На YouTube-каналі Раміни Есхакзай вийшов новий випуск програми «30+». І цього разу головними героями стали Павло Зібров та Ольга Сумська.

Так, Народний артист відверто розповів про найтяжчі миті свого життя: зраду першої дружини, розлучення та другий шанс, який подарувало кохання. А найголовніше — уперше поділився, як його нинішня дружина Марина фактично повернула його з того світу.

У відвертій розмові Зібров згадав момент, який розбив його шлюб і став одним із найбільших ударів у житті: «Я побачив, як вона (дружина – ред.) виходить із хлопцем, тримаючись за руки… Серце теліпало. Думки плутались: “Ось він, мій суперник… На кого мене проміняла…”»

Співак зізнався, що емоції завирували так сильно, що дійшло до бійки. Після цього він зібрав валізу, платівки й книжки й пішов.

«Для мене це була страшенна трагедія», — не приховував Зібров.

Особливо емоційною стала історія, як друга дружина Марина врятувала його під час критичного стану кілька років тому. Тоді артист опинився у лікарні з температурою під 40, а медики не одразу зрозуміли, як зупинити стрімке погіршення.

«Марина мене з того світу витягла. Я вже чув: “Ми його втрачаємо…” Дружина підняла всіх — і лікарів, і мольфарів. Вона мене буквально повернула до життя».

Народний артист переконаний: якби не кохана, він би не сидів у студії зараз.

У випуску також узяла участь Ольга Сумська, яка поділилася власними історіями про кохання, зраду та початок стосунків із Віталієм Борисюком. Акторка торкнулася теми пробачення й того, чи можна зберегти взаємини після того, як довіра дала тріщину.

«Якщо чоловік кохає й визнає помилку, шанс є. І навіть другий медовий місяць можливий», — впевнена Сумська.

Артистка також розповіла що довговічна пристрасть — міф. І щоб зберегти її у шлюбі протягом довгих років, партнерам потрібно докласти зусиль: «Треба до цього сексу підвести. Спровокувати щось таке, правда? Підігріти, бо такий живий секс, справжня, шалена пристрасть живе десь років 5–10. А далі треба над цим працювати».

Українська журналістка з афганським корінням Раміна Есхакзай, героїня нашої січневої диджитал-обкладинки, стала обличчям нової кавер-сторі Harper’s Bazaar Україна. Це її перша велика fashion-зйомка після гучного спецпроєкту про Афганістан — і своєрідне повернення до естетики, де сила звучить м’якше, але так само переконливо.

Знімали в Сінтрі — атмосферному містечку поблизу Лісабона, серед туманного лісу, гір та океану. На пляжі Адрага, неподалік мису Рока, Раміна постає у рожевій сукні J’amemme, створеній повністю вручну та представленій на Нью-Йоркському тижні моди. Плісована тканина ніби рухається разом з океанським вітром, додаючи легкості її силуету.

В іншому образі — бежевому костюмі MYxMY — асиметрія та видовжені рукави формують скульптурність.

На обкладинці Раміна — в стриманій темно-фіолетовій сукні, що продовжує її власну філософію: менше гучності, більше змісту.

У розмові з головною редакторкою Harper’s Bazaar Україна Іриною Татаренко журналістка ділиться тим, що зазвичай залишається поза кадром: про силу жіночності та силу вразливості, про свою природну маскулінність у роботі, про професійну «відчайдушність», яка іноді рятує сюжети, а іноді — виснажує. Вона згадує Афганістан, мріє взяти інтерв’ю у Кевіна Спейсі та говорить про темний бік «культури скасування», де відповідальність за наслідки часто ніхто не бере на себе.

«Змалку я звикла бути їжаком, який обороняється. Можливо, саме тому в мені поєднуються ніжність і мужність. Бути жінкою — це не лише зваблювати, а й знати, чого ти хочеш, уміти сказати про це і домовлятися з людьми», — зізналася Раміна.

Це її перше велике інтерв’ю після повернення з Афганістану. За словами Раміни, мандрівка до Кабула стала не просто журналістською місією: «Для мене ця подорож про повагу і цікавість до батьківщини мого батька. Це історія, про яку я колись розповідатиму своїм онукам. Про те, як не варто втрачати шанс, коли життя раптово дає «щасливий квиток». І про віру в себе, навіть тоді, коли від страху підкошуються ноги».

На YouTube-каналі Раміни Есхакзай вийшов особливий випуск. Журналістка стала першою жінкою-репортеркою, якій вдалося потрапити в Афганістан та знімати там відкрито: у країні, де жінки практично зникли з публічного життя. Для Раміни ця подорож ще й особиста історія, адже її батько родом з Афганістану. Після навчання в Україні в 80-х він вирішив не повертатися назад.

У випуску — кадри Кабула, зайнятого талібами: вулиці без жінок, озброєні військові на кожному кроці та здивовані погляди місцевих, коли вони бачать іноземку з камерою. Раміна та вся команда змушені були вдягатися так, аби не привертати зайвої уваги, — суворі правила для жінок тут не обговорюються. За новими нормами Талібану вони не мають права навчатися, працювати чи навіть виходити з дому без чоловіка.

Попри тотальний контроль, місцеві визнають: таліби добилися одного — хутко зменшили злочинність. Проте ціною стали жорстокі покарання: від ампутацій до публічних страт.

У випуску показана й неймовірна історія активістки Нілофар Айюбі, занесеної талібами в «чорний список». Жінка згадала, як тікала з країни, і пояснила, чому теперішній «Талібан 2.0» — це значно хитріша й освіченіша версія режиму: вони навчилися керувати, маніпулювати й працювати з медіа.

