Телеведучий Тімур Мірошниченко та його дружина-юристка Інна удруге стали названими батьками. Через рік після усиновлення дворічного хлопчика Марселя пара взяла в сім’ю дівчинку.

На своїх сторінках в Instagram Інна та Тімур у спільному дописі показали перше відео з названою донькою. У ролику пара обіймає світловолосу дівчинку шкільного віку. Дитину знято зі спини, тож підписники родини Мірошниченків не змогли розгледіти обличчя.

«+1», — лаконічно підписало відео подружжя, поки не розкриваючи деталей.

Нагадаємо, що Інна набула статусу кандидата в усиновлювачі у квітні. Їй дозволили взяти з дитячого будинку дівчинку 8-10 років. Тимур через графік роботи не міг вдруге проходити курси, тому його дружина подала документи одна, умовно отримавши статус мами-одиначки. Окрім двох прийомних дітей, у пари є двоє біологічних — 6-річна дочка Мія та 4-річний син Марк.

Фото: Instagram @timur.miroshnychenko

Тімур Мірошниченко поділився з підписниками неймовірною новиною. У своєму Instagram телеведучий опублікував сімейне фото і написав, що його родина незабаром стане більшою.

«На цьому фото зовсім скоро нас буде вже шестеро», — написав Тімур.

Дружина шоумена — українська адвокатка і блогерка Інна Мірошниченко також зазначила, що вони з чоловіком готуються усиновити ще одну дитину.

«Я була щаслива одна. Потім я була щаслива поруч з коханим. Тепер я щаслива багатодітна мама, яка готується прийняти в сім’ю четверту дитину. Я слухала в 30 «про що я думаю, часіки то тікають». Читаю інколи зараз, що ми «колекціонуємо дітей» чи «піаримось» на цьому. Завжди. Абсолютно завжди будуть ті, хто критикує і навʼязує своє бачення. Ідіть за покликом серця. Не за словами інших людей. Бо серце знає, чого потребує ваша душа саме зараз!» — зазначила Інна.

Нагадаємо, Інна і Тімур Мірошниченки одружилися 2018. Улітку того самого року в них народилася донька Мія, а 2020 — син Марко.  У 2023-му пара всиновила хлопчика Марселя. Торік у жовтні Інна подала документи на усиновлення ще однієї дитини.

Фото: Instagram @_inna_mi_, @timur.miroshnychenko

Одна з найміцніших пар українського медіапростору Тимур та Інна Мірошниченки скоро стануть батьками вчетверте. Подружжя готується всиновити ще одну дитину – для цього вже оформляють відповідні папери.

Дружина телеведучого Інна офіційно стала кандидатом в усиновлювачі. Про це жінка повідомила у соцмережі, опублікувавши фото з документами.

«Одна маленька вічність – і я знову офіційно кандидат в усиновлювачі!» – підписала Інна знімок.

Пара вже виховує трьох дітей: 6-річну Мію, 4-річного Марка та дворічного названого сина Марселя, який з’явився у родині торік.

Фото: @_inna_mi_

Якими є залаштунки роботи власного благодійного фонду, чи планує повертатися у «Світське життя», як і з ким відсвяткувала 40-річчя, як ставиться до власної зовнішності та які думки має щодо усиновлення – на всі зручні та незручні запитання телеведуча та громадська діячка відверто відповіла в нашому великому ексклюзивному інтерв’ю.

Про святкування ювілею

Своє 40-річчя я відсвяткувала вдома, у камерному колі близьких та друзів. Ми влаштували дуже милі посиденьки, без жодних гучних святкувань. Найголовніші підсумки року, що минув, я окреслила для себе таким чином: це те, що ми не здалися, і те, що ми продовжуємо робити все на благо нашої батьківщини. Те, що ми маємо нашу країну, дозволяє нам робити все те, що ми робимо, – і це здобуток всіх наших героїв. Чесно кажучи, говорити про свої особисті здобутки дуже дивно в той момент, коли є воїни, які виборюють кожен наш вільний і мирний день в тилу. Те, що ми є, – вже дуже великий здобуток!

