Недосліджений світ українських ремесел у відеопроєкті бренду GUNIA Project
Артизанальне мистецтво України
Сьогодні росія намагається не лише заволодіти Україною, а й знищити культуру та самобутність українського народу. Саме тому так важливо сьогодні займатися культурною дипломатією, розповідати всьому світу про успіхи української музики, дизайну, технологій, красу наших міст.
Це спонукало бренд GUNIA Project на створення відеопроєкту під назвою «Майстерність». Він присвячений артизанам, які продовжують життя автентичних ремесел.
Головними героями відео стали майстри із різних куточків країни, які досі зберігають автентичні ремісничі техніки України. Автори проєкту знайомлять нас із кожним із них.
Різьбярство
Василь Легкий займається різьбярством з 90-х років. Вперше цей вид діяльності він спробував ще у шкільні роки під час уроків праці, а потім продовжив навчання самостійно. Починав із простого: ложок, фігурок, прикрас для дівчат, робив браслети з орнаментом та кулони.
На питання, чому різьбярство стало роботою всього його життя, Василь відповів так: «До дерева приємно торкатися, у нього приємна фактура». Найбільше майстер любить працювати із портретами, масками, жіночими фігурами.
«У моїй роботі найважче – знайти творчу композицію, правильний ескіз. Тому що відрізати шматок дерева дуже просто, а от повернути у колишній вигляд – ні», – пояснює він.
Скло
Склодув Тарас Дзиндра – спадкоємець традиції гутництва, відомого в Україні щонайменше 1000 років: кольорові скляні намистини знаходять ще у скіфських похованнях. В юності Тарас жив неподалік від відомої Львівської кераміко-скульптурної експериментальної фабрики і заглядався на її роботу, що зрештою спонукало його йти цим шляхом.
Щоб постійно працювати поруч із гарячою піччю – потрібно мати вправність. Тарасу подобається працювати зі склом, бо воно саме диктує свої умови.
«Скло підказує, як буде краще. Ти хочеш робити одним чином, але скло веде в інший бік. Потрібно прислухатися до матеріалу», – пояснює майстер.
За словами Тараса, художників-склодувів залишилося дуже мало. Ось чому майстер передає наступному поколінню знання зі склодувства. До нього приходять учні зі Львівської академії, щоб поекспериментувати та покращити навички.
Кераміка
А ось продовженням української традиції кераміки займається сам бренд Gunia Project.
«Гончарство асоціюється з чимось теплим, рідним, красивим», – каже директор із виробництва Gunia Project Настя Пасєка.
Як і скло, глина – непередбачуваний матеріал. У цьому її чарівність: на кожному етапі виробництва потрібно бути дуже уважним, щоб не допустити помилки та отримати бажаний результат. Стежити за цим – відповідальність головного майстра виробництва Gunia Project Дмитра Гончара, який займається керамікою останні 10 років.
Процес виготовлення керамічного продукту може сягати 8 етапів, кожен із яких повинен пройти бездоганно, щоб після обпалювання виріб був ідеальним. Обпалювання – це найвідповідальніший момент у виробництві кераміки.
«Попередні етапи залежать від майстра, їх можна проконтролювати, щоб було якнайменше похибок. А ось обпалювання – лотерея», – пояснює Дмитро.
Аби знизити ризик помилок на всіх етапах та виховати молодих керамістів, на виробництві Gunia Project майстрів навчають із нуля.
Лозоплетіння
В Україні є цілі села, де головним видом діяльності населення є лозоплетіння. У давнину в цьому процесі брали участь усі члени сім’ї. У відеоролику розповідається про всі тонкощі процесу плетіння, а також про спеціальну підготовку тонкого очерету або цілих лоз.
Гуня
Наталя та Ярослав Кіщуки теж намагаються передавати своє мистецтво у спадок. У 2009 році вони винайшли унікальну методику виготовлення гунь – гуцульського прямого верхнього одягу. Вони відрізняються від традиційних «пухнастою» фактурою, у них є рукави та капюшон.
«Мені здавалося, гуні повинні більше бути схожими на нестрижену гуцульську вівцю», – каже Ярослав.
З вовняного матеріалу, який навчилися виробляти Кіщуки, можна робити не лише верхній одяг, а й теплі жилети та окремі деталі одягу. Навчитися цьому ремеслу непросто.
«Ми вчилися ткати їх не один рік. А люди раз-другий спробують, у них не виходить, і далі вони не навчаються», – пояснює Ярослав Кіщук.
Як бачимо, українцям у спадок було передано безліч унікальних ремесел, які так важливо зберігати як цінну культурну спадщину України.
