«Зараз вчуся жити по-новому»: Саша Норова про кохання, втрату та концерт пам’яті Михайла Клименка

25 липня у мультипросторі «Де, Що, Інше» на ВДНГ відбудеться концерт пам’яті фронтмена гурту ADAM Михайла Клименка, який пішов із життя минулого року. Ініціаторкою вечора стала його дружина й творча партнерка Саша Норова. Цього дня друзі, колеги та шанувальники музиканта зберуться разом, щоб його пісні вперше прозвучали наживо у виконанні відомих українських артистів.

Напередодні концерту ми запросили Сашу стати героїнею літньої digital-обкладинки INSIDER.UA. Під час щирої розмови говорили про кохання, що стало музикою, сокровенну пам’ять, виховання дітей, непохитну віру та проєкт, народжений із чистих почуттів. А ще — про складний шлях після великої втрати і про саму Сашу, яка сьогодні лише вчиться наново відкривати цей світ.

Сьогодні в мережі є чимало інформації про вас. А яка Саша Норова у вашому власному уявленні?

Дуже різна. Сьогодні настільки сильна, що можу впевнено сказати собі: «Я — молодець». Зараз вчуся жити по-новому. Подругам подеколи кажу, що я жінка-кішка, бо здається, ніби вже прожила щонайменше два життя.

Зараз вчуся жити по-новому.

Якою була Саша Норова до знайомства з Михайлом? І що з тієї дівчини досі бережете в собі?

До знайомства з Михайлом я палко мріяла про сцену. Батьки відпустили мене з маленького містечка до Києва навчатися хореографії. Я бачила своє майбутнє тільки в танці — прагнула присвятити йому все життя. А ще, як і кожна з нас, мріяла про справжнє кохання. Таке, як у кіно. І, мабуть, саме так воно й сталося.

Від тієї юнки я зберегла найголовніше — щиру любов до життя. А ще дуже люблю сміятися. Гадаю, саме це світло і вміння радіти дрібницям є в мені досі.

Ким був для вас Михайло у найширшому сенсі цього слова? Що поруч із ним ви відкрили в собі такого, про що раніше навіть не здогадувалися?

— Михайло був для мене всім: моєю душею, найближчим другом, чоловіком і найбільшим коханням.

Поруч із ним я відкрила в собі новий, невідомий досі всесвіт. Коли жінку по-справжньому люблять, вона розквітає — саме ця дивовижна трансформація відбулася зі мною: я відчула безліч нових внутрішніх граней. Але найцінніше — саме Михайло повірив у мій творчий потенціал і навчив мене співати.

Михайло був для мене всім.

Багато людей знають історію вашого кохання. А що було між вами такого, чого не бачив ніхто?

— Насправді люди багато чого не бачили, бо ми ніколи особливо не виставляли своє життя напоказ у соцмережах. Ми просто жили. Будували власними руками дім, разом викладали кахлі, фарбували стіни, саджали дерева й виховували дітей. Після гучних концертів завжди поверталися додому, де могли босоніж ходити по траві чи плавати в маленькому басейні. Це й було наше справжнє життя — просте, тихе та дуже щасливе.

Мені здається, не всі сокровенні миті мають належати публіці. Ми й так відкрили світові велику частину себе — через музику. Через наші пісні ми ділилися найголовнішим — любов’ю.

Це й було наше справжнє життя — просте, тихе та дуже щасливе.

Як з’явилася ідея концерту пам’яті?

Майже одразу після втрати Михайла. Я відчула гостру потребу, щоб його музика звучала й надалі. Щоб його пісні жили не лише в цифрових записах, а й пульсували наживо, голосами інших людей. Саме тоді й прийшло усвідомлення: вдихнути нове життя у ці мелодії можуть наші друзі-артисти. Так народилася ідея цього концерту-присвяти.

