«Дім – це не місце, а стан душі!»: Ілона Гвоздьова про дизайн будинку, стосунки з чоловіком і розлуку з сином
Ми впевнені, що героїня нашої святкової діджитал-обкладинки не потребує детальної презентації. Імʼя Ілони Гвоздьової вже давно знане в українському шоу-бізнесі. Та у 2022 році до регалій хореографині й переможниці «Танців з зірками» додався ще статус благодійниці: Ілона започаткувала мотиваційний жіночий клуб Ukrainian Women Unity, у межах якого збираються кошти на допомогу тим, хто постраждав від війни.
Та й для самої Ілони рік повномасштабної війни видався непростим: будинок її родини постраждав від ракетної атаки з боку окупантів, у чоловіка на фоні стресу виникла алопеція (патологічне випадіння волосся, що приводить до їх часткового або повного зникнення в певних ділянках голови або тулуба – ред.), а дворічний син живе у розлуці з батьками на відстані сотень кілометрів…
Такі життєві перипетії не тільки не зупинили нашу героїню у бажанні набирати обертів, а й, навпаки, дали ще більший поштовх жити і втілювати заповітні бажання. Одне з них – продовження будівництва власного дому, розпочатого ще до повномасштабного вторгнення рф.
Навесні, зробивши фінальні штрихи у ремонті, Ілона Гвоздьова покликала INSIDER.UA в гості до свого дому, куди завітали на кілька днів і її батьки. Під дахом новоствореного домашнього вогнища ми і провели фотосесію трьох поколінь родини та кожної кімнати, інтерʼєр яких хореографиня розробляла сама.
Чому вирішила робити ремонт власноруч із чоловіком, з якими труднощами вони стикнулися і які цікаві рішення обрали в інтерʼєрі, на що поки не вистачає коштів в облаштуванні будинку і чому прийняла рішення про переїзд сина до своїх батьків – Ілона Гвоздьова відверто відповіла на всі запитання в нашому ексклюзивному матеріалі, а також розповіла про непорушні родинні традиції на Великдень. А найголовніше – показала ексклюзивно для INSIDER.UA кожний куточок свого сімейного «гніздечка»!
Посмотреть эту публикацию в Instagram
Про будівництво будинку та пов’язані з ним складнощі
Будувати будинок почали десь за рік до повномасштабного вторгнення рф в Україну. Напередодні цього відбулася цікава історія. Ми з чоловіком вже їхали на огляд готового дому, оскільки були налаштовані на купівлю «коробки», у якій би зробили ремонт. Але нас випередили інші покупці, і коли ми поверталися додому, вздовж дороги побачили виставлену на продаж ділянку. Вона нам здалася ідеальною для будинку, який ми могли б собі побудувати та облаштувати. Думали ми недовго: придбали ділянку, оформили необхідні документи, знайшли архітектора і почали розробляти проєкт. Ось таким був наш шлях до старту будування родинного «гніздечка»!
Коли я була ще маленькою дівчинкою, завжди жила в будинку, в квартирі якось в усіх сенсах не вистачало повітря. А коли в мене з’явилися свої діти, вкотре зрозуміла, що нашій родині також потрібен свій дім. По-перше, у нас дві дитини різної статі, тож, у кожного має бути своя кімната. По-друге, хотілося завжди гуляти на свіжому повітрі власної озелененої ділянки. По-третє, з’явилося бажання щось висаджувати та поратися в городі. Мабуть, це вже вік… (сміється)
Впродовж року ми закладали фундамент, робили першочергові ремонтні роботи, і щоразу, коли я приходила на ділянку, не могла повірити власним очам, що ми з чоловіком, в такому молодому віці, вже спромоглися на вирішальний крок – побудову власного будинку. Тоді нами керували лише цілі та мрії, я не думала, скільки це коштуватиме. Наприклад, якщо б зараз мені запропонували будівництво будинку, я б порекомендувала звернутися до мене з цим питанням років так за десять. Може, й б не будувала його ніколи взагалі! (сміється) Тоді ж ми просто почали і назад вже шляху не було. Сьогодні тільки можу подякувати собі та чоловікові за те, що спромоглися та повірили у власні сили.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, ми поставили на «паузу» будівництво, оскільки не розуміли, як надалі складеться ситуація в нашій країні. До того ж, так сталося, що будинок батьків мого чоловіка зазнав руйнувань через ракетну атаку. Звісно, вони вже відреставрували його, не без допомоги добрих людей, і знову живуть там.
