постійно робить із Lego автомат. Ця конструкція постійно розсипається, а він її знову і знову складає. Такий потужний символізм: хоч би як руйнували Україну, вона все одно не здається і збирає себе частинами воєдино. Цей же малюк одного разу зайшов на кухню та побачив пляшку вина: «О, коктейль Молотова!». Хоч би як батьки намагалися захистити дітей від війни, все одно вони так чи інакше вбирають її в себе. Усю війну я постійно говорю друзям: «Приїжджайте до мене! Я знайду де поселити і чим нагодувати». Але абсолютна більшість залишається в Україні.

В українців зараз безпрецедентно крутий імідж у світі: хоробрі, незламні, відчайдушні!

Як кожен українець чи українка, я займаюся всім, до чого дотягуюсь: координацією перевезення гуманітарної допомоги, контактуванням перевірених осіб, поширенням інформації про збір коштів, збором коштів, пошуком роботи чи транспорту для переселенців тощо. Звісно, є речі, з якими я справляюся значно краще, ніж, наприклад, з питаннями логістики. Це – інформаційний фронт. Тож я щоденно спілкуюся з французькими медіа та роз’яснюю їм правду про війну в Україні. Ця правда базується на історіях українців, що зараз на місці: особисті історії впливають на масового глядача значно глибше, ніж статистика й теоретичні узагальнення. Відтак вони вкупі з професійною експертизою дають гарний результат для публічної думки.

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Публикация от Irena Karpa (@qarpa)

Дуже круто в інформаційному полі «працюють» і меми: ого, українці сміються, не зважаючи ні на що. Це суперсила. Сміх перемагає страх, ми це знаємо з двох революцій. В українців зараз безпрецедентно крутий імідж в світі: хоробрі, незламні, відчайдушні. «Ми би в житті так не змогли!» – час від часу вигукують захоплені французи. Звертаючись до мільйонів європейських громадян через медіа, я наголошую на тому, що українці зараз платять своїм життям за те, щоб ця гидота не просунулась на захід і їхні діти змогли спокійно спати в майбутньому. Тож не припиняйте допомагати нам: санкціями, зброєю, гуманітарно, фіксацією військових злочинів.

Найдієвіший формат роботи для мене у цьому випадку – написання текстів про війну в Україні для іноземних медіа. Пишу я краще, ніж говорю: так можу спокійніше донести більш змістовну думку. Хоча нещодавно я опанувала досить круту звичку: за хвилину ефірного часу викласти коротку історію України за останні кілька століть. Про ненависть росіян до українців, їхні спроби знищити культуру, мову та живих людей – пригадаємо Голодомор, – репресії інтелігенції, тощо. Про революцію 2014 року, безперервну війну протягом останніх восьми років, яку французи вважали громадянською, а тепер бачать, звідки вітер віяв. Що ж, вітер пахне погано, тож на користь усього цивілізованого світу – заліпити йому дуло.

Іванна Онуфрійчук
телеведуча
 Швейцарія, Лозанна

24 лютого я з чоловіком перебувала на відпочинку, де ми святкували річницю весілля. На той час, вранці, в Україні почалися вибухи. Мій чоловік сказав, що Київ бомбардують. Я не повірила і навіть сказала, що все це фейк, спрямований на те, щоби розхитати народ і змусити його панікувати.

Потім я зайшла на Instagram сторінку нашого Президента і подивилася його звернення. Ось тоді мене охопила паніка, і я заплакала. Ми їхали на відпочинок лише на півтора тижні, ніхто не знав і не очікував, що за цей час може статися подібне… Далі було усвідомлення того, що небо над Україною закрили, і повернутись додому ми вже не зможемо. Через те, що в Україну потрапити було неможливо, ми полетіли до Швейцарії. Після пропозиції руки і серця я частково переїхала туди, але ми домовилися з Алмазом (ред. – чоловік Іванни Онуфрійчук, який проживає у Швейцарії), що частину часу я проводитиму в Україні. Як, наприклад, під час шоу «Танці з зірками» – тоді я багато часу проводила на Батьківщині.

