Усю вагітність артистка з першого до останнього дня провела у русі: окрім виступів на творчих подіях, Jamala представляла українську державу на різного роду міжнародних заходах і брала активну участь в доброчинності. А ще випустила торік альбом Qirim, який не тільки став першим кримськотатарським симфонічно-етнічним альбомом в історії, а ще й здобув нагороду та визнання найкращого – від української музичної премії YUNA до європейського журналу Beehype. 

Про здобутки під час вагітності, подробиці пологів та життя у статусі багатодітної матусі, незаконну втрату батьківського дому у Криму та нову українську музику – читайте в нашому ексклюзивному матеріалі. 

Про активну вагітність

Уся вагітність була насиченою до останньої хвилини. Графік був дуже щільним: присутність на демократичному саміті у Вашингтоні, на благодійному зборі в Австралії, де збирали на зруйновану росіянами школу у Дніпрі, на інших доброчинних заходах, а ще слід додати конкурс «Євробачення», знімання кліпів, запис пісень, силу-силенну світських подій… Можна сказати, що дитина в утробі пролетіла зі мною майже пів планети.

Мабуть, я успішно справлялася з цим усім через палке бажання якнайшвидшої перемоги. Можливо, забагато на себе беру, але коли виходжу на сцену співати, збирати кошти чи виголошувати промову, то роблю це з таким внутрішнім налаштуванням, ніби саме від мене все залежить: як  зараз відпрацюю, так це вплине на нашу перемогу. Мені здається, якщо кожен україннць матиме таке переконання, то це дасть усім неабиякий запал. Я бажаю нашій країні перемоги, і щоб ми жили своїм найкращим життям отут, на цій землі.

Про свій догляд під час вагітності

Дякувати Богу та генетиці, моя шкіра – у гарному стані та майже ніколи не було розтяжок. Через грудне вигодовування я зазвичай набираю зайві кілограми й набрякаю і, на жаль, не можу сказати, що якось худну. Під час вагітності користувалася різними кремами, ходила на тренінги із догляду за шкірою, робила комфортні масажі і для тіла, і для обличчя.

Також тримала дієту за порадами дієтологині Наталії Самойленко – це було збалансоване харчування. А ще під час вагітності багато працювала. (сміється) Більше жодних доглядових секретів не було.

Про пологи та народження дітей під час війни

Якщо стисло говорити про пологи, то я поїхала, як-то мовлять, просто з корабля на бал: з музичної премії YUNA (ред. – співачка здобула перемогу у категорії «Найкращий альбом») одразу до пологового. (сміється) Напевно, це увійде в історію премії, якщо не в історію всієї української музики. Так чи інак, але в моїй власній історії життя напевно буде ця сторінка.

Уже втретє мої пологи були партнерськими. Почуваюся зараз добре, а тому дозволила собі на цей час спокій та гармонію з дитиною. Мій розклад зараз повністю підлаштований під малюка. У мене ще є двоє старших дітей – сини Емір і Селім, тож можна сказати, що цей місяць минає, як цілком мамський. Звісно, я залучена у поточні справи своєї команди й точково вирішую музичні справи, але все ж материнські – нині переважають.

Моя думка така: не можна відкладати народження дітей через війну. Життя не варто зупиняти. Це як річка, яку ти не можеш поставити на паузу, а потім запустити, бо вона має жити, має бігти. Гадаю, це невимовно потішило б нашого ворога, якби ми впали у розпач, у відчай, нескінченно себе жаліли та відмовилися зараз від життя. Крім цього, у нас і так складна демографічна ситуація, вона просто критична, ви знаєте про це.

Не можна відкладати народження дітей через війну. Життя не варто зупиняти.

Звичайно, я народжувала не для покращення демографії, просто так склалося, і ми з чоловіком щасливі. Для тих, хто планує першу, другу чи третю дитину – це наочний приклад того, що це і є продовження, що там, де ми, там і є життя.

Про подарунок чоловіка на народження сина

Чоловік щодня запитує мене, що подарувати, але зізнаюся: досі не знаю. Минулого разу – це були коштовності, а от цього –  навіть прикрасу якусь замовити не можу. Усе стало таким незначущим зараз…

Про труднощі та нові виклики у статусі багатодітної мами

Ох, справді дуже непросто. Перше, з чим ми стикнулися після приїзду з пологового, – це з відсутністю електроенергії. Тож разом із трьома дітьми довелося сидіти в авто і чекати увімкнення, бо підійматися пішки на одинадцятий поверх одразу після пологів я точно не була готова. Наступні дні було ще гірше: відключали світло по пʼятнадцять годин на добу.

Бути багатодітною мамою – це дуже класно. Усі мої діти такі неймовірні, кожен у своєму віці.

Без сумніву, життя не готувало мене до того, як ростити трьох дітей на одинадцятому поверсі, коли все знеструмлене, і водночас дбайливо піклуватися про кожного з них: одному кашку зварити, другого покупати при температурі 30 градусів тощо. У будинку все на електриці, тому під час відключень з водою та приготуванням їжі можуть виникати проблеми. Добре, що зараз літо, і ми не відчуваємо, як це, коли холодно і нема опалення, але треба готуватися до складної зими. Так, труднощів багато, проте не ми перші, не ми й останні, скільки мільйонів українців зараз потерпають щодня. Мусимо триматися!

Нелегко й самій, особливо після чергування з Алімом, прокидатися і готувати сніданок, збирати синів у садочок. Це тяжко, але фактично у житті старших дітей нічого не змінилося. Баланс, який вибудували до народження найменшого – аби в житті у всіх трьох мама була однаково присутньою – зберігся і тепер. Ми не відправили старших синів до бабусь і дідусів, не віддали їх няні, я – поруч з усіма. Так, розриваюся, так, це дуже важко, але вони отримують рівно стільки уваги, скільки і до появи Аліма, а, може, навіть і більше.

Цей місяць я постійно перебуваю з малюком, але у мене вже планується дуже активний серпень, вересень, жовтень… Ще не знаю, як поєднуватиму все з графіком грудного годування, але подивимося. Якщо ви думаєте, що я ще пишу якісь пісні зараз, то розчарую – ні. (сміється) Звісно, планую нові проєкти, і бувають зустрічі між годуванням, але саме творити – не маю часу. Бути багатодітною мамою – це дуже класно. Усі мої діти такі неймовірні, кожен у своєму віці. Це справді диво!

Про помічників по дому

Їх у мене, на жаль, поки що немає. Та й батьки зараз не можуть багато допомагати, бо поклали своє здоров’я за ці останні роки, підтримуючи нас. До війни були няні, але більшість з них виїхала за кордон. Є й такі, хто дуже нервується під час повітряних тривог, як бути і що робити, тож тепер не всі погоджуються працювати нянею.

Зараз мене дуже підтримує мій чоловік. Незважаючи на те, що він багато працює, з дітьми допомагає щоденно. Відвозить і забирає старших синів у садочок і з нього, а я залишаюся з Алімом. Також дивиться за малюком, коли мені потрібно залагодити якісь свої справи. Поїхати на відпочинок усім разом, звісно б, хотілося, але поки що це нездійсненне. Навіть на планування та організацію потрібно багато часу, а його у мене вкрай бракує.

Про втрату батьківського будинку у Криму

Нещодавно зʼявилася новина про те, що батьківський дім у Криму безпідставно забирає тамтешня влада. Це жахливо та болісно для всієї нашої родини. От як усвідомити, що у цивілізованому світі відбувається таке свавілля: спершу окуповують територію, а потім забирають там усе?! Це – репресії, це – депортація у сучасності! Це ще раз демонструє самочинство, яке коїть російська влада.

Якщо змовчу, росіяни прийдуть до інших кримських татар, до всіх українців на окупованих територіях, щоб і далі чинити свавілля.

До цього майна я не маю жодного стосунку, це власність моїх батьків, вони будувалися понад двадцять років. Кожну цеглину заробляли тяжкою працею і  потом. І до чого тут батьки, адже у міжнародний розшук оголосили мене? Я не мовчатиму, це точно. Якщо змовчу, росіяни прийдуть до інших кримських татар, до всіх українців на окупованих територіях, щоб і далі чинити свавілля.

Про залаштунки створення альбому QIRIM

Це альбом, яким дуже пишаюся. Створювала його протягом десятиліть. Твір, який насправді ми зможемо оцінити через роки, кажу таке без зайвої скромності. Це величезна робота всієї команди. І те, що він здобув багато нагород, – приємно і заслужено, на мою думку.

Усе почалося з того, що я прийшла до композитора й мультиінструменталіста Сергія Круценка. Розповіла, що хочу такий альбом, який би звучав епічно, масштабно, кінематографічно, на світовому рівні так, ніби дивишся «Аватар» – і все це кримськотатарською мовою. Далі знайшла композитора Артема Рощенка, він занурився в мої пісні на кілька місяців точно.

Можливо, це зухвало звучить, але в цьому альбомі унікальним є те, що такого рівня запису я в Україні не чула ніколи.

А взагалі понад вісімдесят музикантів були залучені до запису альбому. У студії постійно були я, Сергій Круценко, Макс Гладецький, Артем Рощенко, композитор і аранжувальник, який приходив, щоби допрацювати, переписати. Усі пісні, які ви чуєте в альбомі, ми збирали й відтворювали буквально за кількома словами, бо архівів не лишилося. Тож я була ще й у ролі етнографа, який шукає та ретельно відновлює кожен рядок тексту.

