Колишній міністр закордонних справ Дмитро Кулеба офіційно одружився зі своєю коханою, співзасновницею видавництва «Книголав» Світланою Павелецькою після трьох років стосунків. Пара вирішила не влаштовувати гучного святкування та обрала сучасний формат — шлюб онлайн.

Радісною новиною закохані поділилися у соцмережах. Реєстрація відбулася дистанційно: Дмитро та Світлана підписали шлюбний акт у застосунку «Дія», а церемонію реєстраторка провела по відеозв’язку. Після цього документи офіційно засвідчили, і пара стала чоловіком та дружиною.

Втім, весільну церемонію молодята все ж організували — камерні посиденьки вдома у вузькому колі найближчих. Поруч були друзі, діти від попередніх стосунків та навіть домашні улюбленці.

 

View this post on Instagram

 

A post shared by Dmytro Kuleba (@dmytro_kuleba)

Для церемонії наречена вибрала лаконічну світлу сукню, прикрашену перловим болеро, а Дмитро зупинився на вишиванці та коричневих брюках.

Свої стосунки пара розсекретила навесні 2023 року. До цього 45-річний політик перебував у шлюбі з Євгенією Кулебою. У колишнього подружжя є двоє дітей — син Єгор та донька Люба.

А 42-річна Світлана також від попередніх стосунків виховує сина Олександра.

Світлана Павелецька, кохана колишнього міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби, поділилася у соцмережах теплими знімками та сповненим романтики баченням свого майбутнього.

У дописі в Instagram вона розповіла про ідеальну мрію: ферма десь між Полтавщиною та Сумщиною, спокійне життя на природі, свіжа бринза, домашні помідори, вівці та книжки з келихом вина. На опублікованих фото — пара проводить час разом у саду та на козиній фермі.

«Навколо — суцільна х#рня. Тож краще про мрії», — написала Павелецька, поділившись емоційною рефлексією про буденність і пошук гармонії.

Жінка уявила, що діти вже дорослі й навчаються в університеті. А вони з Дмитром насолоджуються простим життям на фермі, починають день зі сніданку на ґанку, читають вдень і неквапливо бесідують затишними вечорами з друзями біля каміна.

«Ось моя мрія: діти вже вчаться в універі. Ми з коханим зранку виходимо на ґанок нашої ферми десь між Полтавщиною та Сумщиною. На сніданок — свіжа бринза і свої томати. Навколо — тиша, краса і вівці. Опівдні — книжка й келих червоного сухого. А ввечері — друзі біля каміна, сміх і довгі розмови», — порефлексувала Світлана.

«А ваша мрія — яка?» — звернулася вона до підписників, закликаючи замислитися над тим, що справді має значення.

Допис швидко зібрав багато вподобайок та коментарів — багатьом українцям така картинка тиші, дому й простих радощів видалась особливо близькою в умовах нестабільного сьогодення.

Фото: Instagram @paveletskaya_svitlana 

У сексуально-освітньому просторі N’JOY відбулося відкриття фотовиставки «КВІТНУ_ТИ». У центрі уваги — 18 відомих героїнь, кожна з яких поділилася особистою історією внутрішнього розквіту, написаною на власному портреті.

Подія відбулася в новому форматі Gallery Talk. Гості могли не лише побачити героїнь на світлинах, а й обрати ту, чия історія найбільше відгукується, і поговорити з нею наживо. Вела захід Ірена Петрушина.

Серед учасниць «КВІТНУ_ТИ» — Ксенія Літвінова, Міла Єремеєва, Світлана Готочкіна, Валерія Толочина, Анастасія Завадська, Аліна Пухальська, Маша Данілова, Юлія Павлюк, Ірина Татаренко, Олена Олар, Світлана Охрименко та інші відомі українки.

Співзасновниця простору Світлана Павелецька відкрила захід нахненною промовою: «Дуже приємно, що багато з вас приходять не вперше. Хоч наш простір і про освіту — зокрема сексуальну — ми віримо: розквіт починається всередині. Йому потрібен час, увага до себе й трішки правильних гормонів. А з ними вам допоможе N’JOY. Дякуємо, що сьогодні ви з нами. Квітніть!»

