Юлія Кичила: «Завжди видно жінок, які приймають себе і прагнуть розвиватися»

Зворотний бік будь-якого приголомшливого успіху, підкореної гори чи нового досягнення – це завжди наполеглива й систематична робота, а подеколи ще й тимчасові поразки та розчарування. Маргарет Тетчер колись висловилася, що єдиний спосіб піднятися на вершину сходів – долати сходинку за сходинкою і лише по одній за раз. І рухаючись догори, віднайдете в собі всі необхідні риси характеру, навички та вміння, потрібні для успішної кар’єри, яких начебто ніколи й не мали.

Про підкорення власних вершин, про свій шлях до успіху, про теорію маленьких кроків та великих досягнень говоримо з підприємицею й керівницею Юлією Кичилою, засновницею мережі дитячих садочків Hello, kids. 

Юлю, без чого, на твою думку, неможливе підкорення будь-якої вершини – і гірської, і реалізації масштабного бізнес-проєкту, котрим є ваша мережа дитячих садочків?

Якось я почула вислів, котрий мені сподобався і з яким я повністю згодна: ті, хто йдуть у далеку країну, починають свій шлях із першого кроку, а ті, хто хочуть підкорити вершину – починають з підніжжя гори. У цій фразі закладена велика мудрість, і я переконана: будь-що нове та будь-яку гору можна завоювати, якщо не боятися ступити перший крок з самого низу, бо він найважчий.

Для досягнення успіху потрібно багато працювати, приборкувати лінь та прокрастинацію. Бути чесною – передовсім, із собою. Підкорення вершин ніколи не відбувається без болю, провалів та невдач. Часто доводиться набувати нового досвіду, не завжди позитивного, переосмислювати його і рухатися вперед.

Підкорення вершин ніколи не відбувається без болю, провалів та невдач.

Звісно, у мене бували моменти, коли хотілося здатися, скласти руки й припинити бізнес. Але коли я живу проєктом, вкладаю в нього всю душу, то у мене не трапляється вигорання чи тривалої  втоми. Достатньо перевести дух, відпочити, а потім я прямую далі.

Зізнаюся, я тричі хотіла закрити свій перший дитячий садок. Але завжди слухала свій внутрішній голос, шукала способи побороти складнощі, щоби йти вперед, не зупинятися.  Мені не залишилося нічого, окрім, як стати сильною. Також я переконана, що успіх бізнес-проєкту чимало залежить від команди.

Надважливо зібрати однодумців, які працюватимуть, як єдиний організм. І вважаю, що мені це вдалося, особливо, якщо йдеться про масштабні проєкти – на сьогодні ми відкрили 8 дитячих садочків Hello, kids.

Що для тебе означає створити сильну команду?

Я не мала досвіду у створенні та управлінні великими робочими колективами, а тому припускалася усіх помилок з можливих. Спершу вибрала тактику «подружки»: товаришувати з усіма членами команди, бути на одній хвилі, допомагати у кожній дрібниці та вирішувати усі питання одночасно. Доволі швидко я зрозуміла, що цього робити не слід, бо якщо ти – керівник, то маєш керувати та вести людей за собою.

Я не мала досвіду у створенні та управлінні великими робочими колективами, а тому припускалася усіх помилок з можливих.

Повинен ставити завдання команді та стежити за їхнім виконанням. Паралельно з цим усвідомленням я навчалася правильно керувати командою – брала курси та тренінги, щоби не набивати ґулі самій, а засвоїти потрібні знання через чужі помилки й досвід.

І ось так, поступово, крок за кроком я вчилася у керівників, які, на мою думку, були сильними лідерами й створили сильні команди. І сьогодні, маючи свою – зі ста працівників, не припиняю читати, слухати й практикувати, адже я лише на шляху до вершини, до ідеалу.

Яка твоя наступна мета, якої хотіла б досягти в професійній сфері?

Я впевнена, що наступною вершиною буде власна освітня система для дитячих садочків та шкіл – своєрідна новітня філософія освітнього процесу. Нинішні запити і потреби дітей та батьків не відповідають тим принципам навчання, котрі є зараз у державних і багатьох приватних закладах.

Сьогодні я живу цією ідеєю й хочу створити власну освітню мережу, яка охопить і сучасні школи. Також за 5-10 років воліла би бути трохи вільнішою та мати змогу більше мандрувати. Ця вершину здолаю лише тоді, коли команда працюватиме як годинник та коли всі бізнес-процеси будуть врегульовані. Також сподіваюся на те, що моїй доньці буде цікавою ця ніша, і вона продовжить мій бізнес.

А щодо особистісної та жіночої реалізації?

Мрію створити потужну та сучасну бізнес-спільноту для жінок, що розвиваюсь освітній бізнес. Головною її метою, гадаю, має бути взаємна підтримка та допомога. Наприклад, сьогодні власники та менеджмент приватної освіти майже не діляться досвідом та напрацюваннями, а цього не вистачає. Я би хотіла започаткувати спільноту, у котрій жінки не мірялися здобутками та пафосом, а по-справжньому допомагали одна одній.

Окрім бізнесу, моїм захопленням є вінтажний посуд та предмети інтер’єру. Цікаво розвиватися у цьому напрямку та пізнавати історію, здобувати нові знання. Напевно, у майбутньому бачу себе колекціонеркою, а можливо – власницею артбутика вінтажного посуду та декору.

Що ти цінуєш у зовнішній та внутрішній красі жінок?

