«Мрію грати в мирній Україні»: Георгій Судаков про кар’єру, амбіції та свій новий проєкт

У свої 22 роки Георгій Судаков уже другий рік поспіль є найкращим футболістом української Премʼєр-ліги і входить до рейтингу найбільш високооплачуваних спортсменів України. Таких визначних кар’єрних вершин досяг хлопець із малозабезпеченої родини з нині окупованого українського міста Брянка і не планує зупинятися. 

Ми запросили Георгія стати героєм нашої нової диджитал-обкладинки, в інтерв’ю до якої спортсмен розповів, як йому вдається поєднувати спортивну кар’єру й сімейне життя, з ким мріє зіграти на одному полі й чим цікавиться, окрім футболу. А також про свої професійні амбіції та новий благодійний проєкт з соціальною місією, в якому візьмуть участь імениті українські спортсмени. 

Тобі лише 22, а ти вже один із найперспективніших футболістів України. Як вважаєш, завдяки яким рисам характеру, ситуаціям, людям ти досяг такого успіху?

Я впевнений: те, до чого я прийшов на цьому етапі свого життя – це поєднання кількох факторів. Передовсім, наполеглива праця. З дитинства я знав, що без щоденної роботи над собою неможливо досягти високого рівня у футболі. Уміння віддаватися грі на 100%, працювати над своїми слабкими місцями та не боятися ані викликів, ані поразок – ось що допомогло мені зростати.

Другий фактор – ментальність. Я завжди націлений на розвиток і не зупиняюся на досягнутому. А от коли сам визнаєш себе найкращим – ти вже не ростеш. Розумію, що є багато аспектів, які потрібно вдосконалювати, і саме це мотивує мене працювати ще більше.

Крім того, величезну роль відіграли люди навколо мене. Це родина, яка підтримувала мене з перших кроків у футболі навіть у найважчі моменти. Це тренери, які вірили в мене, давали шанс, допомагали стати тим, ким я є тепер. І, звісно, це партнери по команді – без них я би не здобув цього рівня. Футбол – це командний спорт, і навіть найкращий гравець нічого не зробить без колективу.

Ще один важливий фактор – це виклики, котрі зробили мене сильнішим. Війна, постійні труднощі, потреба адаптуватися до нових умов – усе це допомогло сформувати мій характер. Я зрозумів, що потрібно цінувати кожну мить, кожен матч, бо ніколи не знаєш, що буде завтра.

Футбол – це командний спорт, і навіть найкращий гравець нічого не зробить без колективу.

Марадона, Зідан, Роналду, Суарес – усі ці видатні футболісти народилися у бідних родинах, проте змогли здобути всесвітнє визнання. Ти також народився у небагатій сім’ї. Які були головні складнощі у заняттях футболом для маленького Георгія? 

Так, я теж виріс у непростих умовах, і це багато в чому загартувало мій характер. Коли народжуєшся в небагатій родині, розумієш: ніхто тобі просто так нічого не дасть. Усе потрібно виборювати своєю працею. Одна з найголовніших труднощів у дитинстві – це брак можливостей. Футбол не завжди був доступним.

Екіпірування, поїздки на змагання, навіть хороші бутси – усе це було дорогим задоволенням. Моя сім’я не могла дозволити собі багато чого, тому доводилося пристосовуватися та грати в тому, що було. Бутси з секонд-хенду були на вагу золота. Я навіть пам’ятаю історію, як сховав бампи (футбольне взуття – ред.) в секонді серед купи одягу на вагу, щоб на наступний день купити їх дешевше. Пам’ятаю, за 30 грн узяв! (усміхається)

Також ти вперше стикаєшся з конкуренцією. Дитиною не маєш якихось сформованих зв’язків чи підтримки на полі, тож мусиш доводити свою цінність у грі, щоб тебе помітили. Це був справжній бій за місце в команді, за шанс грати, за можливість потрапити в академію. У такі моменти ти розумієш, що лише характер і праця можуть вивести тебе вперед.

Коли народжуєшся в малозабезпеченій родині, то розумієш, що ніхто тобі просто так  нічого не дасть – усе потрібно виборювати своєю працею.

Запамʼятав вислів на все життя: «Ситий голодного не розуміє». А я завжди голодний до більшого. Зараз, коли озираюся назад, то бачу, що всі труднощі зробили мене сильнішим. Я не боюся викликів, бо знаю, що вже долав непрості ситуації. І якщо мені вдалося пройти той шлях, що вже позаду, то чому б не прямувати далі й не досягати ще більших цілей?

