Залаштунки культурного фронту: Катерина Кухар та її колеги про сьогодення українського балету
Хто сьогодні працює на культурному фронті балетного мистецтва, попри війну? Не шукає виправдань, а навпаки знаходить можливості розвивати українську культуру та знайомити з нею весь світ. Ми поспілкувалися із адміністрацією та викладачами коледжу KSBC на чолі з Катериною Кухар й розпитали, як війна вплинула на їхніх учнів, як вони працюють у такі скрутні часи, про майбутнє українського балету тощо. А також INSIDER.UA побував у свята святих, головному балетному храмі – у хореографічних класах під час навчання.
Ми сьогодні робимо те, що держава мала за 30 років незалежності вже давно зробити!
Катерина Кухар
керівниця KSBC, прима-балерина Національної опери України
• Як війна вплинула на дітей?
Всім дітям зараз дуже складно. Всі вони змінились за цей рік, їм доводиться швидко дорослішати. У деяких дітей батьки на фронті, у нас є хлопчик з Харкова, родина якого залишилася без даху над головою. Війна забрала у багатьох можливість повноцінно розвиватися. Але не дивлячись на випробування долі, діти KSBC беруть участь у Міжнародних балетних конкурсах й виборюють нагороди. Буквально нещодавно привезли одне перше місце й три третіх із Берліну, де було 700 учасників з усього світу. Пишаюся й дітьми, й їхніми викладачами!
• Як ми працюємо під час війни?
Перш за все, найголовніше для нас – це безпека дітей, тож у такий надзвичайно важкий час адміністрація коледжу вирішила надати можливість учням навчатись у трьох форматах: офлайн, у рідних стінах коледжу, змішане навчання, організоване нами у Словаччині й дистанційно, онлайн.
Дуже багато роботи ведеться по вирішенню питання щодо можливості завершення ремонтних робіт у гуртожитку, де живуть діти. Цей ремонт ми почали ще до війни, зробили там вже 35% робіт, але через російську агресію фінансування ремонту за державний кошт було призупинено. Адміністрація й учні коледжу залишилися один на один з проблемою. Є приміщення, де наразі тільки голий бетон, оскільки до війни як раз встигли змінити вікна, провідку, старі труби…
Ми вже рік займаємося пошуком фінансування для завершення ремонту, звертаємося до міжнародних організацій, королівських сімей, бізнесу… Намагаємося хоч потроху, але вирішувати це питання. Діти мають жити у достойних умовах й теплі! Створили благодійну банку, куди донатить кожен, хто хоче зберегти нашу культуру й підтримати коледж. Зараз йде збір на утеплення гуртожитку, ремонтні роботи ведуться над фасадами будівлі. Щоб дітям було тепло.
• Чому навіть під час війни варто займатися балетом?
Колись у дитинстві, коли я тільки починала й робила перші кроки у ефемерному балетному вимірі, через хворобу пропустила декілька тижнів. Тоді я побачила засмучені очі викладача, що сказав мені: «У балетному світі жорстокі умови успіху. Якщо ти старанно працюєш три дні – робиш один крок уперед, а якщо один день пропускаєш – три кроки назад». Це я запам’ятала на все життя!
Кожному педагогу для натхнення кожного дня потрібен лідер у залі. Тоді процес у класі стає продуктивним для всіх.
«У балетному світі жорстокі умови успіху. Якщо ти старанно працюєш три дні – робиш один крок уперед, а якщо один день пропускаєш – три кроки назад»
• Про майбутнє українського балету
Найболючіше питання сьогодення, але при бажанні ми з усім впораємось. Найголовніше, що KCBS продовжує працювати, діти хочуть танцювати, поглинають нові знання за програмою. По-друге, наразі ми працюємо над тим, аби популяризувати за кордоном нашу українську балетну класику, а саме «Лісову пісню». Щоб учні хореографічних балетних шкіл світу танцювали її.
Також ми вже маємо домовленості з деякими балетними школами. Вже цього року вперше на міжнародному конкурсі в Берліні фрагменти з «Лісової пісні» були включені до програми конкурсу й вперше діти їх танцювали. З «Лісовою піснею» познайомилося журі з Португалії, Німеччини, Грузії та багатьох інших країн.
Це зернятко згодом проросте у щось більше й зрештою весь світ знатиме нашу класику.
Це зернятко згодом проросте у щось більшей зрештою весь світ знатиме нашу класику. Маю надію, що «Лісова пісня» буде у репертуарі багатьох театрів, як «Жизель», «Дон Кіхот». Поясню, чому це важливо. Коли діти з дитинства навчаються якійсь хореографії, вони її знають й переносяться згодом на великі сцени. Я хочу, щоб «Лісову пісню» знали, як бренд України. Це дуже важко. Ми сьогодні робимо те, що держава мала за 30 років незалежності вже давно зробити!
Віра має тримати нас й у балеті, й в житті, й у боротьбі за перемогу.
Зоя Долгіх
педагогиня-хореографка KSBC
• Як війна вплинула на дітей?
Діти подорослішали, але залишилися дітьми. По своїх учнях бачу, що вони як ніколи цінують кожну хвилинку. Наприклад, після вправ біля станку, у них є вільна хвилина: хтось її використовує, аби повторити вірш або матеріал з загальних предметів, хтось грає, хтось спілкується. Діти залишаються дітьми у будь-яких умовах. Намагаюся до них ставитися з ще більшим розумінням. Проте не з жалістю, а з душею. Дуже важливо випромінювати доброзичливість, тоді й у них підсилюється бажання вчитися.
