Голлівудська акторка Шарліз Терон вперше за довгий час відверто заговорила про сімейну трагедію, яка назавжди змінила її життя. В інтерв’ю The New York Times акторка пригадала події 1991 року в Південній Африці.

Коли Шарліз було 15, її батько, який роками страждав на алкоголізм, повернувся додому в стані сильного сп’яніння. Агресивна поведінка чоловіка переросла в реальну загрозу:  він намагався вдертися до спальні, де ховалися Шарліз із матір’ю, і зробив кілька пострілів крізь зачинені двері, погрожуючи вбити обох.

У критичний момент її мати, Герда Терон, була змушена взяти зброю і відкрити вогонь у відповідь, захищаючи себе та дитину. Поліція кваліфікувала дії жінки як самооборону, тому жодних обвинувачень їй не висували.

Акторка зізналася, що роками замовчувала правду, навіть вигадала легенду про загибель батька в автокатастрофі. Таку брехню вона пояснила почуттям сорому та небажанням виглядати жертвою в очах інших. За словами Терон, дитинство в атмосфері постійної тривоги змусило її подорослішати значно раніше за однолітків.

Після трагедії Герда Терон намагалася будь-що зберегти для доньки відчуття стабільності: вже наступного дня Шарліз відправили до школи, а згодом мати підтримала її рішення поїхати з країни. У 16 років дівчина вирушила до Європи будувати модельну кар’єру, яка зрештою відкрила їй шлях до Голлівуду.

Шарліз наголосила, що її історія — лише одна з мільйонів схожих. Своєю відвертістю вона прагне підкреслити важливість боротьби з домашнім насильством, щоб люди, які проходять через схоже пекло, не залишалися наодинці зі своєю травмою.

Фото: Instagram @charlizeafrica

Сара Джессіка Паркер уперше прокоментувала хвилю критики щодо серіалу «І просто так…» у розмові з The New York Times. За словами акторки, вона не звертає уваги на негативні коментарі.

«Не в моєму характері витрачати час на такі роздуми. Ми завжди працювали надзвичайно старанно, щоб розповідати правдиві та цікаві історії. Мені байдуже, що комусь не сподобався серіал.  Значною мірою й тому, що він виявився напрочуд успішним», – зазначила Паркер.

Акторка також наголосила, що рішення завершити шоу вони ухвалили спільно із автором проєкту Майклом Патріком Кінгом.

«Є мільйон способів, як можна було б продовжити цю історію у звичному веселому стилі. Найлегше було б залишитися у проєкті – це те, що робить нас усіх щасливими. Але це вже здається експлуатацією», – зауважила знаменитість.

На всі інші гострі запитання Паркер відповідала з такою самою грацією, з якою її героїня Керрі колись бігала на підборах вулицями Мангеттена. І як вона розповіла, Керрі написала захопливу книжку, її гардероб знову був на висоті, а другорядні персонажі стали невід’ємною частиною нового розділу.

Що ж, варто визнати: Паркер – справжня адвокатка своєї героїні.

Фото: @justlikethatmax

У зв’язку з прем’єрою фільму «Стара гвардія 2» із Умою Турман та Шарліз Терон у головних ролях, інтерес до акторок значно зріс. Не дивно, що The New York Times запросило їх стати героїнями літнього випуску.

Зірки Голлівуду взяли участь у фотосесії та поділилися подробицями зі знімального майданчика нового фільму.

У стрічці Netflix «Стара гвардія 2» Терон і Турман втілюють образи безсмертних воїнів. За сюжетом, головна героїня Енді (Шарліз Терон) намагається вести звичайне життя після втрати безсмертя. Та коли світові загрожує перший із безсмертних, вона змушена повернутися до бою разом зі своєю командою.

Цей масштабний бойовик знаменує повернення Терон до франшизи через п’ять років після виходу першої частини, а для Турман –  у жанр екшену після 21-річної перерви з часів фільму «Убити Білла 2».

Наводимо головні тези їхнього інтерв’ю:

Чому ви погодилися на зйомки в продовженні франшизи?

