Напередодні у фінському місті Тампере відбулася церемонія вручення International Gender Equality Prize 2025 – премії, яку раз на два роки присуджує уряд Фінляндії за видатний внесок у боротьбу за гендерну рівність у світі. Цьогоріч лауреатом стала українська громадська організація «Фонд Маша». Прем’єр-міністр Фінляндії Петтері Орпо особисто вручив нагороду співзасновницям фонду Маші Єфросиніній та Оксані Нечипоренко. Це безпрецедентний випадок, адже вперше в історії премію отримала українська громадська організація.

Уже понад п’ять років «Фонд Маша» послідовно протидіє гендерно зумовленому насильству, а з початком повномасштабного вторгнення зосередився на підтримці жінок та дітей, які постраждали від війни. За цей час команда надала психологічну допомогу понад 21 тисячі жінок і дітей – тим, хто втратив близьких, пережив російський полон, зазнав сексуального чи домашнього насильства.

«Як громадська діячка та артистка я часто зустрічаю наших українських жінок. І де б я не була, до мене підходять ті, хто отримав допомогу від «Фонду Маша». Вони всюди – у кожному місті, за кордоном, на фронті. Нещодавно мене зупинила перехожа й сказала: «Маріє, завдяки вашому фонду – мій син живий». Наші фахівці вчасно помітили, що її підліток планує самогубство через депресію. Сьогодні ця криза позаду, й кожна така історія додає мені сил і вдячності», – коментує Маша Єфросиніна.

Міжнародне журі одностайно обрало «Фонд Маша» з-поміж майже 400 претендентів, високо оцінивши системність роботи, ефективність програм, доступ до психологічної допомоги та прозорість діяльності. Експерти наголосили: проєкти фонду допомогли тисячам жінок і дітей відновити внутрішній баланс і повернути контроль над власним життям.

«Ця нагорода – промінь світла в темні часи, жест підтримки, який ми відчуваємо серцем. Це гордість і величезна вдячність усім, хто зробив це можливим», – додає співзасновниця фонду Оксана Нечипоренко.

Премія International Gender Equality Prize – це не лише міжнародне визнання внеску фонду в захист прав жінок і зміцнення їхньої психологічної стійкості під час війни. Почесний статус супроводжується й грантом у 300 тисяч євро, що стане важливою інвестицією у ментальне здоров’я українок.

«За ці кошти ми продовжимо підтримувати родини, які потерпають від війни. Простір відновлення «Незламна мама», що став символом жіночої сили, працюватиме й надалі. А в нашому Центрі ментального відновлення з’являться нові групи підтримки», – зазначає голова фонду Тетяна Мураткіна.

Тема насильства, на жаль, все ще є актуальною, попри, здавалось би, високий емоційний розвиток та здатність до самоаналізу кожної зрілої та самодостатньої людини.

Щороку з 25 листопада по 10 грудня в Україні проводиться акція «16 днів проти насильства», аби привернути увагу до проблем подолання будь-яких видів насилля.

Психологиня «Фонду Маша» Олена Катренич поділилася добіркою художніх фільмів, які демонструють приклади різних видів насильства та показують, як йому можна протидіяти. За словами фахівчині, фільми часто висвітлюють гострі соціальні проблеми та через дії героїв показують шляхи розв’язання цих проблем.  

«Ковтай»

Американсько-французький психологічний трилер розповідає історію молодої домогосподарки Гантер, яка нібито живе своє краще життя. Але через контроль і надмірну опіку близьких у неї з’являється бажання ковтати маленькі неїстівні предмети.

«Це стрічка про жінку, яка повністю втратила себе у стосунках. Вона так хотіла бути коханою, потрібною, зручною, що «ковтала» все, що пропонувало їй життя. Цікаво спостерігати, як у героїні з’являється розуміння того, що людина, про яку треба попіклуватися, це вона сама», – коментує Олена Катренич.

«Тільки ти і я»

Французький психологічний трилер, в основі сюжету якого стосунки Бланш та Грега. На початках Бланш вважає Грега чоловіком усього свого життя, але після одруження розуміє, що він – тиран та аб’юзер.

«Це фільм про класичний аб’юз. Спочатку він майже непомітний і дуже схожий на кохання та гіпертурботу через почуття. Але з часом перетворюється на суцільний жах, з якого не так легко втекти. Знадобиться допомога близьких, можливо, друзів. Але як впоратися з тиранією, якщо героїня вже емоційно та фізично повністю виснажена?», – зазначає психологиня.

Серіал «Чому жінки вбивають»

Комедійно-драматичний серіал, який розповідає історії трьох жінок, які живуть у різний час, але яких поєднують зради їхніх чоловіків.

«Це дуже цікавий психологічний серіал. Спонукає кожну з нас замислитися, коли потрібно зупинитися, вийти з ролі жертви, обрати себе й піти. А можливо – втекти», – наголошує пані Олена.

Серіал «Гострі предмети»

Психологічний трилер, екранізація однойменної книжки Гіліан Флінн, розповідає історію репортерки Каміли Прікер, яка в дитинстві перенесла емоційну травму – смерть сестри, і після цього завдає собі рани. За редакційним завданням Каміла має повернутися до рідного містечка, де відбуваються дивні вбивства дівчат.

«Серіал про стосунки батьків і дітей. Про дитячі травми та їхні наслідки в дорослому житті. Про необхідність навчитися захищати себе. Навіть якщо кривдник – твоя найближча людина», – коментує психологиня.

Сьогодні, у 1000-й день повномасштабного вторгнення, як ніколи, важливо поговорити про підтримку. Особливо – це стосується дітей, чиї батьки відірвані від родини, бо захищають країну у лавах Збройних сил, адже малеча дуже сильно переживає через відсутність тата.