Наприклад, для пісні Alim я записала 300 людей, які говорять кримськотатарською на різних діалектах, на різні теми – від кави до самого Аліма, щоби показати життя міста Карасубазар у ті часи. В Outro: після початку повномасштабної війни захотілося додати те, що відбувалось тоді у Маріуполі, у Бучі – так, це одна з небагатьох композицій, яка має саундизайн у вигляді бомб та ракет.

Це все було створено на такій великій вірі, силі та професіоналізмі. Можливо, це зухвало звучить, але в цьому альбомі унікальним є те, що такого рівня запису я в Україні не чула ніколи. Тут йдеться і про виконання, і про зміст, і про концепт, і всі інші маленькі «гвинтики».

Після прем’єри QIRIM неочікувано для нас очолював стримінговий сервіс Spotify у Хорватії, також звучав у Польщі, Греції, Америці, Канаді, Грузії, Йорданії. Відгуки отримували та отримуємо звідусіль. Навіть від декого з композиторів, які пишуть для голлівудського кіно чи для сервісу Netflix, а також від канадських артистів та музикантів, зокрема й Грегорі Портера та інших. Розповідають, що під час слухання альбому вони опиняються в якомусь іншому світі, а це те, що мені й було потрібно.

Про благодійність 

Моя доброчинність не знає втоми та перешкод, попри те, що мене погрожували ув’язнити та оголосили в розшук. Я – одна з перших артисток, яка почала говорити, їздити за кордон та започаткувала традицію благодійних концертів.

Звичайно, усі здобутки та вчинки будемо рахувати й аналізувати вже після перемоги: хто, що і як зробив. А поки, на мою думку, це не на часі. Виокремити щось зі своїх виступів, приміром, таких як у Kennedy Center Honor з меседжами, або ж якісь маленькі збори для фонду «Повернись живим», не можу – усе важливе.

За весь час великої війни, завдяки творчості, долученню до зборів та особистим внескам, вдалося зібрати понад 100 мільйонів доларів. У мене немає особистого рахунку чи фонду, усі благодійні збори відбувалися через різні організації та фонди. Є всі звітності, де записано, скільки було зібрано й куди пішли кошти. Тобто ми з командою були тільки інструментом, і це добре.

За весь час повномасштабної війни вдалося зібрати понад 100 мільйонів доларів.

До прикладу, у Берліні під час виступу у прямому ефірі зібрали 67 мільйонів євро, це організовувала компанія ARD. У Вільнюсі – 52 000 євро, це був виступ у рамках Blue/Yellow Campaign. Під час мого торішнього туру США та Канадою зібрали кошти на ЗСУ, дитячі потреби тощо. Цими питаннями опікувалися абсолютно різні фонди. Завдяки їхньому відповідальному ставленню, є вся звітність.

Про музичну індустрію та фаворитів з молодих артистів 

Певна річ, музична сфера дуже змінилася з війною. Але я досі не можу зрозуміти й вирішити для себе: музика зараз потрібна чи ні? З одного боку, вона – потужний інструмент: рятує ментально, адже коли постійно летять ракети чи хтось когось втрачає, то дуже важко на душі, а композиції допомагають прожити певні емоції й стани. З іншого боку, можна подумати, що музика зараз зайва, бо коли люди борються за своє життя та життя своєї країни, то геть не до мелодій, навіть найкрасивіших.

У мене навіть є список молодих виконавців, яких я охоче слухаю та спостерігаю за професійним становленням.

ROXOLANA & Phil It – «Мені тебе бракує»: один з найяскравіших нових треків за останній час. Дуже класний альбом «Яка є» від KLER. Подобаються такі солодкоголосі артисти як YARIMA, Sofia Shanti та Nasù. Захоплююся талановитим та голосистим LAUD і його альбомом «Пробудження». Самобутні та дуже поетичні «Пиріг і Батіг», Blooms Corda, Renie Cares і Polina Maiboroda. Імпонує також глибока та красива KRUTЬ. Провокативні YUVI та DONBA₴GRL. Ф’южн, який оживає в EP альбомі Євгена Пугачова і в піснях «ЩукаРиба». Неочікувано, свіжо та цікаво MARQUIS з його треком «Безупинно думаю». А ще обожнюю свою пісню «Люблю», яку випустила за кілька днів до третіх пологів.

Загалом мені дуже звучить сучасна українська музика. А ще хочеться поробити фіти, оскільки вони демонструють наш зв’язок і те, як ми вміємо гуртуватися. Переконливий взірець –  alyona alyona x Jerry Heil, які часто роблять спільні пісні, а також об’єдналися для участі на конкурсі “Євробачення – 2024”.

Про найближчі плани

У планах випустити або ЕР, або повноцінний альбом. А також – нове відео, зніматимемо його, можливо, уже цього літа.

За майже рік життя у статусі «холостячки» дівчині неодноразово приписували романи із різними чоловіками. Вона й сама подеколи «підігріває» цікавість до свого приватного життя провокаційними світлинами: з величезними квітковими букетами від незнайомців або з ексчоловіком та сином у сімейному колі. Проте наразі Даша своїм контентом у соцмережах акцентує на особистому зростанні, професійних здобутках та соціальних програмах. 

Дівчина не боїться творчих експериментів, тож для нашої діджитал-обкладинки січня Даша Квіткова постала в абсолютно оновленому та сміливому образі. Також відверто відповіла на всі незручні запитання. У розлогому інтерв’ю для INSIDER.UA Даша розповідає про стосунки з ексчоловіком Нікітою Добриніним, чому після розлучення перестала транслювати особисте життя, про перепади ментального стану, вагомі благодійні справи та врешті-решт зізнається, чи вільне її серце та хто її ідеальний чоловік.

Про донати та допомогу

У людей я часто асоціююся з фразою «випив каву — задонать», адже від початку повномасштабної війни й до сьогодні промотую такий підхід до збирання донатів у власних соцмережах. Я не веду підрахунки своїх витрат на благі справи. У мене є щоденний донат – 5 тисяч гривень, тому загалом за 365 днів виходить щонайменше 1,8 мільйона гривень. Але сума може бути набагато більша. Приміром, коли доводиться задонатити в день на кілька зборів, закрити якісь своїми силами, якщо до завершення залишається 10 чи 15 тисяч гривень.

Якщо говорити про найбільші мої донати – то це 300 тисяч та 1 мільйон гривень із коштів, зароблених на власних проєктах. Це — мій внесок у нашу перемогу. Моє признання тим, завдяки кому ми можемо пити каву, ходити на прогулянки чи навіть давати це інтерв’ю. Я можу підтримати фінансово — тому роблю це і робитиму таке надалі.

Якщо ранжувати мою допомогу, то це має такий вигляд: спершу – воїнам, потім – дітям, далі – переселенцям.

Щомісяця я допомагаю і діткам із фонду «Таблеточки». Я маю за честь бути Супергероєм фонду, тому усіляко йому сприяю: збираю гроші на ліки, закликаю інших до співпраці. Окрім цього, підтримую переселенців, надаю посильну для мене гуманітарну допомогу. Приміром, передала шість дитячих візочків, з яких мій синочок виріс, а вони дуже потрібні іншим матусям. Також разом зі знайомими відвезли люльки, дитячі ліжечка та багато інших речей, необхідних і батькам, і малечі.

Звичайно, я допомагаю військовим, підтримую різні збори від знайомих, або самостійно перевіряю документи, щоби всі задоначені гроші потрапили до тих, хто цього дійсно потребує. Тож, якщо ранжувати мою допомогу, то це має такий вигляд: спершу – воїнам, потім – дітям, далі – переселенцям.

Про робочі підсумки 2023 року

У кожен свій проєкт я вкладаю себе, віддаюсь йому на 100%, адже хочу, щоб усе вийшло круто та натхненно. Я не можу зараз виділити якийсь один із них, бо кожен особливий по-своєму, і якщо чесно – пишаюся всіма.

Проєкт про здоров’я «Nobody but you» – дає неймовірну наснагу. Той шлях, який я транслюю у ньому, я торувала самостійно, а тому знаю усе від А до Я. Саме своїм прикладом показую, що NBY допомагає стати кращою версією себе, отримати тіло мрії, змінитися, повірити та зробити крок назустріч до нового життя.

Наші жіночі зустрічі «Як я докотилася до життя такого» — моя власна сповідь про те, як жила до та під час популярності. Це історія про жінку, інфлюенсерку та маму в різних фокусах: про ту Дашу Квіткову, на яку дивляться мільйони, а насправді ніхто не бачить. Я сподіваюся, що мій власний досвід надихне дівчат до змін, до дій. Я дуже вірю в цей проєкт.

Я живу й дихаю всім, до чого долучаюся. Але цього б не було без власних трансформацій.

«Під подушкою» — доброчинний івент, головна мета якого – опікуватися дітками, які хворіють на рак. Це можливість врятувати чиєсь життя і дати шанс на світле, здорове й щасливе майбутнє.

У 2023 році я стала амбасадоркою багатьох благодійних ініціатив, розпочала власні проєкти, стала учасницею рекламних кампаній, івентів, тому вирізнити щось одне не можу. Всі вони – прекрасні. Узагальнюючи, скажу так: усе, що відбувається, – важливе для мене. Я живу й дихаю всім, у чому беру участь. Але цього б не було без власних трансформацій. Особистісне зростання та пережитий досвід стали поштовхом до відкриття та пізнання себе нової. І вже як наслідок з’явилися різні проєкти, ініціативи, амбасадорства.

