«Паніка, плач, дзвінки рідним»: теракт очима українок, які живуть у Відні
Особисті історії Ольги Шапіро, Анни Вергельскої, Діани Штайнер і Ольги Торнер
Вже два дні в пресі не вщухають обговорення теракту, який 2 жовтня, вперше за 35 років, стався в столиці Австрії: в шести різних районах Відня невідомі відкрили стрілянину, цілячись в перехожих і відвідувачів барів і ресторанів – у цей вечір, напередодні введення суворого карантину, вони були заповнені під зав’язку. За останніми даними, загинуло 5 осіб, ще 22 отримали поранення. Редакція INSIDER.UA зв’язалася з українками, які проживають у Відні, щоб переконатися, що з ними все добре і з перших вуст почути про те, що трапилося. З нами поділилися дизайнерка Ольга Шапіро, «Міс Україна Всесвіт – 2015» Анна Вергельська, модель Діана Штайнер і телеведуча Ольга Торнер.
Як і багато хто, ми були в цей момент в центрі міста, хотіли прогулятися напередодні повторного введення локдауну. Поїхали прямо на Шведенплац. Ми були в ресторані і вже попросили рахунок, збиралися виходити. Слава Богу, що рахунок так довго несли! Тому що в цей час раптом, звідки не візьмись – сотні поліцейських машин. Забіг поліцейський з автоматом, сказав, що всім заборонено виходити, наказав закрити всі двері й вимкнути світло, при цьому ми взагалі не розуміли, що сталося. Так ми й сиділи, в темряві, за закритими дверима. Через кілька хвилин почали писати і телефонувати близькі, дізнавшись про ситуацію з новин. Серед присутніх почалася паніка, плач, дзвінки рідним…
Мешканці будинку, сторонні люди, виносили тим, хто переховувався, воду, якісь бутерброди.
Центр і наш ресторан оточили, навколо була поліція. Періодично заходив поліцейський з автоматом, йому дали пару пляшок води. Він пояснив, що сталося, і знову сказав нікому не виходити. У мене були друзі, які опинилися якраз на Грабені (одна з найвідоміших пішохідних вулиць Відня. – Прім.редакціі). У момент пострілів вони падали на підлогу, бігли і ховалися в під’їздах, де сиділи до третьої години ночі. А мешканці будинку, сторонні люди, виносили тим, хто переховувався, воду, якісь бутерброди, спочатку навіть впускали в своє житло в туалет, але коли стало зовсім пізно, закрилися, й людям доводилося справляти нужду прямо в під’їзді. Вибору у них не було – район як і раніше був оточений поліцією, виходити не дозволяли.
Нас щодо рано випустили, близько 24 годин, при цьому в дверях стояв поліцейський з автоматом, готовий відстрілюватися в будь-який момент. Ми проходили за його спиною і йшли до машин. Ніхто з моїх близьких, слава Богу, не постраждав, втім було багато моїх друзів, хто знаходився в епіцентрі подій, буквально в ста метрах. Морально дуже важко, дуже страшно. Ба більше, я отримую в Інстаграмі якісь незрозумілі повідомлення, провокації з погрозами, в стилі «це тільки початок».
Напевно, як і всі, хто мешкає у Відні, в останній вечір перед стартом повторного локдауну ми вирішили піти повечеряти, наостанок. Довго вибирали місце, в результаті нас понесло в цей Kornat (рибний ресторан в центрі Відня. – прим. редакції). Народу було просто тьма: забиті й ресторан, й літня тераса, й сусідній заклад, дуже багато перехожих на вулиці.
Ми повечеряли і вже збиралися додому, і ось, близько восьмої години ми почули прямо поруч з рестораном постріли. Як і більшість, спершу подумали, що це петарди. Люди зреагували не відразу. Потім в ресторан почали забігати гості з тераси, але буквально через кілька хвилин все заспокоїлося і вони знову спокійно вийшли і зайняли свої місця за столами. Але через 10 хвилин, вже з криками і панікою, мало не з тиснявою, всі знову почали забігати в ресторан – почалася стрілянина, 6-8 пострілів відразу. Ми забарикадувалися в ресторані, стали через вікна спостерігати за тим, що відбувається. Ніхто нічого не розумів, стали викликати поліцію, піднімати всіх на вуха.
Про маски, заходи безпеки чи коронавірус в той момент не йшлося!
І вже близько 20:20 почалася спецоперація, вулицями з двох сторін стали стягуватися бійці спецзагонів з автоматами, перехожих не було ані душі. Стало зрозуміло: вони поступово замикали коло навколо синагоги, рухаючись від першого району і набережної, ми були якраз посередині. Як ми зрозуміли, один з терористів стріляв якраз або на нашій, або на паралельній вулиці. Ресторан оточили, нас зігнали вниз до підвалу, нас було близько 60-70 осіб. Про маски, заходи безпеки чи коронавірус в той момент не йшлося! Нам було заборонено виходити наверх, ніхто нічого не знав, почалися перебої з Інтернетом і зв’язком, а в мережі тим часом вроздріб спливали чутки чи-то про десятки загиблих, чи-то про заручників в сусідньому ресторані. Було моторошно!