У перші дні війни я почала думати, як потрапити додому, адже там лишилися близькі, рідні, друзі. У Києві залишився мій кіт Персик, а також кіт моєї сестри. Але найрідніші були поруч. Оскільки ми були на сімейному відпочинку, вони мешкали у нашій швейцарській квартирі. Так, після повернення, ми з чоловіком переїхали в маленький готель поряд з будинком. Я допомагала рідним із оформленням тимчасового захисту в Швейцарії.

Інші члени родини перебувають у Вінницькій області. Ми пропонували їм приїхати до нас, але вони відмовилися. Сказали, що на Вінниччині все більш-менш спокійно та їм потрібно працювати. Відверто кажучи, я незабаром планую приїхати до Києва. Хочу допомогти там, де цього потребують, а також забрати свого кота Персика.

З першого дня війни я почала працювати на інформаційному фронті: записувала відеозвернення, розповсюджувала реальну інформацію про події в Україні. Частина моєї аудиторії в Instagram – росіяни, близько 30%. Отже, в першу чергу я почала звертатися до них і показувати їм весь масштаб жорстокого військового вторгнення росії.

З першого дня війни я почала працювати на інформаційному фронті.

Вже у Швейцарії я приєдналася до гуманітарної асоціації, організованої українцями у Лозанні, ми почали разом збирати гуманітарну допомогу. Кілька днів поспіль я їздила разом із мамою – займалися закупівлею ліків, продуктів, засобів гігієни, також ми збирали одяг.

Все це ми возили та допомагали сортувати, упаковувати, підписувати та відправляти в Україну машинами до Львова. Саме там розташований гуманітарний склад, звідки все адресно розвозиться країною — у Чернігівську, Миколаївську, Харківську, Сумську та інші області. Друге, чим я почала займатись і продовжую займатися зараз, – знайшла дуже багато українців у Швейцарії, яких також вдалося залучити до допомоги.

Крім цього, ми з родиною ходимо на всі мітинги, які тільки можливі в Женеві та Лозанні. Я виступала з промовами, співала гімн України, закликала українців у Європі також виходити. Заради нашої перемоги, заради подолання гуманітарних катастроф в Україні, заради майбутнього наших дітей!

Також намагаюся бути максимально корисною у соціальних мережах. Я публікую пости, де підтримую український бізнес. Різні бренди, торгові марки та всіх, хто продовжує працювати у воєнний час, можуть написати мені в Instagram – я розповім про них у своїх постах та stories. Адже зараз як ніколи важливо, щоб клієнти знаходили виробників, а виробники – клієнтів.

Чому я обрала саме такі варіанти допомоги? Оскільки зараз я перебуваю в безпечному місці та можу організовувати збір коштів, збір гуманітарної допомоги, донести реальну інформацію про те, що відбувається в нашій країні. У гарячих точках не до цього…

Щодня я намагаюся носити українську символіку – значок на одязі чи прапорець на автомобілі. Коли говорю, що я з України, швейцарці реагують душевно та з підтримкою. Вони намагаються якось допомогти, зокрема, діляться корисними контактами, пропонують залучати їх як волонтерів… Хтось починає плакати та розповідати, що мають багато друзів в Україні, за яких вони бентежаться. Інші кажуть, що їм дуже важко зрозуміти, як у XXI столітті можлива ця жахлива війна. На знак підтримки України мешканці Швейцарії виходять на мітинги.

Мене дуже вразило, що на одному з найбільших мітингів, на яких ми були в Женеві, було багато місцевих і майже вся розмовна частина проводилася французькою мовою. Швейцарці нас підтримують та готові кричати про це на весь світ! Країна також зі свого боку долучається до всесвітніх санкцій проти росії. Один із мітингів був присвячений компанії Nestle, головний офіс якої розташований у Швейцарії, – метою було заборонити роботу цієї компанії на території РФ.

Аліна Байкова
топ-модель
 Польща, Краков

24 лютого я була у Мілані на Тижні моди. Я сиділа на макіяжі, коли у новинах почула про війну в Україні. Тоді я почала панікувати і плакати. До цього, коли я була у США, я чула у ЗМІ, що Байден повідомляв: Путін незабаром атакує Україну. Тоді я подумала: «Що він таке говорить?! Такого точно не станеться». І ось, перебуваючи в Мілані, я пошкодувала, що не забрала свою сім’ю з України ще тоді, коли тільки почалися розмови про війну.