Шарліз Терон:
«Історія була не завершена. Хотілося глибше розкрити героїню – не лише як воїтельку, а як жінку з болем і сумнівами».

Ума Турман:
«Мене привабила нестандартна атмосфера. Моєму персонажу дозволили бути складним – це рідкість для жінок у кіно, особливо після 40».

Як знімали трюки?

Шарліз Терон:
«Сцена над прірвою – я справді висіла на великій висоті. Було страшно, але це додає правдивості. Страх робить усе живим».

Про що насправді цей фільм?

Ума Турман:
«Про те, як тяжко зберегти людяність, навіть якщо ти – безсмертний».

Шарліз Терон:

«І про час – як він змінює нас і забирає те, що колись здавалося важливим».

Чи буде третя частина?

Шарліз Терон:
«Це можливо. Усе залежить від глядачів. Якщо буде інтерес – ми готові».

Ума Турман:
«У нас є ідеї, але продовження має бути змістовним, а не просто повтором».

Фото: The New York Times

Видання The New York Times склало список зі ста найкращих фільмів XXI століття. Рейтинг сформували на основі голосування понад 500 професіоналів кіноіндустрії з усього світу — режисерів, акторів, сценаристів, кінокритиків та інших митців. Серед опитаних — лауреати «Оскара», такі як Педро Альмодовар, Софія Коппола, Ґільєрмо дель Торо та інші.

Очолив перелік фільм «Паразити» (2019) — глибока соціальна сатира про прірву між багатими та бідними. Ця стрічка стала першою в історії неангломовною картиною, яка здобула головний «Оскар» за «Найкращий фільм» у 2020 році, а також отримала «Золоту пальмову гілку» у Каннах. Наразі триває робота над серіальною адаптацією фільму, її здійснює HBO.

До першої десятки рейтингу увійшли й інші знакові роботи останніх 25 років:

2 місце — «Малголланд Драйв» Девіда Лінча (2001): неонуарна містика про акторку та жінку з амнезією, сповнена символізму й загадок.

3 місце — «Нафта» Пола Томаса Андерсона (2007): епопея про жорстокий світ капіталізму й жадобу нафтопромисловців.

4 місце — «Любовний настрій» Вонга Карвая (2000): вишукана історія забороненого кохання у стилі артхаус.

5 місце — «Місячне сяйво» Баррі Дженкінса (2016): трилогія дорослішання темношкірого хлопця в жорсткому соціумі.

6 місце — «Старим тут не місце» братів Коенів (2007): похмурий трилер про долю, насильство й моральний вибір на тлі техаської пустелі.

7 місце — «Вічне сяйво чистого розуму» Мішеля Гондрі (2004): історія пари, яка стирає спогади одне про одного після розриву, але не може забути почуття.

8 місце — «Пастка» Джордана Піла (2017): горор з гострим соціальним підтекстом, що порушує тему расизму в сучасній Америці.

9 місце — «Віднесені привидами» Хаяо Міядзакі (2002): візуальна феєрія про дівчинку в чарівному світі, яку вважають вершиною анімаційного мистецтва.

10 місце — «Соціальна мережа» Девіда Фінчера (2010): історія створення Facebook — драматична сага про злети, зради і технологічну епоху.

Повний список можна переглянути тут.

Також редакція The New York Times запропонувала користувачам, які не згодні з вибором видатних режисерів і продюсерів, зібрати власну десятку найкращих фільмів XXI століття за допомогою спеціальної форми на сайті.

Фото: скриншот з відео/Barunson E&A

Книжку авторства українських письменників Мар’яни й Тараса Прохаськів «Хто зробить сніг» The New York Times визнав однією з 18 найкращих для дітей і підлітків за цей рік.

Художній текст літературне подружжя Прохаськів написало разом. А Мар’яна ще й спробувала себе в ролі ілюстраторки. Історія про кротів підкорила експертів американського видання: “Ця мила, дивна, злегка філософська книжка, проілюстрована м’якими простими малюнками, розповідає про новонароджених кротів-близнюків, які живуть у вигаданій лісовій спільноті. Назва походить від віри кротів у те, що коли вони помруть, то піднімуться до хмар і зроблять сніг для тих, хто залишився на землі“, — зазначили укладачі добірки.

