Але війна триває, на усіх фронтах. Зокрема українці відроджують національні гастрономічні традиції і популяризують їх у світі. Це дає змогу транслювати нашу культуру й давати уявлення про нашу націю. Адже наскільки різноманітною, ситною, щедрою та смачною є наша національна їжа, настільки ж привітним, гостинним та добрим є український народ. 

Як сприймається кухня України у різних куточках світу, які страви обожнюють жителі інших країн та чи змінився їхній інтерес до нашої культури після початку повномасштабної війни, розповіли представники ресторанів української кухні за кордоном.

До нас повертаються – це головне. Наразі у нас черга та лист очікування на декілька днів наперед»

Василиса Фролова
телеведуча, амбасадорка закладу YOY Дубаї

Ідея створення ресторану української кухні у Дубаї виникла до війни, приблизно три роки тому. Власники YOY Георгій Піонов, Павло Мороз та Микола Сушко, всупереч популярним тоді думкам, що ніби-то за кордоном нікому не цікава українська кухня, спокійно робили свою справу.  

Звісно, поки що більшість наших відвідувачів – українці, але вони приводять своїх друзів, родичів-іноземців, багато хто з них стали вже нашими постійними гостями. Усі іноземці без виключення у захваті від гостинності та якості, також усі дивуються тому, що про такі смачні страви не знали раніше. До нас повертаються – це головне. Наразі у нас черга та лист очікування на декілька днів наперед, якщо плануються концерти українських виконавців – повна резервація миттєво, навіть анонси не встигаємо зробити у мережі. Про Україну говорять і з кожною подією, яка відбувається у YOY, про нашу країну тут дізнаються все більше. 

Найулюбленіша страва відвідувачів YOY, звичайно, борщ. А також вареники з вишнею, сало без сала – у нас воно виготовляється за власним секретним рецептом з маринованого кокосу, а також домашні наливки та паляниця. Загалом, іноземці у захваті від того, що нові смаки можуть так вражати. 

До Різдва ми готуємо цікавий рекорд. Річ у тім, що в Дубаї полюбляють все «най-най». Найдорожче, найвеличніше… Тож ми хочемо пригостити гостей YOY найбільшою «Смерековою хатою»! 

До кожного свята робимо особливі пропозиції. Звичайно, на Святвечір буде загалом 12 страв, зокрема і кутя – за особливим рецептом, адже тут неможливо придбати та використовувати мак, але ми знайшли йому достойну заміну. Буде також новорічний стіл, який ми хочемо зробити особливо душевним, але водночас сучасним, без «совкових» традицій, бо YOY – про майбутнє, про нову сучасну цікаву українську кухню.  

До того ж, на Новий рік до нас завітає українська співачка КОЛА! Місць не те, що немає… вже декілька листів очікування!

Одного разу ми зробили рибну юшку по-херсонськи і наступного дня Херсон було звільнено!»

Наталія Бас
власниця ресторану The Borsch у Празі

До повномасштабного вторгнення особливої зацікавленості в українській кухні ми не спостерігали. А от після все більше людей почали цікавитися Україною загалом: де вона розташована, які там люди, як живуть, що співають, що їдять. Після 24 лютого майже усі іноземці, які до нас заходили, питали, з якої ми частини України, і де наразі перебувають наші родичі. Склалося враження, що після початку повномасштабної війни чехи й іноземці загуглили, що є поблизу з українських закладів, тому що про наш ресторанчик одразу якось дуже багато людей дізналося. 

Фішка нашого ресторану – різні види українського борщу, адже це основна страва, за якою до нас приходять. Для вегетаріанців і веганів є пісний варіант з білими грибами. З других страв найпопулярніші вареники, котлета по-київськи і деруни. Багато хто з іноземних гостей смакує наші страви вперше, просять пояснити, як їсти «сало до борщу» і чи потрібно замовляти гарнір до голубців. Дивуються, спробувавши хлібний квас, намагаються вгадати, на що схожий його смак. 

Після початку повномасштабної війни й українських, й іноземних гостей стало більше. Пік відвідувачів-українців уже дещо зменшився, чимало переселенців повернулися додому. 