Заміна батька, коли він на війні, – це складний і багатошаровий процес: дитина потребує і материнської,  і батьківської підтримки. Психологиня центру «Незламна» від «Фонду Маша» Елліна Ільїних поділилася порадами, які можуть допомогти жінкам зрозуміти, на що саме звертати увагу та як ефективно компенсувати відсутність батька.

1. Емоційна стабільність та підтримка

Діти надзвичайно чутливі до настрою мами. Тому намагайтеся створювати стабільний емоційний клімат вдома.

«Хочу наголосити: якщо іноді вам важко опанувати себе, це не означає, що треба приховувати свої емоції. Але дитині важливо знати, що навіть, попри труднощі, мама – для неї «тиха гавань». Не забувайте водночас турбуватися про себе: якщо вам важко впоратися з емоціями, то краще звернутися по психологічну підтримку», – наголосила психологиня.

2. Забезпечуйте контакт із татом

Якщо є можливість, підтримуйте зв’язок із батьком дитини за допомогою дзвінків, повідомлень, фотографій чи відео.

«Говоріть про тата в позитивному ключі, згадуйте хороші моменти з ним. Усе це допоможе дитині відчувати, що хоч батько й далеко, все одно є частиною її життя. Це формує емоційний зв’язок, який дуже важливий для малюка».

3. Розмовляйте про цінності, які уособлює батько

Батьки часто уособлюють для дитини певні принципи: відвагу, чесність, рішучість.

«Підкреслюйте ці риси через прості приклади з повсякденного життя або через те, як батько захищає країну. Це допоможе дитині відчути, що вона також може взяти на себе частину цих цінностей і втілити їх у своєму житті».

4. Демонструйте власну силу та силу команди

Важливо, щоб дитина відчувала, що ваша сім’я – це команда, що разом ви зможете впоратися з будь-якими викликами.

«Залучайте малечу до розв’язання простих щоденних питань, започатковуйте ритуали чи обговорення, які підтримують єдність і відповідальність кожного члена вашої маленької команди».

5. Навчіть дитину справлятися з емоціями та розуміти їх

Діти переживають втрату батьківської присутності по-своєму, і їм важливо мати інструменти для роботи зі своїми емоціями. Пояснюйте, що відчуття туги чи страху – це нормальна реакція. Можна вести щоденник емоцій або говорити про почуття через малюнки, які потім обговорювати разом.

«Головне – зберігайте віру в себе. Ви не просто мама і тато. Ви – той світ, який підтримує вашу родину. І ви робите це неймовірно, хоч що б вам там здавалося!»

10 жовтня у світі відзначають День психічного здоров’я. З цієї нагоди співзасновниці «Фонду Маша» Маша Єфросиніна та Оксана Нечипоренко, а також директорка ГО Тетяна Мураткіна поділилися ритуалами, які дозволяють їм триматися попри робоче навантаження та виклики війни.

Так, найдієвішими способами для ведучої та інфлюенсерки Маші Єфросиніної стали спорт, медитації та усамітнення. Вправи допомагають підтримувати фізичну та ментальну форми, а також швидко відновлюють організм. Разом з цим для кращого самопочуття Маша полюбляє побути наодинці з книгою, серіалами чи просто зі своїми думками: щонайменше на день-два-три, а в ідеалі — тиждень.

Ще однією рекомендацією від Єфросиніної є медитація, котра стала для жінки ефективним способом відновлення протягом довгого часу.

«Вже понад сім років я займаюся трансцендентальною медитацією (це техніка досягнення внутрішнього спокою та духовного оновлення за допомогою концентрації на беззвучно повторюваній мантрі, — прим.ред.). Якщо не пропускаю жодного дня, то мій психоемоційний стан абсолютно стабільний», — наголосила Маша.

Співзасновниця фонду Оксана Нечипоренко ділиться власними ритуалами. Це сон, медитації та вітаміни.

«Так само як і Маша, я практикую трансцендентальні медитації. Роблю перед сном — коли мені важко, коли втомлююся, коли хочу розслабитися. 20 хвилин у будь-який час, у будь-якому місці — і стає легше», — прокоментувала Оксана і доповнила, що за порадою лікаря регулярно робить вітамінні крапельниці, а ще практикує 20-хвилинний денний сон.

«Сон завжди лікує і рятує. Тому спати — дуже й дуже важливо! Нічний сон я ділю на відрізки по півтори. Наприклад, сплю 6 годин, або 7,5. Останнім часом стала великим фанатом денного 20-хвилинного сну — як у дитячому садочку».

До порад долучилася й директорка Фонду Тетяна Мураткіна. Для неї найкращими знахідками стали обійми, які дають відчуття безпеки й підтримки, час з родиною у вигляді спільних вечорів та читання.

«Наші сімейні традиції під час війни стали для мене ще важливішими, бо створюють відчуття стабільності та зв’язку. Звісно, це й про підтримку всередині сім’ї, що особливо важливо у важкі часи», — розповіла Мураткіна, додавши також, що фізичний контакт під час обіймів «допомагає знизити рівень стресу, зменшити тривожність та стимулює вироблення окситоцину — «гормону любові», який покращує емоційний стан. І тут важко не погодитися. Тож обіймайтеся часто й обіймайте своїх дітей, хоч як би вони опиралися. Для них це мегаважливо».

А читання перед сном допомагає Тетяні розслабитися та відволіктися від тривожних думок.

«Спокійна атмосфера, тиша, книжка і, можливо, запалена свічка — рецепт, що полегшує засинання, особливо якщо це частина рутинного вечірнього ритуалу. Досі читаю своєму синові, бо це сприяє розвитку уяви, покращує мовні навички та зміцнює емоційний зв’язок із батьками. А якщо після читання ще й пообійматися, то відчуття спокою та щастя гарантовано!»

