В українських кінотеатрах триває прокат фільму «Субстанція» із Демі Мур у головній ролі.  Цей сатиричний боді-горрор та сенсація Каннського кінофестивалю – 2024 від режисерки Коралі Фаржа не перестає збирати захоплені відгуки від критиків.

Стрічка візуально вражає та навіть шокує, відверто розповідаючи про безкінечну гонитву за красою і молодістю, а також можливі страшні наслідки цього. У Каннах «Субстанція» отримала приз за найкращий сценарій, зірвала 13-хвилинні овації після прем’єри та одноголосно була визнана критиками кінокартиною, яка повернула легенду 1990-х Демі Мур у велике кіно.

Фільм розповідає про Елізабет Спаркл (Демі Мур), самотню колишню суперзірку, нині ведучу популярного телевізійного фітнес-шоу. Та у день 50-річчя Елізабет продюсер шоу Гарві (Денніс Квейд) звільняє її зі словами, що вона буцімто вже застара для такого проєкту.

У той самий день в житті Елізабет з’являється «Субстанція» – загадковий препарат для реплікації клітин, що створює оновлену версію людини. Так народжується прекрасна Сью, яку грає Марґарет Кволлі: молодший, гарніший, досконаліший варіант самої Елізабет. Старша і молодша жінки починають жити по черзі – тиждень через тиждень – але невдовзі це життя перетворюється на справжнє пекло…

«”Субстанція” – чудова кривава казка з не менш чудовими Мур та Кволлі», – пишуть оглядачі The New York Times.
INSIDER.UA спільно з дистриб’ютором фільму в Україні Adastra Cinema публікує ексклюзивний уривок фільму із магнетичною Маргарет Кволлі. Подивіться цей особливий танець й мерщій в кінотеатр, якщо ще не бачили цей нашумілий фільм!

У кінотеатрі «Планета Кіно» в РЦ Blockbaster за медіапідтримки INSIDER.UA відбувся допрем’єрний показ сенсації Каннського кінофестивалю – горору «Субстанція» із Демі Мур та Маргарет Кволлі у головних ролях.

Першими фільм оцінили телеведучі Надія Матвєєва, Тетяна Висоцька й Марина Арістова, зіркова тренерка Ксенія Літвінова, ілюстраторка Вікторія Кагаловська, дизайнери Серж Смолін і Євген Єрьомін, арт-менеджерка Катя Тейлор, кінознавець Андрій Алфьоров та інші відомі українці.

«Субстанція» отримала приз Канн за найкращий сценарій, отримавши 13-хвилинні овації після прем’єри, а також
ознаменувала собою кінематографічний камбек для легендарної акторки Демі Мур. Фільм стартує в українському прокаті з 10 жовтня, дистриб’ютором в Україні виступила компанія Adastra Cinema.

Гостей пригощав алкогольний партнер «Вина світу». Також партнерами прем’єри виступили артезіанська вода Avalon, магазин косметики та парфумерії MAKEUP, мережа спорт-клубів Атлетіко, ресторан Беlkin, центр естетичної та антивікової медицини CPG, організатор заходів Malynovska company та флористичний бренд FlowerSeason.

Надія Матвєєва
Вікторія Кагаловська
Катя Кулік
Катя Тейлор, Ольга Безхмельніцина, Яна Алтухова
Ксенія Виноградова, Ксенія Літвінова
Тетяна Карікова
Ольга Саєнко
Лія Лі
Яна Алтухова
Марина Бучко, Анна Малиновська, Влада Бучко
Мирослава Мандзюк
Маргарита Хілько
Ярослава Демиденко, Богдана Матвійчук
Серж Смолін, Євген Єрьомін
Тетяна Левенець, Наталія Старченко, Наталія Гриничина
Світлана Третякова
Олег-Родіон Шуригін-Грекалов, Тая Борисенко
Світлана Охрименко
Дар'я Матвієнко, Вероніка Кричанюк
Наталія Марченко, Ілона Бойко
Олена Островерх
Martelle
Юліанна Ходаковська
Альона Ротай
Шандра, Євген Єрьомін, Ксенія Виноградова
Кирило Савченко
Інна Жиліна
Лідія Новоселецька

Фото: Максим Лісовий

Уже 10 жовтня в кінотеатрах України виходить сатиричний горор-трилер «Субстанція» – тріумфальне повернення на екрани легенди 1990-х Демі Мур. Ця стрічка режисерки та сценаристки Каролі Фаржа здобула приз цьогорічного Каннського кінофестивалю за найкращий сценарій та зірвала 13-хвилинні овації після прем’єри.

У «Субстанції» Мур грає Елізабет Спаркл, самотню колишню знаменитість, володарку «Оскара», яка веде популярне фітнес-шоу. Та в день її 50-річчя Елізабет звільняють за рішенням продюсера Гарві (Денніс Квейд), який за обідом прямо каже їй, що жінки цінні лише доти, доки здатні народжувати.