У розмовах з афганками, яких нині майже неможливо побачити на вулицях, Раміна розкриває зовсім відмінний для нас вимір життя жінок — той, що визначається не лише владою, а й суворими родинними традиціями. Багато хто боїться навіть потрапити в кадр, аби не наразитися на осуд чоловіків. Водночас вони продовжують залишатися жінками: доглядати за собою, підтримувати власний стиль і хоч якось триматися за відчуття нормального життя.

У центрі Києва відкрився сексуально-освітній простіру N’JOY — інноваційна локація для відкритих розмов про сексуальність та здоров’я. Однією із його засновниць є бізнес-леді, видавчиня та комунікаційниця Світлана Павелецька, цивільна дружина Дмитра Кулеби.

Серед пріритетних векторів роботи — інклюзивність, що передбачає фокус на спеціальні товари для людей з інвалідністю. Простір спроєктовано таким чином, щоб люди в інвалідних візках мали повний і зручний доступ до всіх товарів.

Відкриття N’JOY зібрало чимало зіркових гостей, експертів та партнерів, які підтримали ідею простору без табу, зокрема Раміна Есхакзай, Тетяна Гончарова, Олімпія Вайтмусташ, Олена Лавренюк, Анатолій Анатоліч, Дар’я Трегубова, Марта Адамчук, Аліна Доротюк, Анна Саліванчук, Оксана Берг та інші.

На заході відбулася серія відвертих дискусій під гаслом «Запрошуємо зробити перший крок!», модератором якої став теле- та радіоведучий Андрій Чорновол.

У своїй промові Світлана Павелецька зазначила, що турбота про сексуальне здоров’я актуальна не лише в Україні. Війна загострила питання реабілітації, але ми досі не говоримо вголос про нормалізацію стану сексуального здоров’я.

«Днями інформація про відкриття простору потрапила в медіа, і я отримала таку кількість хейту, прокльонів і шеймінгу, що зрозуміла: ми все робимо правильно. Секс у нашому суспільстві досі настільки табуйована тема, що ні про яке сексуальне здоров’я говорити не доводиться. А без нього немає й ментального здоров’я — це фізіологія. Наш простір унікальний: ми привозимо найкраще з Японії, Італії, Франції», – наголосила Світлана.

Але найголовніше — він інклюзивний. Пропонуємо продукти для тих, хто через певні фізіологічні чи емоційні обставини потребує додаткової підтримки у сексуальному житті. Це потрібно не лише Україні. Війна зробила питання реабілітації ще важливішим, але ми досі не говоримо вголос про нормалізацію стану сексуального здоров’я», – додала вона.

Відвертий та емоційний спітч бойової медикині 47-ї ОМБр Олени Риж уразив кожного присутнього, адже Олена відверто поділилася фронтовими історіями та розповіла про інтимне життя на війні:

«Я говоритиму лише про своє життя. Не претендую на істину, просто поділюся тим, що для мене означає секс. Чи є секс на війні? Чесно скажу, це друге за популярністю запитання, яке мені ставлять чоловіки й жінки. Секс на війні є. Секс-іграшки на війні є! Люди користуються ними, щоб покращити свій емоційний стан. Чому я відгукнулася на цю пропозицію виступити перед вами? Не тільки тому, що це можливість приїхати додому. Мені дуже подобається ідея цього проєкту». 

Авторка блогу «У Трусах» та книжки «Про секс та інші запитання, які цікавлять підлітків» Анастасія Забела провела розмову про сексуальну освіту для дорослих.

Гостей частувала авторським коктейлями Анастасія Завадська — суперфіналістка «МастерШеф 14», власниця гарячої мережі концептуальних барів «ІСКРА», а за музичний настрій вечора відповідав DJ STARKOV, створюючи ідеальний саундтрек для відвертих розмов.

Анастасія Завадська
Олімпія Вайтмусташ
Анна Саліванчук
Павло Пекер, Юлія Моховікова
Аліна Доротюк
Анатолій Анатоліч і Юла
Марта Адамчук
Дар'я Трегубова
Тетяна Гончарова
Тетяна Карікова
Ксенія Виноградова
Анна Малиновська
Ірина Татаренко, Анжела Чигрин
Олена Риж
Тетяна Карікова, Martell
Мирослава Мандзюк
Євгенія Дубровська
Денис Жупник з дружиною
Олена Риж
Анастасія Завадська
Тетяна Карікова
DJ Starkov
Андрій Чорновол
Олена Лавренюк
Оксана Берг
Ірина Татаренко
Анжела Чигрин
Анна Луценко
Юлія Бевзенко
Анжела Чигрин, Анна Саліванчук
Марта Адамчук, DJ Starkov
Мирослава Мандзюк, Анна Малиновська, Анжела Чигрин, Ксенія Виноградова

2024 рік видався для неї дуже насиченим: нові рубрики й герої, поїздки на передову, Мюнхенську безпекову конференцію й до штаб-квартири НАТО, зрештою – нове щасливе кохання. 

Спеціально для INSIDER.UA ми попросили Раміну підбити підсумки минулого року й оцінити професійний шлях, а також розповісти про стосунки з коханим і про виклики у 2025-му. Читайте в нашому інтерв’ю! 

Ти подолала шлях від учасниці популярних телешоу до одного з найвідоміших інтерв’юерів України. Чому вирішила розвиватися в медійному просторі саме з таких, скажімо, «попсових» форматів?