Атмосферу вечора підкреслила жива музика у виконанні саксофоніста. А окремою емоційною нотою став саундтрек події — спеціально створений плейліст «КВІТНУ_ТИ». У ньому — лише україномовні пісні, де звучали квіткові мотиви.

Фотовиставка триватиме до 13 травня за адресою: Михайлівський провулок, 9А.

Ксенія Літвінова
Ліка Леонова, Ірена Петрушина
Катерина Рутман
Маша Данілова
Міла Єремєєва
Олена Шершньова
Валерія Толочіна
Тетяна Карікова
Ксенія Виноградова
Ірина Татаренко
Анжела Чигрин
Олександр і Анна Малиновські
Любава Грешнова та Вячеслав Соломка
Анна Козир
Вікторія Ференчук
ЮЛА
Олена Олар
Наталія Тур
Олена Шершньова, Анна Малиновська
Наталія Богучарська
Лідія Новоселецька
Анна Луценко, Олена Момот
Валентина Сачук
Анна Малиновська та Тетяна Дроздова
Ігристий партнер заходу — німецьке ігристе вино Latinium.
Солодкий партнер заходу корисні цукерки Healthy Choice.
Фотозона стала окремим арт-об’єктом завдяки партнерству з галереєю «Кловський сад», яка перетворила простір на флористичну інсталяцію.

Жіночність — не про рівність, а про право бути собою

Світлана Павелецька
співзасновниця видавництва #книголав й сексуально-освітнього простору N’Joy
бізнес-леді, консультантка зі стратегічних комунікацій

Колись я мріяла про донечку. Назвала б її Марійкою. У моїй уяві вона була найщасливішою дівчинкою – з довгим волоссям, у красивих сукенках… Вивчала б мови, розбивала серця, стала лікаркою і вийшла заміж за лікаря (тоді дивилася «Анатомію Грей»). Я мріяла про типову героїню фільму для дівчат, але глибоко в душі знала — я би дозволила їй бути будь-якою.

Згодом я зрозуміла: моя доля – бути мамою хлопчика, і тепер бачу, що не важливо, ким саме стане твоя дитина. Важливо, аби вона була щасливою.

Адже щастя має різний вигляд: хтось знаходить його в родині, хтось — у кар’єрі, хтось хоче отримувати подарунки, а комусь важливо, щоб його сприймали сильним і незалежним. Хтось обожнює довге волосся, сукні та сексуальні фото, а хтось носить унісекс і миє голову раз на тиждень (хоч із цим я категорично не згодна).

Бути на утриманні чи утримувати, бути прикрасою чи рушієм – усе це не має значення. Важливо лише одне: це має бути власний вибір. І саме тому я люблю 8-ме Березня. Люблю більше квітів, ніж зазвичай, більше приємних слів, більше уваги. Не розумію, що в цьому може бути принизливого.

Я люблю жіночність. І для мене вона – не про силу, а про можливість бути слабкою. Не тому, що не можу впоратися сама, а тому, що можу собі дозволити не тримати все на своїх плечах.

Знаю, що таке шукати свою жіночність. Після розлучення я, як і багато жінок, почала експериментувати: стояла на цвяхах, медитувала, розкривала чакри, носила підбори, сукні, макіяж, ходила на побачення, приділяла більше часу собі. І знаєте що? Воно справді працює. Але лише тоді, коли поруч є той, хто любить тебе справжню. Хто кохає тебе не лише сильною, а й тоді, коли ти слабка.

Для мене жіночність – не про силу, а про можливість бути слабкою.

Тому сьогодні, коли навколо море квітів і компліментів, я хочу побажати кожній жінці, щоб поруч була людина, з якою вона почувається в безпеці. З якою може бути ким завгодно: тендітною квіткою, сталевою жінкою чи кимось посередині. Бо світло породжує світло, а любов породжує любов.