Трохи пізніше ми все ж таки зустрілися з рідними: батьками, сестрою та її сім’єю. На другий день війни сестра написала мені: «Ми їдемо з України». Після цього повідомлення рідні не виходили на зв’язок протягом двох днів… Це був найважчий час для мене, адже я боялася, щоб по дорозі сім’я не зазнала обстрілу. Виявилося, що вони ховалися в бомбосховищі й просто не мали зв’язку. Донедавна я перебувала з рідними у Кракові, але вони далі Польщі навіть не хочуть їхати. Причина тому – бути ближче до рідної країни і одразу повернутися після закінчення війни.

Спочатку я хотіла допомагати на кордоні: розливати чаї, роздавати їжу, але зрозуміла, що буду там зайва, бо вже багато охочих до цієї справи. Коли люди перетинають кордон, вони спочатку п’ють чай і їдять, а потім що? У них постає запитання: куди ж їхати далі, де жити? Моя родина і сама зіткнулася з такою проблемою, рідні довго не могли знайти постійне житло тут, оскільки Польща перенаселена.

Я вирішила допомагати Україні більш масштабно завдяки своїм зв’язкам по всьому світу. Коли я була в Майамі, то бачила, скільки круїзних кораблів стоять без діла через пандемію. Я вийшла на CEO цієї компанії та домовилася з ним про те, щоб використовувати ці кораблі як житло для переселенців з України. Зараз ми домовляємось, де і як їх поставити. Є у думках і така ідея: відправити кораблі до США з тими людьми, які захочуть туди поїхати.

Я вирішила допомагати Україні більш масштабно завдяки своїм зв’язкам по всьому світу.

Також протягом кількох тижнів я веду переговори як з Америкою, так і з Європою щодо того, щоб після прибуття таких кораблів ми мали змогу десь розмістити переселенців. Так, нещодавно я повернулася до Нью-Йорка і відразу ж відвідала місцеву мерію. На зустрічі з міським головою Еріком Адамсом обговорювалися теми вторгнення Росії в Україну, допомоги США українцям, розміщення українців після прибуття до США, дозволів на роботу для українців тощо. Звичайно, з усім є певні нюанси, але я сподіваюся, що ці домовленості виправдають себе і все задумане почне реалізовуватися.

Також у Нью-Йорку я постійно ходжу на мітинги на підтримку України. Весь світ зараз за нас! Усі нації підтримують українців! У Мілані та Парижі вся фешн-індустрія переживає за Україну! У Польщі – на кожному будинку висить український прапор, а самі поляки роблять дуже багато для українців, за що їм велике «дякую». Я сподіваюся, що війна скоро закінчиться, й ми більше не втратимо жодного українця. Я щодня молюся за всіх, хто залишився в Україні, за хлопців, що воюють на передовій, за людей похилого віку, які не змогли виїхати через погане самопочуття… Моє серце розривається за рідну країну, нехай береже її Господь! Слава Україні!

Анастасія Єршова
засновниця бренда Atelier Handmade
Велика Британія, Лондон 

Я дізналася про війну в Україні в той момент, коли перебувала з чоловіком та дитиною у подорожі. Вночі я прокинулася від дивного почуття тривоги, і з ночі 24 лютого не могла нормально спати наступних два тижні… Тільки через три тижні війни моя свідомість почала приймати цю жахливу ситуацію.

Що я тільки не робила, щоб переконати батьків приїхати до нас у Великобританію. Але мій батько відмовився покидати країну і одразу ж записався до тероборони, а мама не захотіла виїжджати без нього.

Спочатку я допомагала своїм знайомим, а потім це перетворилося на волонтерство.

Я була в дуже тяжкому емоційному стані і просто не могла себе нікуди діти, тому й почала робити хоч щось, щоб бути корисною. Спочатку я допомагала своїм знайомим, а потім це перетворилося на волонтерство. Я допомагала друзям з України евакуюватися та знаходити житло через друзів з Європи, купувала за свій рахунок гуманітарну допомогу та робила безліч завдань у гуманітарних центрах Лондона.

