Міша Крупін і Маша Кондратенко про творчий perfect match та драму між рядками
Неочікуваний, емоційний, по-справжньому глибокий дует — Міша Крупін і Маша Кондратенко сьогодні презентували спільну пісню «Мадам», яка звучить, ніби щира розмова двох людей, які кохають, але не можуть бути разом. Їхня колаборація народилася з випадкової зустрічі, а переросла у цікавий музичний проєкт — драматичний трек і кінематографічний кліп, де танець стає мовою незаглушених емоцій.
Напередодні релізу ми поспілкувалися з Машею та Мішею – і не лише про музику. У цій розмові — відверті спогади з дитинства, творчість і особисті сенси війни для Міші, адже він служить в ЗСУ. Також поговорили про перші враження артистів одне від одного й творчий perfect match, та, звісно, про те, що насправді приховане між рядками «Мадам». Читайте інтерв’ю з героями нашої нової диджитал-обкладинки!
Як з’явилася ідея спільної пісні «Мадам» — хто з вас ініціював співпрацю і як виникла сама концепція?
Маша Кондратенко: Усе сталося дуже органічно. Ми випадково зустрілися з Мішею під час знімань «Нашебачення». Я підписалася на нього в Instagram і зробила репост збору для батальйону «Рейд», в якому він служить. Почали трохи спілкуватися, домовилися зустрітися на студії, щоб познайомитися ближче — і того ж вечора вирішили, що хочемо зробити спільний проєкт. Уже першого дня народився приспів до пісні «Мадам».
Міша Крупін: Я послухав пісні Марії й запропонував записати спільний трек: ідея в мене вже була, тож ми дуже швидко її втілили.
У пісні «Мадам» досить інтимна й візуально насичена атмосфера (темна сукня, винний погляд, дощ тощо). Як ви працювали над тим, щоб текст і музика гармоніювали — мали нотки драматизму, таємничості чи чогось особистого?
Маша Кондратенко: Це був стрімкий потік творчості. А ще в Міші дуже натхненна аура! (усміхається). Я одразу змогла написати свій куплет і передати той настрій, який хотіла.
У творчих людей бувають різні стани: іноді намагаєшся створити текст чи мелодію технічно, а іноді трапляються такі миті, коли слова самі приходять, — немов із космосу. Цього разу було саме так.
Міша Крупін: Створити пісню цілісною — це досить складно. Під час написання ми пробували різні нотки, але основними стали «ля» та «фа»! (сміється).
У пісні багато метафор: «винний погляд», «я залишу свої сироти в тебе на руках», «лови мене крізь свої спогади на губах» — що для вас особисто означають ці образи? Наскільки вони автобіографічні чи символічні?
Маша Кондратенко: Гадаю, кожен із нас це відчував. Винний погляд може бути «винним» від вина, а може — від почуття провини за щось. Або — за все одразу! «Залишити сироти на руках» — це, радше, символ сліду, який жінка залишає після себе на чоловікові. Як спогад.
Міша Крупін: Усе, що про стосунки й любов, — завжди автобіографічне для будь-якого автора. Якщо ти не проживаєш те, про що співаєш, люди просто не повірять.
Рядок «Я не твоя мадам, дам, дам — не дам» звучить як маніфест самодостатності й дистанціювання. Це жіночий протест? Гра у відстань?
Міша Крупін: Це більше чоловічий погляд на зміни настрою в жінці.
У пісні є драматургія: спершу біль і відстань, згодом — емоційна розрядка, навіть трохи іронії: «Мішо, ой Мішо, ну як тебе забути?» Це був такий задум — зіграти на контрасті відчаю й легкої забавки?
Маша Кондратенко: Усе життя — це контраст і баланс водночас. Досить часто стосунки людей супроводжують емоційні гойдалки: від ненависті до кохання й навпаки. Тут так само: разом бути не можете, але й забути одне одного теж. І ця гра в дистанцію та зближення може тривати дуже довго.
Міша Крупін: Ця частина — ідея Марії. Мені вона дуже заімпонувала — це збуджує у найкращому творчому сенсі! (усміхається).
Усе, що про стосунки й любов, — завжди автобіографічне для будь-якого автора.
Для кого, на вашу думку, ця пісня? Хто її головний слухач?
Маша Кондратенко: І жінки, і чоловіки, які хоча б раз у житті кохали. До нестями, не спали ночами й присвячували свої думки одне одному. Я впевнена, що кожен згадає ту саму особливу людину, яка залишила спогади на губах і в серці. Людини, яка стала важливою у твоїй долі. І так, найімовірніше, ця історія — без гепі-енду.
Міша Крупін: Особисто я не пишу для якоїсь конкретної цільової аудиторії — пишу для всіх. Усе, що відбувається в пісні, — це класика.
Ви обоє — артисти з чіткими індивідуальними стилями. Як шукали спільну емоцію в пісні? Чи виникали розбіжності в тому, якою саме має бути «Мадам»? Чи були складні моменти під час запису, як справилися з ними?
Маша Кондратенко: Ні, розбіжностей не було — одразу стався perfect match. Кожен із нас зміг проявити свої емоції та власний стиль у цій пісні й водночас гармонійно все поєднати у загальному баченні. Ми дуже довго працювали саме над музичною частиною, щоб кожен звук був на своєму місці.
Міша Крупін: У нас не було жодних труднощів — просто взяли й зробили все класно, бо було натхнення.
Як відомо, Маша колись була фанаткою Міші в дитинстві. Чи можете розповісти, коли і як це сталося, що найбільше запам’яталося?