До рейтингу The New York Times розповідь потрапила в англомовному перекладі Бориса Дралюка і Дженніфер Крофт Who will make the snow видавництва Elsewhere Editions. Українською мовою книжка «Хто зробить сніг» була надрукована у “Видавництві Старого Лева” ще 2013 року й відтоді неодноразово здобувала літературні премії та відзнаки, як-то «Книга року BBC», «Дитяча книга року», «ЛітАкцент року» тощо.

Підсумок, хто зі знаменитостей відзначився найяскравішими аутфітами, підбило видання The New York Times. Звання найстильніших і віртуальної нагороди «The Golden Ish» вшанувалася 71 зірка.

«Люди у цьому списку представлені в довільному порядку. Багато хто прийшов зі світу політики, кіно, телебачення, музики, спорту та моди.  Дехто мав чудові зачіски чи особливі аксесуари. Дехто дивував чи викликав палкі суперечки. Зрештою, всі вони змусили нас говорити про те, що ми носимо, як ми живемо і як самовиражаємося», — зазначили у виданні.

Тож найстильнішими назвали: співачок Бейонсе, Шер, Тейлор Свіфт, Ріанну, Доджу Кет; музиканта та креативного директора Louis Vuitton Фарелла Вільямса, акторів Педро Паскаля, Меггі Сміт, Гвінет Пелтров, зірку серіалу «Ейфорія» Джейкоба Елорді, Памелу Андерсон та Марго Роббі.

Бейонсе

До переліку також увійшли Фібі Файло, Марта Стюарт, подружжя Бекхемів, тенісист Френсіс Тіафо, трансгендерна інфлюенсерка Ділан Малвейні, принц та принцеса Йорданії Хусейн та Раджва, Король Карл lll та ін.

Френсіс Тіафо

Принц та принцеса Йорданії Хусейн і Раджва

Щобільше, видання відзначило за особливу зовнішність не лише людей. Так, серед знаменитостей у списку опинилися шхуна Джеффа Безоса із носовою фігурою, надто схожою на телеведучу Лорен Санчес, та нова арена у Лас-Вегасі «MSG Sphere».

Яхта Джеффа Безоса

MSG Sphere

Не забули згадати також головних кіноперсонажів цього року — Барбі та Роберта Оппенгеймера з однойменних стрічок.

Марго Роббі у ролі Барбі

Кіліан Мерфі у ролі Роберта Оппенгеймера

Фото: Instagram

Американське видання The New York Times опублікувало перелік нещодавно виданих книг, які варто прочитати. Серед них опинилась збірка українського письменника та музиканта Сергія Жадана. Щобільше, його поезія «How Fire Descends: New and Selected Poems» («Як сходить вогонь: нові та вибрані вірші») відкриває список рекомендованих творів.

Вірші зі збірки були написані з 2016 по 2022 рік. У них поет висловлює важке положення своїх земляків перед російським імперіалізмом та оплакує їхню смерть, «обмежену мовчанням, яке приходить з нею», сказано в описі до книги. Збірка перекладена англійською мовою Вірляною Ткач та Вандою Філіпс та опублікована видавництвом Yale University Press.

Загалом до переліку рекомендованих новинок потрапило 8 книг.

Американське видання The New York Times зробило розгорнуте інтерв’ю з чотирма видатними діячами української моди – Русланом Багінським, Іваном Фроловим, Юлією Пеліпас та Ксенією Шнайдер. Матеріал отримав промовисту назву «Створюючи майбутнє перед обличчям війни».

«Чотири українські дизайнери діляться своїми історіями, 24 лютого 2022 року й наступних місяців. Для них продовження творчої роботи – це не просто спосіб життя, це акт спротиву», – йдеться на початку статті.

Ми зібрали найголовніші фрагменти цього інтерв’ю.

Іван Фролов – креативний директор бренду жіночого одягу Frolov, який він започаткував у 2015 році.