Що ви відчули, коли усвідомили, скільки українських артистів прагнуть долучитися до цього концерту? І що найважливіше ви хотіли б залишити в серці кожного глядача, який прийде цього вечора?

Мене до глибини душі зворушило, що майже всі виконавці погоджувалися одразу. Я писала: «У мене є мрія. Ти будеш?» І у відповідь читала: «Буду». Це було дуже цінно.

У такі моменти я ще більше пишалася Мішею. Бо зрозуміла: колеги хочуть долучитися не лише через його музику, а й через те, яким він був — справжнім творцем, поетом, музикантом і дуже доброю людиною. Я переконана: саме тому так багато людей погодилися розділити з нами цей вечір.

Найбільше мені хочеться, щоб у серці кожного глядача прокинулася любов. До життя, до рідних, до друзів, до коханих. Саме про це завжди була творчість ADAM. Мені щодня пишуть, що всі наші пісні — про найважливіше у світі. І я вірю, що саме цим всеохопним почуттям кожен гість сповниться на нашому концерті.

Найбільше мені хочеться, щоб у серці кожного глядача прокинулася любов.

20 липня Михайло мав би святкувати день народження. Яким цей день був у вашій родині?

Михайло любив свій день народження, але святкувати волів без пафосу. Йому не потрібні були фешенебельні ресторани чи світські раути. Повторював повсякчас: «Хто мене любить і хоче привітати — мої двері відчинені. У нашому домі завжди знайдеться і смачне частування, і тепле слово». Саме таким він був — дуже щирим і простим, за величезним талантом ховалася дивовижно справжня душа.

Саме таким він був — дуже щирим і простим.

Останній рік став для вас часом, коли довелося буквально заново вчитися жити. Що виявилося найскладнішим? І що сьогодні допомагає знаходити сили, щоб рухатися вперед?

Найважче — розплющувати очі вранці й щоразу усвідомлювати, що Міші більше немає з нами. Певно, це найтяжче — чекати людину, яка вже ніколи не прийде. Якщо чесно, сьогодні моє найскладніше випробування — просто щоденне життя без нього.

Сили рухатися вперед мені дають Бог, моя непохитна віра та присутність Міші, якого я щомиті відчуваю серцем. Мене тримають мої близькі, друзі, батьки. І, звісно, діти. Вони — моє світло та мій найголовніший стимул жити далі.

Якщо чесно, сьогодні моє найскладніше випробування — просто щоденне життя без нього.

Чи був момент, коли ви вперше відчули, що здатні знову дивитися в майбутнє? Що саме стало тим поштовхом?

Такого моменту ще не було. Наразі не відчуваю, що можу дивитися далеко вперед: обрій планування став зовсім іншим. Зараз живу короткими дистанціями й невеликими завданнями. Найбільший і найважливіший мій орієнтир сьогодні — концерт пам’яті Міші.

Наразі не відчуваю, що можу дивитися далеко вперед.

Якою мамою ви прагнете бути для своїх дітей і як ви говорите з ними про тата?

Для мене надважливо бути мамою, яка вміє слухати й чути своїх дітей. Ми нескінченно багато говоримо про тата. Згадуємо його тільки з невимовним теплом. Він був і є найкращим батьком — неймовірно добрим, веселим і безмежно турботливим. Я відчуваю, що він досі біля нас.

І я відчуваю, що він досі біля нас.

Ви багато сил віддаєте тому, щоб берегти створене разом із Михайлом. А чого сьогодні хочеться саме Саші Норовій?

Найбільше мені хочеться спокою. І тиші.

Якби через багато років хтось запитав: «Хто така Саша Норова?», що найважливіше ви хотіли б почути у відповідь?

Щоб люди сказали: «Саша Норова — муза Михайла Клименка». Наше кохання стало музикою. Воно назавжди закарбоване у мелодіях, які ми створювали. І для мене це найважливіше. Бо щоразу, коли хтось вмикатиме наші пісні, ми знову будемо разом — у кожній ноті, у кожному подиху.