Ексклюзив: 74-ий Канський кінофестиваль в об’єктиві українки Діани Копайгори

74-ий Канський кінофестиваль завершився, потішивши фанатів кіно, моди й світових селебріті. Щодня на червоній доріжці ми в деталях розглядали світлини Белли Хадід, Тільди Суінтон, Шерон Стоун та багатьох інших знаменитостей. А 24-річна українка Діана Копайгора, яка вже 5 років живе та займається професійною фотографією у Відні, побувала в буквальному сенсі по інший бік об’єктива та здійснила давню мрію, вперше ставши одним із офіційних фотографів кінофестивалю. Своїми враженнями та ексклюзивними кадрами вона поділилася з INSIDER.UA.

Про мрію

За п’ять років життя та роботи у Відні мені доводилося знімати дуже багато австрійських знаменитостей. Захотілося спробувати себе на світовій арені й Канський кінофестиваль був однією з найкращих можливостей випробувати себе. Це була моя ініціатива, я завжди мріяла побувати тут, подивитися, як все це працює і надихнутися, адже я з дитинства мріяла займатися кінематографом і бути режисеркою. Власне, так я й прийшла до ідеї стати фотографом. Але побувавши в Каннах, мені здається, я продовжу прагнути своєї мети і спрямую свої зусилля у бік кіноіндустрії – тут дуже цікаво!

Того досвіду, який я здобула, неможливо знайти в жодному університеті кінематографії, ані в Україні, ані в Європі.

Ті люди, яких я тут зустріла, той досвід, який я здобула – неможливо знайти в жодному університеті кінематографії, ані в Україні, ані в Європі. Тут я мала можливість відвідати всі прем’єри, побувати на прес-конференціях, послухати топових режисерів та акторів, надихнутися їхнім досвідом, зрозуміти, як вони мислять і як вони прийшли до того, ким вони стали.

Про мотивацію

У межах фестивалю я відвідала перегляд одного документального фільму, де була також присутня неймовірна актриса Тільда Суінтон. Це була дуже маленька зала, ми були всі разом там, дивилися цей фільм – це божевільне почуття! Коли ти так близько із цими людьми і відчуваєш їхню енергетику, у тобі ще більше міцнішає прагнення стати таким, як вони, досягти тих самих висот. Це дуже надихає.

Також, звісно, метою було зробити класне портфоліо, щоб мене помітили, а мої світлини опублікували. Мені було дуже приємно, що багатьом моделям, дуже відомим, які мають зразковий смак й величезний досвід роботи перед камерою, сподобалися мої фото, вони їх оприлюднювали у своїх акаунтах. Це мене ще більше мотивує!

Коли ти бачиш знаменитостей, що йдуть червоною доріжкою, всі твої думки зникають, ти думаєш лише про те, як зробити ідеальний кадр, який може увійти в історію.

Було дуже складно потрапити сюди, отримати акредитацію та спеціальні доступи на червону доріжку та фотоколл. Проте ще складніше зробити гарний кадр! За нього треба боротися, треба думати, ловити потрібний момент, не упускати фокус, не звертати увагу на свої відчуття – втома була шалена, ми знімали щодня.

Але коли ти бачиш знаменитостей, що йдуть червоною доріжкою, всі твої думки зникають, ти думаєш тільки про те, як зробити ідеальний кадр, який може увійти в історію. Це мене шалено мотивує, і я не відчувала жодної краплі втоми, хоч тіло і подавало перші ознаки вже за кілька днів. Але я була сповнена рішучості знімати фестиваль до кінця, зробити круті кадри, щодня робити краще, ніж учора.

Про зовнішність зірок та «Фотошоп»

Всі знаменитості та моделі – вони й правда дуже красиві! І у житті, і на фото. Звичайно, я трохи використовую «Фотошоп». Я намагаюся трохи виділитися серед інших фотографів, тому що люди, які знімають репортаж, майже не використовують ретуш у кадрі, але я знаю, що подобається дівчатам, редакторам, що подобається в Інстаграм, і враховую всі ці моменти. Тому зовсім трошки обробляю фото – у своєму стилі, як я відчуваю. Думаю, завдяки цьому вони виділяються на тлі інших, їх помічають.

Коли виходила Белла Хадід у тій самій сукні Schiaparelli, мені здається, ніхто не дихав!

До того ж я прагнула знімати крупніші плани, щоби нічого зайвого не потрапляло в кадр. Зрозуміло, у людини на великому портреті можуть бути якісь недоліки, які варто коригувати ретушшю. А от коли на камери виходила Белла Хадід у тій самій кутюрній сукні Schiaparelli, мені здається, ніхто не дихав!

У неї така шалена енергетика, вона настільки гарна, просто ідеальна в житті, що зніматиме її – одне задоволення. Мабуть, момент її появи, коли перекрили всю червону доріжку, вразив мене найбільше. А в іншому зірки нічого особливого не роблять, хоча, мабуть, ще запам’ятався Тім Рот, який показав «Fuck» на фотоколлі! (сміється)

Ще запам’ятався Тім Рот, який показав «Fuck» на фотоколлі.

Про організацію кінофестивалю

Мені було дуже приємно працювати на фестивалі – все дуже добре і грамотно організоване, на найвищому рівні. Продумано чітке та своєчасне розсилання з програмою кожного наступного дня для фотографів, забезпечено спеціальний бейдж, доступи, кафе та тераса для фотографів з безкоштовними кавою та напоями, щодня – безкоштовний тест на коронавірус, без якого ти не можеш зайти на територію фестивалю та до червоної доріжки. Все добре продумано, високий рівень безпеки та чистоти – доріжку чистили щодня.

Ти, як учасник фестивалю, можеш відвідувати ті самі заходи, що й зірки світового масштабу.

Також у нас, фотографів, була можливість дивитись фільми конкурсної програми – і все це абсолютно безкоштовно. Ти, як учасник фестивалю, можеш відвідувати ті самі заходи, що й зірки світового масштабу. Ще важливо – колеги. Більш досвідчені фотографи, які відкрито діляться своїм досвідом на фестивалі та загалом досвідом зйомок. Це безцінні майстер-класи!

Я вперше була у Каннах, і, щиро кажучи, за весь час фестивалю українських фотографів я тут не зустрічала. Взагалі навіть російськомовних фотографів загалом дуже мало. Тим ціннішим мені було попрацювати тут! Це лише приємні враження, як я вже говорила – організація, люди, персонал тощо – всі дуже доброзичливі, атмосфера на фестивалі панувала просто крута!

Про дрес-код для фотографів

Для фотографів теж діяв дрес-код: чоловікам – обов’язково смокінг та метелик, а дівчатам – чорна сукня чи костюм. Я намагалася комбінувати гардероб в межах цих вимог. Для чого це важливо: коли ти знімаєш, неминуче в кадр потрапляють інші фотографи і це має бути, скажімо так, «чорна маса», що не виділяється, щоб не порушувати гармонію.

Чоловікам – обов’язково смокінг та метелик, а дівчатам – чорна сукня чи костюм.

Серед фотографів, звісно, була переважна кількість чоловіків, оскільки це фізично дуже важка робота. У багатьох з них по три камери, навіть не збагнути, як вони все це витримують!

Жінок було дуже мало і здебільшого не юних дівчат, тому я привертала багато уваги, що, власне, було мені на руку – мені всі прагнули допомогти, підказати, пропустити вперед і сприяти. (сміється)

Фото: Диана Копайгора