Про власний благодійний івент

Коли я стала Супергероєм у фонді «Таблеточки», то почала щомісячно допомагати дітям, хворим на рак. Я сама мама. І коли бачу малечу, яка бореться за життя у лікарні замість яскравого дитинства із пригодами, моє серце просто розривається.

Коли я вперше приїхала до Охматдиту, аби зустрітися з маленькими пацієнтами, я відчула їхню спрагу до життя, побачила їхні очі, почула бажання. Мені захотілося щось таке зробити, аби вони відчули себе по-справжньому щасливими. Діти не повинні так страшно хворіти, хай усі мають здорове й довге життя. Тож першочергово я вибрала для себе два напрямки діяльності: допомогу тим, хто її потребує, та організацію дитячого свята.

Так, ми з командою створили «Під подушкою». Це змога подарувати маленьку казку під новорічні свята і, як знати, можливо, це справді дасть сили одужати якомога швидше. Першим донатом для «Таблеточок» під час доброчинного івенту «Під подушкою» став мільйон гривень від меценатки Світлани Мацоли та рок-виконавиці Марти Липчей. Усього – і під час заходу, і після нього – ми зібрали 5,5 мільйонів гривень на лікування дітей, що мають рак. Ця ініціатива вийшла далеко за рамки донатів за QR-кодом. Це і придбання благодійних пряників від «Міністерства десертів», і відсоток від продажів дитячої книжки MONATIK, і багатьох інших пропозицій.

Моя мрія — зробити «Під подушкою» щорічною зимовою традицією. Я сподіваюся, що у 2024 році проведемо його ще масштабніше.

Над проєктом «Під подушкою» працювала лише моя команда. Українські зірки та інфлюенсери долучилися для підтримки вже пізніше. Інакше й не могло бути: в їхніх серцях так само відлунюють історії дітей та їхньої боротьби. Я неймовірно вдячна кожному, хто добродіяв разом з нами: відклав свої особисті справи і влаштовував свято, усіляко підтримував, щоб якомога більше діток змогли одужати та вже самостійно наступного року завітати на «Під подушкою».

Окрім цього, ми запросили на івент родини з фонду «Діти героїв», і вони також мали змогу почути та побачити улюблених артистів, могли поринути у казку. Завжди варто пам’ятати, що діти — наше майбутнє, і вони потребують нашої допомоги тут і зараз. Моя мрія — зробити «Під подушкою» щорічною зимовою традицією. Я сподіваюся, що у 2024 році проведемо його ще масштабніше. Ідей насправді дуже багато.

Про власну команду 

Моя head-команда — це я, менеджер та директор з комунікацій. Також у нас є піарники, діджитал-менеджер, проджект. Звісно, ще є відеографи, фотографи, контент-мейкери, стилісти і візажисти, які завжди зі мною на зйомках. Є дизайнер, монтажер, є ті, хто беруть участь в окремих моїх проєктах: експерти, розробники, куратори. Загалом, ми — велика команда однодумців, чисельно нас 15-20 людей.

Моя особиста сторінка в Instagram — це повністю моя зона відповідальності. Я сама пишу, сама монтую, сама оброблюю світлини, сама відповідаю в директ. Це все – на мені. Давно переконалася, що ніхто не передасть атмосферу, почуття та емоції краще, аніж я сама.

Про табу в рекламі 

Я ніколи не рекламую ті сфери, де люди можуть втратити свої гроші: піраміди, казино, ігрові автомати тощо. Не закликаю купувати ліки, алкоголь, тютюнові вироби. Також не рекламую особисті сторінки, адже ніколи не знаєш, хто насправді криється за красивими фото. Я маю аудиторію, яка мені довіряє, тому мені б зовсім не хотілося якимось чином їй зашкодити. Я ставлюся до цього надвідповідально.

Моя особиста сторінка в Instagram — це повністю моя зона відповідальності.

Про стосунки з Нікітою Добриніним

З Нікітою ми у добрих взаєминах, адже ми обидвоє – батьки нашого синочка. Ми не спілкуємося на теми, які виходять за рамки батьківства, не радимося з особистих питань, не спілкуємося як друзі. Але ми зберегли наші стосунки на рівні хороших тато-мама Лева, що дуже важливо. Звичайно, ми можемо сімейно провести разом час, відсвяткувати Новий рік, щоб показати Левчику, що його батьки у злагоді між собою. Кожен з нас пішов будувати своє власне життя, але ми не забуваємо про спільну дитину.

У нашому батьківстві немає конкретного розподілення обов’язків. Ми домовляємось так, щоби для синочка було комфортно. Ми не граємося в хорошого та поганого поліцейських. Мені пощастило, адже в нас із Нікітою однакові погляди на виховання.

Про особисте життя 

Невдовзі буде рік, як ми з Нікітою не разом. І так, я справді перестала транслювати своє особисте життя. Через отриманий досвід я зрозуміла: хочу, аби це залишалось якомога довше за «кадром». Я не ховаюся від аудиторії і ділитимуся епізодами з власного життя, розповідатиму про переживання й надалі, але своє особисте поки що триматиму при собі.

Через отриманий досвід я зрозуміла: хочу, аби особисте життя залишалось якомога довше за «кадром».

Я точно не планую висвітлювати на загал свої майбутні стосунки. У мене вже було таке, коли вони розвивалися на очах у мільйонів. І всі ці люди вважали, що знають про нас усе, дозволяли собі копирсатися у «брудному спідньому», дофантазовувати те, чого не було, зрештою, пліткувати. Звичайно, медійність змушує відчинити двері у власне життя, але у майбутньому  мені б хотілося якомога довше зберігати приватність.

Нині у мене все гаразд, я почуваюся щасливою, але не хочу відкриватися на публіку, доки не матиму впевненості в своєму партнерові. Не приховуватиму: ходжу на побачення, але моє серце вільне. Мені не хочеться стосунків заради стосунків, я дуже обережно підпускаю до себе людей.

Про ідеал чоловіка 

За час своєї самотності я проаналізувала власні помилки, яких точно хотіла б уникнути в майбутньому. Свій досвід я здобула і тепер точно уявляю, якого саме чоловіка воліла би поруч. Пара – це завжди двоє, а тому і в їхньому розставанні так само винні обоє.

Я б не хотіла бачити біля себе чоловіка-дитину: не знає, чого бажає, не йде на чесні розмови, уникає обов’язків.

Я відмовляюся бачити біля себе чоловіка-дитину: не знає, чого бажає, не йде на чесні розмови, уникає обов’язків. З таким партнером у нас нічого доброго не складеться, бо ми з ним життєві антагоністи – я точно знаю, чого прагну. Я маю дитину і зовсім не маю часу на слова без дій.

Мені подобається, коли чоловік готовий взяти на себе відповідальність за свої слова і вчинки, має мету, не сидить на місці та намагається здобути більшого. Я хочу сильнішого партнера, ніж я. Тоді ми йтимемо нога в ногу та з однією швидкістю.

Про свій ментальний стан 

Я – жива людина, яка час від часу, як і всі, відчуває себе «на дні». У мене так само є переживання чи поганий настрій. Це може бути пов’язане з особистим чи роботою, та врешті-решт всі ми проживаємо одну страшну війну, яка впливає на нас. Як і в решти, у мене буває вигорання, без цього ніяк. Ми щодня проходимо через різні ситуації, залагоджуємо і вирішуємо силу-силенну питань. Це абсолютно нормальний процес і не варто його боятися, але треба навчитися працювати з ним. Коли я переживаю кризу, то пишу або близькій людині, або своєму психологу.

Своїм прикладом я засвідчую: час від часу нам усім зле. Можливо, це надихне когось звернутися до психолога, відкритися рідним.

Ставши амбасадоркою Всеукраїнської програми ментального здоров’я, ініційованою першою леді України Оленою Зеленською «Ти як?», я почала ще більше транслювати важливість підтримки своєї психіки. Тому хочу наголосити і нагадати всім, хто зараз кепсько почувається, страждає від тривожності чи депресії — ви не одні! Звертайтеся по допомогу, не долайте ці стани самостійно. Ми з вами, я з вами.

Мені зовсім не соромно показувати себе справжньою. Це круто, бо я – жива людина з власними переживаннями і проблемами, і я також маю повне право бути не окей. Це може переконати інших, що вони не одні в цьому світі потерпають від труднощів. Саме своїм прикладом я засвідчую: час від часу нам усім зле. Можливо, це надихне когось звернутися до психолога, відкритися рідним. Я хочу, щоб люди бачили не лише ідеальну картинку, а справжні реалії життя. Так ми стаємо ближчими, трушними, і це набагато класніше, бо ми живі й з почуттями, а не механічні ляльки.

Про ставлення до хейтерів

Дуже довго я сприймала хейт близько до серця. Аж допоки не зрозуміла, що це марна трата часу та енергії на тих, хто лише вміє пліткувати позаочі. Також я зрозуміла, що хейтери — люди, які мають власні проблеми, страхи та вади виховання й становлення як особистості. Схоже, вони саме тому й «приходять» у соцмережі, щоби залишити там свій негатив. З часом я усвідомила, що їх варто, по-перше, просто пожаліти. По-друге, я заздрю кількості їхнього вільного часу.

Дуже довго я сприймала хейт близько до серця. Аж допоки не зрозуміла, що це марна трата часу та енергії.

Звичайно, я ніколи не зможу подобатись усім. Як і всі люди, я – не ідеальна. Я так само допускаю помилки, але найголовніше – розумію їх, бачу і роблю висновки.

