Раміна Есхакзай про підсумки року, нові виклики й стосунки з коханим-військовим
Першою героїнею нашої диджитал-обкладинки в новому році стала журналістка й блогерка Раміна Есхакзай, авторка YouTube-каналу RAMINA, який дивиться майже вся країна. Серед гостей її програм можна побачити напрочуд різних, але завжди цікавих українців, від селебриті до чинних військовиків.
2024 рік видався для неї дуже насиченим: нові рубрики й герої, поїздки на передову, Мюнхенську безпекову конференцію й до штаб-квартири НАТО, зрештою – нове щасливе кохання.
Спеціально для INSIDER.UA ми попросили Раміну підбити підсумки минулого року, оцінити професійний шлях і як подолала вигоряння, а також розповісти про стосунки з коханим і про виклики у 2025-му. Читайте в нашому інтерв’ю!
Ти подолала шлях від учасниці популярних телешоу до одного з найвідоміших інтерв’юерів України. Чому вирішила розвиватися в медійному просторі саме з таких, скажімо, «попсових» форматів?
Для мене медійність ніколи не була самоціллю. Участь у проєкті «Холостяк» стала щирою спробою відшукати нарешті своє кохання. Я завжди жила у шаленому ритмі: навчання, курси, кастинги, робота – часу на особисте просто не було. Справді вірила, що зустріну на проєкті саме того хлопця, з яким побудую стосунки.
Тоді я навіть не думала про публічність. Була наївною дівчиною, яка хотіла довести собі, що зможе створити пару. Моя перша впізнаваність та медійність після проєкту стали певним надбанням, як і всі ті комплекси, які з’явилися після участі в шоу. Але якоїсь монетизації це, на жаль, не приносило.
На телеканалах мене не бачили в ролі ведучої, пропонували тільки тимчасові заміни, а зніматися в масовці за копійки я не мала жодного бажання. Воліла чогось глибшого. Тоді якраз на YouTube почали з’являтися формати інтерв’ю, і я вирішила спробувати, адже завжди любила розкривати людей, їхні історії, думки, переживання, шукати щось більше, ніж просто слова.
Але на такий проєкт у мене не було бюджету. Тож я продала машину, щоб одержати стартовий капітал. 12 тисяч доларів – це була моя ставка на себе.
Завжди любила розкривати людей, їхні історії, думки, переживання, шукати щось більше, ніж просто слова.
Ти поставила на карту все. Але чи була певна того, що така рішучість виправдається і окупиться? І чи можеш сказати, що сьогодні цілком задоволена досягнутим?
Я тоді не замислювалася над глобальними чи філософськими питаннями. У мене була чітка мета: довести самій собі, що неможливого – не існує. Слово «ні» для мене – це не кінець, а стимул шукати нові шляхи. Я ризикнула, і цей ризик виправдав себе.
Мій YouTube-канал продовжує розвиватися і трансформуватися, бо час диктує свої умови: змінюються герої, формати, теми, з’являються нові виклики. І ти або адаптуєшся до цих змін, або втрачаєш те, що створював роками.
Слово «ні» для мене – це не кінець, а стимул шукати нові шляхи.
За шість років роботи я можу з упевненістю відповісти: так, задоволена результатом. Але чи все вдалося? Ні. Чи були помилки? Звісно. Проте я щодня працюю над тим, аби ставати кращою, розвивати свою справу і вдосконалювати те, що стало невіддільною частиною мого життя.
Чи велика команда працює з тобою? Як формувала її, за якими критеріями обирала людей?
У травні 2025 року виповниться сім років, як майже щотижня я створюю нові випуски для свого YouTube-каналу. Коли починала, зі мною працювала лише моя молодша сестра, вона допомагала просто так, без грошей. На фрилансі були оператори та монтажер.
Лише перед повномасштабним вторгненням я змогла розширити команду: з’явилися PR-менеджер, юристи, бухгалтери, торік – помічниця. А коли на каналі набралося 500.000 фоловерів, з’явилося партнерство з агенціями для комерційних проєктів.