Наша держава та ми, її громадяни, переживаємо нині надскладні часи: війна, окупація рідного міста, обстріли, вимушена евакуація, втрата рідних чи близьких людей  (цей перелік можна продовжувати) — так чи інакше зачепила кожного з нас. І всі переживання неминуче впливають на наш емоційний та психологічний стан, можуть травмувати чи призвести до депресії.

Коли у голові виникають запитання: як жити далі, де шукати сили на щоденні справи, чому все це трапляється зі мною? — саме час звернутися до літератури, яка допоможе пережити психологічний біль. Психологиня центру «Незламна» від «Фонду Маша» Елліна Ільїних радить добірку книжок про травму та її подолання. 

«Зцілення від травми», Пітер Левін

Пітер Левін — доктор філософії з медичної біофізики та доктор психології. Протягом кількох років він досліджував стрес і його руйнівні наслідки, одним із найперших заявив, що травми можна вилікувати. Розповідає про вроджену здатність людей перемагати потрясіння, самому надавати собі допомогу  у стресовій ситуації, а також пояснює, звідки беруться наші емоції.

Елліна Ільїних:
«Рекомендую цю книжку своїм клієнтам і всім, хто цікавиться психологією травми. Вона допоможе точніше зрозуміти природу травматичних подій та відкрити нові можливості для зцілення. Вона містить численні практичні вправи, які сприяють відновленню після травматичних переживань».

«Це ОК, якщо ви не ОК. Як пережити горе і втрату», Меґан Девайн

Авторка книжки — психотерапевт і жінка, яка пережила втрату коханого. Зі власного досвіду розповідає про невисловлену скорботу, а також про любов і зцілення. У книжці є поради, які допоможуть полегшити страждання та біль.

Елліна Ільїних:
«Ця робота розвінчує міфи про «правильний» спосіб переживання втрати й пропонує розуміння та підтримку для тих, хто стикається з горем. Авторка дає практичні поради та техніки, які допомагають пройти цей складний процес».

«ПТСР. Робочий зошит. Ефективні методики подолання симптомів травматичного стресу», Мері Бет Вільямс, Сойлі Пойюла

Робота, написана професійними психотерапевтами та експертками з травм, розповідає, що таке посттравматичний синдром і як його розпізнати. Також вона містить вправи для подолання симптомів ПТСР. Окрім цього, кілька розділів присвячені психотравмам ветеранів із досвідом бойових дій.

Елліна Ільїних:
«Книжка допоможе вам визначити тип своєї психотравми, зрозуміти зв’язок між думками та тілесними реакціями, а також навчитися протидіяти емоційним наслідкам травми. У книжці можна знайти стислий довідник із самодопомоги та терапевтичних методик для тих, хто страждає на ПТСР».

«Тіло веде лік. Як лишити психотравми в минулому», Бессель ван дер Колк

Автор роботи — психіатр, письменник, дослідник і викладач Бостонського університету — зосереджується на вивченні травми і її наслідків, зокрема посттравматичного стресового розладу (ПТСР). Він описує різні види травми та досліджує їхній вплив на мозок і тіло.

Елліна Ільїних:
«Автор, відомий фахівець у галузі травматології, пояснює, як фізичні прояви травм можуть перешкоджати одужанню, і пропонує дієві методики для відновлення. Ця книжка стане незамінним ресурсом для тих, хто хоче знайти шлях до зцілення та повернення до повноцінного життя».

«Психологічна травма та шлях до видужання», Джудіт Герман

Тут йдеться про травми потерпілих від насильства, ветеранів війни, жертв політичних репресій. Американська психіатриня пропонує власну методику, як відновити зв’язки чоловіків із жінками, громади з індивідом.

Елліна Ільїних:
«Авторка нагадує, що травма — не вирок і що кожен має можливість знайти свій шлях до зцілення. Її слова, сповнені надії та співчуття, це дуже важливо для тих, хто переживає складні часи».

Елліна Ільїних
психологиня центру «Незламна» від «Фонду Маша»

«А ще б я порадила книжки Ірвіна Ялома «Питання життя й смерті» і «Ліки від кохання», Віктора Франка «Людина в пошуках справжнього сенсу» та Едіт Еґер «Вибір». У них можна знайти те, що допоможе в складні часи. Та найголовніше памʼятати, що книжка — це лише частина процесу. У такий важкий період важливо мати людину поряд, яка зможе підтримати вас».

Випускати назовні гнів, видихати страх – у цьому допомагають психологині «Фонду Маша», які щодня відроджують українок. Роблять це вже більше року у межах офлайн-табору програми для психоемоційної стабілізації «Незламна Мама», і вже скоро – у Центрі ментального відновлення «Незламна», який зараз готується до запуску в Києві у тестовому режимі. «Фонд Маша» завжди відкритий до всебічної підтримки, адже допомагати проєктам Фонду, які рятують жінок, може кожен! 

В межах теми місяця, яку ми присвятили всебічному відновленню жінок, фахівчині «Фонду Маша» спеціально для INSIDER.UA підготували вправи на дихання, фізичну активність і уяву, які допомагають подолати стрес, вивільнити почуття, заспокоїтися чи перефокусуватися.

Втім усі техніки стабілізації себе – це інструменти, а не панацея від хвороби. Вони допоможуть зняти симптоми, але не вирішать проблему. Тож, закликаємо не нехтувати психологічною допомогою, адже на певному етапі вона може врятувати життя!

«Коли людина стресує, вона починає швидко й уривчасто дихати, що призводить до
перенасичення організму киснем»

Ольга Коптєва
психологиня програми «Незламна Мама» від «Фонду Маша» 

Дихальні вправи

«3 на 6»

Усе просто. Вдихаємо на три рахунки, видихаємо – на шість. Також можна вдихати на чотири і видихати на вісім. Тобто, видих має бути вдвічі довшим, аніж вдих. Так ми знижуємо рівень кисню й заспокоюємося.

