Попри відстань творчий союз дизайнерки Олени Бурби та стилістки Олімпії Вайтмусташ вилився в нову капсульну колекцію вечірніх образів.

«Ми не бачились майже два роки. Однак ця колаборація зробила нас ближче. Тому для мене ця капсула — ода дружбі, спільним уявленням про красу та жіночність» — ділиться Олімпія.

Основою колекції стали елегантні сукні, які є візитівкою бренду, а доповненням до них — стильні жакети, вишукані блузи та спідниці.

Силуети обрані максимально жіночні, які ідеально підкреслюють форми та створюють розкішні образи.

Колекція виконана з ефектних матеріалів: шовк, жаккард, велюр та мереживо. Крім класичного чорного кольорами колекції стали золотий, смарагдовий та фуксія.

«Справжня краса та жіночність знаходяться поза часом. Саме тому нам хотілося створити образи, які б надихали своєю ніжністю та вишуканістю», — каже Олена Бурба.

Автором світлин став фотограф Павло Блудовський.

Фото: пресслужба Elena Burba

Днями у Малібу, в Каліфорнії, відбулася презентація українського бренду Elena Burba. Олена Бурба познайомила гостей зі своїм баченням і показала найзнаковіші авторські речі. Модне шоу відбулося просто неба, світлинами дизайнерка поділилася з INSIDER.UA.

Гості заходу оцінили елегантні вечірні комбінезони та стильні сукні з шифону та органзи. Також лінійку доповнили топи та шорти-спідниці для яскравих вечірок на березі океану. В колірній гамі переважали чорний, малиновий, бузковий та золотий.

Головне, що транслювало модне шоу – одяг Elena Burba створений для жінки, яка обирає бути жіночною, тобто наповнюється величезною любов’ю і світлом, які випромінює навколо себе.

Деякі батьки навіть попри наявність укриття у школі не готові піддавати психіку та безпеку дитини ризику, й при можливості розглядають варіанти навчання за кордоном. За межами України наразі перебуває понад 640 тисяч дітей шкільного віку, за інформацією МОН станом на кінець серпня.

Ми поспілкувалися з деякими світськими мамами, які вже пригледіли для своїх чад закордонний навчальний заклад на час війни в Україні. В якій країні, за якими критеріями вони обирали школу, в чому її особливості та чи надають там якісь «поблажки» українським школярам під час вступу – своїм досвідом та практичними порадами з INSIDER.UA поділилися прима-балерина Катерина Кухар, дизайнерки Олена Бурба та Iva Nerolli, актриса Дар’я Трегубова та бізнесвумен Катя Любчик. 

США

Катерина Кухар
прима-балерина Національного академічного театру опери та балету, народна артистка України, керівниця KSBC

Це одні з найскладніших днів та місяців у моєму житті. Переживаю їх досить складно, як і вся Україна та всі наші люди, які наразі дихають та живуть в унісон. Що мені допомагає зберігати стійкість? Діти, родина, віра у нашу країну, в наших людей, адже кожен на своєму місці робить дуже багато. Війна забрала у нас мир, спокій і можливість будувати плани на майбутнє. Але вона у нас не може відняти моральну відповідальність перед майбутнім поколінням українців. Ми всі маємо працювати на користь перемоги та майбутнього України.

У нас є діти, що втратили своє житло й їм нікуди було повертатись, так народилася ідея створити літній балетний табір.

Як би дивно це не прозвучало: допомагаючи іншим, я відчуваю, що потрібна і що приношу користь. Це для мене – найкращі ліки. От зовсім нещодавно я була щаслива бачити концерт своїх балетних дітей з KSBC (ред. – Київський державний фаховий хореографічний коледж) у рамках Bratislava ballet camp. Саме у Словаччині влітку нам вдалося зробити прихисток для наших учнів – оздоровчо-виховний табір, призначений для тимчасового перебування наших студентів, для їх професійного зросту.

А почалося все з того, що діти та їхні батьки озвучували нам свої проблеми. У нас є діти, що втратили своє житло й їм нікуди було повертатись, так народилась ідея створити літній балетний табір. Коли ми тільки починали говорити про такый проєкт – до сьогодні такого в українському балеті ніколи не робили – багатьом здавалось, що це неможливо. Я і моя команда KSBC поставили це собі за мету і просто робили все, що в наших силах, попри неймовірні бюрократичні складнощі працювали й шукали вихід.

Коли ти дійсно чогось прагнеш, то й на твоєму шляху будуть люди, що простягнуть руку допомоги. Так я зв’язалась зі своїм однокласником, який працює в Словаччині, й почалися листи до міністерств Словаччини, України, спільні плани й домовленості. Я вражена словаками та їхнім відкритим серцем. Саме люди, які тебе підтримують, діти, заради яких все робиш, й результат, якого ти досягаєш, допомагають тримати рівновагу й стійкість, стимулюють не зупинятись і йти далі.

Щодо вибору закордонної школи, це найболючіше й найактуальніше запитання. Наразі я займаюся підготовкою до навчального року не тільки своїх рідних дітей Тимура й Насті, а й балетних дітей з KSBC.

Коли розпочалася війна, наші діти були в Україні без нас…

Щодо моїх власних дітей. Зараз так склалася ситуація, що нас прихистили близькі друзі у США, куди ми прилетіли на благодійні вистави. Сюди ж ми з собою привезли дітей. Треба віддати їм належне, вони із розумінням поставились до нашого графіку. Почнемо з того, що коли розпочалася війна, Тимур та Настя були в Україні без нас…

Коли ми їх вивезли з України, у нас почались благодійні вистави Європою, й вони із розумінням на нас чекали. Потім відразу ми вирушили до США, де знову розпочалися вистави, кошти з яких збиралися на допомогу Україні. Після вистав у Штатах ми відправилися до Латинської Америки… Протягом місяця діти залишалися з нашими друзями. Настя із розумінням поставилася до таких змін, як мудра дівчинка, вона сказала: «Я створю календарик й завдяки йому буду наближувати ваше повернення». Тимур же почав бунтувати, перестав із нами розмовляти й навіть з обуренням сказав: «Коли повернетесь, тоді й поговоримо».

Тільки з середини липня ми з чоловіком змогли фізично бути поряд з дітьми та зайнятися питаннями їхньої освіти. Попри це діти дуже ревнують мене до моїх учнів, адже постійно бачать, як я займаюся вирішенням різного року питань балетних дітей з коледжу. Задля безпеки поки ми залишаємо Тимура та Настю у США. Вони йдуть до школи за місцем проживання, такі у Штатах правила. Дітей взяли до навчального закладу завдяки нашим друзям, вони допомагали оформити усі документи.

Задля безпеки поки ми залишаємо Тимура та Настю у США. Вони йдуть до школи за місцем проживання.

Настя піде в elementary school (молодша школа), а Тимур – у middle school (середня школа до 9 класу). Молодша та середня школи у США – безкоштовні, з цим нам дуже пощастило. А от high school – старша школа, починаючи з 10 класу, а також університети, коледжі – вже за великі кошти. Звісно, для дітей зараз період адаптації та стресу. Це щонайменше серйозний мовний бар’єр. У Тимура вже була якась база, Настя знала тільки початковий рівень англійської. Та я сподіваюся, що вони швидко адаптуються.