Я контролюю весь процес створення випуску – від домовленостей щодо інтерв’ю, знімань і монтажу до промоції. Кожен етап важливий, адже успіх відео залежить від уваги до деталей. Якщо бачу, що хтось із команди не відповідає вимогам, це одразу стає очевидним.
Моя позиція проста: ваша робота завершена, але моє ім’я залишиться під цим продуктом. Тому завжди вимагаю високої якості.
Я повністю відповідаю за свій контент: сама продюсую, пишу сценарії, переглядаю всі вихідні матеріали. Хоча залучаю редакторів і монтажерів, остаточне слово – за мною. Буває, що навіть після їхньої роботи доводиться повертати матеріал і доопрацьовувати його, аби результат відповідав моєму баченню та очікуванням авдиторії.
Я повністю відповідаю за свій контент: сама продюсую, пишу сценарії, переглядаю всі вихідні матеріали.
Працювати в моєму темпі складно – багато хто не витримує навіть трьох місяців. Але я розумію, що не можу дозволити собі працювати інакше. Крім каналу, є поїздки на передову, соціальні ініціативи, інтерв’ю із зірками, спортсменами, військовими. Це життя на повну, яке виснажує, але водночас дає силу й наснагу рухатися далі.
Як ти готуєшся до таких масштабних подій, як Мюнхенська безпекова конференція чи поїздка в штаб-квартиру НАТО? Які основні виклики постають перед журналістом під час таких поїздок? Розкажи про момент під час інтерв’ю, який особливо запам’ятався.
Коли мене запросили вести YouTube-студію на ювілейній Мюнхенській конференції, я одразу погодилася. Це велика честь і водночас шалена відповідальність. Головною умовою були короткі інтерв’ю з високопосадовцями, які цікаві моїй аудиторії.
Організатори погодилися, але реалії таких заходів часто непередбачувані. Наприклад, колишня президентка Грузії Саломе Зурабішвілі скасувала своє інтерв’ю в останній момент через щільний графік.
Підготовка була виснажливою, також я не знала заздалегідь, з ким говоритиму. Загальні запитання в такому разі не спрацюють, тому готувалася до всього. Ми з викладачем англійської щодня проводили по кілька сесій. І перша починалася вже о 7-й ранку.
Інтерв’ю відбувалися в режимі нон-стоп: після ексміністра Дмитра Кулеби в студію одразу зайшла Кая Каллас, а про інтерв’ю з Майклом Макфолом я дізналася за п’ять хвилин до початку. На все відвели тільки 15 хвилин. Дотримання таймінгу на таких подіях – надважливе. Бо поруч із тобою працюють інтерв’юери з інших країн, які також проводять власну серію бесід.
Такі івенти не гарантують, що все піде за планом. Наприклад, у Брюсселі восени минулого року я до останнього не знала, чи зможу поставити запитання Генсекретарю НАТО. Але саме це і є головною цінністю таких заходів: до них неможливо підготуватися повністю. Тут працює тільки вмілий експромт.
Чи виникали у студії конфліктні ситуації з гостями? І чи бувало таке, що після запису інтерв’ю гість відмовлявся від його оприлюднення?
Погоджуючи дату інтерв’ю, я завжди чесно пояснюю гостю, які теми хочу висвітлити. Це допомагає уникнути непорозумінь: гість наперед знає, про що ми говоритимемо, і має право або відповідати, або відмовитися. Для мене критично важливі ексклюзивність і щирість героя. Якщо людина відкидає відвертість у розмові, я пропоную зустрітися пізніше, коли вона буде до цього готова.
Одного разу я запросила на інтерв’ю військового льотчика за позивним KARAYA. Ми планували фільмувати в парку Партизанської слави, але через те, що для знімань на цій локації потрібно брати дозвіл, вирішили не гаяти часу й одразу поїхати писатися в студії. А вона виявилася замкненою.