Наша місія загалом завжди була про те, щоб знайомити іноземців з українською їжею. Тому ми на цьому фокусувалися і до повномасштабної війни. А наразі інтерес дуже великий. Іноді гості мають багато питань: з чого виготовляється квас, які овочі входять до борщу, з якого регіону наш шеф-кухар. Допомагає й наша книжкова поличка. Є книжки про українську кухню англійською, їх часто гортають як чехи, так і експати.

Минулого року ми робили святкове меню з пісних страв на Різдво і у нас стояла черга з українців, які хотіли скуштувати борщ з вушками, кутю і запеченого судака. Цього року хочемо повторити схоже меню, тому що розумієммо, як цього чекають місцеві українці, водночас для нас важливо пригостити чимось незвичним наших відвідувачів-іноземців.

Ми намагаємося розповідати про Україну через регіональні рецепти. Одного разу ми зробили рибну юшку по-херсонськи і наступного дня Херсон було звільнено! Хотіли повторити це з Мелітополем і знайшли рецепт караїмських пиріжків із м‘ясом. Пиріжки дуже швидко розкупили. Нещодавно у меню з’явився «чорноморський» суп з мідіями. Також плануємо додавати всілякі нові начинки для вареників і налисників.

Чимало японців приходить до закладу, щоб підтримати українців та познайомитися з українською культурою»

Наталія Глигало
офіціантка японського ресторану «Смачного» у Токіо

Варто почати з того, що «Смачного» – це не зовсім ресторан української кухні. Меню складається із страв нашої національної кухні, але адаптованих під місцеві смаки. Власники ресторану і шеф-кухар – японці. У Токіо це перший заклад такого типу. Рецептури страв розроблялися поварами з Кіото. Їх, звісно, не можна розголошувати. Лише натякну, що котлети по-київськи у нас подаються з рисом та соєвим соусом. 

Серед відвідувачів більшість, зрозуміло, японці. Але і українці теж ходять, зокрема представники посольства, українські депутати. Дуже багато місцевих журналістів пишуть про наш заклад. 

З 25 листопада у нас можна спробувати різдвяні страви: кутю, салат «Шуба», млинці тощо. Багато продуктів для кухні замовляють через інтернет. Не знаю усіх деталей, але менеджерам вдається замовити навіть вина із Закарпаття та Очаківського району. Важливо те, що чимало японців приходять до закладу, щоб підтримати українців та познайомитися з нашою культурою. Приносять листівки зі словами підтримки, намагаються вивчити кілька слів нашою солов’їною. Зазвичай гості приходять з українською символікою або одягнуті у відповідні кольори. Це дуже приємно і важливо для усіх українців, які тут працюють. Серед улюблених страв наших гостей – борщ, котлети, голубці. Щоправда голубці тут називаються «рьорю-кябетцу».

Ресторан «Смачного» – це насамперед соціальний проєкт. Він зібрав у своїй команді дев’ять українців, що вимушено переїхали до Японії. Всі вони працюють офіціантами.

Японія надає гідну підтримку, проте це дуже складна бюрократична країна. Без гаранта-японця самостійно тут не впораєшся. До того ж японці дуже стримані і закриті, й англійською володіють далеко не всі. Я дуже вдячна Японії, але хочу якнайшвидше повернутися в Україну.

А тепер перенесемося у США, а саме Чікаго, де усіх бажаючих скуштувати традиційні українські різдвяні страви чекає ресторан «Тризуб». Для своїх гостей вони підготували святкове меню на Святвечір. Дивувати поціновувачів нових смаків збираються голубцями з гречкою, жовтими варениками з картоплею та цибулею, а також зеленими варениками з квашеною капустою і грибами. 

А ще з початку повномасштабного вторгнення насолодитися смаком чорноморських мідій стало можливим завдяки розширенню мережі ресторанів «Чорноморка» у Молдові та Румунії. А з 9 грудня ще й у Польщі, а незабаром, подейкують, і у Болгарії. 