Для мене краса – це внутрішній стан. Не форма, не зовнішність, тим паче не одяг, а саме – внутрішній стан, цілісність та наповненість. Завжди видно жінок, які приймають себе, дослухаються до себе та прагнуть розвиватися, пропрацьовати нові скіли, позбавлятися недоліків.

Дуже люблю людей, які не намагаються сподобатися. А під час знайомства з ними – відчувається внутрішня гармонія й тиша, що так мені близька. Сьогодні, як ніколи, у жінці цінується природність і простота. Це означає – відсутність довгих нарощених нігтів і вій, занадто пишних губ, складних зачісок з кучерями або нарощеним волоссям, важкого макіяжу та пафосного вбрання, що кричить брендами.

Сьогодні, як ніколи, у жінці цінується природність і простота.

Красу сьогодні розумію, як доглянутість і охайність. Завдяки спорту я навчилася чути своє тіло і взаємодіяти з ним. Правильний раціон та здорове харчування для мене – запорука гарного самопочуття, здоров’я, краси та довголіття. Намагаюсь не споживати некорисної їжі, купувати прості фермерські екопродукти. Замість соняшникової олії беру масло гхі, замість білого цукру – солодку стевію, замість пшеничного – рисове борошно.

Модні критики внесли тебе до списку наймодніших жінок України. Поділися власними секретами стилю.

Формуючи свій гардероб, варто слухати лише свій внутрішній голос та відчувати стан. Вважаю, що у мене немає виразного стилю, як це спостерігаю в інших дівчат. Не пильную за трендами, вибираю комфорт та простоту, а вирішуючи, що сьогодні одягти, – керуюся тільки настроєм.

Розумію, що кожна сучасна дівчина має працювати над своїм стилем, але останні два роки не купую дорогих речей, віддаю перевагу українським брендам, як-от BAZHANE, Kachorovska, GOT`S тощо. Дорогі у мене лише сумки і взуття, придбані раніше, їх я можу носити ще багато років.

Формуючи свій гардероб, варто слухати лише свій внутрішній голос та відчувати стан.

Раз на рік стараюся працювати зі стилістами, оскільки хочу почути вартісні поради, розширити своє бачення та проаналізувати наявний гардероб. Не можу сказати, що для мене це надважливо – швидше, як зобов’язання та корисний ритуал.

Я – Діва: обожнюю порядок і гардероб не є винятком. У мене кожна поличка підписана, одяг відсортований за кольором і типом, кожна річ – там, де має бути. Мої помічниці по дому добре знають, що речі варто точно класти на свої місця.

Ти маєш подруг? Які твої принципи у побудові дружніх стосунків?

У мене є подруги, але їх небагато. Дружба заради дружби – це не про мене. Люди, які залишилися поряд, перевірені часом і загартовані труднощами. Я не пробачаю зради, а також зверхнього ставлення – не хочу тримати поруч тих, хто робить боляче, але водночас запевняє, ніби щиро любить. Це називається “лицемірство” – і ніяк інакше! Насправді, мені ніхто не потрібен. У мене є я і цього цілком достатньо.

Подруга – це та, з якою можна помовчати і повеселитися, яка радітиме твоїм успіхам, яка вислухає і дасть чесну та глибоку пораду у складній ситуації. Такою для мене вже давно є Ельміра Мехтієва. Напевно, вона – єдина вірна і незмінна моя подруга.

Ельміра не намагається мене змінювати: приймає такою, яка я насправді, з усіма плюсами та мінусами. Також вона розуміє та цінує мою прямоту. Для мене це багато значить, і я неабияк бережу ці дружні стосунки.

Не так давно ти поборола власний страх та виступила перед великою аудиторією з лекцією про використання ШІ в бізнесі. Чи не порадиш, як навчитися приборкувати страх публічних виступів?

Так, дякую за запитання. Зі страхом не потрібно боротися – варто не уникати його, а прямувати назустріч. Якщо ти боїшся, то треба боятися, а якщо тобі сумно, то треба сумувати. На шляху до нової вершини важливо не замикатися в собі, а яскраво проживати всі емоції.

Страх перед публічними виступами – це страх №1 не лише для мене, а й для багатьох людей у світі. Мій внутрішній голос нашіптував мені – чкурнути просто з-за куліс, але я знала, що треба приборкати ці думки і перемогти себе. Знала, що до таких виступів потрібно готуватися, але два місяці не могла налаштуватися саме через надмірну боязнь й завчасне хвилювання.

Зробила репетицію лише один раз за два дні до виступу. На сцені я найбільше боялася, що забуду, про що хотіла розповісти, але все минуло добре – щирі усмішки, гарячі оплески та море нових фоловерів. Це означає, що все вдалося, – і я дуже щаслива.  Наступного разу мій страх істотно поменшає – і це для мене стане етапом зростання та розвитку.

Ти виховуєш 6-річну доньку. Розкажи, які бачиш ваші стосунки, коли вона стане дорослою та закінчить школу. Твої ідеали й табу у вихованні?

Не прагну бути для доньки подругою, бо з мамою, насамперед, має бути безпечно та спокійно. Хотіла б, щоби вона у будь-якій складній ситуації телефонувала, передовсім,  мені. Я в житті – тотальна контролерка, але сьогодні пропрацьовую це, аби не тиснути на дочку своїм надмірним контролем. Переконана, що головна місія мами – завжди підтримувати свою дитину.