«Я занадто відверта у творчості»: Геля Зозуля про внутрішні страхи й силу бути собою
У музиці Гелі Зозулі завжди є простір для недосказаності. Її пісні балансують між ніжністю та внутрішньою силою, а за легко впізнаваною нуарною естетикою ховається дуже щира особиста інтонація. Після успіху хітів «КоляГаля», «Рута» та дуету «Особистий рай» з гуртом ADAM співачка продовжує торувати власний шлях — не намагаючись підлаштуватися під жанрові рамки чи чужі очікування.
Про творчі страхи, кризи, дисципліну, самотність і тексти, які іноді народжуються не для музики, а для тиші — у нашій розмові з Гелею Зозулею.
Попри таку відкритість у творчості, ти все одно залишаєшся загадковою для слухачів. Яка Геля Зозуля насправді?
Я не вважаю себе непередбачуваною. Радше — неочевидною. Моя відвертість у творчості — не про те, щоб розповісти все. Це про те, щоб сказати рівно стільки, скільки має сенс. Я не люблю пояснювати зайве.
У житті я тихіша, ніж у піснях. Терпіти не можу порожніх балачок і не прагну бути «зрозумілою». Мені комфортно, коли частина мене залишається непроговореною.
Там, де мені незручно, — там найменше захисту.
Що тебе надихає на створення нових композицій?
Думки, які не дають спокою. Те, що не відпускає. Слова й музика — це емоції, які вийшли з душі й набули матеріальності. Я рідко сідаю писати навмисно, з думкою: «Треба зробити пісню». Зазвичай усе починається з однієї фрази чи образу, що забирають спокій.
Вони починають жити власним життям і буквально змушують мене сідати за роботу. Якщо не вивільню це все — страждатиму, відчуватиму майже фізичний біль. Тож я вже зрозуміла, змирилася й навіть подружилася з потоком, який приносить мені пісні.
Ти маєш багато треків, які зібрали мільйони прослуховувань. Чи є серед них твоя найулюбленіша або найважливіша пісня?
Усі улюблені, бо кожна — це частина мене. Але найважливіші завжди ті, які було найстрашніше випускати. Хоча, якщо чесно, мені боязко щоразу: я занадто відверта у творчості. Мабуть, саме тому вони й працюють.
Там, де мені незручно, — там найменше захисту. Там я не намагаюся здаватися кращою, ніж є насправді. І це завжди ризик — відкрити світові те, що досі болить або що я сама ще до кінця не збагнула.
Але якщо цього страху немає — значить, і пісня, найімовірніше, нічого не варта.
Твоя творчість виглядає дуже інтуїтивною, але за нею точно стоїть і стратегія. Якою буде Геля Зозуля найближчим часом?
Більш точною. Зараз я чітко усвідомлюю: мені не цікаво бути присутньою в медіапросторі «просто заради охоплень». Кожен реліз має нести сенс, інакше в ньому немає потреби.
Буде більше структури, більше цілісності. Але моя позиція незмінна — я завжди намагаюся догодити лише одній людині. Вона мій найжорсткіший критик. І це я сама. Бо якщо мені не подобається — жодна схвальна реакція ззовні не має значення.
У кожного артиста рано чи пізно настає переламний момент, який змінює погляди. Чи були у тебе такі періоди — через популярність або кризу?
Так. І не один. Я ж людина. Але якщо відверто, то люблю кризи. Я з тих, хто в критичній ситуації почувається як риба у воді. У такі часи все стає гранично простим: або ти є, або тебе немає. Зникає все зайве: сумніви, шум і потреба комусь щось доводити.
У моєму житті був момент, коли я зрозуміла: або кажу про своє, або стаю лише ще одним голосом у загальному фоні. І цей вибір виявився правильним. Моя перша пісня «КоляГаля» — тому доказ.
Що найбільше вплинуло на формування Гелі Зозулі як творця?
Самотність і дисципліна. Самотність — це простір, де неможливо сховатися від себе. Це не завжди приємно, але завжди чесно. Дисципліна ж не дає цій чесності розсипатися. Хоча над нею я ще старанно працюю.
А ще — музика з дитинства. Вона сформувала мені структуру мислення. Навіть коли я повністю працюю інтуїтивно, всередині відчувається каркас.
Мабуть, саме поєднання цих речей тримає мене в точці, де ти одночасно і глибоко відчуваєш, і відповідаєш за кожне написане слово.
Твою музику слухачі та музичні експерти називають по-різному. А як ти сама визначаєш свій жанр?
Ніяк. Бо щойно ти даєш собі визначення — мимоволі починаєш йому відповідати. А це вже обмеження.
Я різна. Як каже мій психолог, у мене мозаїчний тип характеру. Я працюю зі своїми станами, історіями та відчуттями, які неможливо вкласти в одну категорію. Якщо це називають попмузикою — окей. Шансоном — будь ласка. Можна називати, як завгодно. Я спокійно ставлюся до будь-яких визначень.
Але я ніколи не скажу, що працюю в конкретному жанрі. Бо це спосіб усе пояснити. А мені не потрібно себе пояснювати.
Мало хто знає, але, окрім музики, ти ще пишеш вірші та притчі. Чи варто очікувати письменницьких дебютів?
Я не хочу називати це «дебютом». Це вже частина мене, просто поки що не опублікована.
Є тексти, які не потребують музики. Вони не стають піснями, бо інакше дихають. І мені цікаво з цим працювати.
Чи стане це окремим напрямком? Найімовірніше, так. І буде цілком природним продовженням. Музика — це один спосіб говорити. А проза й поезія — зовсім інший. Іноді він навіть чесніший, бо там нічого не ховається за звучанням.
Що слухачам варто зрозуміти про Гелю Зозулю, щоб по-справжньому відчути твою музику?
Найголовніше — слухати Гелю Зозулю не поверхнево. Я не пишу те, що «гарно звучить». Я пишу те, що просто не можу не сказати. За кожною піснею стоїть досвід. Не ідея чи концепція, а прожитий стан: чи то щастя, чи печаль, чи те невловиме між ними, чому навіть складно дати назву.
Я не вигадую історії — я їх проживаю.
За свою кар’єру ти випустила кілька дуетів, і всі вони були з чоловіками. Це випадковість чи свідомий вибір?
Якщо чесно, «достатня кількість» — це всього три виконавці. І так, усі чоловіки. Ніяких збігів. Гурт ADAM — це моя особлива любов, тому я щиро вдячна за наш спільний «Особистий рай». Ініціаторкою цієї колаборації була я — так само, як і з Віктором Павліком. Зателефонувала йому, і він погодився. Для мене це велика честь — заспівати разом з легендарним артистом.
А остання колаборація із загадковими Two from Zoo — це взагалі єдина пісня в моєму репертуарі, де текст і музику писала не я. Але я миттєво побачила себе в цій історії й відчула потенціал треку. Та я хочу заспівати і з жінкою. Тож усе ще попереду. Гендер не має значення. Головне — сенс і внутрішній зв’язок.