Найважливішим сюрпризом було те, що нам вдалося зібратися всім разом з близькими, попри такий складний час, і те, що цей день пройшов без обстрілів. Щодо реальних дарунків – діти заспівали для мене пісню, подруга, яка під час війни запустила бренд домашнього декору, подарувала тарілки цього бренда. Інші гості також дарували щось із посуду. Напевно, я вже створюю враження доволі дорослої жінки, тому і дарують щось для домашнього затишку. (сміється) Хтось робив донати у мій фонд.

Про запуск власного благодійного фонду

Власне, передумовою до запуску «Фундації Катерини Осадчої» стали кілька ініціатив, якими ми з командою займалися протягом повномасштабного вторгнення росії. Перша – це, звісно, створення «Пошуку зниклих». Разом з телеканалом «1+1 Україна» та ранковим шоу «Сніданок з 1+1» ми випустили шістдесят епізодів телевізійного пошуку «Знайти своїх». Також в рамках «Пошуку зниклих» зараз займаємося адвокацією питання цивільного полону, адже серед зниклих безвісти – значна частина тих, кого ми знайшли ув’язненими окупантами на території рф і так званих «днр» і «лнр».

Друга ініціатива – створення освітнього серіалу «Родина для кожної дитини» за підтримки ЮНІСЕФ та Міністерства соціальної політики. Цей проєкт «народився» ще навесні 2022-го: коли в перші дні російського повномасштабного вторгнення ми почали шукати зниклих українців, то до мене почали звертатися люди, які хотіли усиновити дітей, які залишилися без батьків. От тоді і стало зрозуміло, що тема усиновлення та сімейних форм виховання в Україні буде невіддільною частиною того, чим я надалі буду займатися. Так і сталося: минулого року разом з фондом «Твоя опора» ми започаткували проєкт «Дім для дітей», у рамках якого зібрали гроші на чотири будинки для дитячих будинків сімейного типу, що втратили житло через повномасштабне вторгнення росії. 

Кожен з цих проєктів почав «розростатися», тож було прийняте рішення: зібрати їх всі під одним «крилом», запустивши фонд. Він і об’єднав під собою такі два напрями: пошук зниклих та діти, що залишилися без батьків. Наша місія відтепер звучить так: зрушувати з місця актуальні соціальні теми, що випадають з уваги держави. 

Моя мета – конвертувати те, що я накопичила за роки своєї телевізійної кар’єри, в благі справи.

Навесні 2022-го, коли ми з командою з перших днів почали оперативно реагувати на те, що відбувається в країні, створивши «Пошук зниклих», я навіть припустити не могла, що це переросте у благодійний фонд. Замислюватися над цим я вже почала тоді, коли ми на офіційному рівні розпочали співпрацю з міжнародними фондами, державн ими структурами. І аби наші відносини розвивалися в правовому полі, треба було мати юридичний статус організації. Це ми й втілили нещодавно, бо це питання стало доволі критичним задля отримання найоперативніших результатів нашої роботи.

Фонд ми презентуємо тільки зараз, та насправді він працює вже більше півроку. Він функціонує завдяки моїм особистим коштам, грантам, донатам. Оскільки ми вже рік співпрацюємо з фондом «Твоя опора», таким собі ментором у підтримці та запуску моїх ідей стала його засновниця Валерія Татарчук.

Протягом останнього року медійні люди все частіше стають амбасадорами різних благодійних ініціатив. Я обрала інший шлях – створення власної організації, оскільки фонду чи громадського об’єднання, які б займалися пошуком людей чи прицільною адвокацією цивільного полону, просто не існує. Будь-яка людина відповідає за те, що вона робить. Якщо ініціатива «розростається» в такі масштаби, як вона «розрослася» в нас, то логічно і далі звертати увагу на ті проблеми, які не потрапляють в коло уваги держави. Моя мета – конвертувати те, що я накопичила за роки своєї телевізійної кар’єри, в благі справи.

Про команду фундації та свою роль у ній 

Наразі в нас працює 60 волонтерів, та команда все ще в процесі формування. Наприклад, колектив «Пошуку зниклих» вибудувався десь за півроку після заснування проєкту, і зараз він – наша основа. Там працюють люди, які мають різні професії, проте одне бажання – шукати зниклих. А от в напрямі сімейних форм виховання працюють люди, обізнані з цією соціальною сферою.