Того дня Елізабет пропонують спробувати новий препарат, який стимулює регенерацію клітин і створює молоду прекрасну копію людини – цю версію Елізабет грає зірка «Бідолашних створінь» і «Одного разу в… Голлівуді» Марґарет Кволлі.

За сюжетом молодша і старша версії героїні змушені ділити одне життя, чергуючись що сім днів. Але вже невдовзі кожна починає відчувати невдоволення тим, як використовує свій час інша. Це роздвоєння перетворюється на війну. Але, на відміну від казкових кліше, тут злою відьмою є не старша, а молодша жінка.

Сама Мур відома чималою кількістю випробувань, які вона завдавала власному тілу – і для роботи у фізично виснажливих фільмах на кшталт «Солдат Джейн» (1997) чи «Стриптиз» (1996), і заради прагнення відповідати стереотипним уявленням про красу. Зараз 61-річна Демі, здається, нарешті зуміла прийняти і справді полюбити себе такою, як є.

У ексклюзивному інтерв’ю акторка розповідає про те, як їй це вдалося, та про те, чому нескінченна гонитва за «кращою версією себе» – це дорога в нікуди.

Демі, розкажіть, будь ласка, як проходив процес кастингу з Коралі Фаржа? І чи був кастинг узагалі – здається, роль Елізабет наче написана спеціально для вас.

Ні, Коралі написала сценарій до нашої зустрічі: вона жила цією історією, дихала нею задовго до того, як до проєкту долучилася я. Добираючи виконавців головних ролей, вона зустрічалася з різними акторами, і ми кілька разів спілкувалися в Zoom, а також мали можливість зустрітися особисто. Загалом ми бачилися шість разів, перш ніж вона вирішила, кого саме обрати для ролі Елізабет.

А чим вас зацікавила ця роль – і загалом історія?

Коли я прочитала сценарій, то подумала: «Гаразд, це може бути або щось неймовірне, або абсолютна катастрофа». Мене захопило змалювання обставин ситуації жінки в індустрії розваг – жінки, яка стикається з відчуженням і глибоким відчаєм. Усе, що в її житті здавалося значущим, раптом руйнується. І, окрім того, що мене справді вразило – це жорстоке насильство проти себе самої.

Те, про що насправді розповідає «Субстанція», – це не те, що з тобою роблять інші, а те, що ми робимо самі з собою. Традиційні горори лише лякають, а тут є глибина дослідження нашої психіки, нашого внутрішнього діалогу, – а жанр боді-горору ніби підсилює це.

Традиційні горори лише лякають, а тут є глибина дослідження нашої психіки, нашого внутрішнього діалогу.

Це не гламурна роль. Я з самого початку знала, що маю бути вразливою і відкритою. Але я відчувала менший тиск, ніж Марґарет Кволлі, адже в неї було додаткове надзавдання – виглядати неймовірно. Моя героїня поступово деградує протягом фільму, і я знала, що мене не зніматимуть найгламурнішим чином, а зовсім навпаки. І в цьому було якесь звільнення.

У цьому фільмі у вас дуже багато гриму – саме, щоб відтворити фізичне деградування героїні. Воно починається з некрозу на руці, а далі стає набагато гірше. Скільки займав цей грим?

 Ну, палець – це десь години три. Але зазвичай процес загалом тривав від шести до дев’яти годин.

До «Субстанції» ви ніколи раніше не знімалися в справжньому горорі, за винятком хіба що «Сьомого знамення» 1988 року. Чи близький вам цей жанр?

 Я можу дивитися програми про серійних убивць цілий день. Можу навіть заснути під них. Це якась дивна річ, але вони мене заспокоюють. Не знаю. Якщо чесно, я завжди трохи гидувала горорами, але в цьому випадку це щось інше – фантасмагоричне, справжній тілесний жах…

Для мене важливо підходити до всього зсередини – від серцевини того, що є близьким і зрозумілим для мене в цій жінці. І в цьому фільмі.

І про що він для вас?

Про бажання отримати визнання, бути побаченою, оціненою, відчувати свою приналежність. І про те, як це – пізнати відторгнення і невпевненість, ніби з тобою щось не так. Коли додається аспект старіння і нашої неспроможності це контролювати – історія стає дослідженням неприйняття себе.

У всіх нас бували моменти, коли намагаєшся щось у собі виправити, і зрештою тільки погіршуєш ситуацію до того, що вже просто не можеш діяти. Ми бачимо дрібниці, на які ніхто інший не звертає уваги, і настільки зациклені на них, що не помічаємо нічого іншого. Якщо ми починаємо вважати, що наша цінність лише у тому, як ми виглядаємо, то це зрештою нас знищить.

І те, що справді з’єднало мене з цим фільмом – це унікальний спосіб, у який Коралі Фаржа вирішила розповісти цю історію.