Хто був твоїм першим тренером і за що ти вдячний йому донині?

Я вдячний кожному тренеру, який працював зі мною, але особливо вирізню двох. Це мій тренер у «Гірник-Спорт», який дав мені перший шанс у футболі в 7 років. А другий – Максим Валерійович Можаєв, який у 10 років запросив мене в академію «Металіст».

Він став для мене не лише тренером, а й другом, наставником. Його вклад у мій розвиток безцінний, і ми підтримуємо зв’язок досі, майже щотижня спілкуємось.

Ким із відомих футболістів ти захоплювався в дитинстві найбільше? А ким – сьогодні, й чому? З ким би мріяв зіграти на одному полі?

У дитинстві – Андресом Іньєстою. Мене завжди вражало, як він бачить поле, як ухвалює рішення, контролює м’яч. Він був не найвищим чи найсильнішим гравцем, але його інтелект, техніка та спокій у будь-яких ситуаціях робили його унікальним. Я намагався вчитися на його грі, переймати його стиль.

Зараз я захоплююся багатьма футболістами, але якщо говорити про тих, хто справді надихає, то це Кевін Де Брюйне. Його гра – це ідеальне поєднання техніки, інтелекту, працездатності та лідерських якостей. Він робить на полі все – від відборів до гольових передач і забитих м’ячів. Я переглянув багато його матчів, аналізую, як він ухвалює рішення, як бачить гру.

Якщо говорити про мрію – то я б хотів зіграти разом із Ліонелем Мессі. Він – легенда, найкращий у тому, що робить, і можливість вийти з ним на поле була б незабутнім досвідом. Також було б круто зіграти в одній команді з Де Брюйне, щоб відчути його рівень гри зблизька.

Чи пам’ятаєш ту мить, коли вирішив зробити футбол уже не хобі, а професією, що до цього призвело? Як до твого вибору поставилася твоя родина? А якби це був не футбол, то який фах обрав би?

Не можу назвати якусь конкретну мить, це був поступовий процес. Мабуть, ключовий момент настав, коли я потрапив до академії і зрозумів, що футбол – це не просто гра, а справа всього мого життя. Тоді почав ставитися до цього не як до захоплення, а як до роботи, яка вимагає повної віддачі.

Важливу роль відіграли мої перші серйозні успіхи – коли мене почали викликати у юнацькі збірні, коли побачив, що можу конкурувати з найкращими у своєму віці. Це додало впевненості і дало зрозуміти: якщо я працюватиму ще більше, то зможу добитися високого рівня.

Ключовий момент настав, коли я потрапив до академії і зрозумів, що футбол – це не просто гра, а справа всього мого життя.

Моя родина завжди мене підтримувала, хоча спочатку і хвилювалася. Вони розуміли, що футбол – це не найлегший шлях, що завжди є ризик травм чи невдач, але бачили, наскільки я відданий цій грі. Вони вірили в мене, і це додало мені мотивації.

Якби не футбол, то що? Чесно кажучи, важко уявити себе в іншій професії. Але, напевно, це було б щось пов’язане зі спортом – можливо, теніс або щось у сфері фізичної підготовки. Можливо, я би спробував себе в іншому середовищі, бо у школі любив математику, можливо, став би фінансистом. Але я щасливий, що обрав саме футбол. Це не просто робота – це спосіб життя, який дає мені емоції, розвиток і змогу робити те, що я люблю найбільше.

Ти родом із нині окупованого міста Брянки. Чи лишилися там твої рідні? Якщо так – як спілкуєтеся, чи виходить якось допомагати?

На щастя, усі мої рідні виїхали з Брянки у 2013 році. Це місто окуповане російською армією з 2014 року, і я не можу приїхати туди, де минули мої дитячі роки. Гріють тільки дитячі спогади про дім.

Раніше ти розповідав, що Італія – ідеальна країна для твого подальшого професійного розвитку. Якби ти міг обирати країну для свого подальшого життя і розвитку, яку б саме обрав і чому?

Так, Італія справді здається мені ідеальною для розвитку, особливо, для мого стилю гри. Серія А – це ліга, де велику увагу приділено тактиці, техніці, командній грі, і я впевнений, що міг би там ще більше прогресувати. Крім того, там чудова футбольна культура, фантастичні вболівальники, історичні клуби – це середовище, яке мотивує зростати.

Але якщо говорити про країну для життя і розвитку загалом, то вибір складний. Я розглядав би також Велику Британію – Прем’єр-ліга є, мабуть, найсильнішим чемпіонатом світу, де футбол найшвидший, найінтенсивніший, а конкуренція просто божевільна. Грати там – це виклик, який хочеться прийняти.