Мені подобається, коли про мене піклуються, коли мене вважають тендітною, коли бояться поранити.

Я ніколи не прагнула рівності, яка стирає відмінності. Знаю, що ми різні. У нас різна щільність кісток, інший об’єм м’язів, навіть мозок працює трохи інакше. І я не хочу бути «як чоловік». Як і не хочу, щоб чоловіки були «як я».

Мене дратує, коли боротьба за рівність намагається стерти нашу природу. Боротися треба не за те, щоб усіх зробити однаковими, а за своє місце в світі. Моє – там, де я можу бути будь-якою, але хочу бути слабкою і вразливою.

Мене дратує, коли боротьба за рівність намагається стерти нашу природу. 

Якщо на вихідних у вас буде час, пропоную надихнутися історіями сильних жінок, прочитавши такі книжки:

• «Це зробила вона» — збірка 50 історій видатних українок, які своїми досягненнями змінили перебіг історії. Це видання створене українськими авторами та ілюстраторами, що робить його особливо близьким для нас.

• «Сила дівчат: маленькі історії великих вчинків» — автори Катерина Бабкіна та Марк Лівін зібрали мотивувальні розповіді про жінок, які досягли значних успіхів у різних сферах життя, долаючи труднощі та стереотипи.

• «Матінка» Лорен Ґрофф — захоплива історія про амбітну та чуттєву пріоресу, геніальну стратегиню, дипломатку, поетку та захисницю жінок, у душі якої проросла віра, насамперед — віра в себе.

Ці книжки не лише розповідають про життя видатних жінок, а й надихають нас на власні досягнення та прийняття себе такими, якими ми є!

З нагоди Міжнародного дня захисту дітей у своєму літературному блозі для INSIDER.UA Світлана Павелецька ділиться історією створення видавництва, розповідає про тенденції в сучасній дитячій літературі та міркує над значенням книг у формуванні світогляду.

Книжки мають навчати, що світ не обмежується тим, що є в твоєму полі зору

Світлана Павелецька
співзасновниця видавництва #книголав,
консультантка зі стратегічних комунікацій

Видавництво #книголав передовсім розпочало свою діяльність, бо мені не вдавалося знайти достатньо якісної літератури в Україні для свого сина. Коли Саші було близько трьох років, я зіткнулася з тим, що цікавих книжок для цього віку майже нема. Тобто вони були, але поганої якості, обмежені в кількості чи з дуже дивними ілюстраціями, на відміну від закордонних видавництв, де книжки були по-справжньому крутими.

Тому я вирішила не привозити якісні книжки з-за кордону, а робити їх в Україні для українських дітей. Бізнеси, які народжуються з того, що людина намагається задовольнити власну потребу, є найбільш успішними. Мені здається, що саме через це нашому видавництву все вдається.

Наш підхід до дитячих книжок тоді й зараз значно відрізняється. Знову ж таки, це пов’язано з власною історією. Коли моєму синові було 3-6 років, я сама вибирала книжки для нього. І це були видання, які розповідають про світ у цікавому форматі. Тобто — це книжки, які, з одного боку, збагачують дитину, а з іншого – не нав’язують їй думку. Допомагають мандрувати світом, процесами, проєктами і подіями.

Зараз Саня виріс. Я не можу на нього більше орієнтуватись, бо синові майже 11 років і, як у будь-якого підлітка, у нього миттєво змінюються інтереси. Тому вибирати стало важче. Зараз ми розуміємо, що суспільство трансформується, тому намагаємось в певні книжки вкладати не тільки любов до розвитку і знань, а й ті цінності, які вважаємо важливими.

Це ввічливість, розуміння власних кордонів, усвідомлення того, що світ великий й дуже різний. Це книжки, в яких є  про інклюзивність або ЛГБТQ+. І про те, що світ не обмежується тим, що є в твоєму полі зору.

З кожним новим поколінням усе складніше боротися з диджиталом, а тому часто книжки стають продовженням історій, зароджених не в паперових виданнях, а у фільмах чи комп’ютерних іграх. І про це свідчить популярність таких франшиз як Minecraft чи Roblox. І непогано, коли ми, як видавництво, намагаємося не конкурувати з іншими видами дозвілля, а доповнювати їх.