Щодо моїх балетних дітей з KSBC. Найголовніше – безпека, тому ми наразі ведемо переговори із Міністерством культури Словаччини й маємо плани тимчасово налагодити навчальний процес там. Балетні діти – особливі, вони не можуть отримувати знання за спеціалізацією онлайн, танцювати вони мають у теплі, інакше можуть бути серйозні травми. Аби зберегти український балет й самих дітей, ми знайшли вихід, за що безмежно вдячні за допомогу міністрам культури України та Словаччини. Звичайно, разом з тим у нас з’являється ще більше питань з приводу фінансування, але на прикладі літнього балетного табору я вже бачу, що все можна вирішити. Bratislava ballet camp для дітей був абсолютно безкоштовним, частину питань на себе взяли словаки, питання з приводу харчування – меценати. А результат – діти щасливі.

Щодо різниці між закордонною та українською школою, поки важко відповісти на це питання, всі нюанси стануть зрозумілі після 1 вересня. Єдине, що дуже зручно, – школа закріплена за місцем проживання. Вранці під будинком дитину забирає шкільний автобус, після школи – привозить її, все це дуже полегшує життя батькам. Знаю, що в американських школах є безкоштовні гуртки, які дитина сама обирає: малювання, співи, айкідо, футбол тощо…

Але хочу відзначити, враховуючи, що протягом війни ми побували у благодійних турах та гала-концертах у багатьох країнах, як-от Франція, Швейцарія, Норвегія, то Латинська Америка та США – це одні з небагатьох держав, які майже не надають підтримки тимчасовим переселенцям. Навпаки, якщо хтось із американців хоче допомогти своїм друзям, родичам, то вони на державному рівні беруть на себе повну відповідальність та зобов’язання щодо фінансового забезпечення.

Питання щодо проживання людина вирішує сама, вона їде до спонсора. Деяким людям можуть підтвердити медичну страховку, але далеко не всім. Наприклад, нашим знайомим, які приїхали до США із не зовсім здоровою дитиною, відмовили у медичному страхуванні. Та от нещодавно з’явилася програма You for you, завдяки якій почали надавати мінімальний пакет на харчування для біженців.

Я навіть більше скажу: зараз українським дітям змінили умови в’їзду: вони не можуть в’їхати до США без супроводу дорослого, лише з 18 років. Це я можу сказати по своїх студентах, яких намагалася сюди привезти на навчання та підвищення кваліфікації.

Умови вступу українських дітей до американської школи виявилися нескладними. Треба заповнити всю документацію, звичайно, має бути в нявності атестат з оцінками успішності. Обов’язковий пункт – вакцинація, там спеціальний перелік з приблизно 12 найменувань. Без щеплень, швидше за все, до школи не візьмуть.

Рівень знань керівництво закладу перевіряє через тестові завдання, після чого направляє до конкретного класу відповідно до рівня знань дитини. Навантаження на дітей з початкової та середньої школи не сильне. Тож, кажуть, що після такого розслабленого навчання, коли діти потрапляють вже до high school, то у багатьох зних починаються проблеми через те, що там викладачі вимагають від них чималого кейсу знань. Щодо системи освіти у Європі. Наприклад, мої студенти із KSBC, які пішли навчатися на перший курс (це наш 10 клас) до закладів Цюріху, не мають такого предмета як математика. Там вважають, що вона просто не потрібна. Якщо ж знадобиться, то учні братимуть індивідуальні заняття.

Олена Бурба
дизайнерка

З 24 лютого моє життя, як і життя всіх українців, змінилося кардинально. Тривога, розпач, гнів та смуток заполонили мою душу, але незважаючи на це, в моєму сердці завжди залишалася надія і віра. Напевно, з материнством дається якась надзвичайна сила, яка і допомагає мені протягом всього цього часу. Знаю, що добро переможе зло, а любов полікує рани. Зараз як ніколи я відчуваю себе українкою і надзвичайно пишаюся своєю країною.

Переїзд до іншої країни – це стрес. Діти зіштовхуються з великою кількістю нової інформації, нових умов й занять. Ми живемо у Каліфорнії, а в Америці всі державні школи «прив’язані» до місця проживання. Саме тому ми обирали не просто житло, а перш за все школу з високим рейтингом. Для мене це було складне випробування, оскільки старший син йде до сьомого класу, це вже середня школа, а молодші діти – ще в початковій, що означає дві різних школи.

Я обрала місто Ірвайн поруч із Лос-Анджелесом, воно входить до п’ятірки міст США за показником найкращих шкіл.

Для того, щоб потрапити в американську державну школу, потрібно проживати за адресою, яка відноситься до школи. Саме тому я обрала місто Ірвайн поруч із Лос-Анджелесом, воно входить до п’ятірки міст США за показником найкращих шкіл. Ми заповнили анкету на 10 сторінок, додали квітанції комунальних платежів, паспорти, карти вакцинацій. Починаючи з березня діти щодня займаються з тьютором з англійської. Наразі мова – першочергова задача для них.

Минулого року в Україні діти закінчували різні навчальні заклади. Микита навчався у приватній французькій гімназії, де навчання коштувало 700 євро на місяць, а Ніка та Максим – у державній, де навчання було безкоштовним. Державні школи у США – безоплатні, проте додаткові факультативи та харчування оплачуються окремо. Однією із головних відмінностей між закордонною та українською школами є вибір предметів саме у середній школі. Тут, у Штатах, є як основні предмети, так і додаткові, й кожен учень має обрати ще чотири предмети на семестр на додаток до основних.

На жаль, у США немає «поблажок» для українських дітей в освітньому процесі, та всі ставляться до них із розумінням. До того ж є достатня кількість емігрантів з України, які діляться власним досвідом з різних питань. Маю надію, що діти швидко адаптуються у школі і знайдуть друзів!

Австрія 

Катя Любчик 
бізнесвумен, рестораторка  

На мій великий жаль, чоловік на даному етапі життя фізично не присутній у житті дітей, тільки в телефонному режимі. Звісно, це зовсім не те. Початок війни став великим стресом для всієї родини, але тепер ми повноцінно адаптувалися до нових реалій. Наразі діти живуть у Відні, я приїжджаю до них кожні два тижні, живу на дві країни. Пам’ятаю, коли ми тільки-но оформлювали документи по приїзду до Австрії, я була у такій нервовій напрузі, що зривалася на дітей, могла навіть накричати. Потім, звісно, розуміла, що це було зайве, але часом було складно впоратися з емоціями.

За півроку війни мої діти дуже подорослішали, особливо старший син. По-перше, він тепер самостійно ходить до магазину. По-друге, навчився рахувати гроші. По-третє, приглядає за молодшим братом. Він дуже допомагав мені під час переїздів з квартири на квартиру у Відні і фізично, і морально. У ці моменти він, дійсно, виступав у ролі повноцінного чоловіка, незважаючи на те, що йому лише 7 років.

Я поки що не готова везти дітей до України. Тут навіть не стільки питання безпеки, хоча це теж, скільки організації навчального процесу. От наприклад, у разі повітряної тривоги дітей вестимуть у підвал, а всі ми знаємо, що тривога може тривати кілька годин. Тож, батьки можуть поставити собі досить логічне запитання: навіщо водити дитину до школи, якщо більшість часу там вона може просидіти у підвалі? Наразі наші діти залишаються в Австрії.

Щодо нового навчального року, побажання моєї старшої дитини було одне — навчатися зі своїми однокласниками в українській школі, а не йти до іноземної. Та оскільки здійснення бажання сина, на жаль, на даному етапі неможливе, ми з ним домовилися, що він почне вчитися в німецькій школі в Австрії та паралельно продовжуватиме вчитися онлайн в українській, куди повернеться за першої ж можливості.

