Міша Крупін і Маша Кондратенко про творчий perfect match та драму між рядками
Неочікуваний, емоційний, по-справжньому глибокий дует — Міша Крупін і Маша Кондратенко сьогодні презентували спільну пісню «Мадам», яка звучить ніби щира розмова двох людей, які кохають, але не можуть бути разом. Їхня колаборація народилася з випадкової зустрічі, а переросла у цікавий музичний проєкт — драматичний трек і кінематографічний кліп, де танець стає мовою незаглушених емоцій.
Напередодні релізу ми поспілкувалися з Машею та Мішею – і не лише про музику. У цій розмові — відверті спогади з дитинства, творчість і особисті сенси війни для Міші, адже він служить в ЗСУ. Також поговорили про перші враження артистів одне від одного й творчий perfect match, та, звісно, про те, що насправді приховується між рядками «Мадам». Читайте інтерв’ю з героями нашої нової диджитал-обкладинки!
Як з’явилася ідея спільної пісні «Мадам» — хто з вас ініціював співпрацю і як виникла сама концепція?
Маша Кондратенко: Усе сталося дуже органічно. Ми випадково зустрілися з Мішею під час знімань «Нашебачення». Я підписалася на нього в Instagram і зробила репост збору для батальйону «Рейд», в якому він служить. Почали трохи спілкуватися, домовилися зустрітися на студії, щоб познайомитися ближче — і того ж вечора вирішили, що хочемо зробити спільний проєкт. Уже першого дня народився приспів до пісні «Мадам».
Міша Крупін: Я послухав пісні Марії й запропонував записати спільний трек: ідея в мене вже була, тож ми дуже швидко її втілили.
У пісні «Мадам» досить інтимна й візуально насичена атмосфера (темна сукня, винний погляд, дощ тощо). Як ви працювали над тим, щоб текст і музика гармоніювали — були нотки драматизму, таємничості чи чогось особистого?
Маша Кондратенко: Це був стрімкий потік творчості. А ще в Міші дуже натхненна аура! (усміхається) Я одразу змогла написати свій куплет і передати той настрій, який хотіла.
У творчих людей бувають різні стани: іноді намагаєшся створити текст чи мелодію технічно, а іноді трапляються такі миті, коли слова самі приходять — немов із космосу. Цього разу було саме так.
Міша Крупін: Створити пісню цілісною — це досить непросто. Під час написання ми пробували різні нотки, але основними стали «ля» та «фа»! (сміється)
У пісні багато метафор: «винний погляд», «я залишу свої сироти в тебе на руках», «лови мене крізь свої спогади на губах» — що для вас особисто означають ці образи? Наскільки вони автобіографічні чи символічні?
Маша Кондратенко: Гадаю, кожен із нас це відчував. Винний погляд може бути «винним» від вина, а може — від почуття провини за щось. Або — й за все одразу! «Залишити сироти на руках» — це, радше, символ сліду, який жінка залишає після себе на чоловікові. Як спогад.
Міша Крупін: Усе, що про стосунки й любов, — завжди автобіографічне для будь-якого автора. Якщо ти не проживаєш те, про що співаєш, люди просто не повірять.
Рядок «Я не твоя мадам, дам, дам — не дам» звучить як маніфест самодостатності й дистанціювання. Це жіночий протест? Гра у відстань?
Міша Крупін: Це більше чоловічий погляд на зміни настрою в жінці.
У пісні є драматургія: спершу біль і відстань, згодом — емоційна розрядка, навіть трохи іронії: «Міша, ой Міша, ну як тебе забути?». Це був такий задум — зіграти на контрасті відчаю й легкої забавки?
Маша Кондратенко: Усе життя — це контраст і баланс водночас. Досить часто стосунки людей супроводжують емоційні гойдалки: від ненависті до кохання й навпаки. Тут таке саме: разом бути не можете, але й забути одне одного теж. І ця гра в дистанцію та зближення може тривати дуже довго.
Міша Крупін: Ця частина — ідея Марії. Мені вона дуже заімпонувала — це збуджує у найкращому творчому сенсі! (усміхається)
Усе, що про стосунки й любов, — завжди автобіографічне для будь-якого автора.
Для кого, на вашу думку, ця пісня? Хто її головний слухач?
Маша Кондратенко: І жінки, і чоловіки, які хоча б раз у житті кохали. До нестями, не спали ночами й присвячували свої думки одне одному. Я впевнена, що в кожного виникне образ тієї самої особливої людини, яка залишила спогади на губах і в серці. Людини, яка стала важливою у твоїй долі. І так, найімовірніше, ця історія — без гепі-енду.
Міша Крупін: Особисто я не пишу для якоїсь конкретної цільової аудиторії — пишу для всіх. Усе, що відбувається в пісні, — це класика.
Ви обоє — артисти з чіткими індивідуальними стилями. Як шукали спільну емоцію в пісні? Чи виникали розбіжності в тому, якою саме має бути «Мадам»? Чи були складні моменти під час запису, як ви їх подолали?
Маша Кондратенко: Ні, розбіжностей не було — одразу стався perfect match. Кожен із нас зміг проявити свої емоції та власний стиль у цій пісні й водночас гармонійно все поєднати у загальному баченні. Ми дуже довго працювали саме над музичною частиною, щоб кожен звук був на своєму місці.
Міша Крупін: У нас не було жодних складнощів — просто взяли й зробили все класно, бо було натхнення.
Як відомо, Маша колись була фанаткою Міші в дитинстві — чи можете розповісти, коли і як це сталося, який момент найбільше запам’ятався?