Іспанія теж цікава – там технічний футбол, ідеальні умови для атакувальних гравців, а ще клімат, який дещо комфортніший для життя. Та якщо бачити не тільки футбол, а й місце, де хотілося б жити в майбутньому, то важко сказати.

Зараз для мене найголовніше – кар’єра, можливість розвиватися і грати на найвищому рівні. А де це буде – покаже час. Звісно, найбільше мрію, щоб грати в мирній Україні. Це мій дім, і я завжди буду ним пишатися, незалежно від того, в якій країні виступатиму в майбутньому.

Загалом, як ти бачиш подальший розвиток своєї кар’єри у найближчі 5 років?

Я завжди ставлю перед собою серйозну мету, тому в найближчі п’ять років хочу зробити максимальний ривок у своїй кар’єрі. Перше і головне – стати ще кращим гравцем, ніж зараз. Хочу розвивати всі аспекти своєї гри – тактику, техніку, фізику, швидкість рішень.

Щоб у будь-якому чемпіонаті та команді я міг показувати стабільно високий рівень. Друге – грати на найвищому рівні. Хочу спробувати свої сили в топчемпіонаті, відчути інший футбол, іншу конкуренцію, нові виклики. Де саме – поки що сказати важко, але я прагну грати в клубі, який бореться за трофеї та виступає в Лізі чемпіонів.

Хочу спробувати свої сили в топчемпіонаті, відчути інший футбол, іншу конкуренцію, нові виклики.

Також мрію грати на великому міжнародному турнірі за збірну України. Це особлива мотивація – представляти свою країну, битися за неї на найвищому рівні. Чи це буде Євро, чи Чемпіонат світу – неважливо, головне, щоб ми туди потрапили і змогли показати хороший результат.

Але найбільше я хочу, щоб усе це відбувалося в мирній Україні. Я мрію, щоб ми грали в нормальних умовах, щоб наш футбол повернувся на довоєнний рівень, щоб стадіони знову були заповнені вболівальниками. Тож найближчі 5 років – це час для зростання, викликів і великих завдань. Я готовий багато працювати, щоби досягти всього, про що мрію.

Які твої щоденні звички допомагають тобі досягати поставленої мети, на твою думку?

Я впевнений, що саме щоденні звички формують успіх у довгочасній перспективі. Можливо, вони здаються дрібницями, але саме дисципліна й постійність дають результат.

Ось кілька речей, які я роблю щодень і які допомагають мені зростати:

• Якісний тренувальний процес

Навіть якщо в мене немає командного тренування, я завжди знаходжу час для додаткової роботи – над витривалістю, фізичною підготовкою або технікою. Я вірю, що додаткові 1-2 години щодня можуть зробити величезну різницю у кар’єрі.

• Робота над ментальністю

Я багато думаю про психологію в спорті. Читаю, слухаю експертів, аналізую свою гру, працюю над концентрацією. Футбол – це не тільки фізика, а й ментальна стійкість, вміння справлятися з тиском, поразками, критикою.

• Контроль харчування і відновлення

Те, що я їм, впливає на мою фізичну форму. Я стежу за своїм харчуванням, п’ю багато води, правильно відновлююся після навантажень. Також велике значення має сон – без 8 годин якісного відпочинку неможливо прогресувати.

• Аналіз і навчання

Я завжди переглядаю свої матчі, дивлюся футбол топгравців, аналізую їхні дії. Це допомагає мені розвивати тактичне мислення, розуміти, що я можу покращити у своїй грі.

• Збереження балансу

Футбол – це моє життя, але важливо мати час для сім’ї, хобі. Я стараюся знаходити баланс, щоб не перегоріти і залишатися мотивованим.

Головне – бути послідовним. Я впевнений, що немає якогось «секрету успіху», а є просто щоденна праця, дрібниці, які формують тебе як професіонала. Якщо ти кожен день додаєш хоча б 1% до своєї форми, то в довгочасній перспективі це дасть величезний результат.

Які головні поради ти дав би сьогодні хлопчикам, які марять футболом і мріють досягти того, чого досяг ти?

Якщо ти мрієш стати професійним футболістом, то перше, що потрібно зрозуміти – це довгий і важкий шлях, який вимагає не тільки таланту, а й величезної роботи над собою.
Талант – це добре, але він нічого не вартий без щоденної праці. Є багато обдарованих гравців, які не досягли нічого, бо не працювали над собою. Працюйте більше за інших, додавайте щодня, навіть коли немає сил або настрою.