Дихання по квадрату

Ця практика допомагає не лише вирівняти дихання, а й завдяки рахуванню відволікти мозок від стресової реакції. Вдихаємо на чотири рахунки, потім робимо затримку дихання на чотири рахунки, потім видихаємо так само на чотири і знову затримка на чотири. І так – кілька разів.

«Від 10 до 1»

Ця вправа також концентрує нашу увагу на диханні. Задача така сама – рахувати вдихи та видихи. Просто за іншою схемою. Дихаємо і рахуємо: вдих-видих – десять, вдих-видих – дев’ять, вдих-видих – вісім, вдих-видих – сім, вдих-видих – шість, вдих-видих  – п’ять… І так до одиниці.

 

 «Тіло – це чудовий інструмент для розвантаження нервової системи. Завдяки роботі з тілом ми можемо зняти напруження, тривогу, працювати зі страхами»

Ірина Басіста
психологиня програми «Незламна Мама»

Фізичні вправи

Голос

Кричіть, ричіть, пищіть, верещіть. Тільки не на когось! Уявляйте в цей момент усе, через що вам хочеться покричати. Якщо робите вправу з дітьми, то керуйте голосом: від тихого звуку переходьте до голосного, від високих нот – до низьких.

«Метелик»

Ця вправа допомагає відновити внутрішній спокій, заспокоїтися. А ще можна робити «Метелика» під час панічних атак. Схрестіть руки на грудях долоньками вниз так, щоб великі пальці знаходилися у западинці між ключицями. Легенько й по черзі постукуйте по тілу пальцями рук.

Якщо робите вправу з дитиною, то на кожному постукуванні можна рахувати чи щось промовляти. Наприклад: «Все. Добре». Чи: «Я. Молодець». Підключіть до вправи глибоке дихання. І виконуйте постукування дедалі повільніше, заспокоюючись. Виконуйте вправу від двох до десяти хвилин.

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Публикация от Masha Efrosinina (@mashaefrosinina)

Дуємо кульки

Ця вправа допомагає вивільнити агресію та злість. Надуйте кульку, з кожним подихом випускаючи в неї все, що накопичилося всередині. А потім відпустіть, щоб літала по кімнаті, поки з неї виходить повітря. Цю вправу рекомендую робити дорослим і окремо, і разом із дітьми.

 

«Найпопулярніші зараз ментальні вправи – це медитації. Існує безліч тематичних
додатків чи відео на YouTube з медитаціями»

Катерина Тімакіна
психологиня та методистка Центру ментального відновлення «Незламна»

Ментальні вправи

Вправа на уяву «Безпечне місце»

Світ не завжди безпечний зовні, проте ми завжди можемо мати безпечне місце всередині нас. Це може бути реальне місце з теперішнього чи минулого. Або острівець затишку, створений вашою уявою.

Уявіть перед собою таке безпечне місце, роззирніться та встановить його кордони. Ці кордони міцні й непрохідні ані для думок, ані для інших людей чи істот. Лише ви вирішуєте, хто або що може бути у вашому безпечному місці. Це місце – тільки ваше, ви можете бути там стільки, скільки заманеться, і приходити туди так часто, як цього хочете. Ви можете бути в цьому місці наодинці з собою чи запросити когось. Справжнього чи вигаданого. Когось, хто дасть вам більше відчуття безпеки та затишку.

Якщо під час перебування в цьому місці до вас «прийдуть» неприємні образи чи думки, ви можете миттєво викинути їх за межі кордонів, адже це місце лише ваше.

Не поспішайте, прислухайтеся до своїх відчуттів. Зверніть увагу, як тіло реагує на перебування у вашому безпечному місці. Що ви бачите? Чи це приємно? Як ви можете створити для себе ще більше безпеки? Що ви чуєте? Можливо, у вашому безпечному місці співають пташки? Або тече річка? Що ви відчуваєте шкірою? А які відчуття у м’язах?

Запам’ятайте ці відчуття. Нехай ваше тіло несе в собі пам’ять, як це – бути в безпеці, аби ви завжди могли туди повернутись. І пам’ятайте: це місце – лише ваше і завжди доступне для вас!

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Публикация от «Фонд Маша» (@masha.foundation)

Вправа «Тут і зараз»

Також цю техніку називають 5-4-3-2-1. Вона допомагає переключити увагу, коли накриває паніка, і ми занурюємося у безодню тривожних думок. Вправа повертає нас у реальність та добре працює при панічних атаках та надмірній тривозі. Суть у тому, щоб переключитися на реальність з потоку внутрішньої тривоги.

Отже, спочатку знайдіть пʼять, наприклад, червоних предметів у кімнаті та подумки назвіть їх. Потім доторкніться до чотирьох предметів, які є навколо. Відчуйте їхню текстуру. Прислухайтеся та почуйте якісь три звуки. Подумки проговоріть, що спричинило ці звуки. Відчуйте два запахи, що є навколо вас. Наприклад, одягу чи волосся. Згадайте один яскравий смак, наприклад, смак лимона. Або зробіть ковток води.

Нехай всі ці практичні поради спеціалістів стануть вам у пригоді, якщо вже сталася відповідна ситуація.
Турбуйтеся про своє ментальне здоров’я! 

Влітку минулого року телеведуча і громадська діячка Маша Єфросиніна від свого «Фонду Маша» запустила проєкт під назвою «Незламна мама», головною метою якого є реабілітація жінок і дітей, які постраждали внаслідок військового вторгнення РФ.

В його межах протягом трьох тижнів фахівці з травми та досвідчені психотерапевти стабілізують психічний стан українок. Потім вони їдуть додому або в місця, що стали для них тимчасовим прихистком. І це повернення в реальність буває дуже непростим.

Побачивши це, «Фонд Маша» вирішив запустити онлайн-продовження соціального проєкту «Незламна мама».