За час життя у Відні Яромир вже змінив три школи, та ідеальної для себе ми поки що не віднайшли.

Тільки-но ми оселилися у Відні, я написала листа до муніципалітету з проханням надати школу для сина. Нам її надали, дорога туди займала 20 хвилин. Та я для себе зрозуміла, що хочу, аби Яромир навчався поряд із нашим будинком і ходив до навчального закладу пішки. Ми переїхали до іншого району, де знайшли краще житло й школу, якраз поряд з домом. Я не прихильниця приватних шкіл. У Києві син навчався у державній, тому й у Відні ми налаштувалися на таку школу, навчання тут безкоштовне. На даному етапі державної школи цілком достатньо для знань сина. Все, що необхідно додатково – математика, шахи, письмо, читання, – покращується на заняттях із репетитором.

За час життя у Відні Яромир змінив вже три школи, та ідеальної для себе ми поки що не віднайшли. Дуже важливим аспектом під час вступу до закладу є знання німецької, тому син почав вивчати її заздалегідь, аби хоч трохи підтягти свій рівень до вересня. Загалом відсутність знань у мові не заважає дитині спокійно вступити до школи, в яку вона хоче. Важливішою є психологічна готовність до навчального процесу.

У сина німецька стартувала зі значного спротиву, на тлі цього в Яромира почалися мігрені. Й психолог, й невропатолог сказали нам, що це, певно, саме через те, що він заперечує ситуацію. Син дуже хоче повернутися до Києва, до своїх друзів, кімнати, іграшок. Тобто природа цього головного болю суто психосоматична. Тоді ми з ним поговорили: я пояснила, що під час війни бувають різні обставини, що нам слід триматися одне одного, й він прийняв ситуацію…

Для мене дуже важливо, аби школа була в пішій доступності від дому.

На цей навчальний рік ми вже приглянули для себе нову школу, яка розташована прямо в нашому будинку. Керівництво поки не підтвердило зарахування сина, та я вже налаштувалася, що Яромир піде саме туди. Для мене дуже важливо, аби школа була в пішій доступності від дому.

В австрійських школах не задають домашні завдання, не змушують дитину писати каліграфічним почерком, як, наприклад, в українських. Хоча мені здається, що виробляти посидючість і акуратний почерк все ж таки необхідно для нейронних зв’язків дитини, тож мої діти займаються цим додатково. Також для мене було несподіванкою те, що багато дітей приходять до школи, не вміючи ані читати, ані писати, не знаючи математики. Задача батьків в Україні, аби дитина прийшла до школи дуже підготовленою. В Австрії все навпаки – бажано, аби дитина прийшла до школи немов чистий аркуш, й вже в школі дадуть всі необхідні знання, інакше їй буде просто не цікаво.

Здебільшого уроки в австрійській початкові школі тривають з 8 ранку до полудня, після дитина йде додому. У навчальному процесі тут чимало присвячують додатковим заняттям: діти ходять у кіно, на пляж, у музей, на прогулянки, тобто є дуже багато уроків поза стінами школи. Щодо інфраструктури в місцевих закладах, тут є всі необхідні опції: і басейн, і мовні факультативи, і різні гуртки, і заняття з шахів тощо. Зізнаюся, Відень став для мене одкровенням, тут стільки всього влаштовано максимально для дітей.

В австрійських школах не задають домашні завдання, не змушують дитину писати каліграфічним почерком, як, наприклад, в українських.

Як на мене, основний недолік у тутешніх школах – відсутність дисципліни. Яромир приходить додому і каже: «Мамо, я так втомився від того, що у цій школі таке безладдя, ось у нас у Києві була дисципліна. Діти в австрійських школах просто під час уроку можуть вставати, ходити, якщо вони так бажають, і вчителі не забороняють цього робити. Українським же дітям складно у цьому плані, бо вони вже звикли до певної дисципліни».

Навесні в Австрії склалася така ситуація, що приїхала велика кількість українських дітей, школи були переповнені й вчителі працювали на максимум. Вони навіть збирали класи з українських школярів, наприклад, з першого по четвертий клас, і брали туди одного вчителя з німецької мови й одного – з української, який і допомагав дітлахам адаптуватися до німецької. Це, звісно, і є безумовні «поблажки» для української малечі. Наскільки я знаю, в Австрії не так просто потрапити до якісної школи й австрійські батьки чи не з народження записують своїх кровинок до таких навчальних закладів. Те, що наразі українські діти можуть потрапити практично до будь-якої австрійської школи без додаткових тестувань та зусиль, багато про що говорить.

Якщо вже ми йдемо до закордонної школи, то навчатимемося тут до кінця навчального року.

Я не уточнювала з приводу того, чи може українська дитина у будь-який момент покинути навчання. Вважаю, що це, перш за все, неповага до вчителів, які розраховують на те, що цей школяр навчатиметься протягом року. Проте, звісно, у кожного свої обставини, і якщо батьки вирішать повертатися до України чи не матимуть більше можливості залишатися за кордоном, впевнена, що керівництво школи піде назустріч. Я ж вирішила, що якщо вже ми йдемо до закордонної школи, то навчатимемося тут до кінця навчального року.

Польща

Дар’я Трегубова
акторка, режисерка, продюсерка

Звісно, війна «витряхнула» кожного з нас зі звичного життя. Оскільки у нас із донькою не було чіткого плану, ми спочатку їздили по всій Європі, та врешті-решт «осіли» у Польщі. Ми обрали цю країну з кількох причин. По-перше, Поліна дуже хотіла тут мешкати, тому що минулого року вона знімалася в україно-польскому фільмі «Тато», дистриб’ютором якого став Warner Brothers, та якраз вивчила польську мову. По-друге, тут вона має подружку, з якою разом знімалася у стрічці. По-третє, вийшло так, що продюсери фільму якраз запросили нас на прем’єру стрічки до Варшави. Тут і я змогла знайти собі зайнятість, пов’язану з українським посольством у Польщі. Так ми й лишилися тут.

У Варшаві ми оселилися у районі, в якому розташована приватна британська школа. Звісно, я одразу замислилася про навчання доньки тут. Проте Поліна попросила мене відправити її до загальноосвітньої школи, в якій навчається її польська подружка. Мама цієї дівчинки і домовилася з директором школи, аби там прийняли мою доньку. У Польщі достатньо підримують українських дітей у навчальному процесі – у деяких школах вони відкрили українські класи, де серед вчителів є наші співвітчизники та навчання ведеться українською. Проте у більшості шкіл викладання для українців ведеться польською мовою, але там є україномовні викладачі, які допомагають дітям адаптуватися. Власне, до такої школи й пішла Поліна.

У Польщі достатньо підримують українських дітей у навчальному процесі.

В Україні донька ходила до четвертого класу, проте тут для учнів такого віку навчальна програма розрахована на п’ятий клас. Вдома Поліна вчилася у школі з поглибленим вивченням англійської мови, та через всілякі проґалини у навчанні через Covid-19, рівень знань з мови трохи почав падати. Тож, тут ми зіткнулися з кількома проблемами. Перша ­– додавання нових предметів, таких як історія, географія, яких в українській програмі не було. Друга – викладання англійської на досить високому рівні.

В Україні та Польщі помітно різниться система оцінювання – вона шестибальна та фіксується в електронному щоденнику.

