Випускати назовні гнів, видихати страх – у цьому допомагають психологині «Фонду Маша», які щодня відроджують українок. Роблять це вже більше року у межах офлайн-табору програми для психоемоційної стабілізації «Незламна Мама», і вже скоро – у Центрі ментального відновлення «Незламна», який зараз готується до запуску в Києві у тестовому режимі. «Фонд Маша» завжди відкритий до всебічної підтримки, адже допомагати проєктам Фонду, які рятують жінок, може кожен! 

В межах теми місяця, яку ми присвятили всебічному відновленню жінок, фахівчині «Фонду Маша» спеціально для INSIDER.UA підготували вправи на дихання, фізичну активність і уяву, які допомагають подолати стрес, вивільнити почуття, заспокоїтися чи перефокусуватися.

Втім усі техніки стабілізації себе – це інструменти, а не панацея від хвороби. Вони допоможуть зняти симптоми, але не вирішать проблему. Тож, закликаємо не нехтувати психологічною допомогою, адже на певному етапі вона може врятувати життя!

«Коли людина стресує, вона починає швидко й уривчасто дихати, що призводить до
перенасичення організму киснем»

Ольга Коптєва
психологиня програми «Незламна Мама» від «Фонду Маша» 

Дихальні вправи

«3 на 6»

Усе просто. Вдихаємо на три рахунки, видихаємо – на шість. Також можна вдихати на чотири і видихати на вісім. Тобто, видих має бути вдвічі довшим, аніж вдих. Так ми знижуємо рівень кисню й заспокоюємося.

Дихання по квадрату

Ця практика допомагає не лише вирівняти дихання, а й завдяки рахуванню відволікти мозок від стресової реакції. Вдихаємо на чотири рахунки, потім робимо затримку дихання на чотири рахунки, потім видихаємо так само на чотири і знову затримка на чотири. І так – кілька разів.

«Від 10 до 1»

Ця вправа також концентрує нашу увагу на диханні. Задача така сама – рахувати вдихи та видихи. Просто за іншою схемою. Дихаємо і рахуємо: вдих-видих – десять, вдих-видих – дев’ять, вдих-видих – вісім, вдих-видих – сім, вдих-видих – шість, вдих-видих  – п’ять… І так до одиниці.

 

 «Тіло – це чудовий інструмент для розвантаження нервової системи. Завдяки роботі з тілом ми можемо зняти напруження, тривогу, працювати зі страхами»

Ірина Басіста
психологиня програми «Незламна Мама»

Фізичні вправи

Голос

Кричіть, ричіть, пищіть, верещіть. Тільки не на когось! Уявляйте в цей момент усе, через що вам хочеться покричати. Якщо робите вправу з дітьми, то керуйте голосом: від тихого звуку переходьте до голосного, від високих нот – до низьких.

«Метелик»

Ця вправа допомагає відновити внутрішній спокій, заспокоїтися. А ще можна робити «Метелика» під час панічних атак. Схрестіть руки на грудях долоньками вниз так, щоб великі пальці знаходилися у западинці між ключицями. Легенько й по черзі постукуйте по тілу пальцями рук.

Якщо робите вправу з дитиною, то на кожному постукуванні можна рахувати чи щось промовляти. Наприклад: «Все. Добре». Чи: «Я. Молодець». Підключіть до вправи глибоке дихання. І виконуйте постукування дедалі повільніше, заспокоюючись. Виконуйте вправу від двох до десяти хвилин.

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Публикация от Masha Efrosinina (@mashaefrosinina)

Дуємо кульки

Ця вправа допомагає вивільнити агресію та злість. Надуйте кульку, з кожним подихом випускаючи в неї все, що накопичилося всередині. А потім відпустіть, щоб літала по кімнаті, поки з неї виходить повітря. Цю вправу рекомендую робити дорослим і окремо, і разом із дітьми.