Потім стало просто нічим дихати і нам дозволили піднятися наверх, у віддалену від входу кімнату. Так, в закритому ресторані, ми пробули з восьмої вечора до першої години ночі. До цього ще о 9 годині з’являлася інформація, що можна вийти, ми з чоловіком так і зробили, хоча якраз цей час був найнебезпечнішим. Нас одразу перехопили поліцейські з криками і вимогами повернутися назад і сховатися. У якийсь момент ми подумали, що вже не вийдемо звідти. Але о першій годині ночі ми все ж таки вийшли, на вулиці – нікого, все оточене, дістатися додому практично неможливо. Нам повідомили, що поки ще не зловили всіх злочинців, і порадили: «Просто біжіть! Біжіть додому». Ми побігли.
Ми боялися, щоб не було як в Парижі.
Слава Богу, ніхто з наших близьких і знайомих не постраждав, хоча багато в той вечір були там, де все відбувалося – в районі Шведенплац, поруч з рестораном Salzgries. Самих терористів ми не бачили. Думаю, вони спеціально планували це на останній день перед локдауном, коли на вулиці було якомога більше людей. Ми боялися, щоб не було як в Парижі, коли заходили в заклади і просто в упор розстрілювали відвідувачів. Але команда ресторану і поліція спрацювали чітко.
Дорога додому – це була окрема історія. Проїжджаючи на електричному скутері уздовж різних закладів, готелів, всюди ми бачили поліцейських, машини швидкої допомоги. Ми живемо у Відні з 2000 року, і ми в шоці: ніколи не було нічого подібного. Після терактів в Лондоні, Парижі, Берліні ми кожен раз думали: як добре, що ми живемо у Відні!
Живу у Відні близько 7 років. Слава Богу, ніхто з моїх рідних не постраждав, але багато друзів знаходилися в епіцентрі подій. Морально нелегко дається усвідомлення всього цього. Нас, на щастя, вберіг випадок: подруга якраз в цей вечір запрошувала до ресторану Salzgries, біля якого це все і відбувалося, але ми наполягли на іншому місці, більш тихому. У нас була сімейна вечеря, після якої ми й дізналися про те, що трапилося, весь Відень говорив про це. Всі в шоці, тут не траплялося подібного десятки років. Багатьом це місто відоме як одне з найбезпечніших в світі. І від цього ще страшніше – розуміти, що він тепер не настільки безпечний.
Ще більше обстановка нагніталася в перший день після теракту: ходило безліч чуток, інформація про кількість постраждалих постійно змінювалася то в одну, то в іншу сторону, йшли розмови про нібито заручників. Пізніше ситуація прояснилася.
Навіть серед усього цього хаосу знайшлися люди, які намагалися допомогти.
Жахає те, що будь-хто міг опинитися на місці постраждалих. Це був останній день перед введенням локдауну і абсолютно всі намагалися цим скористатися, повечеряти в закладі, прогулятися, зустрітися з друзями. У центрі було дуже багато людей. У мене дуже багато друзів у Відні, в перші години я просто безперервно моніторила соцмережі, сторіс, багато хто публікував жахливі кадри: паніка, крики, жах людей. Від цих кадрів наверталися сльози.
Але навіть серед усього цього хаосу знайшлися люди, які намагалися допомогти. Двоє хлопців, боксери з Туреччини, надали першу допомогу пораненому поліцейському, підстреленомй терористами, й жінці, доставили їх в машину швидкої допомоги. Також один, якщо не помиляюся, молодий палестинець, надав допомогу іншому поліцейському, поліція офіційно подякувала йому. А хлопцям-боксерам навіть дзвонив зі словами подяки президент Ердоган. Вони – справжні герої нашого часу!
Я живу в центрі Відня, в район, де все сталося, регулярно ходжу до «Старбаксу» за матчею. Того вечора вечеряла на іншому кінці міста з подругою, дуже пізно потрапила додому, бо весь центр був перекритий. До третьої ночі – шум вертольотів, виття сирен.
Після великої кількості теркатів, що відбуваються в Європі та світі, завжди дивувалася, чому в центрі не поставили якісь захисні споруди, для того щоб автобуси або інший транспорт не виїхав? Те, що сталося вчора… Дуже шкода, що постраждали перехожі, які сиділи у закладах, просто безвинні мирні люди, адже австрійці дуже тихий народ! І найдивніше, що Австрія все одно зберігає нейтральну позицію.
У ЗМІ вже звучить офіційна версія, чому Австрія була обрана мішенню атаки: відповідальність за теракт на себе взяла терористична організація «Ісламська держава», заявивши, що це «плата за участь Австрії» в очолюваної США коаліції по боротьбі з ІГ. В ході операції поліцією був застрелений один з нападників, 20-річний чоловік, у якого було подвійне громадянство Австрії та Північної Македонії.