Текст: Дарія Палєха

Як Юрій Ковриженко наважився на відкриття власного закладу за кордоном під час війни, як його при знайомстві підбадьорив зірковий британський шеф Джеймі Олівер, що він готував з найзірковішою командою мішленівських шефів, скільки коштів зміг назбирати на допомогу Україні – читайте в ексклюзивному інтерв’ю INSIDER.UA. А ще святковий бонус від шефа – два рецепти страв, які він радить приготувати до новорічного столу.

Про відкриття українського закладу в серці Лондона

Напередодні вторгнення росії в Україну я приїхав до Лондона у межах гастрономічної місії – відрядження до посольства України у Великобританії. Це повинна була бути коротка подорож, яка переросла вже у десятий місяць життя тут. За перші півроку війни ми з командою зробили дуже багато фандрейзингових заходів, й «прощупуючи» цей ринок, побачили, що є запит на українську кухню. Наразі це, напевно, найбільший запит від світу – познайомитися з країною, яка може протистояти такому величезному монстру, як наш сусід, і продовжувати боротися з ним, навіть коли деякі думали, що надії немає. Ми зрозуміли, що є велика потреба в українському ресторані.

По-перше, Британія прийняла до себе майже чверть мільйона українців. Це досить велика «хвиля», й багато хто сумує за рідною кухнею, в багатьох немає умов, щоб готувати їжу. По-друге, українська кухня не була представлена тут на гідному рівні, тому з’явилася ідея відкрити український заклад. Думка про назву прийшла одразу і мені, і моїй партнерці Олі Цибитовській. Ми вирішили, що це буде найкраща назва, яка тільки може бути – Mriya. Вона уособлює у собі все те, чого наразі прагнуть українці. Це мрія про перемогу, мрія про повернення додому, мрія про відбудову неповторного авіалайнера «Мрія».

Назву аргументи, які сприяли старту бізнеса. Це потреба в українському ресторані саме в цей момент і саме у Лондоні. Бажання зробити куточок для українців, де вони могли б збиратися. Й звичайно, доля романтики. Бо реально те, на що ми пішли – суцільна романтика, я вам так скажу. Наразі ми вже намагаємося максимально перейти з романтичних на бізнес-рейки.

Скажу відверто, страху відкривати заклад не було. Все було зроблено дуже швидко і дуже на емоціях. Тому, напевно, тепер, коли ми вже глибше «пірнули» у місцеве законодавство, у податки, в усю цю історію, ми зрозуміли, що ніхто не відкриває ресторан за три місяці. (сміється) Ну, а ми це зробили! Всі колеги-ресторатори та шефи казали мені: «Юро, це неможливо, ну неможливо ресторан за три місяці відкрити!» А ми зробили неможливе можливим. Так, було дуже багато стресу, нервів, але наша «дитинка» наразі працює. Головне – люди дуже задоволені цим.

Найбільший запит від світу – познайомитися з країною, яка може протистояти такому величезному монстру, як наш сусід.

Наразі цей бізнес не в Україні, тому казати, що він працює в умовах війни, не можна. Проте Британія наразі перебуває у дуже великій фінансовій кризі після Brexit, після COVID-19, та й загалом вести бізнес тут доволі важко. Тут високі податки, дуже багато нюансів у законодавстві тощо. Ми насправді тільки починаємо вивчати специфіку тутешнього підприємництва. Від британського уряду не було жодних поблажок з огляду на те, що ми – підприємці з України, тут все відбувається тільки по букві закону. Перед британським законодавством усі рівні, адже тут доволі багато емігрантів, і якщо вони зроблять якусь поблажку, навіть українцям, тоді, скажімо, пакистанці чи хтось інший можуть підняти бунт.

Можна сказати, що рекламна кампанія ресторану почалася ще тоді, коли ми почали робити фандрейзингові івенти на допомогу Україні. Напрацьовуючи собі імідж у тутешніх ресторанних колах, ми робили мене, як шефа, впізнаваним у Британії. І вже коли з’явилася ідея ресторану, ми про це сказали пресі, і все «покотилося» великим сніжним комом. Сарафанне радіо починає працювати тільки тепер, оскільки люди все частіше стали казати, що приходять за рекомендацією знайомих. До цього – приходили, бо десь прочитали чи побачили інформацію про наш заклад. А про нього розповідали найрейтинговіші світові медіалідери – The Guradian, The Telegraph, CNN, BBC Travel, Evening Standard, DW тощо. Мені дуже приємно, що наша Mriya на першому році життя досягла вже таких крутих інформаційних висот!

