«У горах почуваюся вільною»: Тоня Самойлова про підкорені вершини, допомогу ЗСУ і Незалежність

Тоня Самойлова – перша українка, яка встановила новий рекорд, піднявшись на два складні восьмитисячники Еверест та Лхоцзе за добу. Також вона стала першою жінкою в історії українського альпінізму, яка тричі зійшла на Еверест, тричі піднявши прапор України на найвищій точці планети.

Красива й тендітна, але водночас сильна й незламна – саме такою ми бачили героїню нашої святкової диджитал-обкладинки до Дня Незалежності України. Тож запросили Тоню насолодитися вайбом останніх літніх днів у Києві, змінивши гірські схили й екіпірування на хвилі Дніпра та красиві сукні на гостинному борту яхти Sparkling Boats. 

Поговорили про підкорені вершини й «щеплення» любові до гір, шалену небезпеку й незламність характеру, що не дає відступати там, де часом пасують навіть чоловіки, а також про її великі плани та мрії, волонтерство й бізнес, любов до українських брендів тощо – читайте наше мотиваційне інтерв’ю! 

Про початок життя альпіністки

В альпінізмі я з 2018 року, з першого сходження на Кіліманджаро. У той час було просто дозвіллям з компанією друзів, це була навіть не моя ідея. До речі, потому мені було дуже кепсько. Геть не захопилася тоді альпінізмом, навпаки – сказала, що це моя перша і остання гора! Але я була просто не готова.

Потім, уже за рік, стався Ельбрус, а пізніше Антарктида, і… я закохалася у гори.

Про українську спільноту альпіністів

Така спільнота – в Україні не дуже велика, нас не так багато. Звісно, у мене там є друзі – ми спілкуємося й обмінюємося досвідом з Танею Яловчак, з Валиком Сипавіним, Тарасом Познім. Ці люди – найуспішніші альпіністи.

Про підкорені вершини

Я рахувала – підкорила 16-17 вершин. З них – чотири восьмитисячники. У  світі є всього 14 таких гір – вони вищі, ніж вісім тисяч метрів. Їх називають «Короною Землі». От із них я вже зійшла на чотири – Еверест, Лхоцзе, К2 та Манаслу.

Про «гірські» плани

Планів завжди багато. Найближчий – сходження на гору Фудзіяма в Японії. Наприкінці серпня вже вилітаю до цієї країни, у мене там узагалі велика екскурсійна програма,  подорожуватиму й врешті зійду на Фудзіяму – це дуже відома гора, яка посідає помітне місце в мистецстві і є одним із символів Країни вранішнього сонця.

Вона неймовірно красива й легка для сходження. Але я дуже давно цього хотіла, тож тут йдеться вже не про складність, а про здійснення мрії. Тому «підкорити всі відомі вершини світу» – мабуть, не може бути такого формулювання. Для кожного пріоритет у горах свій: хтось любить високі, хтось – технічно складні, або ж просто красиві, мальовничі. Їх так багато, що геть усі підкорити просто неможливо!

Про випробування горами

Гори – потужне випробування, це правда. Ми навіть говоримо, що підкорюємо не гори, а себе. Гора – вона, як стояла, так і стоятиме, а зійдемо ми туди чи ні – навіть не нам вирішувати. Тож ми підкорюємо себе, свій дух, загартовуємо характер.

Ми підкорюємо не гори, а себе.

Кожне підіймання щоразу робить мене сильнішою. Це потужна мотивація, я роблю таке, щоби загартовувати себе, аби потім, у звичайному житті, було легше. Після того, як сходиш з гори вниз, більшість проблем, які тут здавалися вагомими – такими вже не здаються.

Про складні моменти

Чи хотілося мені колись опустити руки? Мабуть, ні. Я така людина – до останнього борюся, до останнього вірю, що все може бути добре. Коли хворіла ковідом і мені було дуже складно на моєму другому Евересті, і я не могла повернутися в спальному мішку, бо все тіло було розбите і не було сил – навіть тоді всередині себе я не здавалася. Просто розуміла, що можливий такий варіант, що я припиню цю експедицію – для мене це не було би трагедією, просто такі обставини.