«Особисто для мене бути українським модним брендом означало залишитись в Україні»

• «За кілька днів до початку війни я дав інтерв’ю журналу Women’s Wear Daily. Я сказав їм тоді, що росіяни не можуть вторгнутися до України. Але о 5-й ранку 24 лютого навколо могу будинку в центрі Києва почали падати бомби. Друзі з усього світу почали дзвонити, щоб перевірити, чи я живий».
• «Ми є експертами у виробництві корсетів, бюстгальтерів та вечірніх суконь. Натомість, коли наші виробничі лінії знову запрацювали, ми робили обмундирування, бронежилети та утримувачі для ракет і гранат».

• «Я мав багато пропозицій виїхати за кордон. Але зрештою я зрозумів, що маю залишитися в Києві. Особисто для мене бути українським модним брендом означало залишитись в Україні. З моєї команди пішли лише четверо, насамперед тому, що мали дітей. Решта залишилася, близько 35 осіб, і їм потрібні були кошти, щоб вижити».
• «Я пишаюся всім, що ми робимо. Хоча, якщо чесно, складних моментів більше, ніж позитивних. Мій бренд завжди був про сексуальність і свято, але важко на війні шити блискітки на вбраннях для вечірок, коли над головою літають ракети, а довкола тремтять стіни».

Ксенія Шнайдер – креативна директорка бренду KseniaSchnaider, який підкорив світ одягом із переробленого деніму.

«Якийсь час мені здавалося, що я більше ніколи не зможу займатися дизайном»

• «Я жила поряд із київським аеропортом, тому вранці 24 лютого я прокинулася на світанку від потужних вибухів. Того дня я не виходила зі своєї квартири. Я просто дивилася у вікно і бачила, як вибухають бомби та біжать налякані люди з валізами. Я не могла повірити у побачене. Наступного дня ми з сім’єю сіли в автівку і поїхали у бік західної України. Всі наступні тижні ми щоночі спали на різних диванах у різних будинках. Зрештою, через мою дитину я вирішила залишити рідну країну, так ми опинилися в Будапешті».

• «Якийсь час мені здавалося, що я ніколи більше не зможу займатися дизайном. Моя команда була розкидана по всьому світу, у київській штаб-квартирі було небезпечно. Але навесні ми знову почали виходити на зв’язок. Чоловіки більшості моїх співробітниць пішли на фронт, тому їм потрібна була робота, щоб прогодувати своїх дітей. Влітку знову розпочалися продажі. Але потім прийшла осінь – почалися масовані ракетні обстріли та відключення електроенергії».
• «У вересні ми переїхали до Великобританії у межах програми «Дома для України». Зараз ми живемо у гостьовому будинку британської родини у Суссексі. З початку війни я тричі поверталася до України, але часто почуваюся винною за те, що не постійно там. Показ на Тижні моди у Лондоні став свого роду промінцем надії знову створювати нові дизайни. Це шанс переконатись, що світ пам’ятає яскраву українську модну індустрію, яка існувала до повномасштабного вторгнення РФ».

Юлія Пеліпас – колишня фешн-директорка Vogue Ukraine та засновниця апсайкл-бренду Bettter, який виготовляє колекції з перероблених тканин.

«Я відчуваю, що моя місія зараз – зробити так, щоб світ сприймав українців не як жертв, а як бійців»

• «В лютому минулого року я мала дуже сильне передчуття, що я маю залишити Україну. Всі казали мені, що я поводжуся безглуздо, але я склала у валізу одяг на чотири сезони і відвезла дітей до мами, яка живе у Греції. Протягом кількох тижнів люди продовжували говорити: «Повертайся додому», тому я забронювала квитки додому. Вони були на 24 лютого, якраз того дня, коли до української столиці увійшли танки».
• «Думаю, я дуже злякалася, бо вже бачила таке. Моя квартира знаходиться в центрі міста, і під час революції 2014 року я бачила, як люди помирали на вулицях, поки я годувала дитину біля вікна. Я не хотіла, щоб мої діти також це бачили. Я з Маріуполя, який став одним із найбільш зруйнованих міст цієї повномасштабної війни. Хтось із моєї родини вижив, хтось загинув. Чесно кажучи, це було пекло на землі».