Щодо моїх обов’язків у фонді – займаюся усією зовнішньою роботою. Це і співпраця з державними органами, і домовленості з різними інституціями, і підписання меморандумів, і просування адвокації. Я спрямовую зусилля туди, де потрібно відчити двері і звернути увагу на проблему. Я – учасник усіх подій, які у ньому відбуваються: щодня залучена в різні перемовини та дзвінки, щотижня – у звітні зуми з командою «Пошуку зниклих», раз на кілька тижнів – у стратегічні сесії, які проводимо офлайн. Фонд забирає багато часу, доволі непросто очолювати його, але це – ще одна моя дитина.

Фонд забирає багато часу, доволі непросто очолювати його, але це – ще одна моя дитина.

Про трансформацію життя під час війни

До війни в мене було все зрозумілим: щоденні зйомки та інші рутинні справи. 17 років роботи в програмі «Світське життя» були вже настільки відпрацьованими до дрібниць, що це була зона комфорту. З приходом війни відбувся повний вихід з цієї зони комфорту: з волонтерською діяльністю я почала робити те, чого ніколи не робила. Це було реактивне навчання – на зроблених помилках і швидкому реагуванні. Більш того, з війною в мене стало набагато більше роботи, аніж було до.

Наразі мій день розпочинається з того, що я відводжу середнього сина Івана до школи, потім займаюся нагальними справами по фундації, біжу на різного роду зустрічі по фонду й іншим проєктам, далі – намагаюся виділити час для прогулянки з найменшим сином Данилом… Взагалі один день не схожий на інший: наприклад, сюди можуть додатися телевізійні робочі сесії, розвіз синів на гуртки, забави з дітьми ввечері тощо. 

Під час повномасштабного вторгнення я прищепила собі нову звичку – швидко реагувати на людський біль і допомагати його усунути. А от щодо звички, якої позбавилася, – так це точно купувати новий одяг.

Про проблеми усиновлення в Україні

Цього року спільно з ЮНІСЕФ та Міністерством соціальної політики ми випустили фільм «Родина для кожної дитини». У ньому ми розповіли про форми сімейного виховання, переваги та недоліки цих форм, те, з якими проблемами стикаються українці, розпочавши усиновлення, те, як коментують це офіційні особи. Такий собі лікнеп, у якому простими словами та прикладами донесли до суспільства таку складну інформацію.

Наразі наш фонд продовжує вектор діяльності у цій ніші, роблячи акцент на соціально-психологічній підтримці родин, які усиновили дітей або взяли дітей в різні форми сімейного виховання. Зазвичай, в таких випадках люди залишаються сам на сам з усіма проблемами – психологічними, юридичними, соціальними. Вони не мають куди звернутися, чи то через нестачу кадрів у соціальних службах, чи то через відсутність мотивації співробітників у цих структурах, чи то через перезавантаженість цієї системи під час війни… Ми будемо працювати з цим і намагатися на кожному з етапів допомогти усиновлювачам.

Також плануємо займатися адвокацією проблем тих родин, які хочуть усиновити дитину. Насправді людей, які хочуть усиновити, набагато більше, ніж дітей, яких можна усиновити. Дітей, які мають статус на усиновлення і мінімум тяжких хвороб (бо з важкими хворобами усиновлювачі не завжди готові впоратися фізично), дуже мала кількість. Тож усиновлювачі стоять в довжелезних чергах. Людина отримує статус усиновлювача тривалістю на півтора року, а за цей час дитина може просто фізично не з’явитися. Ну, наприклад, дитина роками сидить в дитбудинку, а її біологічні батьки жодного разу її не навідали, при цьому на законодавчому рівні суд не позбавив їх батьківських прав. Тож ця дитина не має статусу на усиновлення.

