Now Reading
«Всюди, де людина йде за покликом серця, живе творчість»: Ольга Навроцька – про нову сторінку свого життя

«Всюди, де людина йде за покликом серця, живе творчість»: Ольга Навроцька – про нову сторінку свого життя

«Всюди, де людина йде за покликом серця, живе творчість»: Ольга Навроцька – про нову сторінку свого життя

 

Героїнею нашої нової діджитал-обкладинки стала Ольга Навроцька, широко знайома публіці як зіркова стилістка та дизайнерка, чиї наряди вибирають для червоних доріжок і українські, і світові селебріті. Однак Ольга зробила те, чого ніхто, мабуть, не очікував: закрила бренд, завершила 20-річну успішну кар’єру і кардинально змінила рід діяльності, ставши письменницею.

Дебютна книга «Життя після смерті Маші звичайної» з’явилася на полицях багатьох світських героїв, власне, як і на нашій. Сюжет нас захопив не менше, аніж надихаючий особистий приклад Ольги: ніколи не запізно і не так вже страшно змінити своє життя, якщо того вимагає душа! Прогулявшись квітучим Києвом, ми поговорили з нашою героїнею про письменництво, знаки, «провідників», творчість, тощо.

«Всюди, де людина йде за покликом серця, живе творчість»: Ольга Навроцька – про нову сторінку свого життя

 

Про 20-річчя творчості

Багато років тому, коли все починалося, у мене був такий потік, що мене нічого не могло зупинити. Можна сказати, мені все допомагало. Всесвіт, люди, обставини. Все, здавалося, відбувається завдяки випадку. Але тепер я розумію, що просто йшла своїм шляхом. Я, без досвіду і ресурсу, відразу стала стилісткою Ірини Білик і першим моїм проєктом був її сольний концерт у Палаці Україна. І я все зробила на 5 з плюсом. Ракета взяла старт і не зупинялася майже 20 років.

«Всюди, де людина йде за покликом серця, живе творчість»: Ольга Навроцька – про нову сторінку свого життя

 

Про таланти і творче мислення

Всі мої здібності в сукупності роблять мене оповідачем історій, що б то не було – сукня, кліп або книга. Я в усе закладаю сенси і завжди бачу картинку загалом. Мені здається, в цьому мій головний талант – розповісти й показати те, що інші не бачать. Думаю, якщо б у мене було більше сміливості в молодості, я б стала кінорежисеркою, але все ще попереду! Наразі я пишу сценарії, і це про те ж саме.

«Всюди, де людина йде за покликом серця, живе творчість»: Ольга Навроцька – про нову сторінку свого життя

 

Проявляти себе нам заважає виховання і соціум, адже в кожній людині живе творець. Якщо вірити найвеличнішій  легенді, нас створили за образом і подобою, а хто найбільший творець у світі? Бог, або Всесвіт – хто як називає. А за допомогою чого це буде проявлятися, вже вибір самої людини. Тому я за те, щоб кожній дитині змалку прищеплювали сміливість розкривати свої здібності й не думати про правила. Я дуже вдячна моїм батькам, що вони мене не обмежували в моїх творчих пошуках.

Я за те, щоб кожній дитині змалку прищеплювали сміливість розкривати свої здібності й не думати про правила.

Ще заважає страх невдач. Але нам вже з усіх прасок галасують про те, що без них немає прогресу і руху вперед. Сила людини в тому, щоб піднятися і йти далі. Краще хоча б спробувати, і зазнати невдачі, аніж все життя губитися в здогадках, могла я або не могла це зробити.

«Всюди, де людина йде за покликом серця, живе творчість»: Ольга Навроцька – про нову сторінку свого життя

Напевно, пересічна людина – це як раз саме та дитина, що не розкрилася. Тому вона така жорстока і упереджена в оцінці чужої творчості. Але з іншого боку, ми, «творчікі», якраз і розкриваємося для таких, як вони. Може, для того, щоб зробити їх життя трішечки світлішим. До речі, під творчими людьми я маю на увазі всіх, хто виходить за межі. Чи то фізик ядерник,  чи актор – усюди, де людина йде за покликом серця, живе творчість. А розвивати її, напевно, можна, але як точно, мені не відомо. Може, просто пам’ятати про те, що ми всі були дітьми і бачили магію за кожним кутом.