Для мене медійність ніколи не була самоціллю. Участь у проєкті «Холостяк» стала щирою спробою відшукати нарешті своє кохання. Я завжди жила у шаленому ритмі: навчання, курси, кастинги, робота – часу на особисте просто не було. Справді вірила, що зустріну на проєкті саме того хлопця, з яким побудую стосунки.

Тоді я навіть не думала про публічність. Була наївною дівчиною, яка хотіла довести собі, що зможе створити пару. Моя перша впізнаваність та медійність після проєкту стали певним надбанням, як і всі ті комплекси, які з’явилися після участі в шоу. Але якоїсь монетизації це, на жаль, не приносило. 

На телеканалах мене не бачили в ролі ведучої, пропонували тільки тимчасові заміни, а зніматися в масовці за копійки я не мала жодного бажання. Воліла чогось глибшого. Тоді якраз на YouTube почали з’являтися формати інтерв’ю, і я вирішила спробувати, адже завжди любила розкривати людей, їхні історії, думки, переживання, шукати щось більше, ніж просто слова.

Але на такий  проєкт у мене не було бюджету. Тож я продала машину, щоб одержати стартовий капітал. 12 тисяч доларів – це була моя ставка на себе.

Завжди любила розкривати людей, їхні історії, думки, переживання, шукати щось більше, ніж просто слова.

 

Ти поставила на карту все. Але чи була певна того, що така рішучість виправдається і окупиться? І чи можеш сказати, що сьогодні цілком задоволена досягнутим?

Я тоді не замислювалася над глобальними чи філософськими питаннями. У мене була чітка мета: довести самій собі, що неможливого – не існує. Слово «ні» для мене – це не кінець, а стимул шукати нові шляхи. Я ризикнула, і цей ризик виправдав себе.

Мій YouTube-канал продовжує розвиватися і трансформуватися, бо час диктує свої умови: змінюються герої, формати, теми, з’являються нові виклики. І ти або адаптуєшся до цих змін, або втрачаєш те, що створював роками.

Слово «ні» для мене – це не кінець, а стимул шукати нові шляхи.

За шість років роботи можу з упевненістю відповісти: так, я задоволена результатом. Але чи все вдалося? Ні. Чи були помилки? Звісно. Проте я щодня працюю над тим, аби ставати кращою, розвивати свою справу і вдосконалювати те, що стало невіддільною частиною мого життя.

Чи велика команда працює з тобою? Як формувала її, за якими критеріями обирала людей? 

У травні 2025 року виповниться сім років, як майже щотижня я створюю нові випуски для свого YouTube-каналу. Коли починала, зі мною працювала лише моя молодша сестра, вона допомагала просто так, без грошей. На фрилансі були оператори та монтажер.

Лише перед повномасштабним вторгненням я змогла розширити команду: запросила PR-менеджера, юристів, бухгалтерів, торік – помічницю. А коли на каналі набралося 500.000 фоловерів, з’явилося партнерство з агенціями для комерційних проєктів.

Я контролюю весь процес створення випуску – від домовленостей про інтерв’ю, знімань і монтажу до промоції. Кожен етап важливий, адже успіх відео, серед іншого, залежить і від уваги до деталей. Якщо хтось із команди не відповідає вимогам, це одразу видно.

Моя позиція проста: ваша робота завершена, але моє ім’я залишиться під цим продуктом. Тому завжди вимагаю високої якості.

Я повністю відповідаю за свій контент: сама продюсую, пишу сценарії, переглядаю всі вихідні матеріали. Хоча залучаю редакторів і монтажерів, остаточне слово – за мною. Буває, що доводиться повертати матеріал і доопрацьовувати його, аби результат відповідав моєму баченню та очікуванням аудиторії.

Я повністю відповідаю за свій контент: сама продюсую, пишу сценарії, переглядаю всі вихідні матеріали.

Працювати в моєму темпі складно – багато хто не витримує навіть трьох місяців. Але я розумію, що не можу дозволити собі працювати інакше. Крім каналу, є поїздки на передову, соціальні ініціативи, інтерв’ю із зірками, спортсменами, військовими. Це життя на повну, яке виснажує, але водночас дає силу й наснагу рухатися далі.

Як ти готуєшся до таких масштабних подій, як Мюнхенська безпекова конференція чи поїздка в штаб-квартиру НАТО? Які основні виклики постають перед журналістом під час таких поїздок? Розкажи про момент під час інтерв’ю, який особливо запам’ятався.

Коли мене запросили вести YouTube-студію на ювілейній Мюнхенській конференції, я одразу погодилася. Це велика честь і водночас шалена відповідальність. Головною умовою були короткі інтерв’ю з високопосадовцями, які зацікавлять мою аудиторію.

Організатори погодилися, але реалії таких заходів часто непередбачувані. Наприклад, колишня президентка Грузії Саломе Зурабішвілі скасувала своє інтерв’ю в останній момент через щільний графік.

Підготовка була виснажливою, також я не знала, з ким говоритиму. Загальні запитання в такому разі не працюють, тому готувалася до всього. Ми з викладачем англійської щодня проводили по кілька сесій. І перша починалася вже о 7-й ранку.

Інтерв’ю відбувалися в режимі нон-стоп: після ексміністра Дмитра Кулеби в студію одразу зайшла Кая Каллас, а про інтерв’ю з Майклом Макфолом я дізналася за п’ять хвилин до початку. На все відвели тільки 15 хвилин. Дотримання таймінгу на таких подіях – надважливе. Бо поруч із тобою працюють інтерв’юери з інших країн, які також проводять власну серію бесід.