Також особливість цієї школи в тому, що якщо діти чогось не розуміють, хворіють, пропускають заняття тощо, то їм варто хоча б продемонструвати зацікавленість у тому, що стало на «стоп». Так, Поліна зробила реферати польською мовою з історії, яка виявилася для неї новою дисципліною, й вчителі підвищили їй оцінку. Крім того, в Україні та у Польщі помітно різниться система оцінювання – вона шестибальна та фіксується в електронному щоденнику LIBRUS. Саме тут і учні, і батьки в онлайн-режимі постійно можуть відслідковувати успішність. За допомогою такої системи я і моніторила відмітки Поліни – бачила, що їй треба «підтягнути» англійську чи розібратися з основами нового предмету.

Ми домовилися: якщо вона покращить свої оцінки, то отримає собаку, про якого давно мріє. Це такий класичний «підкуп» дітей, який вдало спрацював. Незважаючи на те, що Поліна почала вчитися у польській школі з середини квітня, до кінця червня – у Польщі навчальний рік триває саме до такого терміну, – вона надолужила все й досить добре впоралася з іспитами.

До того ж, донька пішла до шкільного хору, де стала солісткою й співає польскою. Мені ще подобається, що тут до навчального процесу всіляко залучають батьків, якими б зайнятими вони не були. Є навіть певні спортивні дні, коли батьки разом з дитиною мають брати участь у змаганнях, чи свята, до яких також треба бути причетними.

Оскільки Поліна вступила до польської школи у розпал навчального року, вона не складала жодних тестів. Проте наприкінці навчання вчителі проводили оцінювання для школярів, які залишатимуться у Польщі і з вересня планують тут йти до школи. Суть цього оцінювання – зрозуміти рівень володіння польською мовою. Тих, хто належним чином не склав тест, залишають у четвертому класі й вони заново проходитимуть навчальну програму. Тих, хто впорався з тестом, переводять до наступного класу. Поліна увійшла до другої категорії учнів і навіть отримала грамоту за старання.

За навчання доньки у цій загальноосвітній польській школі протягом цих кількох місяців я не сплачувала жодних коштів. До речі, з досвіду моїх знайомих також знаю, що й у деяких приватних школах, навчання в яких недешеве, для українських дітей зробили «поблажки» й протягом цього навчального року приймали безкоштовно. А от з наступного таких умов напевно вже не буде, на жаль.

Звісно,  під час навчання діти можуть покинути навчальний заклад у разі повернення на Батьківщину. Десь половина школярів, з якими Поліна навчалася в одному класі у Польщі, повернулися до України. Ми ж вирішили поки залишатися тут, у безпеці.

Я дала Поліні місяць на відпочинок, вона на це заслужила, й з серпня вона вже почала активно займатися з репетитором з англійської. За збігом обставин, викладачкою виявилася вчителька 155-ї школи Києва, у якій навчалася Поліна. Вдома ми разом дивимося стрічки англійською з титрами, нещодавно донька почала дивитися в оригіналі серіал Stranger Things. Це як аудіювання, все одно щось зберігається на підкірці. Як на мене, це досить важливо, аби лексичний запас постійно «приживався».

ОАЕ

Iva Nerolli
дизайнерка

Непростий час наразі для українців… Багато хто не розуміє сьогодення та майбутнього нашої країни, як жити далі. Я з тих жінок, хто виховує дитину самостійно, я вклала вісім років свого життя у власний дизайнерський проєкт IVA NEROLLI, будувала плани на майбутнє в Україні. Проте 24 лютого все змінилося… Війну ми з донькою зустріли за межами Батьківщини.

Це було вдвічі важко, бо всі рідні люди залишилися там і ми не могли їм нічим допомогти. Перші три тижні було дуже складно психологічно: апатія до всього, постійні сльози. У той момент мене «рятувала» моя донечка, оскільки через свій вік ще не усвідомлювала глобальності проблеми та її наслідків, й була для мене промінцем позитиву. Це й допомогло мені відновитись і знайти в собі сили йти далі. А потім – пошук себе по всій Європі й не тільки. Можливо, я підсвідомо втікала від прийняття того, що це все – реальність.

Довго теплилася надія, що війна ось-ось закінчиться і ми повернемося до колишнього життя. Як завжди, 1 вересня підемо до КМДШ – приватної школи у Києві, де навчалася донька. Я дуже вдячна колективу цього навчального закладу за систему освіти та адаптацію дитини до соціуму. Завдяки цьому Валерії зараз набагато легше пристосовуватися до нових умов.

Моя порада всім батькам, які зіткнулися із проблемою вибору навчального закладу за кордоном: затямте, що перший рік буде найскладнішим. Вимагати високих балів від дитини або платити за дорогу освіту, з якої вона самостійно засвоїть лише 50% – не має жодного сенсу. Якщо тільки ви не братимете репетитора з кожного предмета, а це – ще одна стаття витрат. Тож, у цьому контексті можна розглядати державні школи Європи, особливо в Австрії чи у Швейцарії.

Доньку зарахували до Hartland International School Dubai, де навчання проходить за національною навчальною програмою Англії.

Перед тим, як обрати школу для Валерії, я уявила найближчі п’ять років нашого життя і що ми в результаті отримаємо від її освіти. У нас у пріоритеті – вступ до якісного ВНЗ у Великобританії чи у США, аби там отримати гідну професію з можливістю працевлаштування по всьому світу. Зараз донька має всі шанси без жодних складнощів реалізувати свої мрії, а я їй в в цьому допоможу.

Більшість приватних шкіл мають домовленості з одним чи кількома університетами про автоматичне зарахування туди їхніх випускників. Тож, я розглядала приватні школи, які мають філії у кожній країні, щоб для дитини було нетравматично змінити середовище освіти. Війна навчила нас бути готовими до будь-яких несподіванок. Ми подавали документи до кількох навчальних закладів у Відні та Дубаї. Врешті-решт доньку зарахували до Hartland International School Dubai, де навчання проходить за національною навчальною програмою Англії. За британською системою освіти Валерія пішла до шостого класу, хоча за українською повинна була йти до п’ятого. Справа в тому, що за британською системою подача матеріалу для учнів п’ятого і шостого класів практично однакова.

Ця закордонна школа схожа на київську школу дочки тим, що підхід у навчанні побудованний на пошуках таланту, розвитку творчості й прищепленні повної свободи вибору. Тут вчать дітей навіть шиттю на машинці (сміється)! Обов’язкова умова для вступу – базові знання з іноземної мови. Якщо дитині не вистачає поточного рівня, їй буде запропоновано підтримуючий курс з англійської. І ще одна важлива умова – переклад англійською мовою копії особистої справи з випискою атестата за останній рік. Єдина «поблажка» для громадян України в тому, що до деяких шкіл дитину можуть зарахувати на навчання навіть посеред навчального року або ж навіть без черги на місце.

Ірина Горова
СЕО і співзасновниця MOZGI Group, продюсерка

Я просто обожнюю прикрашати будинок натуральним декором – це те, без чого я не уявляю собі новорічні свята! Найчастіше мій будинок прикрашений хвоєю – її запах і сам зовнішній вигляд відразу створює потрібне відчуття Нового року, що наближається.

Я полюбляю поєднання зеленого та червоних кольорів, воно ідеально пасує до інтер’єру мого будинку і найчастіше наш новорічний декор виконаний саме у цій колірній гамі.