Не зійдеш цього разу – зійдеш іншого! Але, зі свого боку, треба зробити все, що від тебе залежить. Це взагалі моє, скажімо, кредо – “Роби все, що можеш”, а потім уже життя все розкладе на полички.

Про небезпечні ситуації

Звісно, небезпечні ситуації ставалися, і не раз. На одному зі сходжень на восьмитисячник Манаслу ми потрапили в період лавин, вони сходили одна за одною, це було дуже небезпечно. Ми застрягли в третьому висотному таборі через це. Ризик загинути в лавині був дуже високим.

Пройшовши всю експедицію в місяць завдовжки, за день до сходження на вершину – ми розвернулися і зійшли вниз. Це також непросте рішення, коли ти доклав так багато зусиль, витратив чимало сил, часу і грошей, але щоб не загинути й уникнути небезпеки, ти мусиш повернутися, піти без результату. Тоді я не зійшла, але через рік таки «взяла» Манаслоу.

Це була перша, і, мабуть, єдина мить у житті, коли я вже була готова з ним прощатися, бо мала дуже обмежений запас кисню в балонах.

Були й інші випадки, зокрема на К2, яка вважається найнебезпечнішою горою в світі, «горою-вбивцею». Після сходження на вершину ми заблукали. Того ранку був густий туман, ми довго не могли знайти шлях до четвертого висотного табору.

Це була перша, і, мабуть, єдина мить у житті, коли я вже була готова з ним прощатися, бо мала дуже обмежений запас кисню в балонах, його надовго не вистачило б, плюс було досить холодно. Чекати на допомогу теж не випадало – ніхто б так швидко туди не прийшов. У той момент психологічно було тяжко. Ми сіли на сніг і просто стали чекати: коли трохи розвидниться й чи станеться це взагалі.

Проте траплялося й чимало кумедних ситуацій, дуже різних, а часом і пікантних. Як ось питання вбиральні – це взагалі окрема тема в горах! (усміхається)

Про те, як змінюють гори

Гори мене дуже змінили. Раніше Тоня Самойлова була іншою людиною. Зараз більшість знає мене вже інакшою, не тією, якою я була кілька років тому. Гори зробили мене в якомусь сенсі фаталісткою: я стала спокійнішою, почала розсудливіше дивитися на життя, менше хвилюватися й перейматися через будь-що, бо є розуміння, що в цьому просто немає сенсу. Усе іде, як іде.

Усе те, чим ми живемо тут, у містах – воно другорядне там, у горах.

Чимало проблем мені взагалі вже не здаються проблемами. У мене загалом змінилися цінності, я усвідомила, що все те, чим ми живемо тут, у містах – воно другорядне там, у горах. Наприклад, я дуже люблю вдягатися й мати гарний вигляд, але водночас я розумію, наскільки це вторинне.

У горах я почуваюся вільною. І не тільки я. Гори дають відчуття свободи. Передовсім – від самої себе, від своїх стереотипів, обмежень, які лише в нашій голові. Ти стаєш іншим, відкритим до всього, до світу.

Кому і чому варто спробувати познайомитись з горами

Моя думка – усім варто познайомитися з горами! Хоча б спробувати і зрозуміти, ваше то чи ні, хоча б раз відчути цей дух. Іти не на лижах кататися, а, наприклад, в якийсь похід. Це інший світ!

Гори – як психолог. Як я кажу своїм друзям – цілитель душі.

Зазвичай ми кажемо, що є два типи людей: ті, які підуть в гори один раз і більше не зможуть туди не ходити, і ті, хто піде, зрозуміє, що то не його і більше ніколи туди не повернеться. Але тих, хто повертається, набагато більше! Гори – як психолог. Як я кажу своїм друзям – цілитель душі.

Про підготовку до сходження

Я, напевно, готуюся менше, ніж більшість альпіністів. Хотілося б, мабуть, більше, але поки, як є. Якщо готуюся «на нулі», тобто на землі – це часто біг, бо він тренує витривалість і серцевий м’яз, дає чудове кардіонавантаження, що дуже важливо під час сходження.

Ми кажемо, що найкраще тренування для гір – це самі гори. Якщо хочеш йти на високі вершини, тренуйся на нижчих. Але якщо немає такої змоги, це мають бути будь-які кардіонавантаження. Приміром, перед тим, як вирушити на Лхоцзе, я багато бігала, зокрема інтервальним бігом, займалася кілька місяців з тренером, який готує марафонців. І це мені дуже допомогло на сходженні.