Якщо йдеться про моє дитинство, то воно було радянським, і відповідно, книжки в мене були такі самі. Але я обожнювала історію про порося Плюха. Дуже любила «Молочний зуб дракона Тишка». Неймовірно подобалися «Міфи та легенди Давньої Греції», а ще я дуже багато читала Конан-Дойля. А «Хроніки Нарнії» були просто найулюбленішою історією-фентезі.

Окрім художньої літератури, #книголав активно працює над проєктами, які підтримують інклюзивність і різноманітність. Зокрема, кілька років тому в нас вийшла книжка «Повага» Інті Чавеса Переса — це посібник із сексуальної освіти для хлопців-підлітків. І є чимало видань для школярів про дорослішання і статевий розвиток, які всебічно охоплюють цю тему. Я переконана, що найважливіше в літературі для дітей  — створити інтерес і не відбити любов до читання чи бажання читати.

Я переконана, що найважливіше в літературі для дітей  — створити інтерес і не відбити любов до читання чи бажання читати.

Також ми постійно залучаємо дитячих психологів та дітознавців до видання чи перевидання книжок. Бо діти — дуже субтильна субстанція, якій легко нашкодити. І тому кожне слово має бути виваженим.

Усім дітям необхідно читати книжки і не тільки сьогодні. Так, у нас війна, але сама війна не впливає на те, що література стала важливою. Враховуючи те, що в нас дуже потужний ворог, який багато років присвятив пропаганді, нам украй важливо, щоби кожне покоління вміло детально досліджувати інформацію. Немає ефективнішого інструменту, ніж книжки, щоби прищепити навичку критичного аналізу.

Дуже важливо змалечку прищеплювати дітям критичне мислення.

Найкраще зняти стрес та перемкнутися з тяжкого сьогодення дітям допомагають саме книжки, які стають безмежним простором для фантазії та зможуть відволікти їх. Наприклад, «У світі оповідок про тварин», «Легенди прадавнього лісу», «Книга Мрій» і багато інших.

Дуже важливо змалечку прищеплювати критичне мислення. Особливо, у часи лихоліть, коли на кожному кроці чатує небезпека не лише фізично, а й в інформаційному просторі. Такі посібники, як «Фейкові новини», «Хакери» чи «У міста є Я» дадуть чудову інформаційну базу, яка допоможе дитині орієнтуватися у дорослому світі, розуміти його важливі процеси.

Головне послання всіх наших книжок — це любов до себе, любов до читання, любов до пізнання світу. А ще змога подорожувати навіть тоді, коли це фізично неможливо.

У своїй першій колонці вона відкриває деякі інсайти видавницької справи в Україні, а також  розповідає про сучасну нігерійську літературу, а саме про твори «Американа» та «Половина жовтого сонця» Чімаманди Адічі — унікальні видання, які варто поставити на свою книжкову полицю!

Книжки Чімаманди цікаві не тільки через теми фемінізму та дискримінації, а й тим, що змальовують, як війна змінює людей.

Світлана Павелецька
співзасновниця видавництва #книголав,
консультантка зі стратегічних комунікацій

Нігерійська література має величезний потенціал розкриття важливих соціокультурних тем, як-от дискримінації та фемінізму. Чімаманда Нґозі Адічі  у романах «Американа» (Americanah) та «Половина жовтого сонця» (Half of a Yellow Sun) приголомшує авторським стилем та вмінням глибоко занурити читача у світ своїх героїв.

Але з творчістю цієї письменниці познайомилися ми не самі, нас підштовхнули. Я їхала у відрядження в одну з африканських країн, і ведучий Вадим Карп’як, з яким ми товаришуємо, сказав: «О, так ти маєш прочитати ось цю книжку: «Половина жовтого сонця», але її немає українською.

