«Я занадто відверта у творчості»: Геля Зозуля про внутрішні страхи й силу бути собою
У музиці Гелі Зозулі завжди є щось недосказане. Її пісні балансують між ніжністю та внутрішньою силою, а за легко впізнаваною нуарною естетикою ховається дуже особиста інтонація. Після вірусних хітів «КоляГаля», «Рута» та дуету «Особистий рай» з гуртом ADAM співачка продовжує рухатися власною траєкторією — без спроб вписатися у жанри чи чужі очікування.
Про творчі страхи, кризові моменти, дисципліну, самотність і тексти, які іноді народжуються не для музики, а для тиші — у нашій розмові з Гелею Зозулею.
Попри таку відкритість у творчості, ти все одно залишаєшся загадковою для слухачів. Яка Геля Зозуля насправді?
Я не вважаю себе непередбачуваною. Скоріше — неочевидною. Моя відвертість у творчості — це не про те, щоб розповісти все. Це про те, щоб сказати рівно стільки, скільки має сенс. Я не люблю пояснювати більше, ніж потрібно.
У житті я тихіша, ніж у піснях. Терпіти не можу зайвих слів і не відчуваю потреби постійно бути «зрозумілою». Мені комфортно в тому, що частина мене залишається непроговореною.
Там, де мені незручно, — там найменше захисту.
Що тебе надихає на створення нових композицій?
Мене надихають думки, які не дають спокою. Те, що не відпускає. Слова й музика — це емоції, які вийшли з душі й стали матеріальними. Я рідко сідаю писати з думкою «треба зробити пісню». Зазвичай усе починається з однієї фрази або думки, яка не дає мені спокою.
Вона починає жити окремо від мене й буквально змушує сісти та написати пісню. Якщо цього не зроблю — буду страждати. Тож я вже змирилася, зрозуміла й навіть подружилася з потоком, який приносить мені мої пісні.
Ти маєш багато треків, які зібрали мільйони прослуховувань. Чи є серед них твоя найулюбленіша або найважливіша пісня?
Усі улюблені. Кожна — це частина мене. А от найважливіші — завжди ті, які було найстрашніше випускати. Хоча, якщо чесно, мені боязко випускати абсолютно всі пісні. Я занадто відверта у творчості. Мабуть, саме тому вони й працюють.
Там, де мені незручно, — там найменше захисту. Там я не намагаюся виглядати кращою, ніж є. І це завжди ризик — показати щось, що ще болить або навіть мені самій не до кінця зрозуміле.
Але якщо цього страху немає — значить, і пісня, скоріше за все, нічого не варта.
Твоя творчість виглядає дуже інтуїтивною, але за нею точно стоїть і стратегія. Якою буде Геля Зозуля найближчим часом?
Більш точною. Зараз я дуже чітко відчуваю, що мені не цікаво робити щось «просто щоб бути в полі зору». Кожен реліз має або щось сказати, або краще його взагалі не робити.
Буде більше структури, більше цілісності. Але я не планую відходити від своєї позиції — я завжди намагаюся догодити одній людині. Вона мій найжорсткіший критик. І це я сама. Бо якщо мені не подобається — жодна позитивна реакція не має значення.
У кожного артиста рано чи пізно настає переломний момент, який змінює погляди. Чи були у тебе такі періоди — через популярність або кризу?
Так. І не один. Я ж людина. Але якщо відверто, то я люблю кризові моменти, бо я з тих людей, хто в критичній ситуації почувається як риба у воді. У кризі все стає дуже простим: або ти є, або тебе немає. Зникає зайве, зникають сумніви, зникає потреба комусь щось доводити.
У мене був момент, коли я зрозуміла: або я говорю своє, або стаю ще одним голосом у загальному фоні. І цей вибір був правильним. Моя перша пісня «КоляГаля» — тому доказ.
Що найбільше вплинуло на формування Гелі Зозулі як творця?
Самотність і дисципліна. Самотність — це місце, де ти не можеш сховатися від себе. І це не завжди приємно, але дуже чесно. Дисципліна — це те, що не дає цій чесності розсипатися. Хоча над нею я ще старанно працюю.
І ще музика з дитинства. Вона дала мені структуру мислення. Навіть коли я повністю працюю інтуїтивно, всередині все одно є каркас.
Мабуть, саме поєднання цих речей тримає мене в точці, де ти одночасно і відчуваєш, і відповідаєш за те, що пишеш.
Твою музику слухачі та музичні експерти називають по-різному. А як ти сама визначаєш свій жанр?
Ніяк. Бо щойно ти даєш собі визначення — починаєш йому відповідати. А це вже обмеження.
Я різна. Як каже мій психолог, у мене мозаїчний тип характеру. Я працюю зі своїми станами, історіями та відчуттями, які складно вкласти в одну категорію. Якщо це називають попмузикою — окей. Шансоном — будь ласка. Можна називати як завгодно. Я спокійно ставлюся до будь-яких визначень.
Але я ніколи не скажу, що працюю в якомусь конкретному жанрі. Бо це спосіб усе пояснити. А мені не потрібно себе пояснювати.
Мало хто знає, але окрім музики ти ще пишеш вірші та притчі. Чи варто очікувати письменницьких дебютів?
Я не хочу називати це «дебютом». Бо це вже є частиною мене, просто вона не опублікована.
Є тексти, які не потребують музики. Вони не стають піснями, бо інакше дихають. І мені цікаво з цим працювати.
Чи стане це окремим напрямком? Так, швидше за все. І це буде дуже природне продовження. Музика — це один спосіб говорити. А проза й поезія — зовсім інший. І іноді він навіть чесніший, бо там нічого не ховається за звучанням.
Що слухачам варто зрозуміти про Гелю Зозулю, аби по-справжньому відчути твою музику?
Найголовніше — слухати Гелю Зозулю не поверхнево. Я не пишу те, що «гарно звучить». Я пишу те, що просто не можу не сказати. За кожною піснею стоїть досвід. Не ідея чи концепція, а прожитий стан. Чи то щастя, чи печаль, чи щось між цим, що навіть складно назвати.
Я не вигадую історії — я їх проживаю.
За свою кар’єру ти випустила кілька дуетів, і всі вони були з чоловіками. Це випадковість чи свідомий вибір?
Якщо чесно, «достатня кількість» — це всього три виконавці. І так, усі чоловіки. Ніяких збігів. Гурт ADAM — це моя любов, тому я вдячна нам за наш «Особистий рай». Ініціатором цієї колаборації була я, так само як і у випадку з Віктором Павліком. Я зателефонувала йому, і він погодився. Для мене це велика честь — заспівати в дуеті з легендарним Народним артистом.
А остання колаборація із загадковими Two from Zoo — це взагалі єдина пісня в моєму репертуарі, де текст і музику писала не я. Але я побачила себе в цій історії й відчула потенціал цієї пісні. Та я хочу заспівати і з жінкою. Тож усе ще попереду. Гендер не має значення. Головне — сенс і зв’язок.
