Алан Бадоєв про особисті й творчі зміни, стосунки з дітьми й підсумки року
Ім’я Алана Бадоєва в інформаційному полі цьогоріч нерозривно повʼязане з документальною стрічкою «Довга Доба», яку він створював спільно з телеканалом «1+1 Україна». Фільм ще не вийшов на екрани, але вже спричинив неабиякий розголос і в Україні, і за кордоном.
Цьому слугували вагомі інфоприводи: відверті інтервʼю режисера про унікальність проєкту, тизер та трейлер фільму на офіційному YouTube-каналі, закритий допрем’єрний показ, на якому зібралися «вершки» світових медіа – The New York Times, The Financial Times, Deutsche Welle, Kyodo News та вагомі постаті з військової, дипломатичної та волонтерської сфер.
Режисер став героєм нашої нової диджитал-обкладинки, в інтерв’ю до якої уперше розповів про деякі сокровенні речі, які стоять за створенням кінострічки «Довга Доба».
Цей випуск особливий для нашої редакції: на нього ми чекали ледь не пів року і раді, що саме Алан – на фінальній обкладинці 2023 та ювілейній – тридцятій! – в історії видання INSIDER.UA. До того ж, над цим матеріалом працювала наша авторка, яка брала участь у створенні фільму «Довга Доба» як редактор. Прикметне це інтерв’ю ще й тим, що в ньому деякі історії вперше розкриваються на загал.
Утім, ця розмова не лише про творчість, а й про особисте: Алан Бадоєв ділиться подробицями того, чому його діти ще не бачили «Довгу Добу», кому з відомих осіб першим показав стрічку, з ким святкуватиме Новий рік і який найголовніший висновок 2023 зробив для себе.
Про «Довгу Добу» – сокровенне та незвідане
Робота над фільмом давалася нелегко, бо коли в тебе на монтажному столі – людське життя, мусиш бути особливо обережним і чуйним. Кожне слово потрібно пропускати крізь себе, щоби відчути того, про кого розповідаєш. І звісно, уся робоча група «Довгої Доби» складається з пересічних людей, які щодень живуть так, як і герої стрічки, мають свій настрій і свою рефлексію через війну.
Були дні й навіть тижні, коли просто не було сили працювати. Іноді ми пропускали важку історію й робили наступну, а потім поверталися й доопрацьовували попередню. Настрій був схожим на принцип гойдалки: то вгору, то вниз.
Але коли з 200 годин почало вимальовуватися кіно, зрозуміла історія, чітко сформована думка, сили повертались. Коли пазл фільму складається, уже неможливо зупинитися, потрібно йти до кінця.
Коли в тебе на монтажному столі – людське життя, мусиш бути особливо обережним і чуйним.
Це кінокартина не про передову, не про фронт і навіть не про військову професію. «Довга Доба» – про людей, котрі щодня з початку повномасштабного вторгнення намагаються вижити, захистити рідних, усвідомити, що коїться в країні та що робити далі, як боротися проти ворога.
«Довга Доба» розповідає про те, як лишитися людиною під час найстрашніших випробувань. Так, у нас є військовики та їхні історії – матеріали надсилали прямо з фронту. Але навіть у цих розповідях ми акцентуємо увагу передовсім на людській природі/характері: як саме і чому герой став воїном, що ним керувало. Що і кого він залишив удома, що дає йому сили й наснаги під час гострих суспільних зламів не на життя, а на смерть.
Такий акцент ми робимо навмисно, бо хочемо, аби глядач відчув, про що саме йдеться. Кожен герой – це людина зі своїми страхами, почуттями й принципами. Мені б хотілося, щоб світ побачив, хто ми такі, українці, і що боремося саме через світоглядні переконання.
Першому я показав стрічку, ще в робочому варіанті монтажу, зовсім «сиру» – Олександру Роднянському (продюсер, режисер, один із найвпливовіших діячів вітчизняного кіно – ред.). Мені потрібна була думка людини зі смаком та високопрофесійністю, кому я вірю.
Коли працюєш над фільмом понад півтора року, слід подивитися на нього з боку. Подеколи варто звірити, чи все так, як відчуваєш його ти. Мені це було вкрай необхідно. Саме зауваги й поради, а також, звісно, приємні слова про побачене відкрили в мені друге дихання і допомогли доробити стрічку такою, якою вона є зараз. Я дуже вдячний Олександру Юхимовичу за рекомендації і натхнення у потрібний момент.
Мені подобається критика, якщо вона відкриває собою можливість удосконалення. Так, протягом трьох місяців я робив маленькі покази для різних людей, аби бачити їхню реакцію та чути думки після перегляду.
Перший офіційний передпоказ, який відбувся у День Гідності та Свободи, виявився надважливим і успішним. Так, це тішить. Але вирішальним для мене є запитання, чи наближає це наш фільм до головного – донести голоси українців світові та назавжди закарбувати історію цього скаженого часу. Після перегляду ми отримали пропозиції щодо показів стрічки в країнах Європи та Америки. І це – головне, бо ми поступово крокуємо до своєї мети.
Почасти я робив цей фільм з думкою про своїх дітей – Борю і Лолу. Це мій меседж про те, що є життя, що є свобода.