Завжди знайдуться ті, кому не сподобається наш вигляд, наша робота, і це абсолютно нормально. І якщо їм полегшає після написання гнівного коментаря, хай так і буде. Можливо, я допомагаю їм вивільнити те, що давно накопичувалося й палило всередині. Але все, що мені закидають, це абсолютне віддзеркалення їхнього світогляду, а не мого.

Про плани на 2024 рік

Моя найголовніша мрія — хай якнайшвидше закінчиться війна, настане жадана перемога. Хочу, щоб діти не знали, що таке тривога, ракетні атаки, що таке ховатися в укриття. Хочу, щоб ми спокійно спали ночами, щоб усі повернулися до рідного дому, щоб родини возз’єдналися, і кожна жінка нарешті побачила свого чоловіка. Я усвідомлюю, що це складно, але так мріється знову жити тим життям, яке в нас відібрали.

На 2024 рік у мене багато планів, але про них я ще не розповідатиму. Хочеться все реалізувати, тому ми з командою вже активно працюємо. Гадаю, таку «залаштункову» роботу взагалі не слід виносити на публіку, бо кожну справу спершу варто довести до кінця. Сподіваюся, що все задумане, усі мої маленькі кроки щодо змін та масштабування себе як особистості – вийде.

Мені здається, що наше з вами інтерв’ю — це вже вагомий поступ до неймовірно крутих трансформацій. Адже раніше про таке розлоге інтерв’ю, без шаблонів, де можу розповісти про свої проєкти – я тільки мріяла.

__________________________________________________

Фото Даші: фотографиня Леся Кошова
Фото Даші з сином: фотограф Роман Наконечний, стилістка Юлія Корець, візажистка @lizavetamua 

Випускати назовні гнів, видихати страх – у цьому допомагають психологині «Фонду Маша», які щодня відроджують українок. Роблять це вже більше року у межах офлайн-табору програми для психоемоційної стабілізації «Незламна Мама», і вже скоро – у Центрі ментального відновлення «Незламна», який зараз готується до запуску в Києві у тестовому режимі. «Фонд Маша» завжди відкритий до всебічної підтримки, адже допомагати проєктам Фонду, які рятують жінок, може кожен! 

В межах теми місяця, яку ми присвятили всебічному відновленню жінок, фахівчині «Фонду Маша» спеціально для INSIDER.UA підготували вправи на дихання, фізичну активність і уяву, які допомагають подолати стрес, вивільнити почуття, заспокоїтися чи перефокусуватися.

Втім усі техніки стабілізації себе – це інструменти, а не панацея від хвороби. Вони допоможуть зняти симптоми, але не вирішать проблему. Тож, закликаємо не нехтувати психологічною допомогою, адже на певному етапі вона може врятувати життя!

«Коли людина стресує, вона починає швидко й уривчасто дихати, що призводить до
перенасичення організму киснем»

Ольга Коптєва
психологиня програми «Незламна Мама» від «Фонду Маша» 

Дихальні вправи

«3 на 6»

Усе просто. Вдихаємо на три рахунки, видихаємо – на шість. Також можна вдихати на чотири і видихати на вісім. Тобто, видих має бути вдвічі довшим, аніж вдих. Так ми знижуємо рівень кисню й заспокоюємося.

Дихання по квадрату

Ця практика допомагає не лише вирівняти дихання, а й завдяки рахуванню відволікти мозок від стресової реакції. Вдихаємо на чотири рахунки, потім робимо затримку дихання на чотири рахунки, потім видихаємо так само на чотири і знову затримка на чотири. І так – кілька разів.

«Від 10 до 1»

Ця вправа також концентрує нашу увагу на диханні. Задача така сама – рахувати вдихи та видихи. Просто за іншою схемою. Дихаємо і рахуємо: вдих-видих – десять, вдих-видих – дев’ять, вдих-видих – вісім, вдих-видих – сім, вдих-видих – шість, вдих-видих  – п’ять… І так до одиниці.

 

 «Тіло – це чудовий інструмент для розвантаження нервової системи. Завдяки роботі з тілом ми можемо зняти напруження, тривогу, працювати зі страхами»

Ірина Басіста
психологиня програми «Незламна Мама»

Фізичні вправи

Голос

Кричіть, ричіть, пищіть, верещіть. Тільки не на когось! Уявляйте в цей момент усе, через що вам хочеться покричати. Якщо робите вправу з дітьми, то керуйте голосом: від тихого звуку переходьте до голосного, від високих нот – до низьких.

«Метелик»

Ця вправа допомагає відновити внутрішній спокій, заспокоїтися. А ще можна робити «Метелика» під час панічних атак. Схрестіть руки на грудях долоньками вниз так, щоб великі пальці знаходилися у западинці між ключицями. Легенько й по черзі постукуйте по тілу пальцями рук.

Якщо робите вправу з дитиною, то на кожному постукуванні можна рахувати чи щось промовляти. Наприклад: «Все. Добре». Чи: «Я. Молодець». Підключіть до вправи глибоке дихання. І виконуйте постукування дедалі повільніше, заспокоюючись. Виконуйте вправу від двох до десяти хвилин.

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Публикация от Masha Efrosinina (@mashaefrosinina)

Дуємо кульки

Ця вправа допомагає вивільнити агресію та злість. Надуйте кульку, з кожним подихом випускаючи в неї все, що накопичилося всередині. А потім відпустіть, щоб літала по кімнаті, поки з неї виходить повітря. Цю вправу рекомендую робити дорослим і окремо, і разом із дітьми.

 

«Найпопулярніші зараз ментальні вправи – це медитації. Існує безліч тематичних
додатків чи відео на YouTube з медитаціями»

Катерина Тімакіна
психологиня та методистка Центру ментального відновлення «Незламна»

Ментальні вправи

Вправа на уяву «Безпечне місце»

Світ не завжди безпечний зовні, проте ми завжди можемо мати безпечне місце всередині нас. Це може бути реальне місце з теперішнього чи минулого. Або острівець затишку, створений вашою уявою.

Уявіть перед собою таке безпечне місце, роззирніться та встановить його кордони. Ці кордони міцні й непрохідні ані для думок, ані для інших людей чи істот. Лише ви вирішуєте, хто або що може бути у вашому безпечному місці. Це місце – тільки ваше, ви можете бути там стільки, скільки заманеться, і приходити туди так часто, як цього хочете. Ви можете бути в цьому місці наодинці з собою чи запросити когось. Справжнього чи вигаданого. Когось, хто дасть вам більше відчуття безпеки та затишку.

Якщо під час перебування в цьому місці до вас «прийдуть» неприємні образи чи думки, ви можете миттєво викинути їх за межі кордонів, адже це місце лише ваше.

Не поспішайте, прислухайтеся до своїх відчуттів. Зверніть увагу, як тіло реагує на перебування у вашому безпечному місці. Що ви бачите? Чи це приємно? Як ви можете створити для себе ще більше безпеки? Що ви чуєте? Можливо, у вашому безпечному місці співають пташки? Або тече річка? Що ви відчуваєте шкірою? А які відчуття у м’язах?

Запам’ятайте ці відчуття. Нехай ваше тіло несе в собі пам’ять, як це – бути в безпеці, аби ви завжди могли туди повернутись. І пам’ятайте: це місце – лише ваше і завжди доступне для вас!

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Публикация от «Фонд Маша» (@masha.foundation)

Вправа «Тут і зараз»

Також цю техніку називають 5-4-3-2-1. Вона допомагає переключити увагу, коли накриває паніка, і ми занурюємося у безодню тривожних думок. Вправа повертає нас у реальність та добре працює при панічних атаках та надмірній тривозі. Суть у тому, щоб переключитися на реальність з потоку внутрішньої тривоги.

Отже, спочатку знайдіть пʼять, наприклад, червоних предметів у кімнаті та подумки назвіть їх. Потім доторкніться до чотирьох предметів, які є навколо. Відчуйте їхню текстуру. Прислухайтеся та почуйте якісь три звуки. Подумки проговоріть, що спричинило ці звуки. Відчуйте два запахи, що є навколо вас. Наприклад, одягу чи волосся. Згадайте один яскравий смак, наприклад, смак лимона. Або зробіть ковток води.

Нехай всі ці практичні поради спеціалістів стануть вам у пригоді, якщо вже сталася відповідна ситуація.
Турбуйтеся про своє ментальне здоров’я! 

Дедалі більше культурних діячів долучається до «Культурного Десанту». З 24 лютого минулого року до команди увійшли музиканти Олександр Чемеров та Олександр Ярмак, співачка Світлана Тарабарова, поет Павло Вишебаба, бандуристка Інна Іщенко, скрипаль Мойсей і багато інших відомих українців. Беруть участь у роботі й різні профільні фахівці – психологи, кухарі, барбери тощо. 

Ми поспілкувалися із засновником та учасниками руху, аби дізнатися головну мету кожного з них та місію проєкту загалом. Коля Сєрга розповів про гонорари зірковим учасникам, структуру роботи і навіть хейт у свій бік. А Олександр Чемеров, Світлана Тарабарова і Павло Вишебаба розказали, як і чому вступили у лави «Культурного Десанту», чи війна вплинула на їхню творчість та підсумували досягнення, якими за цей час пишаються найбільше.

Коля Сєрга
співак, музикант, військовослужбовець 

Про створення «Культурного Десанту» та його місію 

Це проєкт, що обʼєднав активних артистів України з чіткою громадянською позицією. «Культурний Десант» працює вздовж усієї лінії фронту та у місцях реабілітації для військових і активно допомагає підтримувати бойовий дух та морально-психологічний стан бійців. 