 

«Найпопулярніші зараз ментальні вправи – це медитації. Існує безліч тематичних
додатків чи відео на YouTube з медитаціями»

Катерина Тімакіна
психологиня та методистка Центру ментального відновлення «Незламна»

Ментальні вправи

Вправа на уяву «Безпечне місце»

Світ не завжди безпечний зовні, проте ми завжди можемо мати безпечне місце всередині нас. Це може бути реальне місце з теперішнього чи минулого. Або острівець затишку, створений вашою уявою.

Уявіть перед собою таке безпечне місце, роззирніться та встановить його кордони. Ці кордони міцні й непрохідні ані для думок, ані для інших людей чи істот. Лише ви вирішуєте, хто або що може бути у вашому безпечному місці. Це місце – тільки ваше, ви можете бути там стільки, скільки заманеться, і приходити туди так часто, як цього хочете. Ви можете бути в цьому місці наодинці з собою чи запросити когось. Справжнього чи вигаданого. Когось, хто дасть вам більше відчуття безпеки та затишку.

Якщо під час перебування в цьому місці до вас «прийдуть» неприємні образи чи думки, ви можете миттєво викинути їх за межі кордонів, адже це місце лише ваше.

Не поспішайте, прислухайтеся до своїх відчуттів. Зверніть увагу, як тіло реагує на перебування у вашому безпечному місці. Що ви бачите? Чи це приємно? Як ви можете створити для себе ще більше безпеки? Що ви чуєте? Можливо, у вашому безпечному місці співають пташки? Або тече річка? Що ви відчуваєте шкірою? А які відчуття у м’язах?

Запам’ятайте ці відчуття. Нехай ваше тіло несе в собі пам’ять, як це – бути в безпеці, аби ви завжди могли туди повернутись. І пам’ятайте: це місце – лише ваше і завжди доступне для вас!

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Публикация от «Фонд Маша» (@masha.foundation)

Вправа «Тут і зараз»

Також цю техніку називають 5-4-3-2-1. Вона допомагає переключити увагу, коли накриває паніка, і ми занурюємося у безодню тривожних думок. Вправа повертає нас у реальність та добре працює при панічних атаках та надмірній тривозі. Суть у тому, щоб переключитися на реальність з потоку внутрішньої тривоги.

Отже, спочатку знайдіть пʼять, наприклад, червоних предметів у кімнаті та подумки назвіть їх. Потім доторкніться до чотирьох предметів, які є навколо. Відчуйте їхню текстуру. Прислухайтеся та почуйте якісь три звуки. Подумки проговоріть, що спричинило ці звуки. Відчуйте два запахи, що є навколо вас. Наприклад, одягу чи волосся. Згадайте один яскравий смак, наприклад, смак лимона. Або зробіть ковток води.

Нехай всі ці практичні поради спеціалістів стануть вам у пригоді, якщо вже сталася відповідна ситуація.
Турбуйтеся про своє ментальне здоров’я! 

З перших днів війни наша героїня не припиняє бути інформаційним, соціальним та благодійним «рупором» українців на усіх можливих майданчиках: у соцмережах, в інтерв’ю для міжнародних видань, на своєму авторському YouTube-каналі, а найголовніше – відачайдушно занурюється у діяльність власної благодійної фундації, до вторгнення – наймаштабнішої в Україні з протидії будь-якому виду насильства. Починаючи з березня «Фонд Маша» цілком перефокусувався на потреби воєнного часу й наразі надає значущу допомогу по кількох напрямках, додаючи максимальних зусиль, щоб зберегти фізичне та ментальне здоров’я нації. 

На прохання INSIDER.UA Маша розповіла, як під час війни змінилася статистика щодо домашнього насильства, які проєкти фундації наразі діють для допомоги жінкам та дітям, чому так важливо донатити не лише на фронт, а й на тил, хто з селебриті найбільше вразив сумою пожертви й чи чекати нам їхньої колаби з Притулою? Також вона поділилася, як відновлює свій фізичний та емоційний стан та про що найбільше мріє після перемоги.