Якщо ми вбачаємо нашу цінність лише у тому, як виглядаємо, це зрештою нас знищить.

 

Знятися у фільмі про жінку, яка старіє в Голлівуді і веде війну зі своїм тілом – можна припустити, що це було доволі непросто для вас особисто…

 Насправді мені було доволі легко взятися за цю роль, бо я не відчуваю себе цією жінкою. Моя героїня – жінка, яка не має сім’ї, вона присвятила все своє життя кар’єрі, і коли це забирають, що в неї залишається?

Таким чином, у мене було достатньо відстані від неї, але водночас я мала глибокий внутрішній зв’язок з болем, який вона переживала, з відмовою, яку вона відчувала.

Багато людей вірять, як і у фільмі, що цінність жінки зникає разом із закінченням її фертильності, і що коли її привабливість щезає, то так само кудись дівається й пристрасть до життя. Довгий час це було непомітною, але безмовною правдою. І зараз я усвідомлюю, що це насправді не так. Я знала, що це буде складна робота, але потенційно це важливе дослідження проблеми.

Скажіть, як ви розумієте цю проблему?

Це насильство, яке ми самі вчиняємо проти себе через відсутність любові та самоприйняття. І в цій історії є чоловічий погляд на ідеалізовану жінку, в який, на мою думку, ми, жінки, повірили.

Цей фільм дав мені відчуття звільнення. І значною його частиною було усвідомлення того, що мені майже 62 роки (цього віку Демі Мур досягне 11 листопада, – ред.), і мені не потрібно дотримуватися жодних правил, які існували раніше.

Пам’ятаю, давно-давно я чула, що в певному віці не варто мати довге волосся. І, гадаю, частина мене несвідомо не погоджувалася з цим, казала: «Ну, хто встановив це правило?». Тільки тому, що так було колись, не означає, що так має бути зараз.

Але самоосуд, гонитва за досконалістю, спроби позбутися «недоліків», відчуття відкидання та розпачу – це не тільки жіночі переживання. Чоловікам це також знайоме.

Ми загалом живемо в часи жорстоких суджень. Люди можуть анонімно критикувати одне одного безжально. Я вважаю, що такий осуд є відображенням чийогось власного нещастя або способом підвищити самооцінку.

Коли таке стається, я навчилася просто не звертати уваги. Усе залежить від того, яке значення я надаю цьому. Якщо — велику вагу, значення та силу, воно це матиме. Якщо ні – то ні.

Говорячи про надзвичайну актуальність стрічки «Субстанція», дехто порівнює загадкову речовину з цього фільму з модою на «Оземпік» і решту схожих препаратів. Зауважують про нескінченну гонитву за «магічними пігулками» у бажанні стати «кращою версією себе»…

Так, нам звідусіль говорять про ці «кращі версії» нас – і пропонують щось для цього. І ми всі відкриті до впливу – «Тобі треба цей вітамін, ось ця річ, ось ця штука» – це скрізь. Але подивіться, що робить Елізабет, коли їй дістається реальний шанс? Вона просто повторює події власного життя. Її молодше «Я» повертається до телебоса, котрий її звільнив, починає вести те саме фітнес-шоу.

Насправді, саме це захопило мене у сценарії: він змушує нас усвідомити, що коли нам знову дати ті самі шанси, ми шукатимемо таке саме жалюгідне схвалення і робитимемо такі самі дурні помилки.

Адже якщо подумати – хоча це, звісно, був би вже зовсім інший фільм – Елізабет могла б сказати: «Знаєш, що? Я спродюсую власне шоу. Я зроблю те, те і ось те інакше». Але ні. Потреба мати те саме схвалення залишається, доки ми не розірвемо ці шаблони.

А як вам вдалося їх розірвати?

Це постійне зусилля. Ці думки : «Ні, мені потрібно зосередитися на тому, щоб бути найкращою версією себе» – ніколи не зникають остаточно. Але можна навчитися себе на цьому ловити і… зупиняти.

Я пам’ятаю, як одна з моїх доньок (у Демі троє дочок від Брюса Вілліса – 36-річна Румер, 33-річна Скаут і 30-річня Талула, – ред.) сказала: «Я хочу припинити витрачати час, що йде на зосередження на всіх речах, які мені не подобаються або які є не такими, як мені хочеться. Тому що це – той час, який можна витратити на вшанування всіх тих речей, які є Я».

Я хочу показати своїм донькам позитивне ставлення до старіння; показати їм, що життя не закінчується та його можливості нікуди не зникають, коли досягаєш певного віку. Але якщо я хочу відчинити ці двері для них, мені самій треба бути готовою вийти назовні.

Я хочу показати своїм донькам позитивне ставлення до старіння.

Я ніколи не була на цьому етапі свого життя раніше, тому не знаю, що це таке і куди це веде. Але я знаю, що хочу зростати як особистість. Хочу вчитися. Хочу й надалі кидати собі виклики.