Про перерви між сходженнями

З перервами в мене проблема! Кожного разу батько каже мені: «Ти ж мені обіцяла, що відпочинеш шонайменше півроку!» Так було після обох Еверестів, кожен раз я обіцяю і татові, і собі, що зроблю кілька місяців паузи, бо це потрібно для відновлення організму після таких високих сходжень на вісім тисяч і вище.

Адже організм через нестачу кисню дуже сильно виснажується, усі процеси старіння пришвидшуються і загалом нічого доброго висота для здоров’я не робить. В ідеалі справді краще хоча б півроку робити перерву. Але в мене так не виходило.

Усе одно я кудись вирушала, останні три роки були безперервні гори. У середньому в мене був найбільший проміжок – три місяці. Наразі я намагаюся це виправити й так розрахувала, що після травневого Евересту піду аж у жовтні, і це буде просто трекінг, невелика висота.

Секрет підкорення вершин

Насправді, навіть тендітна дівчинка, якою я виглядаю, іде завдяки силі волі. Як ми кажемо: “Сходимо не ногами, а головою, волею”. А цього в мене завжди було достатньо, ще змалку. Я ніколи не була в професійному спорті, проте мені пощастило: від природи маю велику фізичну силу, яка навіть без тренувань дозволяє мені разом із моїм характером йти вгору там, де багато чоловіків здаються.

Маю велику фізичну силу, яка навіть без тренувань дозволяє мені разом із моїм характером йти вгору там, де багато чоловіків здаються.

Про прапор України на вершинах

Я підіймала прапор України на багатьох вершинах. Ми навіть робили відео з дрону на Евересті і на Лхоцзе, які вже увійшли в історію, адже стали першими такими в світі з нашим стягом. Це честь для мене, дуже рада, що маю можливість це робити. Я стала першою українкою на кількох вершинах, зокрема й восьмитисячниках.

У мене було бажання піднести над Еверестом український прапор, побитий війною, аби нагадати світу про те, що війна триває, щоб світ побачив, які зараз наші стяги!

Я стала першою українкою на кількох вершинах, зокрема й восьмитисячниках.

Я почала дізнаватися, де можна взяти таке знамено, і через знайомих дістала його від підрозділу «Едельвейс» – вони дуже дякували, побачивши прапор на одній з найвідоміших вершин. Запрошували до себе у Краматорськ, можливо, я туди поїду, життя покаже.

Про допомогу ЗСУ завдяки альпінізму

Моя альпіністська діяльність дає змогу допомагати армії. Ми робили кілька зборів, також два великих благодійних вечори – усі кошти віддали на потреби ЗСУ. Досі триває збір, який я відкрила ще перед Еверестом, він із розіграшем: за донат від 500 гривень людина могла побачити своє фото в моїх руках на вершині Евересту.

Але, на жаль, збір відбувається дуже повільно, ми так і не отримали потрібну суму до сходження. Тож закликаю усіх охочих долучатися, дуже хотілося б закрити цю банку – збираємо на кисневі концентратори для бійців.

Також, з огляду на свою публічність, роблю репости інших зборів: тільки тих, в яких впевнена, адже маю відповідальність перед тими, кого закликаю донатити. Звісно, відчувається, що люди втомилися, збори проходять складно. Але робимо все можливе!

Про рішення не лишати Україну, попри війну

Коли почалося повномасштабне вторгнення, я була не в Україні і навіть не знала про це. У Мексиці підіймалася на найвищий вулкан Північної Америки Орісаба. Сходження припало якраз на 24 лютого, у мене не було зв’язку, дізналася лише за добу. Тож я була за кордоном.

Обстрілів і тривог я не боюся. Можливо, на це впливає мій «гірський» досвід.

Тоді зійшла на свій перший Еверест, потім на К2 в Пакистані влітку, восени – ще кілька сходжень в Непалі. Тож повернулася в Україну вже потому й навіть думки не було її залишати.

