Now Reading
«Ми маємо вкладатися у розвиток і освіту жінок»: Марта Левченко про «Місто добра» і віру в майбутнє

«Ми маємо вкладатися у розвиток і освіту жінок»: Марта Левченко про «Місто добра» і віру в майбутнє

«Ми маємо вкладатися у розвиток і освіту жінок»: Марта Левченко про «Місто добра» і віру в майбутнє

Нас дуже надихнула історія про те, як мрія однієї тендітної дівчини переросла у масштабний соціальний проєкт, що змінює на краще життя десятків тисяч жінок і дітей. Ми запросили цю дівчину стати героїнею нашої червневої діджитал-обкладинки. Благодійниця Марта Левченко створила справжнє «Місто Добра» – міжнародний центр підтримки матерів і дітей, що розташований у Чернівцях. Цей заклад не просто надає нужденним допомогу, це – їхній дім, в якому мами-безхатьки чи сироти, або мами-жертви домашнього насильства, отримують шанс на щасливе майбутнє і подальшу ефективну соціалізацію.

За майже 8 років роботи допомогу у «Місті добра» отримали близько 5000 мам та понад 8000 дітей. А після повномасштабного вторгнення тут знайшли прихисток сотні малят із дитячих будинків, які були евакуйовані з тимчасово окупованих територій, а також сотні безпритульних тварин. Марта 24/7 присвячує себе своєму дітищу, адже історія кожного жителя шелтеру для неї ніби особиста. 

«Ми маємо вкладатися у розвиток і освіту жінок»: Марта Левченко про «Місто добра» і віру в майбутнє

Про витоки «Міста Добра» та його трансформацію впродовж війни, дружбу із селебриті та власну родину, щемливі історії «випускників» і фінансування благодійного фонду – на всі ці теми наша сповнена світла героїня відверто поспілкувалася з INSIDER.UA і вселила віру в те, що немає нічого неможливого!  

 

Про власну благодійність у юні роки 

Здається, до «Міста Добра» я йшла з народження – такі ідеї не виникають миттєво. Сама я з маленького містечка Рогатин, що на Івано-Франківщині. Моє дитинство не було легким, тому я розумію своїх підопічних на дуже особистому рівні. Змалку мені хотілося допомагати іншим.

Мені здавалося геть неправильним, що деякі з нас такі обділені долею, я намагалася таким людям допомагати, особливо дітям. Всі сусіди знали мене як дівчинку, яка дружить з тими, з ким, як казали, «дружити не можна». Але я знала, що це не погані люди. Просто бідні. Коли подорослішала, зрозуміла, що віддавши цукерку чи подарувавши іграшку, біди не вирішиш.

«Ми маємо вкладатися у розвиток і освіту жінок»: Марта Левченко про «Місто добра» і віру в майбутнє
Марта Левченко

Тоді ще я мала не такі плани на життя, допомогу іншим я розглядала суто як додаткову діяльність. Спочатку в моєму оточенні сформувалась невеличка волонтерська група і ми разом намагалися щось змінювати в житті людей, які потребували допомоги. Та ми швидко усвідомили: аби реально змінити ситуацію, потрібна системна робота, юридична особа і розуміння, як правильно все організувати.

Так з’явився благодійний фонд «Я – майбутнє України» – організація, яка допомагає дітям з незаможних родин. На початку роботи фонду я все ще бачила його ніби хобі, але в певний момент зрозуміла: треба робити вибір. Якщо хочу досягати справжніх змін, фонд має займати більшість часу і сил. Тепер він займає майже весь час і сили! (сміється) 

«Ми маємо вкладатися у розвиток і освіту жінок»: Марта Левченко про «Місто добра» і віру в майбутнє

 

Про створення «Міста Добра»

«Місто Добра» виникло з необхідності. Ми допомагали жінкам, які вимушені були віддати дітей до дитячого будинку через домашнє насильство, бездомність чи бідність. Та з часом зрозуміли: всі курси, гуманітарна допомога, консультації юристів чи психологів не дають відповідного ефекту, бо немає первинної умови – безпечного місця, де ці зміни зможуть увійти в життя людини.