Майже всі прикраси – у середній ціновій політиці. Найголовніший атрибут, звичайно ж, ялинка, яку було куплено ще років десять тому. Щорічно вона видозмінюється за допомогою іграшок та гірлянд. З декором мені допомагають професіонали, цей рік також не став винятком! (сміється)

Серед моїх давніх сімейних традицій – поїдання мандаринок та вручення подарунків під ялинкою. А нещодавно, з появою власного будинку, з’явилася й нова традиція – зустрічати Новий рік безпосередньо там. Ми з дітьми запрошуємо всіх друзів у гості, запалюємо камін, п’ємо шампанське, готуємо їжу на мангалі, запускаємо салют – отак зустрічаємо свята!

Jamala
співачка, народна артистка України

У готелях і ресторанних закладах я часто бачу неймовірний новорічний декор, створений професіоналами. Має дуже крутий вигляд! Але власний дім ми прикрашаємо самі. Мені здається, що сімейна ялинка має бути не стільки красивою на вигляд, скільки затишною. Адже вона – це те, з чого ми складаємося!

Минулого року у нас була штучна ялинка, а цього – захотілося прикрасити живу. Декором може бути все, що завгодно: і дитячі іграшки, і мої ювелірні та декоративні прикраси, і музичні диски та касети. Так, ми вішаємо і спеціально призначені для ялинки іграшки (сміється), але зазвичай вона виглядає як збірний образ всього нашого будинку, в якому є місце і дітям, і творчості, і турботі про себе.

Цього року під час гастролей я придбала іграшки, які чомусь нагадали мені прикраси з дитинства, а ще вони є частиною освітньої складової для моїх синів. Тут і машинки, і собачки, білочки та тигри.

Вже за традицією на ялинці завжди можна побачити декор, пов’язаний з музикою, дітьми, і, звичайно ж, з кримськотатарськими традиціями — це прикраси у вигляді огірків або зірок з місяцем. До того ж мені дуже імпонує ялинковий декор у золотих відтінках — у цьому теж проявляється моє коріння. Найособливіша іграшка нашої цьогорічної ялинки — у формі інжиру. Нагадує мені про рідний дім.

Наша головна сімейна традиція – самостійно прикрашати ялинку. Зазвичай вона у нас має вигляд ніби не до кінця вбраної, але 31 грудня ми це виправляємо (сміється), купуючи додатковий декор. Цього року на допомогу нам із чоловіком вперше прийшли сини — 3-річний Емір та півторарічний Селім. Старший син, щоправда, по ходу розбив дві іграшки, але загалом усі залишилися дуже задоволені процесом! Головне, що в такі передноворічні дні, сповнені магією, ми були всі разом у нашому домі.

Влад та Ліліана Ями
хореограф
блогерка

Влад: Я вважаю за потрібне завжди і у всіх питаннях, що стосуються новорічного декору, звертатися виключно до професіоналів. Так надійніше, так спокійніше і красивіше. Так збіглося, що профі в цій справі виявилася моя дружина Ліліана! (сміється)

Ліліана: Це дуже приємно! Відразу скажу, що я ніколи і ніде не вчилася професійному декору, але внутрішнє відчуття краси завжди мені допомагає в цій справі. Найзначнішими іграшками на нашій новорічній ялинці – золоте яйце та космонавт. В яйце ми кладемо записки з цілями на наступний рік, віднедавна це і стало нашою новорічною традицією. А іграшка-космонавт дуже близька нам із сином, оскільки вечорами ми обожнюємо дивитися на зоряне небо.

Влад: Ще ти забула про кульки, які ми разом із сином та батьками розписували на ВДНГ два роки тому. Всі вони – іменні, бо на кожній з кульок кожен із нас залишив свої ініціали. Такі іграшки ще дуже багато років у майбутньому прикрашатимуть нашу ялинку! Я вважаю, що найзворушливіша наша новорічна традиція належить синові Леону. Останні кілька років ми пишемо від нього листа Діду Морозу – точніше він диктує, а я пишу. У цьому листі Леон постійно представляється, розповідає про свої успіхи в році, що минає, і про свої нові цілі на рік прийдешній. А в кінці – ненароком просить подарунок! (сміється)

Далі лист відправляється до морозильної камери, з якої Дід Мороз вночі його забирає і після того, як прочитає, доставляє Леону сюрприз прямо під ялинку, у новорічну ніч. Минулий Новий рік ми зустрічали на дачі й так сталося, що Дід Мороз навіть не встиг замісти за собою сліди. Як результат – на снігу залишилися відбитки від його взуття й відчинені двері до дому. У той момент з Леоном сталася справжня казка!

Ліліана: Ще одна наша новорічна традиція – прикрашати ялинку і будинок всією родиною. І, звичайно, 31 грудня всім разом готувати якусь новорічну страву і сидіти допізна перед телевізором за переглядом новорічних фільмів та передач. Звичайно, не обходиться й без значних спогадів минулого року і обговорення цілей на прийдешній!

Катя Любчик
бізнесвумен, рестораторка

Моя робота – це мій другий дім, і тут я проводжу досить багато свого часу, тому вирішила відкрити вам дверцята до новорічної ідилії свого шоуруму Zielinski & Rozen на вул. Богомольця 7/14.

До декору нашого простору ми залучили зірку мерча Сашу Колесника. Знаючи, що я довіряю наш офіс профі, я не надто вникала у деталі.

Єдине, на самому початку проговорила, яке відчуття хочу отримати від вітрини та новорічного декору – відчуття передноворічного ранку в дитинстві, коли ти прокидаєшся і біжиш спочатку до ялинки з цукерками та мандаринами, а потім, сидячи під ковдрою, уплітаєш ці солодощі під перегляд новорічних мультиків. Саме такий настрій Сашкові й вдалося надати нашому шоуруму. Результатом я дуже задоволена!

Найзнаковіша річ у моєму домашньому новорічному декорі – це маленька фігурка хлопчика, яку я купила, будучи вагітною старшим сином, тоді я вже знала, що це буде хлопчик. Я купила іграшку на честь того, що відзначаю Новий рік не сама, а у компанії з малюком. Через кілька років ця традиція була продовжена, і коли народився другий син, чоловік теж придбав фігурку хлопчика, щоправда, у компанії дівчинки (сміється). Не знаю, що це за такі натяки, але тепер у мене є три улюблених фігурки!

А ще я маю новорічні іграшки, які дісталися мені від бабусі – це іграшки за мотивами казки «Ріпка». Їх я нікому не довіряю: сама вішаю і сама знімаю з ялинки.

У нашій родині є дві чудові новорічні традиції. По-перше, ми завжди на Новий рік відлітаємо з України. Винятком став рік пандемії, який ще більше зміцнив мене у традиції від’їджати на свято. Саме тому, що ми їдемо на Новий Рік за кордон, а там не прийнято святкувати це свято так яскраво, як це роблять у нас, у нас зародилася друга традиція – День Святого Миколая став для нашої сім’ї другим Новим роком! Саме цього дня мої діти отримують подарунки під ялинку, а у своєму ресторані Kritikos я влаштовую велике дитяче свято.

Олена Бурба
дизайнерка

Я завжди сама прикрашаю будинок, бо люблю максимально домашню новорічну атмосферу.

Цього року, наприклад, я самостійно зробила новорічний вінок, який тепер тішить нас за обіднім столом.

Також прикрасила наше гніздечко новорічними статуетками, які купую завжди у різних місцях. Круглу кулю з Сантою всередині разом зі старшим сином ми нещодавно придбали в Парижі, а ось інші фігурки, які тепер прикрашають кухню, я купила у Києві, у магазині неподалік від дому.