Ми витратили пів години на пошуки власника. Уявіть: Герой України стоїть посеред вулиці, а ми терміново шукаємо іншу локацію. Це було дуже дивно і заразом стресово.
Невипущеного матеріалу у мене небагато, бо я завчасно відкрито комунікую з героями щодо майбутньої програми та очікувань. Якщо припускаюся помилок чи виникають непередбачувані ситуації, я не боюся перепросити чи виправити їх.
Герой України стоїть посеред вулиці, а ми терміново шукаємо іншу локацію. Це було дуже дивно і заразом стресово.
Ми намагаємося бути гнучкими до всього непередбачуваного, бо люди розуміють, що в нашій реальності може трапитися різне. Я стала дотримуватися саме такого принципу і міркувати, чи буде та або інша тема актуальною за рік. Якщо ні, то навіщо перейматися? Намагаюся витрачати свої емоції на ті завдання, де можна прийти до спільного рішення.
Від кого саме надходили відмови і чому – можеш зараз розповісти?
Відмови в моїй професії – це абсолютно нормально, потрібно просто навчитися сприймати їх, як частину процесу. Коли я запустила свій YouTube-канал, змарнувала три місяці, щоби знайти першого гостя. Не погоджувалися навіть знайомі – не хотіли ризикувати, ідучи в новий проєкт.
На третьому році існування каналу я щодня писала по 50 листів із запрошеннями, а надходили тільки одна-три відповіді. З часом усе змінилося: за п’ять років ті ж люди почали самі пропонувати дати інтерв’ю. За цей час вишикувалася довжелезна черга! (усміхається)
Кожне інтерв’ю – це довгий шлях. Наприклад, домовленості з менеджментом Андрія Данилка тривали три роки, перш ніж він погодився. На вмовляння Артема Пивоварова також пішло три роки, а перша комунікація з Олею Поляковою почалася з невдалого листування у соцмережах. Нам знадобилося кілька років, аби почати все заново і створити якісний контент. І таких історій у мене чимало.
Відмови в моїй професії – це абсолютно нормально, потрібно просто навчитися сприймати їх, як частину процесу.
Якщо гість відмовляється, я не вважаю це за провал. Це сигнал, що моя пропозиція була невлучною або неактуальною. Я працюю над тим, щоби зацікавити людину. Іноді гість повертається за рік чи два – коли готовий до розмови.
У мене є принцип – ексклюзивність. Якщо знаю, що людина домовилася про інтерв’ю з іншим журналістом, то не намагаюся випередити колегу. Краще запропоную зустрітися пізніше – за пів року чи рік. Звісно, бувають розчарування, коли обіцяють і не дотримуються свого слова.
Це дратує, але світ на цьому не зупиняється. Я вірю, що важливо й далі працювати, долаючи всі виклики. Саме це й формує мій підхід до роботи.
Якщо згадати 2024 рік, то які випуски далися тобі найважче, які – найлегше, а які особливо запам’яталися? І які герої тебе найбільше вразили, надихнули, здивували?
2024 рік був насичений зустрічами та ексклюзивами. 2023 рік закінчився випуском із Віталієм і Юлією Кімами, а також інтерв’ю з 10-ю гірсько-штурмовою бригадою, яке принесло 1,5 млн гривень донатів, хоча мало не найбільше переглядів. Я також перезапустила рубрику «30+» і почала її з новорічного випуску з Дашею Астаф’євою та Олексієм Дурнєвим.
Ми знімали в Куп’янську, показували Leopard 1 і 2, побували на теплоелектростанції й шахті. Це був неймовірний досвід і усвідомлення титанічної праці наших шахтарів. А ще я побувала в США з фронтовиком Сергієм. Йому, завдяки Благодійному фонду Future for Ukraine, встановили протез, з яким він ходить вже рік. Ми познайомилися на передовій під час знімань.