«Незламна мама. Жити далі» – це два місяці підтримуючих групових зустрічей та індивідуальних консультацій із фахівцями Української спілки професійних тілесно орієнтованих психотерапевтів. Основна мета таких зустрічей – допомогти жінкам адаптуватися у нових реаліях, опанувати свої емоції, покращити стосунки з близькими та налагодити нові зв’язки з оточуючими, навчитися контролювати свій емоційний стан.

«Наразі онлайн-курс проходить пілотна група жінок – «випускниць» «Незламної мами». А в майбутньому ми плануємо масштабувати цей проєкт і запрошувати до нього всіх українок, яким потрібна допомога», – зазначає голова «Фонду Маша» Тетяна Мураткіна.

Місія «Фонду Маша» – відродження жінок заради відродження України. Якщо ви хочете зробити внесок у ментальне здоров’я українок, переходьте за цим посиланням.

Раніше телеведуча і героїня нової обкладинки INSIDER.UA Маша Єфросиніна розповіла про новий проєкт «Фонду Маша» під назвою «Смілива», спрямований на допомогу дівчатам-підліткам, які пережили російську окупацію.

Спеціальна програма включає в себе курс самозахисту (12 занять) і 5 групових сесій з психологом.

«”Смілива” – це проєкт про підтримку, про здатність захистити себе як в фізичному, так і в психологічному плані. Мета програми – запобігання насильству серед підлітків. Ми хочемо навчити дівчат помічати перші «дзвіночки» будь-якої форми насильства та давати їй відсіч», – каже голова «Фонду Маша» Тетяна Мураткіна.

В першу чергу місце буде надаватися тим, хто найбільше постраждав від російсько-української війни: тим, хто має втрати у родині, не може повернутися додому через небезпеку обстрілів/втрату житла, свідкам воєнних злочинів та дівчатам-переселенкам з Харківської, Донецької, Луганської, Запорізької, Херсонської областей.

Перша пілотна група «Сміливої» вже розпочала навчання. До неї увійшли десять дівчат віком від 12 до 18 років. На заняттях вони не лише проходять курс самооборони, займаються з професійними психотерапевтами, а й соціалізуються, спілкуються з однолітками. Що дуже важливо і для звичайних підлітків, і особливо для переселенців.

«На зустрічах з психологом дівчата охарактеризували свій стан, як знаходження у «бульбашці». Вони тримаються як дорослі, намагаються самостійно переварювати у собі пережите і не заважати матерям», – коментує менеджерка проєкту «Смілива» Ірина Красильникова.

За її словами, після роботи з психологом дівчата відкриваються, виходять із «бульбашки», починають розповідати про те, що пережили. А після тренувань із самооборони стають більш впевненими у собі.

Якщо вашій дочці чи знайомій дівчинці-підлітку потрібна допомога психологів, якщо вона хоче стати сильнішою та навчитися давати відсіч, заповніть анкету на участь у проєкті «Смілива» від «Фонду Маша» за цим посиланням.

Важливо, що дівчата можуть зробити це самостійно, без допомоги чи відома батьків, які, на жаль, часом також можуть виступати аб’юзерами по відношенню до своїх дітей.

З перших днів війни наша героїня не припиняє бути інформаційним, соціальним та благодійним «рупором» українців на усіх можливих майданчиках: у соцмережах, в інтерв’ю для міжнародних видань, на своєму авторському YouTube-каналі, а найголовніше – відачайдушно занурюється у діяльність власної благодійної фундації, до вторгнення – наймаштабнішої в Україні з протидії будь-якому виду насильства. Починаючи з березня «Фонд Маша» цілком перефокусувався на потреби воєнного часу й наразі надає значущу допомогу по кількох напрямках, додаючи максимальних зусиль, щоб зберегти фізичне та ментальне здоров’я нації. 

На прохання INSIDER.UA Маша розповіла, як під час війни змінилася статистика щодо домашнього насильства, які проєкти фундації наразі діють для допомоги жінкам та дітям, чому так важливо донатити не лише на фронт, а й на тил, хто з селебриті найбільше вразив сумою пожертви й чи чекати нам їхньої колаби з Притулою? Також вона поділилася, як відновлює свій фізичний та емоційний стан та про що найбільше мріє після перемоги.

Про роботу «Фонду Маша» під час війни

У 2022 році у нас було дуже багато планів, які перекреслила війна. Я й досі пам’ятаю березень, коли винесла на обговорення всієї команди пропозицію, що ми трохи «припарковуємо» всі наші плани та стратегії щодо домашнього насильства і починаємо займатися війною. Усі одностайно підтримали мене. З того часу ми почали допомагати на усіх «фронтах»: евакуація, гуманітарна допомога у різні міста та області країни, психологічна реабілітація дітей та жінок, освітні та творчі заняття для дітей, закупівля необхідних пакунків для малят тощо. Це було схоже на тушіння пожеж.

Ми співпрацювали виключно з перевіреними волонтерськими організаціями: зв’язувалися з ними, віддавали їм вантажі, вони розподіляли по родинах, по людях, які були в окупації, по бомбосховищах. Такий наш березнево-квітневий марафон почав виокремлювати різні напрямки, за якими фонд почав слідувати. На сьогодні «Фонд Маша» – це три напрямки: діти, підлітки та жінки.

Щодо дітей – то це гуманітарна допомога для малечі (від 0 до 3 років) у вигляді боксів, у яких наявні продукти, одяг, медикаменти, іграшки, та психологічна допомога для дітей постарше, які були у зоні бойових дій і бачили смерті, трагедії, горе.

Напрямок «підлітки» сфокусувався на нашому новому офлайн-проєкті «Смілива», в якому ми будемо навчати дівчат самозахисту та надавати психотерапевтичний супровід. Навіть неповнолітні дівчата можуть самостійно заповнити заявку на участь, без згоди батьків, оскільки хтось із них потенційно може проявляти насильство у бік дитини. Ну а далі дівчаткам телефонуватимуть наші спеціалісти для верифікації заявки, це важливо.