Згодом мій друг в Україні запросив приєднатися до Центру антикризових ініціатив та відповідати за медикаменти. Зараз у нас є хаб у Львові, команда волонтерів та водіїв на території Європи та Україні. Відкрили свій фандрейзинг, який збирає кошти лише на логістику (одна машина по Європі коштує 2500 євро, в Україні – 10 000-12 000 гривень). У мене дуже багато друзів як в Україні, так і за кордоном, більшість із них виявилася небайдужими.

Нещодавно я розпочала роботу свого бренду Atelier Handmade. Тепер усі кошти з продажу лляної колекції одягу та купальників йдуть на благодійність, а саме: закупівлю необхідних медикаментів за заявками та їхнє транспортування. Окрім цього роду допомоги, я вже встигла відвідати чотири мітинги: один у Парижі й три в Лондоні.

Британці дуже підтримують Україну та стежать за новинами. Зазвичай містяни ходять лише на масштабні мітинги, але кожен із них допомагає благодійністю. Дуже показовим є також те, що багато водіїв знаменитих «блек кебів» (ред. – фірмове таксі в Лондоні) чіпляють на свої автомобілі український прапор.

Дар’я Шаповалова
 засновниця маркетплейсу цифрового одягу DRESSX
 США, Лос-Анджелес

Мені надіслали відеозаяву Путіна про «спецоперацію», це був шок! У Лос-Анджелесі тоді був вечір, я перебувала у великій компанії друзів. Ми почали збиратися з думками, що робити насамперед. Відразу ж вирішили відправити гроші всім колегам, які на той час перебували в Україні, щоб у разі чого вони мали додаткові кошти. Багато моїх друзів залишилися в Україні. Я одразу почала писати всім близьким, через кілька днів – намагалася написати вже ширшому колу. Адже я жила в Києві протягом тридцяти років і активно взаємодіяла багато з ким.

На щастя, забирати рідних з України в момент початку війни мені не довелося, оскільки вони вже давно поряд зі мною.

Від імені компанії ми відправили вже понад півмільйона гривень на допомогу Україні.

Наша компанія DRESSX (ред. – маркетплейс цифрового одягу, засновницею якого є Дар’я) одразу запустила діджитал-колекцію одягу, який за допомогою AR-технології легко приміряти безкоштовно, і за допомогою цього жесту мовою моди висловитись про те, що відбувається в Україні. Також можна зробити благодійну пожертву.

До нашої ініціативи підключилося багато міжнародних друзів. Від імені компанії ми також відправили вже понад півмільйона гривень: спочатку Міністерству оборони України, потім почали допомагати 3D-дизайнерам. Далі плануємо допомогти й іншим креативним хлопцям, які залишилися без засобів для існування.

Нещодавно наша команда виступила на одній з головних щорічних конференцій Америки South by Southwest (SXSW), яка спеціалізується на музиці, кіно та інтерактивних технологіях.

Ми розповідали, як у період війни можна допомогти креативному класу. Ще на початку війскових дій ми написали всім закордонним партнерам про правду, яка відбувається в Україні: про війну, а не про «спецоперацію». Нам було важливо правильно розставити акценти й ми досі не перестаємо це відстоювати. Особисто я по можливості намагаюся робити пожертвування тим, хто зараз особливо потребує допомоги.

У Лос-Анджелесі проходило чимало мітингів, на які виходили тисячі людей та просили про закриття неба над Україною. Я також ходила. Ми переможемо, це однозначно, але якою ціною… З кожним днем вона стає все вище і вище. Звичайно ж, країні-агресорові світ цього не пробачить ніколи: її судитимуть і ніколи не забудуть про те, що відбувається. А ми, українці, поставимо собі за мету відбудувати нову країну!

Маріанна Сенчина
дизайнерка, засновниця бренда Marianna Senchina
 Італия, Мілан

24 лютого мене розбудив чоловік зі словами: «Вставай, почалася війна!» Незадовго до початку вторгнення я повернулася з України до Мілана, де мешкаю вже кілька років. Якраз 10 лютого ми закінчили робити всі матеріали для нової колекції бренду. Почуття людини, яка перебуває в Україні під час війни, – це одні відчуття. Почуття людини, яка перебуває в цей момент за межами України, – інші. Але є в них щось подібне. Страх, тривога, паніка… На той момент усі мої рідні перебували в Україні, сестра зі своєю родиною – у самому епіцентрі, у Києві. Яке ще ставлення могло бути в мене в цій ситуації? Ми, українці, – вільнолюбний і працьовитий народ, ми повинні боротися до останнього за нашу Незалежність! Кожен із нас повинен допомагати тим, чим може: матеріально, інформаційно, фізично!