Впродовж року ми закладали фундамент, робили першочергові роботи з ремонту, а коли розпочалася повномасштабна війна, поставили будівництво на «паузу».
Правильно кажуть: все, що можна відбудувати, – відбудуємо! Головне – всі живі та здорові. Речі – то не так важливо, коли є життя. Навіть така прикра подія не знесилила нас, і вже на початку літа 2022 року ми з чоловіком вирішили, що треба продовжувати ремонт нашого родинного вогнища. Якраз усі ці побутові питання та хатні справи допомагали мені у той період часу боротися з відчуттям страху і невпевненості, долати депресію, не опускати руки. І вже Новий 2023-й рік ми родиною зустріли під дахом нашого «гніздечка». Дуже вдячна чоловікові, долі за те, що наша мрія здійснилася, а собі – за те, що не побоялася втілювати її в життя!
Про ремонт самотужки і його вплив на подружні стосунки
Коли ми розпочали проєктування будинку, я отримувала багато рекомендацій від подруг-дизайнерок, але це скоріше були просто дружні поради. Ми з чоловіком мали власний погляд на архітектуру будинку, його дизайн, тому і взялися за ремонт самотужки.
Ремонт – це дійсно випробування стосунків на міцність, але мені здається, ми з чоловіком пройшли його гідно.
Я надихалася світлинами гарних інтер’єрів у Pinterest. Інколи навіть дивилася на деякі картинки і розуміла: ось це, наприклад, кухня чи спальня моєї мрії. Так, кадр за кадром, я візуалізувала собі будинок мрії і згодом консультувалася з тими чи іншими майстрами з приводу реалізації задуманого. Розташування меблів я промальовувала сама, не маючи дизайнерської освіти. От просто уявляла собі в голові як воно повинно бути, так і малювала, а потім показувала фахівцям, які вже втілювали мої задуми в реальність.
У нашому будинку два поверхи: вітальня, кухня, гостьова кімната, дві дитячих, наша з чоловіком спальня з гардеробом та окремою ванною, гостьова та дитяча ванни й кілька господарчих приміщень. Тож, ще однією причиною ремонту будинку власними силами стало заощадження коштів. Якби ми звернулися до професійного дизайнера, то це влетіло б нам у неабияку копієчку.
Загальна площа будинку – 238 квадратних метрів, ділянка – 8 соток. Зазвичай 5 000–6 000 доларів коштує тільки проєкт дизайну подібного будинку, навіть не його реалізація. А оскільки на той час ми обидва з чоловіком опинилися без роботи, ми вирішили взятися за це самотужки. Ви ж знаєте: що зекономлене, вважається заробленим! Тож, ми зекономили на ремонті нашого будинку, гадаю, не менше 6 000-10 000 доларів.
Розподіл обов’язків вийшов таким: чоловік – будує, я – створюю затишок.
Звісно, ми залучали майстрів, які займалися вузькопрофільною діяльністю: електрикою, сантехнікою, фарбуванням стін. Домовленостями з ними займався чоловік, та коли мова заходила про більш легкі роботи, робив їх сам. Питаннями ж інтер’єру, декору, тобто «картинкою» займалася я. Чоловік довіряв мені у цьому на всі сто відсотків, жодних заперечень не було, я ж, звісно, зі свого боку погоджувала з ним власні рішення. Розподіл обов’язків вийшов таким: чоловік – будує, я – створюю затишок.