Про роботу «Фонду Маша» під час війни

У 2022 році у нас було дуже багато планів, які перекреслила війна. Я й досі пам’ятаю березень, коли винесла на обговорення всієї команди пропозицію, що ми трохи «припарковуємо» всі наші плани та стратегії щодо домашнього насильства і починаємо займатися війною. Усі одностайно підтримали мене. З того часу ми почали допомагати на усіх «фронтах»: евакуація, гуманітарна допомога у різні міста та області країни, психологічна реабілітація дітей та жінок, освітні та творчі заняття для дітей, закупівля необхідних пакунків для малят тощо. Це було схоже на тушіння пожеж.

Ми співпрацювали виключно з перевіреними волонтерськими організаціями: зв’язувалися з ними, віддавали їм вантажі, вони розподіляли по родинах, по людях, які були в окупації, по бомбосховищах. Такий наш березнево-квітневий марафон почав виокремлювати різні напрямки, за якими фонд почав слідувати. На сьогодні «Фонд Маша» – це три напрямки: діти, підлітки та жінки.

Щодо дітей – то це гуманітарна допомога для малечі (від 0 до 3 років) у вигляді боксів, у яких наявні продукти, одяг, медикаменти, іграшки, та психологічна допомога для дітей постарше, які були у зоні бойових дій і бачили смерті, трагедії, горе.

Напрямок «підлітки» сфокусувався на нашому новому офлайн-проєкті «Смілива», в якому ми будемо навчати дівчат самозахисту та надавати психотерапевтичний супровід. Навіть неповнолітні дівчата можуть самостійно заповнити заявку на участь, без згоди батьків, оскільки хтось із них потенційно може проявляти насильство у бік дитини. Ну а далі дівчаткам телефонуватимуть наші спеціалісти для верифікації заявки, це важливо.

Наш найбільш розвинений напрямок – «жінки». Тож, про це хочу поговорити окремо.

Про флагманський проєкт «Незламна мама»

Цей проєкт з реабілітації жінок і дітей, постраждалих від війни, стартував влітку, і відтоді вже понад 700 осіб отримали допомогу. Ми обираємо учасників достатньо прискіпливо, оскільки заявок – тисячі, а місць – менше. Є анкета, яку наші психотерапевти розробляли таким чином, аби можна було побачити ступінь травмованості людини.

От навіть якщо порівнювати запити «мені погано», «я втомилася від війни», «живу на Західній Україні, але постійно плачу від того, що читаю в новинах» та історію жінки, яка втратила свого чоловіка, на її очах закатували батька, а діти сиділи два місяці у підвалі й облизували запліснявілі стіни, щоб хоч якась волога була у роті, бо зовсім нічого було пити… Це непорівнювані історії. Так, обом жінкам погано, але не однаково.

Якщо чесно, я б теж хотіла пройти цю реабілітаційну програму, бо я теж втомилася, мені погано, багато плачу. Але я не заберу місце жінки, історію якої щойно описала. У фонді багато людей працює над тим, аби відбирати історії. Якщо після перегляду анкети у нас виникають додаткові питання, то call-центр телефонує жінкам, уточнює певні деталі і лише тоді вони отримують офіційне запрошення.

Буває й таке, що жінки відмовляються їхати до табору, бо просто не вірять, що така допомога надається цілком безкоштовно. Коли я була з візитами у таборах, майже 80% жінок, що перебували там, зізнавалися: вони не вірили у те, що можна 21 день перебувати в райських місцях Карпат, дихати чистим гірським повітрям, спілкуватися з природою (адже ми забороняємо гаджети, алкоголь), не вклавши у це жодної копійки. Жінок, які були у перших змінах, взагалі привозили куми, батьки, сестри, подруги, оскільки вони самі не наважувалися й не вірили, що таке можливо в реальності, ще й під час війни.