Ми з командою бренда шили подушки та покривала для нашої армії.

Більшість моїх рідних і зараз перебувають в Україні. Мої батьки, бабуся та вся чоловіча частина сімейства залишилися на Західній Україні, звідки я родом. А сестра зі своєю донькою майже відразу після початку війни виїхали за кордон. Кожний мій ранок починається із дзвінків рідним і закінчується день ними ж. В Україні, на жаль, на сьогодні не залишилося безпечного місця. Безпека це ілюзія, ніде неможливо розслабитися.

Я допомагаю Україні, чим можу. Якийсь час ми з командою бренда шили подушки та покривала для нашої армії. На жаль, через невеликі технічні можливості наших машин ми не можемо відшивати бронежилети. Ми виробляємо легкий одяг, з легких тканин. Особисто від себе я пересилаю гроші на благодійність, армію, ходжу на мітинги, допомагаю приїжджим українцям у питаннях поселення, поширюю інформацію в соцмережах. У мене багато російських друзів і знайомих, багато хто з них давно живе в Європі і свідомо ставиться до ситуації в Україні, і підтримує нашу країну.

Приємно здивована, але Італія зараз майже на рівні із Польщею допомагає українцям. Як гуманітарною допомогою, так і щодо прийому біженців. Я знаю багато прикладів, коли італійці прийняли вдома українські сім’ї з дітьми. Багато популярних італійських лідерів думок займаються збиранням гуманітарної допомоги для України і взагалі виступають проти війни. Вони часто говорять і пишуть у своїх профілях у соцмережах про військову ситуацію в Україні, часто ходять на мітинги.

Мені було дуже приємно, коли в перші дні війни мені написала Сара Майно (ред. – міжнародна бренд-амбасадорка Тижня моди в Мілані, керівниця спеціальних проєктів Vogue Italia). Вона поцікавилася, чи у безпеці я, моя родина, моя команда. Сара неодноразово підтримувала наш бренд. Та й взагалі вона дуже хороша і чуйна людина, таких у світі моди практично не існує.

Зоряна Кушплер
оперна співачка
 Австрія, Відень

24 лютого я прокинулася сама, без будильника, о 3:40 за віденським часом, і не змогла більше спати. Годині о сьомій ранку я відкрила стрічку Facebook і прочитала, що відбувається на моїй Батьківщині. Я зрозуміла, що маю кричати про це на весь світ, і відразу змінила аватар у Facebook та Instagram на гасло: в Україні почалася справжня війна! Перший тиждень я відчувала себе так само, як 10 років тому, коли загинув мій тато… Були розпач, біль, сльози. Але вже за кілька днів я опанувала себе і вирішила діяти!

5,5 мільйонів євро прибутку з культурних подій, до яких я причетна, пішли на допомогу Україні!

8 березня я організувала великий концерт-бенефіс на користь України у найбільшому соборі Відня – соборі Святого Стефана. 1400 місць було розпродано за два дні! Найкращі артисти Австрії, Віденський оркестр, відомі диригенти відгукнулися на мій заклик та виступали безкоштовно. За вечір ми зібрали 70 тисяч євро.

З цього дня розпочалися численні благодійні концерти на користь України, які я або організовую, або ж у яких беру участь. Лише за один ефір програми «Сусід у біді» на австрійському телебаченні ми зібрали понад 5 мільйонів євро!

Також на музичному фестивалі Шлезвіг-Гольштейна у Гамбурзі разом із сестрою Оленою Кушплер та іншими видатними артистами нам вдалося зібрати 50 тисяч євро. Тобто, на сьогоднішній день сумарно 5,5 мільйонів євро прибутку з культурних подій, до яких я причетна, пішли на допомогу Україні!

