«Я ніколи не зможу подобатись усім»: Даша Квіткова про особисте життя та ставлення до хейтерів
Жити та працювати на очах у мільйонної аудиторії завжди складно. Проте інфлюєнсерка, амбасадорка соціальних проєктів та мама Даша Квіткова встигає все й відразу. Вона виховує сина, створює власні проєкти та надихає свою майже двохмільйонну аудиторію підписників на позитивні зміни.
За майже рік життя у статусі «холостячки» дівчині неодноразово приписували романи із різними чоловіками. Вона й сама подеколи «підігріває» цікавість до свого приватного життя провокаційними світлинами: з величезними квітковими букетами від незнайомців або з ексчоловіком та сином у сімейному колі. Проте наразі Даша своїм контентом у соцмережах акцентує на особистому зростанні, професійних здобутках та соціальних програмах.
Дівчина не боїться творчих експериментів, тож для нашої діджитал-обкладинки січня Даша Квіткова постала в абсолютно оновленому та сміливому образі. Також відверто відповіла на всі незручні запитання. У розлогому інтерв’ю для INSIDER.UA Даша розповідає про стосунки з ексчоловіком Нікітою Добриніним, чому після розлучення перестала транслювати особисте життя, про перепади ментального стану, вагомі благодійні справи та врешті-решт зізнається, чи вільне її серце та хто її ідеальний чоловік.
Про донати та допомогу
У людей я часто асоціююся з фразою «випив каву — задонать», адже від початку повномасштабної війни й до сьогодні промотую такий підхід до збирання донатів у власних соцмережах. Я не веду підрахунки своїх витрат на благі справи. У мене є щоденний донат – 5 тисяч гривень, тому загалом за 365 днів виходить щонайменше 1,8 мільйона гривень. Але сума може бути набагато більша. Приміром, коли доводиться задонатити в день на кілька зборів, закрити якісь своїми силами, якщо до завершення залишається 10 чи 15 тисяч гривень.
Якщо говорити про найбільші мої донати – то це 300 тисяч та 1 мільйон гривень із коштів, зароблених на власних проєктах. Це — мій внесок у нашу перемогу. Моє признання тим, завдяки кому ми можемо пити каву, ходити на прогулянки чи навіть давати це інтерв’ю. Я можу підтримати фінансово — тому роблю це і робитиму таке надалі.
Якщо ранжувати мою допомогу, то це має такий вигляд: спершу – воїнам, потім – дітям, далі – переселенцям.
Щомісяця я допомагаю і діткам із фонду «Таблеточки». Я маю за честь бути Супергероєм фонду, тому усіляко йому сприяю: збираю гроші на ліки, закликаю інших до співпраці. Окрім цього, підтримую переселенців, надаю посильну для мене гуманітарну допомогу. Приміром, передала шість дитячих візочків, з яких мій синочок виріс, а вони дуже потрібні іншим матусям. Також разом зі знайомими відвезли люльки, дитячі ліжечка та багато інших речей, необхідних і батькам, і малечі.
Звичайно, я допомагаю військовим, підтримую різні збори від знайомих, або самостійно перевіряю документи, щоби всі задоначені гроші потрапили до тих, хто цього дійсно потребує. Тож, якщо ранжувати мою допомогу, то це має такий вигляд: спершу – воїнам, потім – дітям, далі – переселенцям.
Про робочі підсумки 2023 року
У кожен свій проєкт я вкладаю себе, віддаюсь йому на 100%, адже хочу, щоб усе вийшло круто та натхненно. Я не можу зараз виділити якийсь один із них, бо кожен особливий по-своєму, і якщо чесно – пишаюся всіма.
Проєкт про здоров’я «Nobody but you» – дає неймовірну наснагу. Той шлях, який я транслюю у ньому, я торувала самостійно, а тому знаю усе від А до Я. Саме своїм прикладом показую, що NBY допомагає стати кращою версією себе, отримати тіло мрії, змінитися, повірити та зробити крок назустріч до нового життя.