Так, спочатку ми винайняли кімнатку одній дівчині, потім така сама потреба з’явилась для другої і третьої, тому ми орендували перший будинок для шелтеру. Це був довгий квест, адже ніхто не хотів здавати дім, коли дізнавався, для чого орендуємо. Всі казали: «Гарна справа, але не тут…» Дякую людям, які були першими, хто повірив в нас!

«Ми маємо вкладатися у розвиток і освіту жінок»: Марта Левченко про «Місто добра» і віру в майбутнє

Ми довго і наполегливо йшли до мети побудувати власний будинок: адаптований під потреби, без необхідності платити за оренду та без страху, що його прийдеться колись звільнити. Коли такий дім з’явився, зрозуміли, що потрібен ще, і ще один… Ми від початку розуміли, що наша мета – допомагати дітям із бідних сімей. Багато хто в Україні, живучи в містах, навіть не уявляє, наскільки велика кількість таких сімей в нашій державі.

Немає коротшого шляху до здорових і забезпечених необхідним дітей, ніж успішність їхніх матерів.

Ми регулярно отримуємо запити про допомогу у розмірі двох-трьох тисяч гривень, які в прямому сенсі можуть врятувати чи докорінно змінити життя дитини. І ця мама б’ється, збирає буквально по п’ять гривень, а тут раптом, скажімо, потрібна процедура дорожчає і все – шанс втрачено. А від цієї процедури залежало, чи буде дитина чути, бачити, ходити. Але просто оплата потреб чи гуманітарна допомога зазвичай не змінює загальний курс життя дитини. Вона допомагає поліпшити здоров’я чи пережити сьогодні або завтра, але не змінює потенційного майбутнього.

Що його змінює, так це успішність мами. Немає коротшого шляху до здорових і забезпечених необхідним дітей, аніж успішність їхніх матерів. Це доводять численні дослідження по всьому світу і наш особистий досвід: якщо хочемо кращого майбутнього для дітей, маємо вкладатися у розвиток і освіту жінок.

«Ми маємо вкладатися у розвиток і освіту жінок»: Марта Левченко про «Місто добра» і віру в майбутнє

 

Про дружбу фонду із селебриті

В питаннях публічності фонду та його виходу у медіапростір, ми «неправильний» фонд, бо робимо все не так, як радять професіонали! (сміється) Ми не витратили на свою публічність ані копійки, в нас немає маркетолога чи піарника, рекламного відділу, ми не купляли жодних ефірів, публікацій чи реклами в інформаційному просторі.

Я навіть не дуже люблю відвідувати публічні заходи. Ходжу, бо знаю, що маю це робити, аби знайомити людей з нашою діяльністю. Перебуваючи там, весь час думаю: карще б бути зараз в «Місті Добра» чи поїхати по селах. Наша публічна діяльність – це наші соцмережі, мої та фонду. Ну і те, що люди про нас розповідають одне одному. Вважаю, головне – аби була справжня робота, про яку можна розповісти, а кому розповідати, знайдеться.

«Ми маємо вкладатися у розвиток і освіту жінок»: Марта Левченко про «Місто добра» і віру в майбутнє

Свою роботу з відомими українцями ми почали зі спільного проєкту із фотографинею Дашою Тендітною. Ми знімали дітей з інвалідністю разом із їхніми кумирами, в декораціях їхньої мрії. Телеведуча Яніна Соколова поливала троянди разом із дівчинкою, яка мріяла стати садівницею. Співак Дмитро Монатик разом із малечею перетворився на Гаррі Поттера, а музикант Фагот вчив свого підопічного бути справжнім байкером. Завдяки цьому проєкту ми зібрали гроші на земельну ділянку, на якій побудували «Місто Добра».

«Ми маємо вкладатися у розвиток і освіту жінок»: Марта Левченко про «Місто добра» і віру в майбутнє
територія центру «Місто Добра»

Чимало зірок з того нашого першого проєкту залишилися з нами, вони слідкують за нашою діяльністю і активно долучаються до неї. Завдяки Вірі Брежнєвій у нашого третього корпусу є дах, а у четвертого – евакуаційні сходи, а ще – багато стільців для годування малечі.

Чимало зірок слідкують за нашою діяльністю і активно долучаються до неї.