Британці реагують на ресторан дуже добре, висловлюють слова підтримки, а що ще краще – часто повертаються до нас. Нещодавно до закладу почали ходити представники української діаспори, родини яких вже давно тут. Грубо кажучи, десь друге покоління українців у Британії. Бориса Джонсона чи когось із представників королівської родини поки не було! (сміється) Насправді, багато хто з відвідувачів йде до нас, аби підтримати українців. І це чудово. Британія дуже лояльна до України.

Про команду ресторану Mriya

Вся команда ресторану на 100% складається з українців, десь 90% з них приїхали до Британії під час війни. Є також і ті, хто проживав тут – наприклад, декілька офіціантів, які вже кілька років навчалися у Британії, та наш керівник ресторану, який останні років сім живе у Лондоні. Наразі у команді ресторану є шеф-кухарі, кондитери, юрист, вчителі, підприємці, менеджери та студенти університетів – загалом працює 16 людей, на момент відкриття закладу було трішки більше.

Вся команда ресторану на 100% складається з українців, десь 90%  приїхали до Британії під час війни.

Щодо головних критеріїв відбору команди – як таких їх не було. Звичайно, надавалася перевага тим, хто має хоч якийсь досвід. Наприклад, на кухню я брав людей хоча б з мінімальним досвідом, банально – аби ніхто не порізав собі руки. До офіціантів обов’язковою була вимога, аби спілкувалися англійською. До кухарів такої вимоги не було, оскільки працівники кухні спілкуються між собою українською.

Набирали команду через Instagram, Facebook – зробили кілька дописів і дуже швидко отримали фідбек. Було близько двох сотень повідомлень, дзвінків та резюме – особливим попитом користувалася чомусь вакансія мийника посуду. Приходили резюме на позиції на кухні від докторів наук, власників бізнесу та лікарів. Це і засмучувало, і одночасно доводило, наскільки українці незламні. На жаль, ми могли взяти тільки дуже обмежену кількість співробітників, хоча хотілося допомогти більшості українців, які опинилися в Британії.

Про меню українського нео-бістро

Концепція ресторану – нео-бістро: у фокусі – висока авторська кухня, проте відсутні пафос та «важкий люкс» в інтер’єрі та сервісі. Меню Mriya складається з 24 страв, оновлюється раз на сезон. Це страви української традиційної кухні, а також мої авторські страви, натхненні Україною сьогодення. Серед них – борщ, визнаний нематеріальною спадщиною ЮНЕСКО, котлета по-київськи та соління.

До речі, для солінь я виділив окрему холодильну кімнату. Там ферментую овочі та фрукти за старовинними українськими рецептами, які зібрала дослідниця української кухні Мар’яна Душар. Також у меню є салат «Вінегрет» з раковими шийками, кнель з судака на морквяному пюре з раковим біском, крученики з чорносливом, кабачкові оладки зі страчателою, голубці у квітках цукіні, качина грудка з яблучним тартом та вишневим соусом, торти – «Медовик» та маковий.

Ми намагаємося зробити українську кухню вишуканою і бажаною для британців.

Мені подобається поєднувати складні французькі техніки приготування, завдяки яким існує висока кухня, та українську гастрономічну спадщину. Кухня, як і мова, як і будь-що живе – це організм, що розвивається з плином часу. Я прагну розкрити Україну як сучасну та креативну країну з багатою та потужною спадщиною. У Mriya ми це робимо найуніверсальнішою мовою в світі – мовою смаку. Я намагаюся максимально переосмислити всі українські страви, звичайно, окрім борщу – то святе, я його не чіпаю. Вареники також не чіпаю!

Решту страв пробуємо трохи змінити на сучасний лад, оскільки вже розуміємо, що їдять британці, а їх серед відвідувачів нашого закладу – половина. Тож, голубці ми робимо не у капусті, а у квітах цукіні, форшмак подаємо у вафлях, які смажимо на антикварній вафельниці, й прикрашаємо ікрою. Ми намагаємося зробити українську кухню вишуканою і бажаною для британців, адже коли ми проводили фандрейзингові івенти, побачили, що домашню українську кухню вони не дуже сприймають.