Наші жіночі зустрічі «Як я докотилася до життя такого» — моя власна сповідь про те, як жила до та під час популярності. Це історія про жінку, інфлюенсерку та маму в різних фокусах: про ту Дашу Квіткову, на яку дивляться мільйони, а насправді ніхто не бачить. Я сподіваюся, що мій власний досвід надихне дівчат до змін, до дій. Я дуже вірю в цей проєкт.
Я живу й дихаю всім, до чого долучаюся. Але цього б не було без власних трансформацій.
«Під подушкою» — доброчинний івент, головна мета якого – опікуватися дітками, які хворіють на рак. Це можливість врятувати чиєсь життя і дати шанс на світле, здорове й щасливе майбутнє.
У 2023 році я стала амбасадоркою багатьох благодійних ініціатив, розпочала власні проєкти, стала учасницею рекламних кампаній, івентів, тому вирізнити щось одне не можу. Всі вони – прекрасні. Узагальнюючи, скажу так: усе, що відбувається, – важливе для мене. Я живу й дихаю всім, у чому беру участь. Але цього б не було без власних трансформацій. Особистісне зростання та пережитий досвід стали поштовхом до відкриття та пізнання себе нової. І вже як наслідок з’явилися різні проєкти, ініціативи, амбасадорства.
Про власний благодійний івент
Коли я стала Супергероєм у фонді «Таблеточки», то почала щомісячно допомагати дітям, хворим на рак. Я сама мама. І коли бачу малечу, яка бореться за життя у лікарні замість яскравого дитинства із пригодами, моє серце просто розривається.
Коли я вперше приїхала до Охматдиту, аби зустрітися з маленькими пацієнтами, я відчула їхню спрагу до життя, побачила їхні очі, почула бажання. Мені захотілося щось таке зробити, аби вони відчули себе по-справжньому щасливими. Діти не повинні так страшно хворіти, хай усі мають здорове й довге життя. Тож першочергово я вибрала для себе два напрямки діяльності: допомогу тим, хто її потребує, та організацію дитячого свята.
Так, ми з командою створили «Під подушкою». Це змога подарувати маленьку казку під новорічні свята і, як знати, можливо, це справді дасть сили одужати якомога швидше. Першим донатом для «Таблеточок» під час доброчинного івенту «Під подушкою» став мільйон гривень від меценатки Світлани Мацоли та рок-виконавиці Марти Липчей. Усього – і під час заходу, і після нього – ми зібрали 5,5 мільйонів гривень на лікування дітей, що мають рак. Ця ініціатива вийшла далеко за рамки донатів за QR-кодом. Це і придбання благодійних пряників від «Міністерства десертів», і відсоток від продажів дитячої книжки MONATIK, і багатьох інших пропозицій.
Моя мрія — зробити «Під подушкою» щорічною зимовою традицією. Я сподіваюся, що у 2024 році проведемо його ще масштабніше.
Над проєктом «Під подушкою» працювала лише моя команда. Українські зірки та інфлюенсери долучилися для підтримки вже пізніше. Інакше й не могло бути: в їхніх серцях так само відлунюють історії дітей та їхньої боротьби. Я неймовірно вдячна кожному, хто добродіяв разом з нами: відклав свої особисті справи і влаштовував свято, усіляко підтримував, щоб якомога більше діток змогли одужати та вже самостійно наступного року завітати на «Під подушкою».
Окрім цього, ми запросили на івент родини з фонду «Діти героїв», і вони також мали змогу почути та побачити улюблених артистів, могли поринути у казку. Завжди варто пам’ятати, що діти — наше майбутнє, і вони потребують нашої допомоги тут і зараз. Моя мрія — зробити «Під подушкою» щорічною зимовою традицією. Я сподіваюся, що у 2024 році проведемо його ще масштабніше. Ідей насправді дуже багато.
Про власну команду
Моя head-команда — це я, менеджер та директор з комунікацій. Також у нас є піарники, діджитал-менеджер, проджект. Звісно, ще є відеографи, фотографи, контент-мейкери, стилісти і візажисти, які завжди зі мною на зйомках. Є дизайнер, монтажер, є ті, хто беруть участь в окремих моїх проєктах: експерти, розробники, куратори. Загалом, ми — велика команда однодумців, чисельно нас 15-20 людей.