Сама реабілітаційна програма у таборі триває 21 день, щодня жінки проходять 12 годин терапії. Проєкт «Незламна мама» повністю виводить жінку та її дитину зі стану посттравматичного синдрому. Наші спеціалісти підкреслюють, що це – єдине ціле: як від матері залежить подальша поведінка дитини, так і від дитини – подальше життя матері. Я маю на увазі її ментальне здоров’я.

Допомагати у війну – це ніби засіювати поле, яке дає свої паростки і множиться. Чим більше ми робимо, тим більше у нас запитів.

Були дві історії, які мене вразили. Звичайно, не можна порівнювати, але є те, від чого холоне кров. Жінки вже пережили війну у Донецьку, переїхали до Бучі, там налагодили своє життя. Потім пережили війну в Бучі: бачили обстріли, катування сусідів, розстріли людей, ховали своїх дітей, а їхні чоловіки пішли до ЗСУ. І під час перебування цих жінок у наших таборах до них надійшли звістки про те, що їхні чоловіки загинули. І ти собі думаєш: «Де цей ліміт жахів на одну долю? Коли це закінчиться?..»

Табори «Незламна мама» набули як неймовірної затребуваності, так і високих показників результатів. Допомагати у війну – це ніби засіювати поле, яке дає свої паростки і множиться. Чим більше ми робимо, тим більше – вдесятеро! – у нас запитів. Про нас вже на повну мовить «сарафанне радіо», тож це вже незворотній процес.

Про донати селебриті до «Фонду Маша»

Із тих, хто сильно вразив – Світлана Лобода. Щойно у березні я анонсувала, що наш фонд перепрофілюється на допомогу жінкам та дітям, які постраждали від війни, вона одразу перерахувала п’ятдесят тисяч євро і нічого мені не сказала. Мені директорка фонду телефонує і каже: «Машо, тут від Світлани Лободи прийшла велика сума». По тому курсу це було півтора мільйона, здається. Це для нас була величезна підмога, аби розпочати великі закупівлі гуманітарки.

А далі – майже всі зірки, кого я знаю, допомагали. Наприклад, Діма Монатик. Я до сліз була вражена, коли подзвонила Олена Кравець і сказала, що вони започатковують серію благодійних концертів «Доброго вечора, ми з України!». Вони об’їхали десятки місць і більшу частину отриманих коштів задонатили у мій фонд та Ігорю Ласточкіну, який збирав на допомогу ЗСУ. Багато коштів з концертів перераховував Іван Дорн.

Одного разу я розповідала своєму неймовірному другу Сергію Притулі про те, що хочу запустити проєкт, у якому навчатимемо дівчат самозахисту. Його настільки вразила ця ідея, що вночі мені зателефонувала директорка фонду і сказала, що від нього поступив великий донат. Мої очі постійно на мокрому місці, дуже хвилююся, що можу когось зараз забути, але не у цифрах справа. Скільки зірок підтримують репостами, скільки розповідають про наші проєкти, скільки беруть у них участь… Я безмежно вдячна всім селебриті, які долучаються до нас, довіряють нам.

Я безмежно вдячна всім селебриті, які долучаються до нас, довіряють нам.

У більшості випадків буває так, що я дізнаюся з афіш артистів про те, що отримані кошти з концертів вони пренаправлять до мого фонду, коли бачу логотип «Фонду Маша». Вони не повідомляють мені про це, а просто беруть і роблять. Це неймовірно приємно.

Про цінність донатів на тил, а не тільки на фронт

Збирати кошти на психологічну допомогу і взагалі на тил на сьогоднішній день набагато складніше, ніж на потреби ЗСУ. Я це розумію, адже у нас дві задачі: перемогти й вижити. «Фонд Маша» взяв на себе відповідальність нести оборону за останнє. Ми опікуємося тилом, до нас приходять різні люди, організації, приватні підприємства і кажуть, що багато допомагають армії і хочуть також допомагати й нам. Ось це і є наші донори.