На мою думку, потрібно багато реформ, аби ця система почала працювати максимально в інтересах дитини. Необхідне вдосконалення законодавчої бази. До того ж ніхто не скасовував проблему вивезення дитячих будинків за кордон. Міністерство соціальної політики планувало налагодити зв’язок між кандидатами в усиновлювачі й тими дітьми, які перебувають за кордоном. Поки цього не сталося, але це все і не робитися так швидко, як хотілося б, на жаль. Тож наш фонд буде долучатися до розв’язання цих проблем настільки, наскільки це можливо, і з усіх усюд говорити про них.

Про плани на усиновлення дитини

Раніше ми з чоловіком висловлювали бажання про усиновлення дитини. Та після того, як я почала занурюватися у цей процес більш детально, рішення довелося відкласти. Зокрема це сталося і завдяки документальному серіалу «Родина для кожної дитини», який ми робили.

Дітей не можна роздавати просто так, але й ними не можна торгувати.

Річ у тому, що зазвичай люди не володіють деталізованою інформацією про усиновлення, тому дивляться на цю проблему в рожевих окулярах. Вони досконально не розуміють, що таке прийомна дитина, як це взяти до себе в родину по факту чужу дитину, які існують форми сімейного виховання тощо. Зазвичай у людей є просто бажання усиновити дитину, але це тільки верхівка айсберга. Що саме під ним – майже ніхто не розуміє. А там просто купа «але».

Наприклад, моя близька подруга зараз проходить цей непростий шлях усиновлення, і поки вона не може цього зробити. Все, що їй кажуть, що «вільних дітей для усиновлення немає», а вона – 134-а у черзі усиновлювачів. Її сертифікат на кандидатство в усиновлювачі спливає за рік. Тож якщо за рік вона не знайде собі дитину, їй знову доведеться наново проходити курси кандидатів в усиновлювачі й збирати пакет необхідних документів, аби отримати дійсний сертифікат.

І от коли я дослідила проблему усиновлення в Україні, і в юридичній площині, і в соціальній, зрозуміла: аби усиновити дитину, її потрібно шукати і виборювати через суди. Це справді – боротьба за цю дитину. Це не категоричне моє «ні» щодо усиновлення, але поки не зміниться система, не стане більш прозорою, я навряд чи буду готовою до боротьби із соціальними службами так, як Тімур й Інна Мірошниченки. І зараз їм «прилітає» від недоброзичливців, мовляв, вони – публічні, і саме тому їм вдалося усиновити дитину тоді, коли тисячі непублічних родин цього зробити не можуть.

Напевно, я буду готова усиновити дитину, коли загальна ситуація щодо цього зміниться в країні і коли я не буду добиватися цієї дитини, тому що я – публічна. Натомість, я хочу скористатися цією публічністю, аби привернути увагу до того, що проблема дітей, які залишилися без батьків, – у затягнутій реформі, яка нарешті має відбутися. Тоді українці зможуть усиновлювати не через хабарі і не через жахливу бюрократію. Вона має бути, але в здоровому сенсі – дітей не можна роздавати просто так, але й ними не можна торгувати.

Про складнощі роботи фонда

У кожному з напрямів, якими займається «Фундація Катерини Осадчої», є свої тонкощі та нюанси. Дуже складно було запустити «Пошук зниклих», оскільки на початку нашої роботи ми не розуміли алгоритм дій. Прикладу, як працюють подібні ініціативи у світі, немає, оскільки їх просто не існує. Тож нам не було на кого рівнятися, ми були такими собі першовідкривачами.

Складно зрозуміти, як подолати зашкарублу систему сімейних форм виховання. Те, що там відбувається, те як гальмують усиновлення, те, до яких хитрощів вдаються соціальні служби, використовуючи при цьому закон, але не в інтересах дітей, на жаль… Все це дуже важко, складно і не піддається здоровому глузду. Завдяки публічності хочеться ці проблеми викорінювати й відповідно трансформувати систему усиновлення в кращий вектор розвитку.

Ми весь час зіштовхуємося з проблемами цивільного полону. Наприклад, наразі механізм повернення з полону відсутній. Ти просто не розумієш, як допомогти тим сімом тисячам людей, які перебувають у полоні. У них просто відсутній шанс на повернення, і це реальна проблема. Та ми намагаємося вирішувати її разом з такими державними інституціями, як Генеральна прокуратура України та Служба безпеки України. Міжнародна адвокація проблеми вирішується у співпраці з МЗС.