Мої діти ще не бачили стрічки, але незабаром ми подивимося її разом. Я маю бути присутнім під час цього, хочу бути поруч і відповідати на їхні запитання. Бо фільм може шокувати їх, а я повинен як батько підтримати дітей. Почасти я робив його з думкою про Борю і Лолу, це мій меседж про те, що є життя, що є свобода.
Про саундтрек до фільму та співпрацю з Максом Барських
Саундтрек фільму – це те, чим я особливо пишаюся. Його створювали дуже талановиті люди: Євген Філатов, який очолив проєкт у ролі головного композитора. Без його тонкого відчуття фільм був би іншим. Катя Чілі подарувала нам свій голос, і це стало своєрідною душею кінострічки. Євген Хмара створив саундтрек для наших перших телевізійних тизерів.
На плечі ж Макса Барських лягло написання головного саундтреку, який мав би передати емоції усієї кінокартини, немов трейлер. Макс охоче взявся за проєкт і, на мою думку, створив справді потужну мелодію, в якій зазвучало головне: під час війни кожен громадянин мусить стати воїном і за почуттями, і за вчинками. Бо війна не на життя, а на смерть. Ми виборюємо право жити на своїй землі!
Про премʼєру фільму в лютому
Кажуть, що це найочікуваніша прем’єра вітчизняного фільму, українці хочуть дивитися його і вдома, і за кордоном. Команда BADOEV ID робить все, щоби у кожного була змога побачити «Довгу Добу». Покази відбуватимуться з благодійною метою по всій країні в кінотеатрах MULTIPLEX. Усі зібрані кошти підуть на потреби поранених військових, а це – найголовніше.
Ми з командою й героями стрічки будемо на урочистій прем’єрі в Києві. Також я завітаю до інших міст, хочу наживо поспілкуватися з глядачами. Потім фільм покажуть на каналі «1+1 Україна», а потому він вирушить у подорож Європою, Азією та США. У нас вже є приємні новини про кінострічку, якими ми будемо дивувати, але про це згодом.
Про трансформацію роботи з війною
На початку війни я заявляв, що у найближчому майбутньому не планую виробляти кліпи та навіть готовий піти з кліпмейкерства. Моя думка не змінилася! У прийдешньому році навряд чи ви побачите багато кліпів від мене.
Навесні ви дізнаєтеся про проєкти, над якими я працюю нині. Вони теж повʼязані з Україною і тими темами, які я вважаю надважливими в наш час.
Так, я ще маю дещо відзняти для Макса, бо це стратегічні домовленості з артистом, з яким я працюю вже багато років. Але в моєму творчому житті все перейшло до нового етапу кіношляху, і вже навесні ви дізнаєтесь про проєкти, над якими я працюю нині. Вони також повʼязані з Україною і тими темами, які я вважаю надважливими в наш час.
Колись на початку війни я сказав, що буду працювати над створенням культурного кордону України. І вже зараз я крокую цим шляхом. Щодо музичних кліпів, я люблю це жанр, але поки що не знайшов форму того, як це продовжувати. Думаю, це має прийти з часом.
Про стосунки з дітьми
До повномасштабного вторгнення кожен Новий рік ми збиралися разом, зараз це неможливо зі зрозумілих причин. Але я тісно контактую з дітьми, вони дорослішають, у них з’являються нові запитання щодо життя, і я намагаюся завжди бути поруч, підштовхнути їх до відповідей.
Боря – режисер, продюсер і сценарист. Йому до вподоби документальні проєкти: він створює цикл про творчих людей, про їхню професійну стежку… Лола закінчує школу і готується до вступу в університет, зараз ми міркуємо над напрямком, куди саме. Вона теж захоплюється режисурою, щодня радує і дивує мене своїм відчуттям світу. Люблю їх безмежно!
З війною змінилось геть усе, і так багато тих, кого я втратив. Але я зовсім не шкодую про це.
Про ставлення до новорічних свят
Різдво – точно не моє свято. Воно дуже приємне, але далеке від мене. Я завжди святкую Новий рік, бо саме так вимірюю час і зроблене мною. Для мене це про магію життя й те, наскільки вдається задумане. Цього року буду з татом удвох. Це важливе рішення, бо саме сьогодні відчуваю потяг до батьківської мудрості.
Про святкування дня народження
З 1 по 10 число буду сам на сам. Хочу відчути свій настрій, потрібна тиша і є запит на розуміння самого себе. Це мій камертон, бо сьогодні ми надто часто підганяємо та звіряємо себе із суспільним годинником, і таким чином часто поступаємося власним «я». Нині потребую простору для себе.
Про висновок року
Я не люблю змінювати, у разі якщо щось пішло не так. Я просто рухаюся далі й намагаюся на майбутнє уникати недогляду. Але в моєму світосприйнятті ніхто не ідеальний і має право на помилки, бо без них не може бути яскравого шляху. Головне – не ображати людей та не зраджувати собі!
З війною змінилося геть усе, і так багато тих, кого я втратив. Але я зовсім не шкодую про це. Я захоплююсь людьми, котрі попри все лишаются людяними, дієвими та чесними.
__________________________________________________
Фото: Дмитро Коміссаренко
Макіяж: Анжеліка Посохова
Зачіска: Сергій Троско
Стиль: LUVI (total look – LUVI, светр в полоску – Marni)
Інтерв’ю: Ганна Володавчик
