Думки про сучасне мистецтво досить суперечливі. Сьогодні люди розділилися на два табори. Одні намагаються зрозуміти його, говорячи про важливість тем, що підіймаються художниками, серед яких — проблеми екології, фемінізму та бідності, а інші вважають, що сучасні арт-об’єкти не мають жодної цінності. Хай там як, контемпорарі-арт вже давно перетворився на багатомільйонний бізнес. І він мало чим відрізняється від будь-якого іншого. Тут теж існують свої тренди, махінації та ключі до успіху – саме про це фільми з нашої добірки. Їхні режисери вирішили посміятися над парадоксальністю сучасного арт-середовища, розповівши про галеристів, арт-дилерів та авторів у сатиричній манері.

«Квадрат», 2017

Режисер: Рубен Естлунд

Шведський фільм, який отримав «Золоту пальмову гілку» на Каннському кінофестивалі, балансує між соціальною драмою та сатирою на світ сучасного мистецтва.

З одного боку, режисер Рубен Естлунд висміює нудні виставки, безглузді перформанси, а також роботу та прес-релізи піарників, які намагаються голосно подати нікому не цікаві арт-об’єкти. Наприклад, на одному із заходів галереї X-Royal у гостей більший ентузіазм викликають закуски та алкоголь, аніж сама презентація. А до центральної інсталяції фільму The Square, фрагменту площі, поміщеного у виставковий простір, що відсилає до ідеї рівності та справедливості, піарники намагаються привернути увагу, додавши «гостроти». Вони створюють безглуздий рекламний ролик, у якому бездомна дівчинка-блондинка заходить у квадрат, а потім вибухає там.

З іншого боку, у картині показані сучасні проблеми. Серед них — класове розшарування суспільства та «секс-війна» між чоловіками та жінками. Останню яскраво видно у фрагменті, де головний герой, заможний інтелектуал і куратор тієї самої галереї X-Royal, Крістіан, після сексу з журналісткою Енн не віддає їй використаний презерватив, вважаючи, що вона може застосувати його для того, щоб завагітніти.

«Шедевр», 2018

Режисер: Гастон Дюпра

Головні герої цієї аргентинської комедії про світ мистецтва – втомлений і лінивий художник Ренцо з характерним комплексом митця, картини якого зовсім не продаються останні 10 років, та арт-дилер Артуро. Вони перебувають у постійному конфлікті протягом практично всього фільму. А головна причина їхніх розбіжностей – гроші.

Артуро щосили намагається заробити на творчості старого Ренцо. І тому йому доводиться самому малювати ескіз картини для замовника, видаючи його за замальовку художника. Ренцо у відповідь виявляє свій нелегкий характер. Він влаштовує стрілянину в галереї, лякаючи потенційну клієнтку, а презентацію картини для замовника, якого знаходить дилер, перетворює на посміховисько.

Режисер стрічки Гастон Дюпра показує, що поняття успіху та таланту в арт-світі дуже розпливчасті та непостійні, а попит на роботи того чи іншого художника часом створюється штучно. Головне питання фільму: чи справді потрібно померти, щоби стати знаменитим?

«Оксамитова бензопилка», 2019

Режисер: Ден Гілрой

Фільм однозначно підійде тим, хто любить хорори, але водночас вважає за краще отримувати від кіно естетичне задоволення.

Асистентка кураторки однієї з лос-анджелеських галерей Джозефіна, яка мріє побудувати успішну кар’єру в арт-бізнесі, знаходить зібрання картин у квартирі свого сусіда, який помер. Вона показує їх своєму коханцю та критику Морфу, який залишається від них у захваті. А коли про картини дізнається її начальниця Родора, вони укладають угоду та починають продавати ці роботи, досить швидко багатіючи. Єдина проблема – прокляття картин. При їх створенні художник використовував власну кров як фарбу. Тепер усі ті, хто наживався на них, починають один за одним помирати за загадкових, але досить естетичних обставин.

У цій жорсткій сатирі режисер Ден Гілрой наголошує на жадібності, яка властива сьогоднішній арт-індустрії. У фільмі показано зворотний бік цього, на перший погляд, ідеального світу. Тут і галеристи, які борються за роботи художників, і арт-консультанти, які співпрацюють з арт-дилерами та рекомендують своїм клієнтам купувати картини, які їм вигідно.

«Людина, яка продала свою шкіру», 2020

Режисерка: Каутер Бен Ганія

Найсвіжіший фільм цієї підбірки, прем’єра якого в українських кінотеатрах відбулася в середині жовтня. Це мікс драми, комедії, романтики, сатири та чорного гумору. У картині туніська режисерка Каутер Бен Ганія демонструє парадоксальність не лише мистецтва, а й нашого світу загалом, де предмети та речі цінуються набагато більше за людину, а свобода — лише ілюзія.

Сирійському біженцю Сему доводиться працювати на низькооплачуваній роботі в Лівані та ходити на художні виставки, щоб поїсти там закусок, адже у нього не вистачає грошей навіть на їжу. Але після того, як він зустрічає бельгійського художника Джеффрі, який набиває йому на спині татуювання у вигляді Шенгенської візи, він стає арт-об’єктом і починає жити в 5-зірковому готелі в Брюсселі, а також отримувати великі гонорари, не докладаючи особливих зусиль.

«Людина, яка продала свою шкіру» — це провокаційний та сучасний погляд на фаустівську угоду. Вона, до речі, була укладена не лише у цій стрічці, а й у реальному житті. Фільм натхненний історією колишнього менеджера тату-салону Тіма Шнайдера. На початку 2000-х неоконцептуальний художник Вім Дельвуа зробив йому на спині татуювання у вигляді Діви Марії у мексиканському стилі, а потім почав «виставляти» хлопця у галереях у всьому світі. У 2008 році роботу, яка називається «Тім», було продано німецькому колекціонерові Ріку Рейнкінгу за €150 тисяч. Коли Шнайдер помре, з його спини знімуть шкіру й віддадуть Рейнкінгу як арт-об’єкт.