Now Reading
«Війна з багатьох зняла маски»: як художник Юрій Ваткін прожив 72 дні в окупації під Харковом

«Війна з багатьох зняла маски»: як художник Юрій Ваткін прожив 72 дні в окупації під Харковом

«Війна з багатьох зняла маски»: як художник Юрій Ваткін прожив 72 дні в окупації під Харковом

До села Черкаські Тишки під Харковом російська армія прийшла у перший же день війни, 24 лютого. Частина військ розташувалася буквально за 500 метрів від будинку та студії художника Юрія Ваткіна, де він знаходився з 18-річним сином Іллею. «Не бійтеся, за 3-4 дні все це закінчиться», – переконували мешканців непрохані «визволителі». Але «це» не закінчилося ані через три дні, ані через три тижні, ані через три місяці.

По сьогодні будинки місцевих перебувають під вогнем російської армії, сам Юрій на момент виходу цього матеріалу, через 72 дні в окупації, разом із сином нарешті зміг виїхати до Харкова, до своєї дружини, і тепер перебуває у відносній безпеці. У студії художника у Черкаських Тишках залишилася більша частина його картин, деякі з них сусідам вдалося винести, проте їхня подальша доля залишається під питанням.

Як вони виживали під постійним вогнем, за відсутності зв’язку і продуктів, як, ризикуючи життям, він передавав інформацію про розташування російських військ ЗСУ і як війна позначилася на його творчості – своєю особистою історією Юрій поділився з INSIDER.UA.

«Війна з багатьох зняла маски»: як художник Юрій Ваткін прожив 72 дні в окупації під Харковом
Юрій Ваткін

Все почалося вранці, близько 4-5 години. Почалося зі страшного гуркоту, земля і дім буквально рухалися, а з боку Білгорода все сяяло. Світло зникло одразу. Село наше знаходиться у прикордонній зоні, сусіди всі вибігли надвір, одразу стало зрозуміло: війна. Що робити далі, було незрозуміло. На той момент ще був інтернет і в соцмережах вже з’явилося відео, як путін оголошує так звану «спецоперацію». Лунала думка, що він нібито обмежиться Луганською та Донецькою областями і сюди війська не увійдуть – у це просто ніхто не вірив.

Мені здавалося, здоровий глузд це пояснити не здатен, все було як у жахливому сні.

Але дуже швидко, буквально протягом кількох годин ворожа техніка вже проїхала вулицями нашого села та в районі окружної дороги розпочався бій. Відео одразу потрапило у телеграм-канали, всі жителі стояли на вулицях, деякі одразу зібралися та кудись поїхали. Моя дружина в цей час була в Харкові, я одразу їй зателефонував, але виїхати до неї не встиг. Залишалося спостерігати за тим, що відбувається. З кожним днем ​​було все незрозуміліше, особисто мені – навіщо? Причини цього. Мені здавалося, здоровий глузд це пояснити не здатен, все було як у жахливому сні.

«Війна з багатьох зняла маски»: як художник Юрій Ваткін прожив 72 дні в окупації під Харковом
Юрій Ваткін із дружиною до війни, Карпати

Вже наступного дня з’явилося багато солдатів і техніки, вони були буквально всюди. Всім наказали не виходити з будинків, адже «через два-три дні все це закінчиться». Я чимало читав про різні війни і не розумів, як можна місто такого масштабу взяти за три доби? Все було як у поганому бойовику, згодом було зрозуміло, наскільки помилилися росіяни та їх уряд.

Я свідомо пішов на ризик і відправив нашим геолокацію розташування російських військ та техніки.

На третій день зник мобільний зв’язок та інтернет, але я знайшов точку, де він сяк-так ловив і зміг читати інформацію з телеграм-каналів на кшталт «Трухи». Ця можливість зв’язку згодом дозволила трохи допомогти у боротьбі з окупантами – я свідомо пішов на ризик і відправив нашим геолокацію розташування російських військ та техніки, згодом по них завдали точних ударів. Навідника шукали по всьому селу, благо особисто я підозр не викликав.

«Війна з багатьох зняла маски»: як художник Юрій Ваткін прожив 72 дні в окупації під Харковом
Юрій Ваткін із сином Іллєю

Перший місяць було дуже холодно, йшов сніг. Газ був, але газові котли, залежні від електрики, не працювали. Ми спали на підлозі в кухні та всі 72 дні – в одязі, на той випадок, якщо прилетить снаряд і потрібно буде швидко вибігти. Підвалу в будинку ми не маємо, так само, як і більшість сусідів – всі, хто залишився, жили приблизно в таких самих умовах.

На початку другого місяця окупації, напевно, внаслідок обстрілу, пошкодили газову трубу і всі у селі готували на вогнищі. Те, що відбувалося, все більше нагадувало багаторівневий квест з виживання.