Про ставлення до власної зовнішності

Наше суспільство ще не зовсім толерантне до зовнішності, я вважаю. Особливо агресивними є люди в соцмережах, ми навіть можемо згадати нещодавній випадок, який трапився з директоркою музею Голодомору в Україні, – вона просто піддалася жорсткому хейту через власну зовнішність. Як на мене, подібний бодішеймінг є дикістю в сучасному світі.

Щодо мене, я дуже спокійно ставлюся до своєї зовнішності. Я знаю, якими мають бути параметри мого тіла, в яких я хочу триматися. І тут мені допомагає системність. Це, я вважаю, найголовніше в догляді за собою. В доглядових косметологічних процедурах найважливіше для мене – очищення і зволоження. Я ніколи не вийду з дому чи не ляжу спати, поки я цього не зроблю. Під час війни я не так часто відвідую косметолога, тому навчилася робити деякі процедури вдома самотужки. У мене є маленький апарат з мікротоками, всілякі ролери – за допомогою них я і відновлюю свою шкіру.

Бодішеймінг є дикістю в сучасному світі.

Щодо харчування – намагаюся не їсти солодкого чи борошняного, але, звісно, інколи грішу. (сміється) Фрукти переважно вживаю до третьої години дня. А ще в мене є з дитинства така особливість: я не їм гарнір з м’ясом чи рибою, і це вже перетворилося у таку власну харчову звичку. Інколи з дітьми я можу завітати до закладів швидкого харчування, але загалом намагаюся вживати корисну їжу. А от зі спорту займаюся тільки йогою, й то інколи. Переважно моя гарна форма – здобуток генетики й моєї невеличкої праці над собою. (сміється)

Про хобі – садівництво 

Я дуже люблю свій сад, обожнюю поратися у ньому – це для мене такий собі медитативний процес. Найбільш за все полюбляю вирощувати квіти. На території саду в мене є лаванда, троянди, гортензії. Останні – мої улюблені квіти, їх у мене вдома зростає чотири різні сорти.

Про повернення у «Світське життя»

Скоріш за все це повернення залежатиме не стільки від мене чи команди, скільки від суспільного запиту. Та для початку треба перемогти у цій війні! Вже як півроку шоу-бізнес потихеньку відновлюється… Зважаючи на те, що літо та осінь були відносно тихими щодо обстрілів у Києві, то тут проводиться все більше концертів, благодійних заходів і презентацій. Зрозуміло, що висвітлення цих подій у форматі «Світського життя» наразі викличе у суспільства негатив і нерозуміння, адже війна триває.

Поки не настав час «відбудови», до світського життя повертатися зарано.

Наразі суспільне питання стало більш вагомим і болючим. От, наприклад, чому працюють клуби в Одесі? З одного боку, вони платять податки. З іншого – це розваги одних людей тоді, коли інші воюють. 

Тож моя думка: поки не настав час «відбудови», поки не пройшла післявоєнна рецесія, яка обов’язково з нами відбудеться, до світського життя повертатися зарано. Оскільки наразі у суспільства набагато більше запитань до тих, хто розважається, аніж радості за них. Наразі ми – країна, яка перебуває у стані війні, тому для початку треба хоча б дочекатися перемоги.

Про цілі на найближчий час

Я не можу сказати, що живу відкладеним життям, все ж таки намагаюся втілювати все заплановане тут і зараз. От наразі з телеканалом «1+1 Україна» перебуваємо на етапі розробки проєкту, який плануємо запустити навесні 2024-го. Проте, кожен з нас розуміє, що всі плани «зав’язані» на перемозі: коли вона буде, саме тоді ми зможемо втілити набагато більше. Тож наразі всі наші плани – з похибкою на війну. Ми живемо від місяця до місяця, ми не знаємо, що буде за два місяці, ми не знаємо, якою буде прийдешня зима. Планувати стратегічно неможливо, на жаль, тож планую все детально тільки на наступний день.