Звичайно, нам дуже багато доводиться працювати. Я, мабуть, 15 днів на місяць – в поїздках, багато виступаю, привертаю увагу до проблем у країні. Багато чого розповідаю з надією на те, що кожен мій виступ буде викликати бажання у аудиторії допомагати Україні, робити донати. Намагаюся збирати як кошти, так і увагу людей. Моя робота сьогодні направлена саме на це.

Найскладніше сьогодні «заходить» збір на непредметну допомогу. Я завжди своїм дівчатам у команді кажу: «Наш проєкт повинен звучати так, щоб люди могли його помацати, як, наприклад, проєкт «Ми збираємо на Байрактари». Байрактар можна відчути, побачити, помацати через соцмережі. А психологічна допомога… Ну як ти відчуєш? Ти просто бачиш цифру і текст про те, що «Фонд Маша» надав реабілітацію тисячам осіб». Але це ж ТИСЯЧА осіб, ТИСЯЧА життів, які могли повністю впасти у занепад і у свої травми.

Ми беремо лише найважчі випадки: катування, ґвалтування, вбивства чи відрізання кінцівок на очах матерів та дітей.

Адже ми беремо лише найважчі випадки: катування, ґвалтування, вбивства чи відрізання кінцівок на очах матерів та дітей – це все дуже страшні ситуації. Наразі у нас ідуть величезні перемовини з віцепрем’єр-міністеркою з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, пані Іриною Верещук, щодо того, аби наша фундація взяла на себе відповідальність надавати психотерапевтичну та реабілітаційну допомогу жінкам, які звільнені з полону.

Я, як і всі люди, які живуть в тилу, знаю: якщо не впораються наші хлопці та дівчата в ЗСУ, ми всі… хочеться сказати помремо – але не фізично, а ментально. І ніщо нас не врятує. Тому що я, наприклад, не уявляю себе громадянкою країни, куди прийде правління русні. Це буде трагедія, яку я порівнюю зі смертю. Тому всі донати й шалені збори, до яких нам не дотягнутися сьогодні, виправдані. Я сама підтримую всі збори Сергія Притули й інших фондів своїх друзів, бо це на сьогоднішній день найголовніше. Мій чоловік – у добровольчому загоні ЗСУ. Я бачу, скільки вони закуповують, скільки їм допомагають волонтери, скільки він сам збирає грошей. Йдеться про мільйони, на які купляється обладнання, що дозволяє нищити цих тварюк.

Якщо всі жінки зламаються, якщо ця сьогоднішня втома «доконає» їх, то куди повертатимуться наші чоловіки?

Вже сьогодні треба думати: коли ми переможемо, то куди повертатимемося? Це як уявити свою оселю. Моя оселя сьогодні холодна, в ній зав’яли всі квіти. Повністю запаковані й закриті всі речі. Там немає життя. Коли ми з чоловіком заходимо туди, просто йде пар з рота. Але все одно, приїжджаючи, я роблю прибирання, передивляюся усі медичні препарати. Якщо вони вже перетнули термін придатності, викидаю.

Я намагаюся тримати в порядку свою оселю. Я повернуся туди, застелю нові, красиві, випрані й випрасувані простирадла й ляжу спати у своє ліжко. Про це я мрію так, як ви собі просто не уявляєте, якщо ви не живете так само далеко, як я, від свого ліжка. Це моя мрія – просто поспати у своєму теплому ліжку, і не у пуховику, як це відбувається зазвичай. Наше ментальне здоров’я – це як повернення до тієї оселі. Якщо вона буде брудна, зламана всередині, прогнила від страждань, ми будемо витрачати дуже багато часу, щоб відбудувати її. А треба відбудовувати країну. Я думаю, що ті люди, хто це усвідомлює, будуть і є нашими союзниками.