Ремонт – це дійсно випробування на міцність стосунків, але мені здається, що ми з чоловіком пройшли його гідно. Звісно, не без суперечок, конфліктів, та з компромісами. Вони – основа наших подружніх стосунків вже протягом чотирнадцяти років. Якщо ми не могли знайти спільної згоди щодо того чи іншого моменту під час ремонту, то чоловік віднаходив якесь компромісне рішення і доносив його мені, після чого я його приймала. Скажу лише одне: справжня щира любов може перебороти все, тим паче ремонт! (сміється)
Я просто дякую чоловіку за все! Він – моя любов до кінця життя.
Звісно, за чотирнадцять років спільного життя у нас були різні моменти, доходило навіть до того, що хотіли розлучитися. Тоді ми думали, що обидвоє дуже різні, що є питання, які ми не можемо вирішити вдвох… Наш союз в якийсь момент зміцнило народження діточок, а під час повномасштабного вторгнення взагалі відбулася переоцінка цінностей.
Ми зрозуміли, що коли є родина, повага, спільний вектор розвитку – це найцінніше. Незмінна традиція у подружньому житті за всі роки – спільна вечеря та поцілунок, навіть якщо посварилися. (сміється) Я дуже вдячна Вані за те, що він мене терпить, і мій складний характер, і мої тимчасові докори. Я просто дякую чоловіку за все! Він – моя любов до кінця життя.
Про «фішки» інтер’єру та цікаві технологічні рішення
По-перше, в будинку немає жодної батареї, опалення йде від підлоги, як на першому, так і на другому поверхах, окрім простору, де є сходи. Таке рішення запропонував чоловік і воно виявилося дуже влучним. Адже це один з найкращих способів опалювати велику квадратуру будинку, за думками експертів та відгуками клієнтів. Це дуже складна та коштовна технологія, проте я жодного разу не пожалкувала про таке рішення!
За майже рік життя у будинку та використання тепла ми заплатили трохи більше 11 000 гривень комунальних, що, вважаю, маленька сума для такої площі. Ця технологія в подальшому заощаджуватиме кошти, хоч спочатку і треба чимало вкластися. Тож, такий правильний прорахунок енерговикористання рекомендую робити ще перед початком будівництва, як ми і зробили. Окрім підлоги, пишаюся нашими мармуровими сходами від українського виробника, з підсвіткою та скляними поручнями.
По-друге, не можу не похизуватися кухнею – вона наша гордість. Я неймовірно пишаюся цим проєктом! На мою думку, якщо будинок, наприклад, складається з двох поверхів, і на першому – кухня, то вона має займати 80% місця і бути родзинкою всього дому.
Фасади самої кухні виготовлені із двох кольорів, фасади зі склом виконані із алюмінію, пофарбованого в потрібний колір. Замість меблевих ручок – система відкривання фасадів без ручок під назвою Gola. А ще на кухні є фурнітура від виробника Muller, за допомогою якої раціонально використовується місце, – система магічний кут та карго для шафи. Проєктувала кухню самостійно, а втілював в життя наш знайомий майстер Ілля Богуславський, який має невеличку студію з виготовлення меблів.
Посередині кухні – «острів», який ми вирішили зробити після того, як відвідали Домініканську Республіку. Там ми відвідали ресторан, у якому прямо за столом готували та подавали їжу. Доньці Рії тоді це так сподобалося, що ми вирішили відтворити це вдома, тим паче, що чоловік обожнює готувати для нас. Пам’ятаю, коли почали робити кухню, я смішно бігала всюди, робила заміри, відкривала усі шухляди і перевіряла, яка кількість людей поміститься за «островом», аби ніхто нікому не заважав.
По-третє, двері – окраса нашого будинку, адже вони такого ніжно-небесного кольору. За них я хотіла б подякувати фірмі Doors4you та особисто її директору Євгену Сахневичу. Він – людина з великим серцем, яка пішла нам на поступки і зробила 50% знижки та оплату частинами, яку ми виплачували протягом кількох місяців. Зібрали кошти – заплатили за двері – закрили питання.