__________________________________________________

Фото: Іра Кудря
Макіяж та зачіска: мережа салонів BACKSTAGE Beauty&Refresh – арт-візажистка Марина Крук і арт-стилістка Ольга Семида
Продюсування зйомки: Ксюша Виноградова
Інтерв’ю: Ганна Володавчик

Безліч дітей в Україні через війну залишилися без батьків та опіки дорослих. Слідом за Катею Осадчою та Юрієм Горбуновим про намір усиновити дитину після закінчення воєнних дій заговорила співачка MamaRika.

«Я в будь-якому випадку хочу допомогти як мінімум одній дитині і стати для неї мамою. Ми впевнені, що будемо хорошими батьками і будемо любити дуже сильно, віддавати себе повністю», – відзначила співачка у своєму недавньому інтерв’ю для програми «Слава+».

За словами артистки, вони давно обговорювали з чоловіком, шоуменом Сергієм Середою, таку можливість. Однак, поки в країні діє військовий стан, процедура усиновлення не проводиться, тому пара має час підготуватися і все ретельно обміркувати.

«Ми ще не розуміємо, як це правильно можна зробити. Не має значення, яке у дитини минуле. Ми будемо дивитися по ситуації – буде це дитина, яка постраждала від війни, або дитина, яка вже була у притулку. Долі різні, але головне, що є такий намір та така мета», – резюмувала виконавиця.

Нагадаємо, пара виховує 9-місячного сина Давида.

Напередодні телеведучий Юрій Горбунов заговорив про можливе усиновлення дитини, яка осиротіла через війну.

Катя Осадча вперше прокоментувала заяву чоловіка. Теледіва підтвердила, що вони справді мають такий намір, але до цього питання подружня пара вирішила повернутися після закінчення війни, оскільки усиновлення – це «відповідальніше, ніж народження дитини».

«Ми з Юрою мали розмову щодо усиновлення і вирішили, що повернемося до цієї думки після закінчення війни. Це дуже нелегка тема, я вважаю, усиновлення – це відповідальніше, аніж народження дитини. Хочеться зауважити, що перше емоційне бажання взяти дитину у родину, – це прекрасне бажання, але потрібно поставитися до нього вкрай серйозно. Працювати з психологом, занурюватись у цю тему, знати всі підводні течії, спілкуватися з батьками, що вже мають такий досвід. Я за те, щоб перед усиновленням батьки самі себе перевірили на стійкість та емоційний і моральний аспект. Тому ми з Юрою вирішили повернутися до цієї теми згодом, а поки читати, дізнаватися про усиновлення. Я найближчим часом планую почати ділитися інформацією, яку буду знаходити, щоб ця процедура у країні була за справжнім покликом серця. Щоб люди були відповідальними і не повертали дітей у дитячі будинки», – розповіла Катя у своєму недавньому інтерв’ю для НВ.

Нагадаємо, Катя Осадча та Юрій Горбунов виховують двох синів – Івана та Данила. Також у телеведучої є дорослий син від попереднього шлюбу – Ілля, він минулого року вступив до університету.

Телеведучий Юрій Горбунов, який на даний момент займається волонтерською діяльністю на підтримку українського народу, заговорив про можливе усиновлення дитини, батьки якої загинули під час війни.

Про це він сказав під час нещодавнього інтерв’ю для програми «Сніданок з 1+1».

Шоумен розуміє, що попереду на Україну чекає довге відновлення, в якому буде задіяний весь український народ. Зокрема, треба буде подбати про дітей, які залишилися без батьків.

«Це буде на плечах усіх українців. І ми теж про це думаємо», – наголосив Горбунов.

Окремо він згадав про громадську організацію «Союз підприємців кіно та телеіндустрії», до якої входить і він сам.

«Я вже почуваюсь професійним водієм, ми іноді добу проводимо за кермом. Ноги та руки затікають, але треба рулити. Наша громадська організація «Спілка підприємців кіно та телеіндустрії», до якої входить близько 20 активних людей, робить масштабну роботу. За останній час передана величезна кількість касок, бронежилетів, медикаментів… Ми вже зібрали два медичних автомобілі, повністю наповнених усім необхідним для наших бійців, на черзі третій, який піде на Донбас…» – прокоментував телеведучий.