Обставини склалися так, що 20 лютого я співала реквієм Дворжака у Львівській національній філармонії. Я відчула, що ситуація дуже складна та нестійка, і забрала маму до себе у Відень, тобто буквально за два дні до початку війни! Згодом, коли почалася війна, я допомагала залишити зони військових дій деяким знайомим та друзям й сприяла їхньому розміщенню в австрійській столиці.

У моєму оточенні немає жодного австрійця, який би щось не зробив для допомоги українцям.

Австрійці дуже допомагають українським біженцям! Фактично у моєму оточенні немає жодного австрійця, який би щось не зробив для допомоги українцям. Одні пропонують безкоштовне житло для переселенців, інші роблять пожертвування, треті відвідують благодійні концерти на підтримку України. Кожен допомагає як може!

На завершення

Для адресної гуманітарної допомоги в Україні запущено портал, на якому за спрощеною процедурою кожний, хто бажає, може надати або отримати гуманітарну допомогу. На сайті можна дізнатися, як придбати, як відправити та кому адресувати гуманітарний вантаж. Ресурс доступний для користувачів 24/7 у будь-якому куточку світу.

Бережіть себе та своїх близьких. Все буде Україна! 

Олімпійська чемпіонка зі спортивної гімнастики Лілія Подкопаєва належить до числа тих знаменитостей, які вважають за краще не виставляти своє особисте життя напоказ. 43-річна спортсменка досить рідко ділиться світлинами рідних, здебільшого її мікроблог присвячений подорожам та робочим моментам.

І все-таки часом вона робить винятки. Так, Лілія поділилася з фолловерами в Instagram фотографіями молодшої доньки Евеліни, народженої у шлюбі з бізнесменом Ігорем Дубинським.

«Бережіть у собі своє безмежне море», – закликала шанувальників Подкопаєва.

Нагадаємо, крім Евеліни, у Лілії Подкопаєвої є 16-річний син Вадим, якого спортсменка усиновила у минулому шлюбі з Тимофієм Нагорним, та 15-річна донька Кароліна, хрещеною мамою якої є співачка Ані Лорак.

11 вересня в стінах монументального Палацу «Україна» відбувся святковий захід, присвячений 30-річчю Національного олімпійського комітету України. Всі ті, за кого ми вболівали на літніх і зимових іграх в різні роки, зібралися, щоб згадати минуле і помріяти про майбутнє.

У числі запрошених гостей можна було побачити олімпійську чемпіонку зі спортивної гімнастики Лілію Подкопаєву. У цей день 43-річна знаменитість піднесла НОК України подарунок у вигляді книги «Atlanta 1996». Вона містить ексклюзивні коментарі всіх призерів Олімпіади в Атланті, які доповнені унікальними фотографіями їхніх виступів і медалей.До масового читача видання не потрапить. Книгу поширять серед учасників Олімпіади-1996.

Очікується, що до кінця року вийде ще одна книга під авторством Лілії Подкопаєвої.

Фотографією з церемонії Лілія поділилася на своїй офіційній сторінці в Instagram. На знімку олімпійська чемпіонка позує в компанії Президента НОК України Сергія Бубки, Президента МОК Томаса Баха, гаранта країни Володимира Олександровича і першої леді Олени Зеленської.

Щорічно в останню неділю травня столиця України відзначає день народження. Традиційно кияни вітають рідне місто зі святом, не відстають і селебріті. Цього дня стрічка Instagram рясніє привітаннями на адресу столиці, ностальгічними спогадами і яскравими фотографіями, зробленими в улюблених куточках міста. «Київ має якусь особливу енергію. Її не помітять туристи, які приїхали на день або на тиждень. Мені, хлопцю зі Львова, потрібен був не один рік, щоб відчути її. Але коли відчув, то почав дихати з Києвом в унісон. Дихання міста, яке ти любиш, – це неповторне відчуття. Дихай на повні груди ще тисячі років, моя столиця!», – дуже влучно написав Святослав Вакарчук. Пропонуємо зазирнути в стрічку новин, і дізнатися, як світські герої відзначили День Києва.

