«Якби про Україну можна було розповісти лише одну історію»: відповідають відомі українки
Про Україну часто говорять високими словами — свобода, сила, незламність, боротьба. Та за кожним із них стоять конкретні люди, миті й спогади. Іноді одна особиста історія здатна розкрити країну краще, ніж десятки гучних гасел.
Саме тому напередодні Дня Незалежності INSIDER.UA поставив відомим українкам лише одне запитання: «Якби вам довелося розповісти світові одну власну історію про Україну — якою б вона була?»
Відповіді вражають різноманітністю. У них — перші тижні великої війни й зворушлива пляшечка олії, подарована на блокпості. Втрачені перед важливою прем’єрою костюми й українці, які згуртувалися за тисячі кілометрів від дому. Справа, розпочата в мить абсолютної невизначеності, культура, яку відкриваєш для себе заново, і пісня, що стала мовою спілкування зі світом.
У кожної з наших героїнь — своя Україна. Але разом ці історії створюють портрет країни, яку неможливо описати одним словом.
Ірина Горова
засновниця та CEO музичного лейбла pomitni, співзасновниця платформи розвитку артистів «На її основі»
Я б розповіла світові про українців. Про те, як ми відроджуємо власну культуру та ідентичність»
Для Ірини Горової Україна — передусім люди, які продовжують діяти й творити навіть у найскладніші часи. Саме підтримка однодумців допомогла їй трансформувати розгубленість перших днів повномасштабного вторгнення на власну успішну справу.
«Я б розповіла світові про українців. Про те, як ми відроджуємо власну культуру та ідентичність. Про сміливість і віру, з якою зараз народжуються нові бізнеси, ідеї та партнерства. Для мене це і є Україна: держава, яка не чекає дозволу на життя й творчість, а просто робить це, попри всі болісні втрати.
Після 24 лютого 2022 року я не знала, що далі робити — всі плани зненацька зупинилися. Але поряд були люди, які вірили: потрібно діяти, ділитися досвідом та розвивати українську музичну індустрію. Так розгубленість перетворилася на власну справу — музичний лейбл pomitni.
І я щиро пишаюся тим, скільки талановитих українців тепер навколо мене. Саме про них я б і хотіла розповісти світові».
Катерина Кухар
прима-балерина Національної опери України, керівниця Київського державного фахового хореографічного коледжу імені Тетяни Таякіної
Українці можуть жити за тисячі кілометрів, але в мить, коли своїм потрібна допомога, будь-які кордони зникають»
Для Катерини Кухар уособленням України став момент, коли відстань між людьми втратила значення. Це сталося цього літа, під час дебютного закордонного турне її вихованців.
«Цього літа ми з Київським державним фаховим хореографічним коледжем імені Тетяни Таякіної вирушили до Ісландії, щоб представити наш легендарний балет „Лісова пісня“. Для наших студентів це були перші міжнародні гастролі, і ми дуже хвилювалися. Адже везли із собою не просто виставу, а частинку українського серця.
Дорогою до Ісландії польська авіакомпанія загубила весь наш багаж: сценічні костюми, декорації, реквізит та особисті речі майже пів сотні людей. Прем’єру довелося перенести.
І тоді я побачила те, що закарбується в пам’яті надовго. Українці з різних куточків світу миттєво долучилися до розв’язання нашої проблеми. Хтось в Україні тримав зв’язок із дипломатами, інші підтримували словом. Український консул у Польщі особисто контролювала в аеропорту пошуки наших валіз, а наш консул в Ісландії залучив місцеве МЗС, щоб наш багаж якнайшвидше доправили до театру.
У певний момент я спіймала себе на думці: “Українцям ніколи й нічого не давалося легко”. Але наша згуртованість допомогла подолати цей виклик.
Коли валізи нарешті знайшли й привезли в театр буквально за кілька годин до генеральної репетиції, я відчула не просто полегшення, а безмежну вдячність.
Українці можуть жити за тисячі кілометрів, але в мить, коли своїм потрібна допомога, будь-які кордони зникають. Кожен на своєму місці просто робить усе можливе. І саме з таких вчинків складається наша спільна велика сила. Наша і моя Україна».
Наталія Могилевська
співачка
Така проста річ, але стільки сенсу в цьому жесті»
Наталія Могилевська згадує короткий, але зворушливий епізод перших тижнів повномасштабної війни. 8 березня 2022 року вона їхала Києвом повз військові блокпости — й один несподіваний подарунок запам’ятала на роки.
