Наші в Голлівуді: Марина Мазепа про зйомки з Мелом Гібсоном, життя в США та допомогу Україні
З маленького містечка Конотоп у Сумській області до Голлівуду – такий поворот у долі Марини Мазепи на перший погляд можуть здатися волею щасливого випадку. Насправді здійснення цієї american dream – результат величезної праці. У 2014 році юна танцівниця підкорила сцену українського талант-шоу «Танцюють всі», а вже через кілька років, у 2021-му – у всесвітній кінопрокат вийшли одразу три голлівудські стрічки за її участю. Наразі 25-річна актриса знімається з Мелом Гібсоном у серіалі «Континенталь» – приквелі до кінофраншизи «Джон Вік».
Переїхавши в США і досягши чималих успіхів, Марина не забуває про своє коріння, глибоко переживаючи те, що відбувається в Україні.
Як участь у талант-шоу вплинула на її кар’єру, роль у якому фільмі далася найскладніше, з якими проблемами вона зіткнулася після приїзду до США, як допомагає Україні під час війни, а також як зустріла у Лос-Анджелесі своє кохання – cover girl червня Марина Мазепа відповіла на всі запитання у нашому інтерв’ю, примірявши для зйомки образи топових брендів.
Про початок шляху
З раннього дитинства я не уявляла своє життя без танців. Мені дуже пощастило, що у чотири рочки мама відвела мене на хореографію через непосидючість. Згодом я стала солісткою танцювального гуртка в Конотопі, мене «перло» так, що я хотіла розвиватися та стати кращою у цій справі! З дитинства любила те, що роблю. Це найважливіше, мені здається. Вважаю, що кожна дитина повинна витрачати свій час та енергію на те, що їй подобається, на те, чим вона горить. Тільки в цьому разі у неї виробляється жага до життя, дисципліна та усвідомлення своєї ідентичності.
В 9 класі стався переломний момент, я мала вибрати: залишитися ще на кілька років у школі або поїхати вчитися. Це був найскладніший період у моєму житті, мені потрібно було довести своїй родині, що я маю намір продовжити шлях у розвитку танцювальної кар’єри. Рідні завжди підтримували мене у захопленні танцями, але були проти того, щоб це стало моєю професією. Батьки хотіли, щоб я зробила кар’єру в юриспруденції, адже в школі я мала гарні оцінки з історії та права. Я досі пам’ятаю їхні слова про те, що я «маю стати юристом, бо це – дійсно професія, а танцюристка – все одно що стриптизерка».
Найбільше в житті я пишаюся тим, що у 15 років мені вдалося переконати родину у своєму рішенні й самостійно вступити до академії.
Тоді мене буквально «врятувала» моя вчителька з танців Юлія Олександрівна, якій я буду вдячна все своє життя! Вона абсолютно безкоштовно підготувала мене до вступних іспитів до естрадно-циркової академії. Тільки вона й мама знали, що я маю намір вступати туди… Мама поставила мені ультиматум: якщо я пройду на бюджет, то піду вчитися, а якщо ні – піду на юриспруденцію. Я сказала мамі: «Якщо я зв’яжу своє життя з танцями, то зроблю все, щоб стати кращою в цій ніші, бо мені це дуже подобається. А вчитись на юриста – геть не моє».
Мама вирушила зі мною до Києва на вступні до естрадно-циркової академії. Незважаючи на серйозну конкуренцію серед дівчаток, я склала іспити на найвищий бал – 12! Тоді мама тільки й вигукувала: «О, Боже мій! О, Боже мій! О, Боже мій!», а решта родини взагалі була шокована тим, що я вступила на бюджет.
Найбільше в житті я пишаюся тим, що у 15 років мені вдалося переконати родину у своєму рішенні й самостійно вступити до Київської муніципальної академії естрадного та циркового мистецтва! Це був момент, який змінив моє життя назавжди.
Про участь у талант-шоу «Танцюють всі»
На третьому курсі навчання мене запросили на перший етап кастингу «Танцюють всі». Мені було 17 років, за законодавством я ще не мала права брати участь у шоу. Але хтось із причетних до зйомок побачив мій виступ в естрадно-цирковій академії та вирішив покликати. Я дуже соромилася свого танцювального стилю на той час. Мені здавалося, він дуже дивний, безглуздий. Боялася, що мене засміють і вирішила відмовитись від участі. Але мій викладач із академії Сан Санич підтримав мене: «Це твій унікальний стиль. Ти маєш його просувати! Ти Мазепа». Я таки пройшла кастинг, ступивши на сцену найбільшого танцювального шоу країни. Але через те, що я була неповнолітня, я не мала права продовжити виступати в цьому шоу далі.