Якщо всі жінки зламаються, якщо ця сьогоднішня втома «доконає» їх, то куди повертатимуться наші чоловіки? Хто прийме їх у теплі обійми і буде пищати від радощів? Хто потім буде їх відновлювати? На всіх не вистачить лікарів, бо їх вже не вистачає. У кількісному відношенні їх повинно бути один до одного, а нас – сорок мільйонів! Ось про це треба думати – про те, щоб зберегти себе до перемоги, це важливо.

Про актуальну ситуацію з рівнем домашнього насильства в Україні

Під час війни ця ситуація змінилася, і що прикро – насильство збільшилося в рази. Люди залишилися без роботи, частіше сидять по оселях. Збільшилися випадки алкогольних нападів на дружин та діточок з боку чоловіків. Ситуація з домашнім насильством погіршилася так сильно, що можна сказати: вся наша робота, зроблена з 2018 року і по сьогоднішній день, ймовірно, дала сильний відкат. Адже домашнє насильство певною мірою є похідною посттравматичних синдромів.

Ви перші, кому я це публічно кажу: моєю мрією-ціллю є побудова величезного реабілітаційного офлайн-центру. 

Один з проявів посттравматичного синдрому – прояв агресії. І навіть жінки, матері, які були у полоні, які сиділи там по два місяці у підвалах, носять сьогодні у собі страшенну травму і можуть мати приступи агресії. Або їх дітки, які травмовані ментально, також мають приступи агресії, й іноді жінки реагують на це побиттям та криками.

Чесно кажучи, у мене зараз навіть дихання перехоплює від спроби описати вам отак виразно весь жах, з яким нам доведеться стикатися. Але сьогодні цим мало хто займається, мало хто приділяє цьому увагу. Тому що потрібно перемогти та вижити! Я ставлю собі величезну мету, і ви перші, кому я це публічно кажу: моєю мрією-ціллю є побудова величезного реабілітаційного офлайн-центру, оскільки працювати і працювати йому ще десятки років!

Про власний стан та методи відновлення під час війни

За ці майже дев’ять місяців війни я пережила різні стани: паніки, страху, відчаю, зібраності, дисциплінованості, розрухи, знов зібраності. І мені здається, що це перманентний стан несумісних між собою настроїв. Так живе багато хто. З того, що мені вдалося повернути до режиму за допомогою лікарів – це сон. Потроху повертаю режим харчування, бо в мене був розлад харчової поведінки, абсолютно тотальний. Я потроху повертаюсь в спорт, в пілатес, який був абсолютно фундаментальною силою для мене у мирному житті. Раніше я щодня ним займалася, тепер я відчуваю, що в мене є трохи сил для того, щоб просто почати тренування.

Я вже мовчу про книжки, якісь супер корисні вітаміни, харчування з нутриціологами, постійне навчання, медитацію – усе те, що в нормальному житті ми називали розвитком. Зараз нас усіх відкинуло на дно піраміди Маслоу й ми думаємо тільки про «вижити». І ось це «вижити» для мене – це повернутися до тих опірних точок, які мене тримають в силі й здоровому глузді. Це сон, харчування, повітря, прогулянки.

Зараз нас усіх відкинуло на дно піраміди Маслоу й ми думаємо тільки про «вижити».

Під час війни у мене з’явилося нове правило: якщо я нічого не хочу робити, я не роблю. Моя малесенька перемога в тому вже є: я за це себе не звинувачую, як раніше. Просто нічого не роблю, іноді по кілька днів, дозволяю собі або плакати, або просто займатися дитиною, або «піти» у побут, якого в мене наразі так багато, що мені здається, що я за все життя стільки ним не займалася. Іноді розвалююсь, та поважаю себе в цьому стані. А потім збираюся і намагаюся все охопити, поки зібрана.