Наш найбільш розвинений напрямок – «жінки». Тож, про це хочу поговорити окремо.

Про флагманський проєкт «Незламна мама»

Цей проєкт з реабілітації жінок і дітей, постраждалих від війни, стартував влітку, і відтоді вже понад 700 осіб отримали допомогу. Ми обираємо учасників достатньо прискіпливо, оскільки заявок – тисячі, а місць – менше. Є анкета, яку наші психотерапевти розробляли таким чином, аби можна було побачити ступінь травмованості людини.

От навіть якщо порівнювати запити «мені погано», «я втомилася від війни», «живу на Західній Україні, але постійно плачу від того, що читаю в новинах» та історію жінки, яка втратила свого чоловіка, на її очах закатували батька, а діти сиділи два місяці у підвалі й облизували запліснявілі стіни, щоб хоч якась волога була у роті, бо зовсім нічого було пити… Це непорівнювані історії. Так, обом жінкам погано, але не однаково.

Якщо чесно, я б теж хотіла пройти цю реабілітаційну програму, бо я теж втомилася, мені погано, багато плачу. Але я не заберу місце жінки, історію якої щойно описала. У фонді багато людей працює над тим, аби відбирати історії. Якщо після перегляду анкети у нас виникають додаткові питання, то call-центр телефонує жінкам, уточнює певні деталі і лише тоді вони отримують офіційне запрошення.

Буває й таке, що жінки відмовляються їхати до табору, бо просто не вірять, що така допомога надається цілком безкоштовно. Коли я була з візитами у таборах, майже 80% жінок, що перебували там, зізнавалися: вони не вірили у те, що можна 21 день перебувати в райських місцях Карпат, дихати чистим гірським повітрям, спілкуватися з природою (адже ми забороняємо гаджети, алкоголь), не вклавши у це жодної копійки. Жінок, які були у перших змінах, взагалі привозили куми, батьки, сестри, подруги, оскільки вони самі не наважувалися й не вірили, що таке можливо в реальності, ще й під час війни.

Сама реабілітаційна програма у таборі триває 21 день, щодня жінки проходять 12 годин терапії. Проєкт «Незламна мама» повністю виводить жінку та її дитину зі стану посттравматичного синдрому. Наші спеціалісти підкреслюють, що це – єдине ціле: як від матері залежить подальша поведінка дитини, так і від дитини – подальше життя матері. Я маю на увазі її ментальне здоров’я.

Допомагати у війну – це ніби засіювати поле, яке дає свої паростки і множиться. Чим більше ми робимо, тим більше у нас запитів.

Були дві історії, які мене вразили. Звичайно, не можна порівнювати, але є те, від чого холоне кров. Жінки вже пережили війну у Донецьку, переїхали до Бучі, там налагодили своє життя. Потім пережили війну в Бучі: бачили обстріли, катування сусідів, розстріли людей, ховали своїх дітей, а їхні чоловіки пішли до ЗСУ. І під час перебування цих жінок у наших таборах до них надійшли звістки про те, що їхні чоловіки загинули. І ти собі думаєш: «Де цей ліміт жахів на одну долю? Коли це закінчиться?..»

Табори «Незламна мама» набули як неймовірної затребуваності, так і високих показників результатів. Допомагати у війну – це ніби засіювати поле, яке дає свої паростки і множиться. Чим більше ми робимо, тим більше – вдесятеро! – у нас запитів. Про нас вже на повну мовить «сарафанне радіо», тож це вже незворотній процес.

Про донати селебриті до «Фонду Маша»

Із тих, хто сильно вразив – Світлана Лобода. Щойно у березні я анонсувала, що наш фонд перепрофілюється на допомогу жінкам та дітям, які постраждали від війни, вона одразу перерахувала п’ятдесят тисяч євро і нічого мені не сказала. Мені директорка фонду телефонує і каже: «Машо, тут від Світлани Лободи прийшла велика сума». По тому курсу це було півтора мільйона, здається. Це для нас була величезна підмога, аби розпочати великі закупівлі гуманітарки.

А далі – майже всі зірки, кого я знаю, допомагали. Наприклад, Діма Монатик. Я до сліз була вражена, коли подзвонила Олена Кравець і сказала, що вони започатковують серію благодійних концертів «Доброго вечора, ми з України!». Вони об’їхали десятки місць і більшу частину отриманих коштів задонатили у мій фонд та Ігорю Ласточкіну, який збирав на допомогу ЗСУ. Багато коштів з концертів перераховував Іван Дорн.

Одного разу я розповідала своєму неймовірному другу Сергію Притулі про те, що хочу запустити проєкт, у якому навчатимемо дівчат самозахисту. Його настільки вразила ця ідея, що вночі мені зателефонувала директорка фонду і сказала, що від нього поступив великий донат. Мої очі постійно на мокрому місці, дуже хвилююся, що можу когось зараз забути, але не у цифрах справа. Скільки зірок підтримують репостами, скільки розповідають про наші проєкти, скільки беруть у них участь… Я безмежно вдячна всім селебриті, які долучаються до нас, довіряють нам.

Я безмежно вдячна всім селебриті, які долучаються до нас, довіряють нам.

У більшості випадків буває так, що я дізнаюся з афіш артистів про те, що отримані кошти з концертів вони пренаправлять до мого фонду, коли бачу логотип «Фонду Маша». Вони не повідомляють мені про це, а просто беруть і роблять. Це неймовірно приємно.

Про цінність донатів на тил, а не тільки на фронт

Збирати кошти на психологічну допомогу і взагалі на тил на сьогоднішній день набагато складніше, ніж на потреби ЗСУ. Я це розумію, адже у нас дві задачі: перемогти й вижити. «Фонд Маша» взяв на себе відповідальність нести оборону за останнє. Ми опікуємося тилом, до нас приходять різні люди, організації, приватні підприємства і кажуть, що багато допомагають армії і хочуть також допомагати й нам. Ось це і є наші донори.

