Другий шанс на життя: рецензія на нову стрічку Меггі Джилленгол «Наречена!»
Те, що не встигла сказати Мері Шеллі
1818 року британська письменниця Мері Шеллі опублікувала роман «Франкенштайн, або Сучасний Прометей» — історію про вченого Віктора Франкенштайна, який збирає людину з частин тіл померлих. Відтоді десятки режисерів пропонували свої екранні інтерпретації цього сюжету. Здавалося б, роман уже переосмислено вздовж і впоперек, а всі можливі трактування давно втілені в кіно. Проте, як з’ясувалося, місіс Шеллі розповіла про своїх персонажів ще далеко не все.
У культурному просторі закріпилися переважно два образи — Франкенштайн та його наречена. Якщо про першого ми знаємо чимало, то загадкова жінка завжди залишалася в тіні, а її ім’я згадувалося лише побіжно й майже завжди у зв’язку з коханим. Утім, американська режисерка Меггі Джилленгол вирішила змінити цей баланс, зосередивши увагу саме на історії обраниці Франкенштайна у новому фільмі «Наречена!»
Сюжет
У Чикаго 1930-х роках самотній Франкенштайн звертається до геніальної науковиці, докторки Юфроніус, із відчайдушним проханням — створити йому супутницю. Їхній експеримент повертає життя вбитій молодій жінці — так народжується Наречена. Проте замість очікуваної гармонії світ стрімко втрачає рівновагу. Науковий прорив перетворюється на небезпечну історію про кохання вигнанців, руйнівну одержимість і ланцюг подій, що ставлять під сумнів саму межу життя зі смертю.
Акторський склад
Головну роль загадкової Нареченої виконала ірландська акторка Джессі Баклі, відома за стрічками «Гамнет», «Я думаю закінчити це все» та «Говорять жінки». Глядачі також пам’ятають її за яскравими ролями в телешоу «Фарґо» та мінісеріалі «Чорнобиль».
Роль самого Франкенштайна виконав Крістіан Бейл, якого також називають «актором-трансформером». Це прізвисько цілком виправдане: заради перевтілень він здатен на радикальні експеременти з власною вагою. Переконатися в цьому можна, переглянувши стрічки «Американський психопат», «Машиніст», «Боєць» та «Темний лицар».
Режисерка
Меггі Джилленгол — американська акторка, сценаристка та режисерка, шанована за прихильність до психологічно складних ролей і виразного авторського стилю. Вона є лауреаткою премії «Золотий глобус» та дворазовою номінанткою на «Оскар» (за акторську роботу та сценарій).
Популярність Джилленгол принесли ролі у фільмах «Посмішка Мони Лізи», «Донні Дарко» та «Темний лицар». Її режисерський дебют відбувся 2021 року зі стрічкою «Втрачена донька», знятою за мотивами однойменного роману Елени Ферранте.
Голос Мері Шеллі
Працюючи над твором, письменник прагне не лише розповісти захопливу історію, а й розпочати діалог зі своїм читачем. Саме персонажі стають тим містком, що поєднує автора з аудиторією.
Хоча оригінальний твір Мері Шеллі вважається завершеним, залишається відчуття певної недоказаності. Протягом усього фільму Наречену переслідує постать письмениці. Це не марення, а спроба встановити контакт: можливість проговорити те, що авторка не встигла висловити за життя. Так головна героїня стає своєрідним ланкою між епохами та поколіннями.
Стрічка присвячена не лише темі оживлення матерії. Це роздуми про те, хто має право розповідати історію героя і чи може він існувати окремо від свого творця.
Божевілля на тацполі
Окреме місце в стрічці «Наречена!» посідає хореографія. Двоє монстрів, на яких полює суспільство, влаштовують справжній хаос серед «нормальних» людей. Спершу глядачі не розуміють природи їхнього танцю, але згодом цей дивний ритм захоплює й інших. Не щодня випадає нагода спостерігати таку органічну взаємодію чудовиськ і людей на одній сцені.
Цієї миті здається, що й межа між ними стирається. Френк і Наречена — не зовсім люди, але мають усі шанси ними стати, тоді як гості поважного заходу рухаються так само незграбно й безладно. Танок нівелює зовнішні відмінності, оголюючи спільну вразливість.
Переглядаючи старі кінофільми, Франкенштайн завжди уявляв себе їхнім героєм — ніби теж проживає там, серед інших, своє щасливе життя. Він ніколи не відчував себе частиною соціуму, але саме в цій сцені, уперше за весь час, прірва між людьми й потворами зникає, дозволяючи їм стати єдиним цілим.
Жінкам є, що сказати
Оскільки події стрічки розгортаються в першій половині XX столітя, однією з основних проблем епохи є гендерна нерівність. Вона прочитується навіть у лініях другорядних героїнь, які прагнуть впливу. Зокрема, пані детектив, яка невтомно переслідує пару, намагається довести: її голос має таку саму вагу, як і чоловічий. Утім, ця наполегливість залишається непоміченою суспільством.
Символічно, що за сюжетом фільму мафія відрізає язики своїм жертвам, ніби воліючи позбавити жінок права голосу навіть після смерті. У цій реальності жінка зводиться до об’єкта — інструмента для задоволення чоловічих потреб. І, як бачимо у стрічці, не має значення, який вигляд вона має і в якому стані перебуває: жива, поранена чи напівмертва, як сама Наречена
Саме тому її образ постає символом боротьби за власне право голосу — його намагаються придушити, але зрештою він неминуче проривається назовні.
Ми ніколи не дізнаємось, якою була б Наречена, якби її встигла описати сама Мері Шеллі. Проте можна сміливо стверджувати: Франкенштайн отримав гідну пару, а глядачі неординарне, хаотичне, але по-своєму прекрасне кіно.
Люди досі сперечаються про життя після смерті. Виявляється, воно можливе, адже Наречена знайшла та зрозуміла себе лише тоді, коли її шлях розпочався вдруге. Кожному потрібен шанс на нову спробу, щоб нарешті все зробити правильно.