Про благодійну колаборацію з Сергієм Притулою

Я йому завжди про це кажу. Є у нас така думка, але поки що не можу озвучити ідею. Та вже скоро привідкриємо завісу. Але я йому скажу, що ви про це запитували. Бачиш, Сергію, це не тільки у моїй голові! (сміється)

Про роботу власного бренда одягу Mashsh під час війни

Майже всі склади, які у нас були по Україні, наразі зайняті під різні потреби ЗСУ. Ми до них не маємо доступу, абсолютно жодного. Через це наше виробництво відчутно зменшилося, але підтримуємо роботу. Ми зберегли всі робочі місця – це для нас  дуже важливо, але водночас дуже важко. Продажі йдуть дуже повільно, іноді просто не йдуть, що пов’язано з періодами обстрілів.

Ми з партнеркою робимо все можливе, а інколи й неможливе, аби зберегти свій бренд, бо ми його дуже любимо.

Я й сама не знаю, що повинно відбутися, щоб я зараз придбала собі якусь річ. Але потроху жінки купують, особливо ті, які поїхали зі своїх домівок. Вони нам писали дуже чуттєві листи, мовляв, поїхала з однією малесенькою валізкою й не можу спати не у вашій піжамі. Тож, купували нову. Наразі ми з партнеркою робимо все можливе, а інколи й неможливе, аби зберегти свій бренд, бо ми його дуже любимо.

Дизайнерка постійно намагається пристосуватися до настроїв нашої аудиторії. Звичайно, ми зберегли наші бестселери – це теплі костюми на всі часи і на всі тренди. Під час війни запустили патріотичну лінійку, яка користується неймовірним попитом.

Якщо раніше ми робили піжами, де шорти та маєчка були окремо, то тепер ми розробили піжами на все тіло. Вони схожі на термобілизну і вироблені повністю з бавовни. Ми знаємо, що в оселях дуже холодно й буде ще холодніше, тож у нас є такі костюмчики, які можна одягати під все. Таким чином утеплюємо наших дівчат.

Сьогодні, коли Україна занурюється у темряву, ми розробили костюми, на яких будуть неонові написи – вони світитимуться у темряві, щоб людину було видно. Ми дуже піклуємося про наших клієнтів, і намагаємося стати їм у пригоді, зважаючи на сьогоднішні реалії.

Про довіру до благодійних фондів 

На що ж звернути увагу при пожертві власних коштів до благодійного фонду? Це дуже нагальне питання, бо я бачу, що кожен, хто хоча б раз задонатив або кому вдалося під час війни зібрати дуже круглу суму, зробив свій фонд. Тобто, є людина – є фонд. Я б рекомендувала звертати увагу на кілька важливих факторів.

Перше – це час існування фонду  та його офіційні ресурси: сайти, соціальні мережі, тощо. Треба подивитися, чим фонд займався всі ці роки та під час війни, й дослідивши це, переходити до другого пункту. Це системність. Якщо є регулярні проєкти, закупівлі, показники, результати, звітність. В офіційних джерелах обов’язково повинні бути звіти про всі оброблені, амортизовані гроші. Які відбулися проєкти, що було витрачено – от кілька годин покопирсайтеся в цьому і вже тоді приймайте рішення.

Третє – це репутаційні ознаки. Якщо фундація на слуху, якщо багато хто зі знайомих, з якихось перевірених джерел до них звертався або з ними працював і залишився задоволений звітами, то це також «на руку» цьому фонду. Сьогодні репутація – це довіра, а довіра наразі – безцінна.

Четверте – наявність фонду в інформаційному просторі. Наразі є близько 10 фондів, які у всіх на слуху, вони зарекомендували себе за багато років як фундації, яким можна довіряти. От навіть можна загуглити щось на кшталт «топ-10 благодійних фондів, які давно працюють в Україні на допомогу дітям, армії тощо». Здебільшого, якщо кілька джерел видають вам однакові результати, то це самі ті фонди, яким можна довіряти.