З дружиною Єлизаветою ви виховуєте майже трирічну донечку Мілану. Чи легко поєднувати активну спортивну кар’єру й сімейне життя? І як вдається знаходити час на сімейні фотосесії, яких у тебе в соцмережах чимало? 

Поєднувати професійну кар’єру у футболі та сімейне життя – це непросто, але для мене сім’я завжди на першому місці. Я багато часу проводжу на тренуваннях, у поїздках, на зборах, але завжди намагаюся знаходити час, щоб побути з дружиною й донечкою. Вони – моя найбільша мотивація, тому я роблю все можливе, щоб зберігати баланс між футболом і родиною.

Єлизавета підтримує мене на всі 100%. Вона не просто моя дружина, а ще й людина, яка завжди поруч, навіть у найважчі моменти. Вона добре розуміє, що таке футбол і як багато часу він забирає, тому ставиться до цього з розумінням. Вона любить спорт і підтримує здоровий спосіб життя, тренується в залі.

Сім’я – моя найбільша мотивація. 

Щодо фотосесій – так, у нас їх справді багато! (сміється) Це більше ініціатива Лізи – їй подобається фіксувати важливі миті нашого життя, і я з радістю підтримую це. Для мене важливо, щоб у майбутньому ми могли переглядати ці фото та згадувати, як усе було.

А також, звісно, це чудова нагода провести час разом, особливо, коли графік насичений. Сім’я – це те, що дає мені сили. Коли повертаюся додому після важкого матчу або тренування і бачу, як Мілана біжить до мене з усмішкою, усі труднощі відходять на другий план. Ось заради таких моментів варто працювати і досягати ще більшого.

Як ви познайомилися і як ти усвідомив, що вона «саме та»? Ви разом уже понад 5 років, тож почали зустрічатися ще зовсім юними. Як трансформувалися ваші стосунки з дорослішанням і народженням дитини?

Познайомилися дуже банально, в Інстаграмі, я написав перший. Як я усвідомив, що вона «саме та»? Це не було якось одразу, а було відчуття, що з нею я можу бути собою. Вона підтримувала мене в усьому, розуміла навіть тоді, коли я сам себе не завжди розумів.

Футбол – це важка професія, де часто бувають злети й падіння, але вона завжди була поруч, незалежно від обставин. І я зрозумів: якщо поруч є людина, яка любить тебе не за статус чи успіх, а просто за те, ким ти є – це безцінно.

Наші стосунки з часом змінювалися, бо ми дорослішали разом. Ми починали як двоє молодих людей, які просто насолоджувалися миттю, а з роками прийшло більше відповідальності, розуміння, що таке справжня підтримка. Народження Мілани стало величезним етапом у наших взаєминах.

Якщо поруч є людина, яка любить тебе не за статус чи успіх, а просто за те, ким ти є – це безцінно.

Це не просто радість, це новий рівень відповідальності. Ми стали ще ближчими, бо разом вчилися бути батьками, допомагали одне одному у нових ролях. Так, це непросто, особливо з моїм графіком, але ми знайшли свій баланс.

Що залишилося незмінним – це наша підтримка. Незалежно від того, що відбувається в моїй кар’єрі, я знаю, що вдома є людина, яка завжди буде поруч. Це дає мені сили рухатися вперед і ще більше цінувати те, що маю.

Якщо у майбутньому даватимеш пораду доньці, який вид спорту обрати – що саме порадиш і чому?

Я не нав’язуватиму Мілані якогось конкретного виду спорту – головне, щоб вона сама знайшла те, що їй сподобається. Але точно радитиму займатися спортом, адже він навчає дисципліні, характеру, витривалості та здатності долати труднощі.

Якщо вона захоче грати у футбол – я буду тільки радий, хоча зараз це не найпопулярніший вибір для дівчат. Але футбол – це більше, ніж просто гра, це командний дух, швидке мислення, фізичний розвиток.

Спорт навчає дисципліні, характеру, витривалості та здатності долати труднощі.

Якщо їй сподобається щось інше, можливо, теніс або гімнастика, я теж підтримаю. Теніс – це чудовий вид спорту для розвитку реакції, координації й витривалості, а гімнастика допомагає сформувати гнучкість, силу і баланс. Головне – щоб їй було до вподоби, і вона отримувала від цього радість. Спорт – це не лише про перемоги, а й про розвиток, здоров’я і характер. І якщо вона знайде свою пристрасть у спорті, я тільки радітиму.