Звичайно, нам дуже багато доводиться працювати. Я, мабуть, 15 днів на місяць – в поїздках, багато виступаю, привертаю увагу до проблем у країні. Багато чого розповідаю з надією на те, що кожен мій виступ буде викликати бажання у аудиторії допомагати Україні, робити донати. Намагаюся збирати як кошти, так і увагу людей. Моя робота сьогодні направлена саме на це.

Найскладніше сьогодні «заходить» збір на непредметну допомогу. Я завжди своїм дівчатам у команді кажу: «Наш проєкт повинен звучати так, щоб люди могли його помацати, як, наприклад, проєкт «Ми збираємо на Байрактари». Байрактар можна відчути, побачити, помацати через соцмережі. А психологічна допомога… Ну як ти відчуєш? Ти просто бачиш цифру і текст про те, що «Фонд Маша» надав реабілітацію тисячам осіб». Але це ж ТИСЯЧА осіб, ТИСЯЧА життів, які могли повністю впасти у занепад і у свої травми.

Ми беремо лише найважчі випадки: катування, ґвалтування, вбивства чи відрізання кінцівок на очах матерів та дітей.

Адже ми беремо лише найважчі випадки: катування, ґвалтування, вбивства чи відрізання кінцівок на очах матерів та дітей – це все дуже страшні ситуації. Наразі у нас ідуть величезні перемовини з віцепрем’єр-міністеркою з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, пані Іриною Верещук, щодо того, аби наша фундація взяла на себе відповідальність надавати психотерапевтичну та реабілітаційну допомогу жінкам, які звільнені з полону.

Я, як і всі люди, які живуть в тилу, знаю: якщо не впораються наші хлопці та дівчата в ЗСУ, ми всі… хочеться сказати помремо – але не фізично, а ментально. І ніщо нас не врятує. Тому що я, наприклад, не уявляю себе громадянкою країни, куди прийде правління русні. Це буде трагедія, яку я порівнюю зі смертю. Тому всі донати й шалені збори, до яких нам не дотягнутися сьогодні, виправдані. Я сама підтримую всі збори Сергія Притули й інших фондів своїх друзів, бо це на сьогоднішній день найголовніше. Мій чоловік – у добровольчому загоні ЗСУ. Я бачу, скільки вони закуповують, скільки їм допомагають волонтери, скільки він сам збирає грошей. Йдеться про мільйони, на які купляється обладнання, що дозволяє нищити цих тварюк.

Якщо всі жінки зламаються, якщо ця сьогоднішня втома «доконає» їх, то куди повертатимуться наші чоловіки?

Вже сьогодні треба думати: коли ми переможемо, то куди повертатимемося? Це як уявити свою оселю. Моя оселя сьогодні холодна, в ній зав’яли всі квіти. Повністю запаковані й закриті всі речі. Там немає життя. Коли ми з чоловіком заходимо туди, просто йде пар з рота. Але все одно, приїжджаючи, я роблю прибирання, передивляюся усі медичні препарати. Якщо вони вже перетнули термін придатності, викидаю.

Я намагаюся тримати в порядку свою оселю. Я повернуся туди, застелю нові, красиві, випрані й випрасувані простирадла й ляжу спати у своє ліжко. Про це я мрію так, як ви собі просто не уявляєте, якщо ви не живете так само далеко, як я, від свого ліжка. Це моя мрія – просто поспати у своєму теплому ліжку, і не у пуховику, як це відбувається зазвичай. Наше ментальне здоров’я – це як повернення до тієї оселі. Якщо вона буде брудна, зламана всередині, прогнила від страждань, ми будемо витрачати дуже багато часу, щоб відбудувати її. А треба відбудовувати країну. Я думаю, що ті люди, хто це усвідомлює, будуть і є нашими союзниками.

Якщо всі жінки зламаються, якщо ця сьогоднішня втома «доконає» їх, то куди повертатимуться наші чоловіки? Хто прийме їх у теплі обійми і буде пищати від радощів? Хто потім буде їх відновлювати? На всіх не вистачить лікарів, бо їх вже не вистачає. У кількісному відношенні їх повинно бути один до одного, а нас – сорок мільйонів! Ось про це треба думати – про те, щоб зберегти себе до перемоги, це важливо.

Про актуальну ситуацію з рівнем домашнього насильства в Україні

Під час війни ця ситуація змінилася, і що прикро – насильство збільшилося в рази. Люди залишилися без роботи, частіше сидять по оселях. Збільшилися випадки алкогольних нападів на дружин та діточок з боку чоловіків. Ситуація з домашнім насильством погіршилася так сильно, що можна сказати: вся наша робота, зроблена з 2018 року і по сьогоднішній день, ймовірно, дала сильний відкат. Адже домашнє насильство певною мірою є похідною посттравматичних синдромів.

Ви перші, кому я це публічно кажу: моєю мрією-ціллю є побудова величезного реабілітаційного офлайн-центру. 

Один з проявів посттравматичного синдрому – прояв агресії. І навіть жінки, матері, які були у полоні, які сиділи там по два місяці у підвалах, носять сьогодні у собі страшенну травму і можуть мати приступи агресії. Або їх дітки, які травмовані ментально, також мають приступи агресії, й іноді жінки реагують на це побиттям та криками.

Чесно кажучи, у мене зараз навіть дихання перехоплює від спроби описати вам отак виразно весь жах, з яким нам доведеться стикатися. Але сьогодні цим мало хто займається, мало хто приділяє цьому увагу. Тому що потрібно перемогти та вижити! Я ставлю собі величезну мету, і ви перші, кому я це публічно кажу: моєю мрією-ціллю є побудова величезного реабілітаційного офлайн-центру, оскільки працювати і працювати йому ще десятки років!