Наступного року я підготувалася краще, зробила інший номер, прийшла на кастинг та дійшла до фіналу. Участь у цьому шоу, звісно, перевернула моє життя. Я щаслива, що в юному віці мені на шляху траплялися такі люди, як перша вчителька танців Юлія Олександрівна, викладач з академії Сан Санич… Вони були моїми ангелами-охоронцями, які в певний момент правильно спрямовували, вселяли в мене віру!
Про роботу в Європі
Після «Танцюють всі» я працювала в Європі протягом двох років. Танцювала на таких великих шоу, як O, La La Show у Швейцарії, Dinner Show та Night Beat Angels у Німеччині.
Потім я почала працювати в німецькій танцювальній академії, де поставлені мною номери для дівчаток займали перші місця на різних змаганнях та турнірах. Мої напрацювання та досягнення в хореографії помітила власниця «Європа парк», найбільшого парку розваг у Німеччині, та другого за відвідуваністю в Європі після Діснейленду в Парижі. Вона запросила мене поставити кілька номерів для Dinner Show. Потім я брала участь у шоу France’s Got Talent, де на мою хореографію звернула увагу одна американська компанія, яка згодом запросила мене на роботу до Америки.
Про переїзд до США
Звичайно ж, коли мене в 2018 році покликали на роботу, постановку танцювальних номерів для однієї компанії на кшталт Cirque du Soleil у Лас-Вегасі, я одразу погодилася. Їхала я на кілька місяців, а залишилася на п’ять років (сміється)! Коли робоча віза закінчилася, я вирішила не повертатися до Європи. Це було серйозне для мене рішення, оскільки я практично не знала мови, не мала необхідних документів для перебування тут, не мала роботи.
З самого дитинства я вдавала, що я жінка-павук – але все це було в картинках, які згодом і привели мене до Голлівуду.
У мене завжди була мрія стати акторкою, я бачила себе у фільмах Marvel. З самого дитинства я вдавала, що я жінка-павук чи щось подібне до того – але все це було в картинках, які згодом і привели мене до Голлівуду. Так, я взяла валізу і просто приїхала в Лос-Анджелес до друзів. На їхньому дивані я й спала перші кілька місяців. Щойно я прибула до Лос-Анджелеса, одразу пішла до адвоката, вирішувати питання з візою.
Завдяки тому, що раніше я працювала в Європі у сфері мистецтва, мені вдалося відкрити візу O1. За їх визначенням, це «віза для іноземців, які здатні документально продемонструвати визнання професійних визначних здібностей на національному чи міжнародному рівні у науковій, освітній професійній діяльності чи професійній діяльності у сфері мистецтва, бізнесу, спорту». Процес оформлення тривав п’ять місяців.
Звісно, було складно, адже весь цей час я не могла влаштуватися на роботу. Довелося якось підробляти танцівницею. Тоді я пішла на американське шоу So You Think You Can Dance, де мене помітила членкиня журі. Пізніше вона почала запрошувати мене з танцювальною програмою на різні чемпіонати – там я теж заробляла невеликі гроші.
Я просто юна дівчина з України, з маленького міста Конотоп… Зараз я виступатиму на найбільшому шоу світу. Це ж Америка.
Згодом я пішла на шоу America’s Got Talent, у якому стала півфіналісткою. Вирушаючи туди, я, чесно кажучи, дуже боялася всього: «А якщо не зрозуміють мій стиль танцю? А раптом мене засміють, бо я не можу говорити? Або ж якщо не зрозумію, що мені скажуть судді?..» Напевно, питання мови лякало мене навіть більше, ніж питання виступу. У голові роїлися думки: «А хто я? Просто юна дівчина з України, із маленького міста Конотоп… Зараз я виступатиму на найбільшому шоу світу. Це ж Америка, тут зовсім інший рівень, набагато більше аудиторія. А раптом мені не вдасться здивувати?» Однак я переборола свою невпевненість і мені вдалося здивувати всіх членів журі. Тоді й зрозуміла, як це важливо – безумовно вірити у себе.