 

Про енергію і натхнення

Майже двадцять років я жила у режимі виснаження. Я жила своєю справою, яка приносила мені радість і задоволення. Я навіть примудрялася поєднувати її з режисурою, фотографією і ще купою всіляких інших творчих активностей. Але в певний момент я зрозуміла, що відчуваю себе білкою в колесі відповідальності, дедлайнів, зарплат, міжнародних поставок… Я перестала ставитися до своєї справи, як до творчості, тому що вона стала бізнесом. Тоді я усвідомила, що вбиваю свою творчу дитину день у день. Але довго не могла це прийняти і вигоріла. І ось коли я вже догоріла, коли Всесвіт почав ставити мені підніжки і недвозначно натякати: все – ти вичерпана, – я прийняла рішення закрити цю главу.

Я перестала ставитися до своєї справи, як до творчості, тому що вона стала бізнесом.

Я зробила це рік тому, за 4 дні до карантину. Я закрила шоурум і відвезла речі на склад. А коли грянула пандемія, подякувала Всесвіту за те, що не дав мені увійти в цьому стані в найскладніший період для бізнесу. Думаю, я б морально не впоралася.

 

Про карантинну реальність

Ну а далі, в перші місяці карантину, я заспокоїлася і відпочила. У мене не було плану, вірніше, він був, але зважаючи на ситуацію в світі, встав в режимі очікування. Про нього я розповім пізніше. Десь ближче до осені. А в березні 2020-го я зробила дві речі, які не могла зробити роками: змонтувала дитячу аудіо-казку, яку написала вже давно, й записала її в аудіо-форматі з чарівною Ірмою Вітовською. Два роки я не могла її закінчити. Також нарешті відредагувала й дописала книгу «Життя після смерті Маші звичайної». І ось, вона нарешті видана. До речі, колись з неї все і почалося!

«Всюди, де людина йде за покликом серця, живе творчість»: Ольга Навроцька – про нову сторінку свого життя

 

Спочатку було слово – це про мене. Я написала першу і головну версію цієї книги в 24 роки і вирішила, що хочу малювати до неї ілюстрації. На той час я давно закинула малювання і свою шкільну мрію стати дизайнеркою одягу. І ось, почавши знову, я замість ілюстрацій малювала ескізи одягу. Вони потрапили до Ірини Білик, і все почалося. Тож я вірю, що видання книги після стількох років – добрий знак. Як і те, що в минулому році вийшов серіал «Відьмак»: після книг Сапковського я щільно захоплювалася фентезі, і, прочитавши найкраще, написала «Життя після смерті Маші звичайної». У 24 роки я мріяла побачити екранізацію «Відьмака»!

 

Про провідників

Щодо провідників. Їх в моєму житті дуже багато: це і люди, і книги, і фільми, і музика, і природа. Ну а головний – моя душа. Моє головне справжнє «я», яке я намагаюся чути. Хтось називає це інтуїцією. Не можу сказати, що я геть усе чую і зчитую, але треба віддати належне Всесвіту, він відразу дає мені запотиличник. Напевно, у всіх в житті були періоди, коли ми вперто йшли до абсолютно непотрібної мети або робили речі, які нам були не на користь, втім самі не могли зупинитися. Ось тут завжди включається він і в різних формах у нас починаються неприємності. Ось за цим я стежу.

Ми всі листоноші та адресати і кожен несе один одному щось важливе, чи то дружба, чи робота.

Ще за тим, як мене зводить з людьми. Це дуже важливий момент. Ми всі листоноші та адресати і кожен несе один одному щось важливе,  чито дружба, чи робота. Коли в моєму житті з’являються нові світлі люди, мої однодумці, я вважаю, що я на своєму шляху. Іноді я думаю, що нам надсилають інформацію ззовні або ми всі підключені до невидимого поля, де зберігається все про минуле і майбутнє. І отримуємо звідти знаки. Загалом у мене багато своїх «магічних» приколів.