На Мюнхенській конференції я вперше працювала в міжнародному англомовному форматі. Саме там я познайомилася з Дмитром Кулебою, який після відставки дав ексклюзивне інтерв’ю разом із коханою Світланою. Ми знімали в рідному селищі Дмитра, де він виріс.
У 2024 році були випуски з Артемом Пивоваровим у Донецькій області, стендап-комікесою Аллою Волковою, яка вперше поділилася новиною про вагітність, і навіть з моїм екснареченим Віталієм Козловським, який розповів про народження сина та показав ексклюзивні кадри з малюком.
Знайшли час і для натхненних розмов: Ярослава Гресь, яку я пів року вмовляла на інтерв’ю, надихнула багатьох жінок. Своєю чергою, Андрій Федорів уперше погодився розповісти про особисте: символічно, що запис мав відбутися 24 лютого 2022 року, але ми завершили його цьогоріч.
Наприкінці року я відвідала Покровськ і Херсон, а також створила новий формат випусків із військовиками – «Дачний Двіж». Його мета – скоротити відстань між бійцями та цивільними: ми розмовляємо на прості теми у лайтовій атмосфері.
Чим минулий рік тобі запам’ятався найбільше, що змінилося у твоєму житті? Чи вже склала плани на 2025-й? Яким бачиш розвиток свого проєкту?
Це був рік мого особистісного зростання та формування вміння реагувати на критику та чужу думку. Я вчилася не витрачати свій час та емоції на людей, які мене не розуміють, а дарувати увагу однодумцям. Рада, що перебуваю в контакті зі своєю аудиторією, і на третій рік повномасштабного вторгнення ми ще можемо втілювати проєкти, збирати донати та допомагати нашим воїнам із протезуванням.
Перед Новим роком ми за два дні зібрали майже пів мільйона гривень і понад 300 подарунків для поранених захисників в одному з госпіталів Києва. Люди об’єдналися, і це не може не надихати. Я хочу віддати свої додаткові 300 тисяч гривень на придбання евакуаційного броньованого авто для волонтерів, які вивозять людей з «червоних зон» у Херсоні.
Це був рік мого особистісного зростання та формування вміння реагувати на критику та чужу думку.
Планів на 2025-й я не складала. Але вже знаю на три місяці наперед, які випуски мене чекають, які ідеї хочу реалізувати, з якими героями домовлятимуся про інтерв’ю. Також у новому році хочу спробувати себе в ролі продюсерки в одному амбітному проєкті, про який ще не можу розповісти.
Як розвиваєшся професійно – навчання, самоосвіта тощо? Розкажи про складові твого самовдосконалення: може, якісь практики, нові звички чи аскези.
Я спілкуюся з цікавими для мене людьми. Познайомилася з Олегом Гороховським, Ярославою Гресь, Андрієм Федоровим. Усі ці знайомства занурили мене в новий світ бізнесу та технологій, про який я раніше не замислювалася.
Спілкування з нашими військовими дає мені змогу пізнавати тонкощі людської душі. А чесна розмова з відомими людьми досі навчає вести бесіду, будувати діалог.
Аналізуючи власні вчинки та дії інших людей, я постійно вдосконалююся. Роблю це не для того, аби стати кращою версією себе, це – природний процес, особливо зараз, у такі складні часи. Оскільки не курю і не вживаю алкоголю, навіть не знаю, на що мені потрібно брати аскезу. Єдине, що хотілося б – вирівняти свій графік і не засиджуватися за роботою аж до ранку.
У 2024 році я зрозуміла, що таке вигоряння, тож довелося лікуватися. Мені знадобилося дев’ять місяців для повернення в норму. Розумію, що можу знову все втратити, якщо повернуся до колишнього навантаження: з огляду на останні два місяці, це може статися швидко.
У 2024 році я зрозуміла, що таке вигоряння, тож довелося лікуватися.