Спочатку в США я почувалася як маленька дитина, яка тільки-но починає ходити. Адже після досягнутого в Європі, де у мене було все – десятки контрактів, квартира у Києві, гарне фінансове становище, – мені довелося все починати з нуля. Тоді я просто горіла цим незгасаючим бажанням.
Але на той момент я вже не хотіла бути танцівницею, це був уже здоланий етап. Я знала, що хочу більшого, – бути акторкою. Але водночас розуміла, що для цього потрібно добре знати мову, я некомфортно почувалася через акцент… Отже, всі зароблені гроші з підробітків я вклала у вивчення англійської.
Про старт кар’єри в Голлівуді
Один із найвідоміших голлівудських кінорежисерів Джеймс Ван (фільми «Аквамен», «Пила», «Форсаж-7» – прим. ред.) побачив мій виступ на America’s Got Talent та запросив на проби фільму «Втілення зла». На кастингу Джеймс із командою просили мене робити складні хореографічні рухи у зворотному напрямку, зі спини. Я успішно склала проби. Спочатку я мала грати антагоніста протягом кількох сцен, але після початку зйомок мені дали повноцінну роль. Напевно, тому що я одна зрозуміла, як треба зображати цього героя.
Мій персонаж постійно грав спиною до кадру. Обличчя було на потилиці, ось у такому стані треба було відігравати спиною – ходити, дихати, пити, битися, бігати. Це було дуже тяжке фізичне навантаження. Потрібно було збагнути, якою ногою чи рукою це все робити, скільки кроків треба пройти до того, як зістрибнути спиною… Такого ще ніхто не робив! Сцена бою у в’язниці була найскладнішою. Я билася в «зворотний» бік, фактично наосліп. Я все робила по кроках, орієнтуючись на почуття простору ззаду, буквально потилицею. Було складно. Після цих зйомок моє тіло було виснажене, довелося довго відновлюватися. До речі, завдяки цій першій ролі у 2022 році я була номінована на одну з найпрестижніших кінопремій США – Critics Choice Awards.
«Нечестивий» – це була моя друга кінострічка, в яку я не проходила жодних кастингів, у мене не було навіть агента. Спрацювало «сарафанне радіо» – продюсери переказали продюсерам.
Згодом стартували зйомки у стрічці «Оселя зла: Вітаємо у Раккун-Сіті», куди я знову потрапила за рекомендаціями продюсерів (сміється)! Після цього я на півроку відмовилася від зйомок – займалася з викладачем англійської та відточувала американський акцент, характерний для кіновиробництва.
Про зйомки з Мелом Гібсоном у приквелі фільму «Джон Вік»
Зараз я перебуваю в Будапешті на зйомках серіалу «Континенталь», це приквел до фільму «Джон Вік». У мене екшн-роль: я граю вбивцю, яка круто володіє бойовими мистецтвами. Тож я повною мірою використовую всі свої навички: пластику, розтяжку, акробатику, хореографію та бойові мистецтва. До речі, мені пощастило, що я захопилася ними ще до зйомок цього серіалу.
Якось мене запросили знятися в рекламі, де потрібно було демонструвати елементи бойових мистецтв, тож я «на ходу» почала їм вчитися, а пізніше розпочала професійні тренування з тренером. Отже, команда фільму сприйняла мої вміння як родзинку для цієї ролі.
Дуже круто працювати пліч-о-пліч з таким професіоналом, як губка я вбираю безліч корисних речей! Мел Гібсон – дуже класний, дуже веселий.
У цій стрічці я граю з Мелом Гібсоном, за сюжетом він мій бос. Коли ми познайомилися, я була дуже здивована, не очікувала, що він такий низенький (сміється)! Я йому одразу сказала, що мій улюблений фільм – «Хоробре серце». Він почав розповідати про «кухню» тих зйомок: чому не хотів зніматися у стрічці, як переписав половину сценарію, а також про те, що сцену з кіньми було знято без справжніх коней, а за допомогою графіки…
Дуже круто працювати пліч-о-пліч з таким професіоналом, як губка я вбираю безліч корисних речей! Мел Гібсон – дуже класний, дуже веселий. Він завжди у гарному дусі, з усмішкою на обличчі. Між сценами любить поговорити, пожартувати, розповісти цікаві історії з особистого життя. Під час зйомок він чимало імпровізує, тому що часто забуває слова, як і більшість акторів (сміється). На цей випадок за камерою у нього є помічник – він стоїть з табличками, на яких написані слова, і перетасовує їх.