Двері коштують не дуже дорого, але оскільки на той час з роботою у нас обох з Ванею було не все так добре, як хотілося б, така схема дуже «рятувала» нас. Головними перевагами дверей для мене були лутка телескопічного типу, що монтується без використання цвяхів, наявність прихованих петель та магнітного механізму. Євген приїхав, самостійно зробив усі необхідні заміри, а вже 30 грудня завітали його майстри і за два робочих дні встановили нам 10 дверей.
По-четверте, дзеркала львівської фабрики Studio Glass, від яких неможливо відвести погляд. Вони у нас висять у ванних кімнатах, спальнях та моїй зоні по догляду за собою, тому трохи різняться за функціоналом. На одне з них, наприклад, можна додати фонову підсвітку, котра йтиме по периметру дзеркала, чи обрати підігрів (запобігає відкладенню пари на поверхні). На іншому ж – наявна металева рама із високоякісного алюмінію, яка стійка до корозії та впливу вологи, тому спокійно може перебувати у приміщеннях із підвищеною вологістю. Підсвітка на кожному дзеркалі вмикається та вимикається легким натиском пальців на сенсорну кнопку.
Чудовим інтер’єрним акцентом слугують штори. В обідній зоні ми поєднали два види: класичні оксамитові портьєри з легким перлинним відливом від турецького виробника та римську штору, в основу якої входить напівнатуральна тканина з іспанської фабрики. Остання оздоблена оксамитовим, блакитним кантом з такої ж тканини як штора з оксамиту на основному вікні. Я завжди мріяла про таке поєднання двох кольорів, і не прогадала з цим, бо вони підкреслили загальний інтер’єр кухні, додали легкості та вишуканості.
З усього будинку, звісно, кімната моєї сили – це наша з чоловіком спальня. Вона вийшла великою, просторою, світлою, з великою терасою, гардеробом і ванною кімнатою. Коли я дивилася серіал «Секс у великому місті», завжди мріяла мати таку гардеробну, як у Керрі Бредшоу, так і вийшло!
У ванних кімнатах, спальнях, вітальні стоять наші родинні фото – чи то у фоторамках, чи то зображені на полотнах. Це все тому, що я обожнюю чорно-білі родинні фотографії та й загалом сімейні фотосесії. Це – малесенька історія як для нас, так і для нащадків, тож, кілька разів на рік намагаюся збирати нашу родину і робити гарні світлини на пам’ять. Сьогоднішній день – не виняток!
У кожного з дітей – своя кімната. Головна умова доньки щодо інтер’єру її спальні – казковий рожево-фіолетовий колір та ліжко у формі квіточки, не дитяче, а як у дорослих, от тільки менше. Скажу по секрету, що її ліжко коштує дорожче, ніж наше з чоловіком. (сміється)
Взагалі я дуже пишаюся нашими українськими виробниками, яких дуже приємно підтримувати, рекомендувати та створювати за допомогою їхніх виробів домашній затишок. Я вважаю, ми маємо робити все для їхнього розвитку і показувати, що якість товарів вітчизняних брендів не поступається якості європейських чи американських.
Окрім українських виробників, у будинку є частина меблів з Італії. Великий кухонний стіл нам подарували батьки чоловіка. Колись мій свекор займався меблями, возив їх з Італії, навіть мав власний магазин в урядовому кварталі, який у 2014 році закрили, бо його територія вважається історичною для міста, там не має бути комерційних бізнесів.
Тож, як ви вже зрозуміли, ми не женемося за якимось трендами чи брендами, перш за все для нас важливі якість і затишок. Кожну деталь у будинку я візуалізувала, виходячи із своїх почуттів і емоцій! Робила все так, аби кожна частинка інтер’єру приносила моральне, естетичне і емоційне задоволення, адже дім – це не місце, а стан душі! До війни у нас було дві няні та прибиральниця, а тепер роблю все сама і ні на що не жаліюся. Хатня робота – в кайф!