Про власний стан та методи відновлення під час війни

За ці майже дев’ять місяців війни я пережила різні стани: паніки, страху, відчаю, зібраності, дисциплінованості, розрухи, знов зібраності. І мені здається, що це перманентний стан несумісних між собою настроїв. Так живе багато хто. З того, що мені вдалося повернути до режиму за допомогою лікарів – це сон. Потроху повертаю режим харчування, бо в мене був розлад харчової поведінки, абсолютно тотальний. Я потроху повертаюсь в спорт, в пілатес, який був абсолютно фундаментальною силою для мене у мирному житті. Раніше я щодня ним займалася, тепер я відчуваю, що в мене є трохи сил для того, щоб просто почати тренування.

Я вже мовчу про книжки, якісь супер корисні вітаміни, харчування з нутриціологами, постійне навчання, медитацію – усе те, що в нормальному житті ми називали розвитком. Зараз нас усіх відкинуло на дно піраміди Маслоу й ми думаємо тільки про «вижити». І ось це «вижити» для мене – це повернутися до тих опірних точок, які мене тримають в силі й здоровому глузді. Це сон, харчування, повітря, прогулянки.

Зараз нас усіх відкинуло на дно піраміди Маслоу й ми думаємо тільки про «вижити».

Під час війни у мене з’явилося нове правило: якщо я нічого не хочу робити, я не роблю. Моя малесенька перемога в тому вже є: я за це себе не звинувачую, як раніше. Просто нічого не роблю, іноді по кілька днів, дозволяю собі або плакати, або просто займатися дитиною, або «піти» у побут, якого в мене наразі так багато, що мені здається, що я за все життя стільки ним не займалася. Іноді розвалююсь, та поважаю себе в цьому стані. А потім збираюся і намагаюся все охопити, поки зібрана.

Про благодійну колаборацію з Сергієм Притулою

Я йому завжди про це кажу. Є у нас така думка, але поки що не можу озвучити ідею. Та вже скоро привідкриємо завісу. Але я йому скажу, що ви про це запитували. Бачиш, Сергію, це не тільки у моїй голові! (сміється)

Про роботу власного бренда одягу Mashsh під час війни

Майже всі склади, які у нас були по Україні, наразі зайняті під різні потреби ЗСУ. Ми до них не маємо доступу, абсолютно жодного. Через це наше виробництво відчутно зменшилося, але підтримуємо роботу. Ми зберегли всі робочі місця – це для нас  дуже важливо, але водночас дуже важко. Продажі йдуть дуже повільно, іноді просто не йдуть, що пов’язано з періодами обстрілів.

Ми з партнеркою робимо все можливе, а інколи й неможливе, аби зберегти свій бренд, бо ми його дуже любимо.

Я й сама не знаю, що повинно відбутися, щоб я зараз придбала собі якусь річ. Але потроху жінки купують, особливо ті, які поїхали зі своїх домівок. Вони нам писали дуже чуттєві листи, мовляв, поїхала з однією малесенькою валізкою й не можу спати не у вашій піжамі. Тож, купували нову. Наразі ми з партнеркою робимо все можливе, а інколи й неможливе, аби зберегти свій бренд, бо ми його дуже любимо.

Дизайнерка постійно намагається пристосуватися до настроїв нашої аудиторії. Звичайно, ми зберегли наші бестселери – це теплі костюми на всі часи і на всі тренди. Під час війни запустили патріотичну лінійку, яка користується неймовірним попитом.

Якщо раніше ми робили піжами, де шорти та маєчка були окремо, то тепер ми розробили піжами на все тіло. Вони схожі на термобілизну і вироблені повністю з бавовни. Ми знаємо, що в оселях дуже холодно й буде ще холодніше, тож у нас є такі костюмчики, які можна одягати під все. Таким чином утеплюємо наших дівчат.

Сьогодні, коли Україна занурюється у темряву, ми розробили костюми, на яких будуть неонові написи – вони світитимуться у темряві, щоб людину було видно. Ми дуже піклуємося про наших клієнтів, і намагаємося стати їм у пригоді, зважаючи на сьогоднішні реалії.

Про довіру до благодійних фондів 

На що ж звернути увагу при пожертві власних коштів до благодійного фонду? Це дуже нагальне питання, бо я бачу, що кожен, хто хоча б раз задонатив або кому вдалося під час війни зібрати дуже круглу суму, зробив свій фонд. Тобто, є людина – є фонд. Я б рекомендувала звертати увагу на кілька важливих факторів.

Перше – це час існування фонду  та його офіційні ресурси: сайти, соціальні мережі, тощо. Треба подивитися, чим фонд займався всі ці роки та під час війни, й дослідивши це, переходити до другого пункту. Це системність. Якщо є регулярні проєкти, закупівлі, показники, результати, звітність. В офіційних джерелах обов’язково повинні бути звіти про всі оброблені, амортизовані гроші. Які відбулися проєкти, що було витрачено – от кілька годин покопирсайтеся в цьому і вже тоді приймайте рішення.

Третє – це репутаційні ознаки. Якщо фундація на слуху, якщо багато хто зі знайомих, з якихось перевірених джерел до них звертався або з ними працював і залишився задоволений звітами, то це також «на руку» цьому фонду. Сьогодні репутація – це довіра, а довіра наразі – безцінна.

Четверте – наявність фонду в інформаційному просторі. Наразі є близько 10 фондів, які у всіх на слуху, вони зарекомендували себе за багато років як фундації, яким можна довіряти. От навіть можна загуглити щось на кшталт «топ-10 благодійних фондів, які давно працюють в Україні на допомогу дітям, армії тощо». Здебільшого, якщо кілька джерел видають вам однакові результати, то це самі ті фонди, яким можна довіряти.