• «У березні минулого року я поїхала до Парижа на кілька показів тижня моди, просто щоб спробувати згуртувати індустрію та подивитися, чим вона може нам допомогти. Влітку на три місяці ми повернулися до Києва та відновили роботу бренду. Так, нам доводилося ходити в бомбосховища кожні дві години, але ми це зробили. Але потім усе стало ще гірше. Почали гинути близькі друзі. Склади, заповнені одягом, були спалені вщент. Я відчувала сильну відповідальність за своїх людей. Тож тепер я намагаюся перемістити свою команду до Лондона, щоб розпочати там свою діяльність».
• «Я відчуваю, що моя місія зараз – зробити так, щоб світ сприймав українців не як жертв, а як бійців. Ми стійкі, ми роботящі, ми хочемо процвітати».

Руслан Багінський – співзасновник однойменного капелюшного лейблу, який він створив у 2014 році.

«Ми хочемо показати світові, що означає «зроблено в Україні»

• «Після 24 лютого у нас у голові було одне питання: залишитися чи поїхати? Ми знали, що не хочемо залишати Україну і маємо підтримувати нашу економіку. Тож, зрештою, ми перемістили наш бізнес і штат зі 100 осіб до Львова, мого рідного міста, недалеко від Польщі».

• «У нас все ще є глобальні амбіції, але поки що ми знаходимо радість у кожній дрібничці. Наші головні убори були показані в останньому сезоні серіалу «Білого лотоса». Минулого року ми також зробили капелюх для королеви Великобританії Єлизавети II, який вона носила незадовго до смерті. Нам потрібні ці моменти».
• «Ракети все одно летять і руйнують нашу інфраструктуру, постійно відключають електрику, годинами сидиш у темних укриттях. Це заважає продовжувати творити. Але ми це робимо. Тому що ми хочемо показати світові, що означає «зроблено в Україні».

Фото: The New York Times

Американське видання The New York Times опублікувало свій щорічний список найкращих арт-книг року. 2022-го до рейтингу потрапила книга «Treasures of Ukraine: A Nation’s Cultural Heritage», яка розповідає про українську культурну спадщину.

Книжку випустило британське видавництво Thames & Hudson. У ній можна знайти зображення найважливіших витворів мистецтва та архітектурних пам’яток країни за всю її історію: від скіфського золота, візантійських ікон та дерев’яних церков до золотоголових соборів, шедеврів авангарду та політичного мистецтва після «Помаранчевої революції». Передмову до видання написав письменник Андрій Курков, а співавторами стали Аліса Ложкіна, Андрій Пучков, Діана Клочко, Вікторія Бурлака, Мирослава Мудрак та інші. 

Купити книгу можна на сайті Thames & Hudson. Усі кошти від продажу видавничий дім передає громадській організації PEN Ukraine на допомогу українським авторам.

Видання The New York Times відкриває українське бюро у Києві. «Ми створили бюро у Києві, щоб продовжувати висвітлювати війну, яка перевернула життя мільйонів українців та її відгуки прокотилися далеко за межами країни, – йдеться на сайті видання. – Цей конфлікт поставив людей у ​​всьому світі під загрозу голодної смерті, зруйнував союзи, підірвав зусилля щодо переходу на екологічно чисту енергію та кинув виклик і без того тендітному світовому порядку, що ґрунтується на певних правилах».

Київське бюро очолить журналіст Ендрю Крамер, який працює в NYT з 2005 року. Спочатку він висвітлював ситуацію в Україні з московського офісу, а в 2014 році став військовим кореспондентом видання на Донбасі. У 2017-му Крамер отримав Пулітцерівську премію за серію статей про російське втручання у світові справи, зокрема, у президентську кампанію в США. Також на його рахунку безліч матеріалів та потужних репортажів, присвячених війні в Україні.

До приходу в The New York Times Ендрю працював в Associated Press, The Washington Post і, як позаштатний репортер, у San Francisco Chronicle та The Ukiah Daily Journal у Каліфорнії.