Твоя родина лишається в Україні під час війни – чому ви так вирішили, незважаючи на небезпеку?

Так, наша родина вирішила не виїжджати з України, і для нас це було свідоме рішення. Звісно, ми розуміли всі ризики й небезпеку, але для нас дуже важливо бути вдома. По-перше, це наша Батьківщина. Тут наш дім, наше життя, наші рідні. Важко уявити себе в іншому місці, коли знаєш, що твоя країна проходить через такі випробування.

По-друге, я – український футболіст, і моя кар’єра, моя робота пов’язані з Україною. Футбол тут – це не просто гра, це спосіб підтримати людей, дати їм емоції, надію і хоча б на 90 хвилин забути про важкі реалії. Для мене вкрай важливо залишатися частиною цієї боротьби і не лише на полі. Звісно, я хочу, щоб моя сім’я була в безпеці, і ми робимо все можливе, щоб мінімізувати ризики.

Футбол в Україні – це не просто гра, це спосіб підтримати людей, дати їм емоції, надію і хоча б на 90 хвилин забути про важкі реалії.

 

Окрім футболу, ти також займаєшся тенісом і полюбляєш читати. Яка саме література переважає на твоїй книжковій полиці? І чим ще заповнене життя Георгія Судакова, окрім футболу й родини?

Найбільше цікавить художня література. Також на полицях є книжки про психологію, спорт та саморозвиток. Зараз я розвиваюся в бізнесі, маю нові ідеї та захоплення в цій сфері, приділяю увагу розвитку свого бренду. Але більшість часу поза тренуваннями та матчами забирає сім’я. Коли в тебе є маленька донька, ти вже не просто спортсмен, а ще й батько, і це головне, що заповнює твоє життя поза футболом. Це зовсім інші емоції, які дають енергію і мотивацію працювати ще більше.

У тебе майже 100 тисяч фоловерів в Інстаграмі. Чи сам ти ведеш сторінку? Чи спілкуєшся з фанами – як вистачає на це часу? І чи використовуєш свою популярність задля допомоги ЗСУ, як саме?

Так, я сам веду свою сторінку в Instagram. Для мене це не просто соцмережа, а спосіб наблизитися до людей, які підтримують мене та стежать за моєю кар’єрою. Я намагаюся показувати реальне життя, моменти з футболу, тренувань та особистого.

Часу, звісно, не завжди вистачає, але я стараюся періодично відповідати на повідомлення, коментарі, особливо, якщо це важливе чи мотиваційне. Завжди приємно відчувати підтримку від фанів, і я вдячний кожному, хто стежить за мною.

Щодо допомоги ЗСУ – так, я використовую свою медійність, аби привертати увагу до важливих зборів. Україна зараз бореться за свою свободу, і я не можу стояти осторонь. Беру участь у благодійних ініціативах, допомагаю фінансово, поширюю інформацію про збори на підтримку наших військових.

Я використовую свою медійність, аби привертати увагу до важливих зборів. Україна зараз бореться за свою свободу, і я не можу стояти осторонь.

Я вважаю, що кожен із нас може зробити свій внесок у перемогу – хтось на фронті, хтось у волонтерстві, хтось через популяризацію України у світі. Тому намагаюся не просто грати у футбол, а й використовувати свою платформу для чогось більшого.

Наразі ти працюєш над новим проєктом, в якому, як відомо, візьмуть участь успішні українські спортсмени, зокрема Жан Беленюк, Марина Бех, Михайло Романчук та інші. Ексклюзивно для читачів INSIDER.UA привідкрий трохи завісу й розкажи про це! Як виникла ідея проєкту, який його формат, на що він спрямований, хто до нього дотичний й коли чекати прем’єру?

Суть мого майбутнього проєкту така: навчатимуся різних видів спорту під наставництвом успішних українських спортсменів та навчатиму їх, зі свого боку, елементам футболу. Я хочу об’єднати професійних спортсменів із різних дисциплін, щоби показати, як навіть досвідчені фахівці можуть опановувати щось нове, виходячи за межі своєї зони комфорту. І, звісно, мотивувати глядачів розширювати свої горизонти, ставити перед собою нові виклики, розвиватися в різних сферах та не зупинятися на досягнутому.

Зараз із командою ми розробляємо механіку доброчинної складової проєкту і вже відзняли кілька випусків. Стежте за моїми соцмережами, уже незабаром оприлюдню!

__________________________________________________________

Фото: Михайло Федорак
Фото з дружиною: Єлизавета Гончар
Стиль: hi_klima
Текст: Ксенія Виноградова