Діалог поколінь: Ірина Білик і Христина Соловій — про нове прочитання «Франсуа»
Легендарний хіт Ірини Білик «Франсуа», який вперше пролунав 1996 року, отримав нове життя — у неочікуваному дуеті з Христиною Соловій, який співачки днями запрем’єрили. Переспів став частиною майбутнього альбому Христини, присвяченого українським 90-м, і водночас — діалогом двох поколінь української жіночої сцени, об’єднаних спільною чутливістю, свободою та повагою до спадкоємності.
INSIDER.UA поговорив з Іриною Білик та Христиною Соловій про рішення повернутися до культового треку, роботу в студії, атмосферу 90-х, знімання кліпу в культовому столичному ресторані «Вавілон» та про те, як вони відчувають «Франсуа» сьогодні.
Про ідею дуету
Христина: Ініціатива переспіву була моєю. Коли я згадую артисток, які вплинули на мене, однією з перших завжди називаю Ірину Білик. І не лише як беззаперечну легенду, а й як жінку, яка сама писала свої пісні й дозволяла собі бути в них чутливою та відвертою.
Саме це колись дало мені сміливість бути такою самою у власній музиці. Після того, як торік я співала «А я пливу» в турі, а згодом — разом з Іриною на її концерті в Києві, у мене з’явилося бажання глибше пізнати музику українських 90-х.
Ірина: Ініціаторкою нашого дуету була Христина Соловій. Я люблю красивих співачок, тож спочатку була вражена її красою, а потім — розумом. Мені дуже імпонує, що Христина часто буває правдивою, навіть у складних інтерв’ю, де артистам намагаються поставити незручні питання. Вона гідно відстоює власну думку й нагадує мене саму на початку шляху — амбітну й зухвалу.
Чому саме «Франсуа»
Христина: Це другий сингл з мого майбутнього альбому про українські 90-ті. Окрім авторських пісень, там будуть і переспіви тогочасних композицій, але лише тих, які справді мені близькі. «Франсуа» — одна з них. Пісня написана 1996 року, і зараз, майже через 30 років, з’являється можливість поглянути на неї з нової дистанції — дуже красивої й чесної.
Ірина: На моїх сольних концертах мене часто питають, чи буде «Франсуа». Я завжди відповідаю, що маю так багато пісень, що можу один концерт її співати, інший — ні. Але цього разу рішення виконати «Франсуа» в дуеті з Христиною було остаточним. Я не вагалася ані хвилини, коли вона запропонувала цю ідею. Мені подобається її концепція як артистки й те, що вона щиро шанує людей, які ще в 90-х пропагували українську музику та мову.
Про роботу в студії
Христина: Працювалося надзвичайно комфортно. Спершу я хвилювалася: Ірина — авторка і музики, і тексту, а це завжди дуже особисто. Як людина, яка теж пише пісні, я це добре розумію. Але Ірина дала мені повну свободу, дозволила керувати процесом у студії, довірилася моєму баченню — і врешті оцінила цю версію.
Ірина: Я погодилася, щоб Христина стала музичною продюсеркою саме цього переспіву. Ми разом визначали настрій, розподіляли партії, але в одному були абсолютно єдині — приспів має звучати разом.
Христина: Цей переспів справді переносить у 90-ті — з довгим інтро й аутро, без поспіху, з особливим темпом. Це відчуття повернення, але вже з поглядом дорослої людини.
Про діалог поколінь
Христина: Різниця поколінь не заважала, а навпаки — допомагала. Для мене ця співпраця — про діалог і спадкоємність української жіночої сцени. Ірина дуже вплинула на мене як на артистку.
Ірина: Я дещо радила Христині — так само, як колись мені Софія Михайлівна Ротару. Я вірю, що ці мої думки колись знадобляться молодій, амбітній і талановитій співачці.
Про знімання кліпу й роботу з командою
Ірина: Нам надзвичайно сподобалося працювати з командою. Вони не заважали порадами, не тисли, а навпаки — дуже делікатно допомагали й підтримували. Було відчуття, що знімальна група просто милується процесом: увесь час ми чули «Боже, які ви гарні», «Які ви класні». Це, звісно, дуже надихало. Я хочу окремо відзначити роботу режисерів і оператора — усе з втонким смаком і любов’ю до деталей, і це відчувається в кожному кадрі.
Христина: Ідею та концепцію відео пзапропонував Гліб Муха — мій куратор альбому про українські 90-ті. Він фактично готує справжнє мистецтвознавче дослідження цієї епохи й дуже делікатно працює з референсами, щоб точно передати атмосферу часу.
