Міша Крупін і Маша Кондратенко про творчий perfect match та драму між рядками
Неочікуваний, емоційний, по-справжньому глибокий дует — Міша Крупін і Маша Кондратенко сьогодні представили спільну пісню «Мадам», яка звучить як щира розмова двох людей, що кохають, але не можуть бути разом. Їхня колаборація народилася з випадкової зустрічі, а переросла у цікавий музичний проєкт — драматичний трек і кінематографічний кліп, де танець стає мовою незаглушених емоцій.
Напередодні релізу ми поспілкувалися з Машею та Мішею – і не лише про музику. У цій розмові — відверті спогади з дитинства, творчість і особисті сенси війни для Міші – він служить в ЗСУ. Також поговорили про перші враження артистів одне від одного й творчий perfect match, та, звісно, про те, що ж насправді приховується між рядками «Мадам». Читайте інтерв’ю з героями нашої нової диджитал-обкладинки!
Як виникла ідея спільної пісні «Мадам» — хто з вас ініціював співпрацю і як виникла сама концепція?
Маша Кондратенко: Все сталося дуже органічно. Ми випадково зустрілися з Мішею на зйомці «Нашебачення». Я підписалася на нього в Instagram і зробила репост збору для батальйону «Рейд», у якому він служить. З цього моменту ми почали трохи спілкуватися, домовилися зустрітися на студії, щоб познайомитися ближче — і того ж вечора вирішили, що хочемо зробити спільну роботу. Вже в перший день народився приспів до пісні «Мадам».
Міша Крупін: Я послухав пісні Марії й запропонував записати спільний трек — ідея в мене вже була, тож ми дуже швидко її реалізували.
Пісня «Мадам» має досить інтимну і візуально насичену атмосферу (темна сукня, винний погляд, дощ тощо). Як ви працювали над тим, щоб текст і музика гармоніювали — були нотки драматизму, таємничості чи чогось особистого?
Маша Кондратенко: Це був доволі швидкий потік творчості. Іноді буває, що рядки самі приходять до тебе. До того ж у Міші дуже надихаюча аура! (посміхається) Я одразу змогла написати свій куплет і передати той настрій, який хотіла.
У творчих людей бувають різні стани: іноді ти намагаєшся створити текст чи мелодію технічно, а іноді трапляються чудові моменти, коли слова ніби самі приходять — немов із космосу. Цього разу було саме так.
Міша Крупін: Створити пісню цілісною — це досить непростий процес. Під час написання ми пробували різні нотки, але основними стали «ля» та «фа»! (сміється)
У пісні багато метафор: «винний погляд», «я залишу свої сироти в тебе на руках», «лови мене крізь свої спогади на губах» — що для вас особисто означають ці образи? Наскільки вони автобіографічні чи символічні?
Маша Кондратенко: Гадаю, кожен із нас це відчував. Винний погляд може бути «винним» від вина, а може — від почуття провини за щось. А може — і все одразу! «Залишити сироти на руках» — це радше символ сліду, який жінка залишає після себе на чоловікові. Як спогад.
Міша Крупін: Усе, що про стосунки й любов, — завжди автобіографічне для будь-якого автора. Якщо ти не проживаєш те, про що співаєш, люди просто не повірять.
Рядок «Я не твоя мадам, дам, дам — не дам» звучить як маніфест самодостатності й дистанціювання. Це жіночий протест? Гра у відстань?
Міша Крупін: Це скоріш чоловічий погляд на зміни настрою в жінці.
Пісня має драматургію — спершу біль і відстань, потім емоційна розрядка, навіть трохи іронії: «Міша, ой Міша, ну як тебе забути?». Це була ваша задумка — зіграти на контрасті відчаю й легкої гри?
Маша Кондратенко: Все життя — це контраст і баланс водночас. Досить часто стосунки людей супроводжують емоційні гойдалки — від ненависті до кохання і навпаки. Тут — така сама ситуація: разом ви бути не можете, але й забути одне одного теж. І ця гра в дистанцію та зближення може тривати дуже довго.
Міша Крупін: Ця частина — ідея Марії. Мені вона дуже сподобалося — це збуджує, у найкращому творчому сенсі! (посміхається)
Усе, що про стосунки й любов, — завжди автобіографічне для будь-якого автора.
Для кого, на вашу думку, ця пісня — хто її головний слухач?
Маша Кондратенко: І жінки, і чоловіки, які хоч раз у житті кохали. Кохали до нестями, не спали ночами й присвячували свої думки одне одному. Я впевнена, що в кожного виникне образ тієї самої особливої людини, яка залишила спогади на губах і в серці. Людини, яка стала важливою у твоїй долі. І так, скоріш за все, ця історія — без хепі-енду.
Міша Крупін: Особисто я не пишу для якоїсь конкретної цільової аудиторії — я пишу для всіх. Усе, що відбувається в пісні, — це класика.
Ви обидва — артисти з чіткими індивідуальними стилями. Як ви шукали спільну емоцію в пісні? Чи виникали розбіжності у тому, якою саме має бути «Мадам»? Чи були складні моменти під час запису, як ви їх подолали як дует?
Маша Кондратенко: Ні, розбіжностей у нас не було — одразу стався perfect match. Здається, кожен із нас зміг проявити свої почуття, емоції та власний стиль у цій пісні й водночас поєднати це все між собою. Ми дуже довго працювали саме над музичною частиною, щоб кожен звук був на своєму місці.
Міша Крупін: У нас не було жодних складних моментів — просто взяли й зробили все класно, бо було натхнення.
Як відомо, Маша колись була фанаткою Міші в дитинстві — чи можете розповісти, коли і як це сталося, який момент найбільше запам’ятався?