• Як ми працюємо під час війни?
Як все життя працювали, так працюємо і тепер, все за графіком робимо. Звісно, тривоги заважають, але є бажання навчатися, розвиватися. Під час тривог діти швидко збирають речі і йдуть у бомбосховище, а після відбою – одразу повертаємося до зали. Такий вже ритм війни, але вона закінчиться, а знання й вміння залишаться з ними!
Війна закінчиться, а знання й вміння залишаться з ними!
Звичайно й діти, й викладачі, й адміністрація переймаються. Восени ми були в бомбосховищі, летіла ракета над коледжем, після чого згасло світло, я вигукнула учням: «Не переживайте!» А по очах бачу, що злякалися. Балет для певного результату потребує високих навантажень, а тут ще й постійний стрес від війни. Але діти влилися у цей ритм, все встигають, все розуміють.
• Чому навіть під час війни варто займатися балетом?
Тому що із самого початку діти визначилися зі своєю професією, це їхнє бажання, мрія. Це їхня мета в житті й війна не має права її відняти. Віра має тримати нас й у балеті, й в житті, й у боротьбі за перемогу.
• Про майбутнє українського балету
У нас дуже талановиті діти, а отже прекрасне майбутнє!
Амбітні, мотивовані, незламні – це все про наших балетних зірочок!
Ольга Морозенко
радниця з міжнародних відносин KSBC
• Як війна вплинула на дітей?
Мені здається, що у дітей були дві стадії сприйняття війни. Спочатку був шок. І коли в коледжі відновилися заняття, в перший час вони послужили віддушиною – це була улюблена справа, яка відволікала їх від усього, що відбувається. Другий етап – це була вже сформована позиція «попри все я буду сильним, стану ще кращим».
• Як ми працюємо під час війни?
Працюємо важко, адже процес навчання супроводжують важкі умови: сирени, відсутність світла тощо. Адміністрація коледжу, викладачі й діти постійно у стресі й думають: «чи будуть заняття, чи буде сьогодні сирена?», «чи відключать світло, чи буде в залах тепло?..»
Проте я бачу дітей та викладачів, які все одно приїжджають на тренування й за 15 хвилин до уроку вони вже готові. Якщо починається сирена, вони разом сидять у бомбосховищі, грають у шахи, проводять репетиції. Водночас я бачу, що у дітей навіть ще більше зростає бажання працювати – їх ніщо не зупиняє. Амбітні, мотивовані, незламні – це все про наших балетних зірочок!
• Чому навіть під час війни варто займатися балетом?
Саме зараз закладається те зерно, яке потім дає плоди, ми формуємо фундамент для дітей. Нам не можна зупинятися, бо майбутнє залежить від нас. Від нашого настрою, яким би воно важким не було, з огляду на все, що відбувається. З іншого боку, наше сьогодення ще більше нас надихає бути сильними і вкладати це в наших учнів.
Ми зобов’язані не здаватися та й надалі мотивувати один одного та наших дітей йти до перемоги. Перемоги, в яку вкладаються труд, любов та незламність, незважаючи ні на що!
• Про майбутнє українського балету
Наразі ми проживаємо неймовірно важкий період, але й неймовірно цікавий, адже на нас чекає величезна трансформація у сфері культури. Змінилося все, у всіх сферах нашого життя. Мені здається, що фокус людей – фокус нашого мислення, фокус креативу – буде зовсім іншим. Тому і фокус нашого сприйняття інший, відображення нашої душі у творчості теж відтепер зовсім інакше.
Ми проживаємо неймовірно важкий період, але й неймовірно цікавий, адже на нас чекає величезна трансформація у сфері культури.
Будуть по-іншому на сцені передаватися наші відчуття. Все, що ми пережили, ми будемо транслювати через творчість. А відтак і глядач сприйматиме усе по-новому. Тому це буде дуже цікавий трансформаційний період, який передуватиме новій епосі українського балету. Ми завжди відрізнялися від західного стилю своєю тонкістю, чуттєвістю. Тому це буде не просто душа – це буде душа, яка розриватиметься, яка має дуже багато чого сказати. Це буде вогонь, геть інший український балет! Дуже цікаво за цим спостерігати.
Впевнена, що український балет має велике майбутнє.
Людмила Соболєва
педагогиня-репетиторка
• Як війна вплинула на дітей?
Війна вплинула на дітей не найкращим чином. Чимало учнів виїхали з України за кордон. Вони сумують за домівками та Батьківщиною, що, звісно, впливає на їхній емоційний стан, який зі свого боку впливає на успіхи в навчанні. Діти відчувають велике напруження, а дехто й важкий стресовий стан, коли урок перериває повітряна тривога й ми всі йдемо в укриття. Це відбувається майже щодня у різні години й з різною тривалістю.
• Чому навіть під час війни варто займатися балетом?
Незважаючи на війну й всі негаразди, пов’язані з нею, дуже важливо продовжувати займатися балетом! Діти обрали цю надзвичайно красиву професію, дуже люблять її і ми, вчителі, маємо велику відповідальність, викладаючи цей фаховий предмет – класичні танці.
• Про майбутнє українського балету
Я впевнена, що український балет має велике майбутнє. Він залишається одним з улюблених видів мистецтва серед українців. Створюватимиться нові постановки, ймовірно, пов’язані з теперішнім часом. Є також прекрасні балети, які давно залишаються на українській сцені й мають незмінний великий успіх. Учні нашого коледжу також беруть у них участь, з великою радістю виступають на сценах Національної опери України й на сцені Дитячого музичного театру.
Фото: Ксенія Твердохліб