Такі івенти не гарантують, що все піде за планом. Наприклад, у Брюсселі восени минулого року я до останнього не знала, чи зможу поставити запитання Генсекретарю НАТО. Але саме це і є головною цінністю таких заходів: до них неможливо підготуватися повністю. Тут працює тільки вмілий експромт.

Чи виникали у студії конфліктні ситуації з гостями? І чи бувало таке, що після запису інтерв’ю гість відмовлявся від його оприлюднення?

Погоджуючи дату інтерв’ю, я завжди чесно пояснюю гостю, які теми хочу висвітлити. Це допомагає уникнути непорозумінь: гість наперед знає, про що ми говоритимемо, і має право або відповідати, або відмовитися. Для мене критично важливі ексклюзивність і щирість героя. Якщо людина відкидає відвертість у розмові, я пропоную зустрітися пізніше, коли вона буде до цього готова.

Одного разу я запросила на інтерв’ю військового льотчика за позивним KARAYA. Ми планували фільмувати в парку Партизанської слави, але через те, що для знімань на цій локації потрібно брати дозвіл, вирішили не гаяти часу й одразу поїхати писатися в студії. А вона виявилася замкненою.

Ми витратили пів години на пошуки власника. Уявіть: Герой України стоїть посеред вулиці, а ми терміново шукаємо іншу локацію. Це було дуже дивно і заразом стресово.

Невипущеного матеріалу у мене небагато, бо я завчасно відкрито комунікую з героями щодо майбутньої програми та очікувань. Якщо припускаюся помилок чи виникають непередбачувані ситуації, я не боюся перепросити чи виправити недогляд.

Герой України стоїть посеред вулиці, а ми терміново шукаємо іншу локацію. Це було дуже дивно і заразом стресово.

Ми намагаємося бути гнучкими до всього непередбачуваного, та й люди розуміють, що в нашій реальності може трапитися різне. Я стала дотримуватися саме такого принципу і думати, чи буде та або інша тема актуальною за рік. Якщо ні, то навіщо перейматися? Намагаюся витрачати свої емоції на ті завдання, де можна знайти спільне рішення.

Від кого саме надходили відмови і чому – можеш зараз розповісти?

Відмови в моїй професії – це абсолютно нормально, потрібно просто навчитися сприймати їх як частину процесу. Коли я запустила свій YouTube-канал, змарнувала три місяці, щоби знайти першого гостя. Не погоджувалися навіть знайомі – не хотіли ризикувати, ідучи в новий проєкт.

На третьому році існування каналу я щодня писала по 50 листів із запрошеннями, а надходили тільки одна-три відповіді. З часом усе змінилося: за п’ять років ті самі люди  пропонують дати інтерв’ю. За цей час вишикувалася довжелезна черга! (усміхається)

Кожне інтерв’ю – це довгий шлях. Наприклад, домовленості з менеджментом Андрія Данилка тривали три роки, перш ніж він погодився. На вмовляння Артема Пивоварова також пішло три роки, а перша комунікація з Олею Поляковою почалася з невдалого листування у соцмережах. Нам знадобилося кілька років, аби почати все заново і створити якісний контент. І таких історій у мене чимало.

Відмови в моїй професії – це абсолютно нормально, потрібно просто навчитися сприймати їх як частину процесу.

Якщо гість відмовляється, я не вважаю це за провал. Швидше – сигнал, що моя пропозиція була невлучною або неактуальною. Я працюю над тим, аби зацікавити людину. Іноді гість повертається за рік чи два – коли готовий до розмови.

У мене є принцип – ексклюзивність. Якщо знаю, що людина домовилася про інтерв’ю з іншим журналістом, то не намагаюся випередити колегу. Краще запропоную зустрітися пізніше – за пів року чи рік. Звісно, бувають розчарування, коли обіцяють і не дотримуються свого слова.

Це дратує, але світ на цьому не зупиняється. Я вірю, що важливо й далі працювати, долаючи всі виклики. Саме це й формує мій підхід до роботи.

Якщо згадати 2024 рік, то які випуски далися тобі найважче, які – найлегше, а які особливо запам’яталися? І які герої тебе найбільше вразили, надихнули, здивували?

2024 рік був насичений зустрічами та ексклюзивами. 2023 рік закінчився випуском із Віталієм і Юлією Кімами, а також інтерв’ю з 10-ю гірсько-штурмовою бригадою, яке принесло 1,5 млн гривень донатів, хоча мало не найбільше переглядів. Я також перезапустила рубрику «30+» і почала її з новорічного випуску з Дашею Астаф’євою та Олексієм Дурнєвим.

Ми знімали в Куп’янську, показували Leopard 1 і 2, побували на теплоелектростанції й шахті. Це був неймовірний досвід і усвідомлення титанічної праці наших шахтарів. А ще я побувала в США з фронтовиком Сергієм. Йому, завдяки Благодійному фонду Future for Ukraine, встановили протез, з яким він ходить вже рік. Ми познайомилися на передовій під час знімань.

На Мюнхенській конференції я вперше працювала в міжнародному англомовному форматі. Саме там я познайомилася з Дмитром Кулебою, який після відставки дав ексклюзивне інтерв’ю разом із коханою Світланою. Ми знімали в рідному селищі Дмитра, де минуло його дитинство.

У 2024 році були випуски з Артемом Пивоваровим у Донецькій області, стендап-комікесою Аллою Волковою, яка вперше поділилася новиною про вагітність, і навіть з моїм екснареченим Віталієм Козловським, який розповів про народження сина та показав ексклюзивні кадри з малюком.

Знайшли час і для натхненних розмов: Ярослава Гресь, яку я пів року вмовляла на інтерв’ю, надихнула багатьох жінок. Андрій Федорів уперше погодився розповісти про особисте: символічно, що запис мав відбутися 24 лютого 2022 року, але ми завершили його цьогоріч. 