Три поради для тих, хто мріє про кар’єру в Голлівуді
Перша – віра у себе. Це те, з чого взагалі треба розпочинати. Дуже важливо привнести себе і свою унікальність у світ і не намагатися повторити нікого іншого, адже інший є, а тебе ще немає. Треба зрозуміти: це твоє чи ні? Чи ти по-справжньому насолоджуєшся? Так, буде складно, але якщо тебе це «пре», якщо ти проходиш через ці складнощі з гордістю і, незважаючи на моральний та фізичний біль у процесі, ти щасливий – ти йдеш у правильному напрямку.
Друга – знання англійської. Прошу, не повторюйте моїх помилок: вивчайте мову відразу, а не тоді, коли ви вже опинилися в Америці. Навіть якщо ви не їдете до Голлівуду, все одно маєте знати англійську. Це вже обов’язкова потреба для всього світу!
Третя – талант та наполеглива робота над собою. Одного без іншого не існує. Кожен народжується зі своїм унікальним даром від природи, треба цей талант у собі віднайти. А потім наполегливо працювати над ним, розвиватися. Ти можеш бути дуже талановитим, але якщо ти не працюватимеш, нічого не станеться.
Про стиль та улюблені бренди
Я не люблю имерні та розкішні речі. Зручність – ось що для мене найголовніше у стилі. Я ж танцівниця, для мене вельми важливо відчувати своє тіло будь-якої миті: коли йду, сідаю, танцюю. Одяг не повинен стримувати жодних моїх рухів! Який би не був іменитий бренд, як би не пасувала мені сукня – якщо мені в цьому одязі некомфортно, я ніколи його не придбаю.
Щодо колірної гами – я люблю одяг яскравих відтінків, які пасують моєму кольоротипу. Так я виділяюся серед натовпу і так «говорить» моя сутність – яскраво і живо. Звичайно, у моєму гардеробі є й класичні речі, білих та чорних відтінків.
Серед улюблених світових брендів одягу – Casadei, Tom Ford, Alice + Olivia, AVOCADO. Серед українських виділяю для себе GEPUR.
Про життя у США
Я живу разом із бойфрендом у приватному будинку, в одному з районів Західного Голлівуду. У нас є дві собачки та три котика.
Мій ранок починається з медитації та розтяжки одразу після пробудження. Якщо це не знімальний день, я обов’язково чи читаю щось, чи вивчаю англійську. Досі її вдосконалюю, займаюся двічі на тиждень з американським викладачем. Полюбляю читати книги з самовдосконалення.
Іноді ми з Тедом ( Тед Дханік – бойфренд Марини Мазепи. – прим. ред.) займаємося разом спортом. Також я намагаюся частіше готувати сама, оскільки нещодавно перейшла на нову дієту – вживаю виключно здорову їжу кожні чотири години, тричі на день. Якщо це знімальні дні – весь час працюю.
Про love story з бойфрендом-бізнесменом
У нас із Тедом дуже кумедна історія знайомства. Невдовзі після приїзду до Лос-Анджелеса подруга запросила мене на світську вечерю. Тоді я вперше вийшла у світ, до цього була по вуха занурена у вирішення проблем з візою, роботою, було не до активного соціального життя в США. На той момент я практично не знала мови, але намагалася хоч якось підтримувати бесіду, нехай і ламаною англійською. Перше, що я сказала при знайомстві з Тедом: «Hello! My name is Marina. I’m from Ukraine. I’m а pole dancer. I’ve just moved from Las Vegas». Тоді я не знала, що якщо ти танцюєш на пілоні у Лас-Вегасі, в сприйнятті американців ти не інакше як стриптизерка. Тед тоді, мабуть, подумав: «Зрозуміло, де і як ти там у Лас-Вегасі танцюєш»… (сміється)
Потім я все-таки змогла донести, що мала на увазі. Тед переглянув мої танцювальні номери з різних шоу і дуже здивувався. Я йому відразу сподобалася, він часто запрошував мене на зустрічі. Якось ми пішли на каву і після цього у нас «закрутилося». Мені тоді так сподобалася його енергія, що ми говорили геть про все протягом п’яти годин, і це з моєю, на той момент, корявою англійською (сміється)!