Коли між чергуваннями, тренуваннями і копанням окопів була можливість відпочити, то ми зі скрипалем Мойсеєм грали концерти для своїх побратимів. Це допомагало нам частково зняти стрес та перевести подих. Ось з таких концертів 26 лютого 2022 року почався й зріс «Культурний Десант». Фізично, як організація, проєкт був створений вже на початку червня. Ми вивели його на більш офіційний рівень, долучилося ще чимало митців.

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Публикация от Коля Сєрга (@thekolya)

Діяльність «Культурного Десанту» відбувається на різних площинах і є дуже цінною. Це, безпосередньо, робота з морально-психологічним станом захисників. Ми вивчаємо ситуацію у кожному підрозділі, дивимось, оцінюємо бойовий дух хлопців, так би мовити збираємо «анамнез», і передаємо інформацію командирам.

Вони, зі свого боку, завдяки цьому дізнаються про стан справ у своєму підрозділі та ефективніше комунікують зі своїми бійцями. Також ми встановлюємо соціальні «мости» між військовими та цивільними, тим самим готуючи ґрунт для соціалізації захисників після перемоги. Втім найголовніше – ми піднімаємо їхній бойовий дух, не даючи їм втратити віру, та заряджаємо певною силою. 

Ми вивчаємо ситуацію у кожному підрозділі, дивимось, оцінюємо бойовий дух хлопців, так би мовити збираємо «анамнез», і передаємо інформацію командирам.

Від початку я запропонував долучитися до «Культурного Десанту» Саші Чемерову, це було тоді, коли організація ще навіть не носила таку назву.  Я запросив його пограти разом в Київському центральному шпиталі. Після цього вже з’явилася ідея зібрати більшу команду. Я запропонував Саші Ярмаку, Даніелю Салєму, Світлані Тарабаровій. Також, звісно, звернувся до тих, хто вже служив у Збройних Силах України або ж займався активною волонтерською діяльністю. У нас зібралася команда вмотивованих людей з потужною патріотичною позицією і ми почали працювати. Пізніше я залучав й інших зірок, але більшість з них не погоджувалася через те, що місця, куди ми їздимо, є дуже небезпечними. Не всі можуть наважитися на таке.

___________________________________________

Наразі очевидно, хто робить «кон’юнктуру», вдягаючи її в шароварщину та крінж, а хто – справжній музикант.

Світлана Тарабарова
співачка

«Все було максимально просто – наразі немає часу на пусті балачки, залишається тільки головне. Зателефонував Коля, сказав куди їде, запитав: «Ти з нами?». У відповідь почув: «Так». Вагань не було: кожен має робити свій внесок у нашу боротьбу. Роль «Культурного Десанту» важко переоцінити – достатньо один раз подивитися в очі наших захисників і відчути єднання. Ці виступи піднімають бойовий дух, але не стандартними лозунгами, а через живе спілкування. Хлопці розуміють, що за ними – вся країна, і це надає сил та наповнює сенсами їхню важку працю.

Я продовжила виступати навіть тоді, коли дізналася про свою третю вагітність. Єдине, що змінилося – це відстані, в такому стані лікарі забороняють довгі переїзди, тож я поки що так і не доїхала до Бахмуту. Але мене більш за все вразили очі хлопців із 93-ї бригади, які щойно вийшли з-під Бахмуту. Було враження, що вони привезли його з собою. В своїх очах, в своїх серцях… Лише під кінець виступу я відчула, як крига почала танути і вони знову відчули домашнє тепло.

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Публикация от Світлана Тарабарова (@tarabarova)

Я почала писати про війну ще у 2014 році. Пісні «Повертайся живим», «Гордість країни», «Хочу жити без війни» та весь альбом «Вірю. Знаю» був присвячений нашим захисникам, але в тому й була певна творча пастка – в перші дні повномасштабного вторгнення душа кричала, а всі головні меседжі вже були написані у 14-15 роках.

Проте, розуміючи, що музика – це моя зброя, я знову почала писати. Почала із незвичної для мене англійської мови та головного на той час меседжу для світової спільноти – «Close the sky», а потім вже з’явилися і «Дорога додому», і «Ти моя Азовсталь», і «Вистоїмо» і, нарешті, «Життя триває». Наразі, до речі, очевидно, хто робить «кон’юнктуру», вдягаючи її в шароварщину та крінж, а хто – справжній музикант, якому є, що сказати людям.

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Публикация от Світлана Тарабарова (@tarabarova)

Пишатися можу тільки нашими захисниками – вони справжні Герої! Але із досягнень, які точно стануть поперек горла нашим ворогам, вважаю те, що ми продовжуємо жити, захищатись, боронити країну, співати і жартувати. Ми звільняємо, крок за кроком, нашу землю і народжуємо нове життя – дітей, які будуть жити в мирній, вільній і красивій Україні».

___________________________________________

Про «перекваліфікацію» з артиста на захисника і навпаки

На початку повномасштабного вторгнення ворог просувався дуже швидко і міг опинитися у будь-який день в Одесі, тому я пішов служити — бути військовим, солдатом, піхотинцем. Коли наші воїни зупинили окупантів на херсонському напрямку, в Одесі ще залишався можливим сценарій висадки ворожого десанту. Проте після затоплення крейсера «Москва» небезпека відійшла і я почав шукати, де можу бути максимально корисним. 

На той момент з’ясувалося, що формат морально-психологічного забезпечення є необхідним вздовж всієї лінії фронту, особливо в гарячих точках. Тоді я і «перекваліфікувався» назад в культурного діяча, яким і був до війни, й активно зайнявся «Культурним Десантом».

Про нюанси роботи «Культурного Десанту»

За час існування проєкту ми відпрацювали понад 700 концертів, тому маємо вже певний алгоритм найбільш ефективних способів взаємодії з аудиторією. Також розуміємо, як потрібно працювати з різними підрозділами та бійцями. 

Важливим є те, що репертуар змінюється від підрозділу до підрозділу. Ми ретельно підходимо до підбору пісень. Спочатку вивчаємо моральний стан хлопців та дівчат, дізнаємося, що їм наразі необхідно, і вже розуміючи загальну картину, вибираємо ті культурні твори, які будуть найбільш ефективними.

Зіркові учасники не отримують жодних гонорарів. Ми беремо оплесками, уважними очима та, звісно, мертвими орками.

Наприклад, для артилерії ми обираємо одні пісні, а для піхоти – зовсім інші. Бо в них різна специфіка роботи, різна відстань до ворога, тож тут дуже важливо підібрати правильні слова. Перш за все ми обираємо не міста, куди їдемо, а бригади, з якими працюємо. Ми відштовхуємося від потреб та морально-психологічного стану підрозділів – це для нас найважливіше. Також враховуємо, в якому місті чи селищі перебувають бійці, але це другорядніша річ.

Власне, у мистецтва є і психологічна, і соціальна функції, ці напрямки взаємопов’язані. Ми намагаємося максимально допомогти нашим захисникам та захисницям у підтримці морального стану та бойового духу. Так, ми пропонуємо різні івенти та формати, які додатково допомагають хлопцям розвантажитись, отримати духовну або культурну «їжу». Всіляко намагаємося найефективніше виконувати свій громадський обов’язок і говорити «дякуємо» нашим військовим, аби наблизити перемогу. Тож, зазвичай у поїздки ми додатково веземо з собою психологів, барберів, кухарів тощо. 

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Публикация от Культурний Десант (@culturaldescent)

У нас є громадська організація і друзі, які допомагають закривати наші потреби. На виїздах ми живемо разом з хлопцями в казармах, а коли ми перебуваємо в пунктах постійної дислокації, то облаштовуємо свій побут самостійно. Щодо держави – вона має займатися тими напрямками, які самі себе забезпечити не можуть. А ми пораємося самі. Зіркові учасники не отримують жодних гонорарів. Ми беремо оплесками, уважними очима та, звісно, мертвими орками. Ось такий у нас «гонорар». 

Наразі я займаюся керуванням, стратегією, підбором людей і репертуару, а також розподіляю, хто з ким має їхати виступати, адже у нас одночасно працює кілька груп на різних напрямках. Займаюся й залученням коштів, координацією контенту, який ми створюємо, агітацією нових членів «Культурного Десанту».

Мойсей грає на скрипці, а Павло Вишебаба читає вірші. Зараз він працює над перекладом віршів захисника Гліба Бабіча, який, на жаль, загинув в минулому році. Наприклад, Анатолій Грабовий — наш директор, він займається координацією, а також всією юридичною діяльністю, а Саша Чемеров – музичний продюсер нашої організації.

___________________________________________

Я пишаюся жити в один час із Героями, яких я зустрів за цей рік.

Олександр Чемеров
музикант, продюсер

«Я б назвав себе одним із засновників «Культурного Десанту», оскільки розпочався він тоді, коли Коля запросив мене пограти для наших бійців у військовий шпиталь. Саме того дня і виникла ідея такої організації та почалася робота над її структурою.

З того часу проєкт перетворився на мультигалузеву організацію з командою, що являє собою потужний соціальний та культурний інструмент. Метою цього інструменту є прогрес і побудова свідомого та освіченого суспільства. Моя роль у «Культурному Десанті» – музичний продюсер, генератор ідей та артист.

Не можу виділити окреме місто, адже всі наші виїзди – неймовірний досвід.  Кожна поїздка – це побачення з долею, гаряче дихання життя на кордоні зі смертю, усвідомлення себе та єднання з однодумцями.