Завдяки співачці Світлані Тарабаровій незабаром у нас з’явиться загальна музична та звукова системи оповіщення. Також регулярно підтримує нас і дає благодійні концерти музикант Олег Скрипка. Ми даємо можливість кожному робити те, що йому особливо відгукується і формуємо з людьми справжню дружбу, аби вони могли приїздити до «Міста Добра», як до ще одного свого дому.

 

Як отримати допомогу від «Міста Добра»

Мами з дітьми потрапляють до нас найрізноманітнішими шляхами: їм нас радять незнайомці, медсестри в лікарнях чи коментатори у соцмережах, вони знаходять наш сайт або ж нам про них розповідають місцеві служби, поліція, медики та небайдужі люди. Шлях у всіх різний. Ми намагаємося не відмовляти у допомозі. Я просто не можу відмовити людині, яка перебуває у відчаї.

«Ми маємо вкладатися у розвиток і освіту жінок»: Марта Левченко про «Місто добра» і віру в майбутнє

Потрапити до нас просто: звернувшись за контактами, вказанними у соцмережах чи на сайті, й розповісти про свою ситуацію. З цього загалом і починається наша робота: ми з’ясовуємо, що саме потрібно жінці – гуманітарна чи медична допомога, або приют у шелтері. Документи, які ми запитуємо, відрізняються у кожному конкретному випадку. До нас колись приходили нужденні навіть без паспорту, і ми допомагали. Тож, виходимо завжди з того, що жінка має «на руках». Обов’язковою є лише довідка про стан здоров’я, на відсутність інфекційних хвороб. Якщо немає можливості її отримати, ми і з цим допоможемо.

Якщо ми хочемо кращого майбутнього для дітей, ми маємо вкладатися в розвиток та освіту жінок.

Потім треба підписати згоду з правилами центру, адже дисципліна у нас серйозна. Категорично не можна вживати алкоголь чи палити, потрібно працювати (допомагати на кухні, прибиратися, займатися дитиною) та виконувати призначення лікарів, психологів.

Кожна жінка має індивідуальний план розвитку, і хоча ми розуміємо, що у всіх різний темп і різні потреби, занадто байдикувати не даємо. Якщо ж ми допомагаємо поза межами центру, то перевіряємо запити через місцеву владу, поліцію, сусідів, можемо і священика місцевої церкви набрати, аби отримати про родину більше необхідної інформації. Наша команда – справжні детективи. Працювати з людьми завжди складно, але рятує досвід.

«Ми маємо вкладатися у розвиток і освіту жінок»: Марта Левченко про «Місто добра» і віру в майбутнє

Якщо у нас немає вільних кімнат, шукаємо місця, де можна поселити жінок. Якщо до тебе приходить матуся вся в синцях, із заплаканими дітьми, як тут скажеш: «У нас немає місця»? Тому ми постійно ростемо – є мотивація допомогти якомога більшій кількості людей. Після прибуття до центру ми даємо жінкам трохи часу на відпочинок: поспати, поїсти, відчути себе в безпеці. А ми тим часом знайомимося з родиною і окреслюємо її потреби.

Спочатку, звісно, закриваємо термінове: медичні та психологічні потреби, або ж оформлення документів. Потім складаємо індивідуальний план розвитку, дивлячись, що стоїть на заваді їхньому нормальному життю та інтеграції в суспільство: аб’юзивні стосунки, відсутність у жінки навіть шкільного рівня освіти тощо. Вирішуються ці проблеми дуже по-різному. Тож, беремо цей план і згідно з ним працюємо. Родина йде від нас лише тоді, коли відчуває готовність до вільного «плавання».

«Ми маємо вкладатися у розвиток і освіту жінок»: Марта Левченко про «Місто добра» і віру в майбутнє

Всі ситуації дуже різні. Комусь треба просто видихнути на кілька місяців, відчути підтримку і захист – і вони вже готові будувати своє життя самі. А комусь потрібно багато часу на здобуття професії і навичок самостійного життя. Часто перші кілька місяців оренди вже самостійного житла родини оплачуємо ми, аби у мами був час сформувати резервні кошти на майбутнє. Навіть після випуску ми підтримуємо зв’язок із нашими «випускниками», до яких завжди готові прийти на допомогу.