Тому наразі для мене великий челендж – зробити так, аби моє життя наповнювалося не лише роботою. Вірю, що 2025 рік стане роком любові до себе й створення таких умов, які допоможуть зберегти молодість, красу та продуктивність на довгі роки.
Трохи про особисте. Свого часу ти двічі розривала стосунки уже зарученою, хоча мала намір створити сім’ю. Чому так?
Я не вважаю, що з однією людиною потрібно бути все життя. Якщо втрачаєш інтерес, ви не розвиваєтеся, уже не надихаєте одне одного, то ліпше розлучитися та зберегти гарні стосунки, ніж бути разом нещасними. Так сталося, що ми припинили відчувати щастя, тому й розійшлися з кожним із партнерів. Але ми приятелюємо. А для мене – це найголовніше.
Я не вважаю, що з однією людиною потрібно бути все життя.
З ким зустріла свято? Чи маєш власні або сімейні новорічні традиції?
Новий рік я зустріла з коханим, але насправді вже досить довго не прив’язуюся до свят. Для мене це звичайний день, просто можна пізніше лягти спати, переглянути фільми, нікуди не квапитися і взяти, нарешті, вихідні. Торік у новорічну ніч я просто пішла спати. До речі, уже третій рік не прикрашаю ялинку. Можливо, коли закінчиться війна, щось зміниться.
Ми, звісно, не питатимемо імен, проте хотілося б дізнатися, чим теперішні стосунки для тебе кращі за попередні? Може, твій коханий має інший характер або типаж? Або, можливо, причина не в чоловікові, а в тобі, бо змінилася саме ти – подорослішала, помудрішала?
По-перше, коли завершилися попередні стосунки, я працювала з психотерапевтом, аналізувала, що саме призвело до розриву – з мого боку і з боку партнера. Міркувала, як так сталося, що замість проговорювання проблем, ми їх накопичували? І потім зрозуміла, що я завжди обирала партнера, який відповідав би певним моїм очікуванням.
Коли перестала зважати на них, а сфокусувалася на власному внутрішньому стані, запитала себе, що мені справді подобається, а що нав’язано батьками, суспільством, то по-іншому поставилася і до партнера поруч. Я погоджуюся з тим, що гарні взаємини – трохи рутинні, тобто ти не відчуваєш того потоку емоцій, коли тебе тригерять, граються з тобою тощо.
Здорові стосунки спокійні. Вони можуть бути дещо нудними, але немає і тих психологічних «гойдалок», які тобі дає аб’юзивне ставлення, чи тих, в яких ти переживаєш емоції з дитинства.
Мені добре із сьогоднішнім партнером. Це супергерой із фільмів, який існує насправді, – наш захисник, яким я дуже пишаюся. Він гарний, спокійний. Для мене стало відкриттям те, що чоловік може бути дуже уважним до деталей, і з ним – усе інакше.
Як коханий ставиться до твоєї роботи, і зокрема до відряджень на передову? Чи бачив він твої випуски раніше, до вашого знайомства?
Коханий поважає мою працю, адже розуміє, що я використовую свою медійність та ресурси, аби підтримати військових і суспільство, об’єднати людей і розповісти правду про те, що відбувається на фронті. Їжджу на передову, бо вірю, що це – важливо. Люди дякують, і хоча це моя робота, але такі слова від жителів Херсона чи Донбасу – надцінні.
Їжджу на передову, бо вірю, що це – важливо.
Мої репортажі допомагають збирати донати для захисників і краще розумітися в подіях на фронті, тож коханий усіляко підтримує мене. Раніше він не знав про специфіку моєї роботи. Авжеж, хвилюється за мене, але завжди допомагає підготуватися: навчає орієнтуватися під час обстрілів і діяти у критичних ситуаціях, щоб я не наражалася на небезпеку.
За кілька місяців тобі виповниться 33 роки. Що змінилося, коли ти перетнула «межу» у 30? Звісно, крім того, що це надихнуло на нову цікаву рубрику.