Під час війни я написав всього кілька пісень, але упродовж року видав достатню кількість треків, написаних за декілька років до повномасштабного вторгнення. Схоже, війна вплинула на мене ще до її ескалації, бо матеріал неначе пророчив події.

Я пишаюся жити в один час із Героями, яких я зустрів за цей рік. Пишаюся своєю родиною та друзями. Пишаюся людьми моєї країни, їхнім духом і шляхетністю. Мій головний вчинок – йти за покликом серця».

___________________________________________

Про поїздку до Херсона одразу після деокупації

Ми готували воїнів, хлопців і дівчат, до контрнаступу, тому були в тих місцях і заходили разом з військовими. Культурна місія у деокупованому місті дуже важлива. Адже протягом 9 місяців у херсонців не було доступу до культурних процесів в Україні: наших лідерів думок, музики, поезії, тих, хто їх любить і чекає. Ми давали їм свою підтримку за допомогою пісень, віршів, обіймів та спілкування.

Також дарували певні речі, аби, коли стане важко, вони могли повернутися у цей радісний час подумки. Бо на той момент ми розуміли, що деокупація Херсона дуже важлива для українців, тому русня намагатиметься помститися і насамперед від цього страждатимуть звичайні люди. Тому ми хотіли залишити щось, що згодом буде насичувати людей енергією, надавати силу та віру. 

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Публикация от Культурний Десант (@culturaldescent)

У Херсоні ми співали про Україну, про любов, про підтримку, про єдність, про те, що обов’язково переможемо. Ще я читав вірш про Херсон, який написав на підтримку цього міста ще у квітні. І весь той час у мене була мрія прочитати цей вірш на херсонській сцені. Мрія здійснилась!

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Публикация от Коля Сєрга (@thekolya)

Про роль блогерів після деокупації

Наразі часто буває: коли деокуповують якесь місто, блогери та медійники – як українські, так і закордонні – масово їдуть туди. Знімають репортажі, беруть інтерв’ю у місцевих… На мою думку, це зовсім не належить до туризму, як це дехто називає, я б назвав це місією, яку вони виконують. Вони показують не країну з якогось боку, вони транслюють актуальні події, залучають інформаційну, матеріальну, гуманітарну допомогу зі сторони партнерів. Туризм буде після перемоги. Який може бути туризм у країні, в який йде війна?! 

Про незвичні сюрпризи від публіки

Зазвичай нам дарують якісь трофеї: відстріляну «Стугну», бронежилет орка тощо. Ми потім розмальовуємо їх і продаємо на аукціонах, а отримані кошти залучаємо на потреби «Культурного Десанту».

___________________________________________

Найбільше пишаюся тим, що зібрав для своєї бригади волонтерів близько 17 мільйонів гривень.

Павло Вишебаба
поет, музикант, громадський активіст

«Якщо не помиляюся, саме восени 2022 року Коля написав мені і запропонував взяти участь у проєкті «Культурний Десант». Що там вагатися? Якщо треба, то треба! Не вважаю свою участь особливо важливою та значущою, чесно кажучи. Якщо мене просять почитати вірші, я це роблю. Мета — поділитися почуттями, можливо, для когось вони стануть у нагоді і якось допоможуть переосмислити той досвід, який наразі переживають українці. Я приїжджаю, читаю вірші хлопцям, дарую їм свої книги.

Ми здебільшого їздимо не по містах, а по позиціях хлопців і дівчат, які служать у ЗСУ. Але найбільше мене вразила, мабуть, поїздка на Харківщину, на звільнення міста Балаклії. Багато людей стояли за гуманітаркою, ми підійшли з Колею і почали спілкуватися з ними, заспівали українською, я прочитав вірша. Вони плакали від того, що чують українську мову, українську пісню, українську поезію. Це дуже запам’яталося.

Там вже, в Балаклії, до мене підійшов хлопець, який сказав, що вони півроку були під окупацією, але він дивився на YouTube мої відео, мої звернення, слухав мої вірші. Він втратив маму під час окупації, але сказав, що мій YouTube-канал йому дуже допомагав тримати зв’язок з Україною — це, мабуть, був найбільш емоційний момент.

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Публикация от Павло Вишебаба (@vyshebaba)

Під час війни я став більше писати, а люди стали мої вірші більше читати. Писати чи не писати – це відбувається згідно з життєвим досвідом, життєвим циклом і я знаю, що багатьом наразі не пишеться. У мене також трапляються такі періоди в житті, але зараз вірші «народжуються» дуже непогано.

Мабуть, найбільше пишаюся тим, що зібрав для своєї бригади волонтерів близько 17 мільйонів гривень. Це допомагає зберігати життя моїм побратимам, допомагає ефективніше воювати з ворогом. Це, мабуть, важливо, що моя творчість «монетизується» у збереження життя, мені хочеться в це вірити».

___________________________________________

Про хейт у свій бік із закидами «поки одні воюють, хтось розважає»

Це зазвичай роблять люди, які не розуміють, як побудована система армії, як розподілена відповідальність, як працює структура загалом. Як ми можемо реагувати на незнання? Ми можемо пояснити, чому це важливо і чому, коли хтось намагається тикати пальчиком, він нічого не робить, лише заважає. Адже цим ви не наближаєте перемогу, а могли б. Тому краще припинити займатися дурницями і працювати заради спільної мети.

Жанр, в якому ми працюємо, це зовсім не розвага — це мікс культурних і психологічних прийомів, які працюють на певний результат. Це приведення воїна до найпродуктивнішого стану за допомогою культурних інструментів. Культура – це терапія колективного несвідомого. Ми працюємо з цінностями, з переконаннями і віруваннями. Ми можемо розважати, але тільки тоді, коли розуміємо, що саме тепер розваги необхідні для того, щоб встановити контакт і донести важливі речі. 

Жанр, в якому ми працюємо, це зовсім не розвага — це мікс культурних і психологічних прийомів, які працюють на певний результат.

Тим, хто думає, що ми просто розважаємо, варто подивитися на нашу роботу зсередини, а вже потім робити висновки. Бо немає нічого гіршого, ніж бути невігласом. Саме ця вада є проблемою всього людства, саме невігластво є тим, що перемогло в росії, тому ми бачимо, як вони поводяться зараз. Отже, не будемо уподібнюватися їм, все ж таки ми – українці, а бути українцем – це дуже велика відповідальність. Тож, намагаймося впоратись з цим та бути гідними громадянами. 

Про роботу з психологом

У мене є супервізор – психологиня, з якою я спілкуюся і раджуся щодо нашої діяльності. Коли десь можу звернути не туди, вона допомагає мені визначити правильний шлях, який буде максимально корисним для загальної мети. Сили працювати далі ми знаходимо у справі, яку робимо. Адже ми всі в неї віримо та бачимо ефективність та результат. Це надихає.

Сили, зазвичай, знаходяться тоді, коли думаєш: «Залишу все». А потім дивишся і розумієш: якщо залишиш, ніхто не підхопить. Бо це – твоя справа, і ти маєш нести її. У такі моменти засучуєш рукава і працюєш далі. Бо якщо Бог дає тобі ідею, то дає і сили з цим впоратись.

Про вчинок, яким пишається найбільше

Відверто, навіть не знаю, чим пишаюсь найбільше. Але можу впевнено сказати, що одне з найважливіших і найправильніших рішень в моєму житті – 25 лютого вступити до лав ЗСУ. Все, що відбувалося далі – це вже наслідок цього рішення.

Ми вирішили заглибитись у цю актуальну тему і з’ясувати, у чому їхні особливості і переваги у порівнянні з більшістю тих, які ми бачимо на полицях супермакетів. А також, як слід вживати «живі» олії і які з них користуються найбільшим попитом серед українців. 

За поясненнями ми звернулися до експертки, власниці крафтового виробництва сиродавлених олій «Живодар» Катерини Ніколаєвої. Разом із чоловіком вони кілька років мріяли заснувати сімейне виробництво і нарешті зробили це, але за кілька тижнів почалося повномасштабне російське вторгнення. Було прийняте рішення: продовжувати роботу й віддавати 100% прибутку на благо ЗСУ та волонтерських потреб. Чудовий приклад непереможності українців!

Подружжя власноруч виробляє «живу» олію найекологічнішим способом: на ручних пресах, методом першого холодного віджиму, тим самим зберігаючи усі найкорисніші, натуральні вітаміни та мікроелементи, й даруючи споживачам здоров’я.

 

Натуральна сиродавлена олія, яка не має жодних домішок, ніколи не буде стояти роками на полиці магазину.

Катерина Ніколаєва
власниця крафтового виробництва сиродавлених олій «Живодар» 

«Ми – те, що ми їмо» – відома формула. Загалом це здоровий раціон, корисний для організму. Існує безліч дієт та систем харчування, й в усіх них важлива натуральність їжі. Рослинні олії – продукт, без якого складно уявити нашу кухню. Це традиційний, важливий інгредієнт у багатьох стравах, адже це прекрасна заправка до салатів, каш, смузі та супів. Головне, щоб олія була саме сиродавленою. Чому це так важливо, розкажу максимально детально й поясню, які наслідки для нашого здоров’я мають олії промислового виробництва, зокрема рафіновані – на жаль, зазвичай мало хто про це замислюється.

Як виробляють олію у промислових масштабах?

На великих виробництвах переважно використовують шнековий прес, він дає більший вихід олії, безперервність, швидкість виробництва. Але в процесі обертання шнекових валів насіння та масло нагріваються від сили тертя і стикаються з металом. Масло на виході виходить дуже нагрітим. Температура може бути понад 100 градусів за Цельсієм.