 

Про щемливі історії «випускників» 

Станом на сьогодні близько 5000 мам є «випускницями» «Міста Добра». Їхніх історій вистачить на найдраматичніший серіал, в кожній серії будуть і сміх, і сльози, і карколомні повороти сюжету. Як і всі, я люблю історії зі щасливим кінцем. Мені складно обрати серед них улюблені, всіх цих жінок люблю, як рідних.

Сьогодні чогось згадала про Оленку, вона – сирота. Її покинули в пологовому будинку ще немовлям. Вона ніколи не бачила свою маму, виросла в інтернаті, де була неодноразово зґвалтована і принижена. Там їй сказали, що вчитися їй все одно не треба, освіта їй ніколи не знадобиться. Випустившись звідти, Оленка не мала ані допомоги, ані підтримки, наодинці зі своєю бідою.

«Ми маємо вкладатися у розвиток і освіту жінок»: Марта Левченко про «Місто добра» і віру в майбутнє
Протягом трьох років вона поневірялася вулицями, поки не зустріла, як тоді здавалося, своє кохання. Та з часом чоловік і свекруха стали докоряти їй за те, що вона безхатченко, без рідних, і не рівна їм. Чоловік став вчиняти насилля і приводити своїх друзів для спільної розправи над жінкою на очах дітей.

Олені вдалося втекти з двома донечками. Проте це змусило її знову поневірятися по закинутих домах, ховаючись від принижень і побоїв чоловіка. Щоб заробити та прогодувати дітей, вона погодилася стати сурогатною мамою. Але замість допомоги отримала нові неприємності: клініку арештували за шахрайство, Олена отримала відмову «замовників». Йти їй не було куди.

Хочу, аби «Місто Добра» жило ще багато років і після мене. Аби це було місце, яке дає любов і світло протягом століть.

Вона опинилася у Києві – одинока, вагітна, в хостелі, з загрозою втрати дитини, без грошей і в розпачі. До лікарні її не брали – не мала грошей. Та Олені вдалося вчасно знайти контакт «Міста Добра». Завдяки підтримці волонтерів, вона з дітками прибула у Чернівці і оселилася у нас. Тепер вони в безпеці, у них є дім. Олена народила третю дівчинку, яку залишила собі, назвала Даринкою. Старші дівчата обожнюють свою сестричку і всіляко допомагають матусі розпочати нове життя. Ось так «Місто Добра» розриває коло сирітства і насильства. Діти Олени виростуть в любові, на них чекає зовсім інше майбутнє.

«Ми маємо вкладатися у розвиток і освіту жінок»: Марта Левченко про «Місто добра» і віру в майбутнє

 

Про команду «Міста Добра»

Команда в мене дивовижна! Це люди, без яких всього цього б не було: це і працівники фонду, і працівники шелтеру. Загалом у «Місті Добра» працює з півсотні людей. Найбільше у нас нянь-доглядальниць – 28 співробітниць. Вони працюють з дітьми з евакуйованих до нас дитячих будинків. Це малюки від 1 місяця до 6 років, які потребують постійної уваги, тож няні працюють у три зміни, цілодобово. Вони, як і весь наш персонал, пройшли психологічну і медичну перевірку та підготовку, а також перевірку з боку поліції.

Діти потребують постійної уваги, тому няні працюють у три зміни, цілодобово.

Багато у нас і вчителів, бо наразі таку кількість дітей як у нас, не прийме жоден міський садок, тож маємо його прямо тут. Також маємо художню школу – уроки танців, співу, театру, малювання. А ще – спортивні заняття. Більшість дітей потребує допомоги, щоб вони змогли піти у звичайну школу.

Наприклад, у нас наразі живуть діти з Бахмуту і Красногорівки Донецької області, які майже рік провели у підвалах. Вони мають наздогнати шкільну програму, перш ніж повернутися до школи. У нас на цей випадок є цілий штат вчителів і тренерів.

