Євгенія Емеральд про партнерські пологи, імʼя донечки і розлуку з чоловіком через війну
Вже понад двадцять років у другу неділю травня в Україні відзначають День матері. Під час війни як ніколи важлива роль матерів. Одні з них відпускають на фронт своїх кровинок, а інші народжують дітей, не відкладаючи життя на «потім». Серед останніх і героїня нашого спецпроєкту, присвяченого Дню матері – снайперка Євгенія Емеральд, широко відома за позивним Жанна д’Арк.
За рік війни ця тендітна жінка встигла чимало: змінити розкішні вбрання бізнесвумен на військову форму, повоювати на передовій і попрацювати у тилу, знайти кохання, одружитися, завагітніти і народити. Місяць тому Євгенія та її чоловік, військовослужбовець Євген Стипанюк, стали батьками донечки. Для обох з них це вже друга дитина: у Євгенії є донька, а у Євгена – син.
Через що подружжя сварилося під час вагітності, як пройшли партнерські пологи, що подарували одне одному на народження донечки, як обирали імʼя та чому давати життя новому поколінню українців саме зараз на часі: снайперка Євгенія Емеральд поділилася з INSIDER.UA інтимними подробицями другого материнства та показала ексклюзивні сімейні кадри з пологового.
Про перейми
Вся моя пологова діяльність, від переймів до пологів, була доволі цікавою і веселою. Але про все по черзі. За декілька днів до пологів мені дуже сильно хотілося їжі з «МакДональдзу», тому просто кілька днів поспіль просила чоловіка купувати мені подвійний чізбургер. Багато моїх підписниць сказали, що в них було так само перед пологами. Я не знаю, з чим це пов’язано – чи з чудодійним «Маком», чи з чудодійними подвійними чізбургерами! (сміється)
Можливо, в жінок перед пологами якось загострюються певні відчуття й хочеться з’їсти щось не дуже корисне, чи вони просто хочуть потішити себе смачненьким. Напередодні самих пологів, рано вранці, я встала і вже відчула, що процес починається… За день до цього, у четвер, я не встигла поїсти морозива, про яке так мріяла. Тож, тільки-но я прокинулася, сказала чоловікові, що хоч і почалися перейми, але поки я не приведу себе до ладу, не зроблю укладку і не з’їм морозива, народжувати не буду! (сміється)
Коли в мене вже відбувалися доволі активні перейми, чоловік «на нервах» віз мене на Бессарабку, аби я поїла оте омріяне морозиво. Звісно, я його з’їла, але на цьому «їстівна» епопея не закінчилася… Перед пологами я схотіла випити ананасовий фреш. Це треба було тільки бачити, як по тій Бессарабці Женя бігав з ананасом і намагався знайти, де ж той фреш зробити. Тільки після цього ми вже виїхали до пологового, де мене одразу ж помістили до пологової кімнати.
Про партнерські пологи
Скажу відверто: я дуже хотіла народжувати разом зі своїм чоловіком, для мене це було прям вельми важливо. Та чоловік спочатку сказав, що проти таких пологів, адже він буде хвилюватися, боятися крові… Стосовно останнього мені було дуже смішно, я йому казала: «Ти ж військовий, такий кремезний, і реально боїшся пологів?!» Та, звісно, я його не примушувала, це мав бути виключно його вибір. Але за декілька місяців до пологів чоловік сам виявив бажання бути присутнім.
Для мене це було велике щастя, аже я розуміла: якщо чоловік почує перший подих і перший крик дитинки разом зі мною, то ми разом розділимо цю мить, яка буває раз у житті! Коли це відбулося, Женя просто заливався слізьми. Пам’ятаю, як підняла на нього очі і побачила, як він, такий великий, мужній та сильний, просто стоїть і ридає – це було дуже зворушливо.
Після цього він мені сказав: «Дякую тобі, кохана, за доньку. Я мріяв про неї все своє життя!» Потім ми поцілувалися і я теж трошки сплакнула, бо це був доволі емоційний момент. Той біль, який жінка відчуває під час пологів – ніщо порівняно з тими емоціями, які вона відчуває вже після.
Все пройшло так, як я хотіла: у компанії коханої людини та крутих лікарів. Народжувала у приватному пологовому будинку «Лелека», яким я залишилася дуже задоволена. Перше, про що я подумала після пологів: «Як же було круто! Хочу ще!» Тож, якщо дасть Бог і буде ще одна вагітність, народжувати обов’язково буду саме там.
