Мистецтво під ключ: Катя Тейлор про управління культурними проєктами і «закулісся» життя арт-експерта
Продовжуючи тему місяця про мистецтво, ми не могли обійти стороною арт-експертку і засновницю агентства культурного менеджменту Port.agency Катю Тейлор. Під «крилом» цієї тендітної дівчини – десятки арт-проєктів по всій країні. Саме вона об’єднує культуру і бізнес, тим самим створюючи проєкти, значимі для соціального середовища. Катя розповіла нам про складнощі просування культурних ініціатив в Україні, свою дебютну книгу і про те, чому все ж таки так важлива професія менеджера культури.
Катю, як давно ви займаєтеся культурним менеджментом?
Загалом я працюю в сфері культури дванадцять років. Розуміння, що я займаюся саме менеджментом культури, прийшло років п’ять тому, коли до мене почали звертатися люди зі сфер, не пов’язаних з культурною індустрією. Тоді це і оформилося в сервісний бізнес в сфері культури, де ми придумуємо, реалізуємо і розповідаємо про культурні проєкти, створені в колаборації з брендами і некомерційними (найчастіше) дипломатичними інституціями.
У минулому році ви закрили Port creative hub і зараз працюєте тільки як агентство. Чи було це правильним рішенням? Чи вийшло досягти бажаного? Чи велика команда працює з вами?
Ми закрили хаб в розпал карантину, і я жодного разу про це не пошкодувала. У той час ми не знайшли компромісу з власником приміщення в питанні ціни. Це було складним рішенням, тому що в хаб вкладено багато інвестицій, не тільки фінансових. І відпустити його було непросто. Але прийшов час починати щось нове. І вже незабаром ми переїхали в KOOPERATIV, де сьогодні відповідаємо за виставкову програму. В агентстві працює семеро людей – таке ядро нашої команди. Ми часто запрошуємо фахівців на проєктну роботу, від дизайнерів і кураторів до аналітиків і юристів. Залежно від масштабу проєкту, змінюється і склад його команди.
Ви займаєтеся створенням культурних ініціатив, які одночасно пов’язані з бізнесом і мистецтвом. Наскільки складно в Україні просувати подібні кейси, чому?
Культурний проєкт – досить об’ємний термін, який може мати на увазі безліч форматів: від концерту вуличних музикантів до оперного фестивалю. Ми працюємо переважно в сфері візуального мистецтва, де, скажімо так, сучасне мистецтво – наш інструмент, а бізнес – наш ресурс. Ми об’єднуємо потенціал одного і другого і створюємо проєкти, націлені на соціальні зміни. Це означає, що якщо ви бізнес і вам потрібно просунути новий продукт, розповісти про бренд і підвищити лояльність аудиторії, ви можете це досліджувати класичним способом (за допомогою маркетингу та реклами), або некласичних – за допомогою культурних ініціатив з високою соціальною цінністю. Це не означає, що одне краще іншого, це просто різні способи досягнення бізнес-цілей.
Культурний менеджер – це джедай, який щодня виходить на війну з буденністю
Культурою в Україні загалом займатися не просто. У тому числі і тому, що не завжди очевидно, навіщо. Адже є державні театри, є музеї. Навіщо тоді ініціювати незалежні культурні проєкти? Моя відповідь на це запитання: щоб якість дозвілля кожного окремого городянина була вище. Для цього потрібні люди, які будуть робити цю роботу, – професійні культурні менеджери. Кожен день зустрічатися з викликами недофінансування, робити протестне мистецтво, подаватися на державні гранти з божевільними, суперечливими ідеями. Для цього потрібні менеджери, такі як Денис Іванов, Ярослава Кравченко, Влад Троїцький тощо. Мені подобається думати, що їх потенціалу достатньо, щоб в свою чергу підняти із забуття творчих геніїв і змусити їх в примусовому порядку створювати велике. Тобто культурний менеджер – це джедай, який щодня виходить на війну з буденністю. А ви потім приходите на прекрасний кінофестиваль або сучасну оперу, якість яких не поступається світовому рівню.