«Ми маємо вкладатися у розвиток і освіту жінок»: Марта Левченко про «Місто добра» і віру в майбутнє
частина команди «Міста Добра»

Також в команді – дитячі та дорослі психологи, які постійно працюють за нашими підопічними. Маємо охорону, адже багато хто у нас переховується від домашнього насильства і потребують належної безпеки. Є медичний персонал – педіатри, які працюють цілодобово, медсестри, реабілітологи. Певний час ми зверталися до медичних центрів і лікарень, але зрозуміли, що з наявною кількістю дітей слід мати штатних фахівців.

Весь персонал отримує зарплату, це питання дуже важливе для нас.

Нам вже вдалося поставити на ноги кілька дітей із дуже тяжкими діагнозами. Для малюків, позбавлених батьківського піклування, готують кухарі, а для родин – самі мами, які також іноді отримують уроки та настанови від наших професіоналів. Звісно, маємо також водіїв, юристів, бухгалтерів, адміністраторів тощо. Всі ці люди отримують зарплату, це питання дуже важливе для нас.

«Ми маємо вкладатися у розвиток і освіту жінок»: Марта Левченко про «Місто добра» і віру в майбутнє

Ми транслюємо: наші мами мають йти у великий світ, працювати і бути самостійними громадянками. Для цього їм потрібні приклади для наслідування, тож наші співробітники виступають ще й прикладами людей, які люблять свою роботу і піклуються про свою родину. Іноді випускниці «Міста Добра» стають його працівницями.

Ми зокрема пропонуємо нашим донорам взяти на себе чиюсь зарплату, якщо в них є можливість підтримувати нас щомісячно. Тож, є люди та бізнеси, які оплачують щомісячну зарплату вчителям, реабілітологам тощо.

«Ми маємо вкладатися у розвиток і освіту жінок»: Марта Левченко про «Місто добра» і віру в майбутнє

 

Про фінансування «Міста Добра»

«Місто Добра» жодним чином не фінансується державою, всі кошти йдуть з донатів. Зараз у нас одночасно живе понад три сотні людей і близько 35 тварин, тож йдеться про сотні тисяч гривень щомісячно. Наш бюджет дуже нестабільний. По-перше, під час війни збільшилась плинність людей, родини до нас приходять і йдуть.

По-друге, ми постійно в процесі будівництва. Зараз ми закінчуємо реабілітаційний центр і одразу починатимемо зведення початкової школи – дітей така кількість, що возити їх в якийсь міський заклад дедалі складніше. Також наразі збираємо на проведення водогону – це значно здешевить нам споживання води, але зведення обійдеться щонайменше у два мільйони гривень.

«Ми маємо вкладатися у розвиток і освіту жінок»: Марта Левченко про «Місто добра» і віру в майбутнє

По-третє, ми просто не можемо дозволити собі економити на дітях. Багато хто з них ніколи не харчувався повноцінно, що дуже впливає на стан їхнього здоров’я. Тож слід забеспечувати їм повноцінне і різноманітне харчування: м’ясо, молочну продукцію, свіжі овочі та фрукти.

Ми просто не можемо дозволити собі економити на дітях.

Ми не закупляємо одяг на опті, хоча так було б дешевше. Але тоді всі діти одного віку чи розміру ходитимуть в однакових речах, ніби ми в’язниця чи черговий сиротинець. Ми даємо дітям можливість самим обирати собі одяг на виїздних шопінгах, вчимо їх бути відповідильними за себе і свій вигляд. Заняття співом потребують музичних інструментів, а малюванням – буквально кілограмів фарб.

«Ми маємо вкладатися у розвиток і освіту жінок»: Марта Левченко про «Місто добра» і віру в майбутнє
По-четверте, медичні потреби абсолютно непередбачувані. То нова мама потребує операції для відновлення зору, то приїде дитина, яка ніколи не була у стомалога, то в притулок потрапить собака з перебитим хребтом. Це витрати, які не можна відкладати чи нехтувати ними, вони з’являються несподівано і ми завжди орієнтуємося на те, що маємо станьом на сьогодні.

Наприклад, хтось із фермерів вирішив подарувати нам місячний запас капусти – це вивільнює гроші, аби докупити вертикалізатор для реабілітації чи новий очищувач повітря. Кошти потрібні постійно у колосальних масштабах. Наприклад, одних тільки яєць за місяць з’їдають до двох тисяч штук! Пральний порошок вимірюється навіть не кілограмами, а вже центнерами з такою кількістю малечі.