Наприкінці року я відвідала Покровськ і Херсон, а також створила новий формат випусків із військовиками – «Дачний Двіж». Його мета – скоротити відстань між бійцями та цивільними: ми розмовляємо на прості теми у лайтовій атмосфері.

Чим минулий рік тобі запам’ятався найбільше, що змінилося у твоєму житті? Чи вже склала плани на 2025-й? Яким бачиш розвиток свого проєкту? 

Це був рік мого особистісного зростання та формування вміння реагувати на критику та чужу думку. Я вчилася не витрачати свій час та емоції на людей, які мене не розуміють, а дарувати увагу однодумцям. Рада, що перебуваю в контакті зі своєю аудиторією. І на третій рік повномасштабного вторгнення ми ще можемо втілювати проєкти, збирати донати та допомагати нашим воїнам із протезуванням.

Перед Новим роком ми за два дні зібрали майже пів мільйона гривень і понад 300 подарунків для поранених захисників в одному з госпіталів Києва. Люди об’єдналися, і це не може не надихати. Я хочу віддати свої додаткові 300 тисяч гривень на придбання евакуаційного броньованого авто для волонтерів, які вивозять людей з «червоних зон» у Херсоні. 

Це був рік мого особистісного зростання та формування вміння реагувати на критику та чужу думку.

Планів на 2025-й я не складала. Але вже знаю на три місяці наперед, які випуски мене чекають, які ідеї хочу реалізувати, з якими героями домовлятимуся про інтерв’ю. Також у новому році хочу спробувати себе в ролі продюсерки в одному амбітному проєкті, про який ще не можу розповісти.  

Як розвиваєшся професійно – навчання, самоосвіта тощо? Розкажи про складові твого самовдосконалення: може, якісь практики, нові звички чи аскези.

Я спілкуюся з цікавими для мене людьми. Познайомилася з Олегом Гороховським, Ярославою Гресь, Андрієм Федоровим. Усі ці знайомства направили мене в новий світ бізнесу та технологій, про який я раніше не замислювалася.

Спілкування з нашими військовими дає мені змогу пізнавати тонкощі людської душі. А чесна розмова з відомими людьми досі навчає вести бесіду, будувати діалог. 

Аналізуючи власні вчинки та вчинки інших людей, я постійно вдосконалююся. Роблю це не для того, аби стати кращою версією себе, це – природний процес, особливо зараз, у такі складні часи. Оскільки не курю і не вживаю алкоголю, навіть не знаю, на що мені потрібно брати аскезу. Єдине, що хотілося б – вирівняти свій графік і не засиджуватися за роботою аж до ранку.

У 2024 році я зрозуміла, що таке вигоряння, тож довелося лікуватися. Мені знадобилося дев’ять місяців для повернення в норму. Розумію, що можу знову все втратити, якщо повернуся до колишнього навантаження: з огляду на останні два місяці, це може статися швидко.

У 2024 році я зрозуміла, що таке вигоряння, тож довелося лікуватися. 

Тому наразі для мене великий челендж – зробити так, аби моє життя наповнювалося не лише працею. Вірю, що 2025 рік стане роком любові до себе й створення таких умов, які допоможуть зберегти молодість, красу та продуктивність на довгі роки. 

Трохи про особисте. Свого часу ти двічі розривала стосунки уже зарученою, хоча мала намір створити сім’ю. Чому так? 

Я не вважаю, що з однією людиною потрібно бути все життя. Якщо втрачаєш інтерес, ви не розвиваєтеся, уже не надихаєте одне одного, то ліпше розлучитися та зберегти гарні стосунки, ніж бути разом нещасними. Так сталося, що ми припинили відчувати щастя, тому й розійшлися з кожним із партнерів. Але ми приятелюємо. А для мене – це найголовніше.

Я не вважаю, що з однією людиною потрібно бути все життя. 

 

З ким зустріла свято? Чи маєш власні або сімейні новорічні традиції?

Новий рік я зустріла з коханим, але насправді вже досить довго не прив’язуюся до свят. Для мене це звичайний день, просто можна пізніше вкластися в ліжко, переглянути фільми, нікуди не квапитися і взяти, нарешті, вихідні. Торік у новорічну ніч я просто пішла спати. До речі, уже третій рік не прикрашаю ялинку. Можливо, коли закінчиться війна, щось зміниться. 

Ми, звісно, не питатимемо імен, проте хотілося б дізнатися, чим теперішні стосунки для тебе кращі за попередні? Може, у твого коханого інший характер або типаж? Чи, можливо, причина не в чоловікові, а в тобі, бо змінилася саме ти – подорослішала, помудрішала?

По-перше, коли завершилися попередні стосунки, я працювала з психотерапевтом, аналізувала, що саме призвело до розриву – з мого боку і з боку партнера. Міркувала, як так сталося, що замість проговорювання проблем, ми їх накопичували? І потім зрозуміла: я завжди обирала партнера, який відповідав би певним моїм очікуванням.

Коли перестала зважати на них, а сфокусувалася на власному внутрішньому стані, запитала себе, що мені справді подобається, а що нав’язано батьками, суспільством, то по-іншому поставилася і до партнера поруч. Я погоджуюся з тим, що гарні взаємини – трохи рутинні, тобто ти не відчуваєш того потоку емоцій, коли тебе тригерять, граються з тобою тощо.

Здорові стосунки спокійні. Вони можуть бути дещо нудними, але і тих психологічних «гойдалок», які тобі дає аб’юзивне ставлення, чи тих, в яких ти переживаєш емоції з дитинства, теж немає.