Я знайшла її англійською, прочитала і загорілася бажанням видати. Але на той момент права вже викупило «Видавництво». Робота над романом була вже майже завершена, але так склались обставини, що вони тоді не готові були друкувати його, тож ми викупили права, переклади та ілюстрації. Насправді там багато від «Видавництва» — майже весь доробок їхній. Ми долучилися вже на останніх стадіях.

Це цікавий кейс нормальної роботи ринку, коли одне видавництво вирішило щось не публікувати, а інше навпаки – зацікавлене і бачить у цьому свій продукт. Якби таких випадків нормальної взаємодії було більше, то й ринок швидше розвивався б.

Книжки Чімаманди цікаві не тільки через гострі теми фемінізму та дискримінації, а й тим, що змальовують, як війна змінює людей, оскільки події у творах відбуваються під час громадянської війни в одній з країн Африки. Для нас — це історія трансформації людських стосунків і того, як проявляються риси характеру залежно від обставин.

Якщо говорити про вплив цих книжок на українське суспільство — це можливість уявляти життя поза межею своєї «бульбашки» та побачити світ ширше.

Питання дискримінації завжди є актуальним в будь-якому суспільстві так само, як фемінізм та інші. Через те, що світ зараз дуже швидко рухається, певні поняття не встигають вкорінитися в ньому, й зміни впливають на людські цінності, які теж починають  модифікуватися. Саме тому історії про права жінок та потребу рівності настільки важливі для соціуму. Вони – задля того, щоб нагадувати про речі, які мають бути незмінними незалежно від плину та темпу життя.

Попри те, що ворог намагається нас здолати, необхідно розвивати навички аналізу інформації, щоб боротися далі.

Якщо говорити про вплив цих книжок на українське суспільство — це можливість уявляти життя поза межею своєї «бульбашки» та побачити світ ширше. Друга важлива роль — це нагода аналізувати і виходити за межі. Наразі для нас – це вкрай важливо, адже ми живемо у стані війни й іноді забуваємо про те, як живе решта світу. Але для того, щоб перемогти і почати відбудову, ми маємо поглянути вище і ширше. І тепер, попри те, що ворог намагається нас здолати, необхідно розвивати навички аналізу інформації, щоб боротися далі.

«Половина жовтого сонця» Чімаманди Нґозі Адічі — це один із найсильніших та найцінніших описів сучасної Африки. Це історія про любов, віру, розчарування та виживання в умовах війни. На сторінках роману йдеться і про моральну відповідальність, колоніалізм, етнічну відданість класу й раси. Показує авторка і те, як почуття любові може ускладнити ці питання.

«Американа» Чімаманди Нґозі Адічі — соціальна сатира про життя та взаємозв’язки трьох країн: Нігерії, Сполучених Штатів та Великої Британії. Ця книжка захоплює читача не лише історією кохання, а й темами соціальної нерівності, адаптації до нових культур та пошуку власного місця у світі. На її сторінках, як і в попередньому романі,  авторка торкається гострих суспільних питань  ідентичності, расової і культурної самоідентифікації, також розповідає про інші виклики сучасного світу.

До слова, у #книголав вже перекладається і третя книжка цієї самої письменниці — «Фіолетовий гібіскус», її плануємо видати  2026 року.

Мені здається, що для видавництва є дві важливі ролі. Перша — це якісно зробити продукцію. Друга — це актуалізувати контекст завдяки, наприклад, передмові.

Невдовзі в нас вийде книжка «Щоденник Гуантанамо» (Guantanamo Diary), за її мотивами  був знятий фільм «Мавританець» (The Mauritanian). Це реальна історія, але з її друком не все так просто, бо вона налічує чимало  цензурованих моментів.

Проте ми вважаємо, що видавництво не має права позбавляти читача творів і цензурувати реальність — на полиці мають бути абсолютно різні книжки. Так само і з виданнями про Другу світову війну: коли людина читає про якесь жахіття воєнних літ, але знає, що є люди, які змогли це витримати й відбутися в життті, попри всі випробування,   — це окриляє і додає сил.  Дуже цінно, що література допомагає пережити складні моменти і показати, що надія на краще завжди є!