«Мої мрії — це дія»: юна піаністка Лія Цвєткова про натхнення, музику й Різдвяні дива

У свої 11 років Лія Цвєткова звучить як потужний голос нового покоління українських музикантів — тих, хто з юною щирістю й дорослою виваженістю продовжує нашу класичну традицію. І хоча вона, мабуть, наймолодша героїня інтерв’ю на нашому сайті, здається, саме час уважніше вслухатися в такі дзвінкі голоси: за ними постає майбутнє української академічної сцени.
Сьогодні, коли попкультура диктує інформаційний ритм, Лія нагадує, як важливо чути класику, зокрема українську, — і зберігати цю спадщину живою. Її шлях складається не лише з конкурсів і сцен: талановита піаністка виступає у шпиталях перед бійцями, підтримує доброчинні ініціативи й наживо засвідчує, що музика як вид мистецтва може бути світлом й підтримкою водночас.
Попри серйозність свого вибору, Лія зберігає й особливе внутрішнє тепло — віру в дива, у силу добра й у те, що музика й катарсис від неї здатні до піднесення душі та гармонії зі Всесвітом і людьми. Напередодні свят Лія ділиться з INSIDER.UA своїми мріями та думками про майбутнє, яке вона так невимушено й сердечно допомагає творити.

Ліє, ти дуже юна, а перед тобою вже стелиться приголомшливий творчий шлях — конкурси, концерти, благодійні виступи. Що для тебе означає музика сьогодні? І як вона змінюється разом із тобою?
Як казав Гоголь: “Якщо й музика нас покине, що буде з нашим світом?” Сьогодні музика для мене — це спосіб говорити про важливе без слів. Вона часто звучить у мінорі, і це зрозуміло: ми всі живемо у непростий час. Але навіть сумні твори Баха чи Моцарта завжди залишають світло по собі. Для мене мінор — це теж музика надії.
Ти виступаєш у шпиталях перед ветеранами. Що відчуваєш у ці хвилини? Чи впливають ці зустрічі на те, як ти граєш і на репертуар?
Робити добро — це внутрішній вибір залишатися людиною, таке моє переконання. Біля ветеранів мене охоплює почуття великої вдячності і водночас бажання бути корисною, стати їм у пригоді. Коли бачу, що моя музика дарує їм радість, полегшення чи натхнення, то розумію, що грала недаремно. Ці моменти дуже впливають і на мої внутрішні відчуття, і на те, які твори я вибираю надалі для виконання.

Цей рік для тебе був дуже насиченим: перемоги, нові знайомства, проєкти. З якими «новими вершинами», як кажуть дорослі музиканти, ти хочеш працювати прийдешнього року?
Справді, 2025-й був аж переповнений подіями: багато подорожей, міжнародні та українські конкурси, нові знайомства з талановитими й цікавими людьми. Але моя мета незмінна — рухатися далі й перемагати. Зараз готуюся до важливого міжнародного конкурсу, це моя найближча «нова вершина», на яку хочеться піднятися й здолати.
Творчість яких європейських композиторів найбільше тобі до серця й чому? Кого б з українських авторів порадила знати кожному й слухати?
Я дуже люблю Шопена: для мене він — «душа фортепіано». У його творах багато болю, часто відчувається глибока туга, але водночас ця музика надзвичайно світла. Моцарт — ще один мій фаворит. Він ніби говорить простою мовою, але в кожній ноті така глибина, яку не завжди здатні осягнути й передати і його сучасники, і наші теж. Твори композитора можуть здаватися легкими для слухача, але для піаніста це завжди виклик — Моцарт непередбачуваний і дуже чесний.

Серед українських композиторів хочу особливо відзначити Євгена Станковича. Твори цього сучасного класика часто звучать у Національній філармонії України, а нещодавня прем’єра його “Реквієму” справила на мене незабутнє враження. Бо у цій музиці поєдналися радість і журба, світло й сум, світле відродження й смерть, але разом із тим загальна тональність — неочікувано життєствердна.
Також мені близька творчість сучасного нашого композитора Івана Небесного. Особливо подобається присвята скрипальці Богдані Півненко, а ще — музика до «Лускунчика». Вона звучить дещо незвично, однак це свіже й сильне сучасне прочитання, яке, на мою думку, абсолютно гідне уваги. Імпонує й творчість талановитого українського композитора Золтана Алмаші, а найбільше його “Пори року”: вони глибокі та дуже образні.

І хочу згадати про титанів української музичної культури — Василя Барвінського, Бориса Лятошинського та Бориса Кудрика. Це унікальна спадщина, про яку варто говорити частіше. Незважаючи на складні часи, у які вони творили, їхня музика сповнена внутрішнього світла. Це та база, яку має обов’язково знати й слухати кожен.
У кожного музиканта є ті, кому він завдячує своїм натхненням, хто підтримує його, надаючи снаги й завзяття для творчості. Чи можеш назвати своїх натхненників?
Так, є люди, якими я щиро захоплююсь! Скажімо, Наталка Стець, музична керівниця Київської філармонії. Вона — не лише видатна жінка-диригентка, і це вже прецедент, бо жінки-диригентки і у світові практиці, і у нас — велика рідкість. А ще й неймовірна лідерка, яка створює нові можливості для молодих музикантів.

Якщо поглянути ширше, а не лише на музичну сферу, то мене захоплює також Оля Компанієць — її громадянська позиція та краса, яку вона транслює в світ.

Але найголовніше моє натхнення — це 204-та бригада тактичної авіації і Герой України Вадим Ворошилов, льотчик. Їхня відвага пробуджує силу й бажання творити!
Хто, на твою думку, представляє майбутнє української академічної музики у твоєму поколінні?
Майбутнє української музики, зокрема, її ядро, на мою думку, сформують наші діти й підлітки, які, попри всі виклики й складнощі нашого сьогодення, залишилися в Україні, продовжують навчатися, концертувати і, звісно, мріяти. Якщо йдеться про конкретні імена, то я дуже вірю в піаніста Андрія Заходякіна — у нього абсолютно унікальне сприйняття й бачення музики. Також хочеться відзначити братів Федюрків, неймовірно талановитих піаністів, а ще скрипаля Павла Ульянченка.
І, якщо можна трошки пожартувати, то я сподіваюсь, що у цьому майбутньому знайдеться місце і для мене теж! (усміхається).

Ти вже не вперше тепло відгукуєшся про піаніста Андрія Заходякина. Що саме тебе захоплює в його виконанні?
Так, я дуже високо ціную Андрія. Переконана, що він — майбутня світова зірка. Коли сідає за інструмент, здається, що напряму спілкується з композитором: повністю поринає в музику й веде за собою слухача. Ніколи не ставить своє «я» попереду твору — і це вражає найбільше.

Який у тебе настрій перед прийдешніми святами? Чи маєш і які святкові мрії?
Мої мрії для мене — це завжди дія. Якщо прагнеш, треба рухатися до результату. Найбільше бажання, що об’єднує мільйони українців, — це мир. І ще я хочу побажати всім справжніх Різдвяних Див! І щиро обіймаю всіх своєю музикою.