Мені добре з сьогоднішнім партнером. Це супергерой із фільмів, який існує насправді, – наш захисник. І я ним дуже пишаюся. Він гарний, спокійний. Для мене стало відкриттям те, що чоловік може бути дуже уважним, і з ним – усе інакше.

Як коханий ставиться до твоєї роботи, і зокрема до відряджень на передову? Чи бачив він твої випуски раніше, до вашого знайомства?

Коханий поважає мою працю, адже розуміє, що я використовую свою медійність та ресурси, аби підтримати військових і суспільство, об’єднати людей і розповісти правду про те, що відбувається на фронті. Їжджу на передову, бо вірю, що це – важливо. Люди дякують, і хоча це моя робота, але такі слова від жителів Херсона чи Донбасу – надцінні.

Їжджу на передову, бо вірю, що це – важливо.

Мої репортажі допомагають збирати донати для захисників і краще розумітися в подіях на фронті, тож коханий усіляко підтримує мене. Раніше він не знав специфіки моєї роботи. Авжеж, хвилюється за мене, але завжди допомагає підготуватися: навчає орієнтуватися під час обстрілів і правильно діяти у критичних ситуаціях.

За кілька місяців тобі виповниться 33 роки. Що змінилося, коли ти перетнула «межу» у 30? Звісно, крім того, що це надихнуло на нову цікаву рубрику.

Так, мені незабаром 33, але за власними відчуттями – ніби 25. Єдине, що змінилося – це ставлення до проблем: вважаю, якщо справу можна якось залагодити, то це вже не є проблемою.

Якщо не згадуватиму про неї за рік чи за два, то питання взагалі не варте емоційних «гойдалок», це просто чергове завдання. Також я досить довго ігнорувала власні досягнення в професійному та особистісному зростанні, але у 2025 рік увійшла з вдячністю до себе за всю роботу, яку виконую і для себе,  і для людей.

У 2025 рік увійшла з вдячністю до себе за всю роботу, яку виконую і для себе, і для людей.

 

Ти – медійна людина, у якої пів мільйона фоловерів в інстаграмі, півтора мільйона в YouTube – традиційно це означає, що є й критикани. Як реагуєш на їхні випади? Які твої власні способи ментального захисту від негативу?

Раніше досить гостро реагувала на критику, особливо під час проєкту «Холостяк», я тоді вперше з’явилася на екранах. Коли йшла на це шоу, то була переконана: зі мною все гаразд, маю гарний вигляд і не варто перейматися. Після того, як програма вийшла в ефір, я побачила певні недоліки.

На жаль, думка соціуму сильно вплинула, у мене з’явилася тривожність, довелося її ретельно пропрацьовувати. І лише рік тому я почала правильно реагувати на критику, бо нарешті змирилася з тим, що є інша думка, і вона не завжди збігається з моєю.

Не погоджуватися – не означає конфліктувати. Якщо ви розмовляєте в підвищеному тоні, то це не означає, що ви більше не можете спілкуватися на вільні теми на дозвіллі. Переконана: якщо питання стосується державної безпеки, то варто співпрацювати з різним людьми, навіть тими, які мене критикують. Якщо йдеться про мою репутацію, сім’ю, тих, кого я люблю й шаную, то прямо кажу співрозмовнику, що не поважаю його думку або вчинки. 

Не погоджуватися – не означає конфліктувати.

 

Чи є жінки, які тебе надихають? Хто є для тебе рольовою моделлю?

Перша леді України Олена Зеленська. Її стриманість, вишуканість і внутрішня сила викликають щире захоплення й надихають мене. Попри всі обставини, вона завжди випромінює спокійну енергію та тримає високу планку.

Захоплююся також Інною Мірошниченко – жінкою, яка виховує двох рідних і двох названих дітей, «народжених серцем», за її словами. Вона – неймовірно сильна, турботлива, а ще – справжній професіонал.

Особливо глибоку повагу викликають і наші волонтерки. Їхня щоденна робота – допомога бійцям і тваринам – справжній подвиг, справжнє милосердя. Це важка, виснажлива праця, часто невдячна, але така відданість заслуговує на найбільше визнання.

Ти часто буваєш у відрядженнях. Які мастхеви завжди є у твоїй дорожній косметичці?

Оскільки моя шкіра проблемна, зазвичай ретельно підходжу до догляду. Використовую перевірену декоративну косметику, щоб уникнути алергічних реакцій. У моїй сумці завжди є базовий набір: засоби від головного болю, шлункових розладів, антигістамінні, різні мазі, пластирі. Це вже дещо підхід «30+»: усе, що може знадобитися в дорозі чи непередбачуваних ситуаціях.

Також обов’язково беру з собою харчові контейнери. Якщо постане вибір між косметикою та їжею, без вагань візьму останню, а ще – плед для зручності. Для мене важливо зберігати свою красу, молодість і ясний розум, адже це основа внутрішньої гармонії.

Навіть для поїздок на передову моя «косметичка» залишається незмінною: лише додаються аптечка та речі для захисту. Комфорт і турбота про себе – це те, що завжди зі мною, хоч би де я була.

_____________________________________________

Фото: Марія Буланна
Продюсування: Ксенія Виноградова, Катерина Хотєєва

Напередодні у штаб-квартирі Альянсу в Брюсселі відбулася зустріч лідерів НАТО, Голови Місії України при НАТО, міжнародних високопосадовців та інфлюенсерів з України та держав Альянсу. Захід під назвою «1000 днів: думки криейторів» (1,000 Days On: A Creator Exchange) організували з нагоди 1000 днів повномасштабного вторгнення росії на територію України.