Моя особиста сторінка в Instagram — це повністю моя зона відповідальності. Я сама пишу, сама монтую, сама оброблюю світлини, сама відповідаю в директ. Це все – на мені. Давно переконалася, що ніхто не передасть атмосферу, почуття та емоції краще, аніж я сама.
Про табу в рекламі
Я ніколи не рекламую ті сфери, де люди можуть втратити свої гроші: піраміди, казино, ігрові автомати тощо. Не закликаю купувати ліки, алкоголь, тютюнові вироби. Також не рекламую особисті сторінки, адже ніколи не знаєш, хто насправді криється за красивими фото. Я маю аудиторію, яка мені довіряє, тому мені б зовсім не хотілося якимось чином їй зашкодити. Я ставлюся до цього надвідповідально.
Моя особиста сторінка в Instagram — це повністю моя зона відповідальності.
Про стосунки з Нікітою Добриніним
З Нікітою ми у добрих взаєминах, адже ми обидвоє – батьки нашого синочка. Ми не спілкуємося на теми, які виходять за рамки батьківства, не радимося з особистих питань, не спілкуємося як друзі. Але ми зберегли наші стосунки на рівні хороших тато-мама Лева, що дуже важливо. Звичайно, ми можемо сімейно провести разом час, відсвяткувати Новий рік, щоб показати Левчику, що його батьки у злагоді між собою. Кожен з нас пішов будувати своє власне життя, але ми не забуваємо про спільну дитину.
У нашому батьківстві немає конкретного розподілення обов’язків. Ми домовляємось так, щоби для синочка було комфортно. Ми не граємося в хорошого та поганого поліцейських. Мені пощастило, адже в нас із Нікітою однакові погляди на виховання.
Про особисте життя
Невдовзі буде рік, як ми з Нікітою не разом. І так, я справді перестала транслювати своє особисте життя. Через отриманий досвід я зрозуміла: хочу, аби це залишалось якомога довше за «кадром». Я не ховаюся від аудиторії і ділитимуся епізодами з власного життя, розповідатиму про переживання й надалі, але своє особисте поки що триматиму при собі.
Через отриманий досвід я зрозуміла: хочу, аби особисте життя залишалось якомога довше за «кадром».
Я точно не планую висвітлювати на загал свої майбутні стосунки. У мене вже було таке, коли вони розвивалися на очах у мільйонів. І всі ці люди вважали, що знають про нас усе, дозволяли собі копирсатися у «брудному спідньому», дофантазовувати те, чого не було, зрештою, пліткувати. Звичайно, медійність змушує відчинити двері у власне життя, але у майбутньому мені б хотілося якомога довше зберігати приватність.
Нині у мене все гаразд, я почуваюся щасливою, але не хочу відкриватися на публіку, доки не матиму впевненості в своєму партнерові. Не приховуватиму: ходжу на побачення, але моє серце вільне. Мені не хочеться стосунків заради стосунків, я дуже обережно підпускаю до себе людей.
Про ідеал чоловіка
За час своєї самотності я проаналізувала власні помилки, яких точно хотіла б уникнути в майбутньому. Свій досвід я здобула і тепер точно уявляю, якого саме чоловіка воліла би поруч. Пара – це завжди двоє, а тому і в їхньому розставанні так само винні обоє.
Я б не хотіла бачити біля себе чоловіка-дитину: не знає, чого бажає, не йде на чесні розмови, уникає обов’язків.
Я відмовляюся бачити біля себе чоловіка-дитину: не знає, чого бажає, не йде на чесні розмови, уникає обов’язків. З таким партнером у нас нічого доброго не складеться, бо ми з ним життєві антагоністи – я точно знаю, чого прагну. Я маю дитину і зовсім не маю часу на слова без дій.
Мені подобається, коли чоловік готовий взяти на себе відповідальність за свої слова і вчинки, має мету, не сидить на місці та намагається здобути більшого. Я хочу сильнішого партнера, ніж я. Тоді ми йтимемо нога в ногу та з однією швидкістю.
