Інклюзивність у дії: головні ідеї public talk у межах виставки «Женя, Лєра, Іра»

У фокусі — інклюзивне мистецтво, співтворення та нові моделі авторства

Після відкриття виставки «Женя, Лєра, Іра» від Spilne Art та Sushko Philanthropy відбувся public talk. Учасники обговорили інклюзивність, феномен артбрюту та практики співтворення в сучасному мистецтві.

До дискусії долучилися Наташа Ткаченко, Лєра Тарасенко, Богдана Лаюк, Анна Сушко та Вероніка Селега. Розмова стала продовженням виставкового проєкту, що виріс із практики майстерні atelienormalno — простору, де понад шість років разом працюють художники з синдромом Дауна і без нього.

Проєкт «Женя, Лєра, Іра» ґрунтується на методі співтворення. Живопис Лєри Тарасенко стає простором для вільних втручань Жені Голубенцева та Ірини Голобородько — без попереднього планування, у форматі живої художньої взаємодії. Особливий акцент виставки — перформативні сесії, де Ірина Голобородько доповнювала полотна в реальному часі, роблячи глядачів свідками самого народження твору.

«Ательєнормально» як модель

Майстерня atelienormalno, що стала фундаментом виставки, пропонує альтернативну модель взаємодії — відмову від фіксованих ролей художника, куратора чи співзасновника. Тут позиції змінюються в процесі, формуючи нову якість спільної роботи.

У контексті війни ця практика набуває додаткового значення. Для Лєри Тарасенко повернення до Києва після тривалого перебування за кордоном стало способом відновити зв’язок із локальним контекстом і заново віднайти власну роль як художниці «тут і зараз».

Інклюзивність як зміна правил

Однією з головних тем розмови стала інклюзивність — не як окрема соціальна практика, а як структурна зміна. За словами Анни Сушко, йдеться про двосторонній процес, що трансформує не лише позицію «іншого», а й саму дистанцію між митцями, інституціями та глядачами. У такому форматі змінюється і роль фондів: від класичного донорства до активної співучасті у творенні спільного середовища.

Артбрют і нові контексти

Тема артбрюту стала ще однією точкою переосмислення. Сьогодні цей термін дедалі частіше означає не «маргінальне» мистецтво, а альтернативний спосіб бачення. За словами Наташі Ткаченко, йдеться не стільки про механічне внесення таких практик у центр, скільки про зміну самого центру.

Український контекст у цьому напрямку лише формується, однак уже демонструє готовність до інтеграції в світовий артпростір. Важливу роль у цьому відіграють платформи на кшталт Spilne Art, які створюють професійне середовище для роботи з такими практиками.

Між ініціативою і системою

Окремою темою стала роль держави. Учасники констатували: наразі більшість таких ініціатив тримається на приватній підтримці, грантах і внутрішній мотивації команд. Така автономія забезпечує гнучкість, але водночас створює серйозні виклики для сталості проєктів у тривалій перспективі.

Висновок

Public talk у межах виставки «Женя, Лєра, Іра» став не лише супровідною подією, а дзеркалом змін у сучасному мистецькому середовищі.
Спільне авторство, відкритий процес та гнучкість ролей перестають бути експериментом і стають новою нормою — не лише в мистецтві, а й у способах взаємодії всередині соціуму.

Фото: Spilne Art