 

Шлях довжиною в 20 років

Читать также
«Всюди, де людина йде за покликом серця, живе творчість»: Ольга Навроцька – про нову сторінку свого життя

Про книгу я вже трохи розповіла. Але із задоволенням розповім ще. Тоді, в 24 роки, я написала практично всю історію, яку ви зараз читаєте. Я тоді багато писала, і у мене багато «джерел». До того як злетіти ракетою, я встигла закінчити тільки цю повість і пару оповідань. Я розміщувала їх на самвидавних сайтах, давала читати друзям і повість тоді вже любили. Одне з моїх оповідань увійшло до збірки молодих авторів «Північне сяйво», виданої в Пітері. Але чомусь мене понесло в інший бік. Так повинно було бути.

Більше 20 років тому, я якимось чином відобразила те, що дізналася лише через роки великої кількості інформації і досвіду.

За ці роки я видавала її маленькими тиражами і роздавала друзям. У багатьох ці книги збереглися. Але коли, пару років тому, я її перечитала, я зрозуміла, що вона реально варта більшого. Я внесла деякі правки, розширила і дописала частину від імені другого героя. Але найголовніше: більше 20 років тому я якимось чином відобразила те, що дізналася тільки через роки великої кількості інформації і досвіду. А тоді я просто фантазувала. І це найцінніше для мене в ній. Це підтвердження того, що я підключена до того самого невидимого поля минулого і майбутнього. І тепер пишу продовження тільки за покликом душі. Прийшла думка, ідея – я пишу. Якщо не йде – не чіпаю. Цю історію мені хтось диктує, я ж повністю довіряю цьому процесу.

«Всюди, де людина йде за покликом серця, живе творчість»: Ольга Навроцька – про нову сторінку свого життя

 

Про Navro

Про Navro я можу сказати багато. Але це вже для мемуарів. І подякувати бренду і всім, хто в ньому працював, за прекрасні роки куражу і краси. Я довгий час поєднувала все і одразу. Але щойно закрила цю главу, наступні стали відкриватися швидше. Тому я її закриваю остаточно. Треба сказати, що вже рік, як не шкодую про це ані на секунду, тому що відчуваю себе вільною.

Якщо я і зроблю одного разу ретроспективу, то тільки з речами моїх клієнтів.

Ще я вдячна за те, що після закриття не залишилося жодної культової сукні або костюма. Якщо я і зроблю одного разу ретроспективу, то тільки з речами моїх клієнтів. Також я знаю, що моя команда при справі. Тому що це круті фахівці. Ми попрощалися ще півтора роки тому, коли я спочатку закрила виробництво, залишивши тільки шоурум і адміністраторів. Тож я довго йшла до цього рішення. Просто зараз вирішила поставити крапку, щоб остаточно дати Всесвіту можливість вести мене новим шляхом.

«Всюди, де людина йде за покликом серця, живе творчість»: Ольга Навроцька – про нову сторінку свого життя

 

Чому ніколи не пізно

Я не люблю давати поради, але, звичайно, даю. Моя головна порада: слухайте своє «я», свою душу або інтуїцію, або як ви це для себе називаєте. Знайдіть зв’язок із собою – медитаціями, книгами, чим завгодно. Але знайдіть його. Це можна зробити в будь-якому віці, а після 40 років – ще швидше, тому що вже навчилися бачити знаки.

А я поки буду писати і знімати. І не виключено, що років за 20 буду просто нічого не робити, а гуляти берегом океану і слухати хвилі.

 

 

Придбати книгу можна за посиланнями на Yakaboo або на Ipio.

Фото: Олександр Зенченко
Розмовляла Ксюша Виноградова

5 1 vote
Article Rating
Какова ваша реакция?
Created by potrace 1.15, written by Peter Selinger 2001-2017 Влюбился
5
Created by potrace 1.15, written by Peter Selinger 2001-2017 Лайк
2
Created by potrace 1.15, written by Peter Selinger 2001-2017 Нелайк
0
Created by potrace 1.15, written by Peter Selinger 2001-2017 Под вопросом
0
Subscribe
Notify of
guest
0 Комментариев
Inline Feedbacks
View all comments

© 2020 INSIDER Все права защищены.