Мета зустрічі – зміцнення солідарності НАТО з Україною, об’єднання заради безпеки, миру та свободи. До обговорення за круглим столом пріоритетної підтримки НАТО України та важливості нашої країни як партнера для Альянсу долучилася українська журналістка Раміна Есхакзай.

«Учора зустрілися з Генеральним секретарем НАТО Марком Рютте. «Ця війна має закінчитися. Наша підтримка України не закінчиться. Мир у Європі не може бути без миру для України», – процитувала слова Генерального секретаря НАТО Марка Рютте Раміна Есхакзай.

Окрім цього, Раміна зустрілася з послом України при НАТО Наталією Галібаренко. Разом з художниками та блогерами вони продемонстрували цифровий витвір мистецтва, який підкреслює важливість партнерства між Україною і НАТО, а також показує хоробрість і рішучість, які щодня проявляють українці.

Днями у кінотеатрі «Жовтень» відбулася закрита прем’єра документального фільму «1% війни», створеного волонтером Денисом Христовим, відомим під позивним «Голландець».

Підтримати команду стрічки прийшли Раміна Есхакзай, Нікіта Добринін, Анатолій Анатоліч, Віталій Козловський, Слава Дьомін, Михайло Ясинський, Юрій Ткач, Валерія Толочина, Іван Люлєнов, Світлана Готочкіна і Тарас Цимбалюк, Міла Еремєєва,  Ліон, ЛЮБОВ, Оля Гончаренко, Саня Димов та інші відомі українці.

Стрічка розповідає про евакуацію цивільних з прифронтових територій під час повномасштабної війни. Багатотисячні людські долі зібрані у шість епізодичних розділів короткометражного документального фільму «1% війни», знятого особисто Денисом Христовим під час евакуації Авдіївки та її околиць. Кожен з епізодів розкриває болісні й трагічні історії людей, які опинилися на межі життя і смерті.

Унікальність стрічки в тому, що всі моменти наживо зняті самим Деном у вирішальні дні боїв за місто.
«1% війни» триває 26 хвилин, проте Христовим для монтажу було передано більше терабайту відеоматеріалів, знятих під час евакуацій, та лише 1% увійшов у фінальний монтаж, аби через малу форму передати найстрашніший біль війни.

«Якось Микола Бут, мій дуже хороший друг ще з часів студентства, сказав: «Дене, треба з цим щось робити, треба це збирати». І так виникла ідея фільму, в якому саме Микола і виступив режисером. Потім до нас приєднався майбутній продюсер Юра Карагодін, і так утворилася команда. Я кажу: «Робіть, у мене немає на це часу, займайтеся самі». І ось, власне, що з цього вийшло», – коментує Денис.

Денис також наголосив на неймовірній кількості волонтерів, які щодня рятують сотні людей під обстрілами, часто залишаючись у тіні: «Щодня волонтери на всіх ділянках фронту роблять неймовірні речі. Люди гинуть, але ви не знаєте їхніх імен. Сотні цивільних вивозяться під обстрілами, але не всі мають змогу показати це світу. Проте герої серед нас, їх дуже багато».

Віталій Козловський
Міла Єрємєєва, Денис Христов, Світлана Готочкіна
Анатолій Анатоліч, Юла
Слава Дьомін
Міла Єрємєєва
Нікіта Добринін
Валерія Толочіна
Михйало Ясинський
Оля Гончаренко, Денис Христов
Юрій Ткач
Аліна Шаманська
Іван Люлєнов
Ірина Татаренко
ЛЮБОВ
Денис Христов, Раміна Есхакзай
Валентин Корнієнко, Вікторія Зубрейчук
Юрій Карагодін
Леон
Денис Христов
Микола Бут
Саня Димов

Українська журналістка Раміна Есхакзай відвідала одне з найвідоміших міст світу – Нью-Йорк. За словами інтерв’юера, до «Великого яблука» вона прилетіла винятково з робочих питань.

У своїх соцмережах Раміна наполегливо попросила не турбувати її різними пропозиціями, на кшталт побачень та фотосесій, оскільки вона не має на це часу.

Проте телеведуча все ж таки виділила кілька годин зі свого щільного графіка і прогулялася знаковими місцями мегаполісу. Зокрема, вона відвідала будинок головної героїні культового серіалу «Секс у великому місті» Керрі Бредшоу, на якому й досі майорить український прапор.

На фото Раміна позує у світшоті, джинсах та замшевих кедах adidas.

Потім вона зустрілася із моделлю Аліною Байковою.

На YouTube каналі журналістки Раміни Есхакзай «RAMINA» вийшла нова серія проєкту «30+». Гостею випуску стала акторка Ксенія Мішина.

Тема випуску провокативна — «Баба з причепом», саме так, на жаль, образливо іноді кажуть про жінок, які залишились без чоловіків з дітьми на руках.  Про те, як пішла від коханого під час вагітності, чому думала, що втрачає себе, та чому відправила якомога далі батька свого сина після його появи за 10 років, акторка розповіла ведучим проєкту — Раміні, Діані Глостер та Аревік Арзумановій.

Про розставання з коханим під час вагітності

Ми жили півтора року, він був більш-менш нормальний. Мені було 20 років, маленька дівчина. Зараз дівчина у 20 років може розбиратися в цьому, я не розбиралася. Але справжній жах настав, коли я завагітніла. Думаю, щось у нього відбулося всередині. Одне діло хотіти дитину, інше — мати її. Наші стосунки стали пекельними. Початок вагітності був складний. У мене був токсикоз, і він не зрозумів.  У нас стосунки почали «валити» кудись не туди ще на перших місяцях вагітності. 