Про стосунки на відстані
Після пологів чоловік знову повернувся на фронт. Для нас обох це було дуже важко, бо за дванадцять днів його сімейної відпустки ми настільки звикли бути нормальною родиною, от знаєте, такою, як всі: коли у вас спільний побут, ви цілодобово разом, адже до цього ми так багато часу разом ніколи не проводили. Нам дуже сподобалося робити разом якісь прості речі, на кшталт снідати, вечеряти, розкидати речі, а потім їх прибирати… Щоранку я причитала чоловікові: як він так спить, що все простирадло опиняється під ним?! Й водночас розправляла постіль… Все це було так мило, адже з таких дрібниць і складається наше життя…
Проте дуже емоційно важко було в той момент, коли Женя прощався з донечкою – мені здавалося, що він плакав десь всередині себе. А коли я виставила у соцмережі світлину, на якій він у військовій формі стоїть з дитинкою на руках, то плакали всі підписники… Мені шкода, що він втрачає ці батьківські миті, адже донечка росте щодня. Дуже хотілося б, аби він був поряд з нами і спостерігав, як зростає наше «бандерятко» не лише на світлинах і відео, а й на власні очі.
Якщо чоловік почує перший подих і перший крик дитинки разом зі мною, то ми разом розділимо цю мить, яка буває раз у житті!
Як ми підтримуємо вогонь кохання на відстані? Тут у самому запитанні і є відповідь! Саме на відстані кохання ще більше розпалюється: це постійний шквал емоцій, ми завжди чекаємо на зустріч, дуже-дуже сильно сумуємо одне за одним. Це як на фронті: ми загалом спілкувалися дистанційно, дізнавалися одне про одного на відстані, у нас і побачення були дистанційні – по відеозв’язку… Так і тепер. В цьому, звісно, є якась романтика, але краще б Женя був поруч. Ми просто розуміємо, що так склалися обставини, тому підтримуємо одне одного. Так, мені важко, Жені також, просто потрібні витримка і кохання, а цього у нас вдосталь!
Про подарунки на народження малечі
Ми з чоловіком привітали одне одного з народженням донечки сюрпризами. Ще у пологовому я подарувала Євгену нішеві парфуми, він просто обожнює їх, в нього десь банок двадцять-тридцять різних ароматів. Коли в мене був сильний токсикоз, я йому забороняла користуватися парфумами, от іноді прям навіть до сварок доходило, бо я просто не переносила жодних ароматів. Згодом він так звик жити без парфумів, що просто перестав користуватися ними. Тож, коли я народила, презентувала йому такий символічний подарунок і вибачилася за те, що на деякий час йому довелося відмовлятися від того, що він любить.
Чоловік зі свого боку подарував мені класний гаджет, про який мріє кожна жінка – стайлер Dyson Limited Edition. Я не просила його про такий подарунок, він придумав сам. До речі, дуже корисний і практичний презент, бо тепер я дуже швидко збираюся, навіть з маленькою дитиною на руках. Мені здається, це дуже мила традиція – вітати одне одного з народженням малечі. Бажаю, щоб усі чоловіки вітали своїх жінок не тільки квітами, а ще й якимись цікавими речами, аби жінка відчувала себе особливою. Ну, і чоловіків вітати теж треба, бо вони ж брали участь у процесі! (сміється)
Про ім’я для донечки
Ім’я донечки ми розсекретимо після хрещення, яке плануємо, як казав пан Арестович, через два-три тижні! (сміється) Ні, я зовсім не забобонна, просто всім так було цікаво, як ми її назвемо, що я вирішила тримати інтригу. Під час вагітності я так часто називала її «бандерятком», що це вже стало загальним ім’ям – люди так само почали називати діточок «бандерятками». Але якщо серйозно, то ім’я для донечки «прийшло» до мене уві сні на мій день народження, в грудні.
Тоді я ще навіть не знала, що це ім’я означає. Коли прокинулася, одразу залізла в Google, аби подивитися значення. Я була у шоці, адже воно пов’язане з перемогою, дуже символічне, повірте мені, дуже! От тоді я зрозуміла, що це – доля, і що це буде ім’я для нашої майбутньої донечки. Старшу мою доньку звуть Жасмін, і я усвідомила, що друга теж повинна мати якесь незвичне і гарне ім’я.
Ім’я для донечки «прийшло» до мене уві сні на мій день народження, в грудні.
Про ревнощі старшої доньки
На початку народження другої донечки у нас із старшою були певні складнощі, проте я вважаю, що це нормально. Тоді Жасмін здавалося, що я про неї забуду, припиню приділяти їй увагу, яка відтепер буде належати малечі… Ми з донькою дуже багато розмовляли і вона зрозуміла, що це абсолютно не так. Старша дуже любить свою молодшу сестричку, намагається допомагати мені з нею. А тепер взагалі з’явилися нові обов’язки: поки я сиджу з малечею, Жасмін – з нашим песиком, Степаном Євгеновичем. У кожного по дитинці! (сміється) До речі, скоро у Жасмін день народження, тому ми вже у роздумах щодо організації свята для неї.