Є виробники, які кажуть, що у них є система охолодження, ми куштували таку олію – вона все одно пахне смаженою, просто трохи менше. Також чимало виробників смажать і подрібнюють насіння перед віджиманням або віджимають вже у спеціальній машині, яка і смажить, і віджимає. Вихід олії з гарячого смаженого насіння набагато більше, ніж із насіння кімнатної температури, але користі від такої олії набагато менше!

Наступний найпоширеніший метод віджимання олії – це екстракція. Насіння міститься в екстрактори, заливається розчинником (екстракційним бензином або нефрасом) – це сприяє виділенню олії з насіння. Екстракція є найефективнішим способом вилучення олії із сировини.

Дозволяє максимально витягти до 99% олії з насіння та горіхів. Проводиться у спеціальних апаратах – екстракторах. В процесі віджиму олія нагрівається понад 200 градусів за Цельсієм. Далі олія проходить багато етапів очищення від розчинника – до рафінації: гідратація, відбілювання, дезодорація, виморожування та кілька фільтрацій.

У рослинних оліях при сильному нагріванні утворюються отруйні сполуки: акролеїн, акриламід, вільні радикали та полімери жирних кислот, гетероциклічні аміни, бензпірен. Ці речовини токсичні та негативно впливають на клітини, тканини та органи, прискорюють процес старіння. Стінки судин під їхнім впливом стають крихкими та вразливими. Підвищується ймовірність виникнення злоякісних новоутворень, а також виникнення атеросклерозу серця та судин.

Щодо рафінованих олії, то рафінація не гарантує повного очищення від усіх шкідливих хімічних речовин, які були використані для одержання продукту. У такій олії відбувається повне руйнування корисних елементів. Під час екстракції та рафінації молекули цінних жирних кислот природної рослинної сировини деформуються до невпізнання.

У людини, що регулярно вживає рафіновану рослинну олію, згодом можуть розвиватися різні захворювання.

Так виходять трансжири – трансізомери жирних кислот, які засвоюються організмом. Тільки уявіть: у рафінованій олії міститься до 25% таких молекул! Трансізомери не виводяться з організму і поступово накопичуються у ньому. Через це у людини, що регулярно вживає рафіновану рослинну олію, згодом можуть розвиватися різні захворювання.

Чимало торгових марок у магазинах нас обманюють! У багатьох із них елементарна соняшникова олія пахне смаженим насінням. Виходить, кажуть, що олія холодного віджиму, а фактично – гарячого. Якщо взяти, наприклад, соняшникову олію – у всіх термооброблених олій запах набагато сильніший, аніж у сиродавлених, у яких смак і запах ніжний, легкий, без відчуття смаженого насіння. Сиродавлені олії – легкі, дуже ніжні та приємні за текстурою.

Чимало торгових марок у магазинах нас обманюють! У багатьох із них елементарна соняшникова олія пахне смаженим насінням. Виходить, що олія нібито холодного віджиму, а фактично – гарячого.

Як виробляють сиродавлену олію на крафтовому виробництві «Живодар»?

З пошуком гарної сировини спочатку було багато складнощів. Поступово ми знайшли наших українських фермерів, які вирощують рослини без пестицидів. Пам’ятаємо, коли дзвонили різним виробникам і питали про якість, і казали що ми будемо пророщувати насіння – нас трохи не розуміли, а деякі навіть сміялись. Бувало так, що ми три рази повертали поставку одного виду насіння, бо воно у нас не проростало.

Коли я дзвонила постачальнику, першим запитанням було: «Що, знову не росте?» Тепер усі складнощі позаду: працюємо з «нашими» людьми, однодумцями, які розуміють що і як, і теж вболівають за здоров‘я нації. Попри все ми продовжуємо постійно перевіряти якість сировини, адже це здоров‘я багатьох людей і наше власне!

Найголовніша умова для отримання натуральної сиродавленої олії – віджимання при кімнатній температурі, без нагрівання і контакту із залізом. Насіння насипається в тканинний мішечок, кладеться в барило, зверху подається поступовий тиск за допомогою гідропресів. За рахунок тиску насіння стискається, і з нього витікає олія.

Ані насіння, ані сама олія ніяк не обробляються, й ми не застосовуємо жодних консервантів для зберігання, адже виробляємо кожну партію під замовлення. Оскільки віджим відбувається без нагрівання і за допомогою ручного метода, кількість олії, в залежності від виду, з одного пресу виходить від 100 до 1000 мл за один цикл – на це все йде приблизно чотири години.

Найголовніша умова для отримання натуральної сиродавленої олії – віджимання при кімнатній температурі, без нагрівання і контакту із залізом. 

Натуральна сиродавлена олія, яка не має жодних домішок, ніколи не буде стояти роками на поличці магазину, як більшість олій виробництва промислових масштабів. Останнє – «дешева» отрута, яку ми купуємо, шкодимо організму, а потім купуємо ліки, щоб допомогти, і шкодимо знову. А треба лише не заощаджувати на своєму здоров’ї, заплатити трохи більше і вживати натуральний, корисний продукт, який не шкодитиме організму! Сиродавлена натуральна олія має зберігатися у холодильнику, на деякі види максимальний строк придатності – лише шість місяців.

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Публикация от Жива Олія ТМ «ЖИВОДАР» (@natural_oils.kiev.ua)

Нам спочатку було складно доносити до покупців, у чому відмінність сиродавленої олії від інших і чому в неї більш висока вартість. Усі, хто скуштує сиродавлену олію, потім купує тільки її. Сиродавлені рослинні олії містять корисні вітаміни, незамінні жирні кислоти, природні антиоксиданти, фосфатиди, токофероли. Оскільки вони не піддаються жодній обробці, в них зберігаються всі цілющі властивості, властиві виду сировини. Наприклад, лляна олія сприяє підтримці цілісності клітинних мембран, здоров’ю судин, нервів та серця. Вона позитивно впливає на шкіру, волосся та еластичність тканин.

Переходити на один вид олії, аби якнайшвидше її використати, не варто – її «соло» може порушити баланс у вживанні жирних кислот.

Топ-5 олій виробництва, які користуються найбільшим попитом

Серед одинадцяти видів олій, які ми виробляємо, найбільшою популярністю користується гарбузова олія. Вона має антипаразитарний ефект, сприяє відновленню клітин печінки.

Соняшникова містить вітамін Е, який захищає від передчасного старіння. Кунжутну олію активно використовують для профілактики остеопорозу завдяки наявності в ній кальцію, фосфору. Конопляна ж олія як ніколи актуальна в холодний період року, оскільки сприяє зміцненню імунітету. А олія чорного кмину – це взагалі «чорне золото», натуральний антибіотик, який вбиває все патогенне в організмі, не зачіпаючи власну мікрофлору.

Для кожної людини найсмачніша певна, «своя» олія. Проте смаки та потреби можуть змінюватися з часом, в залежності, яких вітамінів і мікроелементів не вистачає організму саме зараз. Дорослій людині щоденно можна споживати до п’яти столових ложок різних олій, дитині – виміри в чайних ложках, а немовлятам з моменту введення прикорму – у крапельках! Водночас цілком переходити, скажімо, на один вид олії, аби якнайшвидше її використати, не варто – її «соло» може порушити баланс у вживанні жирних кислот.

А давньоіндійська мудрість вчить, як із їхньою допомогою очистити організм. Для цього потрібно натщесерце кавову ложечку олії запити склянкою теплої, майже гарячої води – це допоможе позбутися вранішньої, найбільш токсичної жовчі.

Ми хочемо дарувати нашій нації здоров‘я, тому працюємо на совість і з любов‘ю. Звісно, й самі вживаємо нашу продукцію, адже ми впевнені у ній на всі 100 відсотків!

23 лютого Анастасія разом із командою завершила зйомку нової колекції, яка вже через кілька днів мала красуватися у столичному шоурумі бренду. Але, як це знайомо кожному українцю – події 24 лютого в одну мить зруйнували всі плани та звичне мирне життя.

Дбаючи про безпеку двох маленьких дочок, Анастасія виїхала за кордон, як і багато хто з українок. Усвідомивши реальність, яка настала, тимчасовий «стоп» у бізнесі дизайнерка розцінила як можливість для нового старту. Переїхавши до Франції, вона почала працювати над новими проєктами, аби розвивати не лише власний бренд, а й допомогти вийти на європейський ринок іншим вітчизняним маркам.

Про нове життя в Парижі, сюрпризи своїм клієнткам під час війни, про організацію pop-up store українських брендів у межах Paris Fashion Week та створення креативного fashion-простору з одягом made in Ukraine дизайнерка у подробицях розповіла в інтерв’ю INSIDER.UA.

Про переїзд до Франції

Коли, на жаль, довелося залишати країну і думати, де тимчасово мешкати з доньками та продовжувати працювати, було вирішено їхати до Франції. Париж для мене досить рідне місто, тут я закінчувала Istituto Marangoni Paris за курсом Fashion Business. Моє знання французької мови також стало перевагою. Тепер світова столиця моди стане місцем, де я представлятиму не лише свій бренд, а й допомагатиму іншим українським дизайнерам розвиватися на міжнародному рівні.

Як і у всій Європі, люди у Франції нікуди не поспішають. Це не найкраща риса у веденні бізнесу, та й загалом у житті, як на мене. Також важливо зазначити, що Україна попереду європейських країн щодо технологій. Те, що у нас організовано швидко і можна зробити через смартфон у три кліки, у Франції займає багато часу. Кількість бюрократичних процесів дуже велика і, що найсумніше, не завжди виправдана.