Кухня, як і мова, як і будь-що живе – це організм, що розвивається з плином часу.

Загалом британська кухня чимось схожа на українську: багато різного тушкованого м’яса, картоплі, і все це без спецій. В Україні ж теж спеції майже не використовують – ну трошки часнику, солі, перцю та й все. Британці так само. Тому українська кухня схожа для них на британську – домашню таку, «пабну». Тож, заради цього вони точно не підуть до ресторану, й доводиться вигадувати різноманітні цікаві ідеї. Авторських страв у меню нашого закладу досить багато, загалом усі страви – в авторській інтерпретації. Продукти купуємо у постачальників, які працюють з фермерами і привозять усю необхідну провізію щоранку прямо в ресторан.

У нашому алкогольному меню – українські вина Shabo, Beykush Winery, Stakhovsky Wines, Villa Tinta, «Колоніст» та сидр Bеrryland. Наприклад, виноробня Beykush, що розташована у Миколаївській області, тривалий час дуже потерпала від обстрілів. А сидрерія Bеrryland, що розташовувалася поблизу Ірпеня на Київщині, була повністю знищена російськими окупантами у перші дні війни. Тож, спеціально для Mriya доставили останні запаси сидру зі складів. На момент відкриття закладу це було особливо значуще для нас – підтримати ці два бренди вітчизняних напоїв. Адже вони втілювали стійкість та боротьбу українців і продовжували робити свою роботу попри неймовірні випробування війни.

Цінова політика Mriya – середній плюс. Ми не робимо жодних знижок ані переселенцям, ані комусь іншому, тому що наше завдання – платити заробітну плату тим самим переселенцям. Якщо ми будемо надавати знижки, у нас просто фізично не буде можливості закривати існуючі фінансові потреби ресторану. Не забуваймо, що є ще оренда, податки і загалом у Британії знижки у ресторанах не дуже користуються попитом. Тут знижки – це, як-то кажуть, минуле століття. От що тут вітається – так це якісь компліменти від шефа у вигляді невеликих закусок, наприклад.

Про інтер’єр закладу

Спеціально для ресторану з України до Лондона привезли вироби сучасних українських промислових дизайнерів, предмети мистецтва, а також автентичні сторічні меблі і декор з майстерні архітектурного порятунку Restare. Автори дизайну інтер’єру – львівська компанія Replus Bureau, саме їхніми руками зібрані ті унікальні об’єкти, що є в закладі. Так комод ХІХ століття, знайдений свого часу у закинутому будинку у Львові, потрапив до столиці Об’єднаного Королівства. Тепер це дровер офіціанта. Також приїхали кахлі зі старих п’єців австрійського періоду, якими у Mriya оздобили стіни.

В інтер’єрі є особлива картина — її створив і передав дизайнер Андрій Матвійчук, який наразі боронить нашу країну у складі Збройних Сил України. Основою картини слугує шмат металу, знайдений у штольні, де Андрій ховається від російських обстрілів.

А при вході гості бачать дзеркало, виготовлене зі старовинної віконної рами. Для Лондона воно має незвичний вигляд, бо заклеєне сіткою зі смужок міцного скотчу. Це референс до того, як зараз в Україні люди захищаються від уламків вікон і дзеркал у разі влучання снаряду. Це символічне і промовисте нагадування про те, що триває війна — скотч знімуть, коли Україна переможе.

Наша Mriya – своєрідне культурне посольство України у Лондоні.

В інтер’єрі також використали зокрема авторські меблі від українських брендів Varenycya і SOKOLOVA, підлогову плитку ручної роботи від Leoti Manufacture, вовняні вироби від Gushka, кераміку від «Гуцулії».

Окрім гастрономічної складової, велику увагу ми приділили мистецькій. Так, у нас можна не тільки повечеряти, але й ознайомитися з об’єктами сучасного українського арту – картинами, керамікою тощо. Тож, наша Mriya – своєрідне культурне посольство України у Лондоні.