Ой а ще, я й не знала, але виявляється, існує така традиція: новонароджені дітки роблять подарунок своїм старшим братикам чи сестричкам. Так, «бандерятко» подарувало Жасмін полотна для малювання, адже вона у нас – майбутня художниця.
Про материнство під час війни
Дуже часто, ще під час вагітності, я чула, що не на часі вагітніти, не на часі народжувати… Але саме я якраз-таки – приклад того, що ще й як на часі, бо ніколи не треба відкладати на потім такі прекрасні моменти життя. Якщо ми згадаємо історію, побачимо, що війни були завжди. От тільки уявіть собі, що під час війни зупиняється життя, жінки припиняють народжувати – що тоді буде? Я вважаю, що обов’язково треба продовжувати життя, оскільки чимало наших захисників і захисниць гине на фронті, тож ті жінки, які перебувають в тилу, повинні відновлювати наш український рід. Треба народжувати патріотів – у рази більше, аніж до війни!
Треба народжувати патріотів – у рази більше, аніж до війни!
Про вагу під час вагітності та схуднення після пологів
Якщо відверто, з приводу ваги я зовсім не заморочувалася, оскільки розуміла, що це природній процес – набирати її під час вагітності. Єдине, що я дійсно робила – це займалася своєю вагітністю. Ходила на масажі та фітнес для вагітних, за можливості – до басейну. Якщо мені хотілося морозива, я його їла. Якщо сильно хотілося бургерів чи картоплі фрі – також не відмовляла собі в цьому. Діяла так, як того бажала. Але здебільшого, звісно, я харчувалася корисною їжею.
А тепер щодо пологів. Головне, що в мене було, так це налаштування на те, що все буде добре. Так сталося, як і гадалося! Якщо жінка впродовж післяпологового відновлення буде нити, як все погано, або ж жалітися на те, що товста, то так воно і буде. Я ж одразу після пологів була дуже активною. Стала перед дзеркалом, сказала собі, який у мене класний вигляд, як я собі подобаюся – і якось вага сама по собі почала йти.
Роль мами, дружини подобається мені набагато більше, аніж роль амазонки!
Через два тижні після пологів я зважилася і була у шоці, бо майже всі зайві кілограми пішли. Для цього я нічого не робила, просто була активною мамою. От наприклад, якщо ти за день дитячий візочок п’ять разів розкладеш і складеш у машину, бо тобі треба у супермаркет, у дитячий магазин чи на зустріч, то виходить такий собі непоганий фітнес. До спортзали я ще не ходила, от тільки, можливо, зараз почну займатися. Щодо їжі – я себе жодним чином не виснажувала якимись дієтами. Навпаки, їла дуже добре і поживно. Тож, якось все само собою і стало на свої місця. Ну, і ще один секрет: якщо твій чоловік – красень ЗСУ, ти точно завжди будеш мати гарний вигляд поруч з ним! (сміється)
Про життя матусі без прикрас
Якраз сьогоді, у День матері, донечці виповнюється місяць, і за цей час ми стикнулися з різними проблемами. Спочатку у мене був лактостаз, потім у донечки були коліки, згодом у неї почервонів пупок, а ще після з’явився нежить… Так, я завжди відверта, тому в мережі розказую про все, як воно є: добре – про добре, погано – про погане. От у мене трапився лактостаз і я про це повідала в своєму Instagram-блозі, на що відгукнулося багато жінок і подякували мені за те, що показую життя матусі без прикрас.
Чесно, я навіть не знала, що майже кожна друга жінка стикається з цією проблемою. Просто материнство дуже відрізняється у всіх, зокрема через вік. От коли тобі двадцять років, ти якось на все простіше дивишся, реагуєш. А коли тобі за тридцять – ти настільки хвилюєшся і трусишся над цією дитинкою, що просто жах. Тепер розумію свою маму, яка теж народила мене, коли їй було за тридцять… Це дійсно трохи інше материнство, більш свідоме. Я вже інтелектуально розвинута, мудра, фінансово незалежна особистість і зараз відчуваю кайф і насолоду від материнства у цьому віці!
Поки я була вагітною, чимало підписників писали мені, аби я відсипалася, бо потім, мовляв, вже буде не до цього. Але тут знову питання налаштування: я собі вирішила, що все буде круто і після пологів – так загалом і відбувається. Звісно, дітки плачуть, у них болять животики, ріжуться зубки, мами не досипають, але навіть попри це все материнство – прекрасне! Я все одно знаходжу час і на себе, і на малечу. Головне – наше ставлення до тих подій, що відбуваються з нами. От зараз розмовляю з вами і паралельно годую доньку – насолоджуюся всіма процесами. (сміється)
Тож, я бажаю жінкам народжувати якомога більше «бандеряток», ставитися до материнства не як до чогось важкого і виснажливого, а як до нового етапу свого життя, етапу можливостей! Адже коли жінка народжує дитину, всередині неї наче щось теж «народжується» і вона починає творити. Я особисто знаю багато жінок, які започатковують бізнеси під час материнства. Я й сама відкрила свій перший бізнес якраз-таки після народження первістка. Тож, сподіваюся, що і після народження другої доньки у моєму житті розпочнеться доволі цікавий період!