Тед – підприємець, засновник технологічної компанії Engage: BDR, працює на ринку Австралії. Він любить дивувати мене. Зокрема квітами – ось просто несподівано надіслати букет, де б я не була. Тед знає, що я дуже люблю Різдво. Одного разу я приїхала зі зйомок фільму «Втілення зла», а будинок як зовні, так і зсередини був прикрашений милим різдвяним декором. Він ніколи в житті цього не робив, але заради мене постарався.
Ми любимо влаштовувати різні спільні подорожі. Я теж намагаюся не відставати щодо романтичних сюрпризів, адже кожен у парі повинен підтримувати іскру у стосунках. Із найбільш яскравих моментів – я дарувала йому стрибок з парашутом, а також прогулянку на конях.
Мазепа – вже не просто моє прізвище, це мій бренд.
Нещодавно в інтерв’ю YouTube-каналу «Де? Як?» я розповіла про свій можливий споріднений зв’язок з гетьманом Іваном Мазепою. Я шалено пишаюся своїм прізвищем, навіть після заміжжя не збираюся його змінювати. Щоправда, ми з Тедом не обговорювали цей момент, але мені байдуже, як він до цього поставиться (сміється)! Мазепа – вже не просто моє прізвище, це мій бренд.
Про допомогу Україні під час війни
До війни я була на Батьківщині лише двічі за ці роки. Перший раз близько двох років тому, другий – цієї зими, напередодні Нового року. Щойно почалася війна, я відразу створила посилання на сайті Amazon та опублікувала список речей, які були потрібні і бійцям, і людям, які постраждали від руйнувань, біженцям. Це були як речі першої необхідності, так і всіляка військова амуніція. Я розуміла, що американці, як і європейці, не хочуть відправляти свої гроші в нікуди, як це часто трапляється з великими організаціями. А так люди знали, на що конкретно віддають свої фінанси. Ми купували всі необхідні речі і відправляли в Україну, адресно тим, кому вони були потрібні.
Я особисто відправляла гроші на шоломи, бронежилети та взуття для своїх друзів та знайомих, які пішли на фронт.
Також у соцмережах публікувала реквізити своєї карти PayPal і всі небайдужі люди відправляли хто скільки міг на допомогу Україні. Я особисто відправляла гроші на шоломи, бронежилети та взуття для своїх друзів та знайомих, які пішли на фронт. Не можу сказати точно, скільки грошей зрештою було вкладено в допомогу Україні. Гадаю, близько 50 000 доларів.
Щойно я оприлюднила пости про війну на своїй сторінці в Instagram, багато голлівудських зірок поділилися ними, писали слова підтримки, допомагали фінансово. Серед них – актори Кейсі Аффлек, Мішель Прада, Колін Вуделл. Також усіляко допомагали численні знайомі з інших сфер – підприємці, бізнесмени, громадські діячі.
Крім фінансової та гуманітарної допомоги я «пішла» в інформаційну. На своїй сторінці в Instagram я проводила прямі ефіри з українцями, які англійською мовили про війну на мою іноземну аудиторію. Ми розповідали про те, як падають ракети, руйнуються будинки, як люди кидають усе нажите працею, своє мирне життя, з порожніми руками тікають із окупованих міст… Це був єдиний спосіб донести історію моїх знайомих і розповісти про цю кровопролитну війну. Тоді американці відкривали свої серця та проявляли участь.
Я чудово розуміла і розумію: події, які відбуваються десь там, у далекій країні, складно відчути на собі. Навіть в Європі це сприймається по-іншому. Мабуть, бо ближче, всі бояться за своє життя. У США все здається таким далеким. Ніхто не чує, не бачить, новини мало дивляться. Через три місяці війни ця тема тут вже не така актуальна, люди морально втомилися від невтішних новин з українського фронту. Так, більшість американців зробила свій внесок у допомогу нашій країні, але загалом Україна, на жаль, наразі сама бореться за всю Європу.
Я впевнена, що Україна переможе і путіну доведеться сплатити за кожен зруйнований сантиметр нашої держави!
Своє подальше життя та розвиток кар’єри я, звичайно, розглядаю лише у США. Але я залишаюся українкою та впевнена, що Україна переможе й путіну доведеться сплатити за кожен зруйнований сантиметр нашої держави! Вся моя родина перебуває в Україні й я дуже сподіваюся, що незабаром зможу приїхати та відчути себе, як і всі українці – вільною та у безпеці!