В Україні стартувала промокампанія про давні українські ремесла та їхнє сучасне життя «Етніка: українські народні художні промисли», до якої долучилася режисерка Ольга Навроцька та компанія FILM.UA Group.

В межах промокампанії Ольга з командою створили неймовірно чуттєві відео «Було, Є і Буде», які розповідають про традиції косівської мальованої кераміки, гутництва, решетилівської вишивки «білим по білому» та писанкарства.

Ідея відео полягає в тому, щоб показати, як стародавні ремесла, прояви автентичної культури, живуть та розвиваються і в наші дні. Як сучасні майстри та дизайнери використовують давні технології для створення неповторних стильних речей, що прикрашають побут українців і дають їм відчуття коріння, доторку до спадщини.

«Коріння — це наш фундамент. Коріння — це те, що творить націю та її майбутнє. Тому для мене особисто це своєрідна місія — брати участь у проєктах, які спрямовані на популяризацію нашої спадщини. І я постійно кажу — нам для цього не треба нічого вигадувати, у нас все є. Красиве, потужне. Тому просто бери і показуй», — розповідає про проєкт режисерка Ольга Навроцька.

Ролики були створені українською та англійською мовами, аби мати змогу показати світу українські традиції, щоб світ сприймав Україну не лише крізь призму запеклої боротьби за свою свободу та незалежність, а й через багату автентичну культурну спадщину, яку часто приписує собі росія.

Так, писанкарство — один із найдавніших та найпоширеніших видів народного декоративно-прикладного мистецтва. Традиції писанкарства в різних регіонах різняться за орнаментикою та кольористикою. Писанковий розпис супроводжують додаткові приготування й звичаї, а візерунки мають глибокий символізм, що відображає світоустрій українців.

Писанкарство містить не лише мистецьку, а й освітню, соціальну та реабілітаційну (медитативну) складову завдяки особливій тактильності, роботі з воском, вогнем, фарбами. Писанки давно вийшли за межі великодньої обрядовості та є одним з улюблених декоративних елементів інтер’єру українців.

Українська писанка має значний потенціал для формування культурного бренду України у світі. Традиція писанкарства належить до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України і подана на розгляд для внесення до Репрезентативного списку ЮНЕСКО нематеріальної культурної спадщини людства.

Писанкарство представлено творчістю Віри Манько, Василя Беженаря, Марії Джуряк, Ганни Дойчук, Галини Яреми, Марії Неп’юк, Ганни Романюк, Марії Гуцуляк, Євдокії Якубовської, Ксенії Никорак, Олени Василишин, Юстини Шовгенюк, Романа Пилипа, Оксани Білоус, Зої Сташук, Тетяни Коновал, Дарини Гули у співпраці із Музеєм писанкового розпису, що є філією Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й. Кобринського.

Історія косівської мальованої кераміки (Івано-Франківська область) сягає понад трьох століть. Цей гуцульський промисел був внесений у 2019 році до Репрезентативного списку ЮНЕСКО нематеріальної культурної спадщини людства. Нині в цій традиції працюють близько 100 майстрів і майстринь.

Косівська мальована кераміка має високу естетичну цінність і характеризується поєднанням трьох кольорів — зеленого, жовтого та коричневого, зрідка — ще й блакитного. Її використовують у побуті та як декоративний елемент інтер’єру.

Носії традиції органічно поєднують надбання попередніх поколінь з новаторськими сюжетами й техніками, збагачуючи та створюючи нові мистецькі нашарування косівської кераміки. Косівську мальовану кераміку представлено творами Іванни Козак-Ділети, родини Чорних, Марії Гринюк, Людмили Ухман, Уляни Шкром’юк, Ірини Цвілик-Серьогіної, Оксани Кабин-Вербівської, Михайла Сусака, Оксани Бейсюк, Сергія Дутки у співпраці із Косівською міською радою, Косівською регіональною організацією НСХУ, БФ «Автентична Гуцульщина», студією «Горно».

Гутництво — один із найдавніших народних художніх промислів із незмінною технологією виробництва близько 1000 років. Гутне скло — побутовий та святковий посуд, виготовлений біля скловарної печі майстром вручну способом вільного видування.

Раніше широко використовувались скляні посудини для зберігання зерна, муки, вина, олії тощо. Окремої уваги заслуговують старовинні скляні вироби у вигляді тварин — зайців, півнів та ведмедів.

Сучасне українське художнє скло представлено плеядою митців, кожен з яких викристалізував впізнаваний авторський стиль. Майстри, чутливо інтерпретуючи сьогодення у склі, експериментують та використовують додаткові матеріали — метали, тканини, дерево тощо.