Діти війни – це те покоління, яке буде змінювати наше майбутнє, творити новітню історію України, адже не просто так вони народжуються у такий переломний час.
Про плани на декретну відпустку
На фронт я рватися вже не буду і не хочу, адже у мене тепер дуже багато діток: старша донька, менша донечки і ще й песик Степан Євгенович. Кожен з них потребує моєї уваги, тому буду прикривати «тили» тут у Києві, а мій чоловік буде працювати за нас обох на фронті. Інколи мені здається, що той період життя, коли я була на фронті, був наче не зі мною.
Наразі моє життя подобається мені набагато більше. Я зрозуміла, що роль мами та дружини подобається мені набагато більше, аніж роль амазонки! Хоча якби ви мене запитали про це рік тому, я б не повірила в те, що зараз вам кажу. Ніколи не думала, що я взагалі можу бути сімейною, принаймні настільки, якою є зараз. Наразі ми проживаємо в житловому комплексі сімейного типу, де всі гуляють з дітьми і з собаками – і мені це дуже подобається! Дійсно, з війною сильно змінюються цінності і загострюються якісь інші почуття.
Коли я була на дев’ятому місяці вагітності, казала, що мені ніхто не потрібен, я супержінка, яка з усім може впоратися самотужки. Проте якщо є можливість допомоги, вважаю, від неї відмовлятися не треба. Мені допомагає матуся, Жанна Феліксівна, вона приїжджає до мене десь чотири/п’ять разів на тиждень і допомагає мені з малечею. Як каже лікар Комаровський: щаслива мама – щаслива родина. Тож, дуже важливо бути спокійною, щасливою, а не з нервовими зривами, які згодом відобразяться на дитинці.
Про майбутнє – своє та дітей війни
Дуже важко сказати, яка я через два-три роки, бо ще рік тому я навіть не уявляла, якою буду станом на зараз. Якби тоді ми з вами спілкувалися і ви б сказали, що моє життя так докорінно зміниться, я б вам не повірила! Тож, що буде зі мною через два-три роки, я теж не знаю, але, мабуть, буде щось дуже цікаве, адже я вірю тільки в краще. Сподіваюся, моє життя змінюватиметься і надалі в хорошому сенсі. Подивимося!
Впевнено можу сказати лише одне: я точно не та мама, яка буде сидіти вдома з дітьми, не буде розвиватися і рухатися вперед. Я обов’язково буду завжди щось придумувати і робити якісь цікаві для мене речі.
Майбутнє дітей війни я бачу дуже світлим. Це саме те покоління, яке буде змінювати. наше майбутнє, творити новітню історію України, адже не просто так вони народжуються у такий переломний час. Я вважаю, що ці діти – патріоти ще в лоні матері. В мене так само народилося «бандерятко», патріотка і майбутній боєць за справедливість!
Про роль матерів у повномасштабній війні
До своєї вагітності я боронила Україну на фронті пліч-о-пліч з чоловіками. Поки я не зустріла свого чоловіка, хлопцям-колегам казала, що не заздрю їхнім жінкам, матерям, адже уявляю, як їм важко знати, що їхні сини на фронті… Я тоді ще казала: якби в мене була кохана людина, яка теж воює, мені було б дуже-дуже важко! Уявіть собі, не пройшло й місяця, як у мене така людина з’явилася. Як жінка я можу сказати, що це дуже важко. А для матерів – це важче в квадраті, мені здається.
Щодо моєї матусі. Пам’ятаю, коли 28 лютого сказала їй про те, що вирушаю на фронт, ви би бачили її очі… Вони були пусті. Вона просто дивилася в одну точку і не рухалася. Я пам’ятаю, що ці очі були наповнені страхом, сумом і печаллю. Потім вже вона зізналася, що дуже сильно хвилювалася, в неї було відчуття, ніби весь її світ рухнув.
Розумієте, коли людина наважується на такий крок, як піти на війну і захищати Україну і українців, переконати цю людину дуже важко! Це щось таке внутрішнє, дуже сильне. Вважаю, що всім тим матусям, діти яких задіяні на війні, треба віддати шану, бо переживати це – величезний біль! Я хочу сказати «дякую» всім матерям і своїй матусі Жанні Феліксівні. Мами, ви маєте пишатися своїми дітьми, молитися за них і вірити, що вони повернуться – бо так і буде!
Фото: Pershyi Podyh
Текст: Ганна Володавчик