Україна попереду європейських країн щодо технологій.

Саме тому я не намагаюся звикнути до нового темпу, а навпаки, зберегти свою мобільність і активність, щоб культивувати внутрішні якості успішної людини. Плавність у роботі – це минуле століття. У Франції я веду бізнес так само, як це роблю в Україні.

Про трансформації бренду Nai Lu-na під час війни

Протягом перших місяців після початку війни ми зробили недовгу паузу. Прийшовши до тями відносно швидко, я розуміла, що зупинятися точно не можна, потрібно продовжувати рухатися. Насамперед ми відновили виробництво, але, на жаль, більша частина команди роз’їхалася. Хтось повернувся, хтось – ні, але це не завадило нам запустити робочий процес ще у березні, аби відшити колекцію.

Бажання транслювати дух вільної, прогресивної України було сильнішим за страх.

Бажання йти далі, виходити на міжнародний ринок, експортувати, розвивати бренд, транслювати дух вільної, прогресивної України було сильнішим за страх. Незабаром разом із виробництвом почав працювати і сайт, а з червня – шоурум у Києві. Так ми повноцінно поновили постачання замовлень нашим клієнтам. Пам’ятаю, мені написала клієнтка з Харкова, що їй дуже сподобалася наша сукня, але наразі вона сидить у бомбосховищі й не може її носити. Але думка про те, що вона гулятиме в цій сукні вулицями мирного міста, дуже гріла їй душу.

 

Близько 40% наших клієнтів були змушені залишити Україну та виїхати до Європи.

Протягом цих місяців ми робили спеціальні пропозиції нашим клієнткам чи просто презенти, щоб підтримати їх. Розуміння того, що в ці жахливі дні ми даруємо їм хоч маленьку, але радість, допомагало продовжувати бізнес. Завдяки тому, що ми не зупинилися, бренд працює, продажі є. Ціни у гривні на вже виготовлені товари ми зберегли та не плануємо підвищувати, оскільки закупівлі тканин були зроблені ще до війни. Підвищення прайсу на нову колекцію, на жаль, неминуче.

Ми робили зріз статистики та з’ясували, що близько 40% наших клієнтів через війну виїхали до Європи. Цей факт став відправною точкою нашої трансформації та запуску нового проєкту на європейському ринку.

Про створення проєкту EXPАNSION

EXPANSION – це креативний fashion-простір, який відкриває нові перспективи розвитку брендів made in Ukraine. Ми знайомимо покупців усього світу з унікальними нішевими брендами та надихаємо на пошук свого бездоганного стилю. Ми об’єднуємо online та offline-проєкти. Це не лише інтернет-магазин, а й ще інформаційно-освітня платформа. Наприклад, у нашому розділі INSPIRATION ми розповідаємо про граматику стилю, fashion-етикет, знайомимо з трендами світової моди. Вже у жовтні 2022 року ми відкриємо двері нашого концепт-стору в Парижі.

Ми селективно підходимо до вибору кожного дизайнера, кожної моделі, яку представляємо в EXPANSION. Робимо акцент не тільки на високу якість продукту та унікальний дизайн, але культивуємо високу культуру ведення бізнесу, усвідомленості та самовіддачі. Це дуже сильна риса українців – робити свою роботу на 1000%, чим Європа нині не розпещена.

Online-магазин EXPANSION вже розпочав свою роботу і дозволяє покупцям із понад 50 країн придбати речі, вироблені в Україні. Ми налагодили оперативну доставку клієнтам по всій Європі, авдяки наявності двох складів – у Києві та Парижі.

Це дуже сильна риса українців – робити свою роботу на 1000%, чим Європа нині не розпещена.

Європейський ринок нині є для нас пріоритетним, але водночас для українського покупця ми залишили особливі цінові умови: товар коштує на 30% нижче, ніж для клієнтів із інших країн. Таку ж політику закладено і в етапах формування команди, 95% якої – це українці. Допомагати економіці нашої країни та давати робочі місця людям, зокрема й зайнятим віддалено, – це завдання номер один для нас як компанії.

Про pop-up в Парижі під час Paris Fashion Week

Наш pop-up у Парижі пройде з 26.09 до 02.10.2022, під час Paris Fashion Week. Також ми проведемо fashion-performance за участю українських дизайнерів, буде запрошено пресу та інфлюенсерів – їхні імена я поки що не можу розголошувати, зроблю це на початку вересня в офіційному прес-релізі. На сьогодні у нас заплановано безліч колаборацій з блогерами, інтерв’ю зі ЗМІ, щоб дати максимальне медійне охоплення нашій платформі. Нехай якнайбільше людей дізнається, де можна купити якісний fashion-продукт made in Ukraine, і реально підтримає економіку нашої країни.

Для нашого заходу ми вже обрали чудову світлу локацію в історичному районі Парижа – Le Marais за адресою 20 Rue Pierre Lescot. Щоб гідно презентувати наш проєкт та український fashion-ринок, в організації pop-up я приділяю увагу кожній деталі, незважаючи на те, що він триватиме лише тиждень.

За 10 років розвитку свого бренда на міжнародному рівні – а це і Париж, і Нью-Йорк – у мене накопичилася достатня кількість контактів із пресою та людьми зі сфери моди. Звичайно ж, я звертаюсь насамперед до них. Але в цьому проєкті дуже важливо, щоб кожен бренд, який приєднався до нас, ставився відповідально до своїх завдань. У цьому ланцюжку важливо все: починаючи від якісного продукту, гідного фото- та відеоконтенту, до оперативного реагування на замовлення та роботи команди загалом – як на нашій платформі, так і всередині бренду.

Українцям, які живуть у Франції зі статусом «тимчасовий захист», дозволено не лише офіційно працювати, а й вести бізнес.

Про переміщення бізнесу до Парижа

Я вже зареєструвала компанію у Франції. До речі, українцям, які живуть у Франції зі статусом «тимчасовий захист», дозволено тут не лише офіційно працювати, а й вести бізнес. Ця бюрократична процедура необхідна для того, щоб наш концепт-стор працював офіційно й ми могли орендувати приміщення, наймати персонал. Скажу відверто, я не маю великого бажання поповнювати скарбницю Франції, всі грошові надходження від онлайн-продажів ми намагаємося проводити через українську компанію, хочеться підтримувати насамперед економіку нашої країни.

Наприклад, у відомому паризькому районі Le Marais оренда шоуруму коштує 8-12 тисяч євро на місяць. Щодо вимог до власника бізнесу або податкового законодавства, у Франції є такі нюанси:

• мінімальна заробітна плата у Франції – 1200 євро на місяць;
• податки дуже високі, прибутковий податок скаладає понад 40% ;
• обов’язковим у рітейлі є ПДВ, це стосується і online, і offline-продажів. Він складає 20%;
• складна система оподаткування: щоб правильно підібрати форму підприємництва, потрібно враховувати багато факторів та специфіку бізнесу.

Звичайно, зараз не ті часи, щоб інвестувати в неуспішні проєкти. Майбутній pop-up – це перший крок на шляху до відкриття постійного концепт-стору в Парижі. Головна мета – більш точно відчути асортимент, який слід представляти надалі, а також оцінити, хто з дизайнерів готовий працювати професійно та відповідально за нинішніх непростих умов.

Про особистісні трансформації за час війни

Ці складні часи я сприймаю як випробування для нашої нації загалом. Перші місяці нам усім було складно морально, особисто я не могла себе організувати, почати рухатися вперед, побачити просвіт у тому, що відбувається. Але саме ці складнощі стали великою нагодою почати все з чистого аркуша.

Головне – почати рухатися: відновлювати ресурси, контакти, цілі. Це непросто, але тільки в таких умовах можливе зростання. Важливо правильно оцінювати ситуацію, у якій вам довелося опинитися. Я сприймаю це як бар’єр, для подолання якого знадобиться у тисячу разів більше зусиль. У нас немає часу зволікати, відтепер треба щодня рухатися вперед і робити у десятки разів більше, ніж до війни. Працювати, відроджувати, якщо є можливість, якщо її немає – будувати заново.

Про відмінність у стилі француженок та українок

Я завжди вивчаю це питання глибоко: як відрізняється стиль в одязі француженки, американки, українки? Це надихнуло мене на вивчення fashion-етикету, який згодом став окремим розділом INSPIRATION на онлайн-платформі EXPANSION. Там ми висвітлюємо теми, пов’язані з тонкощами граматики стилю шляхом дослідження того, як одягаються жінки різних культур, що впливає на їхні образи та яку енергію вони несуть у собі.

Якщо ж говорити саме про француженок, то я добре відчуваю тонкощі їхнього шарму – у простоті та легкому ставленні до своєї зовнішності. Вони приділяють більше уваги деталям, мене завжди надихала їхня легкість і смак в облаштуванні свого побуту. Французькі жінки не лінуються робити сервірування столу для свого «déjeuner» (обід), інтер’єр їхньої оселі найчастіше декорований за допомогою книг та різних квітів. Це стосується й вибору одягу: він у них некричучий, але завжди з дивовижними деталями. Стриманість та мінімалізм – основа французького стилю.

В українок у цьому сенсі теж унікальне бачення естетики, жіночності, адже вони за будь-яких обставин знаходять час для себе і ставляться до своєї зовнішності найчастіше набагато старанніше, ніж мешканки тієї ж Франції чи Швейцарії.