«Війна з багатьох зняла маски»: як художник Юрій Ваткін прожив 72 дні в окупації під Харковом
снаряд, що пошкодив дах студії Юрія Ваткіна

Виїхати можна було лише у бік росії, у бік України не випускали. З перших днів окупанти розташували безліч своєї техніки всюди: на господарських дворах, полях, промислових об’єктах, на кшталт заводу із заморожування продуктів чи м’ясного цеху. Вони постійно вели вогонь у бік Харкова з усього, що тільки можна уявити. Постійний гуркіт, будинок ніби плаває у просторі. Темні, страшні, холодні ночі, стрілянина, що не припиняється… Це було страшно.

Пізніше, коли Україна почала стріляти у відповідь і з’явилося розуміння, що наші влучають, стало якось легше на душі. Усі на вулиці чітко розрізняли, коли стріляла українська сторона, прислухалися, куди саме «прилітає».

З провізією, у огляду на те, що в сучасному світі нікому на думку не могло спасти, що на нас нападуть, ніхто не робив особливих запасів, навіть мінімальних, що одразу позначилося на харчуванні. Якщо в перші кілька днів усі якось трималися, то згодом стало вже відверто тяжко.

«Війна з багатьох зняла маски»: як художник Юрій Ваткін прожив 72 дні в окупації під Харковом

Згодом з’явилася перша жертва серед мирного населення… Смерть, яку до кінця усвідомити не міг ніхто. Люди інстинктивно збиралися в групи і стояли весь день на вулиці, вслухаючись у те, що відбувається, і так до сутінків, після чого всі з жахом розходилися по хатах у повній темряві. Смерті та поранення односельців стали майже щоденними, загинув мій однокласник – його розірвало, частини його тіла на цвинтарь везли в тачці. На жаль, були поранення і у дітей, діти гинули…

Для розуміння нашої тогочасної реальності – замальовка 5 хвилин із життя: виходжу на вулицю, навпроти сусіди сидять на лавці, йду до них, і тут – вибух позаду сусідського дому, земля взимається вище за будинки, йде з-під ніг. Сусіди пригинаються і втискаються в паркан, а я падаю на землю і, падаючи, бачу, мов в уповільнених зйомках, як летять уламки, деякі – дуже великі. Все посипалося, але всі живі, снаряд прилетів у город до сусіда, куди ми виходили буквально за 30 хвилин до цього – подивитися, як він гарно посадив картоплю…

«Війна з багатьох зняла маски»: як художник Юрій Ваткін прожив 72 дні в окупації під Харковом
студія Юрія Ваткіна у Черкаських Тишках

Перші два тижні я взагалі не думав ані про живопис, ані про що подібне. Інтенсивність обстрілів та поняття про те, що треба вижити – ось що було на думці, а всередині чітко сиділо усвідомлення, що Україна переможе. Це я говорив усім на вулиці й просив не зневірятися, бо гірше за відчай і паніку немає нічого. Ще більше переконався в тому, що вони зазнають поразки, коли через тиждень окупанти включили гучномовець на будівлі школи і пролунала якась моторошна музика і мова про те, що «ми брати» і різна нісенітниця в подібному стилі. Все це викликало відчуття, що нас захопили фашисти і намагаються щось пропагувати, ніби ми в концтаборі.

Мешканцям треба було ходити з білими пов’язками на руці, інакше могли відкрити вогонь на ураження. У багатьох напрямках проїзд був закритий, чимало людей навіть не могли потрапити додому, тому що в їхні оселі заселилися російські солдати. Здебільшого це були будинки вздовж траси та двори, де стояла техніка. Зима, холод, обстріли та загальний стан руйнування – все це нагадувало якийсь армагедон.

Все це викликало відчуття, що нас захопили фашисти і намагаються щось пропагувати, ніби ми в концтаборі.

Були неодноразові зачистки. Полягали вони в тому, що група солдатів, у чорному та на трьох «тиграх», проїжджали вулицею і заходили до кожного будинку. Якщо будинок був порожній і люди виїхали, вони зламували замки та заходили всередину. Шукали патріотів, націоналістів та «атошників». Чоловіків змушували роздягатися догола, вишукували наколки, як я розумію, пов’язані з армійською тематикою. Все це було, щонайменше, принизливо, тим паче ми вже знали, що вони багато кого забирали в штаб і там били. Також заборонялося носити телефони, у багатьох їх просто відібрали, в решти – розбили та витягли сімкарти.

«Війна з багатьох зняла маски»: як художник Юрій Ваткін прожив 72 дні в окупації під Харковом

Вже днів за десять почалося мародерство. Окупанти, як розумію, мали регулярну ротацію, й вони тягли з будинків людей усе, що їм хотілося: телевізори, інструменти, інші речі. Грузили все на військову техніку та вивозили. Автівки, які їм сподобалися, також забрали у населення та вивезли. Ті, що не змогли завести – просто розбили та зробили непридатними. У будинках, де не проживали люди – просто цілковите свинство та пограбування у найгіршому вигляді. Все це відразу давало мені розуміння, що про жодну перемогу їм не мріяти.