Про свій ментальний стан
Я – жива людина, яка час від часу, як і всі, відчуває себе «на дні». У мене так само є переживання чи поганий настрій. Це може бути пов’язане з особистим чи роботою, та врешті-решт всі ми проживаємо одну страшну війну, яка впливає на нас. Як і в решти, у мене буває вигорання, без цього ніяк. Ми щодня проходимо через різні ситуації, залагоджуємо і вирішуємо силу-силенну питань. Це абсолютно нормальний процес і не варто його боятися, але треба навчитися працювати з ним. Коли я переживаю кризу, то пишу або близькій людині, або своєму психологу.
Своїм прикладом я засвідчую: час від часу нам усім зле. Можливо, це надихне когось звернутися до психолога, відкритися рідним.
Ставши амбасадоркою Всеукраїнської програми ментального здоров’я, ініційованою першою леді України Оленою Зеленською «Ти як?», я почала ще більше транслювати важливість підтримки своєї психіки. Тому хочу наголосити і нагадати всім, хто зараз кепсько почувається, страждає від тривожності чи депресії — ви не одні! Звертайтеся по допомогу, не долайте ці стани самостійно. Ми з вами, я з вами.
Мені зовсім не соромно показувати себе справжньою. Це круто, бо я – жива людина з власними переживаннями і проблемами, і я також маю повне право бути не окей. Це може переконати інших, що вони не одні в цьому світі потерпають від труднощів. Саме своїм прикладом я засвідчую: час від часу нам усім зле. Можливо, це надихне когось звернутися до психолога, відкритися рідним. Я хочу, щоб люди бачили не лише ідеальну картинку, а справжні реалії життя. Так ми стаємо ближчими, трушними, і це набагато класніше, бо ми живі й з почуттями, а не механічні ляльки.
Про ставлення до хейтерів
Дуже довго я сприймала хейт близько до серця. Аж допоки не зрозуміла, що це марна трата часу та енергії на тих, хто лише вміє пліткувати позаочі. Також я зрозуміла, що хейтери — люди, які мають власні проблеми, страхи та вади виховання й становлення як особистості. Схоже, вони саме тому й «приходять» у соцмережі, щоби залишити там свій негатив. З часом я усвідомила, що їх варто, по-перше, просто пожаліти. По-друге, я заздрю кількості їхнього вільного часу.
Дуже довго я сприймала хейт близько до серця. Аж допоки не зрозуміла, що це марна трата часу та енергії.
Звичайно, я ніколи не зможу подобатись усім. Як і всі люди, я – не ідеальна. Я так само допускаю помилки, але найголовніше – розумію їх, бачу і роблю висновки.
Завжди знайдуться ті, кому не сподобається наш вигляд, наша робота, і це абсолютно нормально. І якщо їм полегшає після написання гнівного коментаря, хай так і буде. Можливо, я допомагаю їм вивільнити те, що давно накопичувалося й палило всередині. Але все, що мені закидають, це абсолютне віддзеркалення їхнього світогляду, а не мого.
Про плани на 2024 рік
Моя найголовніша мрія — хай якнайшвидше закінчиться війна, настане жадана перемога. Хочу, щоб діти не знали, що таке тривога, ракетні атаки, що таке ховатися в укриття. Хочу, щоб ми спокійно спали ночами, щоб усі повернулися до рідного дому, щоб родини возз’єдналися, і кожна жінка нарешті побачила свого чоловіка. Я усвідомлюю, що це складно, але так мріється знову жити тим життям, яке в нас відібрали.
На 2024 рік у мене багато планів, але про них я ще не розповідатиму. Хочеться все реалізувати, тому ми з командою вже активно працюємо. Гадаю, таку «залаштункову» роботу взагалі не слід виносити на публіку, бо кожну справу спершу варто довести до кінця. Сподіваюся, що все задумане, усі мої маленькі кроки щодо змін та масштабування себе як особистості – вийде.
Мені здається, що наше з вами інтерв’ю — це вже вагомий поступ до неймовірно крутих трансформацій. Адже раніше про таке розлоге інтерв’ю, без шаблонів, де можу розповісти про свої проєкти – я тільки мріяла.
__________________________________________________
Фото Даші: фотографиня Леся Кошова
Фото Даші з сином: фотограф Роман Наконечний, стилістка Юлія Корець, візажистка @lizavetamua