Жодні кошти з фонду ніколи не йдуть на утримання мене чи моєї родини, навіть з тих офіційних 20%, які регламентуються законом.

Після початку повномасштабного вторгнення ми прийняли вихованців вже трьох дитячих будинків, вивезених з лінії фронту. Наше «Місто Добра» прилаштоване для адаптації родин до нормального життя й зазвичай дітей в нас доглядають їхні мами, а за дітьми-сиротами доглядати було нікому, здебільшого персонал дітбудинків з ними не приїхав.

«Ми маємо вкладатися у розвиток і освіту жінок»: Марта Левченко про «Місто добра» і віру в майбутнє

Ми були вимушені наймати додаткових співробітників, що колосально збільшило щомісячний бюджет шелтеру. І це в період війни, коли люди, які раніше нам допомагали, самі зверталися до нас по допомогу. Але ми вистояли і вирішили, що вкладемо максимум у лікування та адаптацію цих дітей, аби збільшити їхні шанси на усиновлення. За більш ніж рік війни з нашого центру усиновили вже 47 діток!

Читать также
«Ми маємо вкладатися у розвиток і освіту жінок»: Марта Левченко про «Місто добра» і віру в майбутнє

Ми намагаємося знаходити додаткові фінансові джерела: пишемо новим компаніям, звертаємося до іноземців, розповідаємо про себе. Як не дивно, завжди знаходяться нові донори і майже завжди вони повертаються до нас знов. Якщо хтось хоча б раз приїхав до «Міста Добра», він стає частиною нашої родини.

«Ми маємо вкладатися у розвиток і освіту жінок»: Марта Левченко про «Місто добра» і віру в майбутнє

Щодо мене особисто: жодні кошти з фонду ніколи не йдуть на утримання мене чи моєї родини, навіть з тих офіційних 20%, які регламентуються законом. Скоріше навпаки, сімейний бюджет часто потерпає, коли в мене з’являються невідкладні потреби у фонді. У нас із чоловіком є родинний бізнес у рекламі та сфері HoReCa, саме він дає мені змогу бути на 100% залученою у роботу фонду.

 

Про власну родину 

Якби не було моєї родини, моїх чоловіка та донечки, то і «Міста Добра» таким, яким воно є зараз, не було б. Я вірю, що небо посилає нам на шляху тих людей, які потрібні, аби ми виконали задум небес. Мій чоловік – моя головна опора, підтримка, натхнення, найбільший фанат. Коли у мене опускаються руки, саме він нагадує, що це дрібниці і в нас усе вийде. Він – бізнесмен, займається рекламою і поліграфією. Надзвичайно професійна і дотошна людина, яка слідкує, аби все було виконано на найвищому рівні. Це ставлення він переносить і на роботу з фондом.

«Ми маємо вкладатися у розвиток і освіту жінок»: Марта Левченко про «Місто добра» і віру в майбутнє
Марта Левченко з чоловіком Денисом

Звісно, якщо дружина живе чимось, чоловік не може лишатися осторонь. Це основа міцного подружжя: вам має бути цікаво, чим живе ваш партнер. Він знає всі деталі і нові задуми, підказує, радить, ділиться думками. А ще він – мій балансир. Коли я занадто глибоко «пірнаю», не піклуюсь про себе, забуваю поїсти – саме він каже мені зупинитися, видихнути і відновити сили. Адже якщо витратиш всі сили, не буде що дати іншим.

Основа міцного подружжя: вам має бути цікаво, чим живе ваш партнер.

Донечка у нас виросла така сама як і ми! (смієтсья) Деніза з найменших років дуже зосереджена на допомозі оточуючим. Може віддати абсолютно нову іграшку, якщо вирішить, що іншій дитині вона потрібніша. Вона так само, як і ми, обожнює тварин. Іноді я спостерігаю за нею і тихенько радію, що не зважаючи на наше з чоловіком завантаження і постійну нестачу часу, ми виховали її такою, як мріяли – перш за все доброю людиною.