Я завжди святкую Новий рік у родинному колі. На мій погляд, це свято дуже сімейне. Ми запалюємо бенгальські вогні, запускаємо хлопавки, веселимося, а вранці знаходимо подарунки під ялинкою. Діти у захваті, а я щаслива спостерігати за їхніми щирими емоціями та радістю!

Diana Gloster
інфлюенсерка, співачка

Ще минулого року я прийняла рішення, що збиратиму ялинкові іграшки лише у певних відтінках, а саме: білому, холодному рожевому, срібному та напівпрозорих тонах. Тепер щороку замість того, щоб купувати нові іграшки у великих кількостях, я просто вибираю та шукаю якісь особливі у потрібних мені тонах. Цього року я докупила ще кілька, серед них є тематичні – нотка та мікрофон.

Оскільки ялинка є для мене важливим символом року, я вигадала таку фішку, яку ніколи раніше не використовувала. За допомогою маленьких прищіпок повісила на неї фотографії з Ванею (ред. – бойфренд Діани). Таким чином, вона стала ще більш затишною та святковою.

І, звісно, ​​найголовніше – це вогні. Весь декор я вигадувала сама, оскільки вважаю, що до професіоналів варто звертатися за наявності величезного будинку, триметрової ялинки і тоді, коли впоратися самотужки просто неможливо. Але коли це домашня невеличка ялинка то, щоб перейнятися цією новорічною святковою атмосферою, мені подобається ритуал самостійного підбору прикрас. Ми разом з Ванею вбирали її, запалювали вогники. Загалом, це все для мене – магія, втілювати яку я б нізащо не передала професіоналам чи будь-кому ще!

У мене дві найдорожчі ялинкові іграшки. Перша – це куля зі снігом, якій вже понад шість років. Я придбала її під час навчання в Лондоні, для мене вона – витвір мистецтва. По-перше, ця куля пережила, напевно, шість – вісім переїздів й залишилася непошеодженою. По-друге, вона музична, таких куль я більше ніде й ніколи не бачила. Це унікальна річ ручної роботи, яку напередодні новорічних свят я щороку виставляю у квартирі на найпомітніше місце.

Друга найдорожча річ – це німецька гірлянда, яку я замовила два роки тому, цього року вона знову на ялинці. Вона світиться просто неймовірними вогниками, саме коли дивишся наживо, фото не передає всієї краси – так яскраво і так «дорого» вона сяє! Я розумію, що такий новий, свідомий підхід до новорічного декору був моїм найкращим рішенням. Тепер я вважаю, що краще менше прикрас, але всі вони – найкращої якості та особливі!

З раннього дитинства так повелося, що ялинку ми прикрашаємо разом із сім’єю. Коли я стала дорослою, я все одно не припиняю приїжджати до мами додому, де вона живе з сестрами, і ми разом наряджаємо ялинку. Є в нашій сім’ї ще одна традиція: ми ласуємо мамині млинці, так склалося, що це наша новорічна насолода. Я дуже люблю цей процес! Поки ми вбираємо ялинку, ми спілкуємося, сміємося, дуркуємо.

У моєї мами якраз традиція щороку робити ялинку тематичною. Вона завжди вибирає колір ялинки і змінює його щороку, завжди визначає стилістичне спрямування. У цьому сенсі вона має більш серйозний підхід. Також, звичайно, наша новорічна традиція – святкувати всім разом, опівночі. Ми просто любимо обійматися, дарувати одне одному подарунки, розповідати про найважливіше за минулий рік, ділимося мріями на прийдешній.

Ірина Федишин
співачка

Акцентна деталь у моєму новорічному декорі, безумовно – ялинка! Вона і є найдорожчим елементом декору (сміється). Минулого року ми купили нову штучну ялинку, в якій переважають ніжні відтінки зеленого, та оновили новорічні прикраси.

Серед обов’язкових елементів декору – вінок, який ми вішаємо на вхідні двері, та новорічна ікебана, яка прикрашає стіл.

Сини Юрчик та Олежик щороку відповідають за те, щоб у нашому домі завжди було яскраво у прямому сенсі слова, й прикрашають його гірляндами. Також всі разом ми створюємо сніжинки на віконному склі за допомогою спеціальних трафаретів і розвішуємо всюди вдма різдвяні дзвіночки. Моя сім’я завжди самостійно вибирає декор, у нас немає жодних помічників, оскільки для всіх нас це приємний клопіт.

Серед наших новорічних традицій, звичайно ж, прикрашання ялинки всією родиною та встановлення дідуха (ред. – сніп жита) на Різдво. Особисто для мене Новий рік – це завжди веселощі, вечірки, робота на сцені, шампанське, олів’є, бенгальські вогні. А Різдво – глибше свято, під час якого ми завжди збираємося всією сім’єю за великим столом, колядуємо та спілкуємося.

У Fairmont Grand Hotel Kyiv пройшло новорічне благодійне свято для всієї родини, щорічним організатором якого є Єлизавета Юрушева та її благодійний фонд «Обираємо майбутнє разом». Провести незабутній час з дітьми та підтримати благодійну ініціативу прийшли Фаїна Тедеєва, Олена Бурба, Кирило та Альона Тимошенки, Анастасія Жолинська, Тетяна Богдан та Валерій Зайцев, Ірина Данилевська, Тімур Мірошниченко, Олена Рева, Олександр Вишневський, Олена Беттяр, Анна Філімонова, Олександра Червоненко та інші.

Традиційно зали готелю перетворилися на інтер’єри фантастичних казок та захопливі атракціони розваг. На дітей чекали майстер-класи з оздоблення різдвяних шкарпеток та іншого тематичного декору, фантастична карусель, ігри з казковими принцесами та новорічними ельфами, оголошення списку бажань справжньому Діду Морозу, а також феєричні смаколики від кондитерської Sweet Book. Кульмінацією вечора стала інтерактивна вистава за мотивами казки «Лускунчик».

Усі зібрані кошти — цьогоріч це більше 100 тисяч гривень, — будуть направлені на встановлення реабілітаційного майданчика для Житомирського обласного спеціалізованого будинку дитини.

Олена Бурба з дочкою
Олена Рева з дочкою Василисо
Фаїна Тедеєва з дочками
Кирило та Олена Тимошенки з сином
Тимур Мірошниченко з дітьми
Олександра Червоненко з дочкою
Олена Беттяр з дочкою
Фаїна Тедеєва
Анастасія Жолинська
Анна Морріс з дочкою
Анна Філімонова з сином
Ірина Данілевська з внуком
Світлана Хомутинник з дочкою
Поліна Неня з дітьми
Валерій Зайцев й Тетяна Богдан
Олена Беттяр
Олексій Прищепа
Валерій та Валерія Коновалюки з дітьми
Олена Беттяр, Світлана Хомутинник, Олена Рева з донькою
Анна ФІлімонова
Валентина Григор'єва з донькою
Олександр та Ольга Вишневські з дітьми
Фаїна Тедеєва з донькою
Валентина Григор'єва
Валерія Коновалюк
Тетяна Богдан
Христина Ставська з дітьми
Лемара Ахбаєва з дочкою
Олена Беттяр, Фаїна Тедеєва, Світлана Хомутинник
Ірина Міщенко з родиною
Валерій Зайцев і Тетяна Богдан

Фото: Дмитрий Мунтян

Останній теплий вечір цього місяця пройшов у яскравій атмосфері – наша сover girl вересня, рестораторка і бізнес-вумен Катя Любчик зібрала друзів і клієнтів парфумерного бренда Zielinski & Rozen на after summer party в ізраїльському стилі.