Маша Кондратенко: Не зовсім у дитинстві. Мені тоді було вже 13–14 років. Я жила в Харкові й була закохана в хлопця, який обожнював творчість Міші. І щоб йому сподобатися, мені довелося слухати всі його пісні теж! (сміється). Але так склалося, що я не просто «ознайомилася», а справді захопилася. Ще з тих років мені припав до душі смак Міші, його сонграйтерські риси. Бо він писав композиції не лише для себе й своїх проєктів, а й для інших артистів.
Міша Крупін: Пам’ятаю, як Марії не продавали цигарок, — тоді вона просила мене купити! (сміється).
Маша Кондратенко: Це неправда! (сміється).
Коли ви двоє вперше зустрілися особисто, який момент підштовхнув до ідеї зробити щось спільне?
Маша Кондратенко: Наскільки я пригадую, це був знімальний день «95-го Кварталу». Тоді ми, здається, уже були підписані одне на одного в Instagram, зналися заочно й просто віталися.
Але добре памʼятаю ту мить, коли Міша на саундчеку виконував «У нашому місті» — пісню про Харків, місто мого дитинства. Тоді я стояла під сценою й плакала, бо ця пісня для мене дуже особлива. Завжди стаю надзвичайно вразливою, коли чую її.
Потім ми ще перетиналися на концерті від «Культурного десанту» — тоді виступали разом для наших бійців.
Міша Крупін: Зустрілися на концерті, поговорили , а потім уже побачилися в студії — і понеслося.
Чи виникало відчуття «зірка і шанувальник» під час роботи? І як ви врівноважуєте цей контраст, особливо коли один із вас сприймав іншого як кумира?
Маша Кондратенко: Правильніше буде сказати, що я відчувала глибоку повагу до Міші: і як до людини, і як до воїна, який став на захист нашої держави, і як до артиста та сонграйтера. Це і визнання, і шана, і справжнє захоплення усіма його рисами одночасно.
Мені направду було цікаво навчатися в Міші, і я багато взяла для себе з цього етапу — часу нашої спільної роботи.
Міша Крупін: Ні, такого не було, а навпаки — було весело. Почуття гумору в нас приблизно однакове! (усміхається).
Машо, ти подолала довгий шлях — від ролі Соні в серіалі «Школа» до фіналу «Голосу країни» і Нацвідбору на конкурс «Євробачення-2025». Як ці етапи формували тебе як артистку? Чи була хвилина, коли ти усвідомила: «Окей, тепер я не просто акторка чи співачка, а вже голос свого покоління»?
Маша Кондратенко: У мене справді цікавий шлях. Він не обмежився участю в серіалі, у «Голосі країни» та Нацвідборі. У мене було ще два контракти з продюсерами, ця співпраця теж неабияк важлива для мене — і як для людини, і як для артистки.
Я завжди багато працювала, особливо після того, як переїхала до Києва. Не бачила жодних перешкод на шляху до своїх мрій — і не бачу їх досі. Усе це — безцінний досвід, без якого я не була б тією, ким є сьогодні.
Не бачила жодних перешкод на шляху до своїх мрій — і не бачу їх досі.
На мені велика відповідальність перед аудиторією, яка постійно зростає й стежить за мною. Тому я прагну транслювати свої цінності, свій спосіб життя, аби люди прямували до своєї мети й не боялися дослухатися до свого внутрішнього голосу.
Машо, повернімося на кілька років, коли тільки стартував серіал «Школа». Якби тоді хтось сказав, що мине час і ти співатимеш дуетом із Мішею Крупіним, яким захоплювалася в юності, — повірила б? Наскільки ця колаборація — про реалізацію мрії?
Маша Кондратенко: Напевно, ні. Хоча я завжди намагалася вірити в себе, а отже, могла припустити, що таке — цілком імовірно (усміхається).
Зрештою, я з дитинства вірю в дива, вірю в те, що мрії й бажання повинні здійснюватися. І ця колаборація — справжня мрія, яка здійснилася.
Тому я дуже вдячна собі, своїм батькам, які завжди підтримують мене, своїй команді й людям, які поруч. І, звісно, вдячна життю за такі можливості.
Мішо, ти добровільно пішов у ЗСУ і склав присягу. Як тобі вдається поєднувати військову службу з музикою? Чи бувають хвилини, коли муза «вимикається» через обставини? І як ти її повертаєш?
Міша Крупін: Музика зі мною повсякчас — звучить у голові навіть тоді, коли я про неї не думаю. Не існує обставин, за яких у моїй свідомості затихає музика чи послідовність акордів.
Що дало тобі військо як людині і як музиканту: чи змінилися теми твоїх пісень, твоє розуміння мистецтва, вітчизняного шоу-бізнесу?
Міша Крупін: Військо дало мені нових гідних друзів, побратимів, нові навички й витримку. На український шоу-бізнес я завжди дивився однаково — погано, бо не вважаю себе його частиною.
Як реагують побратими на те, що разом із військовою формою є музика: чи влаштовуєш вряди-годи імпровізовані виступи, ділишся піснями?
Міша Крупін: У мене завжди з собою гітара. Іноді щось граю, але частіше показую демки чи пісні, яких немає в інтернеті.
На український шоу-бізнес я завжди дивився однаково — погано, бо не вважаю себе його частиною.
Скажи, у моменти, коли тяжко, чи є пісня, яку ти співаєш усередині себе, щоби підтримати дух, натхнення або нагадати, для чого ти там, де ти є?
Міша Крупін: Коли тяжко, часто співаю собі Sitting on Top of the World. А ще мені дуже подобається пісня Джоні Кеша All I Do Is Drive.
__________________________________________________________
Фото: Владислав Дмитренко
Стиль: Анастасія Литвинова
MUA: Анастасія Хоружа
Продюсування: Аліна Лукʼянова
Інтерв’ю: Ксенія Виноградова