«На кожному військовому посту хлопці дарували мені по квіточці. На одному з них до машини підійшов хлопець, побачив мене, трохи розгубився і почав поспіхом щось шукати. Каже: „Боже, Наталю, це ви, а в мене й подарунка немає…“ А потім витягнув невеличку пляшечку „Олейни“ і каже: „Це вам!“
Це було так щиро, так несподівано й сердечно. Така проста річ, але стільки сенсу в цьому жесті. Уся його неосяжна доброта.
Такі ми, українці!».
Даша Астаф’єва
співачка
Хочеться ще дужче любити її та берегти»
Для Даші Астаф’євої Україна розкривається через переосмислення рідної культури. Те, що раніше здавалося другорядним, із початком великої війни набуло для неї особливого й глибокого сенсу.
«Україна як ніколи стала для мене рідною саме тоді, коли під загрозою опинилися життя, історія та культура українського народу. Хочеться ще дужче любити її та берегти.
Раніше ми не завжди цінували власне надбання — історію, літературу. А зараз відкриваємо дедалі більше цікавих і рідкісних сторінок, спогадів, культурних явищ — усього того, що свого часу старанно приховувала радянська влада.
Саме тепер виникає особливе бажання пізнавати це, цінувати й насолоджуватися своїм».
Надя Дзяк
дизайнерка
Можна зруйнувати стіни, але неможливо знищити культуру і пам’ять»
Історія Наді Дзяк — про іншу видатну українку. Художницю, яка перетворила власну оселю на витвір мистецтва, а після смерті стала для дизайнерки джерелом натхнення та способом розповісти світові про українську культуру.
«Її звали Поліна Райко — вона перетворила власний будинок в Олешках на цілий світ наївного мистецтва. Ця історія настільки мене вразила, що ми присвятили їй колекцію NADYA DZYAK — я називала це „малювати рюшами“. Ми показали її в Києві, а згодом — під час London Fashion Week. Після нашої розмови британське видання The Independent також розповів світові про Поліну Райко.
Після підриву Каховської дамби її унікальний будинок в окупованих Олешках опинився під водою і був майже знищений.
Але її всесвіт вистояв.
Для мене це суто українська історія: навіть після найважчих втрат продовжувати плекати красу. Бо можна зруйнувати стіни, але неможливо знищити культуру та пам’ять».
Злата Огнєвіч
співачка
Пісня — це моя особиста історія і водночас те, без чого неможливо уявити українську націю»
Злата Огнєвіч розповідає про Україну мовою, якою володіє найкраще, — через музику. Для неї кожен вихід на міжнародну сцену сьогодні має значно більший сенс, ніж просто виступ.
«Коли я виходжу на міжнародну сцену, усвідомлюю, скільки поколінь українців виборювали право бути почутими. Нашу історію століттями намагалися переписати, заглушити, стерти, але ми зберегли свій код через пісню, культуру і пам’ять.
І сьогодні кожна українська мелодія, що лунає у світі, як і будь-який інший прояв нашої культури, доводить: свобода має власне звучання.
Пісня — це моя особиста історія і водночас те, без чого неможливо уявити українську націю».
Катя Сільченко
дизайнерка
Для мене Україна — це країна, яка забрала з мого словника слово „неможливо“»
Катя Сільченко не обирає одну історію. Натомість називає одне слово, значення якого за останні роки для неї змінилося назавжди, — «неможливо».
«Для мене Україна — це країна, яка забрала з мого словника слово „неможливо“.
За ці роки я стільки разів думала: ну це ж неможливо. Неможливо втамувати страх, коли на тебе сунуть колони танків у лютому 2022-го — техніки, яка до цього існувала для мене лише в розповідях бабусі.
А вже за кілька років — побудувати практично з нуля одну з найсильніших у світі дронових армій. І танки вже не видаються чимось настільки страшним і непереможним.
Неможливо було уявити, що в росії коли-небудь збагнуть, що таке війна, і самі панічно боятимуться тривог та вибухів. Але війна прийшла і до них.
Після зустрічі Володимира Зеленського з Дональдом Трампом у Білому домі теж здавалося, що ми опинилися в абсолютному політичному глухому куті. А потім минає час, змінюється тон розмови — і те, що ще вчора здавалося неможливим, сьогодні уже має інший вигляд.
І таких історій безліч.
Це я ще про бізнес в Україні не розповідала… Бо тут, схоже, ми вже давно навчилися творити неможливе».