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Публикация от Святослав Вакарчук (@sviatoslav.vakarchuk)

Олена Зеленська

«Місто – це не тільки вулиці і будинки, місто – це, перш за все, люди. А це означає, що сьогодні день народження у всіх, хто тут є. Хтось в Києві народився і виріс, когось це місто гостинно зустріло та відразу огорнуло теплом, як рідного, а когось і далі випробовує. Але ми всі до певної міри є його частиною, всі ми, час від часу або постійно, – кияни».

Катя Осадча

«Києве, з днем ​​народження! Київ – це моє дитинство. Це маршрут 18 тролейбуса і прогулянки Володимирською гіркою. Церква на вулиці Мостицькій, каток «Крижинка», де я так і не стала фігуристкою. Куренівський ринок, де купили найкращого друга мого дитинства – кота Марса. Все це – мій Київ. Я страшенно шкодую, коли бачу, як руйнують історичні будівлі. У такі моменти хочеться подивитися в очі людям, яким нове і блискуче зі скла і бетону краще, ніж пам’ятник архітектури. Але я все ж не втрачаю надію, що місто перестануть руйнувати і хаотично забудовувати. Вірю, що Київ стане ще красивішим, ніж був у моєму дитинстві. Люблю тебе, Києве!»

Юрій Горбунов

«З Днем народження, найулюбленіше місто в світі! Безповоротно закохався в тебе давно, коли приїхав вступати до театрального інституту. І з роками ця любов стає тільки сильнішою!»

Monatik

«Мій улюблений, Київ! Столиця столиць! З Днем народження, місто ритму, любові та мрії!»

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Публикация от Dmitriy Monatik (@monatik_official)

Маша Єфросиніна

«Києве, мій Києве! З тобою я пізнала справжнє кохання, дала життя своїм дітям, зустріла друзів і винесла повчальні уроки! З твоїм днем, моє місто».

Юлія Саніна

«Kyiv! You rock. З Днем міста, рідний Києве».

Наталія Могилевська

«Сьогодні день Києва! Прогулюючись біля фонтанів, згадала історію, як 2 роки тому я зробила переклад своєї пісні «В Киеве осень» на українську і тільки ввечері дізналася, що це був день Києва. Вітаю тебе, моє улюблене місто».

Джамала

«Місто, яке я шалено люблю! З Днем народження тебе! Київ – місто каштанів».

Лілія Подкопаєва

«Нехай це місце для кожного з вас буде особливим, нехай тут народжується щастя і любов, нехай це місто росте і розвивається, обдаровуючи нас світлими мріями і добрими надіями».

Ніно Басилая

«З Днем народження, моє улюблене місто Київ! Такий різний, красивий, теплий, сонячний і атмосферний».

День народження прима-балерина Катерина Кухар відзначила в колі сім’ї на Мальдівах, а відразу по приїзду в Київ її чоловік Олександр Стоянов влаштував з цього приводу сюрприз-вечірку. Катя прибула до ресторану, впевнена, що чоловік запросив її на романтичну вечерю, а там на приму-балерину вже чекали родичі та зіркові друзі: Оля Полякова, Наталя Могилевська, Лілія Подкопаєва, Єлизавета Юрушева і Олександр Скічко, Володимир Остапчук з дружиною Христиною, Юлія Магдич і багато інших. За атмосферу вечора відповідали ведучий Роман Міщеряков і співак Марко Квітка.

Сюрприз, без сумнівів, вдався, однак часу на подив було не багато – до винуватиці торжества одразу спрямував потік бажаючих сфотографуватися, а також взяти участь в інтерактивному розіграші на тему «хто краще знає Катерину Кухар». Перемогу в ньому здобула Оля Полякова, а також, як і Наталя Могилевська, заспівала для іменинниці. Гості веселилися і танцювали від душі, а кульмінацією вечора став святковий торт на основі екзотичного фрукта манго і найніжнішого сиру Маскарпоне – це улюблене поєднання прими.

Валерія Гузема, Лілія Подкопаєва, Наталя Могилевська
Олександр Стоянов, Єлизавета Юрушева, Катеріна Кухар, Олександр Скічко
Юлія Магдич, Катерина Кухар
Христина та Володимир Остапчуки, Катерина Кухар
Олександр Стоянов
Наталя Могилевська, Катерина Кухар
Катерина Кухар, Сергій Мельник

Фото: Ростислав Ріпка