«Ми маємо вкладатися у розвиток і освіту жінок»: Марта Левченко про «Місто добра» і віру в майбутнє
Марта Левченко з чоловіком Денисом та доньками – Денізою та Сенді, яку вони взяли під опіку з Олешківського дитбудинку

У нас в родині є ще одна дитина – Сенді. Ми її не вдочеряли, а взяли під опіку з Олешківського дитбудинку, це було кілька років тому. Їй було 17 років, вона закінчувала інтернат. За станом здоров’я надалі держава пропонувала їй жити або в психлікарні, або в будинку для пристарілих, бо тільки там могли надати відповідний догляд. Та дівчинка була така розумна, талановита, що ми не могли цього допустити. Хотіли, аби вона навчалася далі і жила повноцінним життям, тож ми взяли її під своє крило.

Нічого не заряджає так, як бути серед щасливих дітей! Це дає змогу рухатися вперед.

Ми не вагалися – відчували, що дитина нас потребує. Коли робиш те, що відчуваєш правильним, тоді і страху немає. Після оформлення опіки ми, звісно, зробили все задля покращення її здоров’я. Але, на жаль, технологій, які б поставили на ноги після такого переламу хребта, поки не існує.

Проте Сенді і так живе повним життям: співає, танцює сидячи, навчається. Планує стати соціальною працівницею і допомогати іншим, а нещодавно виграла грант на навчання молоді танцям на кріслі колісному. А ще вона вийшла заміж за нашого захисника, він наразі на фронті. Сенді – частина нашої родини! Дуже нею пишаємося, завжди на зв’язку, хоча тепер вона живе в іншому місті.

«Ми маємо вкладатися у розвиток і освіту жінок»: Марта Левченко про «Місто добра» і віру в майбутнє
Марта Левченко з донькою Сенді, яку взяли під опіку з Олешківського дитбудинку

 

Про відновлення власного ресурсу 

Я людина дуже емоційна, регулярно переживаю злети і падіння. Але з іншого боку я – дуже віруюча. Певна, що небеса мають на все відповідь і свій план, все відбувається не просто так. До цих думок я звертаюся, коли мені особливо складно. Постійно чути історії наших підопічних, бачити біль, через який вони пройшли, буває дуже тяжко. Але нічого не заряджає так, як бути серед щасливих дітей! Це дає змогу рухатися вперед. Іноді я просто приходжу до найменших жителів «Міста Добра», сиджу серед них, дивлюсь на них – вони такі маленькі, такі беззахисні, такі яскраві і чисті, і мені легшає. Для них я можу звернути гори.

«Ми маємо вкладатися у розвиток і освіту жінок»: Марта Левченко про «Місто добра» і віру в майбутнє

Також дуже допомагають регулярні поїздки по селищах. Їду до бідних родин, але водночас дивлюсь на нашу українську природу, знайомлюся з неймовірними людьми. Дуже люблю наш край. Також, звісно, мені допомагає триматися «на плаву» родина. Вони – мій тил і опора.

А ще дуже люблю тварин, у мене вдома дві собаки і кіт. А тепер ще й цілий притулок в «Місті Добра». Як можна опускати руки, коли хтось дивиться на тебе так, як собаки дивляться на людей? Мені хочеться бути тією людиною, якою вони мене вважають!

«Ми маємо вкладатися у розвиток і освіту жінок»: Марта Левченко про «Місто добра» і віру в майбутнє

Втім іноді буває особливо тяжко, тоді чоловік хапає мене і везе у невеличку відпустку, аби я могла підзарядитися і трохи видихнути. За це я вдячна і йому, і моїй команді, яка в цей час тримає все на своїх плечах.

 

Про трансформацію «Міста Добра» під час війни

Лютий 2022-го був для нас таким самим шоком, як і для всієї країни. Ми перебуваємо далеко від лінії фронту, але весь цей жах команда буквально пропускає крізь себе. На той момент ми планували навесні відкрити другий корпус – швейну школу для мам, поєднану з яслями, і розпочати створення «Міста Добра» у ще трьох містах. Хочемо, аби на країну було хоча б п’ять-шість подібних центрів. Всі ці плани ми були вимушені відкласти.