У кліпі можна побачити естетику київських ресторанів 90-х, українського гламуру, вінтажне караоке на касеті, а також відчуття культових іноземних фільмів про жіночу дружбу — на кшталт «Клубу перших дружин» і «Сексу й міста». Наприкінці ми ще заспівали брідж із пісні «Нова» — я дуже люблю цю ідею. Це було неможливо не зробити, адже в оригінальному тексті є згадка про Христину.
Гліб режисував кліп разом з Анною Гончаровою, а оператором був Кирило Куровський, він також відповідав за колір і монтаж. Це не перша наша співпраця, і я дуже довіряю його смаку та відчуттю кадру. Для мене було важливо, щоб уся команда була на одній хвилі — і так воно й сталося.
Було відчуття, що знімальна група просто милується процесом.
Про образи й атмосферу «Вавілону»
Христина: Кожен сингл із цього альбому для мене — це маленьке дослідження епохи, не лише музичне, а й візуальне. Так, локацією для кліпу став культовий ресторан «Вавілон», інтер’єр якого майже не змінювався з 90-х. Це дуже відчувається — простір буквально зберігає пам’ять того часу.
Образи в кліпі — це своєрідні омажі до образів Ірини Білик. Вона не лише легенда української музики, а й беззаперечна ікона стилю. Неможливо говорити про український гламур 90-х, не згадуючи Ірину.
Я дозволила собі приміряти образи, характерні для тих років: наприклад, у сценах караоке на мені штанний костюм і укладка, натхненні виступом Ірини з піснею «Щастя моє» 1997 року. Або тваринні принти — як пальто Ірини під час виконання «Франсуа» на гала-концерті «Шлягер-97».
Ірина: Мені також дуже хочеться подякувати стилісту Віталію Бірківському. Він за лічені дні створив наші сукні: дуже швидко, професійно й з великим відчуттям образу.
Христина: І окремо хочу згадати гримера Дмитра Грушківського. Саме він продумав наші зачіски й макіяжі, натхненні 90-ми. У кліпі навіть є образ із культовою рудою укладкою Ірини Білик — такою, якою вона була в 90-х.
Ірина: І знаєте, у цьому кліпі моя зовнішність, мабуть, найбільш відповідає внутрішнім відчуттям. Якби я дивилася його просто як глядачка, я б закохалася в обох дівчат — і в Ірину Білик, і в Христину Соловій.
Неможливо говорити про український гламур 90-х, не згадуючи Ірину Білик.
Про зіркові камео в кліпі – Лера Мандзюк, Туча, Дар’я Лісіч
Христина: Це мої подруги, які зіграли гостей у ресторані й наприкінці долучилися до караоке. Ідея виникла дуже спонтанно й абсолютно органічно. Мені хотілося, щоб у кадрі були саме ці дівчата — самостійні, з власною позицією, досвідом і внутрішньою свободою.
Вони не просто камео, а частина тієї жіночої енергії, яку ми хотіли показати в цій історії. Їхня присутність додала кліпу відчуття справжньої дружби, легкості й тієї атмосфери вечора з подругами, коли важливе не об’єкт романтичного інтересу, а саме зв’язок між жінками.
Що для вас сьогодні означає «Франсуа»?
Христина: Мені здається, відповідь уже зашита в самому кліпі. Достатньо переглянути його початок, де я запитую: «Ну цей Франсуа хоч бував в Україні?», а Ірина відповідає: «Ні, я не купила йому квитка».
Це дуже показова репліка — про позицію жінки, яка сама вирішує, яку роль той самий Франсуа відіграє в її житті, і чи з’явиться він там узагалі. Для мене ця пісня завжди була романтичною, чуттєвою, естетичною. Але в нашій версії з’являється ще один вимір — іронія, свобода, легкість.
Франсуа перестає бути центром історії й перетворюється на караоке-рядки під час посиденьок з подругами. І в цьому для мене багато сили.
Ірина: А мені б дуже хотілося, щоб глядачі й слухачі прийняли цю версію «Франсуа» з любов’ю, щоб вона жила далі — і в навушниках, і на концертах, і в залах, де нам підспівуватимуть. Для мене головне в цьому дуеті — щирість.
Ми нічого не грали, ми були собою. І мені здається, це дуже добре відчувається і в кадрі, і в музиці. Саме заради таких митей і варто повертатися до пісень, які вже стали частиною історії.