Наразі дуже хочеться щось покращити у ресторані – наприклад, щодня ставити на столи свіжі квіти, придбати новий посуд чи кухонне обладнання. Проте поки такої фінансової можливості немає, тому чекаємо коли ресторан «розкрутиться», аби втілити усі бажання в реальність.

Про підтримку України під час війни

З першого дня війни наша команда організовує різномантні ініціативи зі збору коштів на допомогу Україні. Також у ресторані проводимо благодійні вечори, на які збираються українці, аби поспілкуватися одне з одним та зробити свій вклад у перемогу Батьківщини.

За дев’ять місяців війни ми відправили на допомогу Україні близько півмільйона фунтів стерлінгів.

У перші чотири місяці війни я провів понад 20 благодійних вечерь, на яких вдалося зібрати понад півмільйона фунтів стерлінгів. Зокрема обід на 1000 осіб у Grosvenor House JW Marriott. Також разом із зірковим британським шефом Джеймі Олівером ми провели у його лондонському ресторані благодійну вечерю #CookForUkraine, кошти з якої пішли до UNICEF. Найперше, що сказав Джеймі, коли ми зустрілися у нього: «Почувайтеся, як удома. Пам’ятайте, ви зараз у себе вдома». Це було дуже зворушливо, адже отак, двома реченнями, без зайвих слів, він підкреслив, що співчуває кожному українцю, який через війну перебуває вдалечі від дому.

Далі була найзірковіша колаборація у моєму житті! Разом із шефами-мішленівцями Джейсоном Атертоном, Томом Кітчіном, Томом Селлерсом і Томом Брауном ми готували благодійну вечерю у 10 рук. «Найзірковіша» – у прямому сенсі слова, бо якщо зібрати докупи усі зірки «Мішлен», які мають усі ці чотири кухарі, а також мішленівський ресторан City Social, у якому відбулася вечеря, то вийде цілком пристойне сузір’я. Справжня гастрономічна астрономія!

Кожен з шефів презентував свою страву. Я, звісно, хотів підкреслити багатогранність та вишуканість української кухні. Тому народилася ідея занурити гостей у гру текстур, центральним елементом якої стане телятина. Тож, на одній тарілці «зустрілися» телятина «по-київськи», голубець з телятиною та попкорном з гречки, крученик з телятини з чорносливом, акомпанементом до яких стали овочеві пюре, що передають смаковий характер борщу. З цієї події нам вдалося зібрати 97 273 фунтів стерлінгів – це 3,4 мільйона гривень! – які пішли до фонду боксера Олександра Усика на допомогу Україні, чому я неймовірно радію!

На одному з благодійних заходів я також познайомився із зіркою фільму «Реальне кохання» – актором Білом Наї. Він читав поезію, зокрема, й Тараса Шевченка, а я – готував фуршетний сет українських смаків.

Загалом за дев’ять місяців війни ми відправили на допомогу Україні близько півмільйона фунтів стерлінгів – це те, що ми прям самі-самі назбирали. Якщо враховувати все те, що ми допомогли зібрати ще комусь, це значно більше. Наприклад, я готував закуски на благодійному заході в галереї Tate Modern від посольства України у Великобританії – тільки на цій події було зібрано близько чотирьох мільйонів фунтів стерлінгів.

Про кризу ресторанного бізнесу під час війни

Я спілкуюся з колегами і бачу, як сильно постраждав ринок, як він «просідає», як тяжко виживати рестораторам. Нещодавно спілкувався з Максимом Храмовим і Дімою Борисовим, який завітав у гості до Mriya. Ми прийшли до висновку, що принаймні до весни буде дуже тяжко. Якщо продовжаться обстріли критичної інфраструктури, не буде електрики, ресторанам (особливо великим!) просто фізично буде не вигідно працювати на генераторах. А взимку з морозами – тим паче. Тож, ймовірно, буде легше закрити заклад і повернутися до нього навесні – тоді вже потеплішає і можна буде принаймні працювати на літніх майданчиках.

Після нашої перемоги українська кухня стане більш цікавою для міжнародної спільноти.