У цей вечір знайомилися з новими ароматами і продуктами бренда, які напередодні прибули з Ізраїлю, а танцювали і веселилися через дорогу – в колоритному холі інституту імені Богомольця, під діджей-сет Kate Zubok, яка спеціально прилетіла на вечірку з Парижа.

Серед гостей були помічені Санта Дімопулос, Катерина Квіт, Олена Бурба, Оксана Шаповалова, Марина Полканова, Фаїна Тедеєва, Юлія Богдан, Валерія Гузема, Ігор Ігнатенко і багато інших.

Санта Дімопулос
Валерія Гузема
Олена Бурба, Олімпія Вайтмусташ
Юлія Богдан
Марина Полканова
Катерина Квіт
Олга Джарти
Фаїна Тедеєва
Катерина Любчик, Наталя Листопад
Оксана Шаповалова
Ксюша Виноградова, Катерина Любчик
Ігор Ігнатенко, Яна Кензировська
Олена Бурба
Олімпія Вайтмусташ
Аріна Любителева
Катерин Любчик
Женя Примаченко
Kate Zubok
Катя Любчик, Олексій Нілов
Олімпія Вайтмусташ
Оксана Шаповалова, Ірина Ковальчук
Тетяна Рог, Юлія Богдан
Марина Полканова, Ксюша Виноградова
Віолтта Федорова
Олімпія Вайтмусташ, Катерина Любчик, Олена Бурба
Ігор Ігнатенко, Аріна Любітелева, Женя Примаченко
Ігор Ігнатенко
Тетяна Рог
Яна Кензіровська
Ольга Джарти
Сата Дімопулос
Яна Пріс
Аріна Любітелева, Марина Полканова
Олена Олійник
Катя Любчик, Окана Шаповалова
Марина Полканова
Марія Міготіна
Татьяна Рог, Катерина Любчик
Христина Ставська
Анна Мостова
Вікторія Семерей
Олімпія Вайтмусташ
Фаїна Тедеєва, Катерина Любчик
Анна Денисова

Фото: Вероника Монакова

Поки одні світські герої вибирають релакс на морському узбережжі, інші заповнюють спрагу подорожей Європою. Так, Олена Бурба вирушила до одного з найпопулярніших зараз серед світських героїв міст – Париж. «Куди б ви не пішли… йдіть всім своїм серцем», – написала українська дизайнерка під серією бездоганних кадрів, зроблених на вулицях міста. У французькій столиці Олена встигає не тільки споглядати визначні пам’ятки, серед яких були, звичайно, і легендарна Ейфелева вежа, і знаменита кондитерська Ladurée, заснована в 1862 році, але і демонструвати вишукані образи.

Український дизайнер Олена Бурба 22 лютого відзначила 35-річчя. Відзначила красиво! Мальовничі пейзажі Мальдів, шум Індійського океану, гарячий пісок, келих ігристого та повний relax. Що ще потрібно для ідеальної birthday party?

«Сама не вірю, але океан біля моїх ніг. Я завжди кажу собі: «Якщо можеш, є блиск в очах – біжи. Ні? Просто йди. А коли без сил, повзи». Тому що все, що зі мною відбувається – це шлях. І ніколи не знаєш, куди він приведе. Рух – життя», – переконана Олена.

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Публикация от Elena (@elenaburba)

Святкувати біля океану вже стало традицією: минулого року це був Атлантичний, цього – Індійський. «Минулого року на свій день народження милувалася холодним океаном Ірландії. Просто приголомшливий день. Закриваю очі і згадую з посмішкою. Сьогодні… Казковий океан, такий теплий, блакитний і чарівний. Більше нічого нікому не хочу доводити. Тільки безумовна любов і довіра. Happy birthday girl sending you lots and lots of love», – підсумувала іменинниця.

Новий рік та Різдво традиційно улюблені свята в нашій країні: всі ми з дитинства чекаємо чудес у новорічну ніч. І якщо зазвичай ми з вами впевнено проводжаємо рік, що минає, зі словами «нехай все погане залишиться в старому році», цього разу кожен з нас з побоюванням задається питанням, чого чекати від наступного, повісивши рожеві окуляри на ялинку як символ 2020-го року, і гарний, але непотрібний аксесуар…

Обіцяні урядом загальні січневі «канікули» тільки додають челленджу: зробити локдаун цікавим і незабутнім періодом для старших і молодших членів сім’ї, і не зійти з розуму, розважаючи всіх – місія здійсненна?

З цим питанням INSIDER.UA звернувся до українських селебріті. Санта Дімопулос, Володимир і Христина Остапчуки, Єлізавета Юрушева, Ольга Торнер, Олена Бурба, Тетяна Богдан і Маша Дідковська поділилися з нами своїми новорічними планами і рецептами щодо ідеального локдауна – продуктивного і без туги. Виявляється, таке можливо.

Санта Дімопулос
співзасновниця Wellness Bar, переможниця проєкту «Танці з зірками» – 2020

Під час локдауну в січні ми з сім’єю плануємо поїхати відпочити на 2-3 тижні. Рік видався таким виснажливим і насиченим, що це просто необхідно. А Новий рік зустрічаємо вдома, у колі сім’ї та друзів. Під час проєкту «Танці з зірками» у мене небагато часу залишалося на сім’ю, і зараз я просто щаслива, що буде час це компенсувати.

Нам з дітьми ніколи не буває нудно або нецікаво. З Дені ми любимо разом готувати, у нас є багато цікавих настільних ігор, читаємо книги, просто спілкуємося! У Софійки зараз такий вік, коли вона кожен день вчиться чомусь новому, дивує і радує маму і тата.

Бути разом на свята – це найкращий час в році. Потрібно розуміти, що такі моменти найцінніші – можливість ділитися теплом і отримувати його. Це заряджає силою і налаштовує на звершення на цілий рік вперед! Тому всім бажаю провести свята конструктивно, в любові і турботі один про одного.

*  *  *

Володимир і Христина Остапчуки
шоумен, стендап-комік і його дружина, нотаріуска

Давайте почнемо з того, що наша держава нарешті визнала те, що ми і так весь січень ніколи не працювали. Просто тепер це назвали локдауном. Але, загалом, у нас щороку січень розпочинається з 15 числа, тому що до цього ми відпочиваємо. Думаю, що цей «жорсткий» локдаун буде в такому ж форматі, яким був і в попередні роки. Для мене це – можливість з’їздити в гості до рідних в Умань, побачитися з близькими, відпочити від дійсно важкого і насиченого грудня.

Що ж до дітей, мені, як батькові, досить складно їх розважати, якщо це не пов’язано з атракціонами, парками розваг або якимись лабораторіями. Дочка Емілія дуже любить «Лабораторію чокнутого професора» і музей «Мала академія наук», але вони будуть закриті. Тому тато вже купив набори юних магів, хіміків тощо – будемо хімічити. Сподіваюся, будинок не спалимо! (сміється)

Христина: У цьому році все буде спонтанно. Ми досі остаточно не розуміємо, де і з ким будемо святкувати. Загалом є два варіанти: або вдома з Вовою і друзями, або у когось у гостях. А після 1-го січня обов’язково з’їздимо до батьків погостювати. А ось за кордон поки не плануємо – пандемія, як ніяк.