Обстрілів і тривог я не боюся. Можливо, на це впливає мій «гірський» досвід, адже в горах теж постійно в стані підвищеної небезпеки. Так, треба бути обережним, наскільки це можливо, але боятися і не жити – це не мій варіант. Обстріли й тривоги психологічно на мене ніяк не впливають. А ось емоційно, безсумнівно, важче. Загальна пригніченість суспільства відчувається буквально у повітрі. Ти навіть часом не розумієш, від чого такий поганий настрій, але ж зрозуміло, чому.

Про Незалежність

Я майже однолітка України, трішечки старша, й бачила, як змінюється наша країна з моменту набуття Незалежності. Я не все розуміла у дитинстві, але завжди була свідомо патріотичною.

Помаранчева революція не минула повз мене – хоч я тоді ще була школяркою, але дуже активною. Революція гідності – так само. Найбільш усвідомлено я відчуваю це свято саме тепер, напевно, як і більшість українців. Тільки зараз я зрозуміла усю цінність нашої суверенності та важливість цієї події.

Сподіваюся, що мої діти в крові матимуть любов до цього свята і вважатимуть його одним із найважливіших.

Дуже хотілося б, щоб це усвідомлення було в нас у крові від самого початку. Але історію нікуди не подінеш, на своїх помилках ми вчимося, і слава Богу, що вчимося! Сподіваюся, цей наш дуже важкий, але потужний досвід призведе до того, що вже мої діти в крові матимуть любов до цього свята і вважатимуть його одним із найважливіших, цінуватимуть і розумітимуть, що таке Незалежність.

Про життя поза горами

Мені здається, я постійно кудись їду! (усміхається) Особливо, коли через війну ускладнилася логістика. У мене сестра живе в Хорватії, часто їжджу до неї. Також часто буваю у Вільнюсі. Постійно в мандрах.

Я – активна людина, люблю досліджувати інші світи. Зараз почала опановувати серфінг, тренуюся. Нещодавно провела тиждень в Іспанії на атлантичному узбережжі й отримала величезне задоволення від занять, мені дуже сподобалася стихія води, я навіть не очікувала. Планую й далі працювати в цьому напрямку.

Між горами живу звичайним життям пересічної дівчини: люблю нарядитися, смачно поїсти, зустрітися з друзями. Адже моя філософія – ми маємо тішитися життю. Якщо чогось занадто, то вже не здраво!

Про любов до подорожей

Відвідала більше як 40 країн, відмічаю на подарованій братом мапі. Найбільше з усіх мене вразила Японія, також дуже люблю США. Якщо ж брати не держави, а місця – дуже захопила Антарктида, це перша позиція в топі моїх вражень. Я була не на узбережжі, як зазвичай їздять туристи, а всередині материка, у вічній мерзлоті – це просто приголомшливо!

Про альпінізм як бізнес

Альпінізм роками є моїм захопленням, я вже давно не аматор, зрештою, виникла думка якось це монетизувати. Це не було моєю метою, швидше виникло з бажання показати іншим гори саме такими, якими їх бачу я, і саме Непал. Закохати людей в гори, зробити цю «ін’єкцію», від якої вже неможливо вилікуватися.

Тож я розробила трекінг високого рівня, топова програма. Такі, наскільки знаю, ніхто й ніколи не робив в Україні. Але є і свої мінуси: ментально українці не готові витратити достатньо великі кошти на гори. Більшості здається, що це має бути чимось бюджетним.

Десь на Сардинії люди готові витрачати тисячі доларів, а ось на гори – уже ні. Хоча програми, які я створюю, як-от уже другий трекінг, і він дуже високого рівня: п’ятизіркові готелі в містах, де це можливо, найкращі місця у маршруті, перельоти гелікоптерами, обліт навколо Евересту – це варте того, щоби долучитися!

Десь на Сардинії люди готові витрачатяи тисячі доларів, а от на гори – уже ні.

Думаю, треба просто потихеньку змінювати сприйняття людей, які наразі не готові віддавати великі кошти за фізичні випробування та дискомфорт – невід’ємні атрибути гірського походу. Налаштована працювати у цьому напрямку, адже гори того варті.

У першому трекінгу було п’ять дівчат, які ніколи не були в горах, а тепер три з них зійшли на Кіліманжаро і вже зрозуміло – гори з ними назавжди!