«Ми маємо вкладатися у розвиток і освіту жінок»: Марта Левченко про «Місто добра» і віру в майбутнє

Перше, що ми зробили з початком повномасштабного вторгнення – почали приймати родини з дітьми з усієї країни. За цей час тимчасовий прихисток у нас знайшли понад три з половиною тисячі людей. Приїздили мами з дітками, цілі родини, люди з тваринами – ми приймали всіх, кого могли. З собою вони «привозили» страшні історії.

У нас певний час жила мама, на очах якої росіяни застрелили її 8-річного сина, чоловіка і їхнього собаку. Вона єдина вижила. Ми питали її, чи не хоче вона, аби ми пошукали їй окреме житло, бо, напевно, бути весь день серед дітей їй складно. Вона ж відповідала, що ні, адже це центр для мам, а вона – мама.

«Ми маємо вкладатися у розвиток і освіту жінок»: Марта Левченко про «Місто добра» і віру в майбутнє

По-друге, прийом дитячих будинків. Нова галузь роботи і абсолютно нові для нас виклики. По-третє, сильно розширилася наша гуманітарна програма. Стало значно більше людей, які потрібують допомоги їжею і найнеобхіднішими речами. До того ж, ми регулярно відправляємо гуманітарну допомогу у прифронтові та деокуповані райони. Але, як не дивно, розвиток центру з того моменту не те що не спинився, він прискорився!

На сьогодні у нас на території вже шість корпусів. Ми облаштували повноцінний притулок для врятованих тварин, підключилися до центральної каналізації, труби до якої тягнули більше двох кілометрів! Зараз працюємо над підключенням до водопостачання. Разом із «Датагруп» розпочали проєкт «Наші діти», а межах якого підтримку отримує малеча, яка втратила одного чи двох батьків у цій війні. Вже виплачено понад 10 мільйонів стипендій. Ми не спиняємося, бо кожного дня – перемога ближче, а у нас ще багато роботи!

«Ми маємо вкладатися у розвиток і освіту жінок»: Марта Левченко про «Місто добра» і віру в майбутнє

 

Про свою найбільшу мрію

Я ніколи не планувала пишатися якимись своїми вчинками. Роблю те, що маю робити, бо вірю, що це моє покликання. А мрію, перш за все, про перемогу. Щоб Україна зажила мирним життям і ми всі об’єднаємося навколо створення нового майбутнього для дітей в нашій країні. Вірю в те, що будуть прийняті законодавчі зміни, які захистять дітей і допоможуть їм. І вірю в те, що Україна буде країною щасливих дітей.

«Ми маємо вкладатися у розвиток і освіту жінок»: Марта Левченко про «Місто добра» і віру в майбутнє
Якби у мене були всі можливості і нескінченні кошти, насправді, я робила б те саме, що роблю зараз. Створювала б місця любові для людей і тварин, для беззахисних і нужденних. Всі гроші я б вкладала у придбання землі, аби «Місто Добра» розросталося, і в підготовку професіоналів, аби допомагати його жителям.

Я б воліла зробити «Місто Добра» абсолютно автономним – з сонячними батареями, з власною водою, зі своїм городом та худобою, які би забезпечували овочами, молоком та сиром. З професійним швейним цехом, школою та медичним центром. Хочу, аби «Місто Добра» жило ще багато-багато років і після мене. Аби це було місце, яке дає любов і світло протягом століть. Дуже боюсь чогось не встигнути за таке коротке людське життя, але намагаюся зробити якомога більше!

«Ми маємо вкладатися у розвиток і освіту жінок»: Марта Левченко про «Місто добра» і віру в майбутнє

 

Фото: Даша Тендітна

4.8 8 votes
Article Rating
Какова ваша реакция?
Created by potrace 1.15, written by Peter Selinger 2001-2017 Влюбился
9
Created by potrace 1.15, written by Peter Selinger 2001-2017 Лайк
8
Created by potrace 1.15, written by Peter Selinger 2001-2017 Нелайк
0
Created by potrace 1.15, written by Peter Selinger 2001-2017 Под вопросом
0
Subscribe
Notify of
guest
0 Комментариев
Inline Feedbacks
View all comments

© 2024 INSIDER Усі права захищені.
Будь-яке копіювання та відтворення тексту, зокрема часткове та у будь-яких формах, без письмового дозволу правовласника заборонено.


НАШІ ПАРТНЕРИ
Depositphotos