Війна з багатьох зняла маски. Були мародери й серед «своїх». Були й люди, які відкрито підтримували окупантів, багатьох я знаю і не розумію їх вчинків і дій, часом вони поводилися гірше за російських солдатів. Звичайно, незважаючи на щоденну небезпеку, уламки, вибухи – хотілося писати картини, оскільки це той стан, у який я занурююсь і це для мене завжди було віддушиною, способом ізолюватися від зовнішнього світу. Спочатку хотілося написати саме про ці нічні сполохи, гуркіт, страх. Потім – про біль та розпач перед майбутнім.

Читать также
«Війна з багатьох зняла маски»: як художник Юрій Ваткін прожив 72 дні в окупації під Харковом

Війна з багатьох зняла маски. Були мародери й серед «своїх». Були й люди, які відкрито підтримували окупантів.

До речі, ми весь час слухали радіо –  як і раніше, там часто звучав гімн України, але тепер ми, як ніколи, слухали його з гордістю та сльозами.

Днів через 20 нашу вулицю накрило касетними снарядами, обійшлося без жертв, але із масовими руйнуваннями. Згорів будинок і машини на нашій вулиці, люди дивом уціліли, одна касета влетіла прямо в дах приміщення, де я зберігаю свої картини. Заряд розірвався в стельовому просторі, уламки прошили більшість картин і будиночок загалом. Це було боляче, ніби потрапили в мене… І одночасно страшно від того, що прилетіти може куди завгодно.

Згодом навколо було чимало прильотів та руйнувань, уламків. Лише дивом ми і наші сусіди залишилися живими, і тварини, до речі, теж – у нас і у сусідів і кішки, і собаки.

«Війна з багатьох зняла маски»: як художник Юрій Ваткін прожив 72 дні в окупації під Харковом
картина Юрія Ваткіна, написана в окупації, травень 2022

Весь цей час, на мою думку, мене рятувала віра в перемогу України та любов до моєї дружини, адже я її люблю всім єством і без неї не уявляю свого життя, а також – любов’ю батька до сина. Я вірив, що ми неодмінно виживемо! Щоранку і щовечора я молився Богу, просив його захистити нас і всіх рідних, і всіх, кого знаю… Дуже просив і вірив у це і в свою любов – як мені здається, вона сильніша за всі почуття на світі.

На жаль, я не робив запасів фарб, їх було небагато, але дві картини я написав. Одна – як відображення емоцій від того, що відбувається: щоденне гнітюче очікування вечора, захід сонця і страшні ночі, холод і невідомість. Мотив другої був навіяний тим, як я в дні війни дивився на нашу вулицю: блакитне небо та рудо-жовтий паркан, що нагадують прапор України, будинки, як примари, деякі – без людей, спорожнілі, а ще – горобина на вулиці з червоними, як кров, ягодами.

Картину з уольорами українського прапора я поставив серед інших картин і щодня це було дивне відчуття: адже були обшуки і хто зна, що у них в голові. Але я розумів: те, що я роблю – правильно.

«Війна з багатьох зняла маски»: як художник Юрій Ваткін прожив 72 дні в окупації під Харковом

Що я можу сказати після цих 72 днів. Чи змінився я як людина? Як художник? Як громадянин України? На всі ці запитання моя відповідь «так», однозначно. Чи це на краще чи ні, я не знаю, але багато що в мені не буде колишнім. Одне знаю точно: ми вижили, бо трималися разом, усією вулицею, бо була віра, дуже сильна віра в себе, Бога, любов та ЗСУ. А також надія, що коли це закінчиться – однозначно закінчиться перемогою України.

Щоб ми всі зробили висновки, і, об’єднавшись, відновили країну, і без пафосу, без корупції зробили з України державу, що процвітає. Ми свою громаду відновлюватимемо і докладемо всіх зусиль для цього, бо зараз саме єдність людей нашої країни і є та сила, яка зупинить цей мерзенний жах, спадщину комуністичної утопії, уособленням якої є росія.

Ми вижили, бо трималися разом, усією вулицею, бо була віра, дуже сильна віра в себе, Бога, любов та ЗСУ.

Я лише три дні як виїхав до Харкова, у Тишках ще йдуть бої. Картини поки що не зміг вивезти, сподіваюся, скоро окупантів відтіснять до кордону, можна буде повернутися, вивезти полотна та взятися за нові з позитивним настроєм. Кошти від продажу своїх робіт я планую адресно направити на відновлення та процвітання нашої Циркуновсько-Тишківської громади. Всі разом ми зможемо це зробити, адже змогли всією вулицею протриматися 72 дні в непростих умовах окупації!

4.5 2 votes
Article Rating
Какова ваша реакция?
Created by potrace 1.15, written by Peter Selinger 2001-2017 Влюбился
8
Created by potrace 1.15, written by Peter Selinger 2001-2017 Лайк
12
Created by potrace 1.15, written by Peter Selinger 2001-2017 Нелайк
0
Created by potrace 1.15, written by Peter Selinger 2001-2017 Под вопросом
0
Subscribe
Notify of
guest
0 Комментариев
Inline Feedbacks
View all comments

© 2020 INSIDER Все права защищены.