Я думаю, що життя в Київ повернеться досить швидко після закінчення війни, оскільки буде величезний попит і цікавість від усього світу. Буде просто величезна «хвиля» туристів в Україну, аби подивитися своїми очима на цю неймовірно стійку державу. Сподіваюся, що це все дасть поштовх українському ресторанному бізнесу. Також я вважаю, що після нашої перемоги українська кухня стане більш цікавою для міжнародної спільноти – ті ж самі туристи бажатимуть спробувати саме українське, а не італійське, азіатське чи ще якесь.

Про плани після перемоги

Після перемоги я обов’язково планую повернутися до України. Можливо, буду жити на два чи три міста, як у мене й було до війни. Є ідея відкрити Mriya у Києві, і зробити такий собі культурно-гастрономічний місточок між Лондоном та нашою столицею.

Рецепти до новорічного столу від шефа

Порекомендую варіанти солоного та солодкого. Не знаю як у вас, а у мене зимові свята асоціюються саме з запеченою качкою, тому тримайте рецепт найдовершенішої святкової качки на світі.

Що необхідно?
Качка –1 шт
Апельсин – 2 шт
Паличка кориці – 5 шт
Гвоздика – 15 шт
Аніс – 10 шт
Перець духмяний – 10 шт
Мед – 100 г
Соєвий соус – 150 г
Яблука – 4 шт
Цукор коричневий – 30 г
Масло вершкове – 100 г
Сіль – 100 г

Як готувати?

• Тушку качки промити та висушити. Обпалити вогнем, щоб прибрати зайве пір’я, якщо є.
• Наповнити велику каструлю водою приблизно до половини. Додати туди усі спеції та сіль. Проварюємо декілька хвилин. Вийде такий собі глінтвейн, але з солоної води.
• У цю воду поміщаємо качку та варимо її 20-30 хвилин. Виймаємо, просушуємо, бажано паперовими рушниками.
• Паралельно кидаємо у воду апельсини, варимо їх в окропі декілька хвилин. Це необхідно, щоб шкірка позбулася гіркоти. Виймаємо.
• Розрізаємо апельсини на 4 частини та рішуче фаршируємо ними тушку. Ставимо запікати у духову шафу на 1,5 години при температурі 170-180 градусів.
• Варимо глазур. Для цього поєднуємо мед та соєвий соус, ставимо на плиту та проварюємо 5 хвилин.
• За півгодини до готовності качки покриваємо її глазур’ю.
• Беремо яблуко, яке тішить найбільше. Рум’яне, тверде та з жагою до гарячих дій, розрізаємо його на 8 частин. На пательні розігріваємо вершкове масло, додаємо цукор, коли маса почне закипати, викладаємо до неї яблука – вони мають карамелізуватися. Готову качку подавати з яблуками. Також можна подавати джем – наприклад, з чорної смородини та червоного вина з розмарином та чебрецем.

А з солодкого – приготуйте наші смачні українські вареники!

Що необхідно? 
Для тіста:
Борошно – 0,5 кг
Яйце – 2 шт
Молоко – 100 г
Сіль – за смаком

Для начинки:
Мак – 200 г
Курага – 40 г
Цукор – 70 г
Вода – 50 г

Для підливки:
Згущене молоко – 100 г
Сметана – 140 г

Як готувати?

• Просіяти борошно. Додати жовтки та молоко. Замісити тісто. Зазвичай вдома роблю його на око, тому у мене немає якоїсь універсальної формули, яке саме співвідношення буде виграшним. Тісто на вареники (мабуть, як і будь-яке тісто) вимагає уваги та чуйності: бачимо, що загусте, додаємо ще трішки молока або навпаки. Усе залежить від того, яке борошно та молоко ви використовуєте – у когось щільніше, у когось ні.
• Про начинку думаємо заздалегідь. Замочуємо на ніч мак, на декілька годин – курагу. Зранку перетираємо мак з цукром та додаємо подрібнену курагу. Обережно з водою, начинка не має бути занадто рідка.
• Розкатуємо тоненько тісто. Робимо склянкою кружальця. Кожен наповнюємо маковою начинку, ліпимо. Варимо.
• Подаємо з підливкою. Для цього збиваємо сметану вінчиком і поступово додаємо згущене молоко (не варене).

Смачного!