Маша Кондратенко: Ну, не зовсім у дитинстві. Мені тоді було 13–14 років. Я жила в Харкові й була закохана в хлопця, який дуже любив творчість Міші. І щоб йому сподобатися, мені довелося послухати всі його пісні теж! (сміється) Але так вийшло, що я не просто «ознайомилася», а справді захопилася. Ще з тих років мені подобався смак Міші, його сонграйтерські якості. Адже він писав пісні не лише для себе й своїх проєктів, а й для інших артистів.
Міша Крупін: Памʼятаю, як Марії не продавали сигарети — тоді вона просила мене купити! (сміється)
Маша Кондратенко: Це неправда! (сміється)
Коли ви двоє вперше зустрілися особисто, який момент підштовхнув до ідеї зробити щось спільне?
Маша Кондратенко: Наскільки я памʼятаю, це була зйомка «95-го Кварталу». Тоді ми, здається, вже були підписані одне на одного в Instagram, зналися заочно й просто віталися.
Але я добре памʼятаю момент, коли Міша на саундчеку співав «У нашому місті» — пісню про Харків, у якому я виросла. Я стояла під сценою й плакала, бо ця пісня для мене дуже особлива. Я завжди стаю надзвичайно вразливою, коли чую її.
Потім ми ще перетиналися на концерті від «Культурного десанту» — тоді виступали разом для наших військових.
Міша Крупін: Зустрілися на концерті, поговорили — а потім уже побачилися в студії, і понеслося.
Чи виникало відчуття «зірка і шанувальник» під час роботи — і як ви врівноважуєте цей контраст, особливо коли один із вас змалку сприймав іншого як кумира?
Маша Кондратенко: Думаю, правильніше буде сказати, що я відчувала сильну повагу до Міші — і як до людини, і як до військового, який став на захист нашої країни, і як до артиста та сонграйтера. Це був справжній захват і повага до всіх його якостей одночасно.
Мені було цікаво чомусь навчитися в Міші, і я справді багато чого взяла для себе з цього періоду — часу створення нашої спільної роботи.
Міша Крупін: Ні, такого не було — навпаки, було весело. Почуття гумору в нас приблизно однакове! (посміхається)
Машо, ти пройшла великий шлях — від ролі Соні в серіалі «Школа» до фіналу «Голосу країни» і нацвідбору на «Євробачення-2025». Як ці етапи формували тебе як артистку? Чи був момент, коли ти усвідомила: «Окей, тепер я не просто акторка чи співачка — я вже голос свого покоління»?
Маша Кондратенко: У мене дуже цікавий шлях. Він не обмежився зйомками в серіалі, участю в «Голосі країни» та нацвідборі. У мене було два контракти з продюсерами — і ці періоди теж багато дали мені як людині та як артистці.
Я завжди працювала, особливо після того, як переїхала до Києва з Харкова. Я не бачила жодних перешкод на шляху до своїх мрій — і не бачу їх досі. Усе це — безцінний досвід, без якого я не була б тією, ким є сьогодні.
Я не бачила жодних перешкод на шляху до своїх мрій — і не бачу їх досі.
На мені — велика відповідальність перед аудиторією, яка постійно зростає та слідкує за мною. Тому я прагну транслювати свої цінності, свій спосіб життя, мотивувати людей йти до своїх цілей і не боятися слухати свій внутрішній голос.
Машо, уявімо тебе кілька років тому, коли тільки стартував серіал «Школа» – якби тоді хтось сказав, що за кілька років ти співатимеш дуетом із Мішею Крупіним, яким захоплювалася в юності — повірила б? Наскільки ця колаборація — про реалізацію мрії?
Напевно, я би не повірила, але, зважаючи на те, що завжди намагалася вірити в себе, — не виключила б таку ситуацію в житті.
З дитинства вірю в дива й у те, що мрії створені для того, щоб здійснюватися. І ця колаборація — справжня мрія, яка здійснилася.
Тому я дуже вдячна собі, своїм батькам, які завжди підтримують і вірять у мене, своїй команді та людям, які поруч і з якими я працюю. І, звісно, вдячна життю за такі можливості.
Мішо, ти добровільно приєднався до лав ЗСУ і склав присягу. Як тобі вдається поєднувати військову службу з музикою — чи бувають моменти, коли муза «вимикається» через обставини, і як ти її повертаєш?
Музика завжди зі мною — вона звучить у голові навіть тоді, коли я про неї не думаю. Не існує обставин, за яких у моїй свідомості припиняється музика чи послідовності акордів.
Що служба в ЗСУ дала тобі як людині й як музиканту — чи змінилися теми, на які ти хочеш писати пісні, чи твій внутрішній погляд на мистецтво, на український шоу-бізнес?
Служба дала мені нових гідних друзів, побратимів, нові навички та витримку. На український шоу-бізнес я завжди дивився однаково — погано, бо не вважаю, що я є його частиною.
Як реагують побратими на те, що поруч із військовою формою є музика — чи ти іноді влаштовуєш імпровізовані виступи, або ділишся піснями?
У мене завжди з собою гітара. Іноді щось граю, але частіше показую демки чи пісні, яких немає в інтернеті.
На український шоу-бізнес я завжди дивився однаково — погано, бо не вважаю, що я є його частиною.
У моменти, коли важко — чи є пісня, яку ти співаєш всередині себе, щоб підтримати свій дух, натхнення або нагадати собі, для чого ти там, де ти є?
Міша Крупін: Коли важко, часто співаю собі Sitting on Top of the World. А ще мені дуже подобається пісня Джоні Кеша All I Do Is Drive.
__________________________________________________________
Фото: Владислав Дмитренко
Стиль: Анастасія Литвинова
MUA: Анастасія Хоружа
Продюсування: Аліна Лукʼянова
Інтерв’ю: Ксенія Виноградова