Про стосунки сина з батьком 

Я поїхала остаточно від нього на п’ятому місяці. Просто сіла, сказала, навіщо мені це потрібно? У мене взагалі не було страху. Мені настільки було погано з ним, це страшніше, ніж я буду сама. Я поїхала до батьків, розчавлена, мені було соромно. Існують певні стереотипи в нашій культурі: «один раз на все життя», «як це у Мішиної може бути така ситуація?», «ти неправильна». Але зустріла таке ставлення тільки від себе, а коли ти з неправильним мисленням, ти і світ таким бачиш. Потім я була на якомусь дні невпевненості, але ростила себе, збирала. Втратила все, він взагалі не допомагав у вихованні сина. Все що син має від батька: велосипед, і це тому, що він з’явився лише через 10 років. І ще на день народження планшет.

Про висновки, які зробила після розставання з батьком сина 

Коли я дивлюсь на цю ситуацію через стільки років,  я дуже вдячна, що саме така ситуація мене вигодувала, виростила, дала силу, енергію для всього, чого я потребую і хочу. 

Про те, що змусило її плакати після народження сина

Я працювала, моя мама теж. Простір мені дав можливості щось купити дешевше, але гарну річ. Хтось мені допомагав із друзів, знайомих. Потім я пішла працювати офіціанткою, працювала в агентстві з нерухомості. Але єдине, за чим я плакала —  мені здавалося, що я втратила омріяну професію, до якої йшла. Здавалося, що треба інше шукати, я там — це не моє. Я тут — це не моє. Це був найболючіший тригер, ніби я втратила себе. Я дала собі час підняти дитину, щоб він пішов, і тоді ми з мамою домовились, що я знову повернуся до Києва, і буду ловити цю хвилю.

Чому не захотіла возз’єднатися з колишнім

Я не знаю, як виховувати чоловіків, просто роблю це інтуїтивно. Я не мати-фанатка, я мати-кар’єристка більше, я закриваю базові потреби сина. Я довіряю часу. Не знаю як дівчата виховують чоловіків. У мене немає структури, намагаюся виростити такого хлопця, щоб він дійсно любив свою родину, сформував гарні стосунки з жінкою. Намагаюся давати йому наскільки знаю сексуальне виховання. У нас відверті стосунки, він може поговорити зі мною про будь-що. Намагаюся допомагати випливати з кожної складної ситуації. Я йому пояснюю, що я сама, у нас немає батька. Він все знає. Ніколи не запитав, хто його батько, і де він. Він відчуває, що чогось в його житті не вистачає, але в наших особистих розмовах, я йому пояснила, що така у нього доля, він розбереться пізніше.

А коли його батько з’явився через 10 років, я бачила, що мій син не розуміє, хто це, і що з цим робити. На початку війни з’явився батько, я подумала, хто я така, щоб не познайомити дитину з батьком. Я запитала у сина, чи хочеш познайомитися. Він погодився, вони познайомилися, але за певний час я зрозуміла, що у батька мета не побудувати стосунки з сином, а зі мною закрити якісь питання. І коли він сказав одного разу:«Я щось не відчуваю справжньої любові до дитини», я його послала.

Як син реагує на нових обранців

Я свою дитину знайомлю без проблем. Платон не ревнує, він навпаки може дати мені пораду. Був дуже проти моїх останніх стосунків.

Про виховання сина

Навіть не думаю, що буду все життя сама, якщо захочу — у мене будуть стосунки. Якщо не захочу — не будуть. З приводу дитини своєї, ловлю себе на думці: «а що будеш робити, коли він буде жити з іншою дівчиною»? Але якби не було від цього моторошно, я розумію, що це життя, він зростає поруч зі мною, щоб потім передав своїм дітям, що я передаю йому. Це так складається життя. Завжди сльози твоєї дитини — це твої помилки. Треба більше розуміти, що ти не так робиш, і що треба змінити. Твоя дитина не прийшла, щоб залишитися на все життя з тобою, вона прийшла, щоб ти її виростила, передала свій досвід, і вона далі пішла з певним досвідом. Я так і говорю своєму сину: «Ти прийшов непросто так, в таку родину, де немає батька. Я буду намагатися відкривати цей секрет і пояснювати. І що далі буде — не знаю. Досвід має привести до таких інсайтів, які ти потім будеш передавати своїм дітям і вибудовувати свою родину певним чином».

Фото: Instagram @misha.k.ua

YouTube-блогерка Раміна Есхакзай увійшла у перелік найбільш впливових блогерів, що створюють контент про війну.

Першим у  списку став мандрівник та автор програми «Світ навиворіт» Дмитро Комаров, у якого на каналі більше ніж 3,8 млн фоловерів. Авторка каналу «RAMINA», на якому майже півтора млн підписників, стала єдиною жінкою у цьому рейтингу.

Фото: @raminalalala

«Знову єдина жінка серед чоловіків. Я не розділяю людей за гендером та не вважаю, що жінка чимось гірша за чоловіка лише через те, що вона жінка. Ми всі можемо виконувати однакові задачі. Все залежить від природних даних, концентрації на сфері інтересів та зусиллях, які вкладаються в цю сферу. Я живу роботою», – коментує журналістка результати топу.

Дослідження було проведено аналітичним порталом «Слово і діло». До рейтингу блогерів  з довоєнним контентом і найбільшою кількістю підписників увійшли також Дмитро Гордон, Олексій Арестович, Олексій Дурнєв та інші.