Катю, ви написали книгу «Мистецтво під ключ. Менеджмент і маркетинг культури », презентація якої відбудеться 21 жовтня. Про що і для кого вона?
Ця книга, яка, до речі, вийшла за підтримки Українського культурного фонду, для тих, хто тільки починає свій шлях у професії. Для студентів університетів, які не знайшли відповідей на професійні запитання під час навчання. Але також і для тих, хто вже працює і, можливо, шукає нові алгоритми створення якісних проєктів, які адаптовані саме до українських реалій. Книга побудована на моєму особистому досвіді, досвіді агентства. А також на міжнародних прикладах, які, з одного боку, служать натхненням, а з іншого – є корисними кейсами, які показують, наскільки широкими можуть бути перспективи у культурного менеджменту в Україні. Тобто користь і натхнення. Така була ідея.
Нещодавно ви стали кураторкою першого публічного парку сучасної української скульптури у Львові PARK3020. У чому унікальність цього проєкту?
У тому, що це єдиний парк сучасної української скульптури, який працює не просто як виставка предметів, а як інституція, як місце, де підтримують українських сучасних художників і популяризують саме український контент. До того ж це не просто тимчасова ініціатива, виставка у якій є початок і кінець. Це постійна виставка, яку рано чи пізно зможе побачити кожен українець. Мені подобається думати, що в Україні є сучасна скульптура і що вона цілком може конкурувати зі світовими брендами. Я знову посилаюся на західні приклади. Але ми і правда довго доводили собі, що ми не гірші за інших. Українська скульптура сьогодні може цілком стати частиною міжнародного діалогу про культуру. І ось зараз прийшов час це показати.
Кого з сучасних українських скульпторів ви можете виділити і чому?
Назара Білика, Аню Надуда, Льошу Золотарьова, Жанну Кадирову – художників, які системно працюють саме зі скульптурою, цілеспрямовано і усвідомлено розвиваються в роботі з цим медіа. Кожен з них працює в своєму індивідуальному жанрі, використовуючи форму як унікальну візуальну мову.
Як вплинула кризова реальність «карантинних» років на арт-ринок України і світу? Які ваші прогнози щодо його подальшого розвитку?
Ринок однозначно пішов в онлайн, підтвердження тому і онлайн аукціони, і NFT-бум. Не думаю, що карантин вплинув на процеси, він їх прискорив. Те, на що, як багатьом здавалося, знадобиться кілька років, сталося за два сезони 2020 року. Уже до кінця року показники аукціонів вирівнялися, а онлайн платформи на зразок Artsy заявили про свої успішні угоди, з яких 90% закривалися онлайн. На українському ринку це не так сильно відбилося. Проте, це стимулювало багатьох художників задуматися про те, як діджиталізувати своє мистецтво. Почали з’являтися стартапи на кшталт V-art, на яких, до речі, можна купувати і NFT-мистецтво. На жаль, ці трансформації не такі швидкі, як хотілося б. Просто тому що обсяг ринку дорівнює обсягу грошей, а на будь-які інновації потрібні інвестиції.
Не думаю, що карантин вплинув на процеси, він їх прискорив
Що в культурних планах Каті Тейлор цієї осені? Які культурні події в вашому списку обов’язково must see в цьому сезоні?
Власне, 21 жовтня буде презентація книги, де ми поговоримо не стільки про неї, скільки про те, навіщо нам потрібна культура (спойлер: щоб не перетворитися в пітекантропів). А головне, про те, як її монетизувати. Як з дотаційного сервісу перетворити це в бізнес. У листопаді ми відкриваємо чудову інсталяцію Жені Примаченко в рамках річної програми «Рік мистецтва в Каравані».
Загалом буде три масштабні інсталяції протягом року, які присвячені змінам клімату і усвідомленому споживанню, і будуть представлені в ТРЦ «Караван». А на початку грудня в просторі KOOPERATIV робимо передноворічний ярмарок мистецтва і дизайну, де в тому числі будуть представлені діджитал-мистецтво і, власне, NFT-арт. Мабуть, наймодніший подарунок, який можна зробити на Новий рік після мерчу корейського серіалу «Гри в кальмара». (сміється)