Підвал спочатку не планували, але завдяки проєкту з урахуванням перепаду рельєфа на ґрунті вдалося зробити невеличке підвальне приміщення, де ми ховаємся під час повітряних тривог. Та він поки геть не облаштований, холодний і темний, але коли хочеш жити, на ці нюанси не звертаєш уваги.
До війни у нас було дві няні та прибиральниця, а тепер роблю все сама і ні на що не жаліюся.
Щодо подальшого дизайну будинку, його фасаду і земельної ділянки, є багато планів, але поки що на їхню реалізацію немає коштів. Адже ландшафт – це приблизно кошторис самого будинку. У нас тепер все життя попереду, аби його удосконалювати з кожним роком. Поки що ми сконцентрували увагу на інтер’єрі та комфорті всередині. Хоча місце під газон, сад і город вже є, навіть минулого літа встигли зібрати невеликий врожай овочів і фруктів.
Думаю, не має сенсу казати про вартість будинку та його ремонт. Скажу лише, що зараз, під час війни, за ці кошти можна придбати готовий розкішний дім з усім комфортом та меблями. Проте я завжди хотіла новий будинок, в якому ніхто до тебе не жив, де ти нічого не переробляєш після когось, а все плануєш і робиш за своїм бажанням.
Про великодні традиції
Щороку ми збираємося всією родиною, готуємо святковий обід, особливу увагу я приділяю сервіруванню столу і фарбуванню крашанок. Похизуватися випіканням власних пасок поки що не можу, бо якось руки не доходять до такого магічного процесу. Проте, думаю, згодом опаную і це. Бо те, що зроблено власними руками і з любов’ю, смакує найбільше. Цьогоріч «рятують» у цій справі професіонали з кулінарної студії «ОК» – і паски для мене випекли, і навіть задля нашої фотосесії накрили по-святковому стіл.
Скоріш за все, Великдень будемо святкувати у моїх батьків, в селі у Вінницькій області. Все ж таки, враховуючи ситуацію в країні, там я почуваюся більш безпечно.
Про розлуку із сином під час війни
У якийсь момент ми вирішили, що дворічному Домініку під час війни краще пожити з моїми батьками. На це є кілька поважних причин: Київ наразі не є ідеально безпечним місцем для проживання, також син панічно боїться підвалів і щоразу спуск туди викликає у нього істерику. До того ж зараз ми з чоловіком працюємо майже щодня, тому не завжди можемо перебувати з Домініком, а дозволити собі оплачувати послуги няні поки що накладно.
Батьки запропонували свою підтримку і допомогу, ми вирішили цим скористатися, оскільки кращого варіанту просто не знайти. Колись і моє дитинство проходило у бабусі з дідусем, і це були найкращі роки мого життя. З синочком ми спілкуємося щодня за допомогою месенджерів, а раз на місяць їздимо у гості.
Як підтримує баланс між сферами життя
Як знайти баланс? Відповіді на це запитання, думаю, ніхто не знає, але всі її намагаються знайти. Я спираюся на свою інтуїцію і, коли розумію, що в якійсь зі сфер життя мене стає замало, намагаюся надолужити втрачене і просто живу. Головне – бути в гармонії із собою і своїм внутрішнім світом. Якщо ти щаслива, тоді є бажання робити й інших щасливими!
Особисті лайфхаки з тайм-менеджменту, аби встигати все:
- знайти порозуміння з чоловіком;
- мати таких батьків, як у мене;
- не боятися мріяти і ставити нові цілі;
- робити все з любов’ю.
___________________________________________________________________
Фото: Олександр Яловега
Відео: Влад Ковальов
Макіяж та зачіска: Софія Ставицька
Продюсування, текст: Ганна Володавчик