Так, мені незабаром 33, але за власними відчуттями – ніби 25. Єдине, що змінилося – це ставлення до проблем: якщо справу можна якось залагодити, то це вже не є проблемою.
Якщо не згадуватиму про неї за рік чи за два, то питання не варте емоційних «гойдалок», це просто чергове завдання. Також я досить довго ігнорувала власні досягнення в професійному та особистісному зростанні, але у 2025 рік увійшла з вдячністю до себе за всю роботу, яку виконую і для себе, і для людей.
У 2025 рік увійшла з вдячністю до себе за всю роботу, яку виконую і для себе, і для людей.
Ти – медійна людина, у якої пів мільйона фоловерів в інстаграмі, півтора мільйона в YouTube – традиційно це означає, що маєш і критиканів. Як реагуєш на їхні випади? Які твої власні способи ментального захисту від негативу?
Раніше дуже гостро реагувала на критику, особливо під час проєкту «Холостяк», тоді я вперше з’явилася на екранах. Коли йшла на це шоу, то була переконана: зі мною все гаразд, маю гарний вигляд і не варто перейматися. Після того, як програма вийшла в ефір, я побачила певні недоліки.
На жаль, думка соціуму сильно на мене вплинула, з’явилася тривожність, яку довелося ретельно пропрацьовувати. І лише рік тому я почала правильно реагувати на критику, бо нарешті змирилася з тим, що є інша думка, і вона не завжди збігається з моєю.
Не погоджуватися – не означає конфліктувати. Якщо ви розмовляєте в підвищеному тоні, то це не означає, що ви більше не можете спілкуватися на вільні теми на дозвіллі. Переконана: якщо питання стосується державної безпеки, то варто співпрацювати з різним людьми, навіть тими, які мене критикують. Якщо йдеться про мою репутацію, сім’ю, тих, кого я люблю й шаную, то прямо кажу співрозмовнику, що не поважаю його думку або дії.
Не погоджуватися – не означає конфліктувати.
Чи є жінки, які тебе надихають? Хто є для тебе рольовою моделлю?
Мене надихає Перша леді України Олена Зеленська. Її стриманість, вишуканість і внутрішня сила викликають щире захоплення. Попри всі обставини, вона завжди випромінює спокійну енергію та тримає високу планку.
Захоплююся також Інною Мірошниченко – жінкою, яка виховує двох рідних і двох названих дітей, «народжених серцем», за її словами. Вона – неймовірно сильна, турботлива, а ще – справжній професіонал.
Особливо глибоку повагу викликають наші волонтерки. Їхня щоденна робота – допомога бійцям і тваринам – справжній подвиг, справжнє милосердя. Це важка, виснажлива праця, часто невдячна, але така відданість заслуговує на найбільше визнання.
Ти часто буваєш у відрядженнях. Які мастхеви завжди є у твоїй дорожній косметичці?
Оскільки моя шкіра проблемна, зазвичай ретельно підходжу до догляду. Використовую перевірену декоративну косметику, щоб уникнути алергічних реакцій. У моїй сумці завжди є базовий набір: засоби від головного болю, шлункових розладів, антигістамінні, різні мазі, пластирі. Це вже дещо підхід «30+»: усе, що може знадобитися в дорозі чи непередбачуваних ситуаціях.
Також я обов’язково беру з собою харчові контейнери. Якщо постане вибір між косметикою та їжею, без вагань візьму останню, а ще – плед для зручності. Для мене важливо зберігати свою красу, молодість і ясний розум, адже це основа внутрішньої гармонії.
Навіть для поїздок на передову моя «косметичка» залишається незмінною: лише додаються аптечка та речі для захисту. Комфорт і турбота про себе – це те, що завжди зі мною, хоч би де я була.
_____________________________________________
Фото: Марія Буланна
Продюсування: Ксенія Виноградова, Катерина Хотєєва