Гутництво презентовано творами Андрія Бокотея, Олеся Дзиндри, Ігоря Мацієвського, Любомира Сікача, Олександра Шевченка, Петра Думича, Франца Черняка, Івана Аполлонова, Альберта Балабіна, бренда YАKUSH у співпраці із Національним музеєм українського народного декоративного мистецтва та Музеєм скла у Львові.

Фото: Facebook @Olga Navrotska

Сьогодні росія намагається не лише заволодіти Україною, а й знищити культуру та самобутність українського народу. Саме тому так важливо сьогодні займатися культурною дипломатією, розповідати всьому світу про успіхи української музики, дизайну, технологій, красу наших міст.

Це спонукало бренд GUNIA Project на створення відеопроєкту під назвою «Майстерність». Він присвячений артизанам, які продовжують життя автентичних ремесел.

Головними героями відео стали майстри із різних куточків країни, які досі зберігають автентичні ремісничі техніки України. Автори проєкту знайомлять нас із кожним із них.

Різьбярство

Василь Легкий займається різьбярством з 90-х років. Вперше цей вид діяльності він спробував ще у шкільні роки під час уроків праці, а потім продовжив навчання самостійно. Починав із простого: ложок, фігурок, прикрас для дівчат, робив браслети з орнаментом та кулони.

На питання, чому різьбярство стало роботою всього його життя, Василь відповів так: «До дерева приємно торкатися, у нього приємна фактура». Найбільше майстер любить працювати із портретами, масками, жіночими фігурами.

«У моїй роботі найважче – знайти творчу композицію, правильний ескіз. Тому що відрізати шматок дерева дуже просто, а от повернути у колишній вигляд – ні», – пояснює він.

Скло

Склодув Тарас Дзиндра – спадкоємець традиції гутництва, відомого в Україні щонайменше 1000 років: кольорові скляні намистини знаходять ще у скіфських похованнях. В юності Тарас жив неподалік від відомої Львівської кераміко-скульптурної експериментальної фабрики і заглядався на її роботу, що зрештою спонукало його йти цим шляхом.

Щоб постійно працювати поруч із гарячою піччю – потрібно мати вправність. Тарасу подобається працювати зі склом, бо воно саме диктує свої умови.

«Скло підказує, як буде краще. Ти хочеш робити одним чином, але скло веде в інший бік. Потрібно прислухатися до матеріалу», – пояснює майстер.

За словами Тараса, художників-склодувів залишилося дуже мало. Ось чому майстер передає наступному поколінню знання зі склодувства. До нього приходять учні зі Львівської академії, щоб поекспериментувати та покращити навички.

Кераміка

А ось продовженням української традиції кераміки займається сам бренд Gunia Project.

«Гончарство асоціюється з чимось теплим, рідним, красивим», – каже директор із виробництва Gunia Project Настя Пасєка.

Як і скло, глина – непередбачуваний матеріал. У цьому її чарівність: на кожному етапі виробництва потрібно бути дуже уважним, щоб не допустити помилки та отримати бажаний результат. Стежити за цим – відповідальність головного майстра виробництва Gunia Project Дмитра Гончара, який займається керамікою останні 10 років.

Процес виготовлення керамічного продукту може сягати 8 етапів, кожен із яких повинен пройти бездоганно, щоб після обпалювання виріб був ідеальним. Обпалювання – це найвідповідальніший момент у виробництві кераміки.

«Попередні етапи залежать від майстра, їх можна проконтролювати, щоб було якнайменше похибок. А ось обпалювання – лотерея», – пояснює Дмитро.

Аби знизити ризик помилок на всіх етапах та виховати молодих керамістів, на виробництві Gunia Project майстрів навчають із нуля.

Лозоплетіння

В Україні є цілі села, де головним видом діяльності населення є лозоплетіння. У давнину в цьому процесі брали участь усі члени сім’ї. У відеоролику розповідається про всі тонкощі процесу плетіння, а також про спеціальну підготовку тонкого очерету або цілих лоз.

Гуня

Наталя та Ярослав Кіщуки теж намагаються передавати своє мистецтво у спадок. У 2009 році вони винайшли унікальну методику виготовлення гунь – гуцульського прямого верхнього одягу. Вони відрізняються від традиційних «пухнастою» фактурою, у них є рукави та капюшон.

«Мені здавалося, гуні повинні більше бути схожими на нестрижену гуцульську вівцю», – каже Ярослав.

З вовняного матеріалу, який навчилися виробляти Кіщуки, можна робити не лише верхній одяг, а й теплі жилети та окремі деталі одягу. Навчитися цьому ремеслу непросто.

«Ми вчилися ткати їх не один рік. А люди раз-другий спробують, у них не виходить, і далі вони не навчаються», – пояснює Ярослав Кіщук.

Як бачимо, українцям у спадок було передано безліч унікальних ремесел, які так важливо зберігати як цінну культурну спадщину України.