*   *   *

Тетяна Богдан
модель, стилістка

Новий рік для нашої сім’ї – сімейне свято. Ми завжди святкуємо його в родинному колі. В цьому році приїде мій тато і ми зустрінемо 2021-ий рік вдома.

Три тижні локдауна ми також проведемо в домашній обстановці. Живемо ми з чоловіком і синами за містом, часто гуляємо у лісі, та й на території нашого будинку є чим зайнятися. Тому життя особливо не зміниться. Все йде своєю чергою! Ну, а якщо вийде, можливо, на пару тижнів поїдемо до моря, погрітися.

*   *   *

Ольга Торнер
телеведуча, модель, Mrs. Universe 2016

Звичайно, наші новорічні плани змінилися через введення локдауна у Відні, де ми живемо вже досить тривалий час. Ми забронювали готель в Альпах, нас чекали гори, лижі, планувався зимовий святковий настрій. Але зараз в Австрії все закрито – і готелі, і ресторани, тому ми незаплановано полетіли в Дубай і будемо святкувати тут.

У Дубаї нам настільки сподобалося, що ми продовжували наш візит тиждень за тижнем і ось уже другий місяць ми тут. (сміється) Втім, я не скаржуся! Святкувати будемо в сімейному колі, як і щороку – ми з чоловіком відзначаємо Новий рік завжди з дітьми і батьками. Звичайно, шкода, що в цьому році не зможуть приєднатися інші родичі, але я впевнена, що нам буде весело!

Локдаун у Австрії ввели ще в листопаді, при цьому він набагато жорсткіше, ніж в Україні. Якихось варіантів домовитися, наприклад, піти в салон за записом і тому подібне, в Австрії бути просто не може. Ресторани не працюють. Насправді, нічого страшного в цьому немає, і, дивлячись на те, як цифри захворюваності коронавірусом падають в результаті локдауна, розумієш, що не дарма сидиш вдома.

До того ж це додаткова можливість провести час з рідними і близькими. Звичайно, в цьому році нам вже така можливість надавалася, і не раз, але мені здається, що ніколи не буває занадто багато часу, проведеного в колі сім’ї, з дітьми, з чоловіком, з батьками. Для мене особисто все нормально.

Щоб не збожеволіти під час локдауна, можна ходити в гості і запрошувати друзів до себе. У Відні походи в гості, щоправда, не дуже можливі, зате в Україні – так. Я так робила: коли залишилася без нянь через пандемію і мені було важко одній, я запрошувала подруг погостювати або ж їхала сама до когось. Можу сказати, це якось рятує ситуацію. Плюс нарешті я знайшла час, щоб подивитися фільми та серіали, які завжди відкладалися на потім, почитати книги – просто прекрасна пора для таких справ.

*  *  *

Ніхто не знає, скільки триватимете ця ситуація. В обставинах, що склалися, я роблю все можливе, щоб наше життя було нормальним. Ніхто не поверне ці неповторні періоди життя – 5-річний вік моєї маленької дівчинки і 13-річчя сина. Я не хочу, щоб вони запам’ятали, що Новий рік в 2020 був якимось дивним. Ми ще не знаємо, що буде в 2021, тому я хочу, щоб діти знали, що новорічне диво незмінне і ні від чого не залежить.

Що ж до того, як не померти від туги під час локдауну: ви знаєте, я настільки втомилася, що померти з нудьги мені не світить – вже краще я посумую краплинку, тільки дайте! (сміється) Я, звичайно, сподіваюся, що вийде кудись поїхати, але подивимося. Що нам всім дав 2020 рік – так це усвідомлення, що може трапитися все, що завгодно. Може полечу, було б круто, якби вийшло. Якщо не полечу – ну й добре, походжу по всіх різдвяних ярмарках, їх буде багато, перегляну всі фільми, які я пропустила, побуду з дітьми, почну з ними малювати, ліпити – та все, що завгодно!

Найголовніше, щоб всі були щасливі і здорові. Даня у мене зараз вчиться в Англії, тому кожна хвилина, проведена з ним, мені особливо дорога. А моя маленька принцеса – ну як з нею може бути нудно? Це ж щастя: у неї кожен день щось нове відбувається. Ну і, звичайно, з чоловіком побути – це ж просто звучить як з області фантастики! Він нікуди не їде, він тільки зі мною… Що ви, це просто вершина всіх мрій!

*   *   *

Маша Дідковська
власниця ресторану Citronelle

Новий рік зустрічатиму з моєю родиною, дотримуючись всіх новорічних традицій. Напередодні свята, за два-три дні, ми зустрічаємося, наряджає разом ялинку – все, напевно, тривіально, але в кожній родині саме такі банальності, ймовірно, і створюють ті міцні сімейні традиції, яким ми слідуємо щороку і які допомагають нам відчувати згуртованість.

Велика ялинка, запах хвої, іграшки, радість від того, що ми разом створюємо красу, красива музика (зазвичай це якісь урочисті вальси, які надають ще більшої святковості до всього, що відбувається) і твоя сім’я – ті, в чиїх обіймах ти відчуваєш себе найсильнішим і улюбленим. Нові мрії та бажання робити щось хороше народжуються саме від такої наповненості, яку дарують сім’я і традиції!

Локдаун планую провести не менш тривіально. Як роботодавець, який несе відповідальність за інших людей, від якого залежить зарплатня співробітників та їх добробут на сьогоднішній день, і, відповідно, очікується прийняття життєво важливих рішень, можу з упевненістю сказати: я взагалі не пам’ятаю, коли мені доводилося нудьгувати або вмирати від туги, а в такій ситуації я повинна буду не зупинятися і працювати над собою і над реалізацією тих ідей, які дозволять утримати бізнес і проєкти на плаву.

Мета – забезпечити заробітком людей, які від мене залежать, і утриматися в фокусі уваги моїх клієнтів, залишитися цікавими для гостей. А зважаючі на те, що не можна буде працювати в нормальному режимі, ми придумали ряд цікавих суб-проєктів і плануємо з ними виходити, наскільки це можливо, на ринок, і забезпечувати себе можливістю працювати в рамках тих обмежень, які нам встановили. Вдалося придумати дуже багато цікавого, щоб полегшити життя нашим гостям і взагалі людям, які цього потребують.

Щоб локдаун провести не в зневірі, а, навпаки, захоплююче і корисно, потрібно вовклекатися самому і залучати дітей до різних активностей. Відволікайтеся від проблем, труднощів і від уже звичних за цей рік, не завжди позитивних думок. Залучайте дітей в процес приготування їжі, грайте в давно забуті настільні і підлогові ігри, приберіть подалі гаджети. І не забувайте про активне спільне проведення часу на вулиці – якщо буде сніг, можна ліпити сніговика, і взагалі при будь-якій погоді можна весело провести час на прогулянці, головне – разом!

*   *   *

Олена Бурба
дизайнерка в ELENA BURBA

Новий рік я зустріну в колі сім’ї. У цьому році у нас цілих п’ять ялинок! (сміється) Вважаю, поки діти маленькі, потрібно створювати для них свято і бути разом. А зараз ми готуємо святкове меню з улюблених страв: на нас чекають всі кухні світу, тому що у всіх свої смаки та побажання.

До локдауну підготувалася і планую працювати вдома. Відтепер у мене шикарний кабінет і, нарешті, буде час для творчості – дуже багато ідей, які я хочу втілити в життя!

Текст: Анна Діанова