Маша Кондратенко: Ну, не зовсім у дитинстві. Мені тоді було 13–14 років. Я жила в Харкові й була закохана в хлопця, який обожнював творчість Міші. І щоб йому сподобатися, мені довелося слухати всі його пісні теж! (сміється) Але так склалося, що я не просто «ознайомилася», а справді захопилася. Ще з тих років мені припав до душі смак Міші, його сонграйтерські риси. Бо він писав композиції не лише для себе й своїх проєктів, а й для інших артистів.
Міша Крупін: Згадую, як Марії не продавали сигарет — тоді вона просила мене купити! (сміється)
Маша Кондратенко: Це неправда! (сміється)
Коли ви двоє вперше зустрілися особисто, який момент підштовхнув до ідеї зробити щось спільне?
Маша Кондратенко: Наскільки я пригадую, це був знімальний день «95-го Кварталу». Тоді ми, здається, уже були підписані одне на одного в Instagram, зналися заочно й просто віталися.
Але я добре памʼятаю ту мить, коли Міша на саундчеку співав «У нашому місті» — пісню про Харків, в якому я виросла. Я стояла під сценою й плакала, бо ця пісня для мене дуже особлива. Я завжди стаю надзвичайно вразливою, коли чую її.
Потім ми ще перетиналися на концерті від «Культурного десанту» — тоді виступали разом для наших військових.
Міша Крупін: Зустрілися на концерті, поговорили , а потім уже побачилися в студії — і понеслося.
Чи виникало відчуття «зірка і шанувальник» під час роботи? І як ви врівноважуєте цей контраст, особливо коли один із вас сприймав іншого як кумира?
Маша Кондратенко: Правильніше буде сказати, що я відчувала глибоку повагу до Міші: і як до людини, і як до воїна, який став на захист нашої держави, і як до артиста та сонграйтера. Це і визнання, і шана, і спражнє захоплення усіма його рисами одночасно.
Мені було цікаво чогось навчитися в Міші, і я справді багато чого взяла для себе з цього етапу — часу створення нашої спільної роботи.
Міша Крупін: Ні, такого не було, а навпаки, було весело. Почуття гумору в нас приблизно однакове! (усміхається)
Машо, ти подолала довгий шлях — від ролі Соні в серіалі «Школа» до фіналу «Голосу країни» і Нацвідбору на конкурс «Євробачення-2025». Як ці етапи формували тебе як артистку? Чи була хвилина, коли ти усвідомила: «Окей, тепер я не просто акторка чи співачка — а вже голос свого покоління»?
Маша Кондратенко: У мене дуже цікавий шлях. Він не обмежився участю в серіалі, у «Голосі країни» та Нацвідборі. У мене було два контракти з продюсерами — і ці етапи теж багато дали мені і як людині, і як артистці.
Я завжди працювала, особливо після того, як із Харкова переїхала до Києва. Не бачила жодних перешкод на шляху до своїх мрій — і не бачу їх досі. Усе це — безцінний досвід, без якого я не була б тією, ким є сьогодні.
Не бачила жодних перешкод на шляху до своїх мрій — і не бачу їх досі.
На мені велика відповідальність перед аудиторією, яка постійно зростає й стежить за мною. Тому я прагну транслювати свої цінності, свій спосіб життя, щоби людей прямували до своєї мети й не боялися слухати свій внутрішній голос.
Машо, повернімося на кілька років, коли тільки стартував серіал «Школа». Якби тоді хтось сказав, що за кілька років ти співатимеш дуетом із Мішею Крупіним, яким захоплювалася в юності — повірила б? Наскільки ця колаборація — про реалізацію мрії?
Маша Кондратенко: Напевно, ні. Але я завжди намагалася вірити в себе, отже, така ситуація в житті цілком імовірна.
Змалку вірю в дива й в те, що мрії й бажання повинні здійснюватися. І ця колаборація — справжня мрія, яка здійснилася.
Тому я дуже вдячна собі, своїм батькам, які завжди підтримують і вірять у мене, своїй команді та людям, які поруч. І, звісно, вдячна життю за такі можливості.
Мішо, ти добровільно пішов у ЗСУ і склав присягу. Як тобі вдається поєднувати військову службу з музикою — чи бувають хвилини, коли муза «вимикається» через обставини? І як ти її повертаєш?
Міша Крупін: Музика завжди зі мною — вона звучить у голові навіть тоді, коли я про неї не думаю. Не існує обставин, за яких у моїй свідомості затихає музика чи послідовність акордів.
Що служба в ЗСУ дала тобі як людині і як музиканту: чи змінилися теми, на які ти хочеш писати пісні, твоє бачення й розуміння мистецтва, вітчизняного шоу-бізнесу?
Міша Крупін: Військо дало мені нових гідних друзів, побратимів, нові навички й витримку. На український шоу-бізнес я завжди дивився однаково — кепсько, бо не вважаю себе його частиною.
Як реагують побратими на те, що поруч із військовою формою є музика — чи влаштовуєш вряди-годи імпровізовані виступи, або ділишся піснями?
Міша Крупін: У мене завжди з собою гітара. Іноді щось граю, але частіше показую демки чи пісні, яких немає в інтернеті.
На український шоу-бізнес я завжди дивився однаково — кепсько, бо не вважаю себе його частиною.
У моменти, коли тяжко — чи є пісня, яку ти виконуєш всередині себе, щоби підтримати свій дух, натхнення або нагадати собі, для чого ти там, де ти є?
Міша Крупін: Коли тяжко, часто співаю собі Sitting on Top of the World. А ще мені дуже подобається пісня Джоні Кеша All I Do Is Drive.
__________________________________________________________
Фото: Владислав Дмитренко
Стиль: Анастасія Литвинова
MUA: Анастасія Хоружа
Продюсування: Аліна Лукʼянова
Інтерв’ю: Ксенія Виноградова
