Незалежний театр у Києві: як у павільйоні КИТ без світла і тепла народжувалася вистава «Орландо»
Наприкінці лютого та 1 березня у київському павільйоні КИТ відбулися перші покази незалежної театральної постановки «Орландо» — адаптації роману Вірджинії Вулф від режисерки Тетяни Костинюк (майстерня Івана Уривського) та сценографки Анни Шкрогаль.
Вистава народжувалася у надскладних умовах: холодний павільйон, перебої зі світлом, репетиції під гуркіт генераторів і ковдри на плечах акторів. Подекуди команда працювала у напівтемряві, завмираючи в очікуванні, поки техніка знову дасть світло.
Сам павільйон КИТ — індустріальний простір, який зазвичай використовують для виставок і подій — довелося перепрофілювати під театральний майданчик фактично з нуля.
У нашому матеріалі ми поговорили з шоуранеркою й виконавицею головної ролі Мариною Кошкіною та командою вистави про створення незалежного театру, сценічну мову «Орландо», роботу під час війни та благодійну місію проєкту.
Ідея вистави: театр як акт незалежності
Команда свідомо обрала незалежний формат через прагнення творити вільно поза межами бюрократичних систем.
«Напевно, це в нашій природі — прагнути незалежності. Для мене це можливість створити виставу повністю такою, як ти її відчуваєш: без жодних компромісів чи системних обмежень», — розповідає шоуранерка проєкту Марина Кошкіна.
Ідея постановки виникла під час розмови Кошкіної з подругою, військовичкою Вікторією Бобровою: «Вона запитала: “Марино, а ти не хочеш створити виставу? Робити те, що вмієш найкраще, і водночас допомагати армії”. Так народилася ідея синтезу театру та благодійності».
За словами шоуранерки проєкту, незалежний формат відкриває можливість для молодих акторів, які не задіяні в державних структурах.
«Це шанс для молоді та акторів поза державними театрами — наш крок до справжньої культурної незалежності».
Режисерська мова вистави
Режисерка Тетяна Костинюк розглядає «Орландо» не як класичну драму, а як багатошарову сценічну форму: «Для мене цей твір — поетична енциклопедія буття. Текст Вірджинії Вулф настільки багатогранний, що ми шар за шаром розкриваємо його сенси у виставі. Охопити все й одразу просто неможливо».
У центрі постановки — пошук та збереження ідентичності: «Ми виокремили головну тему — окреслення власної сутності. Разом із глядачем долаємо шлях героя крізь переоцінку цінностей та глибоку рефлексію над минулим».
За словами режисерки, трансформація Орландо у виставі не є технічним прийомом.
«Це не просто зміна статі. Це внутрішній зсув і безперервний пошук відповіді на запитання: “Хто я?” Людина значно більша за свою соціальну роль чи гендер».
Особистий вимір ролі Орландо
Для Марини Кошкіної роль Орландо стала глибоко особистою, тісно переплітаючись із її власним досвідом останніх років: «Для мене ця історія про пошук себе у світі, що перебуває у стані постійної турбулентності. З початком повномасштабного вторгнення я сама змінилася — стала сильнішою, почала помічати в собі “чоловічі” риси, бо зараз на плечі жінок лягла величезна відповідальність».
На думку виконавиці, сьогоднішні соціальні ролі стали набагато пластичнішими: «Жінки на фронті, чоловіки, які виховують дітей вдома, — сучасна реальність ламає стереотипи. Вистава “Орландо” — це якраз дослідження цієї нової гнучкості та трансформації».
Найскладнішим етапом роботи виявилася внутрішня трансформація. «Бувають дні, коли я прокидаюся і втрачаю чітке відчуття того, хто я сьогодні — жінка чи чоловік, бо потрібно вирішувати безліч технічних та фінансових питань. Тому роль Орландо для мене — це дослідження власної трансформації в реальному часі», – ділиться Марина.
Чи є цензура
Команда свідомо працює з темами гендеру та ідентичності, але не розглядає виставу як провокацію. «Внутрішньої цензури ми не відчуваємо, бо для нас “Орландо” — це історія насамперед про людину», — каже Марина Кошкіна.
Вона наголошує на важливості універсального сприйняття: «Коли чуємо закиди, мовляв, це про ЛГБТ, ми відповідаємо: будь-яке акцентування на відмінностях уже є ознакою нерівності»», — додає акторка.
У виставі є й сміливі моменти, зокрема сцена поцілунку між жінками. Проте автори закликають бачити в цьому не епатаж, а глибину: «Ми розглядаємо це не як провокацію, а як дослідження людської природи та пошук порятунку від самотності».
Сценографія та костюми
Важливу роль у виставі відіграють сценографія та костюми, що стають візуальним відображенням внутрішньої трансформації героя. Сценографка Анна Шкрогаль вибудовує простір як динамічну систему змін, де кожна декорація та деталь одягу резонують з еволюцією Орландо. До створення гардероба команда залучила українські бренди: зокрема, SHUR SHUR надав для сценічних образів свої фірмові панчохи.
Театр у холодному павільйоні
Процес створення вистави відбувався у складних умовах. «Початковий бюджет проєкту і реальна вартість на момент прем’єри — це дві різні суми. Цієї зими витрати зросли майже вдвічі», — розповідає Марина Кошкіна.
Індустріальний павільйон довелося повністю адаптувати під театральні потреби: «Коли не було світла, то все трималося на генераторах. Щоб просто провести репетицію в теплі, потрібні були величезні кошти на дизель та обігрівачі».
Аби підтримати команду, шукали альтернативні способи зігрітися: «Ми купували пледи та грілки для акторів, адже цілодобово опалювати весь простір павільйону було надто дорого», – каже шоуранерка проєкту.
Попри майже екстремальні умови, команда не відмовилася від незалежного формату роботи:
«Ми будуємо театр без системи. Це ризик, але водночас можливість створити проєкт саме таким, яким ми його бачимо».
Благодійна складова
Вистава має також благодійну мету – зараз команда підтримує 10-ту окрему гірсько-штурмову бригаду «Едельвейс». Актуальний запит — евакуаційний наземний роботизований комплекс «Воля-Е».
«Під кожну виставу ми плануємо окремий актуальний запит. Під нього відкриваємо збір, закуповуємо необхідне, особисто передаємо допомогу й публічно звітуємо», — пояснює Марина Кошкіна.
Чому «Орландо» звучить для України
За словами акторки, історія Орландо сьогодні несподівано точно резонує з українським досвідом.
«Сучасна Україна — це і є Орландо. Ми живемо в епоху, коли наша ідентичність і соціальні ролі трансформуються чи не щодня», — переконана вона.
Марина Кошкіна проводить символічну паралель між сюжетом і реаліями створення вистави: «Ми ставимо “Орландо” у холодних павільйонах під гуркіт генераторів. І це найкраща метафора нашого сьогодення: коли зникає зовнішнє світло, нас рятує лише те, що горить усередині».
_______________________________________________________________
Покази відбуватимуться щомісяця. Уже відкритий продаж квитків на 29 та 30 березня. За датами майбутніх вистав та додатковою інформацією стежте в соцмережах.
Фото обкладинки: Мітя Бородін