Про догляд за собою в горах

Дівчатам-альпіністкам треба особливо дбайливо доглядати за собою. Оскільки в жахливих умовах сходження – наднизькі температури на кшталт – 40℃, сильний вітер, сонце, що просто «випалює», шкіру дуже складно захистити. Тому я ретельно дотримуюся всіх порад свого косметолога.

Насамперед, це потужний SPF-захист, бо навіть коли хмарно, у горах отримуєш величезну дозу ультрафіолету. Наношу засіб на шкіру кілька разів на день, а надвечір обов’язково ретельно змиваю скрабом та мащуся кремом – з останніх сил, бо в горах ніхто часом навіть руки не протирає, не до того! Але ж я хочу виглядати нормально. (усміхається)

Дівчатам-альпіністкам треба особливо дбайливо доглядати за собою.

Коли повертаюся з експедицій до Києва – роблю всілякі процедури для відновлення, щоб якось «збадьорити» своє стомлене обличчя, хоча з кожною експедицією на восьмитисячники зробити це дедалі складніше. На щастя, сьогодні є такі б’юті-технології, що можна виглядати не як типовий альпініст, а як нормальна дівчина! (сміється)

Про свій стиль

Мій «догірський» стиль був, я би сказала, класичний кежуал. Як звичайна дівчина, любила сукні й підбори. Після того, як «вдарилася» в гори, мій вигляд змінився дещо у напрямку хіппі з орієнтальним забарвленням: я полюбила всілякі кімоно й халати, ношу їх не тільки вдома, а й, приміром, на сніданки в готелях і не тільки.

Мій стиль став, як-то кажуть, дещо «роздовбайським». Сукні та підбори тепер ношу дуже рідко, але останнім часом хочеться знову віднайти в собі леді, тож у Києві намагаюся якось причепуритися, бо стільки красивих речей висить в шафі вже два роки, запилюється.

Про українських дизайнерів

Якось так склалося, що в мене були різні фотосети, зокрема й для INSIDER.UA. З подивом зрозуміла, що мало знаю про українськи бренди! Тобто чула про деякі з них, але якось ніколи не купувала.

Поставила собі за мету: переглянути свій гардероб і рушити в бік українських брендів.

А на знімальному майданчику побачила, наскільки круті речі створюють наші люди! У мене «очі повипадали», поставила собі за мету: переглянути свій гардероб і рушити в бік українських брендів, бо речі справді круті та ще й за помірні ціни. Вони реально світового рівня, і оскільки я дуже багато подорожую і спілкуюся з іноземцями, це неймовірно класно, коли до тебе підходять і запитують про одяг. Приємно популяризувати у світі наші таланти, що я й збираюся робити!

Про свій фах дизайнерки інтер’єрів, здобутий у Лондонському  Istituto Marangoni

До війни я працювала саме за фахом. Розробляла дизайн інтер’єрів, але у форматі не для замовників, а для своєї  справи: створювала дизайни квартир і потім їх продавала. Один з найцікавіших моїх проєктів, це, мабуть, моє власне помешкання, яке я сама розробила. Щоразу повертаюся з-за кордону в Київ і отримую задоволення, коли туди заходжу.

Про колаборації з брендами

Ми мали кілька колаборацій з українськими брендами, зокрема з ENKI ENKI, Zhilyova. Також створили тематичну колекцію прикрас з SOWA, присвячену моєму сходженню на Еверест і Лхоцзе. Напевно, невдовзі почнемо співпрацю з adidas. Для цих брендів я позувала як модель. Мені подобається робити щось нове, знімати, хоча, до речі, бути моделлю – нелегко!

Про яхтинг

З яхтингом у мене стосунки дуже теплі. Ще до війни з друзями багато ходили влітку по Дніпру, уздовж Києва, Київського моря тощо – це був один із наших найулюбленіших  відпочинків. За кордоном також мала змогу відпочивати у друзів на великих яхтах. Завжди любила цю особливу атмосферу на борту!

_______________________________________________

Фото: Ірина Кудря
Мейкап: мережа салонів Backstage
Стиль: Анжела Чигрин, Ксенія Виноградова
Продюсування: Ксенія Виноградова
Локація: Sparkling Boats